Екзистенціальна та психоаналітична концепції страху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екзистенціальна та психоаналітична концепції страху

Мовчан М.М.

Феномен страху сьогодні охоплює всі сторони життєдіяльності людини. Сучасні люди спромоглися усвідомити свій страх, який пов'язаний не лише з небезпечними ситуаціями (політичні й економічні кризи, атомна зброя і проблеми "мирного атому", тероризм тощо), але й не такими явними, малопомітними, глибинними джерелами страху (страху всередині нас), які обумовлені природою походження та особливістю нашого становища в світі.

Проблема страху була у фокусі уваги попередників і наступників екзистенціальної та психоаналітичної філософії і психології М. Бердяєва, М. Гайдеггера, А. Камю, С. К'єркегора, Р. Мея, Б. Паскаля, О. Ранка, Ф. Рімана, Ж.-П. Сартра, П. Тілліха, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Хорні, Л. Шестова, І. Ялома, К. Ясперса та ін.

Страх аналізували сучасні українські та російські філософи В. Андрусенко, І. Бичко, Є. Боровой, О. Гагарін, Р. Горохова, П. Гуревич, І. Євлампієв, А. Замалєєв, А. Корольков, О. Логінова, В. Лук'янець, І. Осипов, Н. Паніна, О. Райкова, М. Савіна, О. Туренко, О. Фролова, Н. Хамітов та інші. Не дивлячись на певні напрацювання в сучасній вітчизняній філософії ця проблема залишається ще маловивченою.

Мета статті аналіз специфіки феномена страху в екзистенціальному та психоаналітичному філософствуванні.

Для екзистенціалізму страх одна з основоположних категорій. Людина реагує на світне лише інтелектуально, теоретично, але й емоційно. Емоційній складовій екзистенціальна філософія приділяє надзвичайно велику увагу. Страх виявився особливо продуктивним "для того щоб прояснити саме не теоретичний а емоційний характер" [1] екзистенціалізму. Цей філософський напрямок декларує, - світ тим страшний, що в ньому немає смислу, він не піддається людському розумінню. Під маскою доброзичливості люди діють один проти одного. Для цієї філософії страх є передусім можливістю свободи, він долає все конечне і виявляє його оманливість.

Французький мислитель Б. Паскаль у своїй філософії виходить із "представлення" страху суто в живих предметах. Розуміння і відчуття проблеми страху пов'язано не стільки з фіксацією зв'язку страху з живими тілами, скільки з інтерпретацією християнських догматів в дусі екзистенціалізму. Філософ впевнено вибирає в якості ідеального страхоборця Icyca. Icyc перебуваючи в сумніві і в страху смерті, молиться, щоб проявилась воля Бога-Отця. Але, "узнавши Його волю, Він іде назустріч їй, щоб принести себе в жертву " [2, с. 331]. Мислитель підкреслює, що "нема для людини нічого важливішого, ніж її доля; нема для неї нічого страшнішого, ніж вічність" [2, с. 193]. Саме смерть відкриває ворота жахливої вічності і загрожує цим кожну мить людського життя. Без напруженого осягнення власної участі, подолання страху смерті і боротьби із самою смертю не може скластися справжнє людське буття.

Своєрідне відкриття екзистенціальної філософії було в тому, що феномен страху нею був пізнаний в його основоположному значенні як умова становлення справжнього існування. Таке відкриття страху здійснилося спочатку в роботі датського релігійного філософа і письменника С. К'єркегора "Поняття страху" (1844 р.) якій нарік раніше передували співзвучні думки у його ж творі "Страх і трепет". С. К'єркегор намагається дати психологічне пояснення страху, що присутній в кожній людині, з точки зору християнства. У праці "Поняття страху" мислитель розглядає проблему первородного гріха, що лежить в основі страху. Страх, на його переконання, є станом, що передує будь-якому гріху. З одного боку людина боїться можливості, яка закладена в страхові, але з іншого боку вона якраз і прагне реалізувати цю можливість, оскільки вона є забороненою. В цьому і є двозначність страху. Через страх людина стає винною, і водночас вона є невинною, так як страх це сила, яку вона не любила, що чужа для неї. У C. К'єркегора є два поняття страху страх суб'єктивний (той, що є у кожному суб'єкті) і об'єктивний (страх, що існує в роді). Мислитель пояснює, що, будучи "можливістю свободи", страх має "абсолютну виховну цінність". Він "поглинає все конечне" і навчає індивіда віддавати себе Провидінню, і тоді віра робить його здатним побачити все у новому світлі, а значить, "одержати все знову як ніхто інший в дійсності" [3, с. 205].

Лише проходячи через стан страху людина може досягти справжнього буття і саме страх робить людину людиною, а не твариною. В стані страху перед небуттям індивід знаходиться в стані незахищеності в якому і виявляється (дістається) справжнє (істинне) існування. Людина в ситуації екзистенційного усвідомлення небуття відчуває певну порожнечу між собою та світом повсякденних життєвих цінностей. В такій ситуації особа опирається лише на саму себе і їй нічого не лишається крім відкриття своєї істинної самості. Потрібно наголосити на тому, що повністю звільнитися від страху небуття неможливо, бо цей страх початково закладений у бутті людини. Можливо тільки одне перевести його в позитивне начало. Потрібно взяти і прийняти страх небуття на себе, а не намагатися позбавитися чи втекти від нього, бо це призведе людину до надзвичайно тяжких наслідків. Цей страх є виявом внутрішньої сутності людини, він не занесений із зовні. Щоб видалити страх небуття потрібно руйнувати саму людину, перетворюючи її в чудовисько. Означений страх є вираженням недостатності буття, як людини, так і світу [4, с. 26].

Німецький філософ М. Гайдеггер звертається до поняття страху в "Бутті і часі" у контексті фундаментальної онтології. Страх цей філософ розглядає у трьох взаємозалежних аспектах: "перед чим страх", "наляканість", "про що страх" [5, с. 140]. "Перед чим" страшиться страх це кожний раз якесь внутрішньомирне суще, страшне в його страшності. Це "страшне в його страшності" якраз вказує на предметність страху [5, с. 140]. "Про що" страшиться страх це саме людське Dasein, самість. В страхові ми завжди страшимося за себе, за своє буття. Якщо ми говоримо, страшимося "за іншого", то це не означає, що ми беремо на себе його страх і страшимося (боїмося) загрозливого йому, це означає, що ми страшимося за своє спів-буття з ним, тобто в кінці кінців знову ж таки за себе. В екзистенціальній аналітиці М. Гайдеггера страх не є "самостійним" феноменом. Він як "модус розподіленості" фундируваний у жахові одним з основоположень, яке відіграє роль "відмітного" в екзистенціальній аналітиці [5, с. 140-142]. Мислитель зазначає, що страх відкриває перед екзистенцією її останню можливість смерть. М. Гайдеггер розвинув ідею С. К'єркегора про екзистенціальний страх до логічного завершення. "Він зняв болісну невизначеність цього страху, вказавши, що його кінцем і розгадкою є смерть. Вона забирає надію, але знімає невизначеність і дає остаточні відповіді на всі поставлені і не поставлені питання" [6, с. 69]. Мужнім є той, хто прийняв цю екзистенціальну межу як моральну максиму і керується нею, проживаючи обмежений строк свого життя. Німецький екзистенціаліст вважав страх умовою справжнього існування людини і необхідним елементом особистісного самовизначення. Дякуючи страху людина відчуває себе живою, бо лише при наявності цього екзистенціалу вона може усвідомлювати свою тимчасовість, конечність. Коли, на думку М. Гайдеггера, людина забуває про це, позбавляючись таким чином від страху, вона занурюється в несправжній "вульгарний" час, в якому немає глибоких людських сенсів. Тоді вона зраджує своїй сутності і уподібнюється до тварин. Страх перед невизначеним майбутнім і є фактично відчуття часу, тобто відчуття життя.

Французький філософ Ж.-П. Сартр передусім акцентує увагу на відмінність між страхом і тривогою. Під цим баченням відмінності між страхом і тривогою ховається основа онтологічної інтерпретації страху. Чим же відрізняються страх і тривога. Мислитель зауважує, що згідно за С. К'єркегором, тривога відрізняється від страху тим, що страх є страх істот перед світом, а тривога є тривога перед собою. " Запаморочення є тривогою в тій мірі, в якій я боюся не зірватися у безодню, а кинутися туди" [7, с. 6]. І пояснює: це ситуація, що викликає страх, так як загрожує змінити моє життя зовні; моє ж буття викликає тривогу "в тій мірі, в якій я не довіряю моїм власним реакціям на цю ситуацію" [7, с. 6].

Екзистенціалізм говорить про те, що джерелом людського страху є свобода. Страх з'являється тоді, коли індивід відособлює себе від світу, виходить за межі буття, усвідомлює всю трагічність свого існування. Згідно за Ж.-П. Сартром, людина абсолютно вільна у своїй поведінці і змушена відповідати за все, що відбувається. Вона на свій страх і ризик реалізує свободу, яка й виступає джерелом тривоги. У свободі індивід усвідомлює свою тривогу. Тривога є способом буття свободи як свідомість буття. Саме свобода вибору викликає страх і тривогу. Метафізичний екзистенціальний страх Ж.-П. Сартр інтерпретує як страх перед самим собою, перед своїми можливостями і свободою. Ці можливості і ця свобода безмежні, а обмеження і виявлення їх є тією життєвою проблемою, яку людина мусить вирішувати все свої життя. Тривога є спосіб буття як свободи, як свідомості буття. Страх перед самим собою обумовлений свободою вибору.

Російський релігійний мислитель М. Бердяєв, представник "київського кола" філософів (в якого головний пафос основних праць складають дві взаємопов'язані проблеми творчості і свободи, розробляючи їх, він будує свою антропологію, історіографію, етику і метафізику) відзначає, взаємопов'язаність окремих сутностей страху і свідомості. "Свідомість може посилювати страх, зі страхом пов'язана гострота свідомості" [8, с. 289]. У своїй праці "Екзистенціальна діалектика божественного і людського" російський екзистенціаліст дає власне розуміння страху: "Релігійне життя людини наповнене страхом, хоча можна було б сказати, що мета релігійного життя є перемога над страхом. Бог початково повинен був викликати страх, хоча він і є та блага сила, яка повинна визволити людину від смертельного переляку життям у світі. Досить повільно проходило в християнській свідомості визволення від страху, від страху диявола і страху пекла, визволення і очищення Бога від деформуючого страху. Велике духовне завдання, яке постає перед людиною, є визволення від страху, від марновірства, від терзання дияволом і демонами, від рабського страху перед могутністю влади <...>. Страх є завжди страх нижчого і злого, і лише через темряву свідомості він може здаватися страхом вищого" [9]. Людина, яка наділена свідомістю, здатна усвідомлювати й оцінювати свою безпорадність, обмеженість власного буття і шукати способи подолання цієї ситуації, в той час, коли реальність вороже протиставлена їй.

Страх небуття є не просто відчуттям загрози, а усвідомленням невизначеності її (загрози). Він "початково потенційно закладений в людській природі, але усвідомлюватися починає тільки в умовах формування самосвідомості" [4, с. 23]. Страх небуття це усвідомлення людиною того факту, що кожен із нас є буттям, тим що протистоїть небуттю. Небуття не є буттям це його повне заперечення. В цьому випадку ми говоримо про конкретне людське небуття, а не про небуття всього сущого.

Чимало дослідників вважає, що екзистенціалізм є філософією песимізму, який протистоїть життю. Але при цьому, як справедливо зазначає відомий німецький філософ, дослідник екзистенціалізму О. Больнов, у своїй знаменитій праці "Філософія екзистенціалізму" [1] забувається, що на основі екзистенціальної філософії жодним чином не передбачалось послаблення сил, що, саме вона є джерелом сили і досягнення існування. В спробі упорядкувати у першочерговому огляді багатоманітність позицій згідно двох полюсів світлого і похмурого, на перший погляд стає зрозуміло, що в екзистенціальній філософії вирішальним є похмурий бік. Із різних можливих тут відтінків особливо продуктивним виявився страх, філософська продуктивність страху є великим антропологічним відкриттям екзистенціальної філософії. Страх особливо підходе для того, щоб прояснити своєрідний нетеоретичний, емоційний характер екзистенціальної філософії. В понятті страху поєднується багато з того, що було ще досить абстрактним чином розвинуто раніше при обговоренні ситуації і межової ситуації.

Страх і його природа одна з головних тем психоаналітичної філософії. В цьому напрямку психологічної і філософської думки (особливо в ранній період) яскраво виділяються декілька видів страху страх перед зовнішньою небезпекою та глибинний ірраціональний страх. Ірраціональний страх є страхом перед самим собою (як і в екзистенціалістів). Засновник психоаналізу 3. Фрейд у своїй лекції "Страх" говорить про невротичний і реальний страх. Не потрібно, на думку вченого, вживати слова "нервовий" і "боязливий" одне замість іншого бо вони не означають одне й те саме. "Є боязливі люди, але зовсім не нервові, і є нервові, що страждають багатьма симптомами, в яких нема схильності до страху" [10, с. 131]. Про страх можна розмірковувати, взагалі не згадуючи нервовості. Таким чином, на противагу невротичному страху З. Фрейд вводить поняття "реальний страх", зауважуючи при цьому, що реальний страх є для нас чимось раціональним і зрозумілим. Це "реакція на сприйняття зовнішньої небезпеки, тобто очікуваного пошкодження, пов'язаного з рефлексом втечі, і його (страх прим. М.М.) можна розглядати як вираження інстинкту самозбереження" [10, с. 132]. Слід відзначити, що аналізуючи проблему страху, цей вчений виділяє три поняття: "страх" (Angst), "боязнь" (FiTCht), "переляк" (Schreck). Страх відноситься до стану і не виражає уваги до об'єкта; боязнь вказує на об'єкт; переляк має особливий сенс, а саме підкреслює дію небезпеки, коли не було готовності до страху [11, с. 33].

Аналізуючи страх у вченні 3. Фрейда можна зауважити, що це страх перед несвідомими, інстинктивними, імпульсивними, руйнівними тенденціями, які сконцентровані в самій людині. Ці імпульси прориваються з глибин людського єства. Такий страх актуалізує негативні сторони свободи, бо якщо свобода не одухотворена моральною відповідальністю, не соціалізована вона може обернутися руйнацією. "Нереалізовані бажання, що залишилися поза культурним смислом і моральними нормами, приховують у собі гігантську катастрофічну силу. Безстрашна людина, що відкинула всі зовнішні авторитети і страхи перетворюється тут в демона-руйнівника. Вона вільна і не боїться навіть самої себе, тому вона несе небезпеку для суспільства" [6, с. 73].

Послідовники засновника психоаналізу продовжували розглядати проблематику страху спираючись на його вчення, але привносили в неї певні зміни.

На думку відомого австрійського психоаналітика О. Ранка, автора книги "Травма народження і її значення для психоаналізу " [12], вигнання плоду з материнського лона є "основною травмою", що визначає розвиток неврозів, і кожна людина підсвідомо прагне повернутися в материнське лоно (3. Фрейд не поділяв цієї точки зору). Ця "травма", яка загрожує індивіду знищенням, смертю стає прообразом всіх майбутніх страхів. Люди приходять у цей світ із страхом, і він (внутрішній страх) існує незалежно від зовнішніх загроз, сексуальної чи іншої природи. При цьому О. Ранк відзначає подвійний страх:

1) страх появи на світ (страх життя, народження);

2) страх повернення назад, у материнське лоно (страх смерті).

Перший страх пов'язаний з тенденцією до індивідуалізації, незалежності, а другий із залежністю, злиттям. Тому головним завданням психотерапії є допомога індивіду заново пережити "травму народження" і подолати тривогу, що пов'язана з відділенням від матері, адже в материнському лоні було так комфортно.

Один з найталановитіших неофрейдистів Е. Фромм говорив, що людина, це єдина істота, якій визначено бути частиною природи і водночас бути виділеною з неї. Людина мандрівник у цьому світі, вона самотня, відділена й охоплена страхом. У цього мислителя (так як і в багатьох відомих екзистенціалістів) феномен страху пов'язаний із свободою. На його думку, в біблійному міфі про вигнання з раю відображений фундаментальний зв'язок між людиною і свободою, так як цей міф співвідносить початок історії людини з актом вибору. При цьому Е. Фромм особливу увагу звертає на гріховність першого акту свободи і ті страждання які за ним наступали [13]. Страх як певний психологічний механізм витісняє у сферу несвідомого індивідуальні характеристики особистості, які суперечать пануючим в даному суспільстві культурним і соціальним нормам. Таким чином, зазначає вчений, в суспільстві формуються певні соціальні типи особистості, схожість соціально-прийнятних рис яких полегшує взаєморозуміння і спільну діяльність. В соціальному середовищі яскраво виділяється негативна функція такого страху, що "виражається в масовізації індивіда, пригніченні його значущих особистісних якостей" [14, с. 70].

Американський психоаналітик Г.С. Салліван виокремлює поняття "страх" і "тривога". Джерелом страху він вважав можливу депривацію потреб людини, а джерелом тривоги близьку та значиму особу. Вчений розглядає людину як гомеостатичну систему, яка діє за принципом напруга-задоволення. Особистість прагне до максимізації задоволення і мінімізації небезпеки. Загроза біологічному існуванню викликає страх, загроза безпеці людини пов'язана с почуттям тривоги.

Г.С. Салліван вказує, що спочатку дитина розділяє світ на стан страху та його відсутність, а не на світло і темряву, тата й маму. Відповідно до цих переживань вона формує відчуття: "гарна мама" (стан відсутності страху) і "погана мама" (стан страху). Отож тривожна мати персоніфікується як "погана", тому що постійно провокує тривогу доньки чи сина [15, с. 59]. Саме в зв'язку з емпатичною тенденцією між дитиною і матір'ю, тривога і напруга матері викликає такий самий стан і в дитини.

К. Хорні [16] показувала взаємозв'язок страху з життєво важливими для людини цінностями, надавала важливого значення взаємному впливу цього феномена і ненависті, а також досліджувала страх як аспект культури. Страх формується культурою, кожна культура, на думку цієї послідовниці фрейдизму, породжує свої страхи, а також пропонує і свої оригінальні засоби захисту від них. Думаючи про проблему страху, вважає К. Хорні, ми завжди повинні шукати відповідь на питання, яка життєво важлива цінність знаходиться під загрозою. Якщо безпека людини залежить від її скромності й непомітності, тривогу викличе ситуація, при якій йому потрібно "вийти на сцену". В людини, якій властива залежність від інших, напад страху виникає тоді, коли її можуть покинути. Тобто, виявляючи "базові" страхи людини, ми можемо визначити коло найзначніших для неї життєвих цінностей. Серед численних факторів, які можуть викликати страх на першому місці у К. Хорні знаходиться ненависть. Ворожість індивід відчуває до тих людей і до тих переживань, що загрожують йому і викликають почуття немічності та страху. Ненависть, в свою чергу, може породжувати страх своїми агресивними імпульсами.

Тож, в екзистенціальній і психоаналітичній філософії феномен страху є однією з основоположних категорій; вектор страху тут зміщено всередину індивіда, до певних хаотичних начал, що приховані в людині. Представники екзистенціалізму та психоаналізу з полівекторності страху виділяють передусім страх людини перед собою. Ці напрямки відображають кризу сучасного світу і досліджують страх в його глибинній сутності, як необхідний компонент існування людини. Даний екзистенціал є обов'язковою умовою напруги (екзистенціальної), яка виникає, як антипод і умова мужності.

Б. Паскаль проблему страху пов'язує з інтерпретацією християнських догматів у дусі екзистенціалізму, підкреслює, що без напруженого осягнення власної участі, подолання страху смерті і боротьби із самою смертю не може скластися справжнє людське буття. Для С. К'єркегора означений феномен умова становлення справжнього існування (праці "Страх і трепет" і "Поняття страху"), М. Гайдеггер розглядає страх у трьох взаємозалежних аспектах: "перед-чим страх", "наляканість", "про-що страх" і підкреслює, що страх відкриває перед екзистенцією її останню можливість смерть. Згідно за Ж. -П. Сартром, людина абсолютно вільна у своїй поведінці і змушена відповідати за все, що проходить в її житті; саме свобода вибору викликає страх і тривогу. М. Бердяєв взаємопов'язує страх і свідомість.

В психоаналітичній антропології З. Фрейд ввів поняття "реальний страх", який є для людини, на думку засновника психоаналізу, чимось раціональним і зрозумілим. Цей страх вираження інстинкту самозбереження. Послідовник 3.Фрейда О. Ранк акцентує увагу на "травмі народження" людини вигнанні плоду з материнського лона, яка загрожує індивіду знищенням і стає прообразом всіх майбутніх страхів. У Е. Фромма феномен страху пов'язаний із свободою. Він виділяє негативну функцію страху в соціумі, де яскраво проявляється масовізація індивіда, пригнічення його значущих особистісних якостей. Джерелом страху в американського психоаналітика Г.С. Саллівана є можлива депривація потреб людини. З самого початку свого розвитку дитина розділяє світ на стан страху та його відсутність. У К. Хорні у простежується взаємозв'язок страху з життєво важливими для людини цінностями. Вона доводить, що страх формується культурою (кожна культура породжує свої страхи і пропонує свої засоби захисту від них). страх екзистенціальне психоаналітичне буття

Екзистенціально та психоаналітично налаштована філософська думка разом з негативним впливом страху на індивіда і соціум виділяє й позитивну складову страху, що має надзвичайно важливе значення для усвідомлення людиною справжньої мети свого існування в світі. Означена проблематика, яка розроблялась і розробляється й сьогодні представниками даних напрямків потребує в подальшому поглибленого філософського осмислення. Це стосується питань онтології та феноменології страху, історичного та сучасного стану проблеми, причин виникнення та окреслення шляхів угамування чи подолання можливого руйнівного потенціалу страху тощо.

Список використаних джерел

1. Больнов О.Ф. Философия экзистенциализма / О.Ф. Больнов; [пер. с нем.]. Спб.: Изд-во "Лань", 1999. 224 с.

2. Паскаль Б. Мысли / Б. Паскаль. М.: Изд-во Сабашниковых, 1999. 480 с.

3. Кьеркегор С. Страх и трепет. Понятие страха. Болезнь и смерть / С. Кьеркегор; [пер. с дат.]. М.: Республика, 1993. 383 с.

4. Боровой Е.М. Страх и социальное бытие человека: дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук: спец. 09.00.11 "Социальная философия" / Е.М. Боровой. Новосибирск, 2006. 181 с.

5. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер; пер. с нем. М.: Ad Marginem, 1997. 477 с.

6. Фролова О.С. Феномен страха в культуре: дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук: спец. 24.00.01 "Теория и история культуры" / О.С. Фролова. Ростов-на-Дону, 2006. - 133 с.

7. Шерпетите Р. Онтология страха и нигилизм [Электронный ресурс] / Р. Шерпетите. Режим доступа: http://www.existradi.ru/index.php?option= com_content&view=article/.

8. Бердяев Н.А. О назначении человека / Н.А. Бердяев. М.: TEPPA Книжный клуб; Республика, 1998. 384 с.

9. Бердяев Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого [Электронный ресурс]/ Н.А. Бердяев. Режим доступа: http: // www.trinitas.ru/ms/doc/0016/0lb/00160102.htm.

10. Фрейд 3. Сновидения. Сексуальная жизнь человека. Избранные лекции / 3. Фрейд. Алма-Ата: Наука, 1990. 194 с.

11. Фрейд 3. Страх / 3.Фрейд // Тревога и тревожность. СПб: Питер, 2001. 256 с.

12. Ранк О. Травма рождения и её значение для психоанализа / О. Ранк. М.: Когито-Центр, 2009. 240 с.

13. Фромм Э. Бегство от свободы; Человек для себя / Э. Фромм; [пер. с англ.]. Мн.: ООО "Попурри", 1998. 672 с.

14. Логинова Е.Г. Страх как социальный феномен в русской религиозной философии конца XIX первой половины XX вв.: дис. канд. филос. наук: 09.00.11 / Е.Г. Логинова. Чита, 2007. 160 с.

15. Салливан Г.С. Интерперсональная теория в психиатрии / Г.С. Салливан; [пер. с англ.]. СПб: Ювента. М.; КСП. 1999. 377 с.

16. Хорни К. Невротическая личность нашего времени; Самоанализ / КХорни; [пер. с англ.]. М.: Прогресс; Универс, 1993. 480 с.

Размещено на Allbest.ru