Природа як предмет філософського осмислення

Сутність поняття "природа". Філософська концепція життя як один з каменів спотикання між наукою і релігією. Розгляд форм сприйняття природи в історії філософії. Особливості взаємодії суспільства і природи. Основні прояви глобальної екологічної кризи.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 11.10.2012
Размер файла 54,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття природи

природа суспільство філософський екологічний криза

"Перша" і "друга" природа. Природа жива та нежива. "Природа" розуміється у декількох смислах слова.

У гранично широкому значенні - це все існуюче у нескінченному багатоманітті своїх проявів. В цьому смислі поняття "природа" виступає як синонім понять матерії, буття, Всесвіту, об'єктивної реальності тощо.

У більш вузькому смислі, виробленому природознавством, поняття "природа" вживається для позначки частини об'єктивної реальності - тієї, в якій діють стихійні сили.

Природа співвідноситься з умовами та особливостями буття людини і виражається такими поняттями як біосфера, географічне середовище, ноосфера.

Поняттям біосфера позначається «жива оболонка» Землі, тобто сукупність живих організмів (рослин, тварин) і середовище їхнього проживання.

Географічне середовище -- це та частина неживої природи і біосфери, з якою людство безпосередньо взаємодіє і яка є природною умовою його існування в даний історичний період.

Ноосфера (сфера розуму) -- прояв біосфери у вигляді свідомої діяльності людей, яка перетворює планету.

З точки зору класифікації основних форм руху матерії, природа у цьому смислі - це матерія, яка представлена механічним, фізичним, хімічним і біологічним рухом і що досліджується відповідно механікою, фізикою і космофізикою, хімією і космохімією, біологією і іншими природничими науками.

Поняттям "природа" позначається також і середовище існування людини, тобто сукупність природних умов (рельєф, клімат, флора, фауна, природні багатства і корисні копалини, народонаселення) існування людини і суспільства.

В цьому природному середовищі слід розрізняти дві нерозривно взаємозв'язані частини, які, однак, істотно розрізняються по засобам буття, - природну і штучну.

Природна частина ("перша" природа) - це речі, процеси, що існували до людини і зараз існують, які не зазнали на собі її перетворювального впливу.

До них відносяться повітря, вода, цілинні землі, незаймані ліси, дикі птахи, звірі, риби, недоторкані корисні копалини. Будучи втягнутою у коло діяльності людини, "перша» природа перестає бути незалежною від неї і виступає у перетворюваному людською діяльністю, "людяному" виді.

При цьому не тільки змінюється природне середовище існування людини, яке стає немов би частиною «тіла» людської цивілізації, але і створюється у прямому смислі слова "друга" природа - світ людської культури, тобто предмети і процеси, яких не тільки немає у природі у готовому виді, але і які не можуть виникнути під дією її власних сил.

Це не означає, зрозуміло, що природа втрачає об'єктивний характер свого існування, її "пріоритет" зберігається як у тому смислі, що вона історично передує суспільству, так і в тому, що самий вплив людини на природу неможливий всупереч її законам.

Основні поняття, які виражають загальні уявлення про природу

Особливе місце у знаннях про природу займає знання про сутність і засоби буття живого, живої природи, її виникнення на Землі і її майбутнє. Зумовлене це тим, що людина сама - жива істота і її походження, існування і майбутнє нерозривно зв'язані головним чином з цією частиною природи.

Філософська концепція життя завжди мала велике світоглядне значення і була одним з каменів спотикання між наукою і релігією.

Остання у розумінні сутності і джерел живого представлена такими концепціями, як креаціонізм, телеологія і віталізм. В основі цих вчень при всій їх багатоманітності знаходиться одна ідея: життя за своєю природою нематеріальне, воно є результат оживлення матерії "життєвою силою".

Найбільшим успіхом в історії віталістичних поглядів на життя користується вчення Арістотеля про початок, що одухотворяє (ентелехії), який міститься у самих живих істотах і рухає їхній розвиток завдяки тому, що він є їхньою внутрішньою метою.

Багато мислителів у розумінні життя стояли на механістичних позиціях.

Так, у фізиці Декарта і у французьких матеріалістів XVIII в. (Ламетрі, Кабаніс, Гольбах) розвивалася механічна концепція тварини-машини, а у Дідро і Робине - теорія загальної одухотвореності матерії (гілозоїзм).

Існує і гіпотеза, згідно якої життя - це особливий вид матерії, який вічно існує паралельно з неживою матерією і який розноситься по Всесвіту у вигляді сперм - зародків життя.

Розвиток науки, успіхи природознавства ХІХ-ХХ сторіччя призвели до виникнення такої гіпотези, як абіогенез, суть якої полягає у тому, що живе виникало у специфічних геофізичних, радіаційних, гравітаційних, електромагнітних умовах, які існували на нашій планеті приблизно 3,8 млрд. років тому.

Згідно цього вчення життя - одна з форм руху матерії, головними функціональними ознаками якої є обмін речовин, клітинна організація, спроможність до відтворення собі подібних, пристосування до умов зміни зовнішнього середовища, здійснюване механізмом природного відбору за допомогою мутації.

Життя на Землі відоме у формі білкових тіл. Це не виключає: можливості, що будь - де у Всесвіті, в умовах, які значно відрізняються від умов розвитку житія на Землі, воно виникло і існує у якомусь іншому хімічному складі (згідно однієї з гіпотез носієм життя може бути такий хімічний елемент, як кремній).

Щоправда, сучасна наука поки не володіє будь-якими вірогідними даними, що ставили б під сумнів висновок про унікальність життя на Землі. Цей факт обумовлює особливу, вищу цінність живого (біосфери) і особливу відповідальність людини, людства за її збереження.

Форми сприйняття природи в історії філософії

Та обставина, що людина, людське суспільство водночас і протистоять природі, і включені в неї, визначало різноманітні позиції людини по відношенню до природи, що виникають в історії людської думки.

Проблему "природа і суспільство" по-різному розв'язують різноманітні філософські течії. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексом людських відчуттів.

Матеріалісти всіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство.

Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.

Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, перебуває в постійній взаємодії з нею

Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи тощо).

Проте в системі "природа -- суспільство" вирішальним фактором є суспільство.

Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалася

Більшість античних мислителів розуміли природу як живе, а деякі - і як одухотворене, рухоме ціле, що змінюється.

Для античних філософів було характерне прагнення розгадати таємниці природи, зрозуміти її сутність, виявивши, зокрема, деякий першопочаток, з якого все відбулося.

Сама людина також розумілася як частина природи, цілковито знаходилася під владою природних сил, що уособлювалися у тих або інших богах. Така точка зору на природу визначала і основний засіб її пізнання - висування здогадок.

Цілком інше розуміння природи склалося у середні віки. І природа, і людина розглядалися як створені богом - надприродною силою, причому природа вважалася більш низькою, ніж сама людина, оскільки тільки вона (людина) у процесі творіння була наділена божественним початком - душею.

Це становило основну для негативного відношення до природи і навіть було обгрунтуванням застосованого до неї насильства. Вчення про божественну всемогутність позбавило природу самостійності і статусу найважливішого об'єкту пізнання.

Навіть якщо і виникав інтерес до природних явищ, то останні виступали головним чином у якості символів, що вказують на іншу, вищу реальність і одсилають до неї.

Таке символічне тлумачення природи мало сприяло її науковому пізнанню, і тільки в епоху пізнього середньовіччя посилюється інтерес до природи як такої, що і дає поштовх розвитку таких наук, як астрономія, фізика, біологія.

В епоху Відродження переглядається середньовічне відношення до природи як початку несамостійному. На перший погляд відбувається повернення до космоцентризму античного мислення. Однак у розумінні природи філософія

Відродження має свою специфіку, що передусім відбивається у тому, що природа тлумачиться пантеїстичне: бог втрачає свій понадприродний характер, немов би зливається з природою, а остання завдяки цьому обожнюється.

Натурфілософи Відродження бачать у природі якесь живе ціле, пронизане магічними силами; з ними можна увійти в контакт і завдяки цьому оволодіти природою.

Цей активістський дух, прагнення керувати природою з допомогою таємних окультних сил відрізняє магіко-алхімічне розуміння природи від античного.

У Новий час, в період становлення промислового капіталізму, виникає ще один тип відношення людини до природи. З типом, що йому передує, його зближає прагнення керувати природою, але не шляхом контакту з магічними силами, існування яких відкидається, а з допомогою науки і техніки.

Найбільш чітко це відношення висловив англійський філософ Ф. Бекон, який проголосив загальним завданням всіх наук збільшення влади людини над природою, пізнання причинного зв'язку природних явищ заради використання цих явищ. для добра людей. Природа починає розумітися як об'єкт інтенсивної перетворюючої діяльності і як комора, з якої людина може черпати без міри і без рахунку.

Таке чисто споживче сприйняття природи (а разом з ній і людини) переважало аж до середини XX в. У міру того як людина, переконувалася у небезпеці необмеженого, безконтрольного та необдуманого застосування своєї науково-технічної моці, у її відношенні до природи починає оформлюватися і набувати все більш помітного місця момент відповідальності, що виявляється в обмеженні елементів стихійності і, навпаки, у зростанні ролі свідомості, тісному зв'язку мети діяльності з її засобами і наслідками.

Етапи взаємодії суспільства і природи

Основним параметром періодизації процесу взаємодії суспільства і природи є рівень практичної та пізнавальної активності людини у ставленні до природи, тобто характер, скерованість і масштаби людської діяльності. Кожному етапу взаємодії відповідає деяка міра такої активності. Зазвичай виділяють:

Етап економіки, який проявляється у присвоюванні матеріальних благ. Первісна людина живе збиранням, мисливством, рибальством, використовуючи при цьому дуже примітивні знаряддя праці. Вона впливає на природу лише фактом своєї присутності в ній.

Етап економіки, пов'язаний з виробництвом матеріальних благ (від виникнення землеробства і скотарства до появи буржуазних відносин). Підсилюється вплив людства на природу, що у локальних масштабах призводить до негативних екологічних наслідків. Причому, характер такого впливу вже визначається особливостями суспільних відносин, образу життя, засобів виробництва.

Етап техногенної цивілізації (від англійської промислової революції ХVІІІ ст. до середини ХХ ст.). Головним для техногенного суспільства стає принцип найбільш активного впливу людини на природу, панування людини над природою, який спирається на прагнення до безмежного науково-технічного прогресу. В природознавстві домінує ідея випробування природи, бажання розкрити її таємниці шляхом раціонального зведення притаманної їй якісної багатоманітності до невеликого числа точних кількісних законів. Природа розглядається як невичерпна комора і як об'єкт інтенсивної перетворюючої діяльності. В підсумку екологічна ситуація досягає стану екологічної кризи.

Етап ціннісної переорієнтації ставлення до природи (від 60-70 рр. ХХ ст. до нашого часу). В науково-теоретичному плані розпочинається спроба перегляду світоглядних установок техногенного суспільства, розгляду людства і природи як рівноправних за своїм потенціалом і взаємозалежних партнерів, відносини між якими потрібно гармонізувати. Практичні контури такої ціннісної переорієнтації закладаються виникаючим «інформаційним суспільством», переважну роль в розвитку якого повинні грати інформація і знання, а не праця та капітал.

Основоположна ідея концепції «інформаційного суспільства» полягає в тому, що інформатика, комп'ютери та мікроелектроніка радикально, в кращий бік, змінюють як саме суспільство, так і його взаємодію з природою. Більшість людей в такому суспільстві будуть зайняті у сфері послуг і виробництві інформації, що благотворно вплине на стратегію організації праці, умови міського життя, роботу транспорту, а через них і на всю екологічну ситуацію.

Філософський смисл екологічної проблеми. Поняття екології

Значний внесок в усвідомлення і вирішення проблеми взаємовідносин людини і природи робить екологія. Сучасна екологія -- комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію живих організмів та людини з оточуючим середовищем. На думку Вернадського, господарська діяльність людства вже до середини ХХ століття стало геологічною силою, набула планетарних масштабів. Вона веде до переходу від стихійного розвитку біосфери до її нового стану -- ноосфери -- розумної оболонки планети. Разом з тим така діяльність часто-густо збурюючи впливає на усі природні процеси, загострює кризові явища в довкіллі. Тому одним з головних завдань сучасної екології є усвідомлення припустимих меж впливу промислової діяльності людей на природу. Пошук таких способів взаємодії людства з природою, які не призведуть до катастрофічних екологічних наслідків, стає основною метою порівняно нової області філософського знання -- екофілософії.

Екологічна проблема і ідеї перетворення біосфери у ноосферу. Одина з важливих і найбільш розроблених у спеціальній і науково-популярній літературі розділів теми, що розглядається - проблема порушеної рівноваги між суспільством і природою або проблема екологічної кризи.

Які ж аспекти цієї теми можна вважати більш освітленими, а які менш? Краще інших представлені аспекти критичного аналізу, причому як і раніше домінуючою є позиція розглядати цю глобальну проблему як іманентно притаманну "буржуазному" суспільству, а головною характерною рисою більшості так званих буржуазних екологічних доктрин є прагнення покласти відповідальність за екологічну кризу на НТР.

НТР -- це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), у технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація тощо).

Значно слабше представлені у нас роботи, що досліджують дійсні і, отже, глибинні, а не фіктивні причинно-наслідкові зв'язки, які привели і нашу Батьківщину до межи екологічної катастрофи.

Отже, чому володіння таким багатством природних ресурсів обертається марнотратством, злочинною безгосподарністю і байдужістю до інтересів людини? Чому ми маємо блиск природних багатств - дорогоцінних металів, людських ресурсів і всіх соків землі, з одного боку, і "убогість" самої людини і тих проектів, якими ми володіємо для вирішення наших проблем, - з іншої?

Одне з контрольних питань, що є неминучим: чи можна розв'язати проблему екологічної кризи у близькому майбутньому?

Передусім потрібно звернути увагу на міжнародний характер проблеми.

Доречно згадати про те, що ще у вересні 1980 р. 35 сесія Генеральної асамблеї 00Н підняла питання про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для нинішніх і майбутніх генерацій.

Таким чином, питання про охорону природного середовища у масштабі всієї планети вперше стало об'єктом обговорення міжнародної громадськості лише 19 років тому. Слід відзначити, що для 80-х років значно більш характерною тенденцією був розвиток суспільних неофіційних (неформальних) рухів "зелених" (наприклад - Грінпіс) і інших різновидів народної дипломатії.

У якості аспектів цієї проблеми можна розглянути два: матеріальний - так звані нетрадиційні, екологічно чисті джерела енергії, і духовний - необхідність формування нового екологічного світогляду.

Причина і прояви сучасної екологічної кризи

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які призвели до екологічних проблем.

В основі сучасної екологічної кризи лежить глибоке протиріччя між стратегією людської діяльності та загальною скерованістю природних процесів. Стратегія людської діяльності, яка націлена на перетворення природи у відповідності до своїх потреб, звичайно ігнорує якісні особливості самої природи, її можливості, фундаментальне включення буття людини у буття природного. Невгамовне задоволення потреби «мати», нескінченне виробництво усе нових матеріальних цінностей перетворилося в реальну загрозу для збереження природних умов самого людського життя, для стану «бути». Багатоманітний штучний світ, який створюється людиною, все більше стискає природу. Основними проявами глобальної екологічної кризи стають:

· вичерпання невідновлюємих природних ресурсів (вода, повітря, мінеральна сировина та ін.);

· швидке збільшення відходів людської діяльності (покиді, токсини та ін.);

· порушення природної рівноваги між окремими видами живих організмів;

· різні обмеження, притаманні психічним і розумовим здібностям людини (стреси, напруження та ін.).

За думкою відомого дослідника екологічної проблематики А.Печчеї кінцевість розмірів планети з необхідністю припускає і межі людської експансії в ставленні до природи. Прояви сучасної екологічної кризи позначають межі росту втручання людей у процеси природи.

Перспективи вирішення екологічної проблеми

Які ж принципи повинні бути покладені в основу екологічної культури, яка формується, або нового екологічного світогляду?

По-перше - принцип гармонії людини і природи, тобто органічного зв'язку світовідчуття, світорозуміння і такого світогляду, що забезпечує усвідомлення людиною себе як нерозривної частинки природи.

По-друге - принцип особистої відповідальності кожної людини за все живе на Землі, усвідомлення не тільки своєї залежності від природи, але і її (природи) залежності як від суспільства, так і від кожного з нас. Як ми бачимо, йдеться не про абстрактно існуючі моральні заборони або правила, а про соціальні, соціально-психологічні умови вирішення проблеми виживання людини, самої природи в цілому.

Тут, зрозуміло, поки ще більше питань, ніж відповідей, більше закликів, ніж дійсно існуючих реалій.

Чи можна досягти рівноваги між пізнавальною діяльністю людини, її невтомною спрагою пізнання і незайманою цілісністю природного середовища?

Можливо, відповідь підказана ще найдавнішими? Вона у необхідності самопізнання, тобто у спрямуванні енергії цієї спраги не стільки поза себе, скільки усередину себе.

Тут досвід східних культур виявляється дуже корисним європейцям, а взаємозбагачення двох культур стає нагальною необхідністю.

Це добре розуміли багато мислителів не тільки далекого минулого, але і XIX - XX ст. Можливо, правий американець Генрі Торо, який стверджував, що моральне очищення можливо за умови постійного контакту людини з природою, що втілює чистоту, красу і "непорочність".

Його ідеї у 60-70-х роках отримали широку популярність в США серед ліворадикальної студентської молоді. Спробами відповіді на поставлене питання є і ідеї Альберта Швейцера - заклик до "шанобливості перед природою", Мартина Хайдеггера - шанобливість до буття, підходи до усвідомлення діалектики утилітарного і безкорисливого, а отже, естетичного ставлення до природи, підходи до ідей російського космізму, про які ми лише нещодавно отримали можливість говорити не тільки у спеціальній літературі, але і у навчальному процесі.

Мається на увазі передусім ідея Вернадського про ноосферу, його антропокосмізм, одним з авторів якого він був і який у повній мірі ще не усвідомлений і не оцінений сучасниками.

Зародження ідей про ноосферу у працях В. Вернадського

Ключова ідея В.І. Вернадського, який створив вчення про ноосферу така: людство, яке досягло вищої форми організованості -- наукової думки, стає «планетарним явищем», провідним чинником природної еволюції.

Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» -- божеством.

В. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. У ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена даній проблемі, отримала назву «Наукова думка як планетарне явище». Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 році в збірнику «Роздуми натураліста».

Теорія ноосфери Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа -- людина -- суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент -- техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера -- останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії -- етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах . Ноосфера -- нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі . Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу» .

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини

Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера - історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини.

2. Ноосфера - сфера розуму і праці.

3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери пов'язаний з розвитком соціально-економічних факторів.

Висновки

Так сучасна екологічна проблема збагачується тими етико-гуманістичними аспектами, які були передбачені й підказані найбільш проникливими мислителями - вітчизняними і зарубіжними.

Серед співвітчизників оригінальні ідеї у "скарбничку" антропокосмізму були внесені К.Ціолковським і О.Чижевським, чиї дослідження фізичних факторів історичного процесу становлять особливий інтерес не тільки для істориків, але і для дослідників різноманітних видів творчої діяльності людини і їхньої залежності від циклів сонячної активності.

Цікавий у цій проблематиці ще один аспект, так звана планетарна етика. Йдеться про принцип особистої відповідальності за все живе, про відмову від антропоцентристської точки зору, що так яскраво висловлена ще Протагором: "Людина є міра всіх речей".

Стосовно сучасних умов цю тезу слід було б висловити так: "Життя є міра всіх речей", тобто життя як вища цінність, а, отже, самоцінність будь-якого витвору природи, у тому числі тих, кого ми звикли вважати братами нашими меншими.

Ми ж по відношенню до всіх інших мешканців Землі - брати не стільки менші, скільки нерозумні, позбавлені. мудрості Природи. Звідси необхідність докорінної перебудови мислення в напрямку позбавлення від вільного або мимовільного пихатства по відношенню до природи.

Туг можна порекомендувати використати огляд дискусій по планетарній етиці (вони вже давно ведуться на Землі), наведених у змістовній роботі Р.С. Карпинської "Біологія і світогляд".

Серед учасників цих дискусій особливо цікава позиція американського вченого Блекстоуна: "Ми повинні визнати не тільки неантропоцентристські цінності і право інших видів у царстві тварин, ми повинні погодитись з тим, що цілком нормально думати про неживі сутності, неначе у них є моральні права. Дерева, ріки, гори і океани, маючи моральні права, повинні мати також і права юридичні».

Можливо, ця точка зору занадто широко тлумачить право і права, але у ній є момент істини: людині розумній ніби визначено зверху бути адвокатом, тобто захисником природи, будь це ландшафт, заповідник, мешканець морських глибини або тайгової глушини. Саме ця функція захистить людину від себе самої, допоможе перемогти звіра у ній самій.

Література

1.Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. -- М., 1965. -- С.328-329

2.Красаченко В. С. Людина і біосфера

3.Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. -- К.: Либідь. 1995 -- 368 с

4.Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249

5.WikipediA

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сутність та шляхи філософського вирішення проблеми "людина – природа", її особливості та рівні осмислення на різних етапах розвитку суспільства. Корективи, що були внесені в дану проблему в епоху Відродження. Проблема "людина – природа" у Нові часи.

    реферат [11,9 K], добавлен 09.03.2011

  • Передумови і формування глобальної екологічної кризи. Історичне коріння екологічних проблем. Сутність сучасної екологічної кризи та її негативний вплив на природу і цивілізацію. Пошуки шляхів виходу з екологічної кризи.

    реферат [39,2 K], добавлен 11.07.2007

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Предмет соціальної філософії. Основні показники розвитку суспільства. Специфіка соціального пізнання. Політична система суспільства, її структура та функції. Рушійні сили історичного процесу. Шляхи подолання кризи взаемовідносин людини і природи.

    презентация [48,4 K], добавлен 19.04.2013

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

  • Наука і техніка як предмет філософського осмислення. Взаємозв’язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства. Сутність та закономірності науково-технічної революції. Антитехнократичні тенденції у сучасній філософії.

    курсовая работа [61,9 K], добавлен 01.01.2012

  • Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.

    реферат [32,2 K], добавлен 23.10.2009

  • Свідомість як філософська категорія, її властивості та різновиди, значення в становленні людини як особистості. Місце проблеми життя та смерті в світовій філософії. Методика осмислення сенсу життя та шляху до безсмертя через філософські роздуми.

    контрольная работа [17,3 K], добавлен 31.08.2009

  • Значення для осмислення феномена (природи) мови яке має поняття логосу. Тенденції в розвитку мовної мисленнєвої діяльності. Тематизація феномена мовного знака та її ключове значення для філософського пояснення мови. Філософські погляди Геракліта.

    реферат [19,8 K], добавлен 13.07.2009

  • Життєвий шлях і творчість Френсіса Бекона - одного із філософів Нового часу, засновника англійського матеріалізму. Проблема могутності людського знання, експериментального дослідження природи, взаємозв'язок культури і природи як важливі питання філософії.

    реферат [12,6 K], добавлен 15.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.