Смерть і страх смерті в філософсько-антропологічному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Смерть і страх смерті в філософсько-антропологічному дискурсі

Мовчан М.М.

Страх - феномен який існує стільки, скільки люди пам'ятають себе. "Надія на можливість прожити без страху завжди була і є ілюзією; він міститься в людському існуванні, є відображенням нашої залежності і нашого знання про неминучість смерті" [1,с.12]. Страх є нашою долею. Бажання жити і страх небуття будуть з нами завжди. Дослідження страху як важливого модусу сучасного буття людини стає особливо актуальним в перехідний період розвитку українського суспільства, коли підвищується інтенсивність відчуття страху, і він отримує глобальний характер.

Видатний німецький філософ Г.В. Ф.Гегель започаткував філософський розгляд страху, а страх як екзистенційне відчуття ввів С. К'єркегор. Велику увагу страху приділяли М. Бердяев, А. Камю, Р. Мей, О. Ранк, Ф. Ріман, Ж.-П. Сартр, П. Тілліх, Л. Толстой, К. Юнг, М. Хайдеггер, К. Хорні, Фрейд, Е. Фромм, Л. Шестов, І. Ялом, К. Ясперс та ін. Різні сторони цього феномена проаналізували українські й російські філософи С. Аверінцев, М. Бахтін, А. Бичко, І. Бичко, Л. Газнюк, Є. Головаха, Р. Горохова, І. Євлампієв, Б. Ємельянов, А. Єрмічев, А. Замалєєв, А. Корольков, С. Логвінов, І. Осипов, Н. Паніна, О. Райкова, О. Туренко, Н. Хамітов, Л. Шапошников та ін. Але потрібно відзначити, що у вітчизняній філософській думці і в суміжних дисциплінах дана проблема ще залишається маловивченою. В нашому дослідженні ми зосереджуємо увагу на аналізі страху в фокусі філософської антропології. Метою даної статті є аналіз специфіки феномена страху смерті як надзвичайно важливого виду страху - екзистенціального. Виходячи з поставленої мети ставимо наступні завдання: 1) розкрити причини, які викликають (провокують) страх смерті; 2) показати інтерпретацію означеного страху представниками філософської думки Заходу і Сходу; 3) виділити типи страху смерті; 4) окреслити засоби полегшення та подолання досліджуваного страху; 5) закцентувати увагу на онтологічному модусі існування як можливості суттєво змінити відношення до себе і світу.

Найпотаємніше в житті кожної людини - її смерть. Немало вчених відзначають, що "всі релігії світу і філософські системи були породжені страхом людини перед смертю" [2,с.7]. Страх смерті є екзистенціальним страхом (він закладений в основах існування людини). Цей страх може допомагати зберегти життя, але може викликати й максимальні страж -дання. Дане почуття неминуче в житті людини, і всім нам, як це не гірко доведеться пережити його. З прадавніх часів страх власної смерті - самий сильний із всіх людських страхів. І цей сковуючий душу жах часто приводить індивіда до думки про недоцільність життя і своєї ролі на землі.

У відношенні до смерті є дивна двоякість: з одного боку, ми відчуваємо страх смерті, з іншого - є відчуття, що ми будемо жити вічно. Ми завжди розглядаємо смерть як те, що відноситься до інших, а не до нас, плануємо наше життя, поїздки, зустрічі, справи, але в наші плани чомусь не входить смерть, хоча це самий неспростовний факт. Напевно, причина такого парадоксу в тому, що, будучи частинкою Вічного розуму, ми помилково переносимо відчуття безсмертя на своє тлінне тіло. Ми боїмося смерті, але разом з цим нам надзвичайно цікаво - а що ж буде після неї? [2,с,9].

Дослідники вважають, що страх смерті викликають (провокують) певні життєві ситуації (екстремальні події). На думку І. Ялома це: 1) горе від утрати коханої людини, 2) смертельна хвороба, 3) розрив любовних стосунків, 4) життєві віхи - наприклад, 50-, 60-, 70-річчя, 5) тяжке потрясіння - пожежа, зґвалтування, пограбування, 6) залишення дому дорослими дітьми (ситуація "порожнього гнізда"), 7) втрата роботи, зміна сфери діяльності, 8) вихід на пенсію, 9) переїзд у будинок престарілих, 10) незвичайні за силою сновидіння, що передають послання з глибин нашого "Я" [3,с,52].

Чи можливо якось послабити страх смерті чи бодай пояснити, адже те, що ми змогли пояснити і зрозуміти стає менш страшним. А, можливо, краще нічого не пояснювати, а просто й не думати про те, що колись доведеться вмирати? "Однак, смерть від того, що про неї не думають, не зникне і страх смерті також не зникне, а піде глибше, у підсвідомість. Там він буде небезпечнішим і шкідливішим, ніж будучи усвідомленим; його прихована отрута буде весь час отруювати радість життя, а в кінці його прорветься назовні тяжкими стражданнями" [4,с. 120]. Пам'ятати про смерть необхідно для повноцінного і гідного людського існування.

Знаменитий представник давньогрецької культури Епікур, на чільне місце своїх філософських роздумів поставив проблему позбавлення від страху, від страху смерті (як і від самої смерті). "Геніальність цього мислителя в тому, що він передбачив сучасний погляд на несвідоме, адже більшість людей не усвідомлює страху смерті" [3,с, 102]. Від страху смерті Епікур "спасає" людину, елімінуючи саме післясмертне існування Я як "іншого Я", яке "могло б оплакувати свою власну утрату, і стоячи, спускати стогін, при баченні самого себе, розпростертого на землі і відданого на поталу тваринам і вогню" [5,с. 145]. Взагалі, античні греки, намагалися переборювати страх небуття шляхом концентрації духу, зусиллями живої думки, виховували в собі навіть, презирство до смерті. Слід зауважити, що в конкретні історично-культурні епохи, через призму певних духовних цінностей страх смерті мав свої специфічні форми.

Б. Паскаль в XVII ст., виходячи з екзистенціального розуміння людського буття, підкреслював, що "нема для людини нічого важливішого, ніж її доля; нема для неї нічого страшнішого, ніж вічність" [6,с, 193]. Саме смерть відкриває ворота жахливої вічності і загрожує цим кожну мить людського життя. Жах полягає і в щохвилинній можливості смерті (і вічності), і в неминучості смерті, і в незнанні про "змістовне" наповнення екзистенціальної вічності людини - "вічного небуття, вічних мук". Без напруженого осягнення власної участі, подолання страху смерті і боротьби із самою смертю не може скластися справжнє людське буття.

Доречно згадати відношення до смерті і страху смерті засновника психоаналізу 3. Фрейда. "По мірі старіння, він (3. Фрейд - прим, М.М.) починає відчувати велику стомленість, часто говорить про упадок сил, його все більше й більше поглинає думка про смерть" [7,с.9]. Але він постійно "включав" дуже дієвий механізм психологічного захисту для боротьби із таким страхом. "Кожен, хто читав його листи чи щось про його спосіб життя останніх років, може зрозуміти, що Фрейд до кінця своїх днів зберігав життєві сили, відганяв навіть саму думку про смерть" [7,с.9]. Вчений намагався не думати про смерть. Серед важливих засобів проти такого страху слід відзначити відношення 3. Фрейда до самого себе (це відношення важко і часто неможливо підтримувати для багатьох людей похилого віку). Після закінчення своєї юності мислитель зберіг "безпосередній, здоровий творчий інтерес до себе. Він вчувається нам навіть у його висловах про стомленість і відчай" [7,с.9]. 3. Фрейд став основоположником культу заперечення смерті, який потім було продовжено багатьма психологами. В 1923 р. він говорив: "Гучна фраза будь-який страх є в кінці-кінців страх смерті ледве чи має якийсь сенс, і в будь-якому випадку, не може знайти підтвердження" [8,с.76]. Пізніше З. Фрейд приходить також до незадовільного висновку, що "страх смерті, так як і совість, є розвитком страху кастрації" [8,с.76]. Мислитель не розглядав страх смерті як первинне джерело тривоги. Можливо тому, що ця проблема йому здавалася настільки простою, що він не вважав за потрібне докладно аргументувати свою позицію. Напевно 3. Фрейд "виключив смерть із динамічної теорії по необґрунтованим причинам, що витікають з двох основних джерел: по-перше, із-за застарілої теоретичної моделі поведінки і по-друге, із-за невгамованої жаги власної слави" [8,с.78].

Потрапляння західної філософської думки у свідомість східних народів привело до синкретичних філософських міркувань. В цьому плані виділимо декілька підходів до смерті і страху смерті представників східної культури, відомих індійських філософів Ошо (Бхагаван Шрі Раджніш) та Д. Крішнамурті. Ошо говорить: "Сама ідея смерті вбиває нас! Ми втрачаємо свідомість, і у цьому несвідомому стані трапляється смерть. Таким чином, коли я називаю смерть ілюзією, я не маю на увазі ілюзію, яка проходить з тілом чи з душею. Я називаю її соціальною ілюзією - яку ми культивуємо у кожній людині з дитинства. Ми насаджуємо кожній дитині ідею: "Ти помреш, і смерть проходить так-то і так-то". І до того часу, коли дитина виростає, вона дізнається про всі симптоми смерті, і коли ці симптоми виявляються придатними до неї, вона просто закриває очі і втрачає свідомість. Вона попадає під гіпноз" [9,с.34-35]. Проти такого підходу виступає Ошо і на противагу йому дає нову техніку активної медитації, яка ґрунтується на тому, що в стан смерті людині потрібно увійти свідомо. "В Тибеті ця техніка відома як Бардо. <...> В Бардо вмираючому роблять антигіпнотичне навіювання. Люди збираються навколо вмираючого і сільський священик чи монах говорить: - Ти не помираєш, тому що ніхто ніколи не вмирав. Ти підеш розслабленим і у повній свідомості <...> Людина закриває очі, і їй описують весь процес: як її життєва енергія покидає ноги, руки, і тепер вона не може говорити, і т.і. - і все-рівно, говорять цій людині, що вона сама все ще є, вона залишається" [9,с.35-36].

Згідно за Oшo, свідомо ніхто ніколи не може померти, тому що весь час продовжує усвідомлювати, що не помирає, що в ньому помирає щось, але не він сам. Людина продовжує спостерігати це відділення і в кінці кінців бачить, що її тіло лежить з боку від неї, на відстані. Tоді смерть, наголошує мислитель, виявляється просто відділянням; вона рівнозначна розриву зв'язку. Смерть - це роз'єднання тіла і свідомості. Називати це роз'єднання смертю, говорить Ошо немає сенсу, - це просто послаблення, руйнація зв'язку. Таким чином, стверджує мислитель, той, хто помирає, дійсно ніколи не помирає, тому для нього питання смерті ніколи не виникає. Він навіть не називає смерть ілюзією. Він навіть не говорить, хто помирає, а хто ні. Він просто каже, що те, що ми до вчорашнього дня називали життям, було просто асоціативним рядом. Цей асоціативний ряд повинен бути зруйнованим. Тепер розпочалося нове життя, яке не входить у попередній асоціативний ряд. Може бути, що це новий зв'язок, нова подорож [9,с.37-38]. Якщо індивід навчився свідомо жити то немає сумніву в тому, що він зможе свідомо й померти, тому що "смерть - явище життя; вона проходить в житті" [9,с,38]. Філософ вважає, що ніхто в дійсності не боїться смерті. І це тому що саме б життя стало неможливим. Погляди іншого індійського мислителя Д. Крішнамурті на проблему смерті і страху смерті входили в його концепцію свободи людини, яка лише одна суттєво турбувала мислителя. Він прагнув "звільнити людей від страху і залежності, від численних турбот і проблем, від будь-яких догм і упереджених думок..." [10,с,621]. Д. Крішнамурті вважав, що смерть не є чимось стороннім, відособленим і відокремленим від життя. Він її називає безпосередньою, неосяжною, невідворотною, остаточною, істинною. Смерть потрібна нам як і життя. Без неї нема відновлення і творчості. Тягар минулого породжує його продовження в часі, а тривоги вчорашнього дня дають нове життя сьогоднішнім тривогам. Позбавлення від такої безперервності існує тільки в смерті. У вмиранні закладена радість [ 11,с,91]. Філософ зауважує, що людина розмірковує з приводу невідомого і може відчувати перед ним страх; але думка не може зрозуміти його, так як вона є результатом відомого, результатом досвіду. А оскільки думка не може пізнати невідоме, вона його боїться. Людина по-справжньому не знає навіть, що таке життя. Його вона знає, на думку Д. Крішнамурті, як конфлікт, сум'яття, антагонізм, скороминучі радощі й страждання. "Невже боротьба і скорбота - це життя? Ось у такому стані, який ви називаєте життям, ви хочете пережити те, що не знаходиться у полі зору вашої свідомості... Смерть - це не те, що протилежне життю. Смерть є невідоме. Te, що належить відомому, прагне пережити смерть, невідоме; але, щоб ви не робили, воно не в змозі мати досвід смерті, і ось чому воно наповнено страхом" [11,с. 102].

За багато століть свого існування люди винайшли досить велику кількість засобів для того щоб полегшити страх смерті. Деякі з них дійсно мають позитивний ефект, а деякі є сумнівними й неефективними. Різноманітні форми релігійних вірувань (релігійні переконання) зменшують страх смерті багатьох людей. Але є немало вчених, які вважають, що люди за допомогою того чи іншого вірування, типу, вчення про перевтілення і воскресіння з мертвих, або нескладних міркувань лише бажають втекти від факту смерті, "намагаються "обійти" тему смерті: смерть заперечується, вона не конечна, смерть "обезсмерчується" [3,с,234].

Дуже дієвим, на нашу думку, сьогодні є екзистенціальний підхід до смерті і до боротьби зі страхом смерті. Тут можна побачити цілий "арсенал" цікавих і ефективних засобів подолання цього страху, який в одних людей існує не явно, замасковано, в інших - відкрито (і може перерости у справжній жах, здатний знищити щастя і задоволення від життя). Сила ідей і глибокий контакт з людьми дійсно допомагають подолати страх небуття. В цьому плані яскраво виділяються аргументи античного філософа Епікура, який наголошував, що справжня мета філософії - полегшення людських нещасть. Коріння їх у всюдисущому страху смерті. Серед багатьох аргументів Епікура, що допомагають людям долати означений страх, зосередимо увагу на трьох найвідоміших: 1) смертність душі, 2) смерть - це ніщо, 3) аргумент симетрії. Стосовно смертності душі. Мислитель вважав, що вона - смертна і зникає разом з тілом. Якщо ми смертні і душа не переживає тіло, нам нічого боятися. Епікур підкреслював, що ми не будемо нічого усвідомлювати і не будемо жаліти про втрачене життя. Розглядаючи другий аргумент, філософ стверджував, що коли ми існуємо, смерті ще нема, а коли смерть є, нас вже не існує. В такому випадку, навіщо боятися смерті, якщо ми не можемо відчути її. Оскільки душа смертна і розсіюється після нашої смерті, то смерть у кінці кінців є ніщо. Te, що розсіялося, не може відчуватися, а все, що не відчувається, не має значення. Найбільш переконливим є третій аргумент великого афінянина - це аргумент симетрії. Стан небуття, в який ми попадаємо після смерті, - це той же самий стан, в якому ми перебували до народження. Ця думка дає нам велику утіху. Виявляється, що два стани небуття - до нашого народження і після смерті - абсолютно однакові, але ми боїмося другого небуття (вічності), а про перше майже не думаємо. Думки давньогрецького мудреця Епікура можна побачити і в багатьох філософів, психологів, письменників тощо сучасності. Так, відомий російський філософ М. Трубніков, розглядаючи проблему сенсу життя і смерті наголошував, що "перетин народження і смерті дає центр, навколо якого обертається людське життя, і, отже життя не протилежне смерті. Вона знаходиться в такому ж з нею відношенні, як і з народженням. Відсутність смерті не передбачає життя. Вона передбачає відсутність народження, тобто кінець кінцем відсутність життя. Смерть передбачає життя, починається життям і з життям - яким би парадоксальним це не здавалось - закінчується. Таким чином, смерть - це така межа, як і народження, і зрозумівши, усвідомивши це, людина, осягає велику цінність життя, його наповненості зараз і тут, а не в майбутньому чи в минулому. Як гарно прожите життя може наповнити смислом і ціною смерть, так і чесна, велична смерть може виправдати порожнє, навіть погане життя" [12,с.35]. страх екзистенціалізм антропологія буття

Серед інших (нових і "старих") засобів для боротьби з означеним страхом слід виділити наступні: ідея "хвилеподібного ефекту" (термін І. Ялома [3]); прагнення запобігти відчуття "непрожитого життя"-, способи, UilO знаходяться в афоризмах тощо. В ідеї"хвилеподібнго ефекту" мова йде про те, що кожна людина, не знаючи і не думаючи про це, поширює навколо себе "концентричні кола" впливу, який може зачіпати інших людей на протязі багатьох років, з покоління в покоління. В матеріальному плані ми можемо продовжуватися у своїх дітях, онуках, правнуках тощо. "Хвилеподібний ефект" зовсім не обов'язково означає, що після нас залишеться ім'я чи образ. Даний феномен означає, що з нашого життєвого досвіду залишаться "якісь особливості, крупинки мудрості, досвіду, утіхи, які перейдуть іншим людям - не має значення знайомим чи ні" [3,с, 109].

Страх смерті допомагає долати прагнення запобігти відчуття "непрожитого життя". У своєму творі "Весела наука" Ф. Ніцше намітив концепцію вічного повторення ("вічного повернення"), (більш повно вона буде показана у праці "Так казав Заратустра"), яку проповідував його герой - Заратустра. Випробування для людини звучить так: "Що, якби вдень чи вночі підкрався до тебе у твою усамітнену самотність демон і сказав би до тебе: "Це життя, як ти його тепер живеш і жив, повинен будеш ти прожити ще раз і ще нескінченну кількість раз; і нічого в ньому не буде нового, але кожен біль і кожне задоволення, кожна думка і кожен подих і все несказанно мале й велике у твоєму житті повинно буде заново повернутися до тебе, і все в тому ж порядку і в такій самій послідовності... Чи ти б не кинувся навзнак, скрегочучи зубами і проклинаючи демона, який так говорить" [13, с.660]. Ідея вічного повторення одного і того ж самого життя може примусити нас здригнутися. Слід сказати, що Ф. Ніцше дає урок певної шокової терапії, він застерігає нас від хвилювання із-за дрібниць. Людина мусить змінити щось у своєму житті, щоб потім, через декілька років, не переживати подібної муки і жалю, які були в недалекому минулому. Дуже погано, коли індивід не зміг реалізувати себе в житті. Чим менша ступінь самореалізації, тим сильнішим може бути страх смерті. Яскравим прикладом самореалізації є життя й діяльність відомого українського довгожителя (якому в 2010 р. виповнилося 100 років), греко-католицького священика, доктора богослов'я Д. Блажейовського. Постійне зайняття справою потрібного і для себе і для багатьох інших людей, яка розвиває, збагачує особистість не дає йому переживати страху старості і смерті. "He слід життя марнувати. Людина постійно мусить давати собі поступ, розвиватися, над собою працювати, щоб щось позитивне було. Кожна має свій талант зреалізувати, не закопати, - як у тій притчі... Мати ідею щось осягнути і присвятити тому свою працю. Недобре, коли люди не мають цілі життя, живуть одним днем - як Бог дасть, так і буде" [ 14,с,2-3].

Чимало способів, які дуже ефективно допомагають людині долати страх смерті є в афоризмах. Український філософ, психоаналітик, засновник метаантропології (учення про вихід людини з буденності в межове й позамежове буття) й андрогін-аналізу Н. Хамітов стверджує, що афоризм - це "стріла, яка через розум попадає прямо в серце. Водночас пронизуючи розум і серце, афоризм пробуджує дух. І ще глибше: афоризм з'єднує дух і душу, звільнюючи безмежну енергію особистості і долаючи кризи, які здавалися вічними і нездоланними. Бо афоризм - це концентрація смислу, що робить текст життям. Це текст, переповнений енергією настільки, що стає містком між свідомістю і несвідомим. Саме тому афоризми здатні бути зцілювальною і звільняючою силою там, де інші сили відступили" [15,с,6-7]. Афоризмотерапія - дієвий метод для боротьби зі страхом небуття, який використовується сьогодні в філософії (передусім практичній філософії), психології, психотерапії тощо. Для цього використовують не тільки афоризми зі "скарбниці" світової культури, але й складають (формулюють) власні, залежно від багатьох особливостей, пов'язаних з конкретною особистістю, яка потребує індивідуального підходу до свого страху. Ми не будемо перераховувати багато афоризмів, що можуть полегшити чи подолати страх смерті. Обмежимося лише одним - "Будь самим собою". Ця думка пройшла довгий і тернистий шлях. Її успішно використовували Аристотель, І. Гете, Г. Ібсен, Г. Лейбніц, А. Маслоу, К. Хорні, І. Ялом та ін. Вона означає - самовираження, реалізацію свого потенціалу (тут і зараз), сміливе життя на повну силу, адже лише тоді, коли особистість не допустить непрожитого життя, вона може й померти спокійно, без жалю.

У філософській антропологічній думці (особливо екзистенціальній) акцентується увага і на позитивному боці страху людини перед небуттям. М. Хайдеггер у свій час висунув ідею про два модуси існування: повсякденний та онтологічний. Живучи в повсякденному модусі (і особливо переймаючись ним) особистість, звертає увагу на такі (незначні) моменти, як зовнішність, престиж, багатство, стиль одягу тощо. Живучи в онтологічному модусі індивід не тільки краще усвідомлює буття, смерть та інші невід'ємні властивості життя, але й отримує більше бажань і можливостей суттєво змінити світ. Він готовий взяти на себе основні завдання людини - побудувати справжнє життя, наповнене сенсом, діяльністю, засноване на почутті взаємозв'язку з людьми, що веде до самореалізації. Реалії життя показують правомірність тверджень М. Хайдеггера. В людей, які усвідомлюють буття, конфронтація зі смертю викликає незворотні зміни (більше позитивні). І. Ялом зазначає, що такі особистості "перебудовували своє життя змінюючи пріоритети, починали відноситися до дрібниць так, як вони того заслуговують... Вони почали глибше спілкуватися з тими, кого любили, і по-справжньому цінити найпростіші явища життя - зміну пор року, красу природи, минуле Різдво чи Новий рік. Багато людей розповіли, що стали менше боятися інших людей, більш охоче йшли на ризик, менше боялися бути знехтуваними" [3,с.49].

"Відношення до смерті - еталон, індикатор характеру цивілізації" [16,с,6]. Сьогодні відношення до смерті не має належного високого рівня (а смерть заслуговує на це). В цьому питанні є надзвичайно багато невідомого (адже народження і смерть є найбільшими таїнами людського існування), але вже зараз немало представників філософії, психології й інших окремих наук піднімають питання про те, що доки ми не будемо знати про смерть, доки ми не прийматимемо її, як явище властиве нашому життю (яке не проходить десь поза нами) то будемо постійно страждати і переживати не просто страх, а його граничну точку - жах. Філософська антропологія підкреслює, що життя дається людині для виконання на Землі своєї місії. Смерть повинна стати - природним продовженням життя. Життя - дорогоцінний дар, і щоб його зберегти, нам разом з життям дається і страх смерті. Це природно. Але погано, коли цей страх більший і сильніший, ніж він на те заслуговує.

Список використаних джерел

1. Рпман Ф. Основные формы страха / Ф.Риман; [пер. с нем. Э.Л. Гушанского]. - М.: Алетейа, 1998. - 336 с.

2. Вагин И.О. Психология жизни и смерти / И.О. Вагин. - СПб.: Питер, 2002. - 160 с.

3. Ялом И. Вглядываясь в солнце. Жизнь без страха смерти / И. Ялом; [пер. с англ. А. Петренко]. - М.: Эксмо, 2008. - 352 с.

4. Калиновский П.П. Переход: Последняя болезнь, смерть и после. Запорожье: М.П. "Берегиня", 1993. - 184 с.

5. Гагарин А.С. Экзистенциалы человеческого бытия: одиночество, смерть, страх (от античности до Нового времени). Историко-философский аспект: дис. ... док. филос. наук: 09.00.03 / А Гагарин. - Екатеринбург, 2002. - 355 с.

6. Паскаль Б. Мысли/ Б.Паскаль. - М.: Изд-во Сабашниковых, 1999. - 480 с.

7. Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда / Э.Джонс; [пер.с англ. Старовойтова В.В.] - М.: "Гуманитарий" АГИ, 1996. - 448 с.

8. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / И.Ялом; [пер. с англ. Т.С. Драбкиной]. М.: Независимая фирма "Класс", 2000. - 576 с.

9. Ошо. Неведомое путешествие. За пределы последнего табу / Ошо. - СПб.: ИГ "Весь", 2006. - 288 с.

10. Энциклопедия для детей. Том 6. Религии мира. Ч. 2. Религии Китая и Японии. Христианство. Ислам. Духовные искания человечества в конце XIX-XX веках. Религия и мир / Глав. ред. М.Д. Аксёнова. - М.: Аванта +, 2002. - 688 с.

11. Кришнамурти Д. Проблемы жизни / Джидду Кришнамурти // Электронный ресурс. - Режим доступа: http// psylib. org/ ua/ books/ krich 04/ index, htm

12. Трубников Н. О смысле жизни и смерти (фрагменты из призведений) /

Н.Трубников // Родина, 1989. - № 4. - С.33-35.

13. Ницше Ф. Сочинения в 2 т. Т. I. Литературные памятники / Ф.Ницше; [пер. с нем.]. - М.: Мысль, 1990. - 829 с.

14. Власюк Н. З отцем Дмитром Блажейовським / Н.Власюк // Порадниця, 2010. - № 31. - С,1-3.

15. Хамитов Н. Тайна мужского и женского. Исцеляющие афоризмы /

Н.Хамитов. К.: Либідь, 2002. - 176 с.

16. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти / Ф.Арьес; [пер. с фр.]. - М.: Издательская группа "Прогресс" - "Прогресс-Академия", 1992. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru