Філософія: український світоглядовий акцент

Фiлософiя та її мiсце в духовнiй культурi людства, основи фiлософського аналiзу суспiльства та пiзнання свiту людиною. Сутнiсть людини як основа гуманiстичного фiлософствування, поняття про буття то надприроднє. Суспiльна свiдомiсть, світогляд та Бог.

Рубрика Философия
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2012
Размер файла 317,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ОСОБЛИВЕ - це те, що опосередковує, з'єднує одиничне та загальне. Наприклад поняття "українець" виступає як загальне по вiдношенню до кожного українця, але як особливе по вiдношенню до поняття "слов'янин". Роль категорiй одиничного, особливого та загального показав Гегель. Вiн розкрив формулу їх зв'язку в процесi пiзнання: вiд одиничного через особливе до загального. Загальне не iснує саме по собi, так би мовити, в чистому видi. Воно iснує в одиничному та особливому як їх сторона чи риса. Одиничне входить в той чи iнший клас предметiв, подiй, явищ. Конкретний об'ект нiколи не буде концентрацiєю якихось рис, якостей, якi iснують тiльки в ньому i бiльш нiде в буттi. В ньому так чи iнакше проявляється особливе i загальне. Загальне в дiалектицi - не суха формула, не абстракцiя, воно знаходиться в нерозривному зв'язку з усiм розмаїттям одиничних предметiв. В такому розумiннi воно i уособлює в собi багатство особливого, iндивiдуального, окремо iснуючого.

Значення категорiй одиничного, особливого i загального є надзвичайно важливим для науки, яка мусить враховувати як загальне, так i особливе в явищах. Знання загального розкривають суть, закономiрнiсть розвитку предметiв та явищ дiйсностi. Знання особливого не дає впасти в догматизм, а дозволяє застосовувати загальнi принципи до конкретного з врахуванням його специфiки. Знайомство з цими категорiями важливе не лише для процесу пiзнання та розгортання пiзнавальної дiяльностi. Якщо в процесi пiзнання йдуть вiд одиничного до загального, то в практицi шлях зворотнiй. I бiзнесмен, i громадський дiяч, i професiйний полiтик успiху досягають лише тодi, коли спочатку вирiшують питання загального характеру, а визначившись в цьому планi, переходять до окремих питань та окремих дiй. Становище нашої країни в сучасних умовах переконливо доводить, що нi парламенту, нi провiдникам загальнодержавного рiвня не вистачає чи то знань, чи то полiтичної мудростi, чи то полiтичної волi, але зараз вони б'ються над вирiшенням окремого або навiть особливого, не визначившись в загальних проблемах, а тому багато енергiї пропадає дарма, час плине, втрачаються можливостi.

СУТНIСТЬ ТА ЯВИЩЕ. Загальновiдомо, що висновки науки грунтуються не на поверховому спостереженнi явищ та подiй, а на проникненнi у внутрiшнi, глибиннi зв'язки, в з'ясування сутi. В об'єктивнiй дiйсностi категорiї, явища i сутностi розкривають єднiсть зовнiшнiх i внутрiшнiх аспектiв пiзнання об'єктiв чи подiй реальностi. Сутнiсть та явище як логiчнi поняття виражають єднiсть чуттєвого i рацiонального моментiв пiзнання. Сутнiсть та її прояв безпосередньо не збiгаються. Завдання науки полягає у вивченнi взаємозв'язкiв мiж явищем i сутнicтю, проникненні в глибину процесу i вiдшукуванні тих зв'язкiв, якi вiдразу не помiтнi, але саме вони визначають хiд i напрямок подiй.

Пiд сутнiстю дiалектика розумiє систему внутрiшнiх зв'язкiв, вiдношення елементiв системи, якi визначають напрямок i характер розвитку. Cутнiсть пов'язана з основними суперечностями об'єкта, його якiсною визначенiстю. Cутнiсть є основа рiзноманiтних явищ, якi ми можемо спостерiгати, але вони є все те спiльне, що iснує в них. Наведемо приклади: рух електронiв є сутнiстю електричного розряду. Формою прояву такого розряду може бути куляста або звичайна блискавка в час грози, це може бути i електрична iскра, штучно отримана в лабораторiї. Коли наука вивчила суть наведених явищ, а технiка освоїла використання потоку електронiв у своїх пристроях, то ми прояв "сутностi потоку електронiв" спостерiгаємо i в свiтлi електролампочки, i в спалахах вольтової дуги електрозварювального апарату, i в обертах електродвигуна та таке iнше.

Як говорив Гегель, безпосереднє буття речей - це кора або завiса, за якою ховається сутнiсть. Якби форми прояву (явища) безпосередньо спiвпадали з сутнiстю, то всяка наука була б зайвою. З категорiєю сутностi i явища тiсно пов'язана категорiя видимостi. Видимiсть - це своєрiдний прояв сутностi в явищi, тобто явище i сутнiсть не співпадають, сутнiсть виглядає iз-за гегелiвської завiси. Треба мати на увазi, що видимiсть нiколи не розкриває всю сутнiсть. Особливо це стосується суспiльного життя. В стосунках людей "бути" i "видавати себе за" рiзнi речi, якi стають причиною прикростей. Прикладом видимостi є легенда будь-якого розвiдника. Видимістю може бути i створюваний рекламною компанiєю iмiдж полiтика i т.д..

Вченому, iнтелігенту, громадському дiячевi необхiдно оволодiти навиками бачити сутнiсть за явищами, вiдрiзняти явище вiд видимостi. Людське пiзнання є процес заглиблення вiд явища до сутностi, вiд сутностi першого порядку до сутностi другого, бiльш глибокого, бiльш скритого.

ПРИНЦИП СИСТЕМНОСТI. СТРУКТУРНI ЗВ'ЯЗКИ. Важливе мiсце в фiлософiї здавна займає питання "побудови" реальностi. З чого все складається i у що перетворюється при зникненнi об'єкта? Вже багато вiкiв тому склалась думка, що зрозумiти той чи iнший предмет можна лише тодi, коли дiзнаєшся, з чого вiн складається. З'явились категорiї "просте-складне", "частина-цiле". Давно вже розумiлось, що цiле це не те, що складається iз своїх частин. Якщо розумiти спрощено, то певна арифметична сума частин дає якесь цiле. Але ще в еллiнськi часи було помiчено, що цiле є дещо бiльше, нiж проста сума його частин. Як приклад до наших днiв дiйшла легенда про корабель "Тезея". Тезей довго плавав i поступово зношенi частини свого корабля замiнював новими. Зрештою корабель повнiстю складався з нових частин , то чи той це корабель , на якому ранiше плавав Тезей? Якщо ми пiдтвердимо, що корабель той самий, то мусимо визнати: цiлiснiсть не зводиться до своїх складових частин, хоча без них i не iснує. Бiльше того, в людини протягом року повнiстю замiнюється молекулярний склад всiх клiтин м'яких тканин. А за 5-6 рокiв цей же процес проходить i в кiстках. Та вiд цього ми не вважаємо, а так воно i є, що з фiзiологiчної точки зору п'ять рокiв тому ми були одним органiзмом, а зараз це вже iнший органiзм. Плин часу, ясно, позначився, але зi своїми сильними сторонами та болячками ми лишились тим, чим були.

Поступово в науцi i в фiлософiї склалось переконання, що властивостi цiлого не можна зводити до суми властивостей частин. В чому ж секрет цiлiсностi об'екта? Вiн - у зв'язках, котрi об'еднують складнi елементи в комплекси та у взаемозалежнi частини. Таким чином був вiдкритий i сформульований принцип цiлiсностi, що виконуе важливу роль в розвитку знання та практики. З часом вдалось зрозумiти, що рiзним типам зв'язкiв вiдповiдають рiзнi типи цiлiсностi. Є зв'язки побудови - кристал, архiте парою категорiй.

Треба додати:

1 / система - цiлiсний комплекс взаемопов'язаних елементiв;

2 / система створюе специфiчну еднiсть з середовищем;

3 / будь-яка система є елемент системи бiльш високого порядку (всяка система є i пiдсистема).

При конкретному аналiзi системи важливо врахувати не лише її кiлькiсну характеристику, а й якiсну визначенiсть, механiзм зв'язкiв елементiв, її структурнiсть. Сучасна наука займаеться вивченням складних динамічних систем. Динамічною називаеться така система, в якiй перехiд вiд одного стану до iншого вiдбуваеться не миттєво, а через певнi ланки розвитку. Динамічна система охоплюеє явища в русi, в їх розгортаннi, в процесi розвитку. Такими є складнi динамiчнi системи культури, економiки, полiтики. Теорiя систем абстрагуеться вiд специфiки конкретної системи. Беруться до уваги лише закони функцiонування будь-яких системи. Категорiя системи нерозривно пов'язана з категорiею структури. Структура - це внутрiшня будова предметiв чи явищ, взаємне розмiщення їх складових елементiв, стiйкий закономiрний зв'язок елементiв системи як цiлого. Структура характеризує рiвень органiзованостi, упорядкованостi системи. Системою називають не довiльно обрану множину предметiв i зв'язкiв мiж ними, а упорядковану певним чином цiлiсну єднiсть, единий складний об'ект. Щодо цiлiсностi розрiзняють конгломерат, агрегат, органiчне цiле. До системи можна вiднести лише два останнi типи зв'язкiв. Систему можна зрозумiти лише в спiвставленнi з зовнiшнiм оточенням, з середовищем. В зв'язку з характером стосункiв з середовищем розрiзняють типи поведiнки системи i таким чином квалiфiкують їх. Рективна система визначаеться впливом на неї середовища, тут не лише поведiнка, а й, так би мовити, доля системи визначається зовнiшнiми факторами активностi. Адаптивна система - її буття та розвиток теж визначаються середовищем, але ця система не пасивна. Вона може реорганiзуватись так, щоб пристосовуватись до оточення. Активнi системи мають внутрiшню програму розвитку i мають здатнiсть перетворювати оточення у вiдповiднiсть до потреб системи, яка виконує внутрiшню жорстку програму.

Найвищий щабель займають системи, що здатнi до самоорганiзацiї. Вони мають зворотний зв'язок, здатнi до навчання, здатнi до змiни власної програми функцiонування та розвитку. В таких системах є зв'язки координацiї та субординацiї. В них iснують спецiальнi управлiнськi системи на "правах" пiдсистем.

Довгий час вважалось, що проблема системностi торкається лише фiлософiї для формування наукового свiтогляду, але зараз проблеми системно-структурного аналiзу буквально окупували науку, технiку, полiтику, економiку, екологiю. Скорiше можна перерахувати тi галузi знання, куди системно-структурний аналiз не досяг.

Уявлення про упорядкованість буття формувалось ще в древнiх фiлософських вченнях. Якщо згадати, що iдею гармонiї висунули ще пiфагорiйцi, або iдея свiтового порядку обгрунтовувалась стоїками, то цi погляди можна квалiфiкувати як вiддалений передвiсник системних уявлень. Та все ж конкретним поняттям, з допомогою якого антична фiлософiя осмислювала упорядоченiсть свiту та його складових частин, була форма. Категорiя форми займала центральне мiсце в найбiльш розвиненiй фiлософськiй системi античностi - арiстотелiвських працях.

Гегель пов'язував з поняттям форми визначенiсть предмета, з яких би вiн складових частин не формувався. Вiн обгрунтовував нерозривний дiалектичний зв'язок змiсту та форми.

ЗМIСТ I ФОРМА. Дати чiтке визначення понять "змiст" та "форма" не просто, бо вони досить рiзнi в своєму значеннi. Пiд змiстом розумiють сукупнiсть рiзних елементiв та їх взаємодiю, що визначають основний тип, характер того чи iншого предмета, явища, процесу. Наприклад, змiст того чи iншого виробництва - виготовлення певної продукцiї, змiст кiнофiльму - його основнi сюжетнi лiнiї (подiї, вчинки, проблеми).

Форма - принцип упорядоченостi, спосiб iснування того чи iншого змiсту. Для виробництва - це характер органiзацiї працi, для художнього твору - його композицiя, рiзнi художнi засоби. Дiалектика, починаючи з Гегеля, вважає форму не чимось зовнiшнiм, поверховим, форма є фактор внутрiшньої органiзацiї того чи iншого явища, процесу, предмета. Форма закрiплює певний ступiнь розвитку явища, тим самим забезпечує нагромадження змiн та можливостей подальшого розвитку.

Форма змiстовна, а змiст оформлений, їх не можна розiрвати, але не слiд i нехтувати їх вiдмiнностями. Скажiмо, художнiй роман можна оформити у виглядi журнальної брошури, академiчного, шкiльного, кишенькового видання i т.д., але це буде рiзна форма книжки. Форма може надати змiсту iншого призначення. Ювiлейне видання якогось роману не стiльки розраховане на розширення його популярностi серед читаючого загалу, скiльки на пiдкреслення урочистостi дати. Як правило, такi видання до рук масового читача не потрапляють, вони осiдають в колекцiях бiблiофiлiв.

Чiтко помiчена ще й така закономiрнiсть: в процесi розвитку форма консервативнiша за змiст. Всi революцiї та реформи вирiшують завдання змiни форм людських стосункiв тому, що форма, що віджила, заважає розвиватись основi суспiльного життя - виробничому, полiтичному, духовному прогресу.

ПРИНЦИП ДЕТЕРМIНIЗМУ. В процесi пiзнання буття, а особливо в фiлософському пiзнаннi, проведна роль належить принципу детермiнiзму. Вiдповiдно до цього принципу всi елементи буття виникають, розвиваються i сходять в небуття в результатi певних причин i обумовлюються такими причинами. Повсякденний досвiд i наукова практика доводять, що в багатьох випадках вдається знайти джерело змiн, тобто вiдкрити тi явища, що породили iншi. Першi з них називають причиною, останнi - наслiдком. Щоправда, в повсякденному життi майже не буває однiєї причини i одного витiкаючого з неї наслiдку. Частiше явище буває наслiдком кiлькох причин. Бувають явища, що стають причиною такого великого об'єму наслiдкiв, кiлькiсть яких важко навiть збагнути. Для того, щоб вибухнув четвертий реактор Чернобильської АЕС, треба було зробити вiдразу сiм порушень режиму роботи реактора. Тобто, причина тут не одна, а от яку суму наслiдкiв породила аварiя на ЧАЕС людство до цього часу не лише не порахувало, але i не збагнуло.

Говорити про причинно-наслiдковi зв'язки як однонаправленi, було б невiрно. Лише в механiчних системах бiльш-менш витримується така однонаправленiсть. Головним способом зв'язку в даному випадку є взаємодiя причини i наслiдку, скажiмо взаємодiя грунту та рослини, економiки та полiтики. Грунт є умовою процесу росту рослини, але сама рослина в ходi свого розвитку змiнює грунт. Та чи iнша полiтика виникає як результат певного економiчного розвитку в суспiльствi. Але ця ж полiтика буде активно впливати на економiчне життя суспiльства. Будь-яка взаємодiя, в тому числi i причинно-наслiдкова, - тут не виключення; є вiдображення. Причина змiнюється пiд впливом наслiдку, викликаного її ж дiєю.

В мiру розвитку причинного аналiзу стали розрiзняти причини головнi та другоряднi, прямi та опосередкованi. Крiм цього, в аналiз вводиться врахування умов, приводiв, а для процесiв, що вiдбуваються з участю людей, ще й iнтересiв, мотивiв, цiлей, iдеалiв, вольових факторiв. Розглянемо елементи причинно-наслiдкових зв'язкiв.

УМОВИ - це внутрiшнi зв'язки об'єкта та зовнiшнi фактори, що маються в середовищi, в котрому можливе розгортання причинних явищ i зв'язкiв. Взятi окремо вiд безпосереднiх причинних факторiв самi по собi вони не можуть породити наслiдкiв, але ними обумовлено перетворення енергiї причин в дiйсний наслiдок. Скажiмо, наявнiсть в iнститутi деканату факультету зовсiм не є безпосередньою причиною придбання студентом вищої освiти, але без деканату в сучасних вузах не можна органiзувати учбовий процес. Наявнiсть в iнститутi органiзацiйних структур учбової частини i створює умови для того, щоб учбовий процес здiйснювався максимально ефективно.

ПРИВIД - явище, що саме по собi не викликає того чи iншого наслiдку, але спрацьовує як "пусковий механiзм ", поштовх , iмпульс, що розв'язує початок дiї для всього причинного комплексу. Коли привiд спрацьовує? Треба, щоб система вийшла з рiвноваги пiд дiєю умов. Стан вiдсутностi рiвноваги (cтабiльностi) дуже небезпечний для системи. Досить незначної подiї, щоб виник ланцюг процесiв, який поведе до лавиноподiбного розвитку. Як правило, дуже детально розрiзняють причини, умови, привiд кримiналiсти. При визначеннi мiри участi в кримiнальнiй подiї тiєї чи iншої особи важливо розрiзняти, що саме було причиною, що приводом, що створювало умови в подiї, котра привела до кримiнального наслiдку.

ПРИЧИНА - сукупнiсть всiх обставин, при наявностi котрих наступае наслiдок. Вона включае в себе явища рiзного рiвня, що обумовлюють наслiдок. Таким чином, НАСЛIДОК - це трансформована нова реальнiсть, що виникла за певни -

ка система об'ективного зв'язку , за днем iде нiч ще обов'язково настае в силу обертання планети навколо осi. Розжарювання тонкого провiдника до стадiї iнтенсивного свiчення при пропусканнi через нього певної сили струму настае обов'язково в силу того , що електричний струм мае теплову дiю. Необхiднiсть має чiткий порядок, розгортання взаемопов'язаних предметiв та явищ вказуе на неминучість певних наслiдкiв. В природi та суспiльному життi необхiднiсть розгортається як об'єктивнiсть, тобто незалежно вiд волi та бажання людини. Щоправда, природна та суспiльна необхiднiсть вiдрiзняються тим , що природна необхiднiсть розгортаеться бiльш-менш однозначно. Об'ективнiсть суспiльного життя мае безлiч варiантiв прояву в силу дiї людської свiдомостi, духовностi. В силу цього суспiльна об'ективнiсть мае специфiку розгортання, яку ми частково розглянули в попереднiх лекцiях, частково ознайомимось з цим питанням в наступному роздiлi. Люди можуть пiзнати той чи iнший зв'язок, врахувати це знання в своїх дiях, але вони безсилi вiдмiнити об'єктивнi зв'язки. Необхiднiсть в природi людина вiдкрила вже давно. Розвиток суспiльства є природно-iсторичний процес. В ньому переплелись природна необхiднiсть та свiдома дiяльнiсть духовної людини. Закони суспiльного розвитку почали усвiдомлюватись людським розумом, головним чином починаючи з 19 столiття.

Поряд з необхiднiстю йде випадковiсть. Це такий об'єктивний зв'язок явищ, який за даних умов може бути, а може i не бути. У випадкових явищах причиннi основи допускають вiрогiднiсть деякої кiлькостi альтернативних наслiдкiв. Конкретне здiйснення зв'язку залежить вiд збiгу обставин.

В iсторiї фiлософiї широко розповсюджена точка зору, що випадкового взагалi немає, що випадкове - це непередбачена необхiднiсть. Гегель перший помiтив, що випадкове не може бути викликане внутрiшнiми закономiрними для даного процесу причинами. Випадковiсть не може бути пояснена в силу лише внутрiшнiх причин. Випадковiсть виникає з неоднозначностi зв'язку в причинно-наслiдковому ряду. Цi зв'язки можна виявити, тiльки вивчаючи велику кiлькiсть подiбного роду явищ, i тодi проявляється, так звана, статистична закономiрнiсть, що вiдрiзняється вiд динамiчноi закономiрностi, котра лежить в основi необхiдностi. Використання методiв аналiзу та обрахунок характеристик, що пiдкоряються статистичним законам випадкових явищ, стало об'єктом вивчення спецiальної теорiї ймовiрностi.

ЙМОВIРНIСТЬ - мiра можливостi настання випадкового явища. Ймовiрнiсть неможливого явища дорiвнює нулю, ймовiрнiсть необхiдного явища дорiвнює одиницi. Отже, поле дiяльностi такої теорії бiльше а "нуля" та менше "одиницi". Сучаснi успiхи квантової механiки, хiмiї, генетики були б неможливi без розумiння неоднозначностi вiдносин мiж причиною та наслiдком, без визначення того, що наступнi етапи, стани об'екта, котрий розвиваеться, далеко не завжди можна вивести з умов, причин, що йдуть в часi попереду.

В технiцi статистичнi пiдходи та застосування на цiй базi спецiального математичного апарату забезпечили розвиток теорiї надiйностi, теорiї масового обслуговування. Стало можливим застосовування багатофункцiональних технiчних систем високої складностi. Надiйнiсть цих систем описуеться та забезпечуеться при застосуваннi вiрогiднiсних характеристик.

Причинно-наслiдковi зв'зки, вiдношення проявляються, наступають тодi, коли причина породжуе наслiдок. Коли ж явище ще не стало причиною , але може нею стати, виникае можливiсть. Можливiсть - це передумова виникнення того чи iншого явища. Категорiя можливiсть протистоїть категорiї ДIЙСНIСТЬ. Дiйснiсть - це те, що вже е, її можна лише констатувати. Можливостi настання певної реальностi викликае пильну увагу, особливо в соцiальних процесах.

Перш за все розрiзняють можливiсть та неможливiсть. Неможливiсть - це процес, який можна уявити, але такий процес суперечив би законам природи чи законам суспiльного розвитку. В процесi розвитку виникають декiлька варiантiв перетворень одного й того ж об'екта. Наприклад, з однієї i тiєї ж кiлькостi каолiну можна виговити чашу, тарiлочку, попiльничку, статуетку i т. д. . Та коли вже виготовили статуетку, то нiчого iншого з цього самого каолiну вже не буде сформовано. Подальший розвиток буття стауетки це вже перетворення порцеляни, а не каолiну. Реальна можливiсть - це така ймовiрнiсть перетворення, яка в ряду iнших має найбiльшу вiрогiднiсть перетворення в дiйснiсть. Формальна можливiсть - це така ймовiрнiсть перетворення, котра не суперечить законам розвитку, але перетворення в дiйснiсть буде залежати вiд того, вдалось чи не вдалось прибрати з шляху її розитку реальнi можливостi. Коли створити критичну масу урану, то реально проходить лавиноподiбна фiзична реакцiя з велетенським видiленням тепла в формi вибуху атомного пристрою. Вченi довго працювали над тим, як реальну можливiсть миттєвого видiлення тепла перетворити у видiлення не руйнiвне, а поступове. З розвитком технiки та технологiї атомної енергетики вдалось уникнути вибухового процесу через побудову вiдповiдного реактора. Так на шляху реальної можливостi вибуху було створено технiчну споруду. I треба цю споруду пiдтримувати в такому станi, який ставить перепону реальнiй можливостi вибуху. Гiркий досвiд Чорнобильської АЕС пiдтвердив, що реальна можливiсть завжди "чатуватиме" i реалiзовуватиметься миттєво, як тiльки виникне можливiсть.

В повсякденнiй практичнiй дiяльностi, в iнженерноконструктторськiй роботi треба постiйно тримати в полi зору реальнi та формальнi можливостi. Для досягнення успiху часто доводиться витрачати значну енергiю для того, щоб прибрати з дороги якусь реальну можливiсть. Використання складних механiзмiв не можливе без такої умови, як змащування поверхонь, що зазнають тертя. Заради цього конструюється система змащування будь-якого механiзму, де тертя є перепоною функцiонування, винаходяться та виготовляються рiзнi мастила. I все це заради того, щоб прибрати з шляху технiчного прогресу руйнiвну реальну можливiсть прояву тертя.

Ще бiльше значення має виявлення реальних можливостей в економiцi, полiтицi та й в соцiальних процесах взагалi. В багатьох випадках депутатськi програми, полiтичнi заяви лiдерiв, програми партiй базуються на формальних можливостях, i це вводить суспiльство в оману. Успiх суспiльного розвитку залежить в значнiй мiрi вiд того, наскiльки в програмах полiтичних сил, дiях їх лiдерiв будуть врахованi реальнi можливостi. Iсторiя людства багата на приклади, коли тi чи iншi полiтичнi сили, використавши кон'юнктуру, добиваються реалiзацiї формальних можливостей, вирiшують свої вузько груповi завдання наперекiр реальним iнтересам розвитку чи то окремої держави, чи то людства в цiлому. Але в кiнцевому результатi сил для стримування реальних можливостей або не вистачить, або вони будуть вичерпанi. Ось тодi реальна можливiсть й проб'є собi дорогу. Саме тому успiх досягає та полiтика, яка базується на використаннi реальних можливостей соцiального розвитку.

ДЕТЕРМIНIЗМ. В кожному процесi перетворення можливостi в дiйснiсть реалiзується в дiї причинно-наслiдкових зв'язкiв. В цьому ж процесi реалiзуються необхiднi та випадковi передумови перетворення. Все це разом взяте отримало в фiлософiї назву "принцип детермiнiзму" (вiд лат. - визначаю).

Детермiнiзм - це загальна концепцiя буття (спосiб витлумачення змiн буття, якi в ньому проходять), котра обгрунтовується принципами причинностi та закономiрностi.

Принцип детермiнiзму в сучасному виглядi склався не вiдразу. Спочатку вважалось, що одна i та ж причина завжди викличе один i той же наслiдок. Поступово усвiдомлена була роль умов, якi постiйно змiнюються, а звiдси - наслiдок теж не лишається сталим. З часом стає зрозумiлим, що однозначних умов, причин, а звiдси i результатiв, не буває. Сучасне розумiння детермiнiзму таке: подiбнi причини при подiбних умовах ведуть до подiбних наслiдкiв. Це визначення достатньо гнучке i вiдкрите, але разом з тим воно настiльки чiтке, що виключає уявлення про безпричиннiсть. Iндетермiнiзм або безпричиннiсть - це фiлософська та методологiчна позицiя, що заперечує або причиннiсть об'єктивних зв'язкiв буття, або вiдкидає пiзнавальну цiннiсть причинного пояснення в науцi. Соцiальний iндетермiнiзм пов'язаний з iм'ям Сократа. Вiд нього йде лiнiя, яка вiльний вибiр людини вважає провідною стороною людського життя та соцiального прогресу. Соцiальний iндетермiнiзм час від часу не рахується з такою важливою стороною суспiльного життя, як межа перетворень. Людина дiйсно вiльна в виборi можливостей, але тiльки в цих межах.

Радикальне перетворення українського суспiльства пiдiйшло до дилеми: реальний гуманiстичний шлях розвитку чи домагання реалiзацiї формальних можливостей, що є основою тiєї чи iншої iдеологiчної концепцiї.

Вирiшення цiєї дилеми в iнтересах української спiльноти залежить вiд того, чи зможуть полiтичнi сили, що дiють в Українi, керуватись в своїх конкретних кроках можливiстю гуманiзацiї соцiального життя, чи вистачить у них видноколу, софiйностi, полiтичної активностi. В свою чергу далекогляднiсть партiйних програм, ефективнiсть дiй провiдникiв буде залежати вiд узгодження полiтики з фiлософськими методами пiзнання та перетворення буття.

РОЗДІЛ 7. Проблема надприродного та Бога в свiтоглядi і в фiлософiї

7.1 Рiзнi пiдходи в осягненнi надприродного та Бога

Поняття надприродного та поняття божества з'являються в людськiй свiдомостi ще в мiфологiчному свiтоглядi. Звiдти через епохи та вiки воно перекочувало в релiгiйний свiтогляд та в повсякденну свiдомiсть людей. В мiфологiчному свiтоглядi надприродне сприймалось як само собою зрозумiле. Якщо iснують сили, котрi стоять над людиною, то мiфологiчний свiтогляд сприймає їх як певну даннiсть. Нiяких пояснень мiфологiчний свiтогляд не вимагає. Пiзнiше в iсторiї свiтової культури сталось так, що надприродне стало виключною монополiєю релiгiї, теософiї, а наукова фiлософiя займалась, головним чином, природознавчою стороною буття, буттям людини як вищого творiння природи. Маеться на увазi фiлософiя Нового часу та сучасна фiлософiя, тобто той перiод в розвитку свiтової фiлософської культури, коли фiлософiя в своєму розвитку намагається спиратись лише на науку. Послiдовно матерiалiстична фiлософiя вiдкидае iснування надприродного взагалi, а коли так, то вiдкидає можливiсть iснування Бога. Iдеалiзм та, так званий, "непослiдовний матерiалiзм" наявнiсть надприродного не заперечують i визнають в якiйсь формi iснування Бога. Сутнiсть надприродного та божа сутнiсть завдавали багато клопоту i фiлософiї, i теологiї. Однi затрачали масу енергiї на доказ вiдсутностi явищ, що фiксувались цими поняттями, iншi не менше часу i запалу присвячували доказу iснування надприродного та божества. Та нi одним, нi другим остаточно довести свою точку зору не вдавалось. Понад двi з половиною тисячi рокiв горiшок виявився занадто твердим для вiдповiдного рiвня пiзнавальної культури людства. Тому з одного й з другого боку iсторiя налiчуе безлiч надзвичайно кмiтливих, досить дотепних аргументiв, а поряд з цим i масу некоректних способiв доказу правомiрностi кожної з цих точок зору. Як же вирiшувалась ця проблема майже двi тисячi рокiв?

Теологiя пiшла єдино можливим для свого часу шляхом: вона оголосила сутнiсть надприродного i сутнiсть Бога непiзнаваними, тобто такими, якi не можуть бути осягнутi людським розумом. Для європейської культури часи цi опускаються в перiод формування християнської догматики, коли дiйсно навiть найменших можливостей пiзнання зазначених явищ ще не склалось. Надприродна складова людської сутностi ставила в глухий кут найсвiтлiші голови. В перiод, коли вже склались свiтовi релiгiї, коли церква органiзувалась як мiжнародна органiзацiя, розпочинається її панування в сферi духовного життя суспiльства. В цей час церква контролюе всi сфери, в яких здiйснюються духовнi суспiльнi процеси, контролює й природничу науку, особливо в свiтоглядовому аспектi. Гальмiвний ефект церковного контролю над природничою наукою був зумовлений полiтичними умовами середньовiччя, конкретно слабкiстю свiтської влади. Та проходить час, і Європi формуються могутнi нацiональнi держави, свiтська влада мiцнiє i починае чинити активний опiр церковнiй. Для протистояння владi Папи римського, монархам (а монархiчниа форма державного устрою в той час панує в Європi) потрiбна певна свiтоглядова опора. Матерiалiстична фiлософiя виконує соцiальне замовлення, котре певною мiрою обумовлене рiвнем розвитку наукового пiзнання. Виникає атеїстичний свiтогляд, який пiд впливом науки перетворюється в науковий атеїзм. В час буржуазних революцiй у Францiї робляться спроби перетворити свiтогляд, що сформувався в наукових колах, в суспiльну свiтоглядову позицiю. Подiбний експеримент пробувала провести й комунiстична партiя в радянськiй державi. Та там, де i остiльки така спроба реалiзовувалась, спостерiгалось рiзке падiння людської духовностi, деградацiя людяностi, деградацiя гуманiзму. В подiбних ситуацiях суспiльству вiльно чи невiльно доводилось повертатись до релiгiйного свiтогляду. Саме в такий час складається ситуацiя коли: "вимога знати так, а вiрувати iнакше здається нестерпним", як то писав свого часу П. Юркевич. (Юркевич П.Д. Идея. Произведения М.1990. с.67.) Виникає потреба пояснення феномену надприродного, феномену релiгiйностi не з позицiй офiцiйної церковної iдеологiї, не з позицiй наукового атеїзму, а з позицiй не упередженого, об'єктивного наукового пiдходу i до людської релiгiйностi та й до сутностi Бога.

В iсторiї рiзних країн релiгiйнi проблеми вирiшувались та й зараз вирiшуються або вiдповiдно до народних традицiй того чи iншого регiону, або полiтичним чи вольовим методом. Є держави з офiцiйно оголошеною единоiстинною релiгiєю. Сучаснi демократiї пiдходять до проблеми релiгiї та релiгiйностi плюралiстично. В цих державах релiгiйнiсть оголошується приватною справою, законом стає конфесiйна вiротерпимiсть. Однак сама проблема ставлення науки та наукового свiтогляду до надприродного, до релiгiї, до релiгiйностi людей, ставлення до церкви не зникае. В iсторiї культури були спроби примирити релiгiйний та науково-атеїстичний свiтогляди. Всi цi спроби так чи iнакшк зводились до певного компромiсу. Проте компромiснi варiанти в науковому свiтоглядi - справа не тривка. Наука шукає не компромiс, а iстину, бодай вiдносну, але таку, яка б пiддавалась логiчнiй перевiрцi та вiдповiдала б iсторiї розвитку людського пiзнання. Неможливiсть прямого наукового спостереження та лаборатор ного експерименту з надприродним знов i знов викликала недовiру в об'єктивiстськи настроених вчених. Звiдси непримиреннiсть між релiгiйним та науковим свiтоглядами постiйно вiдтворювалася навiть в двадцятому столiттi, коли достатньо розвинена наука створила передумови для вирiшення цього конфлiкту. Не осторонь цого процесу стояли i деякi визначнi дiячi церкви. Слiд вiдзначити видатний крок в напрямку зближення наукового та релiгiйного свiтогляду, зроблений Папою Левом ХІІІ, котрий в енциклiцi "Рерум новарум" по-новому орiєнтує напрямок дiяльностi католицької церкви. Основним завданням її активного впливу стає освоєння соцiальної сторони людського буття. Стосунки мiж людьми на основi духовностi, що пiдтримуються християнською догматикою, оголошуються основним об'єктом релiгiйного осягнення. В той чи iнший спосiб, але в це русло починають повертати iншi свiтовi релiгiї. Ралiгiйнi дiячi поступово стають на шлях вiдмови вiд тотального контролю над всiм духовним життям суспiльства, та все бiльш конкретно визначаються в тiй сферi людської духовностi, котра об'єктивно належить релiгiйному впливу, релiгiйному регулюванню та релiгiйнiй пiдтримцi.

Шлях, на якому наука буде знаходити можливостi до осягнення сутi надприродного, сутi Бога, сутi релiгiйностi в нашiй фiлософськiй культурi, вказав Микола Бердяєв. Вiн зазначив, що єдиноможливим шляхом до Бога є осягнення (в його термiнологiї "антроподiцея") людини. Людина осягне суть Бога через розумiння власної сутностi, а фiлософiя, в даному випадку, повинна допомогти здiйснити таке завдання.

Метод, запропонований М. Бердяєвим, веде до антропоцентристського свiтогляду. Сутнiсть надприродного та сутнiсть Бога може бути розкрита лише послiдовно антропоцентристською, послiдовно гуманiстичною фiлософiєю. Iншi фiлософськi концепцiї сутнiсть Бога на сучасному їх рiвнi розвитку осягнути не можуть.

7.2 Основа суперечностi мiж науковим та релiгiйним свiтоглядами

Ще задовго до появи науки, фiлософiї та свiтових релiгiй людство вiдчуло, iнтуїтивно осягнуло, що iснують сили (деяке Щось), котрi панують над людиною i людством. Iснування таких сил не заперечує нi наука, нi атеїстичний свiтогляд. Принципова рiзниця мiж релiгiйним та атеїстичним свiтоглядом в ставленнi до цих сил.

РЕЛIГIЙНИЙ СВIТОГЛЯД роздiляє сили на добрi та злi, вимагає покори силам добра та закликає до опору силам зла. Розкладку цих сил дають догмати кожної з сучасних свiтових релiгiй у вiдповiдних "священних" книгах, котрi нiбито данi людям надприродною iстотою - Богом. Для християн канонiчною священною книгою є Бiблiя. Автори даного твору, використовуючи мiфологiчний спосiб осягнення буття, дають i мiфологiчнi (а це, перш за все, технологiчнi) способи розумiння реальних ситуацiй та способи поведiнки в них людини. Бiблiя - це система ситуацiй та конкретнi вказiвки щодо методiв поведiнки в них. Заборона - головне при регулюваннi соцiальних стосункiв за релiгiйними канонами. Коли ми аналiзуємо релiгiйнi тексти, треба враховувати, що осягнення буття їх авторами йде, головним чином, iнтуїтивним способом, а звiдси - логiчної чiткостi та точностi там просто не може бути, омани та неточностей там досить багато. Недосконалiсть пiзнавальних методiв компенсується включенням художнiх способiв осягнення буття, а художнi образи можуть порiзному сприйматись i по рiзному iнтерпретуватись. До цього треба додати, що свого часу осягалось не сучасне буття людини, а буття людей в перехiдний перiод iсторiї людства, коли сучасна людина завершувала своє формування. Отже, релiгiйна лiтература не має наукової точностi, та й не могла така точнiсть виникнути в часи, коли наука ще не сформувалась. Треба пам'ятати, що в релiгiйному свiтоглядi в своєрiднiй формi вiдобразились процеси реального життя та розвитку людини, а вiдтак i людської сутностi. Це вiдображення не досконале, деформоване, "бiлi плями" (не пiзнане нiяким чином) домальованi фантазiєю авторiв та укладачiв священних книг. Однак недолiки релiгiйного свiтогляду аж нiяк не повиннi закривати вiд науки позитивного його впливу на життєдiяльнiсть людей на протязi тисячолiть. Релiгiйно-мiфологiчний свiтогляд, котрий фiксується в свiтових релiгiях, - це вiдгук на вимоги часу, i форма цього вiдгуку була адекватна рiвню розвитку культури людства. Для того, щоб виникло наукове свiторозумiння, людству треба було пройти довгий, тернистий шлях творення самої науки та осягнення за її допомогою всього комплексу свiтоглядових проблем. До атеїзму людство прийшло пiд тиском науки, в науковому свiторозумiннi Нового часу мiсця для Бога не знаходилось, бо шукали Бога в природному середовищi, головним чином в "небесних сферах", а це безперспективне завдання.

НАУКОВИЙ СВIТОГЛЯД виходить з iнших, принципово вiдмiнних, позицiй при свiтоглядовому осягненнi буття. Нагадаємо, що науковий свiтогляд в тому числi i науково-атеїстичний, не заперечуе сил, що панують над людиною. Але, якщо релiгiйний свiтогляд вимагає слiдування силам позитивного характеру та опору негативним, не розкриваючи їх сутностi, то науковий свiтогляд вимагає пiзнати цi сили. Науковий свiтогляд виходить з того, що пануючi над людиною сили - це, перш за все, непiзнанi закони природи та закони розвитку суспiльства. Стосовно до законiв природи справа зрозумiла. Розкривши їх сутнiсть та механiзми впливу на людину, науковий свiтогляд вимагає використати цi закони в iнтересах людини. Така ситуацiя стає реальнiстю за певних умов розвитку науки, технiки та практики людської дiяльностi. Проте при будь-яких умовах людина мусить дiяти в "коридорi, вiдведеному їй природою". "Коридор" - це i умови фiзіологiчного iснування людини, i закони природи, з якими людина мусить рахуватись i якi вона не може порушувати без ризику для життя.

Не дивлячись на обмеженiсть "коридору", вiдведеного природою людинi, успiхи в пiзнаннi та перетвореннi природи викликали ейфорiю, своєрiдне запаморочення вiд досягнень. Формується незаперечний гносеологiчний оптимiзм, у вiдповiдностi з яким науковий свiтогляд розглядав, та ще й зараз розглядає закони соцiального функцiонування. З точки зору наукової свiтоглядової ейфорiї достатньо розкрити сутнiсть соцiальних законiв, як вiдразу ж їх можна буде використовувати так, як свого часу коваль Вакула з гоголiвскої "Ночi перед Рiздвом" використовував чорта для здобуття царських черевичкiв своїй нареченiй. В руслi науково-атеїстичного свiтогляду сформувалось уявлення, що пiзнання соцiальних законiв дасть можливiсть за бажанням конструювати соцiальнi системи та органiзовувати їх функцiовання. Тобто, мова йде про те, що соцiальнi закони принципово не вiдрiзняються вiд природних. Саме тут й криеться головна помилка соцiальних поглядiв матерiалiзму. Якщо природнi сили, що панують над людиною як природною iстотою, пiсля їх пiзнання якимось чином можуть бути врахованi, використанi в iнтересах людини чи людства, то це можливо лише тому, що людина здатна в своїх стосунках з природою використовувати надприродне. Надприродним в даному випадку виступає духовне та соцiальне. Коли ж мова йде про сили, закони, що визначають функцiонування людини як духовної, соцiальної iстоти, то їх використання за принципом знаряддя не можливе. Якщо в природному середовищi людина може пристосовувати буття до соцiальних потреб соцiальними засобами, то в соцiальному середовищi людина може лише соцiально пристосовуватись (соцiально адаптуватись). Бiльше того, людина, пiзнавши суть надприродного, того що панує над нею, може i мусить слiдувати законам цього надприродного в значно бiльшiй мiрi послiдовностi, нiж вiруюча людина слiдує вiровченню. Щоправда, поведiнка людини не однозначна, багато в нiй залежить вiд того, яку мету вона ставить перед собою, якi засоби обирає i т.д. Справа тут у можливостях проявiв людської активностi. Можна слiдувати за вченням Христа, Магомета, Будди можна слiдувати науковим знанням законiв соцiального функцiонування. Зовнiшнi мотиви проявiв активностi будуть, нiбито, рiзнi, але суть одна - треба дотримуватись законiв людяностi, законiв функцiонування соцiально-надприродного.

7.3 Сутнiсть надприродного

Перше, що треба з'ясувати, це визначитись в сутi надприродного. В попереднiх темах, де йшлося про сутнiсть людини та сутнiсть людської духовностi, вже зазначалось, що людина - феномен рiзностороннiй, рiзноплановий. Як складовi частини людини ми видiляли природне, соцiальне та духовне. До надприродного слiд вiднести двi останнi складовi. Соцiальнi стосунки, що базуються на свiдомому ставленнi до iнших людей, є те, чого в природi немає принципово. Надприродне - це спосiб, форма iснування об'єктивної реальностi, що через розвиток та розквiт вiдображення сформувалось на природнiй основi й над природною основою. Надприродне - це не якась iнша, стосовно до буття сила, феномен, тим паче не потойбiчна щодо буття iстота, що має якусь принципово iншу субстанцiйну базу в порiвняннi з нашим буттям. Так само, як жива природа стоїть на фундаментi неорганiчного свiту, соцiальне, надприродне стоїть над самою природою як єдиним цiлим. Органiчний свiт включає в себе неорганiку i не може функцiонувати без неорганiки. Вiн є вищим стосовно до неорганiчної природи проявом буття i тому є наднеорганiчним. При загальному поглядi на природну реальнiсть органiчний свiт вiдрiзняється вiд неорганiчного тим, що в ньому йдуть процеси бiльш складнi в порiвняннi з неорганiчним свiтом. Органiчний свiт самоорганiзується, самовiдтворюється, саморозвивається за законами, яких немає i якi "не потрiбнi" для функцiонгування неорганiчного свiту. Органiчний свiт стоїть над неорганiчним свiтом, включаючи в себе неорганiку як елемент свого власного функцiонування.

Вiдповiдно соцiальний свiт стоїть над живою природою, включаючи в себе як свою складову всю пiрамiду буття, що стоїть нижче. Саме тому i саме так соцiальний свiт надприродний. Та надприродне це не надбутiйне. В соцiальному, надприродному, немає нiчого такого, чого принципово не було б у вiдомих нам властивостях буття. Всi властивостi, що є в людини, в її надприродному, iснують як властивостi буття. В надприродному одна з властивостей буття, а саме вiдображення, набрала такого високого рiвня розвитку, якого вона не змогла досягти в природних формах. Нiчого мiстичного в надприродному немає. Збагнути суть надприродного, впевнитись в його пiзнаваностi можливо лише у випадку розгляду його походження.

В попереднiх темах розглядався процес формування людини та людства. В процесi формування соцiального буття складаються i новi закони та закономiрностi. Формуються закони, що вiдображають процеси в окремих сферах дiяльностi людини. Прикладом можуть бути закони функцiонування та розвитку економiчної сфери творчої активностi суспiльства. Мова йде про закони, що визначають функцiонування та розвиток виробничої, ринкової сфери. Є закони розвитку полiтичної сфери життя людства. Психологiя вивчає закони функцiонування та розвитку людської психiки i т.д. Фактично кожен iсторично виникаючий вид дiяльностi формує новi закони та закономiрностi, що проявляються в цiй сферi.

Розкриттям сутностi такого роду законiв займаються спецiальнi соцiальнi науки, що дозволяє людям, соцiальним групам, суспiльству використовувати знання для бiльш успiшного розвитку активностi. Чим бiльш свiдомо, зi знанням справи використовуються цi закони, тим бiльш ефективно функцiонує весь соцiальний органiзм i бiльш повноцiнним життям живе кожна людина. Використання законiв окремих сфер соцiального функцiонування, їх ефективне застосування залежить вiд двох умов:

а) вiд досконалого знання законiв

б) вiд цивiлiзованих форм їх застосування.

Перша умова цiлком зрозумiла i не вимагає додаткових пояснень. З другою умовою справа значно складнiша. В результатi освоєння та застосування суб'єктом знань законiв соцiального функцiонування можуть бути як позитивнi, так i негативнi наслiдки для об'єкта їх застосування. Об'єктом соцiального пiзнання виступають люди.

Наприклад, є закони ведення вiйни. Якщо при рiвних iнших умовах керiвний склад армiї однієї з воюючих сторiн освiченiший та досвiдченiший, тобто володiє деякими спецiальними знаннями й навиками, то вiдповiдно краще керована армiя переможе. Цей iсторичний факт в подальшому буде негативно впливати на долю держави переможеної армiї.

Розберемо бiльш складну ситуацiю. Ринкова економiка знає таке явище, як безробiття. Знання законiв ринку працi, а саме вони й дають можливiсть впливати на механiзм збiльшення чи зменшення безробiття, можна використати двояко. Можна тиснути самим безробiттям на попит самої працi з метою здешевлення робочої сили, а можна цi ж знання використовувати для мнiмiзацiї (пом'якшення дiї) такого лиха, як масове безробiття. I перша, i друга можливiсть реалiзовувалась в iсторiї людства, то завдаючи йому великих прикростей, то допомагаючи якось долати труднощi iсторичного розвитку.

Соцiальне знання, яке розкриває закономiрностi функцiонування окремих сфер людської дiяльностi, може бути використане i на благо людства, i, так би мовити, йому на зло. (До речi, ця властивiсть притаманна будь-якому знанню, знання має орудiйну властивiсть, його хтось використовує, спрямовує).

Що ж визначає мiру добра та зла в соцiалшьних стосунках? Питання не має однозначної вiдповiдi i на рiзних етапах соцiального розвитку, з рiзних свiтоглядових позицiй трактувалось по-рiзному. Але без, бодай, найзагальнiшої вiдповiдi на це питання не можна визначити сутi надприродного. В iсторiї свiтової культури трапилось так, що цю проблему активно розробляла церква. В релiгiї ДОБРО так чи iнакше виражається, асоцiюється, спiвставляється або iдентифiкується з Богом. Зло асоцiюється, iдентифiкується з антиподом, вiчним антагонiстом Бога. Застосування соцiального знання з метою досягнення якомога бiльшого ефекту прояву ДОБРА в суспiльствi як в цiлiснiй системi є цивiлiзованою ознакою органiзацiї соцiальних стосункiв. Використання соцiального знання для досягнення особистих чи групових iнтересiв через утиск iнтересiв (а то й нехтування ними) людини, великих чи малих верств населення є ЗЛОМ, не цивiлiзованою формою органiзацiї людських стосункiв. Де, коли та як з'являються принципи, закони, норми цивiлiзованих суспiльних вiдносин?

Вiдповiсти на це питання можна лише згадавши всю iсторiю формування самої людини, її сутностi та вiдiбравши з цього процесу те, що сформувало, сприяло становленню специфiчно людських рис, властивостей, сутнiсних характеристик. Першим кроком до майбутньої людської сутностi була праця як спосiб перетворення людиною природного буття. Праця - новий вид стосункiв певного виду тварин - передлюдей головним чином з неорганiчним свiтом. Виготовлення знарядь мисливства - це перетворення природного матерiалу. Мета цього перетворення має тваринне походження - ЇЖА. Їжа за допомогою виготовлених знарядь здобувається полюванням, а це спосiб життя хижих звiрiв. Щось нове проявляється в виготовленнi знарядь полювання, все ж останнє це прояви життя тварини, а конкретно хижацьке. Працювала людина лише при виготовленнi знарядь. Чи наближала ця праця, що була умовою розвитку мисливського способу життя передлюдей, до людяностi? Безпосередньо НI, а через систему опосередкованих зв'язкiв безумовно ТАК.

Спочатку вдосконалення знарядь мисливства веде в прямо протилежному напрямi вiд людяностi. Хижi зграї, фiзично не дуже могутнiх, але спритних, з добре розвиненою нервовою системою i добре озброєних кам'яними знаряддями вбивства, знищують повнiстю види тваринного свiту. Їжi катастрофiчно не вистачає, i розпочинається масовий канiбалiзм. Над досить розвиненими в психiчному планi хижаками нависає загроза самознищення. Природне регулювання нової популяцiї хижакiв не можливе через їх iншу, не природну (виробничу) сторону життя. В цей, дуже вiдповiдальний, переломний перiод розвитку вiдбуваються тi змiни, котрi потiм привели до появи надприродного, в повному розумiннi цього поняття, в людинi i людствi. Виникають певнi самообмеження в стосунках передлюдей. Головне в даному випадку те, що до самообмеження людей пiдштовхувало спiльне життя. Новий, в порiвняннi з тваринним свiтом, тип стосункiв був вирiшальним в розвитку людства. Самообмеження iз способу регулювання стосункiв передлюдей перетворюється в закони людського iснування, функцiонування та розвитку. Там, де процес соцiальних перетворень вiдбувався у вiдповiдностi з основними принципами моралi, - людство просувалось по шляху прогресу. Моральна поведiнка, в прямому розумiннi цього слова, протиприродна. Обмежується природний, iнстинктивний потяг, iмпульс. Надприродним є i той рiвень iнтелекту, котрий дозволяє включити гальмiвнi соцiальнi механiзми корекцiї природної поведiнки.

Необхiднiсть дотримування норм спiвжиття, заснованих на самообмеженнi, довгий час пiдтримувалась силою роду. "Авторитет" сили роду поступово трансформується в принципи поведiнки суб'єкта. Поступово цi принципи людством об'єктивуються у виглядi настанов вищих сил, а для первiсної свiдомостi у виглядi вимог вищих iстот. Свiдомiсть свiтанку людяностi ще не може створити абстракцiї, котру формують лише теоретики сучасних свiтових релiгiй, тому виникає iдолопоклонство, багатобожжя як перша форма релiгiйностi, через котру пройшло все людство. Одночасно з усвiдомленням наявностi соцiальних сил (законiв), що панують над людиною, йде процес усвiдомлення певного панування над людиною сил природи. Жорсткий зв'язок людського iснування з врожайнiстю землi, можливо, був причиною, що iдолiв, котрi символiзували природнi сили, було багато, та й повагою вони користувались неабиякою. Якими б не були примiтивними норми поведiнки та норми стосункiв з природним та надприродним в первiсних людей, вони давали можливiсть узгоджувати соцiальну активнiсть людини з власне людськими способами функцiонування. Саме тому першi заборони, традицiї, вiрування та iншi елементи духовностi, що лежали в основi органiзацiї людської активностi, слiд вважати першими надприродними проявами, якi й вивели передлюдину у власне людський стан.

В радянськiй фiлософськiй лiтературi, в творах по етицi суть моралi зводиться до норм поведiнки людини в певному соцiальному середовищi. Це надзвичайно спрощене розумiння моралi, це лише одна форма її прояву в конкретних умовах. Ми ведемо мову не про форму взаємодiї в конкретних умовах, а про фундаментальнi принципи людської взаємодiї. Йдеться про принципи, що лежать в основi людяностi, котрi вiддiлили людину, перш за все, вiд хижої зграї людиноподiбних, озброєних приматiв. Цi принципи та закони функцiонування в свiй час були усвiдомленi первiсною людиною в образi iдола, оберiга, покровителя i т.д., пiзнiше в образi Бога.

7.4 Сутнiсть Бога

- закони соцiального функцiонування

Пiдведем перший пiдсумок сказаному в попередньому параграфi. Людина i людство є система, що видiлилась з природи. Мораль суто людський феномен, а тому надприродний. Мораль виникла в сферi культури, а не в природному середовищi чи у взаємодiї з природою. Моральнi норми не лише надприроднi, в певнiй мiрi мораль - антагонiст природи. Мораль - основа, на якiй будуеться вся система людських взаємозв'язкiв, взаємостосункiв в суспiльствi.

Ця властивiсть моральної норми була помiчена i використана кращими представниками людства в час всесвiтньої моральної кризи перiоду класового розшарування суспiльства. Свiдчення про це ми знаходимо в Бiблiї. В посланнi Римлянам Святого Апостола Павла читаємо слiдуюче: "...я безперестанно згадую про вас, i в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля Божа щасливо припровадила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змiцнення вас.(Бiблiя, Послання Апостола Павла до Римлян гл.2) Далi "12. Котрi бо згрiшили без Закону, без Закону й загинуть, а котрi згрiшили в Законi приймуть суд за Законом. Бо не слухачi Закону страведливi перед Богом, але виконавцi Закону виправданi будуть. 14. Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, сами собi Закон, 15. Що виявляють дiло Закону, написане в серцях своїх, як свiдчить їм сумлiння та їхнi думки,Що то осуждають, то виправдовують одна одну,"... (Там же,гл.2.) Це iсторично одне з перших свiдчень про те, що "дарунок духовний", який iде вiд Бога, не що iнше, як моральна норма, як совiсть, яка iснує, "знаходиться в поганах", тобто в людях первiсного суспiльства. Цi люди мають норму пiдтримування первiсного соцiуму i ця норма в свiдомостi, духовностi "в серцi". До речi, мислителi стародавньої Грецiї вважали, що людська морально емоцiйна сфера своїм органом має серце. Звiдси норма поведiнки "поган" у них в "серцi". Суспiльство, що стало на шлях класового розшарування, потребує утверження цих же норм, до речi, ранiш iснуючих, але втрачених. "21. ...але знiкчемнiли своїми думками, i запаморочилось нерозумне їх серце. 22. Називаючи себе мудрими, вони потуманiли,...(Там же). Тепер норму треба повернути, але в iншому виглядi вiд iменi iншої сили всемогутньої, всезнаючої, караючої. Коли виникає суспiльна потреба, то рано чи пiзно знаходяться i шляхи її задоволення, з'являється Бог, релiгiя i церковна органiзацiя.


Подобные документы

  • Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.

    курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010

  • Зміст поняття "Філософія", її специфіка та шлахи її розвитку. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука. Напрямки філософської думки. Система образів і понять, які розкривають відношення людини до світу. Горизонти філософського пошуку.

    дипломная работа [20,5 K], добавлен 28.02.2009

  • Джерела та філософія проблеми буття. Питання, на які за тисячі років кращі мудреці людства не змогли дати прийнятної відповіді. Перша філософська концепція буття. Філософська система Гегеля. Філософія постмодерну. Структура буття та світу людини.

    контрольная работа [34,2 K], добавлен 20.12.2012

  • Розгляд класифікації світогляду людини по мірі довідності (релігія, філософія), змісту ідей (лібералізм, соціалізм), епохам (феодальний, капіталістичний). Аналіз проблеми буття у філософії Стародавньої Греції за вченням Парменіда, Платона, Аристотеля.

    реферат [33,5 K], добавлен 14.03.2010

  • Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.

    реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010

  • Проблема нескінченносі і вічності буття - питання філософської науки усіх часів. Категорія буття, її сенс і специфіка. Основи форми буття, їх єдність. Світ як сукупна реальність. Буття людини, його основні форми. Специфіка і особливості людського буття.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 14.03.2008

  • Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення. Уявлення про філософські категорії, їх зв'язок з практикою. Філософія як основа світогляду. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального. Питання філософії по І. Канту.

    шпаргалка [113,1 K], добавлен 10.08.2011

  • Світогляд: сутність і форми. Основні філософські проблеми і напрямки. Мілетська школа та піфагоризм. Діалектика Геракліта, античний атомізм. Сократ та філософія Платона. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку. Рене Декарт - основоположник раціоналізму.

    шпаргалка [133,9 K], добавлен 21.11.2009

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

  • Техніка та історія людства. Філософія техніки: історія становлення, предмет вивчення. Техніка як філософське поняття. Головні проблеми досліджень у філософії техніки. Проблема оцінки техніки. Мета і функція техніки-перетворювання природи та світу людини.

    реферат [34,4 K], добавлен 12.11.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.