Наукова картина світу як предмет філософського дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукова картина світу як предмет філософського дискурсу

Чернова Л.П.

Наука як суспільне явище є не тільки теоретичним відображенням світу, а й і його творчою суспільно-практичною зміною. Історія науки і насамперед природних наук свідчить про існування упродовж тривалих періодів часу цілісних уявлень про властивості дійсності, під впливом яких розвивається наука даного часу. Цю систему уявлень і поглядів на всю дійсність в цілому у найзагальніших її рисах прийнято називати «науковою картиною світу». Остання визначає межі розумних з точки зору даної епохи гіпотез, і тому стимулює постановку одних наукових проблем і навпаки, не сприяє і навіть перешкоджає появі інших. Тим самим наукова картина світу задає визначений напрямок для розвитку і теорії (спрямовуючи зусилля на дослідження в цьому напрямку) і спостережень для розвитку їх технічної бази).

У сучасних спеціально ілософських дослідженнях наявна істотна потреба щодо визначення місця, ролі і значення концепту «наукова картина світу» в суспільно - історичному процесі. Такий теоретичний аналіз конче необхідний, оскільки в кінці XIX - на початку XX ст. відбулися суттєві зрушення у самовизначенні нових галузей природничих і гуманітарних наук, що призвело до перегляду змісту і значення цілої низки понять. Зокрема, наукова картина світу у соціально - філософському аспекті постає багатовимірним об'єктом, що вимагає нових метрологічних підходів.

Об'єкт загальної картини світу - весь світ, а не окремі його сфери. Моделі, що в ній використовуються, є наочними. У картині світу невідрефлектовані умови пізнання і поняття мають умоглядний характер. Неприпустимий для наукової теорії. У дослідженнях наукової картини світу (НКС) виокремлюються три основних «східці» загальних картин світу: стихійну цілісну картину світу стародавніх греків, механічну картину світу XVII- XIX ст., сучасну синтетичну картину світу.

Із розвитком емпіричного природознавства, після створення І. Ньютоном механіки як цілісної науки (висновки якої робляться із декількох вихідних положень - трьох законів класичної механіки і закону всесвітнього тяжіння) створюється можливість для формування першої природничо-наукової механічної картини світу. В цьому контексті слід назвати праці Ламберта, Лампаса, Декарта, Пуанкаре, Ф. Бекона, Гоббса, Д. Локка Б. Спінози, Фарадея.

Пізніше поряд із загальнонауковою картиною світу будувалися світоглядні концепції, що намагалися раціональними засобами обґрунтувати духовно цілісну сферу людського буття. Вже на початку XVIII ст. виокремилися такі концепти, як натуральна філософія (І. Ньютон), філософія пізнання (Дж. Локк), суспільно - політична (Дж. Віко, Ж. - Ж. Руссо), енциклопедична (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, К. Гельвецій) і релігійна філософія (С. Кларк, Дж. Берклі). Наука цього періоду в загально методичному плані тяжіє до гносеології, що логічно завершується німецькою класичною філософією. (І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейєрбах).

Новаторськими і сьогодні є погляди Я.А. Коменського, відтворенні пізніше Ф. Енгельсом і В.І. Вернадським про необхідність включення в картину світу не тільки достовірних, але й ймовірних знань. В останні роки зростає інтерес до дослідження загальнонаукових картин світу в контексті системної парадигми (В.Г. Архіпкін, С.А. Рижова, А.С. Опанасюк, І.О. Цехмістро, О. М. Кравченко, І .С. Добронравова, В.М. Саратовський, Е. Г. Шуригін), формування наукової картини світу і ролі в цьому процесі інформатизації (В.Н.Михайловський, М. Ю. Яременко, Б.В. Бірюков, І.Ю. Алексеева, Г.Г. Пантелєєва), Мовні, етнодемографічні, соціокультурні аспекти картини світу досліджують О.А. Дольська, М.А. Євдокимичова, С.О. Цапок, Н.І Кравець, І.С. Григорків, Л.Б. Лебедева. Місце і роль людини в системі наукової картини світу розкривається в працях В.Г.Борзенкова, С.Б. Кримського, Р.В. Міняйло, В.О. Сабадуха, А. В. Шило, Е. Н. Мирзояна, І. В. Сало, В,І. Кузнєцова, О.Тоффлер, М. Хайдеггер.

У багатьох роботах зарубіжних і вітчизняних авторів представленні наукові напрямки у вивченні проблеми «картина світу суб'єкта». В рамках першого напрямку, репрезентованого працями А. Шюца, К. Боулдинга, Дж. Келлі, Р.А. Аршишевського, У.Б. Касевича, А. Ф. Лазурського та ін. картина світу суб'єкта розглядається як сукупність уявлень про навколишній світ, які можуть виступати у вигляді знань, В рамках другого підходу, представленого працями Ф.Ю.Василюка, В. Дільтея, Л. С. Виготського,

С.Д. Максименка, Т.М. Титаренко, Л.О. Шелестової, А.М. Свинаренко картина світу розглядається як сукупність переживань суб'єкта про навколишній світ. Головною проблемою виступають особливості пошуку суб'єктом адекватних форм вираження власних переживань, які стають основою для суб'єктивного осмислення часу.

В роботах з означеної проблематики показано можливість виокремлення часової складової в картині світу суб'єкта і розкриті основні підходи до дослідження психологічного часу. Перший підхід розглядає час як зовнішній параметр(С.Л. Рубінштейн, С.С. Кронік, Є. І. Головаха; В.В. Нуркова) третій підхід припускає розгляд часу як суб'єктивного за своєю природою феномена(П. Пресс, Б.Й. Цуканов, К.О. Абульханова).

Найчастіше терміном картина світу дослідники позначають результат усебічного пізнання дійсності, опосередкований досягнутим у суспільстві рівнем розвитку культури - науки, техніки, моралі, релігії, мистецтва. Передусім у загальній картині світу виділяються два рівні: індивідуальний (чуттєвий) та надіндивідуальний (науковий). За культурно-історичною ознакою вона розпадається на міфологічну (магічну), релігійну (містичну) і наукову (теоретичну). Власне наукова картина світу формується на ґрунті трьох рівнів узагальнення та систематизації: загальнонаукового, природничо-наукового та спеціально-наукового. Спеціально-наукові картини світу виростають з узагальнення й систематизації теоретичного знання в межах окремих наук (механічна, математична, фізична, хімічна, біологічна, географічна, історична, соціальна та ін. картини світу). Природничо-наукова картина світу систематизує знання про явища та процеси природи, отримані різними фундаментальними природничими науками, серед яких одна вважається пріоритетною. У же у давньогрецькій культурі позначився рух від Міфа до Логосу. Перша природничо-наукова картина світу включала в себе географічні, біологічні медичні, хімічні астрономічні, і математичні первинні знання. Вона з'явилась у зв'язку із зміною світоглядної установки на пізнання зовнішнього світу, з переходом до раціонального облаштування життя людей.

Картина світу як цілісна картина дійсності, узагальнений образ соціального середовища, що становить вихідну умову людського буття, створюється в процесі практичної діяльності людей. Суб'єктом пізнавальної діяльності, результатом якої є створення картини світу, виступає суспільство. Об'єктом пізнання є олюднений світ, матеріальне буття, освоєне в тій чи іншій мірі людською практикою.

Формування картини світу відбувається за допомогою різних типів людської о пізнання (буденного, художнього, наукового). В життєдіяльності людей картина світу виконує ряд важливих функцій, зокрема, наповнює культурним змістом сприйняття оточуючих речей, опосередковує людські комунікації, сприяє виробленню програми практичної поведінки, орієнтації людини в світі соціальних явищ, у реалізації прийнятого способу життя». Вирішальна роль у становленні картини світу належить предметно - практичній діяльності людей та науковим відкриттям і досягненням. Так тлумачився зміст концепту «наукова картина світу» у радянській філософській літературі, зокрема у філософському словнику за ред. В.І. Шинкарука, 2- е видання (Київ, 1986. - С.267-268).

З картини планети вже зникла країна, філософії якої його запрошували, а разом з нею вказівки щодо того що? і як? писати про картину світу. Але залишилося одне визнання наукової картини світу як основи наукового світогляду, «народження» якого пов'язують із науковою діяльністю Р. Декарта і видатного представника англійської науки І. Ньютона). До її появи людство орієнтувалося на інші моделі світу. Р. Декарт і І. Ньютон започаткували ідеї, які були покладені в фундамент наукової картини світу, для позначення якої С. Гроф вживає словосполучення ньютоно-картезіанська модель Всесвіту, її основні характеристики:

- порядок природи стабільний і універсальний, людський розум проникає в нього за допомогою таких же стабільних і універсальних категорій мислення;

- матерія (тілесність) інертна і принципово відрізняється від свідомості - активного джерела або начала раціональної, довільної діяльності;

- свідомість (Я) міститься у внутрішньому світі індивідуального тіла;

- предметом науки є «загальне», науки про індивідуальне не існує, індивідуальне є предметом гуманітаристики і мистецтва;

- загальні положення (закони), що їх відкриває природознавство, значущі для всіх і завжди;

- математика є провідною у природознавстві, до такого ідеалу повинні наближатися всі інші науки;

- наука віддає перевагу кількісним і експериментальний методам, наукове пізнання є передусім роз'ясненням властивостей цілого із властивостей його частин;

- наука є нейтральною в соціально-політичному плані; вона орієнтована і (мотивована власними автономними цілями й цінностями, пов'язаними з пошуками істини;

- наука є морально й емоційно нейтральною, в ній переважають раціональні моменти, принципи й аргументи[1,с.156].

Практика життєдіяльності людства показала, що означена модель світу виявляється уразливою. Після появи на початку 60-х років минулого століття гіпотези про можливість існування реліктового мікрохвильового випромінювання і її експериментального підтвердження американськими астрофізиками А. Пєнзнасом і Р. Вільсоном у 1965 р. вчені відмовилися від концепції незмінного вічного Всесвіту і його законів. І попросили у людства вибачення за те, що протягом століть обманювали його. Ось яка оцінка існуючої «картини світу» мала місце в доповіді сера Джеймса Лайтхілла, який на час її проголошення виконував обов'язки президента Міжнародного союзу теоретичної і прикладної механіки: «Я змушений висловитися від імені великого співтовариства механіків-практиків. Ми добре усвідомлюємо сьогодні, що ентузіазм, який відчували наші попередники завдяки блискучим досягненням ньютонівської механіки, привів нас до узагальнень в галузі прогнозування, які виявилися хибними. Ми б бажали всі разом принести наші вибачення за те, що ввели в оману освічену публіку, бо ми виходили з таких ідей детермінізму, що задовольняли ньютонівські закони рух, але які після 1960 року продемонстрували свою неспроможність»[2,с.4].

Реакцією дослідників природи на кризу існуючої моделі світу стала розробка «картини світу», яка б відповідала сучасним знанням про світ. Однією з них стала концепція Великого вибуху, її сутністю є гіпотеза, що в далекому минулому існував момент, коли весь Всесвіт був зосереджений в одній точці, і чим далі йти в глибину минулих його станів, тим компактнішим буде Всесвіт. На самому ж його початку знаходилася точка безкінечної густини. З неї внаслідок «Великого Вибуху» почав «розбігатися» Всесвіт. Астрономи Сендідж і Таммані вирахували, що цей «Великий Вибух» мав місце приблизно 15 мільярдів, років тому.

Чи можна визнати цю наукову гіпотезу кінцевою і достовірною? Не можна. Пройдуть роки, будуть нові відкриття і нові спроби намалювати «портрет» Всесвіту. З часом людство відмовиться від «Всесвіту, який розширюється після Великого вибуху», як воно відмовилося від ньютонівської концепції стабільності й незмінності світу.

Дослідники зазначають, що для більшості людей практичне значення мають не думки науковців про Всесвіт, а їх власна суб'єктивна думка про світ свого життя і своє місце в ньому. В полі їх зору і їх мислення знаходиться та суб'єктивна картина світу, на яку вони орієнтуються при спробі планувати і прогнозувати своє власне життя в певному природному середовищі і в певній культурі.

Макс Вебер вважав, що « картини світу» визначають шлях, яким динаміка інтересів просуває людську історію по розвитку. Він визнав існування трьох способів світоглядного ставлення людей до світу:

1) конфуціанство і даосизм;

2) індуїзм і буддизм;

3) іудаїзм і християнство.

М. Вебер стверджував, що суть першого світогляду складає пристосування до світу, другого - втеча від нього, третього - оволодіння світом; визнавав, що в кожній із цих ментальних світоглядних програм містяться в зародку відповідний «образ» і «стиль» життя людей, кожному з них відповідає система етичних норм і правил співжиття, типи раціональності тощо[1,с.152]. Якби сьогодні М. Вебер був живий, він, мабуть, до цих світових світоглядних фільтрів історії додав би іслам, який також містить в собі моделі державно-правового та сімейно-побутового життя, механізми регулювання суспільних, політичних і інших відносин[3,с.246-247].

Ньютонівсько-картезіанська картина світу і картина світу, про яку говорить М. Вебер, - це різні речі, хоч називаються однаково. У першому випадку ми маємо справу з думками видатних вчених про Всесвіт, у другому - з поглядом на світ особи, що вирішує проблеми самозбереження і саморозвитку в природі та культурі. Особистому житті людина керується суб'єктивною картиною світу, а не думками вченого про світ та його еволюцію. У нашому дослідженні предметом пізнання виступає картина світу окремого індивіда як суб'єкта самодіяльності в оточенні багатьох таких, як він, суб'єктів. З опорою на інформацію, яку ми отримали на сторінках багатьох публікацій, з урахуванням положень і висновків, які є функцією суб'єктивної картини світу у внутрішньому світі індивіда виконує «образ його твого «Я». Саме цей образ визначає просторові розміри і часові виміри польотів людської фантазії, планів і програм її існування та розвитку. Від змісту повноти та зрілості цього образу залежать успіхи людини в навчанні, роботі та в житті (Р. Берне). Цей образ визначає життєву позицію особистості, її практичне ставлення до себе і свого оточення (І. Кон). Найголовніше - саме в образ «Я» сконцентровану енергія та інформація, яка необхідна людині для забезпечення її існування й розвитку в культури.

В усі часи люди прагнули об'єднати елементи чи фрагменти свого досвіду (пізнавального або практичного) в певну систему знань. Справді, пізнати світ, орієнтуватися в розмаїтті його явищ людина була здатною, лише знаючи зв'язки між ними, зводячи світ до певного (мінімального) числа «начал». Тільки це давало можливість побачити його як цілісну систему взаємодіючих елементів, зробити «зрозумілим». Недивно, що й сучасна наука не може обійтися без створення моделі світу, однією з логічних форм якої і є наукова картина світу. Історичними формами таких моделей світу стали міфологія, релігія, філософія та наука. Найприйнятнішою і найпоширенішою нині є наукова картина світу, яка базується на пізнанні людиною дійсних зв'язків і відношень навколишнього світу, необхідних їй у різноманітній практичній діяльності, передусім матеріального характеру. Наукова картина світу включає насамперед комплекс знань про факти і закони світу, а також методи отримання необхідних знань. На основі наукової картини світу здійснюється активне осягнення істини, законів природного і соціального буття.

Наукова картина світу базується на природничо-науковому й гуманітарному світогляді. У природничо-науковій складовій світогляду синтезуються знання про об'єктивний світ шляхом узагальнення досягнень природничих наук і, частково, соціальних (матеріально-економічна й виробнича сфери) як галузей прикладного природознавства.

На відміну від природничо-наукової, гуманітарна складова, насамперед, синтезує знання про суб'єктивний світ і його взаємини з навколишнім середовищем: людьми, соціумом, природою. Гуманітарна складова є атрибутивною для життя будь-якого суб'єкта, вона складається в сукупність життєво важливих знань і слугує основою практики міжособистісних та інших взаємин людини зі Світом.

Наукова картина світу як синтетична форма теоретичного знання репрезентована різними науковими дисциплінами в конкретний соціокультурний період їхнього розвитку. Призначення наукової картини світу « створювати образ, аксіологічно забарвлену теоретичну модель об'єктивної дійсності, що накладає, з одного боку, певні обмеження на можливості створення нових гіпотез, але й допомагає, з іншого боку, розвивати предметну сферу науки.

Відомий болгарський культуролог Георгій Гачів (1929-2008) обґрунтував оригінальну концепцію національних образів (моделей) світу. Він розглядає національні образи світу як духовну єдність в різноманітті національних варіантів, досліджує національні аспекти простору й часу. З- поміж його наукових праць надзвичайно цікаві «Національні образи світу» (в 17 томах: Європа, Америка, Індія та інші)

Авторська концепція Г. Гачева визначила «мову дослідження на стику наукового й художнього мислення». Його першочергово цікавить не національний характер, гносеологія, національна художня « логіка», склад мислення. Усі народи взаємодіють в єдиному світовому історичному процесі, під одним небом, мають різну історію і побут. Загальні для всіх народів елементів (хоча вони розуміються по-різному, мають свій акцент) й утворює національний образ або модель світу[4,с.4-5,46-47].

Поняття «наукова картина світу» ввійшло до наукового вжитку в середині XX ст., проте його зміст до цього часу залишається недостатньо визначеним. В Україні воно вперше сформульовано в Філософському словнику»[5,с.326-327]. Це поняття тут чітко не відмежоване від понять «світогляд», з одного боку, та «наукова теорія» або «наукова система знань» - з другого. Відсутнє також якісне одне визначене науковцями поняття « наукова картина світу» (НКС).

Який же зміст у нього вкладається? Якою є сучасна наукова картина світу? Яке значення вона має для теоретичної медицини?

Етимологія слів, що складають це поняття, говорить про те, що їх зміст відображає об'єктивну реальність у певній наочній формі. Саме наочність образів НКС (тобто теорій, що її складають) історично пов'язана з такими феноменами людської свідомості, як буденна свідомість, або уявлення так званого здорового глузду. І хоча сучасна НКС ґрунтується на іншому, теоретичному, базисі суспільної свідомості, вона, без сумніву, не втрачає певних рис наочності (розбігання Галактик та чорні дірки в астрофізиці, модель атома фізиці, спіральна модель ДНК в біології, кілерні клітини в імунології тощо). Наочність, яка притаманна пізнанню будь-якої сфери життя, в НКС стає засобом пояснення навколишнього світу з позицій його основних закономірностей і властивостей. Такою є перша особливість НКС.

Друга особливість НКС полягає в тому, що історично вона органічно пов'язана з успіхами природничо-наукового пізнання, відображаючи досягнення тієї галузі природознавства, яка мала на певному відтинку людської історії провідну роль. Так склалося, що ядром усіх попередніх природничо-наукових картин світу була фізична картина світу та її історичні форми:

- механістична картина світу, яка сформувалася на базі класичної механіки і проявом якої у медицині стала праця французького філософа й лікаря Ж. Ламетрі «Людина -машина»;

- релятивістська картина світу, яка сформувалася на основі теорії відносності та теорії гравітації;

- квантово-польова картина світу, що ґрунтується на досягненнях квантової механіки.

Картина світу і сьогодні значною мірою базується на досягненнях фізики а розвиток самої фізики безпосередньо пов'язаний з побудовою фізичних картин світу, що змінюють одна одну. При постійному зростанні кількості дослідних даних картина світу тривалий час залишається незмінною. Із зміною фізичної карти світу починається новий етап в розвитку фізики з іншою системою уявлень, принципів, гіпотез і стилю мислення.

Ключовими у фізичній картині світу є три фундаментальні категорії: уявлення про простір - час, елементарні «цеглини», в єдине ціле. Тому зміна фізичної картини світу завжди пов'язана із переглядом цих фундаментальних понять. В історії фізики такий перегляд відбувався декілька разів, в результаті були побудовані механістична, електромагнітна та квантово-релятивіська (квантово-польова) картина світу[5]. Основними теоретичними характеристиками квантово-польової картини світу є:

- визнання квантового поля основним матеріальним об'єктом;

- можливість існування квантового існування квантового поля у двох станах: збудженому (з наявними елементарними частинками) та не-збудженому (через відсутність елементарних частинок). Зміна частинок, таким чином, веде до переходу поля з одного стану в інший. Саме не збуджене поле набуває визначної ролі у квантово-польовій картині світу визнання фундаментальної ролі елементарних частинок (їх декілька сотень) та їх взаємодії (особливо кварків, лептонів і перонів):

- обґрунтування діалектичної ідеї єдності перервного та безперервного, тобто нерозривний взаємозв'язок елементарних частинок та квантових полів (на основі близько- та далекодіяння);

- зміна класичних уявлень про закономірність і причинність, які набувають імовірнісної форми;

- необхідність у зв'язку з цим нового бачення таких понять, як «стан», «частина», «ціле», «просторова протяжність» та ін.

Ключовою проблемою сучасної фізичної КС поглиблення квантово-польових уявлень про матерію та рух і подальша розробка просторово-часових уявлень у зв'язку з цим. Тобто сучасна НКС, як і раніше, далека від свого завершення й потребує дальшого коригування в міру появи нових теоретичних концепцій, що формуються наукою в цілому і її провідними галузями - зокрема.

Третьою особливістю НКС, яка випливає з двох попередніх, стає прагнення науки пояснити будову та структуру навколишнього світу з позицій його основних закономірностей функціонування та розвитку, а також найважливіших властивостей. Це дає підстави зробити висновок про те, що поняття НКС є важливою логічною формою відображення наукою матеріального світу, суттєвою функцією якої є цілісне, систематизоване уявлення про нього на даному етапі розвитку науки. Завдяки цьому НКС набуває статусу елемента методологічного знання, яке визначає напрями подальшого інтенсивного або екстенсивного розвитку наукових знань, їх практичного застосування[6].

І, нарешті, ще однією особливістю НКС стає її постійна змінюваність, її змістовне збагачення внаслідок фундаментальних відкриттів і революційних змін у теоретичному природознавстві. Ця особливість НКС вимагає постійної методологічної «напруги» від усіх дисциплінарних галузей наукового знання, щодо постійного коригування теоретичних побудов (теорій та концепцій), пошуку нових форм інтеграції суміжних галузей знань. Ядром цього методологічного знання в НКС стають філософські категорії та фундаментальні природничо-наукові поняття за допомогою яких відображаються найважливіші властивості й закономірності матеріального світу. Завдяки їм та науковим теоріям НКС перевіряється на правильність, відповідність дійсності.

Список використаних джерел

1. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаружного разума. - М.: 1990.

2. Пригожин И. Переоткрытие времени // Вопросы философии, 1989, № 4.

3. Шегда А.В. Менеджмент. 3- е видання. - К.: 2006.

4. Гачив Г. Национальные образы мира. - М.: 1988.

5. Філософський словник. - К.: 1973.

6. Грушевская Т.Г. Садовин А.П. Концепции современного естествознания. - М.: 1998.

Размещено на Allbest.ru