Размещено на http://allbest.ru/

Філософія і наука

Зміст

• 1. Філософія і наука як форми теоретичного знання. Спільні риси
• 2. Специфіка філософського знання. Відмінність між філософією і наукою
• 3. Предмет філософії та його специфіка
• Список використаної літератури

1. Філософія і наука як форми теоретичного знання. Спільні риси

Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості як наука. Остання, як і філософія, відображає світ у загальних поняттях. Зближує філософію з наукою і те, що філософія прагне теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній форму. Разом з наукою філософія відрізняється принципово і від релігії--форми суспільної свідомості, орієнтованої на непізнавальне «осяяння» сфери надприродного, потойбічного, «божественного» буття, яке внаслідок своєї неадекватності методам наукового, філософського та інших форм пізнання досягається лише в актах, «безпосереднього переживання» її людською душею -- віри. Близькість філософії і науки є об'єктивним ґрунтом їх тісної взаємодії. Але, попри всю їх близькість, це різні, багато в чому навіть альтернативні форми суспільної свідомості. Тому будь-яка спроба їх ототожнення спричинюється до тяжких, часом навіть трагічних наслідків. Такими були наслідки спроб витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного (ми вже не кажемо про натуралістично-технократичну «модель» філософії, що її створив Сталін, проголосивши цього «монстра» єдино «істинною» у світі філософією «діалектичного та історичного матеріалізму»). Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії v справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на «базі» сталіністського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньовіччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії v справи науки. Ми вже не кажемо про істотні деформації, що до них призводить втручання політичної форми суспільної свідомості і в науку, і у філософію, і в релігію і т. ін.).

Говорячи про певну спільність між наукою та філософією, ми вказуємо на теоретичну форму їх змісту. «Спільність» ця виявляє себе і в націленості обох на пізнання загального, яке тому і є загальним, що включає у свій зміст не просто «суму» наявного (існуючого «тут» і «зараз») одиничного, але й містить у собі все багатство його (одиничного) можливих проявів, тобто загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було в минулому, а й усе те, що могло б тоді бути; не тільки те, що дійсно є тепер, а й усе те, що може бути; не тільки те, що дійсно буде в майбутньому, але й те, що могло б у ньому бути. ( і заслуговує на увагу, що «спільна» націленість філософії та науки на загальне орієнтована - принципово по-різному. Наука «схоплює» загальне ак таке саме по собі, без відносно до людських інтересів і оцінок -- і в цьому плані наука репрезентує так би мовити незацікавлене. «байдуже знання. Що ж до філософії, то вина обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого але й як бажане (чи не бажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто світоглядне.

2. Специфіка філософського знання. Відмінність між філософією і наукою

Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею. Філософія завжди в тім або іншому ступені виконувала стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтерпретації її результатів. Філософію поєднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.

Європейська традиція, що виходить до античності, що високо цінувала єдність розуму і моральності, разом з тим міцно зв'язувала філософію з наукою. Ще грецькі мислителі надавали великого значення справжньому знанню і компетентності у відмінності від менш наукового, а часом і просто легковагої думки. Таке розходження має принциповий характер для багатьох форм людської діяльності, у тому числі і для філософії. Так чим же є результати інтелектуальних зусиль філософів: надійним знанням або тільки думкою, пробій сил, свого роду грою розуму? Які гарантії істинності філософських узагальнень, обґрунтувань, прогнозів? Чи вправі філософія претендувати на статус науки або ж таких домагань необґрунтовані? Спробуємо відповісти на ці питання звернувшись до історії.

Першу спробу обрисувати коло задач філософії, перед особою існуючих і тільки початківців формуватися конкретних наук, у свій час почав Аристотель. У відмінності від приватних наук, кожна з яких зайнята дослідженням своєї області явищ, вона визначив філософію як навчання про першопричини, самих загальних початках буття. Її теоретична міць представилася Аристотелю непорівнянної з можливостями приватних наук і викликала його замилування. Він назвав цю область знання 'пані наук', вважаючи що інші науки, як рабині, не можуть сказати їй і слова проти. У міркуваннях Аристотеля відбите характерне для його епохи різка розбіжність філософської думки і спеціальних дисциплін за рівнем їхньої теоретичної зрілості. Така ситуація зберігалася в плині багатьох століть. Підхід Аристотеля надійно затвердився у свідомості філософів титулами 'королева наук' і 'наука наук'.

У Древній Греції філософія зародилася як усеосяжну науку - саме слово 'філософія' означає 'наука'. Ця наука була спрямована на усе, що взагалі було здатне або здавалося здатним стати об'єктом пізнання. Будучи спочатку єдиною і нероздільною наукою, філософія, при диференційованому стані окремих наук, ставала почасти органом, що з'єднує результати діяльності всіх інших наук і одне загальне пізнання, почасти провідником морального і релігійного життя. Ідеї спочатку висунуті ще в античній філософії, лише в 17-18 століттях перетворилися в природно науковий факт - можна говорити про визначені прогнозуючі функції стосовно природознавства.

У 19-20 століттях, на новому етапі розвитку знань, зазвучали протилежні судження про велич науки і неповноцінності філософії. У цей час виникло і придбало вплив філософський плин позитивізму, що поставив під сумнів пізнавальні можливості філософії, її науковість, одним словом що розвінчує 'королеву наук' у 'служниці'. У позитивізмі був сформований висновок про те, що філософія це сурогат науки, що має право на існування в ті періоди, коли ще не склалося зріле наукове пізнання. На стадіях же розвитий науки пізнавальні домагання філософії з'являються неспроможними. Проголошується, що зріла наука - сама собі філософія, що саме їй посильно брати на себе й успішно вирішувати заплутані філософські питання, що будоражили розум в плині сторіч.

До всьому іншому відмінністю філософського знання від інших є те, що філософія - єдина з наук пояснює що таке буття, яка його природа, співвідношення матеріальне і духовного в буття.

Подивимося як наука і філософія взаємодіють між собою.

Науково-філософський світогляд виконує пізнавальних функцій, родинних функціям науки. Поряд з такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільш загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про які вже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденції розвитку, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціально-науковими методами.

На основі загальних принципів раціонального розуміння філософська думка групує життєві, практичні спостереження різних явищ, формує загальні припущення про їхню природу і можливі способи пізнання. Використовуючи досвід розуміння, накопичений в інших областях пізнання, практики, вона створює філософські 'ескізи' тих або інших природних або суспільних реалій, підготовляючи їхнє наступне конкретно-наукове пророблення. При цьому здійснюється умоглядне продумування принципове припустимого, логічно і теоретично можливого. Тобто філософія виконує функцію інтелектуальної розвідки, що також служить і для заповнення пізнавальних пробілів, що постійно виникають у зв'язку з неповним, різним ступенем вивченості тих або інших явищ, наявністю 'білих плям' пізнавальної картини світу. Звичайно, у конкретному - науковому плані має бути заповнити фахівцем-вченим, іншій загальній системі світорозуміння. Філософія ж заповнює їх силою логічного мислення.

Фахівці, що вивчають усілякі конкретні явища, мають потребу в загальних, цілісних представленнях про світ, про принципи його пристрою, загальних закономірностях і т.д. Однак самі вона таких представлень не виробляють - у конкретних науках використовується універсальний розумовий інструментарій (категорії, принципи, різні методи пізнання), але вчені спеціально не займаються розробкою, систематизацією, осмисленням пізнавальних прийомів, засобів. Загальні світоглядні і теоретико-пізнавальні підстави науки вивчаються, відпрацьовуються і формуються в сфері філософії.

Отже, філософія і наука досить сильно взаємозалежні, у них є багато загального, але є й істотні розходження. Тому філософію не можна однозначно зараховувати до науки і навпаки не можна заперечувати її науковість. Філософія - окрема форма пізнання, що має наукові основи, що виявляє себе в ті моменти й у тих областях наукового знання, коли теоретичний потенціал у цих областях або малий, або узагалі відсутній.

філософія наука свідомість буття

3. Предмет філософії та його специфіка

Вперше в ХХ столітті філософія стає реально “Світовою філософією” - її провідні напрями та школи здобувають статус світових тенденцій планетарності філософської думки.

Планетареність сучасної філософської парадигма не означає її космополітизацію, навпаки набагато голосніше, ніж будь-коли, планетарна філософська симфонія звучить як могутня поліфонія етнонаціональних світоглядних ментальностей. Все істотнішими і визначені суттєвого змісту філософського знання стають сьогодні визначення: французький (німецький, іспанський, арабський та ін).

Екзистенціалізм - німецьке (англо-американське, італійське французьке і ін., неогегіліянство). Останні виступають, зокрема, як характерна для новітньої філософії спроба поліфонічного “в етнонаціональному плані) прочитування філософської класики.

Філософське знання має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному («поліфонічному»), діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. Зазначене дає змогу розглядати філософію як «мудрість», як знання «Софіїного» (від грец. «софія» -- мудрість) типу. Проте філософія є мудрістю лише «в ідеалі», реально ж вона є постійним прагненням до мудрості, устремлінням до неї, пристрасним бажанням її, любов'ю до неї (буквальний переклад грецького слова «філософія»- і означає любов до мудрості: «філео»-- люблю, «софія» -- мудрість). Цим і зумовлений процесуальний характер філософського знання, його діяльно-активний характер. Розглядувана в цьому плані філософія виступає в ролі своєрідного мистецтва, вміння «вчити мислити», вміння читати «поліфонію смислів» тексту, (а не лише буквальний смисл), вміння творчо, нестандартно, неповторно мислити.

Разом з тим, як уже зазначалося, філософське знання може існувати і як «моністичне», «монологічне» і навіть догматично-категоричне (нетолерантне) знання. І це не суперечить наведеній вище характеристиці філософії. Річ утому, що філософія -- завжди поліфонія (багатоголосся), в якій окремі «голоси» можуть бути монологічними, моністичними тощо, але врешті-решт це завжди поліфонія, плюралізм позицій і точок зору.

Ціннісний характер світоглядного знання зумовлює поєднаність у ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Це вказує на наявність у змісті світогляду постійних спонук до активності, дії, що і надає світоглядній формі характеру життєвої програми, а самому світоглядному знанню рис знання-переконання. Світогляд --де своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегративний характер світогляду передбачає структурну його складність, наявність у ньому різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний рівень (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний рівень (світорозуміння), іноді ще вирізняють такий рівень, як світосприйняття до якого відносять досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів (сприйнять). Таким чином, можна говорити про світогляд як про більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з життєвими позиціями, програмами та іншими спонуками поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну й спонукально-діяльну установки людської життєдіяльності.

Всі ці функції, спрямовані на забезпечення успішного функціонування специфічно людської життєдіяльності, світогляд здійснює на різноманітних рівнях щодо ступеня загальності (світогляд особистості, груповий, професійний,національний, класовий тощо, нарешті, загальнолюдські світоглядні настанови), або ступеня історичного розвитку (античний, середньовічний і т. п. світогляд), або ступеня теоретичної «зрілості» (стихійно-повсякденний, «житейський», теоретичний, філософський світогляд).

Питання про філософію виникає саме у зв'язку з мовою про ступені зрілості (як історичної, так і теоретичної) світогляду. Виникнення філософії, її становлення пов'язані з особливостями найдавнішої світоглядної форми яка, по суті, була ровесницею міфології.

Таким чином філософія, є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулась десь близько двох з половиною тисячоліть. Тому на базі первісної міфології успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції.

Список використаної літератури