Філософські погляди на державу і право Аквінського і Аристотеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософські погляди на державу і право Аквінського і Аристотеля: що зближувало їх?

Фома Аквінський (1226-1274) -- найбільший представник середньовічного католицького богослов'я. Його політико-правові погляди викладені у трактатах "Сума теологій", "Про правління государів" ("Про панування владик"), а також у коментарях до "Політики" та "Етики" Аристотеля.

Фома увібрав у свою теологію і у свою політичну доктрину все, що можна було увібрати без шкоди для християнських догм із вчень, які склалися до нього, зокрема із вчення Аристотеля. Він один з перших спробував розвинути християнську доктрину держави на основі Аристотелевої «Політики».

Аквінський поділяв думку Аристотеля, що людина - політична істота. Визначальним у її природі є прагнення жити у суспільстві. Ідеальною спонукою до об'єднання людей у суспільство є суто людські потреби, які можна задовольнити лише у державі. Аквінський, як і Аристотель, не розмежовує суспільство і державу. Згідно із його вченням держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму. Для того, щоб спільно жити і працювати, необхідний авторитет, який би скеровував кожного члена суспільства на досягнення спільного блага, тобто влада.

Влада об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про душу, стати соціальними й політичними істотами. Влада приводить до дії закони держави. Закони держави - це специфічні настанови (приписи), які не порушують божественного порядку.

Держава, згідно з вченням Фоми Аквінського, являє собою певну частину універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Мета і виправдання держави полягає у тому, щоб надати людині належні засоби існування, дати основу для інтелектуального і морального розвитку, який, у свою чергу, повинен надавати державі допомогу в духовному вихованні християнина. Той факт, що людина, на відміну від тварини, керується не інстинктом, а розумом, робить можливим організоване суспільне життя. Цей взаємозв'язок розуму і соціальної організованості Фома виводить з божественної визначеності. До цієї ж визначеності належить і боговстановлення необхідності буття людини, як "політичної" або "суспільної" істоти.

Власне, у своєму трактуванні політики Фома не проводить ще розмежування між державою і суспільством. Здатність до розсудливості допомагає людині у її власних турботах, вона ж робить її придатною до співробітництва на розумній основі у політичній спільності. Це співробітництво охоплює не тільки представників одного покоління, одного народу, але й людей різних країн і епох.

Саме ця здатність до розсудливості дає кожному поколінню можливість процвітати, спираючись на успадковані багатства і досягнення попередників, і залишати наступним поколінням те, що не вдається вдосконалити власними зусиллями. Саме розсудливість, розум, є на думку Фоми Аквінського, основою прогресу інтелектуального, духовного, суспільного.

У своїй класифікації форм правління Фома знаходиться під помітним впливом Аристотеля, виділяючи три чисті форми: монархія, аристократія і політія, і три спотворені: тиранія, олігархія і демократія. При цьому, розмежовуючою ознакою є моральний характер правління, відповідно до якого розрізняється правління справедливе (правильне, розумне, належне) і правління несправедливе -- з точки зору загального блага, як мети суспільства. За цією ж ознакою він проводить розмежування між владою "політичною" та "деспотичною".

Політична влада -- це дотримання законів, оскільки функція світського правителя полягає в опікуванні обороною, судочинством, усуненні зловживань, закладенні підвалин людського щастя шляхом підтримання миру у державі.

Політична влада існує там, де (при правлінні одного або кількох осіб) виконуються закони і договори. Фома Аквінський виділяє ще й третій різновид влади -- королівську владу -- це влада правителя, який опирається не на закони, а на мудрість, причому в цій мудрості правитель знаходить виправдання своїм діям, бачить в ній "свою свободу". Власне, такий володар виступає не тільки як правитель держави, але і як її творець.

Ідеальною формою правління Фома Аквінський, слідом за Аристотелем, Полібієм і Цицероном, вважає змішану з трьох "чистих" форм, при якій монарх уособлює єдність, аристократія -- перевагу належних заслуг, а піддані (народ), також задіяні в державному управлінні, служать гарантією соціального миру і згоди.

Деспотична влада -- це ніким і нічим не обмежене правління за принципом «повелитель-раб». Засуджуючи деспотичне правління, Фома підкреслював, що правитель мусить керуватися вимогами божественної справедливості і дотримуватися приписів закону, спонукаючи до такої ж поведінки і своїх підданих. Правління однієї людини над іншою не повинне позбавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. Саме з цієї причини Фома визнавав опір тиранові не лише правом, а й обов'язком підданих.

Найкращою формою правління мислитель називав політичну монархію. На відміну від абсолютної вона має низку переваг. Тут вагому роль у житті суспільства відіграють крупні феодали - світські і духовні «князі церкви», а влада монарха залежить від законів і своїми діями не порушує їх приписів.

У відповідності до середньовічної традиції святості закону Фома стверджував, що влада закону всеохоплююча. Людський закон пов'язаний із божественним законом і є часткою системи Божого врядування у Всесвіті. Для обґрунтування своїх тверджень Аквінський розробив класифікацію законів, дія яких охоплює чотири рівні космічної реальності, що є «чотирма формами Божественного розуму». Космічна реальність (світ) згідно із вченням мислителя постає як ієрархічна система із чотирьох сфер. Перша - це нежива природа. Над нею розташувалася сфера вищого порядку - світ рослин і тварин. Над цим світом існує світ людей, який є перехідним у надприродну духовну сферу. Довершеною реальністю, вершиною, абсолютною першопричиною, сенсом і метою всього сущого є Бог.

У класифікації законів провідне місце посідає вічний закон, який є тотожним розуму Бога (вічний план божественної мудрості). У відповідності з цим законом відбувається увесь процес творіння.

Формою віддзеркалення божественного розуму в створених речах і явищах чуттєвого світу є природний закон. Сферою його впливу є світ живих істот, що підкоряються інстинктам життя і самозбереження. У людському житті цей закон проявляється у прагненні жити досконалим, достойним людини життям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, виховувати дітей, цінувати власне життя. Природний закон діє однаково як в сфері християнського світу, так і серед язичників.

Дарунком божої милості - Боже одкровення - є Божественний закон. Він визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагненні до добра. Це, наприклад, правила християнської моралі чи норми, встановлені церквою. Всі перераховані закони прямо не стосуються людей, бо не випливають із людської природи.

Законом спеціально передбаченим для людей є людський закон, який конкретизує природний закон.

Фома поділяв його на право народів - однакові норми, що зустрічаються у різних народів та право громадян - специфічні для кожної окремої країни норми. Згідно вчення Аквінського людський закон - це сила, яка примушує недосконалих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання.

Фома Аквінський розрізняє два види людських спільностей:

· спільність людей в державі ;

· спільність віруючих у церкві.

Держава регулюється правилами політичного правління, і влада обмежена законами, а також "волею народу", на яку правитель повинен необхідно зважати. Тому, наприклад, Фома виправдовує непокору тим монархам, які узурпували владу або примушують підданих до неправедних дій. При цьому, у випадку нестерпної тиранії правомірним є, за Фомою, навіть тирановбивство, тобто народ в інтересах загальної користі і порядку має право повстати проти тирана і скинути його. В цій боротьбі проти тирана народу належить діяти за "загальним рішенням", яке спрямоване на обмеження влади тирана або його усунення.

Торкаючись питань права, Аквінський керувався вченням Аристотеля і римських юристів про природне право, якому підпорядковується людина в своєму житті, а правову концепцію створив спираючись на категорію «справедливість». Справедливість він розглядав як одну із етичних чеснот з принципом заслуженої відплати. Фома, як і Аристотель, поділяв справедливість на розподільну і зрівняльну.

Розподільна справедливість - це надання благ згідно із людськими доблестями, а зрівняльна відноситься до сфери вищого порядку і пов'язана з божественною природою людини. Відповідно і право поділяється на природне і позитивне. Дія природного права - це сфера внутрішньої природи людини (її душі). Дія позитивного права - це сфера людських стосунків, де справедливість встановлюється з волі людей.

Отже, згідно із вченням Аквінського право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського життя. Його джерелом є вічний закон.

Закон є, на думку Фоми, певне правило і мірило дій, яким хто-небудь спонукається до дії або утримується від неї. Конкретизуючи свою характеристику закону, як спільного блага, мислитель підкреслював, що закон повинен виражати загальне благо всіх членів суспільства і повинен встановлюватися або суспільством безпосередньо, або тими, кому воно довірило турботу про себе.

Крім того, до суттєвих характеристик закону Фома відносить і необхідність його обнародування, без чого неможлива сама його дія, як мірила людської поведінки. Загальну характеристику закону Фома підсумовує у такому визначенні: "Закон є певне встановлення розуму для спільного блага, обнародуване тими, хто має турботу про суспільство".

Фома розмежовує поняття закону і права. Право, згідно з його вченням, -- це дія справедливості в божественному порядку людського співжиття. Справедливість -- це одна з етичних чеснот, яка має на увазі ставлення людини не до самої себе, а до інших людей, і полягає у віддані кожному свого, йому належного. Фома розрізняє людське право, яке встановлюється людським законом, природне право, яке є спільним для всього живого, та божественне право.

Значне місце у вченні Фоми Аквінського посідає проблема права і закону. У трактуванні Фоми, Бог -- першопричина всього, у тому числі і людського буття і людських дій. Разом з тим, людина -- істота розумна, наділена вільною волею, при цьому розум (інтелектуальні здібності) є основою всякої свободи. Неможливо, підкреслював Фома, бажати того, що до цього не було пізнане. Згідно з природним порядком, інтелект передує волі, він первинний. Розумна діяльність, згідно з концепцією Фоми, потребує такої вільної волі, яка, спираючись на розум і пізнання, спрямована на здійснення визначених цілей добра і блага. Фома, власне, і розуміє закон, як правило слідування божественній цілі, належний порядок її реалізації.

Список використаної літератури

аквінський аристотель держава право закон

1. Мірошниченко М.І. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб./ М.І. Мірошниченко, В.І. Мірошниченко. - К.: Атіка, 2001. - 224с.

2. История политических и правовых учений: Средние века и Возрождение/ Авт. колл. Л.С. Васильев, В.Г. Графский, Н.М. Золотухина и др. / Ответ. ред. В.С. Нерсесянц. - М.: Наука, 1986. - 346 с.

3. Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник для дистанц. навчання. - К.: Ун-т «Україна», 2004. - 210с.

4. Шульженко Ф.П., Історія вчень про державу і право: Курс лекцій /Шульженко Ф.П., Наум М.Ю. За заг. ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 192 с.

5. Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юр. Вузів і фак./ Укл. Г.Г.Демиденко.- 2-ге вид., доп. і змін. - Харків: Легас, 2002. - 922с.

Размещено на Allbest.ru