Життєвий світ людини в контексті соціально-філософського дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 111.11:165.62

Життєвий світ людини в контексті соціально-філософського дослідження

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Губернюк Лариса Володимирівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться "12" травня 2003р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.328.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "18" березня 2003р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.І. Скрипка

АНОТАЦІЇ

Губернюк Л.В. Життєвий світ людини в контексті соціально-філософського дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Дисертацію присвячено системній реконструкції життєвого світу людини як особливого феномену її соціокультурного існування. У дослідженні обґрунтовується, що “життєвий світ” є поняттєвою формою означення особливої духовної проекції, що створюється людиною в процесі її повсякденної життєдіяльності через сприйняття самості свого існування як Я-тіла та визначення необхідної якості його передумов (зв'язків із складовими зовнішнього її оточення) з позиції її збереження й відтворення та успішної індивідуально-особистісної самореалізації. Показана особливість предметної основи, способу забезпечення цілісності змісту та виконуваних життєвим світом функцій в особистісній життєдіяльності людини; схарактеризована роль життєвого світу як чинника адаптації людини як індивідуальності й особистості до конкретних умов соціального буття, розкрита значущість феномену харчування у структурі життєвого світу.

Ключові слова: повсякденність, духовність, тілесність людини, життєвий світ, життєві зв'язки, життєві потреби, життєві цінності, харчування.

L.V. Huberniuk. Human Life World in the Context of Social-Philosophical Research.- Manuscript.

Thesis for awarding the degree of Candidate of Philosophy. Speciality 09.00.03- соціальна філософія та філософія історії - Kyiv Taras Shevchenko National University. Kyiv, 2002.

The thesis is devoted to systemic reconstruction of human life world as a specific phenomenon of its existence. The research substantiates that “life world” is a conceptual form of designating a specific spiritual projection that is created by an individual in the process of his Ego-body activity through the perception of the self of his existence as self-corporeality and determining the indispensable quality of its prerequisites - relations with the constituents of external environment - from the standpoint of its preservation and reproduction and successful individual-personality self-actualisation.

The specificity of the subject basis has been shown as well as the manner of ensuring the integrity of content and the functions fulfilled by the life world in personality life activity of a human being; the role of life world as a factor of human being' s adjustment as individuality and personality to specific conditions of social being.

Heuristic method of further research into life world and life relations in the context of social philosophy is dependent on revealed possibilities of systemic description of an individual's day-to-day existence in the integrity of his or her multifarious characteristics.

Key words: day-to-day existence, spirituality, human corporality, life world, life relations, life needs, life values.

Губернюк Л.В. Жизненный мир человека в контексте социально-философского исследования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена системной реконструкции жизненного мира как феномена человеческого существования. В исследовании обосновывается, что “жизненный мир” есть понятийной формой для обозначения особенной духовной проекции, которая создается человеком в процессе его повседневной жизнедеятельности, восприятия самости своего существования как Я-тела и определения необходимого качества его предпосылок - связей с составными частями социокультурной среды обитания - с позиций ее сохранения, и воспроизведения, а также обеспечения успешной индивидуально-личностной самореализации. Показаны особенности предметной основы, способа обеспечения целостности содержания и выполняемых жизненным миром функций в индивидуальной жизнедеятельности человека; охарактеризована рольжизненного мира как фактора адаптации человека (с учетом его индивидуально-личностных особенностей) к конкретным условиям его социального бытия.

Стойкие характеристики феномена жизненного мира обусловлены выполняемыми им функциями, а именно: (1) духовное проектирование (внешних) условий жизнепроживания человека в форме жизненных смыслов и (2) проектирование последних как личностных “образцов” желаемых условий успешного жизнепроживания на внешние социальные структуры, с помощью которых оно осуществляется. Трансформация заимствованных из внешней социокультурной среды смыслов-ценностей в личные “жизненные” смыслы, которая осуществляется в рамках первой из указанных функций жизненного мира, способствует оформлению его содержания и последующего функционирования как основы самоидентификации человеком своей целостной самости Я-тела.

Жизненный мир выступает особым элементом жизненного опыта человека, на основе которого формируются его представления о себе, своем существовании как целостной системе Я-тело, и тем самым человек получает обоснование собственной позиции в (социальном) мире. Непрерывно увеличивающийся эмпирический опыт человека оказывает влияние на “предданный опыт” жизненного мира только в случае фиксации качественного изменения места (состояния) человека в социокультурной среде жизнедеятельности, которое ведет к изменению системы жизненных ценностей или ее приоритетов.

Функциональными проявлениями жизненного мира является субъективное восприятие человеком социальных связей (межиндивидных и связей социальных подсистем) как способа осуществления собственной жизнедеятельности в соответствии с индивидуальными жизненными смыслами формирования, сохранения и воспроизведения самости Я-тела. Этот феномен, названный в исследовании “жизненными связями”, имеет субъективно-ситуативный характер, что препятствует его научно-объективному исследованию и описанию. Поэтому в работе предпринята попытка выявления их жизненных связейчерез оценку вероятности такой субъективной трансформации социальных связей, которые выступают необходимой основой жизнедеятельности человека. Конкретным случаем таковых, по мнению автора, являются социальные связи, возникающие при обеспечении пищевых потребностей человека.

Эвристичность дальнейшего исследования жизненного мира и жизненных связей в контексте социальной философии обусловлена выявленными возможностями системного описания повседневного существования человека в целостности его многообразных характеристик.

Ключевые слова: повседневность, духовность, телесность человека, жизненный мир, жизненные связи, жизненные потребности, жизненные ценности, питание.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Знаменною рисою сучасної соціальної філософії є опрацювання нової соціогуманітарної парадигми, основу якої, насамперед, створюють принципи теорії самоорганізації. Суспільні явища та соціальні аспекти буття людини, розглянуті під новим кутом зору, постають, як нетривіальні об'єкти, вивчення яких збагачує суспільствознавство філософським баченням нових закономірностей, сприяє приросту наукового знання. Уможливлюється також включення в предметну царину соціально-філософського дослідження тих об'єктів, що раніше, внаслідок обмежень, які накладалися традиційними світоглядно-методологічними засадами, залишалися поза увагою. Зокрема, це стосується повсякденного чи буденного життя людей, у теоретичному описі яких дедалі частіше згадується феномен життєвого світу, якому надається значення чинника формування особистості. Тієї ж думки дотримуються й дослідники психології особистості, педагоги, які займаються проблемами соціалізації особистості. Наявна практика вжитку поняття “життєвий світ” демонструє досить велику розбіжність в його змістовно-теоретичному витлумачуванні: деякі автори користуються інтуїтивно сприйнятим ними змістом, ототожнюючи його чи з повсякденністю, чи з буденною свідомістю; інші, посилаючись на авторитет розробки цього поняття в феноменологічній концепції Е.Гуссерля, розширюють зміст даного поняття, наголошуючи на його психологічному статусі. Особливо малодосліджене поняття “життєвий світ” в контексті соціальної філософії.

Стан розробленості проблеми. Проблематика життєвого світу людини, концептуально окреслена Е. Гуссерлем, набула розвитку в кількох напрямках. Представниками окремих з них (феноменологічної філософії, екзистенціалізму та персоналізму, а також психологами, що прихильні до феноменології) було досягнуто суттєве поглиблення характеристик життєвого світу як утворення індивідуально-духовної, інколи - психічної, природи. Значно сприяли збагаченню уявлень щодо життєвого світу особистості напрацювання в галузі світоглядної культури української школи філософів. А в дослідженнях соціологів феноменологічної школи та критиків феноменологічної концепції людини були напрацьовані підстави для перегляду традиційної оцінки ідеї життєвого світу як асоціальної. В цілому ж, розвиток філософських узагальнень феноменологічної соціології, феноменологічної соціальної філософії та соціально-філософської антропології як особливих дослідницьких напрямків, дозволив виявити необхідність більш глибокого вивчення соціальних вимірів життєвого світу, хоча евристичність саме цих вимірів залишається досить невизначеною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження узгоджена з напрямками розробки комплексної наукової проблеми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та планами науково-дослідної роботи філософського факультету університету НДР № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта на перетині тисячоліть”. Дисертаційне дослідження пов'язане з комплексом дослідницьких робіт кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні системного дослідження феномену життєвого світу людини, під кутом зору виявлення його соціальних, соціокультурних аспектів, а також обґрунтуванні евристичних методологічних можливостей запровадження поняття “життєвий світ” як засобу соціально-філософських досліджень.

Реалізація зазначеної мети дослідження передбачає здійснення низки завдань, зокрема:

проаналізувати представлені в літературі застосування терміну “життєвий світ” та виявити причини різноманітності його змістовних витлумачувань;

з'ясувати необхідні передумови реконструкції інваріантних характеристик життєвого світу відповідно до предметної площини соціально-філософського дослідження;

дослідити предметну та функціональну визначеність життєвого світу з точки зору їх відповідності соціальним чинникам життєдіяльності людини;

охарактеризувати життєвий світ як форму й засіб забезпечення зв'язку людини з соціокультурним осередком її існування;

конкретизувати уявлення про функціональні прояви життєвого світу на прикладі однієї із сфер соціальної діяльності людей (харчування);

Об'єкт дослідження: життєвий світ людини як соціокультурний феномен.

Предмет дослідження: соціальні виміри життєвого світу людини.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають праці з соціальної філософії, в яких досліджуються різноманітні соціальні виміри буття людини, зокрема, діалектика суспільної та індивідуальної його форм, соціокультурних та природних чинників людської життєдіяльності тощо. Безпосередньо використовувався науковий доробок таких авторів, як Андрущенко В.П., Бех В.Г., Губерський Л.В., Клягін Н.В., Круткін В.Л., Михальченко М.І., Момджян К.Х., Приятельчук А.О. та ін. Становлення нової соціогуманітарної парадигми, що торкається й дослідження в галузі соціальної філософії, зумовило використання ідейного змісту теорії самоорганізації та саморозвитку І.Пригожина та методологічних висновків щодо особливостей "нелінійного" (синергетичного) мислення, зроблених в працях Добронравової І.С., Князевої О.М., Назаретяна О.П., Савичевої Н.Т., Сапронова М.В. та інших. У роботі використані матеріали щодо змістовної реконструкції поняття “життєвий світ”, зокрема, створені представниками феноменологічної філософії, феноменологічної соціології та психології (праці Е. Гуссерля, А. Щюца, М. Мерло-Понті, П. Бергера, Т. Лукманна, А. Маслоу та ін.). У дисертації враховані зауваження й висновки, напрацьовані в критичному осмисленні феноменологічної концепції свідомості в роботах П.П. Гайденко, В.Д. Губіна, М.О. Кісселя, Н.В. Мотрошилової, О.П. Огурцова, Є.М. Причепія та інших. Також залучені ідеї та доробок досліджень з проблем особистості, її світоглядної культури та ціннісних орієнтацій таких вітчизняних філософів, як В.П. Іванов, М.В. Попович, Л.В. Сохань, Є.К. Бистрицький, В.Г. Табачковський, Ручка А.А. та інші. Використані результати досліджень сучасної філософської антропології, зокрема ті, в яких розглядається проблема тілесності (Б.А. Головко, О.Є. Гомілко, В.Л. Круткін, Л.А. Солонько та ін.).

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали: інноваційна ідея застосування принципів теорії самоорганізації та саморозвитку в суспільствознавстві, а також принцип системного осмислення феноменів людського буття в їх багатовимірності; діяльнісний та соціокультурний підходи до осягнення феноменів людського існування, ідея духовно-практичної діяльності людини, методи конкретно-історичного та компаративного дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в здійсненні системної соціофілософської реконструкції життєвого світу людини:

показано, що поняття “життєвий світ” є означенням особливої форми фіксації відношення різних сфер людського буття, яке сприймається суб'єктом з точки зору власного, індивідуально-особистісного існування в конкретно-соціальних умовах;

обґрунтовано, що життєвий світ є феноменом самосприйняття особистістю свого цілісного існування передусім в контексті “життєвих смислів” формування, збереження й відтворення самості Я-тіла, що зумовлює предметну й функціональну визначеність його змісту;

доведено, що життєвий світ формується й функціонує як духовна проекція життєпроживання особистості в повсякденних умовах соціокультурного осередку. Саме смислова та функціональна визначеність життєвого світу відрізняє це утворення від тих, що означаються поняттями буденна свідомість та буденний досвід;

виявлено своєрідність предметної основи змісту життєвого світу, яка полягає в тому, що її елементи формуються завдяки встановленню відношень тілесного існування самості Я до окремих речей (явищ); саме через ці відношення людина сприймає смисловий бік реальних складових і умов свого повсякденного існування як відповідний (чи ні) смисловим взірцям бажаних умов успішного життєпроживання Я-тіла самості;

доведено, що наслідком функціональних проявів життєвого світу як чинника цілісності особистісної життєдіяльності є надання соціально-комунікативним зв'язкам, через які вона (життєдіяльність) реалізується, особливої смислової якості - “життєвих зв'язків”. Найбільш ймовірними для такої суб'єктивної трансформації змісту міжіндивідних зв'язків є ті, що безпосередньо зумовлені діяльністю людини, щодо забезпечення різноманітних її функцій як Я-тіла.

охарактеризована трансформація міжіндивідних зв'язків, зумовлених діяльністю щодо реалізації потреб у харчуванні як специфічний функціональний вияв життєвого світу особистості,. Антропологічна та соціальна еволюція "харчової" діяльності людей спирається на досвід вироблення і взаємообміну смислів харчування індивіду та соціальної групи, включений в базовий досвід життєпроживання людей. Індивідуальне його засвоєння передбачає вибір певного смислу власної діяльності, основою якого виступає життєвий світ конкретної людини;

встановлено, що запропоноване змістовне витлумачування понять “життєвий світ” та “життєві зв'язки” надає додаткові можливості опису індивідуально-соціального буття людини як індивідуальності та особистості, дозволяє конкретизувати уявлення про механізми, які уможливлюють збереження автентичності життєдіяльності людини в соціокультурному осередку

Теоретичне значення дисертаційного дослідження зумовлене новизною отриманих результатів і полягає в можливості:

концептуального поглиблення уявлень щодо індивідуального існування людини в соціокультурних умовах повсякденності;

визначення функціональної ролі таких духовних утворів як життєвий світ, життєві смисли (цінності) в творенні особистості, її світосприйняття та світобачення;

виявлення додаткових засобів узгодження індивідуальних та суспільних потреб, інтересів, об'єктивних цінностей культури та індивідуальних життєвих смислів-цінностей.

Отримані результати здатні істотно доповнити існуючі уявлення про буття людини як тілесної та духовної істоти, про повсякденність як осередок її існування, про особливості вибудови самоусвідомлювання людиною себе як індивідуальності та особистості.

Практичне значення отриманих результатів пов'язане з можливістю їх використання для доповнення змісту нормативного курсу з соціальної філософії, розробки на їх основі спецкурсів з проблем духовного життя людини і суспільства, самореалізації особистості, аксіологічної проблематики тощо. Разом з тим, здобуті результати можуть бути використані в подальшій розробці педагогічних концепцій, присвячених проблематиці життєтворчості особистості, а також слугувати теоретичним підгрунтям розробки нових стратегій раціоналізації харчування.

Апробація результатів дослідження. Дисертація та отримані результати обговорювалися на засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні ідеї доповідалися на науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Дні науки філософського факультету - 2002 (Київ, квітень 2002 року), - та V міжнародній конференції вшанування пам'яті Георгія Флоровського (Одеса, травень 2002 року).

Публікації. Результати дослідження відображені у 3 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць загальним обсягом 1,5 друкованих аркушів.

Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою дослідження, що визначена його метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (179 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить сторінок.

життєвий соціокультурний людина

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ розкривається актуальність теми, ступінь її розробки, формулюються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна, визначаються теоретичні і методологічні основи дослідження, теоретична і практична значимість роботи, відображається апробація результатів дослідження.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ “Проблемність витлумачування життєвого світу людини” дисертант аналізує представлені в літературі різноманітні практики застосування поняття “життєвий світ людини” та їх контексти з метою виявлення та обговорення можливої його евристичності в соціально-філософських дослідженнях.

У підрозділі 1.1 “Проблема соціальності змісту поняття “життєвий світ” у сучасних контекстах його застосування” шляхом реконструкції змісту поняття “життєвий світ”, що відповідає принциповим засадам феноменологічної концепції Е.Гуссерля, показана потенційна можливість посилення його соціальної зорієнтованості. Відзначається, що поширення уявлень щодо асоціальності змісту впровадженого Е.Гуссерлем поняття мало підгрунттям, насамперед, загострений характер взаємодії різних за світоглядно-методологічними поглядами філософських шкіл. Концептуальна еволюція феноменології Е.Гуссерля уможливила виникнення неоднозначного змістовного тлумачення притаманних йому уявлень щодо феномену життєвого світу. Проте, в кожному з наявних в літературі напрямків витлумачування відповідного поняття знаходить місце констатація тієї чи іншої міри врахування соціальних (соціокультурних) аспектів буття людини.

В даному підрозділі дисертації обґрунтовується думка, що ключовим моментом в гуссерлівських уявленнях про життєвий світ є його функціональне призначення: бути містком, що з'єднує протилежності, які виокремлюються філософською думкою в процесі опанування складного феномена. А саме, поєднувати духовну та душевно-тілесну форму буття людини, його об'єктивну та суб'єктивну сторони, процесуальні складові свідомості, суб'єктивний та інтерсуб'єктивний досвід людини тощо. В дослідженнях послідовників Е.Гуссерля була посилена увага до функціонального призначення життєвого світу людини як засобу конструювання нею соціального світу, смислового зв'язку подій соціальної реальності.

Разом з тим, у дисертації показано, що виявлення можливості безпосереднього включення поняття “життєвий світ” у контекст соціально-філософських досліджень передбачає перегляд традиційних схем вивчення явищ соціального буття людини та суспільства, перехід до розуміння їх як складноорганізованих систем. У підрозділі 1.2 “Світоглядно-методологічні інновації як передумова застосування поняття “життєвий світ” у соціально-філософських дослідженнях людини” показаний зв'язок конкретних випадків звернення до феномену життєвого світу з обґрунтуванням нетрадиційних методологічних стратегій. У даному підрозділі схарактеризовані принципові для подальшого уточнення соціального вмісту поняття “життєвий світ” досягнення філософії та суспільствознавства на шляху долання традиції дихотомічного поділу як підстави для виокремлення об'єктів дослідження, методологічних настанов на виявлення ієрархічних та субординаційних залежностей, на що провокували детерміністські уявлення, та опанування нового стилю мислення (“нелінійного”, синергетичного) в дослідженнях соціальних феноменів.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ “Життєвий світ як феномен цілісної самовизначеності людини в процесі її життєдіяльності” присвячено опрацюванню засад власної концепції дисертанта щодо об'єкту дослідження. Урізноманітненість уявлень щодо життєвого світу людини, представлених в літературі, спричиняє необхідність обговорення інваріантних основ реконструкції його змісту. На цьому дисертант зупиняється в підрозділі 2.1 “Ознаки-характеристики поняття “світ” як засади витлумачування змісту терміну “життєвий світ”. На основі дослідження практики філософського застосування поняття “світ” у різних формах словосполучення - соціальний світ, культурний світ, світ людини тощо, - виявлено ті загальні ознаки-характеристики, які, на думку дисертанта, мають загальний характер і тому можуть виступати основою витлумачення змісту словосполучення “життєвий світ”.

Спираючись на аналіз характеристик представлених в літературі означень поняття “світ”, нами були взяті до уваги такі інваріантні його ознаки: 1) це модельна форма фіксації відношення різних сфер буття, що розглядаються (сприймаються) людиною під кутом зору власного буття; 2) зміст цієї форми зумовлений предметною основою людської діяльності та визначається нею, а його цілісність досягається контекстом смислової єдності буття людини з іншими формами буття.

З'ясування специфіки феномену життєвого світу в дисертації здійснюється в його модельному реконструюванні (на основі визначених ознак-характеристики “світу”) як особливої реальності, котра створюється людиною в процесі опанування нею власного існування та його соціокультурного осередку.

У підрозділі 2.2 “Життєвий світ як духовна проекція людиною багатовимірності своєї життєдіяльності” здійснена модельна реконструкція об'єкту дослідження, що дозволяє розкрити його змістовну й функціональну особливість. У дисертації показано, що предметна основа життєвого світу відрізняє його своєю особливістю від будь-яких інших форм досвідного знання, котрі отримує людина упродовж свого життя: будь-які речі, явища, що мають місце в повсякденному існуванні людини в даній формі досвіду опосередковуються сприйняттям власного тілесного існування. Для характеристики перетворення, якому піддаються у сприйнятті людиною відносно відокремлені складові предметної основи змісту життєвого світу застосовуючи образ “в'язок”. В такий спосіб дисертант робить спробу означити їх особливість як елементів системи “Я-тіло - Інший-тіло - річ”, що втілює необхідні складові життєпроживання пересічної людини в повсякденних соціокультурних умовах повсякденності. Оформлення цілісності відображуваного змістом життєвого світу існування людини на “перетині” різних його сфер відбувається шляхом привласнення з соціокультурного осередку смислів. Вони піддаються трансформації у приватні “життєві” смисли відповідно потребам особи щодо самоідентифікації себе як індивідуальності й особистості, відтворення та збереження самості “Я-тіла”, забезпечення успішного життєпроживання в цьому осередку.

На думку дисертанта, життєвий світ як духовна самопроекція життєпроживання є “світом” тому, що своїм предметним складом він охоплює усі “нюанси” особистісного існування людини, виступає “сферою відношень” (як будь який світ) сферою, в якій представлене: і предметне буття самої людини як тілесної істоти (як окремо взятої, так і в загальності людства, чи будь-якої його колективної форми), і предметне буття людини як духовної істоти, і предмети (матеріально-речовинної та духовної природи), що людиною залучуються в індивідуальне життєпроживання та життєдіяльність з “зовнішніх” осередків її існування. Завдяки вибудові власного життєвого світу, людина отримує досвід приватної позиції, з якої отримуваний в подальшій життєдіяльності життєвий досвід оцінюється. Стосовно будь-якого іншого досвіду життєпроживання такий досвід є засадничим, “передданим”; він несе в собі достатньо стійкі “взірці” (нормативи, виміри) бажаного (бажаних умов) для успішного життєпроживання в соціокультурному осередку. В життєвому світі, та за його допомогою людина “розриває кола” (тобто замкненість, обмеженість) і себе як тіла, і себе як індивідуальності чи особистості. Вона розриває також замкненість своїх соціальних “ролей”, а, разом з тим, виявляється спроможною на них тому, що “знає”, “відчуває” себе як цілісність.

Зміст життєвого світу виступає особливою складовою індивідуального буденного (при)життєвого досвіду, знаходячись з останнім у “діалектичному” зв'язку, що встановлює взаємовідносність обох цих різновидів індивідуального досвіду. Зміст життєвого світу є упорядкованим, цілісним внаслідок його центрованості на самість Я та смислового оформлення. Неперервно зростаючи, емпіричний досвід стає чинником зміни змісту життєвого світу лише за умов його якісної зміни, що фіксує принципову зміну місця (стану) людини в соціокультурному осередку й спричинює перегляд “прижиттєвих цінностей” індивіда. У такий спосіб, на думку дисертанта, можливе ініціювання перебудови життєвого світу чи розбудови нового життєвого світу.

В ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ “Діалектика життєвого світу й життєвих зв'язків у соціально-філософському вимірі” дисертант досліджує функціонування життєвого світу як чинника цілісності особистісної життєдіяльності. У підрозділі 3.1 “Функціональна визначеність життєвого світу” проаналізовані можливості витлумачування способу організації самого життєвого світу як цілісності й показана необхідність адаптації принципів системно-структурного підходу відповідно до його специфіки. Стійкими характеристиками, в яких він проявляється та які зумовлюють його цілісність, є виконувані ним функції в особистісній життєдіяльності людини, а саме: (1) духовне проектування (зовнішніх) умов життєпроживання людини в формі життєвих смислів та (2) проектування останніх (як особистісних “взірців” бажаних, передумов успішного життєпроживання) на зовнішні соціальні структури, через які воно здійснюється. Функціонування життєвого світу як феномену, що забезпечує сприйняття людиною себе й свого існування як “Я”-центрованої цілісності, проявляється у формуванні життєвих зв'язків. Останні можуть бути витлумачені не як спеціальні чи додаткові - окремі зв'язки між людиною та іншими людьми й соціальними підсистемами, а як особлива якість цих соціальних зв'язків, котрої надає їм суб'єкт життєдіяльності відповідно до індивідуальних життєвих смислів, утворюючих “каркас” змісту життєвого світу та спрямованих на формування, збереження й відтворення самості окремої людини (індивідуальності й особистості).

У підрозділі 3.2 “Життєві зв'язки” як системоутворюючі елементи життєдіяльності людини” дисертант показує, що одним з наслідків функціональних проявів життєвого світу є системна цілісність потреб людини як чинників її життєдіяльності, сприйняття усієї їх різноманітності як життєво необхідних. Врахування тієї обставини, що зміст життєвого світу визначає взірці бажаних складових життєдіяльності, уможливлює припущення дисертанта, стосовно спрямування діяльності людини щодо задоволення своїх потреб так, аби, водночас, здійснювалося збереження й відтворення її самості як Я-тіла. Тому формування інтересу відповідно до потреби відбувається так, що різноманітні інтереси людини набувають центрованості довкола життєпроживання її самості. Змістовна визначеність життєвих зв'язків, які уможливлюють реалізацію (родових) потреб людини в індивідуально-особистісній формі, знаходиться в кореляційній відповідності, тобто зумовлена не їх змістом, а оцінкою їх пріоритетності, першочерговості.

Функціональна роль життєвих зв'язків у життєдіяльності людини характеризується в дисертації як: створювана можливість співвіднесення індивідуальних потреб-інтересів з такими груповими, суспільними інтересами; канал, через який запозичуються об'єктивні (соціокультурні) смисли, а також зворотній акт “випромінювання” результатів процесу індивідуального смислотворення. Тим самим зміст життєвого світу окремої людини сполучається зі змістовно визначеними соціальними структурами, що виступають складовими повсякденності як осередку її життєдіяльності.

В підрозділі 3.3 “Життєві зв'язки як засоби збереження самоідентичності людини в соціокультурному обширі її існування”, показано, що опрацювання феноменів життєвого світу та життєвих зв'язків надає плідні можливості для уточнення співвідношення індивідуальних, суб'єктивних смислів та суспільних (групових) об'єктивних смислів-цінностей. Зокрема, визнання наявності передданого досвіду життєпроживання людини дозволяє уточнити характеристики: процедури “вибору”, що веде до формування життєвих смислів-цінностей, які уможливлюють автентичність життєдіяльності людини в соціокультурному осередку своїй самості; “життєвих цінностей” як складової індивідуально осмислених та включених до усвідомлюваних засад приватного життя особистості; співвідношення життєвих потреб та життєвих цінностей, що дає підстави виявити багатовимірність останніх. У дисертації показано, що сучасні дослідження міжіндивідних комунікативних процесів дозволяють витлумачувати життєві зв'язки як механізм збереження самоідентичності особистості - суб'єкта соціальної комунікації.

Виявлена корельованість життєвих зв'язків із життєвими потребами та життєвими цінностями конкретизується в ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ “Харчування як феномен життєвого зв'язку людини”. У підрозділі 4.1. “Проблемність виокремлення життєвих зв'язків” обговорюється критеріальна основа подальшої конкретизації уявлень про життєві зв'язки як феномени суб'єктивної трансформації різноманітних соціальних зв'язків у процесі повсякденної життєдіяльності людини. Дисертантом показана неефективність використання з цією метою наявних у літературі визначень основних потреб людини. Порівняння різних суб'єктивних трансформацій міжіндивідуальних зв'язків (зокрема, таких, що в літературі зазначені поняттями “образ життя”, “спосіб життя”, "життєва позиція”), дало підстави для висновку щодо ситуативного характеру такої серед них, як “життєвий зв'язок”. Більш конкретне уявлення можна отримати, на думку дисертанта, завдячуючи виявленню з числа соціальних зв'язків найбільш ймовірних для такого перетворення внаслідок їх безпосереднього залучення в дії людини, спрямованих на забезпечення життєвих функцій її Я-тіла.

Здійснюючи пошук у даному напрямку, дисертантом з'ясовано, що предметна основа соціальних зв'язків, які найбільш ймовірні для суб'єктивної трансформації, має безпосереднє відношення до реалізації повсякденної життєдіяльності людини передусім - до забезпечення існування самості Я-тіла як специфічної цілісності (а не тіла окремо й душі окремо). Ця предметна основа співвідносна як з основними потребами людини, так і з життєвими цінностями, а також виступає частиною сприйняття людиною свого буття в світі. Найбільш перспективними для відповідного опрацювання уявляються “родинні зв'язки”, тобто ті міжіндивідні зв'язки, що зумовлені кровним родством та родинною формою спільного проживання індивідів, а також ті, що зумовлені існуванням в суспільстві інституту харчування.

У підрозділі 4.2. “Життєвий досвід харчування як базовий в історичному та індивідуальному становленні людини як особистості” на основі аналізу матеріалів дослідження процесу антропосоціогенезу розглянутий історичний перехід від тваринної форми задоволення потреби в їжі до соціокультурної, що уможливлювався формуванням відповідних (різноманітних) соціальних зв'язків та інститутів. У дисертації особлива увага приділена діалектиці індивідуального й суспільного (колективного) в історично нагромаджуваному досвіді щодо діяльності, спрямованої на задоволення потреби в харчуванні.

Показано, що еволюція суспільно-визначених смислів цієї діяльності відбувалася за умов, по-перше, ускладнення структури суспільної діяльності, зумовленої задоволенням харчових потреб й, відповідно, соціальних міжіндивідуальних зв'язків, через які вона уможливлюється; а по-друге, диференціації суспільного досвіду щодо цієї діяльності. Тим самим, суспільний досвід щодо забезпечення харчових потреб вже на рівні античного суспільства мав значну урізноманітненість як смислову, так і щодо використовуваних соціальних зв'язків. А тому, індивідуальне засвоєння цього базового досвіду життєпроживання передбачало “вибір” - певного смислу власної діяльності та умов (відповідних соціальних структур і зв'язків) її здійснення. Основою цього вибору виступав “передданий досвід” життєпроживання конкретної людини, тобто її життєвий світ з його системоутворюючими життєвими смислами. До останніх входить спочатку запозичений, а потім особистісно вивірений смисл харчування: смисл виживання, смисл ситного життя, смисл отримання (естетичного) задоволення, смисл здорового життя тощо. Відповідно встановленому смисловому взірцю підтримування власної життєдіяльності Я-тіла, вибудовується й приватна “життєва стратегія”, в якій людина звітує собі не тільки щодо нагальності потреби їсти, а й в способах (а в максимі - прийнятності тих чи інших наявних способів) її задоволення.

Таким чином, вибудова індивідуального досвіду щодо “харчової діяльності” соціокультурно визначена смисловими та структурними можливостями конкретного суспільства. Водночас цей досвід суб'єктивно індивідуалізується на основі життєвого світу окремої людини. І тією мірою, якою людина реалізує свій суб'єктивний смисл харчування, беручи участь у відповідній соціальній діяльності, вона надає відповідним зв'язкам значення життєвих, але в даному випадку в повному розумінні слова, тому що від їх успішності залежить існування даного суб'єкта.

Життєві зв'язки, як спосіб здійснення особистісної позиції щодо харчування, несуть відбиток, сумарний образ пережитих відчуттів, попереднього індивідуального досвіду, що належить до найбільш значущих складових психічно-духовного життя особистості. А тому, на думку дисертанта, ця роль життєвих зв'язків має враховуватися в педагогічно-виховних заходах щодо впливу на формування особистості молодої людини. Як підкреслено в підрозділі 4.3. “Харчування в духовній самопроекції особистості: виховні аспекти” лише окремі з педагогічних концепцій здійснюють врахування ролі досвіду й смислової визначеності харчування як одного з чинників становлення й функціонування особистісних рис людини.

У дисертації показана важливість, з огляду на актуальність проблеми харчування в сучасному соціоцивілізаційному розвиткові, включення в педагогічні стратегії формування ціннісних орієнтацій особистості таких аспектів, безпосередньо визначених діяльністю людини щодо задоволення харчових потреб, як: сучасний смисл “гідного” людини харчування; соціокультурний смисл “обмежень” щодо потреби харчування; соціоекологічний смисл “якості” та “раціональності” харчування тощо. Важливо, на думку дисертанта, також врахувати світоглядні аспекти смислової спрямованості цієї діяльності, які, зокрема, демонструються багатьма релігійними системами поглядів, міжнаціональними та міжетнічними конфліктами. Очікуваним узагальнюючим результатом новітніх підходів у вихованні молодої особистості щодо смислового оформлення потреби харчуватися є створення установок індивідуальної поведінки та нормативів життєвого світу особистості щодо якості життєвого зв'язку з соціоприродним та соціокультурним оточенням, сприяння формуванню більш ефективної життєвої стратегії, яку особистість реалізує в повсякденних умовах свого існування.

У ВИСНОВКАХ представлені підсумкові результати проведеного дослідження відповідно до мети і завдань системної реконструкції феномену життєвого світу в його соціальних, соціокультурних вимірах, та окреслені перспективи подальшої розробки даної проблематики. Їх можна представити в таких узагальнюючих положеннях:

“Життєвий світ” є поняттєвою формою означення особливої духовної проекції, що створюється людиною в процесі самоусвідомлення Я та визначення необхідних зв'язків із складовими зовнішнього її оточення з позиції самозбереження, відтворення та реалізації самості в умовах соціокультурної повсякденної життєдіяльності.

Предметна основа життєвого світу створюється через сприйняття людиною власного існування як Я-тіла: її відносно відокремлені компоненти втілюють необхідні складові життєпроживання людини в соціокультурних умовах повсякденності й виступають елементами системи “Я-тіло - Інший-тіло - річ”. Стійкими характеристиками феномену життєвого світу є виконувані ним функції в особистісній життєдіяльності людини, а саме: (1) духовне проектування (зовнішніх) умов життєпроживання людини в формі життєвих смислів та (2) проектування останніх як особистісних “взірців” бажаних передумов успішного життєпроживання на зовнішні соціальні структури, через які воно здійснюється.

Оформлення цілісності змісту життєвого світу відбувається шляхом привласнення з соціокультурного осередку смислів та трансформації їх у приватні “життєві” смисли відповідно до потреб особи щодо самоідентифікації себе як індивідуальності й особистості, відтворення й збереження самості “Я-тіла”, забезпечення успішного життєпроживання в цьому осередку.

Життєвий світ є особливою складовою індивідуального буденного життєвого досвіду, стосовно якого він - засадничий, “передданий”, бо несе в своєму змісті достатньо стійкі “взірці” (нормативи, виміри) бажаного (бажаних умов) для успішного життєпроживання в соціокультурному осередку; завдяки вибудові життєвого світу, людина отримує досвід приватної позиції; неперервно зростаючий емпіричний досвід стає чинником зміни змісту життєвого світу за умов якісної зміни місця (стану) людини в соціокультурному осередку, яке спричиняє перегляд “життєвих цінностей” індивіда.

Функціонування життєвого світу проявляється у формуванні життєвих зв'язків внаслідок надання суб'єктом життєдіяльності особливої якості соціальним зв'язкам (міжіндивідних та соціальних підсистем) як засобу її здійснення відповідно до індивідуальних життєвих смислів, що спрямовані на формування, збереження й відтворення самості окремої людини (індивідуальності й особистості).

Ситуативний характер трансформації соціальних зв'язків у “життєві” зумовлює можливості подальшої конкретизації уявлень щодо них: шляхом виявлення ймовірних напрямків такого суб'єктивного перетворення соціальних зв'язків як наслідку реалізації досвіду щодо забезпечення автентичності особистості в різноманітних умовах повсякденного життя людини. У такому напрямку продуктивна конкретизація уявлень щодо життєвих зв'язків на прикладі соціальних зв'язків, що уможливлюють реалізацію потреб людини в харчуванні.

Евристичність подальшого соціально-філософського дослідження життєвого світу та життєвих зв'язків людини зумовлена: перспективами поглиблення характеристики її повсякденного існування як індивідуальності та особистості, уточненням уявлень щодо багатовимірності буття людини, взаємодії індивідуального та суспільного, об'єктивного й суб'єктивного в ціннісних орієнтаціях людини; конкретизацією уявлень про способи формування й збереження людиною способу життєдіяльності, автентичного своїй самості.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПРЕДСТАВЛЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Губернюк Л.В. Чи може проблема харчування бути предметом соціально-філософського дослідження? // Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Мультиверсум: філософський альманах. Вип. 26. - К., 2001.- С. 194-201;

2. Губернюк Л.В. Харчування в контексті життєвих цінностей сучасної людини // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 38. - К., 2002 - С. 14-17.

3. Губернюк Л.В. “Життєвий світ” та “життєвий зв'язок” як поняттєві засоби осягнення феномену соціальності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 42. - К., 2002. - С. 17-22.

Размещено на Allbest.ru