Містичне спрямування духовної практики християнського Середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Містичне спрямування духовної практики християнського Середньовіччя

09.00.05 - Історія філософії

Любасюк Тетяна Іванівна

УДК 133.2”04/14;: 23/28

Київ-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Алєксандрова Олександра Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Волинка Григорій Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, проректор з наукової робота та міжнародних зв'язків;

кандидат філософських наук Прядко Наталія Анатоліївна, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 19 березня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Кив, вул.. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 58, зал. №12.

Автореферат розісланий 16 лютого 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

Анотації

містика духовний християнський чаклунство

Любасюк Т.І. Містичне спрямування духовної практики християнського Середньовіччя . - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація є історико-філософським аналізом вчення німецьких містиків зокрема Хільдегарди Бінгенської, Катерини Сієнської, Й. Екхарта, Й. Таулера, Г. Сузо, у контексті європейської ірраціоналістичної традиції. Розглядається феномен містики як основи духовної культури. Реконструюються містичні погляди апологетів та схоластів з тим, аби наблизитись до розгляду класиків містичної традиції - рейнських містиків. У роботі увага акцентується на явищі жіночої містики в західній філософії, відзначається важливість даного напрямку та роль у формуванні німецької містики.

Ключові слова: містика, містичний досвід, духовний досвід, синергія, візія.

Аннотации

Любасюк Т.И. Мистический характер духовной практики христианского Средневековья. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 -история философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.- Киев, 2007.

Диссертация посвящена анализу мистической философии в духовной традиции западного Средневековья. В частности, было проанализировано философское наследие Й.Экхарта, И.Таулера, Г.Сузо. Одной из важных особенностей западноевропейской мистики была женская мистика, имевшая абсолютно иррациональный формат выражения, неподвластный логико-гносеологическому анализу. Речь идет об экстатических состояниях, визиях которые переживали представители женской мистики и во время которых они получали определенную информацию. Эта информация была трансформирована впоследствии в богословско-философское знание. Женская мистика была предшественницей немецкой мистики. Взято к рассмотрению наследие Хильдегарды Бингенской и Катерины Сиенской поскольку именно они представляются ключевыми фигурами женской мистики. В их творчестве содержатся основные идеи, присущие этому направлению.

Для раскрытия феномена мистики в западной философии реконструирован социально-культурный контекст средневековой Европы, сформированный городскими слоями общества; определены основные характеристики этого общества, заключающиеся в корпоративности и иерерхичности; рассмотрено мировоззрение человека той эпохи, главной особенностью которого был символизм.

В ходе исследования особое внимание уделяется определению понятия мистики. Подчеркивается, что исследование мистики как феномена Средневекового духовного опыта способствует выявлению ее места среди других форм духовности.

Известно, что все сферы средневекового бытия несли на себе отпечаток христианской религии, распространившейся по всему Европейскому континенту. Таким образом, основой духовной реальности были догматы христианства. Античная философия достаточно гармонично в лице неоплатонизма вплелась в канву христианской философии. В историко-философском контексте прослежен путь становления мистической традиции, начиная с философии патристики, и которая продолжилась в творчестве Гуго и Решар Сен-Викторских, Бернарда Клервоского, Бонавентури, Фомы Аквинского. Апогеем развития европейской мистики было творчество рейнських мистиков. Их мистицизм объединил в себе апофатику Дионисия Ареопагита, неоплатонизм Августина, иррационализм женской мистики с гносеологическими методами схоластики Фомы Аквинского. В результате раскрывается специфика мистики Богообщения и постежения Его.

Ключевые слова: мистика, мистический опыт, духовный опыт, синергия, визия.

Lyubasyuk T. Mystical direct in a spirit practice of Christian Midievist. - Manuscript.

Thesis of a scientific degree of candidate of philosophical sciences in specialty 09.00.05 - History of Philosophy. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2007.

Thesis is a historical-philosophical analysis of doctrines of German mystics (Ekhart,Tauler,Souzo,) in a context of European irrationalistical tradition. We consider the mystic phenomena like base of spirit culture. It reconstruction of mystic vies of apologizers and scholars for coming to Reins mystics. The attention is focused on the phenomena of woman mystic in the West philosophy. It must be remarked that this mystical direction was important in the German mystic development.

Key words: mystic, mystical practice, spirit practice, synergy, visia.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Християнська філософія складає вагомий пласт у європейській філософській спадщині. Українська філософська думка віднедавна отримала змогу вільно обирати методологічні принципи та засади дослідження спадщини середньовічної філософії, що призвело до актуалізації ірраціональної та містичної тематики. Останні викликають інтерес не лише як складові середньовічної філософії, але й як унікальні феномени людського буття, що є адекватними запитам сьогодення. Це пов'язано з усвідомленням кризи можливостей раціонального світогляду, що є виразником філософської картини в “ситуації Постмодерну”. Запитання, на які не спроможний відповісти “людський розум”, спонукає нас (сучасних дослідників), повернутися до сакральних таїн свого єства та осмислити, що поряд з розумовими можливостями, людина володіє іншими потенціями, здатними виводити її на новий щабель сприйняття трансцендентного, відкриваючи тим самим, маловідомі контексти людської екзистенції.

В історико-філософській ретроспекції християнська містика постає як розвинута форма духовної практики життя середньовічної Європи. Проте, більшість дослідників філософської думки християнської ортодоксії переважно залишають поза увагою містичний акцент цієї релігійної традиції, попри те, що для багатьох її представників саме містичний досвід становив фундаментуючу серцевину їх релігійних переконань та філософських поглядів. Ірраціональні інтенції ми знаходимо вже в перших християнських апологетів. Однак потужно вони заявляють про себе передусім у творчості містиків ХІ-XІV ст., які не відкинули раціональний досвід патристики та схоластичної філософії, але свідомо опанували інший шлях. Окрім містичних вчень Отців Церкви, містикам доби пізнього Середньовіччя також передував досвід жінок-містиків (Хільдегарди Бінгенської, Катерини Сієнської). Останній виступає важливим чинником у формуванні містичних уявлень Середньовіччя взагалі. Отже, історико-філософська рефлексія духовної спадщини Середньовіччя, вимагає грунтовного дослідження феномену містичного досвіду, що свідчить про актуальність теми даної розвідки. Філософська спадщина західного середньовіччя недостатньо досліджена у вітчизняній філософії і, як слушно наголосила Ю.Шабанова, виступає продуктивним філософським контекстом, що несе в собі можливості створення духовних перспектив екзистенційного буття, які виступають предметом філософських пошуків сучасності.

Ще одним важливим аспектом у розкритті актуальності дослідження феномену містики християнського Середньовіччя є конотація цього поняття сучасною реальністю. Сьогодні ми спостерігаємо, що до містики апелюють численні окультні та псевдодуховні новомодні течії. Як результат - упереджене і застережливе ставлення у свідомості не лише пересічного індивіда, але й науковців. Відповідно аналіз середньовічної містики у філософсько-науковому контексті, надасть ґрунтовного і відповідального переосмислення статусу містичного знання в сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету №01БФ01-01 „Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть.

Ступінь наукової розробки. У багатоманітті способів філософсько-теоретичного осягнення містичного досвіду серед інших розрізняють античну та християнську традиції. До античної спадщини містики слід віднести: піфагореїзм та неопіфагореїзм, неоплатонізм. В свою чергу, християнська традиція може бути представлена західною і східною містикою, а зокрема, містикою патристики та схоластики. Містичний досвід східної (Григорій Неокесарійський, Оріген, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Діонісій Ареопагіт, Іоанн Лествичник) і західної (Августин) патристики був не лише продовжений практиками пізнього Середньовіччя періода Схоластики (Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська, Гуго та Рішар Сен-Вікторські, Бернард Клервоський, Майстер Екхарт, Генріх Сузо, Йоган Таулер та ін.), але і став предметом для філософського осмислення.

Історико-філософський аналіз містичного досвіду і містицизм християнського європейського Середньовіччя, представлений в роботах С.Аверинцева, П.Біциллі, А.Гуревича, А.Швейцера, Р.Штайнера, М.Лодиженського, В.Джеймса, К.Дю-Преля, М.Еліаде, Е. Жильсона, В. Лоського, П. Мініна, З.Фрейда, Е.Фромма, С.Хоружего, У.Еко, Г.Юнга, К. Ясперса, Б.Макгінна, Г.Лебона та інших.

Серед сучасних українських дослідників містичної складової духовного досвіду Середньовіччя - О.Алєксандрова, Ю.Шабанова, Л.Конотоп, О.Сарапін, Г.Волинка, В.Конзьолка та інші.

Містицизм став предметом окремого розгляду у “філософії релігії”, починаючи з філософії Нового часу Гегеля, і отримав достатньо різнобічне вивчення і трактування в концепціях Н. Дейвіса, М. Еліаде, Б. Матусяк, Р.Отто та інших.

Джерельну базу дослідження складають твори середньовічних філософів, таких як Григорій Неокесарійський, Оріген, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Діонісій Ареопагіт, Іоанн Лествичник, Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська, Гуго та Рішар Сен-Вікторські, Бернард Клервоський, Майстер Екхарт, Генріх Сузо, Йоган Таулер та інші.

Метою дисертаційної роботи є визначення містики як складової духовного досвіду європейського християнського Середньовіччя і значення її осмислення для презентації християнської філософії Середньовіччя як цілісного явища.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати специфіку духовного досвіду Середньовіччя;

визначити зміст понять “містика”, “містицизм, “містичний досвід”;

дослідити місце “містичного досвіду” в духовному досвіді Середньовіччя;

розглянути в історичній ретроспективі вплив містики патристичної доби на західну християнську традицію періода схоластики, на прикладах філософських поглядів Гуго і Рішара Сен-Вікторських, Бернарда Клервоського, Бонавентури та інших;

проаналізувати основні ідеї вчення представників німецької середньовічної містики (Й.Екхарта, Й. Таулера, Г. Сузо);

з'ясувати зміст та особливості жіночих містичних візій Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської, та показати їхню роль і вплив на подальший розвиток Середньовічної містики.

Об'єктом дисертаційного дослідження є духовний досвід християнського європейського Середньовіччя.

Предметом дисертаційного дослідження є християнська містика в духовному досвіді європейського Середньовіччя.

Теоретико - методологічну основу роботи визначено відповідно до специфіки предмету дослідження, застосовані методологічні розробки в галузі історико-філософських наук, використані методики таких галузей гуманітарного знання як філологія та культурологія. Аналіз джерельної основи дисертації засвідчив доцільність дотримання принципів історизму та системності. Використані культурно-історичний, компаративний, біографічний, структуралістський та герменевтичний методи.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в системному дослідженні духовного досвіду доби європейського Середньовіччя, що передбачає визначення в ньому місця та ролі християнської містики, а також у здійсненні системної реконструкції філософсько-містичної спадщини Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської, як яскравих представниць Західного містицизму в західноєвропейській філософії, та подана оцінка їхньої ролі та впливу на становлення і розвиток духовно-містичного досвіду пізнього Середньовіччя.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

реконструйовано і системно проаналізовано структуру середньовічного духовного досвіду християнського Середньовіччя та умови формування відповідного світогляду;

доведено взаємозв'язок містичних традицій Античності і християнського Середньовіччя, та вплив першої на останню;

обґрунтовано значущість містичної традиції християнства у філософській спадщині середньовічної Європи;

розглянуто та встановлено спадкоємність основних концепцій християнських містиків та їхнє місце у структурі філософського знання Середньовіччя;

виокремлено і досліджено феномен жіночої містики як складової християнського духовного досвіду західноєвропейської філософії Середніх віків;

виявлено вплив жіночої християнської містики на розвиток німецької містичної спадщини Середньовіччя.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що дана робота розкриває сутність феномену містики, адекватно оцінює її значення у системі духовних пошуків людини. Простежує лінію розвитку християнської містичної традиції середньовічної Європи та визначає місце жіночої містики в ній. Таким чином, робота створює можливість використання здобутків духовно-містичної традиції Середньовіччя та, жіночого містицизму зокрема, для описання феномену містицизму в умовах становлення сучасного постнекласичного світогляду. У дисертації здійснено спроби проведення паралелей між середньовічною містикою та найсучаснішим науковим напрямком - синергетикою.

Практичне значення виявляється в проясненні феномену містики в структурі середньовічного досвіду, його вплив, особливо жіночого містицизму, на духовне становлення суспільства.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших наукових розробках у галузі історії філософії, а також для читання лекцій з Середньовічної філософії, інших нормативних дисциплін та дисциплін вільного вибору студентів з історії філософії. Здобуті висновки можна використовувати для розробки та викладання загальних та спеціальних навчальних дисциплін аспірантам, а також в системі підготовки і підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії філософії, аспірантських семінарах філософського факультету, були оприлюднені на наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки” (м. Київ, 2004, 2005, 2006 рр), Міжнародній науковій конференції „Історія філософії: теорія та методологія (До 110 - річчя від дня народження Валентина Фердинандовича Асмуса)” (м. Київ, 2004 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7-ми наукових публікаціях (без співавторства) - 3-х статтях та 4-х тезах. Публікації були здійснені у фахових виданнях, що затверджені переліком ВАК України.

Структура дисертаційної роботи і послідовність викладення матеріалу обумовлені логікою дисертаційного дослідження, яка випливає з поставленої мети і основних завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок. Список використаної літератури становить 17 і включає 204 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, дається характеристика ступеня наукової розробки, формулюється мета та завдання, викладаються методологічні засади й принципи дослідження, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються апробація та публікації результатів дисертації.

Перший розділ - “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження” - присвячений обґрунтуванню ключової теми, персоналій і визначенню адекватних методів дослідження.

Ключовою темою дисертації постає дослідження містичного досвіду як складової духовної спадщини християнського Середньовіччя. Визначено його принципову роль, що дозволяє визначити у багатоманітті духовних проявів епохи її значимі зв'язки і сутнісні спрямування. Тема містичних проб (досвіду) стала “провідною ниткою” у лабіринті проблем, що захопили християнських мислителів і практиків у періоди патристики та схоластики.

Всебічне і цілісне дослідження в історико-філософському контексті вимагає аналітично-описового методу як базового для усього дослідження. Він доповнюється систематизуючим тлумаченням досліджуваного предмета і герменевтичним методом іманентної інтерпретації.

Недослідженість, невивченість спадщини християнського Середньовіччя взагалі і її містичної складової зокрема - з одного боку, і упереджене ставлення до надбань означеної доби, починаючи з Нового часу і майже до сьогодення - з іншого, визначили специфіку розкриття теми. Вона полягає у об'єднанні критико-історичного і проблемно-теоретичного підходів.

Перший підхід реалізується через вивчення духовних біографій і основних тем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів.

Другий підхід - проблемно-теоретичне висвітлення містичних проб реалізується через логіко-концептуальний аналіз містичної проблематики мислителів Середньовіччя.

Така згуртованість підходів у означеному дослідницькому синтезі підпорядкована цілісному і адекватному розумінню містичної спадщини Середньовіччя, а також спробі розкриття цього феномену в руслі вітчизняної історико-філософської традиції.

Джерелознавча база дослідження складається з праць середньовічних філософів. Прослідковуючи розвиток містичних вчень, приходимо до розкриття сутності німецької містики, що дає змогу усвідомити містику як явище. Серед персоналій, містична спадщина яких вивчається: Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Августин Блаженний, Гуго та Рішар Сен-Вікторські, Бернард Клервоський, Бонавентура, Ансельм Кентерберійський, Хільдегарда Бінгенська, Катерина Сієнська, Майстер Екхарт, Йоган Таулер, Генріх Сузо.

У розділі обґрунтовується використання великої кількості польськомовних джерел, причому як оригінальних праць містиків, так і коментуючої літератури. На жаль, українською мовою перекладено досить незначний доробок праць західнохристиянських містиків, а тому особливістю дослідження є те, що до роботи залучено джерела польською, німецькою та латинською мовами. Зокрема, це праці Йогана Таулера, Катерини Сієнської, Хільдегарди Бінгенської, а також праці Майстера Екхарта. Хоча спадщина Й. Екхарта, у порівнянні з доробком інших містиків, доступна українським дослідникам в російському, а також частково українському (наприклад, Шабанової Ю.) перекладі, але автор взяла за основу польський варіант перекладу його творів, оскільки значно більше коментуючої літератури є саме польською мовою. Так, зокрема, праці німецького дослідника (німецької містики XIV ст.) М. Кірха та й інших є доступними саме в польськомовному варіанті. Коментарі М. Курджалика, М. Матусяка, Р. Отто, С. Свєжавського дають багатий матеріал для вивчення специфіки як німецької містики в цілому, так і важливої його складової - жіночого містицизму. Робота з текстами як коментуючого характеру, так і першоджерел однією мовою (польською) полегшило сприйняття та тлумачення текстів у досліджені.

Дається аналіз критичної літератури з середньовічної проблематики вітчизняних та російських дослідників, зокрема таких як, А. Гуревич, П. Біциллі, О. Алєксандрова, І. Бичко, Л.Конотоп, В.Конзьолка, С.Нєрєтіна, О.Сирцова, Ю. Шабанова та інші.

У другому розділі “Містично-філософська складова духовного досвіду Середньовіччя” розкривається значення містики, духовного досвіду в середньовічній західнохристиянській філософії.

У підрозділі 2.1 “Духовний досвід Середньовіччя: історико-філософська специфіка” здійснюється аналіз соціо-культурного контексту Середньовіччя через призму його духовного досвіду.

З'ясовується термін “духовний досвід Середньовіччя”. У широкому сенсі він співпадає з поняттям “духовна реальність” середньовічного суспільства, і в його актив входять надбання релігії, літератури, філософії, науки, культури, моральності, містики та ін. Кожна епоха на перше місце висуває свою відповідну до часу та умов форму.

Містика - одна з складових структури духовного досвіду. В свою чергу, ця форма духовного досвіду має свою особливість. Наприклад, Швейцер А., визначав містику, як вихід на рівень сили, дякуючи чому існує можливість розуміти та діяти; - це є царина неземного та вічного, що об'єднує людину з іншими живими істотами, яка замкнена для мови та логічно впорядкованого знання. Містика відкриває свої форми пізнання (форми релігійного переживання) через видіння, сновидіння, “голоси”, “набуття стигматів” та ін. Таким чином, отримується містичний досвід: в описах видінь та откровень (візіонерський літературний жанр: Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська та ін.), спекулятивні розсуди про сенс та природу містичного досвіду (Й. Екхарт).

Духовний досвід середньовічного суспільства накопичувався у тогочасних університетах, монастирях, школах. Вважають, що університет був носієм, головним чином схоластичної філософії, яка виступала переважно раціоналізованою, логіко-гносеологічною доктриною християнства, в той час як чернецтво формувало передусім спосіб духовної причетності до Бога, тип безпосереднього експериментального пізнання останнього, містичного єднання з Ним. [Проте, слід наголосити на відносності (або умовності) такого розподілу].

У вузькому сенсі “духовний досвід” (проба) - це сприйняття, що передбачає “зсув свідомості” (Гадамер) і супроводжується “конструюванням нового істинного предмета” (Гегель). Духовний досвід Середньовіччя увібрав в себе зміни світогляду під впливом християнства, що відбивали нове розуміння призначення людини і смисла історії людства.

В світогляді людини нова релігія поділила Всесвіт на два світи: земний та потойбічний, який був виражений у матеріальному чи духовному досвіді; акцентувала увагу людини на важливості саме трансцендентного світу, зосередило людський пошук на внутрішній людині; особливо раннє Середньовіччя нівелювало значимість матеріального світу та речей, як таких, які не вічні, а скінченні у своєму бутті. Середньовічна людина жила у світі авторитетів, що породжувало, згадувану вже нами, ідею ієрархічності, яка була втілена у Середньовіччі у всіх формах людської буттєвості. Історія в Середньовіччі розумілась як історія спасіння людства.

У підрозділі 2.2 “Визначення поняття містики в контексті релігії, філософії та науки” здійснюється аналіз самого поняття “містика”. У перекладі з давньогрецької mustikos - означає “таємничий”; в широкому розумінні воно означає визнання надприродної сутності явищ природи, людини, суспільства; у вужчому -- можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з Богом, Світовим Космічним Розумом тощо. Мета містики - єднання душі з Богом. Визначаючи поняття містики, не можна не звернутись до поняття “сакральне”, яке є сутнісною характеристикою містики.

Прослідковано, що у світовій духовній культурі містична традиція становить давній і потужний пласт, вона сформувалася в контексті пошуку істини чи нового знання, що завжди огорталося таємницею.

Християнська містика починається з появою християнства. Це ми спостерігаємо у втіленні Сина Божого у людський природі, яке було вже містичним, таємним. Християнство не дає витлумачення того, як Бог міг вміститися та прожити життя людини. Якщо слідувати визначенню, яке дали у своїх працях Фома Аквінський та Бонавентура, визначення буде таким: “містика - експериментальне пізнання Бога (cognito Dei experementalis)”.

В підрозділі наведені класифікації містики. А.Швейцер поділяє містику на примітивну та довершену, виокремлює містику апостола Павла і виносить її за межі цієї класифікації, відводячи їй окреме місце. Найбільш ґрунтовну та вичерпну класифікацію містики надає П. Мінін в роботі “Головні напрямки давньо-церковної містики”, поділяючи її на абстрактно-спекулятивну, морально-практичну та етико-гностичну. Абстрактно-спекулятивна містика представлена у корпусі “Ареопагітиків”, морально-практична - у працях Макарія Єгипетського й Симеона Нового Богослова. Окрім цього Мінін визнає, що серед християнських мислителів є когорта подвижників, які прагнули поєднати й погодити у своєму досвіді обидва напрямки, зміст яких полягає у поєднанні гнозиса й любові. Такого примирливого напрямку дотримувались мислителі каппадокійської школи - Григорій Нісський, Ісаак Сирін і особливо Максим Сповідник. В.Соколов керується поділом містики за визнанністю чи не визнанністю її творців Церквою, в результаті чого містика поділяється на ортодоксальну та неортодоксальну.

У підрозділі визначено основні характеристики християнської містики. Зокрема, це есхатологічність, раціоналізованість, проголошення подібності Творця та творіння.

Підрозділ 2.3 “Осмислення містичного досвіду в філософській традиції Середньовіччя” присвячений філософським вченням західнохристиянських мислителів; виокремлено витоки містичного елементу у теологічних концепціях. Суттєвий вплив на містику Середньовіччя здійснив неоплатонізм. Це відбулося в філософському вченні Діонісія Ареопагіта, а оскільки Ареопагіт вважається батьком містичного напрямку у християнській філософії, то відповідно, що через його вчення неоплатонізм влився в канву західної середньовічної філософії. До засновників містичної традиції християнства дослідники відносять також Григорія Богослова та Августина.

В роботі показана відмінність західної та східної традицій християнської містики. Східна містика пропонує шлях через очищення душі до безпристрасності, а потім - до містичного споглядання-поєднання з Богом. Вираження цей шлях віднайшов в ісихастській традиції. Повноту споглядання-поєднання з Богом виражає поняття “обожнення”. Ще одним явищем східно-християнської філософії є осмислення синергії. Найяскравіше вираження ідея синергійності знайшла у філософсько-аскетичній практиці Григорія Палами. Ядром концепції являється паламітський догмат про поєднання енергій людини з Божественною благодаттю. Таке енергійне злиття є, на думку С.Хоружого, ключовим моментом Богоспілкування, притаманного східно-християнській традиції. Зустріч обох енергій відбувається у душі людини, тому це суто індивідуальний та приватний акт, “особистісне буття-спілкування”. Визначальними рисами синергії виступає, на думку дослідника, “особистісна природа та радикальна асиметрія, яка полягає у невідповідності енергій, які беруть в ній участь, та у відмінності їх функцій”. З цим вченням пов'язана класична богословська проблематика форм та шляхів богоспілкування, меж богопричастя, благодаті та свободи волі, спасіння ділами та вірою.

Західне християнство переймає через народжену на Сході чернецтвом містику та адаптує її до своїх культурно-історичних умов. Дослідження, що пов'язані із порівнянням західного та східного монашеского руху були здійснені Л. Карсавіним, Й. Клочовським, Ле Гофом та іншими.

До появи “чистих” містиків, якими ми умовно називаємо німецьких філософів ХІІІ-ХІV ст., містицизм проявляється у поглядах Августина, Гуго та Рішара Сен-Вікторських, Бернарда з Клерво, Фоми Аквінського та інших. Згідно Августина, коли душа досягає досконалої любові, то вона переживає радість поєднання з Богом, у такий момент любов набуває ту істинну премудрість, яка й є містичне споглядання. Бернард з Клерво у своєму вченні описує 4 ступені любові та 12 ступенів смирення. Перший ступінь - любов плотська, другий - наймитська, рабська як подяка за благодіяння; третій - любов синівська, безкорислива, а четвертий, найвищий - чиста любов, містична, позбавлена самозацікавлення. Найвищий ступінь смирення - це усвідомлення нікчемності людського існування, а стан душі - екстаз, коли вона у самозабутті уподібнюється до Бога. Гуго Сен-Вікторський пропонує подвійний підхід до питання про повернення душі до Бога. Цей філософ, наслідуючи Августина, стверджує, що в людини вже є первинні уявлення про Бога, проте людина має докладати зусиль для свого повернення до Всевишнього. Дві чесноти мають скеровувати людину до Бога: її знання про Нього та власні дії у цьому напрямку.

Фома Аквінський говорить про можливість пізнання непізнаваного Бога лише в спосіб відкритості до нього та молитви. Тобто, видатний схоласт в цілому поділяє позицію містиків, але робить суттєве уточнення, що Бог наділив тільки людей інтелектом, тому тільки вони спроможні дійти до Бога. Жодна інша істота не має такої можливості. Ангели безпосередньо знають про Бога, оскільки безпосередньо споглядають Його. Рослини та тварини наділені тілом та душею, проте не мають інтелекту, тому для них така можливість сама по собі відпадає. Аквінат виносить людину на особливе місце щодо богопізнання в ієрархічно побудованій системі світу.

Отже, західна християнська містична традиція несе в собі сакралізовані форми, що виражаються в ессенціальному дискурсі.

У третьому розділі “Німецька містика у розвитку середньовічної містичної традиції” розкривається сутність містичного вчення західноєвропейської філософії, починаючи від Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської, і завершуючи спадщиною рейнських містиків. Показано, як німецька містика вдало рецепіює філософські ідеї неоплатоніків та надбання християнських теоретиків та практиків і виступає одночасно закінченим сформованим уявленням середньовічної свідомості. Для неї характерним є, по-перше, шлях отримання знання, по-друге, спосіб спасіння (єднання з Богом).

У підрозділі 3.1 “Феномен “жіночої містики” у західноєвропейській філософії” аналізується творчість представниць Західного містицизму в західноєвропейській філософії та подана оцінка їхньої ролі та впливу на розвиток духовно-містичного досвіду Середньовіччя.

У підрозділі 3.1.1 “Філософський зміст містики Хільдегарди Бінгенської” розглядається духовний шлях Хільдегарди Бінгенської, описується соціальна атмосфера, яка оточувала жінку-містика, визначається її місце в суспільстві, дається філософський зріз її творчості (спадщини). Її праці умовно підрозділяють на три частини: ангеологію, космологію та антропологію. Ключовим у теоріях Хільдегарди Бінгенської є ідея “гармонії”. Вся теологічна концепція подвижниці будується навколо неї. Відпочатку весь світ є гармонійний, і тільки людина може порушувати чи зруйнувати її своїм вибором. Але світ, на переконання Хільдегарди, прямує до відновлення гармонії, яка настане після другого пришестя та поверне людство до райського стану, в якому воно було створено.

Гармонію, що панує в світі благословенних духів, Хільдегарда окреслює за допомогою трьох станів: порядок, світло, спів. Хільдегарда пропонує циклічну замкнену модель світової історії. Антропологічні погляди Хільдегарди тісно пов'язуються з платонівським “Тімеєм”, де людина розглядається як мікрокосм. Бог створив ідеальний та гармонійний світ, де все зроблено так, як потрібно. Але людина під час гріхопадіння (а саме тоді вона загордилась) зруйнувала первинну гармонію, створену Богом. Причиною розриву було бажання зрівнятися з Богом, тому найбільшим людським гріхом є гордість або пиха. Проте Бог повернув гармонію в пришесті Христа, з цього моменту розпочалось поступове повернення до Бога -- первинної гармонії. Людина є спроможною повернутися до цієї гармонії та посісти місце разом з ангелами біля Бога. Вся історія, на думку Хільдегарди, розпочавшись з гармонії, має нею і завершитись.

Отже, спосіб спасіння людини постає в гармонійному поєднанні з світом, а також з власним духом та розумом.

У підрозділі 3.1.2 “Інтерпретація містичного досвіду Катерини Сієнської у раціоналістичному контексті схоластичної філософії пізнього Середньовіччя” аналізуються ключові моменти теологічно-містичних поглядів Катерини Сієнської.

Св. Катерина сягає метафізичних основ внутрішнього життя, якими, на її думку, є: пізнання самого себе та пізнання Бога у власній душі. З пізнання самого себе, на думку Катерини Сієнської, має виходити любов, яка має виражатися у відданості себе Істоті, яку любиш. Цей процес вона називає життям розумної істоти, і людина тільки тоді є живою людиною, коли пізнає та любить. Пізнання людини у Катерини Сієнської ґрунтується на трьох моментах: на гідності людини, її залежності від Бога, та стані її гріховності.

Людину вона розуміє, згідно до св. Августина, за аналогією до Святої Трійці: пам'ять в нас подібна до Бога-Отця, розум - до Бога-Сина, воля до - Святого Духа, тому людина є істотою розумною та вільною. Про подобу до Бога ще більше свідчить віддавання себе до рук Божої ласки. У пізнанні самої себе Катерина влучно поєднує античне вчення про самого себе та християнізований варіанти Арістотеля про з'вязок причин та наслідків. Катерина подає це через містичне осягнення світу, тоді як Фома Аквінський обґрунтовує це логічно. Тобто, її містика полягає, по-перше, в шляху отримання знання про Бога, по-друге, в способі спасіння (єднання з Богом).

Стверджуючи подібність Бога і людини, все ж Катерина залишається чистою спіритуалісткою та послідовницею апофатичного богослов'я. Всі її аргументи та аналогії в кінцевому варіанті сходяться до ствердження про прірву, яка панує між Богом-Творцем та людиною-творінням. Вона майже словами Діонісія Ареопагіта говорить “Дочко моя, я є Той, хто існує, ти ж та котра не існує”. Тому все пізнання хоча й концентрується в людині, та людина неспроможна пізнати себе без допомоги Бога.

Нам видається, що така гносеологічна позиція Катерини перш за все пов'язана з її містичними переживаннями, саме в такий спосіб вона отримує свої одкровення.

У підрозділі 3.2. “Містика рейнських містиків: Майстер Екхарт, Йоган Таулер, Генріх Сузо” розкрито містичний характер їх філософування.

Йоган Екхарт висуває ідею двох модусів Абсолюту: Божество і Бог. Божество є Абсолют, непізнаваність якого ототожнює його з Ніщо. Останнє конкретизується як основа (grunt), що виявляється безоднею і праосновою. Тут Бог “в собі”, у своїй духовній сутності. Результатом активності цієї основи є Бог (got), якого можна осмислювати як особу християнської Трійці. Тут Бог “для себе”, існує у своїх проявах. Бог є повнота буття, але й перевищує його. В розумінні Екхарта Божество і Бог неподібні, як небо і земля, внутрішня і зовнішня людина. Створіння, які є породженням чистої думки Бога, є ніщо (у порівнянні з Ним), бо не мають власного буття, існують завдяки всюдисущості Бога. Усвідомлює наявність Бога лише душа. Екхарт уявляє таку здатність душі як іскру (scintilla, vьnklein), або основу (grunt) душі, описує її як “фортецю”, “єдине”. Заглиблення в цю основу душі породжує Слово і ним досягається містичне поєднання з Богом. Виникає прозріння, що царство Боже, яке душа шукає - є вона сама. Проповіді Екхарта наголошують, що важливі не так вчинки людини, як її почуття, думки, порухи серця - суб'єктивація релігійності означає суб'єктивацію моральності.

Прихильник Екхарта проповідник Йоган Таулер продовжує досліджувати містичний спадок свого вчителя. Він підкреслює необхідність зречення від усього зовнішнього задля внутрішньої зосередженості або відходу в “grunt” душі, де досягається стан містичного споглядання. Таулер вчить про три рівні людини: чуттєвий, раціональний і вищий (gemьt). Іноді цей останній рівень виступає як синонім grund душі, але grund - місце вічного перебування Бога, а gemьt - діяльна сила, що пронизує розум і волю, повертає сили душі в основу як місцеперебування Бога. Одвіку людина пов'язана з Богом, і місія її на Землі - повернення до єдності з Божеством.

Генріх Сузо - духовний співець містицизму, пережив містичні видіння, описавши свій містичний досвід як поет. У “Книжці істини”, яка є апологією вчення Екхарта, Сузо твердить, що поєднання з Богом вимагає від людини нового народження, яке досягається самозреченням, коли душа перестає усвідомлювати себе окремо від Бога й переживає преображення во Христі. Бог - “Єдиний і Ніщо”, досвід споглядання не підлягає опису, а полягає в поєднанні з Богом.

Ідеї німецьких містиків стверджують здатність людської душі власними силами досягти єднання з Богом, наголошують на марності зовнішніх прагнень людини й необхідності звернення в глибинну сутність людської душі, зосереджують увагу на “внутрішньому християнстві”.

У підрозділі 3.3. “Візія як джерело філософської рефлексії в епоху Середньовіччя” досліджено візію як явище в історико-філософській ретроспективі. Саме “візія” і постає цікавим, універсальним методом накопичення, узагальнення духовної практики та пізнавальних процесів завдяки двом невід'ємним складовим: 1) - видіння, - як джерело втаємниченого знання (містичне явище); 2) - тлумачення, - як результат або продукт трансформації роботи функції бачення. В основі видіння лежить визначений психосоматичний стан, який породжує у індивіда ілюзію того, що його душа залишає світ природного існування і переміщується в інший простір. При цьому візіонер знаходиться в стані екстазу, каталепсії, трансу чи сну. Тому слід говорити про сновидіння як обов'язкову складову візії. У переважній більшості видіння з'являється під час сну або подібного до нього психічного стану особи, яка переживає візію.

Авторитет Арістотеля, Макробія та Августина стали засновком для тлумачення та пояснення снів та видінь, які людина має в цих снах. Проте на відміну від античної філософії, християнська містика, а також і візіонерська традиція більше пов'язані з релігією. Цей пріоритет містичного, позасвідомого пізнання Бога і світу став основою світосприймання і середньовічної людини.

У висновках на основі здійсненого автором системного аналізу духового досвіду Середньовіччя як предмету історії філософії - подано основні підсумки роботи, що висвітлюють її сутнісний зміст.

Визначальною специфікою для розкриття теми дисертації стали два підходи критико-історичний і проблемно-теоретичний. Перший підхід реалізується через вивчення духовних біографій і основних тем творчості показового кола мислителів, а також через генетико-хронологічний аналіз їх творів. Другий підхід - проблемно-теоретичне висвітлення містичних проб (досвід) реалізується через логіко-концептуальний аналіз містичної проблематики мислителів Середньовіччя.

Визначено специфіку ключових понять: “містика”, “містичний досвід”, “духовний досвід”.

Доведено, що “духовний досвід” Середньовіччя співпадає з поняттям “духовна реальність” середньовічного суспільства, яке ввібрало в себе зміни світогляду під впливом християнства, що відбивали нове розуміння призначення людини і смисла історії людства.

“Містичний досвід” є складовою духовної спадщини християнського Середньовіччя. Містичний досвід розглянуто як проба онтологічної межовості; як акт енергійного спрямування до перевищення наявного буття шляхом трансцендування. Доведено, що містична проба трасцендування розгортає повноту самоздійснення людини.

“Містика”означає визнання надприродної сутності явищ природи, людини, суспільства; можливість надчуттєвого і надрозумового спілкування з Богом, Світовим Космічним Розумом тощо. Мета містики - єднання душі з Богом.

В роботі показана відмінність західної та східної традицій християнської містики. Східна містика пропонує шлях через очищення душі до безпристрасності, а потім - до містичного споглядання-поєднання з Богом - це виражає поняття “обожнення”. Західне християнство переймає через народжену на Сході чернецтвом містику та адаптує її до своїх культурно-історичних умов. Найвищий ступінь смирення - це усвідомлення нікчемності людського існування, а стан душі - екстаз, коли вона у самозабутті уподібнюється до Бога(Бернард з Клерво).

Основні ідеї вчення представників німецької середньовічної містики Й.Екхарта, Й. Таулера, Г. Сузо сягають до підвалин жіночих містичних (ХІІ ст.) візій Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської. Показано, як німецька містика вдало рецепіює філософські ідеї неоплатоніків та надбання християнських теоретиків та практиків патристичної доби і виступає одночасно закінченим сформованим уявленням середньовічної свідомості. Для неї характерним є, по-перше, шлях отримання знання, по-друге, спосіб спасіння (єднання з Богом).

Розглянуто та проаналізовано духовний шлях Хільдегарди Бінгенської, соціальна атмосфера, яка оточувала жінку-містика, її місце в суспільстві, філософський зріз її творчості (спадщини). Як висновок її творчості - спосіб спасіння людини постає в гармонійному поєнанні з світом, а також з власним духом та розумом. Гносеологічна позиція Катерини Сієнської перш за все пов'язана з її містичними переживаннями, саме в такий спосіб вона отримує свої одкровення.

Містика відкриває свої форми пізнання (форми релігійного пережевання) через видіння, сновидіння, “голоси”, “набуття стигматів” та ін. Таким чином, отримується містичний досвід: в описах видінь та откровень (візіонерський літературний жанр: Катерина Сієнська, Хільдегарда Бінгенська та ін.), спекулятивні розсуди про сенс та природу містичного досвіду (Й. Екхарт).

Досліджено “візію” як явище в історико-філософській ретроспективі. Саме “візія” і постає цікавим, універсальним методом накопичення, узагальнення духовної практики та пізнавальних процесів завдяки двом невід'ємним складовим: 1) - видіння, - як джерело втаємниченого знання (містичне явище); 2) - тлумачення, - як результат або продукт трансформації роботи функції бачення.

Висновки

У результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки:

Ірраціоналістична традиція у європейській культурі пов'язана з прагненням людини сягнути таємничого світу, що недосяжний для чуттєвого чи інтелектуального сприйняття. Містерії античної Греції, гностична езотерика раннього Середньовіччя, ісихазм та неоплатонічний містицизм християнства - це своєрідні щаблі становлення ірраціонального досвіду. Суб'єктивність містичних переживань і заснована на них віра у можливість безпосереднього спілкування людини з надприродним, у всі часи була одним із засобів порятунку людини, приверненням уваги до її духовної сутності, яка засвідчує здатність до оновлення себе і світу.

Появі феномену німецької містики передував складний, сповнений суперечностей та конфліктів шлях становлення християнської релігії, культури та філософії, який визначив основні риси духовної реальності та досвіду всієї середньовічної епохи. У дослідженні виокремлено такі характеристики середньовічного суспільства як ієрархічність та корпоративізм, символізм людського світогляду. Ідею божественної ієрархії містики проекціювали на суспільство. Містична традиція зароджується в лоні християнської релігії.

Містичні аспекти західно-європейської духовної культури ще не були предметом спеціального аналізу в українській історії філософії. Частково цю проблему висвітлювали О.Алєксандрова, А.Бичко, І.Бичко, В.Ільїн, Л. Конотоп, Ю.Шабанова та ін., проте, як потужний пласт духовної культури містична традиція вивчена ще недостатньо.

Християнська містична традиція розвивалася під впливом заснованого на неоплатонізмі вчення Діонісія Ареопагіта про неможливість пізнання Бога, оскільки жодні чуттєві чи уявні образи не дають людині знання про Його сутність. Лише таємним спогляданням охоплюється Бог. Пізнання Бога розумом вважається доказовим, відоме як аподиктичне богослов'я, але є не вичерпним, а таємне споглядання - це містичне, надприродне й інтуїтивне, відоме як апофатичне богослов'я, - є більш адекватним.

Появі класиків німецької містики передував феномен жіночої містики, яка з'явилась на німецьких землях в XII ст. В дослідженні здійснено аналіз теологічних поглядів представниць жіночої містики в особах Хільдегарди Бінгенської та Катерини Сієнської. Ці жінки були трансляторами християнського вчення в ірраціональній формі, висвітлювали та популяризували християнську релігію серед народу. Глибоко перейнявшись вірою, вони впадали в екзальтовані стани та мали видіння, візії. В результаті чого ми маємо тексти, зміст яких розкриває та пояснює суть християнських догматів. Явище жіночої містики є самобутнім та автономним у всій містичній традиції західноєвропейської філософії. Жіноча специфіка полягає у реальному демонструванні способів набуття інформації, отриманої під час видінь, та у доповненні її власною своєрідністю, неповторністю та оригінальністю. Тим самим створює окрему традицію в умовах вже існуючого напряму.

Духовну традицію Діонісія Ареопагіта в середньовічній Європі відновлюють і розвивають німецькі домініканці: Майстер Екгарт, Йоган Таулер і Генріх Сузо. Духовність у їх розумінні явно орієнтувалась на споглядання й містичний досвід. Для досягнення цієї мети пропонувалися самозречення й самопожертва, підпорядкування Божій волі й обмеження земних бажань. Такий аскетичний шлях мав привести до поєднання з Богом.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ломачинська Т.І. Візія: єдність бачення та тлумачення // Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - с.38-40.

2. Ломачинська Т.І. Видіння та сновидіння як початковий етап становлення візіонерської традиції в Середньовіччі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ Київського університету, 2004. - Вип. 72. - с.127-130.

3. Любасюк Т.І. Природа сну та сновидінь як обєкт пізнання в історії філософської думки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ Київського університету, 2005. - Вип. 73. - с.49-52.

4. Любасюк Т.І. Проблема духовного сходження в містицизмі // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип.51. - К.:Український Центр духовної культури, 2005. - с.183-193.

5. Любасюк Т.І. Середньовічна візіонерська традиція: вплив видінь на духовнй світ людини // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2005” (26-27 квітня 2005 року): матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - Ч.І.- с.21-23.

6. Любасюк Т.І. “Сходи”, що ведуть до Бога // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - Ч.І.- с.30-32.

7. Любасюк Т.І. Історія філософії: теорія та методологія (до 110-річчя від дня народження В.Ф.Асмуса): Збірник наукових праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - с.109-111.

Размещено на Allbest.ru