Постнекласичні перспективи комплексності дослідження екологічних практик

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СИДОРЕНКО СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 1:001:504

Постнекласичні перспективи комплексності дослідження екологічних практик

09.00.09 - філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

ДОБРОНРАВОВА Ірина Серафимівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, старший науковий

співробітник

ГАРДАШУК Тетяна Василівна,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник відділу філософських

проблем природознавства та екології;

кандидат філософських наук, доцент ВІФЛЯНЦЕВ В'ячеслав Володимирович, Київський національний університет технологій та дизайну МОН України, доцент кафедри філософії та культурології

Захист відбудеться 14 червня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 12

Автореферат розісланий ____травня 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.В.Павлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Усвідомлення планетарних небезпек визначило потребу іншої перспективи людської історії в ХХI ст.. Написані сотні робіт філософів, науковців, публіцистів, політиків, в яких представлені вагомі висновки світоглядного та методологічного характеру стосовно глобальної екологічної кризи, її впливу на стан довкілля, зокрема в Україні. Серед вагомих теоретичних концепцій світоглядного та методологічного плану, що намагалися осмислити ситуацію та вказати вихід з неї, екологізм, біосферна, ноосферна, коеволюційна концепції. Всі вони сприяли утвердженню екологічних принципів як орієнтирів ставлення до природи.

Однак в практичному сенсі зрушень недостатньо, щоб людство могло заспокоїтись. Відсутні позитивні системні зміни практичного характеру. Поки що не можна сказати, що людство вже не рухається в бік екологічної катастрофи. Потреба визначити екобезпечні стратегії розвитку цивілізації окреслюється методологами як одне з найбільш перспективних завдань сучасного філософського дослідження. Водночас не достатньо обгрунтувати теоретичні та світоглядні настанови стратегічного характеру. Потрібно змінити звичні стереотипи дій людини в природі. Отже, актуальною є розробка сучасного розуміння неруйнівних екологічних практик.

На наш погляд, досліджуючи екологічні практики в означеному ракурсі, потрібно рухатись від класичного мислення до постнекласичного. Адже практики впливу людини на біосферу, що ґрунтувалися на класичній раціональності, виявили свою неефективність - призвели до екологічних криз. Постнекласичне мислення дозволяє визнати нелінійність екологічних практик, що дає можливість зрозуміти присутність в них моментів випадкового, неврахованого заздалегідь або такого, що його не змогли уникнути. Отже, можливо врахувати процеси самоорганізації, а не лише організаційний бік справи. В дисертаційному дослідженні визначаються постнекласичні перспективи дослідження екологічних практик.

Формування комплексного погляду на екологічні практики передбачає аналіз методологічних підходів дослідження екологічних практик в різних галузях наук, врахування полідисциплінарності позицій. Відповідно, розглянуто концепції екологічних практик в екології (роботи Алексенка В.Л., Буровського А.М., Гардашук Т.В., Гіренка Ф.І., Голубця М.А., Кисельова М.М., Крисаченка В.С., Раца Н.В. та ін.); в філософії природи та практичній філософії (Лебедь Є.О., Мєлков Ю.О., Толстоухов А.В., Хилько М.І.); в соціології, економіці та такі, що враховують роль техносфери (Бевзенко Л.Д., Валлерстайн І.,Голдштейн Д., Горохов В.Г., Каттон У.Р., Лосєв К.С., Резнік Ю.М., Садченко О.В., Хайтун С.Д.). Перспективи проаналізованих концепцій для розуміння неруйнівних екологічних практик оцінювалися з позицій постнекласичної методології.

Постнекласичний підхід до аналізу практикування людини орієнтує на вивчення значних можливостей габітуального підходу. Він використовувався в нашому дослідженні для розуміння екологічних практик та пошуку неруйнівних їх видів. Останнім часом в дослідженнях філософів та соціологів (роботи Бевзенко Л.Д., Гутнера Б.Г., Добронравової І.С., Кисляковської І.В.) звертається увага на евристичність поняття «габітус», яке введене П. Бурдьє для розуміння практик.

Габітус - це визначальний принцип, що породжує практики. Причому, свідомість в породженні практик не відіграє головної ролі. П.Бурдьє зазначає, що з точки зору практикуючої людини мова йде скоріше про практичне почуття, ніж про те, що свідомість задає практики. Габітус виявляється як єдність індивідуального та соціального, раціонального та ірраціонального, духовного та тілесного.

В нашому дослідженні ми виходимо з того, що аналізуючи практики, зокрема екологічні, потрібно враховувати габітуальність практик. Маємо на увазі те, що габітус породжує практики повсякденності, в тому числі і екологічні. Якщо потрібні нові, інакші практики, то їх може породити новий габітус. Отже, нові екологічні практики потребують нового габітусу.

Методологічний аналіз нового габітусу для формування постнекласичних екологічних практик стосується міждисциплінарної сфери. Так, соціологи (зокрема Бевзенко Л.Д.) вважають, що новий габітус може виявлятися в новому стилі життя, який базується на неспоживацьких практиках, на екологічних настановах.

З позицій практичної філософії визначаються філософські дискурсивні практики, в контексті яких можуть формуватися уявлення про неруйнівні екологічні практики. Йдеться про роботи Г.Йонаса, В.Гьосле, К. Маєр-Абіха, філософію екологічної кризи, голістичну етику, відмову від вузького прагматизму та звернення до метафізичних проблем. Дослідження, початок яких пов'язаний з роботами Римського клубу, останнім часом продовжуються нелінійною наукою. Важливими для нашого дослідження екологічних практик були положення сучасних вітчизняних та зарубіжних робіт, в яких аналізувалися моральні аспекти людської раціональності та практикування людини в біосфері (Кримського С.Б., Мамардашвілі М.К., Патнема Х., Печчеї А., Поповича М.В., Поруса В.Н., Слотердайка П., Табачковського В.Г., Швирьова В.С.), питання екологічної етики та біоетики (роботи Агацці Е., Апеля К., Бекмена Т., Борейка В.Є., Єрмоленка А.М., Керрі П., Киященко Л.П., Кулініченка В.Л., Лісеєва І.К., Неша Р., Патріджа Е., Пустовіт С.В., Попова М.В., Сахтуріс Е., Тищенка П.Д., Юдіна Б.Г.), аналізувалися сучасні впливи на довкілля в культурному та цивілізаційному аспектах, зокрема - в контексті глобалізації (роботи Данілова-Данільяна В.І., Гіренка Ф.І., Канака Ф.М., Горського В.С., Каттона У.Р., Мотрошилової Н.В., Найдиша В.М., Тойнбі А.Дж., Толстих В.І., Хантінгтона С., Фукуями Ф.).

Важливу роль відіграють міждисциплінарні методологічні концепції, зокрема екологізм. Мова йде як про філософсько-методологічне осмислення, що здійснюється через протилежності: екологізм - антропоцентризм, так і про обгрунтування екологізму з позицій соціології як стилєжиттєвих практик.

В сучасній філософії науки важливу роль для нашого дослідження відіграє вивчення постнекласичних практик та постнекласичного габітусу, що здійснюється київськими та московськими філософами - Аршиновим В.І., Астаф'євою О.М., Будановим В.Г., Гутнером Б.Г., Добронравовою І.С., Кизимою В.В., Киященко Л.П., Моїсеєвим В.І., Рижком В.А., Свірським Я.І., Суходуб Т.Д. та ін..

Однак перспективи комплексності дослідження можливості становлення постнекласичних екологічних практик та відповідного габітусу поки що не досліджувались.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету НДР № 06БФ041-01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення засад комплексності дослідження екологічних практик в постнекласичній перспективі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки дослідницьких завдань:

- проаналізувати засади сучасних дисциплінарних та міждисциплінарних підходів до розуміння екологічних практик в контексті постнекласичної методології як основи комплексності дослідження екологічних практик;

- виокремити суттєві характеристики постнекласичної методології, зокрема синергетичної, та дослідити її роль в формуванні неруйнівних екопрактик;

- дослідити взаємодію габітуального та синергетичного підходів як підґрунтя розуміння становлення про-екологічних практик;

- проаналізувати характеристики постнекласичного габітусу як такого, що породжує неруйнівні екологічні практики як постнекласичні;

- визначити роль морального чинника в самоорганізації та організації про-екологічних практик;

- представити концепт «про-екологічні практики» в контексті постнекласичного дискурсу.

Об'єкт дослідження - репрезентація екологічних практик в сучасному полідисциплінарному дискурсі.

Предмет дослідження - постнекласичні підходи, що уможливлюють комплексність дослідження екологічних практик.

Методи дослідження. Дисертаційна робота здійснена у міждисциплінарній проблемній сфері філософії науки та практичної філософії. Тому теоретичною основою дисертаційної роботи є напрацювання стосовно розуміння екологічних практик в цих галузях. Методологічною основою дослідження став комплекс дослідницьких методів.

Оскільки дослідження здійснювалося з позицій постнекласики, ми спиралися на основні принципи та поняття постнекласичної методології. Зокрема використовувалися можливості синергетичного підходу для аналізу екологічних практик та визначення істотних характеристик про-екологічних практик. Основоположними в цьому ракурсі були класичні роботи Г.Хакена, І.Пригожина та сучасні дослідження Буданова В.Г., Добронравової І.С., Клімонтовича Н.Ю., Курдюмова С.П., Стьопіна В.С. та ін., в яких визначені поняття та принципи синергетики як науки, методології, дослідницької програми.

В аналізі концепцій, що стосувалися осмислення системної цілісності біосфери як глобальної екосистеми, ми спиралися на традицію, основи якої закладено працями видатного вітчизняного філософа та методолога науки та ученого В.І.Вернадського.

В оцінці сучасних дисциплінарних концепцій екологічних практик та визначених в їх межах істотних ознак цих практик використовувався компаративістський підхід.

Важливим було використання методологічних можливостей габітуального підходу, який запропонований П.Бурдьє для розуміння практик. В дисертації використовуються методологічні можливості габітуального підходу як загальнонаукового для визначення концептів «практики», «постнекласичні практики», «постнекласичний габітус».

Вагому роль відіграє міждисциплінарна методологічна концепція екологізму, в якій екологічні практики дістають філософсько-методологічне осмислення через співвідношення екологізм - антропоцентризм та оцінюються як стилєжиттєві практики.

Провідну роль для нашого дослідження відіграють підходи вивчення постнекласичних практик та постнекласичного габітусу в роботах Бевзенко Л.Д., Гутнера Б.Г., Добронравової І.С., Киященко Л.П. та ін..

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні на підставі комплексності застосування синергетичного та габітуального підходів обґрунтовується можливість становлення неруйнівних щодо біосфери про-екологічних практик як постнекласичних.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

- вперше встановлено на підставі комплексності дослідження, яке здійснене на засадах постнекласичної методології, причини того, що екологічні практики, які ґрунтуються на науково-екологічних вимогах, можуть бути руйнівними стосовно біосфери - контра-екологічними. Ці причини полягають в тому, що наукові екологічні підходи акцентують переважно на вимозі правильних раціональних усвідомлених дій та не враховують габітуальності практикування людини в природі. Постнекласичні перспективи комплексності дослідження екопрактик відкриваються як визначення умов становлення неруйнівних екопрактик на методологічному підґрунті взаємодоповняльності синергетичного та габітуального підходів: враховується як габітуальність практикування людини в біосфері, так і те, що синергетичний підхід дозволяє вийти за межі габітусу, коли той не відповідає потребам ситуації і перешкоджає появі нових екопрактик.

- вперше встановлено, що важливою методологічною умовою комплексності дослідження екологічних практик та формування поняття про-екологічних практик є використання концепту постнекласичного габітусу, що формується в сучасній практичній філософії. Його смислова визначеність пов'язана з розумінням практикування людини в ситуації постійних змін, урахуванням самоорганізаційних можливостей природних та соціальних систем, переживанням динамічної єдності частини та цілого - людини та біосфери.

- вперше досліджено про-екологічні практики як концепт постнекласичного наукового та філософського дискурсу, в контексті якого визначаються характеристики екопрактик як постнекласичних: здатність до самоорганізації, єдність габітуальності та рефлексивності та знімаються опозиції «суб'єкт - об'єкт», «людина - біосфера», «штучне - природнє». Постнекласичність екопрактик є умовою їх про-екологічності (неруйнівності).

- дістало додаткового обґрунтування положення про те, що постнекласичний габітус породжує про-екологічні практики в ситуації невизначеності як суб'єкта, так і довкілля. Включеність людини в об'єкт про-екологічних практик потребує урахування в них як моменту самоорганізації, так і організації. Останній пов'язаний з рефлексивністю постнекласичного габітусу. Постнекласична габітуальність про-екологічних практик задає ситуацію, в якій людина має здійснити вибір - які саме практичні дії є правильними. Здійснюючи вибір, суб'єкт про-екологічних практик виявляє себе як суб'єкт відповідальної дії.

- набуло подальшого розвитку положення про те, що необхідною умовою переживання людиною своєї єдності, цілісності з природою, що задається практиками, породженими постнекласичним габітусом, є моральне ставлення до біосфери, включення її в сферу морального відношення людини. Водночас вплив ідей та принципів екологічної етики та біоетики в традиційних галузях суспільного життя людини, зокрема в системі освіти та виховання, створює умови для становлення постнекласичного габітусу та породження ним про-екологічних практик.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі його узагальнюючих положень та висновків обґрунтовується комплексність розгляду в предметній сфері практичної філософії можливості неруйнівних екологічних практик, який базується на визначенні постнекласичної перспективи становлення про-екологічних практик.

Практичне значення результатів дисертації пов'язане з використанням їх в навчальному процесі при викладенні нормативних та спеціальних курсів з філософії та методології науки, філософії екології, екологічної етики, екології та основ безпеки життєдіяльності та у розвитку наукового підґрунтя екополітики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною аналітичною роботою. Висновки та положення наукової новизни розроблені на основі результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та результати роботи оприлюднені автором у доповідях та повідомленнях на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2009, 2010) та міжнародних конференціях і симпозіумах: «Дні науки філософського факультету» (Київ, 2008, 2009), Міжнародна наукова конференція «Філософія гуманітарного знання. Раціональність і духовність» (Чернівці, 2008), «V Міжнародний симпозіум з біоетики» (Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція «Філософія повсякденності» (Київ, 2009).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в 3-х статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та у 5-х матеріалах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження, реалізація яких визначила логіку роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких розподілений на три підрозділи, загальних висновків та списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладений на 173 сторінках. Список використаних джерел містить 189 найменувань на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

синергетична проекологічна практика

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значимість отриманих результатів, відомості про їх апробацію та оприлюднення.

У першому розділі дисертаційного дослідження «Полідисциплінарність досліджень екологічних практик», який складається з трьох підрозділів, розглядаються основні сучасні концепції методологів науки, в яких представлене розуміння екологічних практик з позицій різних наук, міждисциплінарних та трансдисциплінарних позицій. Перший підрозділ «Основні підходи до розуміння екологічних практик в сучасних дисциплінарних та міждисциплінарних дослідженнях» розкриває поняття екологічних практик та способи його концептуального представлення в концепції типів природокористування, концепції екологізму, економічному обґрунтуванні екодіяльності, концепції єдиної соціоекосистеми та ін..

В дисертації екологічні практики розуміються як види діяльності людини в природі, що істотно впливають на екосистеми. Серед множини екологічних практик є неруйнівні, які відповідають вимогам гармонії людини та біосфери. Вони визначені як «про-екологічні». Практики, які не відповідають таким вимогам, визначені як «контра-екологічні».

Предметом аналізу методологів є наступні види екологічних практик. По-перше, практики природокористування: про-екологічні (діяльність людини у відповідності з концепцією збереження природи) і контра-екологічні. Крім того, це діяльність державного і політичного характеру, що базується на стратегічних концепціях досягнення екобезпеки. Важливий аспект становлення про-екологічних практик утверджується в системі освіти - формування екологічного мислення та навчання.

Методологи досліджують екологічні практики в контексті загрози, яку становить глобальна екологічна криза, та обговорюють питання, як зробити їх ефективними для її подолання. Перспективним тут є габітуальний підхід П.Бурдьє. Екологічні практики розглядаються як один з видів практик повсякденності, що визначаються габітусом. Зіткнення суб'єктних можливостей з культурною та цивілізаційною ситуацією породжує ситуацію нелінійності в розгортанні екологічних практик.

Полідисциплінарне дослідження екопрактик є необхідним вихідним пунктом комплексності їх дослідження, яка в визначенні умов становлення неруйнівних екопрактик потребує постнекласичних методологій, зокрема синергетичної.

У другому підрозділі першого розділу «Постнекласична методологія як основа комплексності дослідження екологічних практик» зазначається, що оскільки екологічні практики є видом діяльності, яка здійснюється зі складними системами - екологічними системами, найскладніші з яких є людиномірними, виникає потреба використання постнекласичної методології. Вона розробляється В.Г.Будановим, І.С.Добронравовою, Н.Ю.Клімонтовичем, С.П.Курдюмовим, В.С.Стьопіним та ін.. Перспективною постнекласичною методологією є синергетична методологія, що ґрунтується на класичних роботах Г.Хакена, І.Пригожина, С.П.Курдюмова, а також Л.Берталанфі, Ф.Капри та ін..

Синергетична методологія стосовно розуміння про-екологічних практик дозволяє окреслити їх істотні характеристики як систем з нелінійною поведінкою. З позицій цієї методології можливо представити, що впливи на екосистеми в точках біфуркації, випадковий, невизначений характер «вибору» післякризового шляху подальшого розвитку, виключають можливість точного передбачення майбутнього екологічної системи на основі параметрів її стаціонарного стану. Отже, успішність екологічних практик в сенсі їх неруйнівності істотно залежить від правильності прогнозу альтернатив розвитку екологічних систем. Однак саме це зробити досить важко.

У третьому підрозділі першого розділу «Взаємодія габітуального та синергетичного підходів в дослідженні екологічних практик» показано, що комплексність дослідження екопрактик передбачає взаємодію синергетичного та габітуального підходів. Становлення неруйнівних екологічних практик - про-екологічних - пов'язане з формуванням екологічної габітуальної настанови як альтернативи споживацькій настанові. При цьому ситуація полідисциплінарності попередніх досліджень показує, що виявлення тенденцій становлення про-екологічних практик потребує постнекласичних методологій, зокрема синергетичної. Виникає питання про взаємини габітуального та синергетичного підходів у визначенні характеристик про-екологічних практик.

На нашу думку, про єдність синергетичного та габітуального підходів можливо говорити тому, що дії, які спрямовуються усвідомленими цілями, тобто чиняться, немов би, свідомо, все одно виявляють свою габітуальність. З іншого боку, така єдність виявляється і в тому, що синергетичний підхід дозволяє вийти за межі габітусу, якщо той не відповідає потребам ситуації. Ми вважаємо, що синергетичний підхід дає багато в методологічному сенсі для розуміння про-екологічних практик. Синергетичне ставлення до практик як до таких, що самоорганізуючись, змінюються, дозволяє усвідомлювати їх в нових вимірах. Наприклад, зрозуміти таке, що стосовно екосистем далеко не всі помилки впливів екологічних практик можливо виправити. Отже, зруйновані екосистеми людина не завжди в змозі відновити.

На нашу думку, саме в такій ситуації конче потрібний момент доповняльності синергетичного підходу габітуальним. Синергетичний підхід дозволяє зрозуміти, що причина певної поведінки складної людиномірної системи, якою є екологічна система, формується тоді, коли вона перебуває в точці біфуркації. В умовах такого її стану невеличкий вплив призводить до випадкового вибору системою подальшої поведінки.

Багато в чому випадково відбувається і сприятливий для людини і довкілля вибір практик впливу на екосистеми. Підсилити умови для такого - правильного - вибору може відповідний габітус, оскільки вгадування випадкового спрацьовує скоріше на основі чуттєво-ірраціонального, інтуїтивного, вкорінено-моральнісного в практиках людини. Стосовно пошуку про-екологічних практик важливе урахування не лише раціоналізованої соціальності практично впливаючої людини, а й її біоприродності, тілесності.

Габітуальність практик та вияви їх самоорганізації не виключають здатності людини до рефлексії. За необхідності, на межі використованості габітусу, людина здатна вийти за межі габітусу та бути суб'єктом комунікативної дії та відповідального рішення. Стосовно екологічних практик такі методологічні наголоси є дуже важливі. Причому як за умов практичного впливу на екосистеми, коли люди намагаються зробити їх про-екологічними, так і за умов, коли суб'єкт дії утримується від впливу на екологічні системи, щоб не завдати їм руйнації.

Таким чином, синергетичний та габітуальний підходи до осмислення становлення про-екологічних практик можливо оцінити як взаємодоповняльні.

Другий розділ «Постнекласичний дискурс як контекст комплексності розуміння про-екологічних практик» присвячений аналізу концептів «постнекласичний габітус», «постнекласичні практики», що постають в контексті сучасного філософського та наукового дискурсів. Наголошується роль морального чинника в становленні про-екологічних практик як постнекласичних. У першому підрозділі «Концепція постнекласичного габітусу як підґрунтя формування про-екологічних практик» підкреслюється, що нові габітуальні настанови виникають в «точках криз». Породження нових практик здійснюється відповідно до синергетичних законів і потребує синергетичного підходу. Процес зміни габітусу та стилів життя розгортається в часі неоднорідно. Його еволюційна поступовість може перериватися «біфуркаційними зламами».

Такі методологічні уявлення про зміни габітусу та системи стилєжиттєвих практик в точках системних криз надають необхідний методологічний підхід для осмислення становлення про-екологічних практик. Утім, ситуація пояснення, в якій потрібні як габітуальний, так і синергетичний підходи, є складною. Вона виникає внаслідок того, що практики, породжені габітусом та зумовлені минулими умовами, виявляються наперед адаптованими до об'єктивних умов, якщо умови функціонування габітусу залишилися тими ж. Отже, з одного боку, об'єктивна заданість габітусу стосовно індивіда дозволяє функціонально розв'язувати проблему передбачення подальших подій, а з іншого - не дозволяє вийти за межі заздалегідь визначеного.

Постнекласична парадигма формує ситуацію нового дискурсу. Стосовно впливу синергетичного підходу, як зауважують дослідники, виявляються істотні мовні дискурсивні зміни в процесі сучасного наукового дослідження, що створює нові умови для комунікації. Дослідження можна зрозуміти за аналогією до читання тексту: читаючи, людина породжує і вносить власний сенс в текст. Виявляється характерна для постнекласичного дослідження взаємообумовленість суб'єкта та об'єкта. Як підкреслюють методологи науки (Аршинов В.І., Киященко Л.П., Лебєдь Є.О., Свірський Я.І.), в результаті наукове пізнання змінює власні цілеорієнтації, що дозволяє не «завоювати», «підкорити», а «придивитися», «вжитися». Отже, для того, щоб зрозуміти, вже не потрібно зруйнувати довкілля, біосферу, живе. Це важливо для розуміння концепту «про-екологічні практики».

Відповідно до П.Бурдьє, габітус - це визначальний принцип, що породжує практики. «Постнекласичний габітус» - це концепт, що виник в постнекласичному дискурсі. Потребу нового габітусу пов'язують з ситуацією динамічного мінливого сучасного світу, коли звичні габітуси є згубними. Методологи наголошують на таких рисах практикування, які визначає постнекласичний габітус: любов до нового, допитливість, здатність до гри, переживання єдності частини та цілого, рефлексивність. Людина відчуває себе єдиною з цілим - природою, біосферою, що важливо для про-екологічних практик. Однак це переживається кожен раз по-новому, оскільки постнекласичний габітус породжує практики, що діють в ситуації невизначеності як суб'єкта, так і середовища.

У другому підрозділі «Роль морального чинника в самоорганізації постнекласичного габітусу та про-екологічних практик» підкреслюється, що формування про-екологічних практик потребує зміни системи цінностей, що пов'язано з постнекласичною раціональністю. Зважаючи на те, що про-екологічні практики виникають в процесі самоорганізації, їх формування потребує нового середовища, в якому можливі нові атрактори.

Постнекласичний габітус здатний породжувати про-екологічні практики, такі, що суб'єкт практикування відчуває себе єдиним цілим з природою, біосферою. Однак виникає питання, чи можлива відповідальність, якщо діє габітус? Якщо ж людина несе відповідальність за свої вчинки, це означає, що її діяльність не зводиться до габітуальної, тобто, можна говорити не просто про індивіда, а про суб'єкта комунікативної дії. Це означає, що в становленні про-екологічних практик має бути наявний ціннісний аспект.

Отже, йдеться не лише про габітуальний практичний вимір, а й про усвідомлення того, як потрібно вчиняти. Формується екологічна етика. Вона має глибинне обґрунтування в роботах Г.Йонаса, який пов'язує її з імперативом забезпечити майбутнє існування не тільки всього живого, а й людини. К.М.Маєр-Абіх в концепції спільносвіту наголошує на самоцінності не лише живого, а загалом природи як цілісності. Він зауважує, що світ з людиною може бути кращим, ніж світ без людей. Людина урізноманітнює природу, збагачує її.

У третьому підрозділі ««Про-екологічні практики» - концепт постнекласичного дискурсу» аналізується концепт «постнекласичні практики», який останніми роками представлений в спільних дослідженнях київських та московських філософів В.І.Аршинова, О.М.Астаф'євої, В.Г.Буданова, Г.Б.Гутнера, І.С.Добронравової, В.В.Кизими, В.А.Рижка, Т.Д.Суходуб та ін. В цих дослідженнях відзначаються характерні риси постнекласичних практик. По-перше, вони відрізняються особистісним характером. По-друге, здатні змінюватися та передбачати власні зміни відповідно до зміни зовнішнього світу. По-третє, це практики на межі - між природничо-науковим та гуманітарним, духовним та тілесним, чуттєвим та раціональним тощо. По-четверте, атрибутивною характеристикою постнекласичних практик вважають їх рефлексивність. По-п'яте, утвердження постнекласичних практик пов'язане з габітуальними трансформаціями.

Точки зору методологів, які аналізують постнекласичні практики, загалом представлені в межах трьох підходів. Перший полягає в тому, що дослідники визнають, що класичні, некласичні та постнекласичні практики змінювали одні інші в історії. Другий підхід - дослідники вважають, що в усі часи існують постнекласичні практики, однак розуміння цього настало з утвердженням постнекласичної раціональності. Третій - істотно близький до другого підходу - постнекласичність практик пов'язують з поняттям габітусу.

В нашому дослідженні ми представляємо екологічні практики в постнекласичному дискурсі і показуємо, що про-екологічні практики є різновидом постнекласичних практик. Окреслені риси постнекласичності екопрактик визначають їх неруйнівність.

ВИСНОВКИ

В дисертації обгрунтовано постнекласичні перспективи комплексності дослідження екологічних практик, які можливо представити в таких висновках.

В результаті пошуку засад розуміння неруйнівних екопрактик було показано, що їх можливо визначити, спираючись на постнекласичну методологію. З таких позицій виявляється, що неруйнівним - про-екологічним практикам як впливу людини на біосферу притаманна постнекласичність. Характерні її риси розкриваються при використанні синергетичного підходу, коли практики розглядаються як системи, що здатні до самоорганізації, визнається нелінійність екологічних практик, яка може вносити момент випадкового.

Синергетична методологія дозволяє включити в модель неруйнівних екопрактик людину в єдності її природної та соціальної визначеності, що в контексті постнекласичності екопрактик виявляє нові аспекти розуміння відповідальності людини, оскільки й слабкі зміни, що вносяться нею в природне довкілля, посилюючись, можуть мати планетарні наслідки.

Постнекласичність про-екологічних практик виявляється також в їх габітуальності. Габітуальний підхід в аналізі практик базується на теорії практик П.Бурдьє та введенні поняття габітусу. Екологічні практики представлені як один з видів практик повсякденності та такі, що визначаються габітусом.

Становлення про-екологічних практик потребує нового габітусу, який породжує нові екологічні практики як стилєжиттєві. Синергетичний підхід дозволяє допомогти формувати той контекст, в якому новий габітус постає. Йдеться про новий науковий дискурс та соціокультурні виміри, зокрема освіту та виховання. В осмисленні особливостей постнекласичного габітусу виявляється взаємодоповняльність синергетичного та габітуального підходів.

Важливою методологічною засадою комплексності дослідження екологічних практик є концепт постнекласичного габітусу, що представлений в сучасній практичній філософії. Його смислова визначеність пов'язана з розумінням практикування людини в ситуації постійних змін, урахуванням самоорганізаційних можливостей природних та соціальних систем, переживанням динамічної єдності частини та цілого, що важливо для визначення рис про-екологічних практик.

Постнекласичний габітус породжує про-екологічні практики в ситуації невизначеності як суб'єкта, так і довкілля. Включеність людини в об'єкт про-екологічних практик, потребує урахування в про-екологічних практиках як моменту самоорганізації, так і організації. Останній пов'язаний з рефлексивністю постнекласичного габітусу. Отже, постнекласична габітуальність про-екологічних практик задає ситуацію, в якій людина має здійснити вибір - які саме практичні дії є правильними. Здійснюючи вибір, суб'єкт про-екологічних практик виявляє себе як суб'єкт відповідальної дії.

Про-екологічні практики мають ґрунтуватися на ціннісних принципах постнекласичної раціональності. Зважаючи на те, що вони здатні до самоорганізації, їх становлення потребує нового середовища та нових атракторів. Отже, утвердження про-екологічних можливе за умов зміни культурно-цивілізаційного середовища та відповідно його ціннісних орієнтацій. Нові ціннісні орієнтації ментальності людини у ставленні до біосфери виявляються визначальними в формуванні змін середовища як умов для формування про-екологічних практик.

Постнекласичний габітус здатний породжувати про-екологічні практики, як такі, що суб'єкт практикування відчуває себе єдиним цілим з природою, біосферою. Необхідною умовою переживання такої єдності є включення їх в сферу морального відношення людини.

Постнекласичний габітус породжує про-екологічні практики в ситуації невизначеності як суб'єкта, так і довкілля. Включеність людини в об'єкт про-екологічних практик, потребує урахування в про-екологічних практиках як моменту самоорганізації, так і організації. Останній пов'язаний з рефлексивністю постнекласичного габітусу. Отже, постнекласична габітуальність про-екологічних практик задає ситуацію, в якій людина має здійснити вибір - які саме практичні дії є правильними. Здійснюючи вибір, суб'єкт про-екологічних практик виявляє себе як суб'єкт відповідальної дії.

Потрапляючи у сферу регулятивних дій екологічної етики людина як суб'єкт про-екологічних практик, представляє нове, порівняно з практиками техногенної цивілізації, ставлення до біосфери. На противагу їх спрямуванню - перетворенню природного у штучне, про-екологічні практики відновлюють зв'язок людини та біосфери як природній для обох сторін, долають агресію людини стосовно природи, її необмежену експансію в природу та відновлюють екологічну сутність людини.

Пошук засад про-екологічних практик з позицій комплексного підходу потребував осмислення екологічних практик в контексті постнекласичного дискурсу, в якому сформувався концепт постнекласичних практик, в смислових та змістовних вимірах якого про-екологічні практики визначені як різновид постнекласичних практик. Постнекласичність є умовою про-екологічності (неруйнівності) практик.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Сидоренко С.А. Екологічні практики як предмет методологічного дослідження / С.А.Сидоренко // Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. - 2007. - № 12-13. - С.178-181.

2. Сидоренко С.А. Методологічні вимоги постнекласичної науки до сучасних екологічних практик / С.А.Сидоренко // Практична філософія. - 2008. - № 4 (30). - С.146-152.

3. Сидоренко С.А. Ціннісний аспект розвитку сучасних екологічних практик / С.А.Сидоренко // Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. - 2009. - № 14-15. - С.113-117.

4. Сидоренко С.А. Аксіологічні аспекти сучасної екології / С.А.Сидоренко // Біоетика науки та технологій: проблеми та рішення. Матеріали У Міжнародного симпозіуму з біоетики 9 - 10 жовтня 2008 р., м. Київ - К.: Сфера, 2008. - С.87-88.

5. Сидоренко С.А. Екологічні практики як предмет постнекласичної науки / С.А.Сидоренко //Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - Ч.УII. - С.97-99.

6. Сидоренко С.А. Сучасні екологічні практики в контексті морального відношення/ С.А.Сидоренко // Філософія гуманітарного знання. Раціональність та духовність. Матеріали Міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С.261-262.

7. Сидоренко С.А. Ситуація полідисциплінарності в дослідженні екологічних практик / С.А.Сидоренко // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009.- Ч.УII. - С.108-109.

8. Сидоренко С.А. Повсякденні екологічні практики: потреба постнекласичності / С.А.Сидоренко // Международная научная конференция «Философия повседневности» 17 октября 2009 г. : Материалы конференции. К.:2009. - С.87.

АНОТАЦІЯ

Сидоренко С.А. Постнекласичні перспективи комплексності дослідження екологічних практик. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню екологічних практик з постнекласичних позицій. Визначені поняття про-екологічних та контра-екологічних практик. На підґрунті постнекласичної раціональності комплексність підходу до аналізу екологічних практик розуміється як доповняльне поєднання синергетичного та габітуального підходів. Визначається особливий тип практик - постнекласичні практики, які породжує постнекласичний габітус. Показано, що про-екологічні практики є різновидом постнекласичних практик.

Про-екологічні практики досліджені як концепт постнекласичного наукового та філософського дискурсу. В його контексті визначаються характеристики практик як постнекласичних - людиномірність, здатність до самоорганізації, єдність габітуальності та рефлективності. Про-екологічні практики як постнекласичні визначають «межу» втручання людини в екосистеми. Такі впливи створюють умови, щоб людина, соціум могли розвиватися, а екосистеми при цьому не руйнувалися або могли відновлюватися. Отже, риси постнекласичності екопрактик є умовою їх про-екологічності (неруйнівності). Постнекласичний дискурс знімає опозиції «суб'єкт - об'єкт», «людина - біосфера», «штучне - природнє» та спонукає до пошуку їх динамічної єдності.

Обгрунтовано, що включення ідей та принципів екологічної етики та біоетики в традиційні сфери життєдіяльності людини створює умови для становлення постнекласичного габітусу та породження ним про-екологічних практик.

Ключові слова: екологічні практики, про-екологічні практики, контра-екологічні практики, комплексність, габітус, постнекласичний габітус, постнекласичні практики.

АННОТАЦИЯ

Сидоренко С.А. Постнеклассические перспективы комплексности исследования экологических практик. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертационная работа посвящена исследованию экологических практик с постнеклассических позиций. Экологические практики понимаются как виды деятельности человека в природе, которые существенно влияют на экосистемы. Определены понятия про-экологических и контра-экологических практик, исходя из того, что среди множества экологических практик есть такие, которые можно определить как «неразрушающие» и которые соответствуют требованиям гармонии человека и биосферы - это «про-экологические практики» и такие, которые не отвечают указанным требованиям - это «контра-экологические практики».

Проанализирована роль синергетической методологии в определении условий становления про-экологических практик. Она позволяет включить в понимание экопрактик человека в единстве его природной и социальной определенности, что в контексте постнеклассических экопрактик выявляет новые аспекты понимания ответственности человека, поскольку выясняется, что и небольшие изменения, которые вносятся в природу человеком, усиливаясь, могут иметь планетарные последствия.

На основе постнеклассической рациональности комплексность подхода к анализу экологических практик понимается как взаимо-дополнительное единство синергетического и габитуального подходов. Определяется особый тип практик - постнеклассические практики, которые порождает постнеклассический габитус. «Постнеклассический габитус» - это концепт, которые возник в постнеклассическом дискурсе, в контексте которого определяются такие черты постнеклассического габитуса, как стремление к новому, любознательность, способность к игре. Потребность в постнеклассическом габитусе связывают с ситуацией динамичного изменяющегося мира, когда возникает потребность в новых практиках. Показано, что про-экологические практики являются разновидностью постнеклассических практик.

Про-экологические практики исследованы как концепт постнеклассического научного и философского дискурса. В его контексте определяются характеристики практик как постнеклассических - человекомерность, способность к самоорганизации, единство габитуальности и рефлексивности. Про-экологические практики как постнеклассические определяют «границу» вмешательства человека в экосистемы. Такие влияния создают условия, чтобы человек, социум могли развиваться, а экологические системы при этом не разрушались или могли восстанавливаться. Таким образом, черты постнеклассичности экопрактик являются условием их про-экологичности (недеструктивности). Постнеклассический дискурс снимает оппозиции «субъект - объект», «человек - биосфера», «искусственное - естественное» и ориентирует на поиск их динамического единства.

Обосновано, что включение идей и принципов экологической этики и биоэтики в традиционные сферы жизнедеятельности человека создает условия для становления постнеклассического габитуса и порождения им про-экологических практик.

Ключевые слова: экологические практики, про-экологические практики, контра-экологические практики, комплексность, габитус, постнеклассический габитус, постнеклассические практики.

SUMMARY

Sydorenko, S.A. Postnonclassical prospects for complexedness of research in ecological practices. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of philosophical sciences, specialty 09.00.09 - philosophy of science. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2010.

Dissertation is devoted to the study of environmental practices from postnonclassical positions. The concepts "pro-environmental" and "contra-environmental" practices are defined. Postnonclassical integrated approach to the analysis of environmental practices means the supplement of the synergistic and habitual approaches. We define a special type of human practices: postnonclassical practices that generates by postnonclassical habitus. It is shown that pro-environmental practices are a kind of postnonclassical practices.

Pro-environmental practices are investigated as a concept post-nonclassical scientific and philosophical discourse. It is the context for understanding the practices as postnonclassical ones: the ability for self-organization, unity of habituality and reflexivity. Pro-environmental practices as postnonclassical determine the "boundary" of human intervention in the ecosystem. It creates the options for people and society to develop, and for ecological systems meanwhile to be not destroyed or to be capable to restore themselves.

Thus, the features of postnonclassical ecopractices are a condition of their pro-environmentality (non-destructive). Postnonclassical discourse removes the oppositions' "subject - object", "man - the biosphere", "artificial - natural" and focuses on the search for their dynamic unity.

It is substantiated that the inclusion of ideas and principles of environmental ethics and bioethics in traditional spheres of human activity creates the conditions for the formation of post-nonclassical habitus and the generation of pro-environmental practices.

Key words: environmental practices, pro-environmental practices, contra-environmental practices, complexedness, habitus, postnonclassical habitus, postnonclassical practices.

Размещено на Allbest.ru