Ведична література про людину, її походження та існування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З курсу «Філософія»

На тему:

«ВЕДИЧНА ЛІТЕРАТУРА ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСНУВАННЯ»

Горлівка - 2010

Зміст

Вступ.

1. Що таке Веди?

2. Походження світу та людини

3. Опис людської душі в ведичній літературі

4. Основи життя суспільства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для розвитку мислячого розуму, для процвітання мистецтв і наук першою необхідною умовою є осілий спосіб життя людського суспільства, що забеспечуе безпеку і дозвілля його членам. Доля дала Індії місцеположення, де природа відрізнялася великою кількістю своїх дарів і в наявності були всі сприятливі можливості для розвитку. З одного боку - Гімалайські гори величезної протяжності і висоти, з других боків - море сприяли тому, що Індія довгий час була захищена від вторгнень. Щедра природа удосталь доставляла їжу, і людина була позбавлена від тяжкої праці і боротьби за існування. Індійці ніколи не відчували, що світ був полем битви, на якому люди билися за багатство і владу. Коли немає необхідності розтрачувати енергію на рішення життєвих земних проблем, на освоєння природи і підпорядкування її сил, люди починають думати про вище життя, про те, як зробити її більш духовною. Так, особливий розвиток в Стародавній Індії одержала філософія, де стояла вона на своїх власних ногах, і всі інші науки шукали в ній надихання і опору. Вона - головна наука, що направляє інші науки, які без її допомоги мають тенденцію стати безплідними і, безрозсудними.

З розвитком філософії з'являється ведична література, яка формувалася протягом тривалого історичного періоду, який починається з приходом індоєвропейських аріїв до Індії, їх поступовим заселенням країни ( спочатку північних і середніх областей) і завершується появою перших державних утворень, об'єднуючих величезні території. У цей період в суспільстві відбуваються важливі зміни, і спочатку кочові і пастушачі племінні суспільства аріїв перетворюються на класово диференційоване суспільство з розвиненим землеробством, ремеслами, торгівлею, соціальною структурою і складною ієрархією, що містить чотири головні варни (стани). Крім брахманів (священнослужителів і ченців) тут були кшатрії (воїни і представники колишньої племінної влади), вайшьі (землероби, ремісники і торговці) і шудри (маса безпосередніх виробників і переважно залежного населення). При цьому дана соціальна структура починає розвиватися і утворює основу пізнішої надзвичайно складної системи каст.

1 Що таке Веди?

Веди (caнскp. veda - знання, від індоевроп. коріння veid - знати, бачити, ст. слав., греч. оida) - священні книги стародавніх індусів, які уявляли собою збори гімнів, богослужебних формул і пояснень до різних особливостей ритуалу. Веди є якнайдавнішими пам'ятниками людського розуму, які донесла до нашого часу давня історія.

Час виникнення цих збірок і їх історичне значення різні. Найстародавніший і найважливіший серед них - перший, Рігведа. Остаточне оформлення Рігвед прийнято відносити до 10 в. до н. е., але деякі гімни сходять, очевидно, до середини 2-го тис. до н.е. Рігведа включає 1028 гімнів, становлячі 10 книг, або циклів (мандала), як найдавніші з яких 27. Авторство кожної з них приписується певному жрецькому роду (індивідуальне авторство гімнів Рігведи не визначається).

Самаведа - це чисто рітуалістична збірка. Багато ритуалів можна знайти і в Рігведе; навіть властиві їй гімни не мають своїх власних відмітних ознак. Всі вони призначені для співу під час жертвопринесень. Яджурведа, як і Самаведа, також призначена для виконання ритуалів. Збірка Яджурведа була створена для задоволення потреб ритуальної релігії. Збірки Сама- і Яджурведи були створені в період між складанням збірки Рігведа і брахман, коли міцно затвердилася ритуальна релігія. Атхарваведа довгий час не мала авторитету вед, хоча з погляду наших цілей вона за своїм значенням поступається лише Рігведе, бо, подібно останній, є історичною збіркою з самостійним змістом. Цю веду пронизує інший дух, оскільки вона є продуктом пізнішої епохи розвитку думки. Вона є показником духу компромісу, властивого арійцям ведичної епохи, зважаючи на наявність нових богів і духів, яким поклонялося поступово завойоване ними населення Індії.

Кожна веда складається з трьох частин, відомих під назвою (мантр), (брахман) і (упанішад). Збірка мантр, або гімнів, називається санхитой. Брахмани містять правила і ритуали. Упанішади і араньяки включають частини брахман, трактуючи філософські питання. Упанішади складають духовну основу всього подальшого розвитку думки країни. З ранніх упанішад Айтарея і Каушитаки відносяться до Рігведе, Кена і Чхандогья - до Самаведе, Іша, Тайттірія і Бріхадараньяка - до Яджурведе, а Прашна і Мундака - до Атхарваведе. Араньяки займають місце між брахманами і упанішадами і, як видно з їх назви, призначені служити об'єктами роздуму для тих, хто живе в лісах. Брахмани висловлюють ритуали, які повинен виконувати голова сім'ї, але коли, досягнувши похилого віку, він знаходить притулок в лісі, тоді виникає необхідність замінити ритуали чимось іншим. Про це говорять араньяки. Символічна і спіритуалістична сторони культу жертвопринесень викликають роздуми, і ці роздуми витісняють жертвопринесення. Араньяки служать зв'язуючою ланкою між ритуалами брахманів і філософією упанішад. Якщо гімни є творіннями поетів, то брахмани - творами жерців, а упанішади - роздумами філософів. Релігія природи в гімнах, релігія закону в брахманах і релігія духу в упанішадах досить точно відповідають трьом основним ступеням розвитку релігії в гегелівському розумінні її. Хоча на пізнішій стадії ці три види релігії існували одночасно, поза сумнівом, що спочатку вони розвивалися в певній послідовності. Будучи в одному відношенні продовженням культу ведичної епохи, упанішади в іншому відношенні є протестом проти релігії брахманів.

2. Походження світу та людини

У деяких ведичних гімнах ми зустрічаємося з прагненням знайти загальний принцип, який міг би пояснити окремі явища і процеси навколишнього світу. Цим принципом є універсальний космічний порядок (рота), який володарює над всім, йому підлеглі і боги. Завдяки дії рота рухається сонце, світанок проганяє тьму, зміняються пори року; рота -- це принцип, який керує перебігом людського життя: народженням і смертю, щастям і нещастям. І хоча рота -- безособовий принцип, іноді його носієм виступає бог Варуна, грізний суддя і каратель людських гріхів, наділений величезною і необмеженою силою, який “помістив сонце на небо”.

Основою ведичного культу є жертва, за допомогою якої послідовник Вед звертається до богів, щоб забезпечити виконання своїх бажань. Жертва всемогутня, і якщо правильно принесена, то позитивний результат забезпечений, бо у ведичному ритуалі працює принцип “даю, щоб ти дав”. Ритуальній практиці присвячена істотна частина ведичних текстів, зокрема брахмани, де окремі аспекти розроблені до найдрібніших деталей.

Серед безлічі гімнів Рігведи, звернених до різних богів і відтворних при ритуалах, є і перші проблиски сумніву в необхідності жертви, в силі богів, під сумнів береться і саме їх існування. “Хто такий Індра?” -- питає автор одного гімну і відповідає: “Про нього багато хто говорить, що він не існує. Хто його бачив? Хто той, кому ми повинні приносити жертви?” “Ми не знаємо того, хто створив цей світ”, - констатується в одному місці, а в іншому ставиться питання: “Що це було за древо, що це був за стовбур, з якого витесали небо і землю?”

Важливим в цьому відношенні є гімн, в якому виступає першоістота Пуруша, яке боги принесли в жертву і з частин тіла якого виникають земля, небо, Сонце, Місяць, рослини і тварини, люди і, нарешті, соціальні стани (варни), ритуальні предмети, а також і самі гімни. Пуруша описується як космічний гігант величезних розмірів, який є “всім -- що пройшов і майбутнім”. У після ведичний період його образ втрачає всі антропоморфні риси і в деяких філософських напрямах замінюється абстрактним символом первинних субстанцій. У іншому гімні основна увага надана пошукам невідомого бога, який дає життя, силу, керує всіма богами і людьми і який створив мир. Кожен вірш закінчується питанням: “Кому приносити жертви?”, і лише останній вірш (який є пізнішою надбавкою) на це питання відповідає. Шуканим є Праджапаті, що розуміється тут як персоніфікований символ первинної сили творіння.

Деструкція традиційної міфології і ведичного рітуалізма, виявляється, зокрема, в космологічному гімні, званому Насадія, який належить до пізніших частин Рігведи. Згідно цьому гімну, спочатку не було нічого існуючого, ні неіснуючого, не було повітряного простору і неба, не було смерті і безсмертя, дня і ночі. Було тільки те єдине (тад екам), що розуміється як щось аморфне, нерозчленоване і позбавлене конкретного змісту, який саме по собі дихав. “Окрім цього, нічого іншого не було, тьма була спочатку, тьма, покрита тьмою, все це було невиразною водою”, наділеною принципом зміни самої себе на вищому рівні безособовою силою, стимулюючою подальший процес генезису, який в тексті тільки позначений. Беруть участь в ньому, зокрема, тапас (тепло) і кама (прагнення, бажання) як сила життя, що сама народжується, первинний імпульс буття. Скептицизм, а частково і спекулятивний характер тексту виявляються в ув'язненні, де автор питає: “Хто може сказати, звідки виникло це творіння? Боги з'явилися тільки із створенням цього миру... Звідки все виникло, звідки все утворилося? Виникло саме чи ні? Той, хто на щонайвищому небі стежить за цим миром, той знає. Безумовно він це знає або не знає?” Гімн не є цілісним викладом генезису миру, багато що він лише позначає і формулює питання, на які не відповідає. Це відкривало широкі можливості для пізніших спекуляцій і інтерпретацій; різним чином тлумачать цей гімн і сучасні дослідники.

І в пізніших ведичних текстах -- брахманах -- зустрічається вислів про походження і виникнення миру. У деяких місцях розвиваються старі положення про воду як першосубстанцію, на основі якої виникають окремі стихії, боги і весь світ. Процес генезису часто супроводжується спекуляціями про вплив Праджапаті, який розуміється як абстрактна творча сила, стимулююча процес виникнення миру, а його образ позбавлений антропоморфних рис. Крім того, в брахманах зустрічаються положення, що вказують на різні форми дихання (прана) як первинні прояви буття. Тут йдеться про уявлення, спочатку пов'язані з безпосереднім спостереженням людини (дихання як один з головних проявів життя), спроектовані, проте, на абстрактний рівень і що розуміються як основний прояв буття.

3. Опис людської душі в ведичній літературі

Арійці епохи вед вступили до Індії, горді своєю силою, охоплені радістю перемоги. Вони любили життя у всій її повноті. Тому вони виявляють мало цікавості до майбутнього душі. Життя представлялася їм яскравою і радісною, вільній від всіх неприємностей, які приносило життя. У них не було особливого вчення про замогильне життя. Поняття про переродження душі виникне лише багато часу опісля.

Так, однією з ключових особливостей ведичного погляду на світ стає уявлення про людину як про душу, поміщену в тіло. Свідомість - властивість душі, яку називають атмой або джіватмой. Тіло складається з «грубого» тіла, складеного з відомих фізичних елементів, і тонкого тіла, що включає такі енергії, як розум, інтелект і помилкове его. Відповідно до ведичного розуміння ці енергії взаємодіють з грубою матерією; правильно управляючи енергією, можна робити значний вплив на матерію.

Мається на увазі, що душа і тонке тіло трансмігрують від одного грубого тіла до іншого, а також вони можуть тимчасово скоювати подорожі поза грубим тілом. Процес трансміграціі регулюється уселенськими законами, і є істоти, контролюючі цей процес. Існує природний процес еволюції свідомості, завдяки якому душа поступово одержує все більш і більш високоорганізовані види тіл.

Щоб зрозуміти, як індивідуальна жива істота пов'язана з оточуючим її світом, необхідно перш за все дізнатися, що вона собою представляє, іншими словами, відповісти на одвічне запитання: “Хто я?” Над цим питанням роздумували філософи всіх часів, але сама повна відповідь на нього знаходиться у Ведах. Одним із самих відомих ведичних творів є частина “Махабхарати”, яка називається “Бгагавад-гіта” (“Пісня Бога”). “Бгагавад-гіта” - це загальновідомий, науковий, теїстичний твір. Слід старанно досліджувати її і намагатись зрозуміти без будь-яких власних примхливих тлумачень.

Знання, що передалися по ланцюгу учнівської послідовності і першоджерельно розказані Самим Богом, називаються абсолютними знаннями, тоді як знання, отримані за допомогою недосконалих матеріальних чуттів, є відносними. Те, що недосяжне сприйняттю наших обмежених чуттів, називають трансцендентним, і душа, що знаходиться в середині тіла і складає основу самопізнання живої істоти, є трансцендентною особистістю, яка не народжується і не вмирає. Відповідно, знання про душу не може бути отримане емпіричним шляхом.

“Бгагавад-гіта” вчить, що жива істота трансцендентна до матеріального тіла. Вона являє собою душу, не народжену і безсмертну. Грубе і тонке матеріальне тіло руйнується під впливом всемогутнього часу, але існуюча в ньому душа ніколи не вмирає. Всім відомо, що за декілька років наше тіло повністю змінюється. Це науково доведений факт. Деякі лікарі стверджують, що клітинний склад тіла повністю змінюється кожних сім років. Таким чином, семидесятирічний чоловік протягом життя поміняв тіло принаймні десять разів. Але не дивлячись на це, володар тіла залишився тим самим. Старший чоловік знає, що він - таж сама особистість, якою був в молодості.

Основу нашого “Я” складає духовна по природі душа, яка відповідно до нашого минулого благочестивого чи грішного життя змушена втілюватися в матеріальних тілах різних видів та форм. Це закон перевтілення, чи переселення душ. Під час одного життя матеріальне тіло декілька разів змінюється, але душа залишається незмінною; так відбувається після смерті одного тіла душа змінює на інше і так існує у всесвіті, переходячи з однієї форми життя в іншу відповідно до закону карми. В “Бгагавад-гіті” сказано: “Точно так, як душа переселяється з дитячого тіла в юнацьке і з нього старе, так і при смерті вона переходить в інше тіло. Ці зміни не турбують того, хто усвідомив свою духовну природу ”. Кожна жива істота є індивідуальна душа, постійно змінюючи своє тіло. При цьому духовна суть завжди одна і таж не змінюючись. Індивідуальна душа в решті решт покидає тіло в момент смерті і переселяється в інше тіло. З новим тілом ми отримаємо нову можливість страждати і насолоджуватися, залежно від нашої діяльності в минулому житті. Будь-яка людина, що володіє абсолютним знанням про положення індивідуальної душі, Параматми і природи, як матеріальної, так і духовної, називається дхірою, або найбільш розумною людиною.

“Той, хто народився, неодмінно помре, а після смерті -- народиться знов” пишеться в Бхагавад-гіта.

Закон карми певною мірою науковий. В фізиці І. Ньютон відкрив закон дії і протидії, який говорить, що кожна дія викликає рівну їй по силі протидію. На досвіді можна переконатися, що цей закон діє на матеріальному рівні, але ми не маємо можливості безпосередньо спостерігати його роботу на тонкому рівні. Дію цього закону на більш тонкому рівні називають кармою. Закон карми говорить, що кожна дія, здійснена людиною в матеріальному світі, має певні наслідки. В майбутньому ми будемо збирати плоди наших хороших і поганих вчинків, здійснених зараз, а все те, з чим ми зустрічаємося сьогодні, є прямим результатом нашої діяльності в минулому. Міняючи своє ставлення до навколишнього середовища, ми змінюємо свою поведінку, поведінка змінює наш характер, а характер змінює нашу карму. Дія на оточуючий світ іде через внутрішні структури. Будь-яка людина спочатку виконавець, а потім автор. В кожному з нас спочатку роблять, а потім ми робимо. ведичний душа рітуалізм жертва

В душі не має ні початку, ні кінця. Таке визначення вічного. Тому душа буде залишатися в матеріальному світі та існувати в різних формах життя до тих пір, поки не звільниться від матеріального полону, пройшовши через процес очищення. Гріховні дії не можна нейтралізувати благочестивим вчинком, так як гріховна діяльність має погані наслідки, а благочестива - хороші. Але відповідно з принципами ведичної філософії і хороші, і погані вчинки нашої діяльності однаково небажані, тому що і ті, і інші втримують нас в матеріальному світі, що саме по собі є злом. Жива істота, що знаходиться в матеріальному світі, заплуталася в мережах наслідків карм своєї діяльності, і, щоб насолоджуватися або страждати, пожинаючи плоди своїх вчинків, воно вимушене залишатися тут і міняти одне за іншим свої матеріальні тіла. В “Бгагавад-гіті” сказано: “О син Кунті, тимчасові прояви щастя і нещастя та їх зникнення в певний час подібні до приходу і відходу зими і літа. Вони народжується із чуттєвого сприйняття, о нащадку Бхарати, і людині потрібно навчитися терпіти їх, так, щоб вони її не тривожили”. Людина з'являється на світ для того, щоб збагнути науку про душу і дізнатися про те, як вона потрапляє в коло народжень і смертей, отримуючи плоди дій, створених в минулому. Тому ведична культура призначена врятувати людство від духовної смерті.

Людське життя є особливою формою існування, здобутою за мільйони років еволюції в циклі перевтілень духовної душі. Людську форму життя нам дано не на виснажливу тваринну працю, а на те, щоб досягти найвищої досконалості життя. Якщо людина не прагне досконалості, вона буде змушена тяжко працювати: до того її примусять закони природи. “Бгагавад-гіті” стверджує, що той, хто став на шлях до Бога, але не пройшов його до кінця, себто той, хто зазнав невдачі й не досяг остаточного успіху у самопізнанні, одержує можливість народитися у високодуховній або заможній родині. Умови в родинах, де плекають духовність, або у фінансово забезпечених сім'ях, сприяють духовному розвитку.

Безсмертна душа еволюціонує, послідовно утілюючись в кожному з 8.400.000 видів життя, поки, нарешті, не досягне людської форми життя, яка надає їй можливість вирватися з нескінченного круговороту народжень і смертей.

Цивілізація, яка не знає духовного руху, стоїть на місці. Душа рухає тілом, а тіло - світом. Насправді тіло людини - чудовий засіб досягти вічного життя. Воно - той рідкісний і такий потрібний човен, що перевозить через океан незнання, матеріальне існування. Веде цей човен досвідчений керманич, духовний учитель. У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, хто не вірить в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в “Бгагавад-гіті”, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу, але душа вічна, то ми мусимо завжди пам'ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Людина, яка очистилася за допомогою знання задоволена всім, що з Господньої ласки випадає на її долю. Саму ж мету самоусвідомлення Веди вивчають для того, щоб пізнати Господа, першопричину всього. У наш час пересічна людина не спроможна дотримуватися всіх приписів і правил ведичних обрядів, як не здатна вона й досконало вивчити Веданту й усі Упанішади. Однак, вищої мети ведичної культури можна досягти, якщо просто оспівувати святе ім'я Господа.

Не можливо простежити початок нашого теперішнього матеріального життя; та й навіщо нам знати, як матеріальне існування зумовило нас, як ми опинилися в ньому? Слід вдовольнятися розумінням того, що наше життя триває з незапам'ятних часів. Але люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже не можливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Більше того, є безліч людей, які не можуть уявити собі можливість духовного існування. Тому ведичні знання необхідні людям, як метод очищення і повороту до духовного життя. Так, Веди надають нам можливість порятунку, вказуючи на такі шляхи, як релігія, економічне процвітання, впорядковане чуттєве задоволення, і, зрештою визначають шлях остаточного виходу з цього жалюгідного стану.

Людина з'являється на світ для того, щоб осягнути науку про душу і дізнатися про те, як вона потрапляє в круговорот народжень і смертей, пожинаючи плоди досконалих у минулому дій. Розумна людина рано чи пізно усвідомлює, що виявився заручником народження, смерті, старості і хвороб, і спробує знайти причину своїх страждань.

4. Основи життя суспільства

Декілька тисяч років тому ведична культура була розповсюджена на всій території сучасної Індії. Ці землі знаходились під керівництвом одного імператора. Імператор піклувався про ті, щоб в його володіннях панував мир та добробут. Кращі з таких імператорів булі могутніми царями і також глибоко релігійними людьми, обізнаними в духовній науці.

Життя давньоіндійського суспільства будувалося відповідно з трактами Вед - святих писань, в яких викладено сказане Самим Богом. Духовними наставниками і керівниками суспільства були святі люди, брахмани, які вчили всіх інших виконуваті настанові Бога. Керуючі державою царі зверталися за порадами до вчених брахманів. Законодавчою основою тогочасного суспільства була “Ману-санхіта”, писання, в якому зібранні законі Ману. На основі цього та інших аналогічних писань брахмани встановлювали принципи управління суспільством. На той час, брахмани виконували найважливіші функції у ведичній державі. Знання отримували по ланцюгу учнівської послідовності, безперервному ланцюгові духовних вчителів, хранителів духовного знання. Відповідно цій системі, один брахман вивчав ведичні писання під керівництвом іншого брахмана, який ставав його духовнім вчителем. Духовнім вчителем може статі тій, хто осягнув зміст Вед, живе відповідно з їх принципами і здатен навчити цьому інших. Дякуючи цій системі ведичні знання передавались у своєму першопочатковому вигляді не змінюючись. У “Бгагавад-гіті” сказано: “Врівноважена людина, здатна контролювати мову, контролювати вимоги розуму, вміючи стримувати гнів і приборкувати бажання язика, шлунку і геніталій, має всі необхідні якості, необхідні для того, щоб приймати учнів по всьому світі. ”

Також варто зупинитисяна моменті ведичної системи виховання хлопчиків і дівчаток. Це виховання абсолютно різне. Хлопчиків з п'яти років у ведичному суспільстві віддавали в духовну школу. У вихованні хлопчиків і дівчаток є різниця, так само як є різниця між чоловіком і жінкою.

Ця різниця полягає у тому, що у хлопчиків треба виховувати відповідальність за суспільство, за свою майбутню дружину, за своїх майбутніх дітей і збільшувати в цілому силу розуму, силу пізнання, силу навику, тобто виховувати позитивні якості, пов'язані з відповідальністю. Виховання дівчинки- це дати їй розуміння значущості: що таке сім'я, навіщо вона потрібна, щоб вона орієнтувалася у всіх сімейних справах і сімейних відносинах як риба у воді. У ведичній культурі дівчинка виховувалася удома, і часто мамі допомагали подруги і знайомі, майстерні в різних областях: у кулінарії, у вишиванні і т.д. І також якості характеру у дівчинки виховувалися відповідно до поведінки дорослих жінок, на яких вона дивилася.

Хлопчика ж виховував в духовній школі, його духовний вчитель - людина, яка володіє високими якостями моральності, і для дитини було найжахливіше не те, щоб не виконати наказ, а сказати щось упоперек духовному вчителю або віднестися до нього не шанобливо. У ведичному суспільстві хлопчик виховувався в духовній школі до 25 років, відповідно він опановував всім практичним знанням необхідним для нього, а також одержував професію, оскільки його виховували відповідно до його типу характеру. Оскільки він навчався практичному знанню вузько направлено, то він ставав дуже хорошим фахівцем. І в 25 років він був вже достатньо зрілою особою.

Чоловік одружувався десь в 25 років, дівчина звичайно виходила заміж з 14 до 17-18 років, не пізніше. Згідно ведичної концепції вважалося і вважається зараз, що жінка здатна бути хорошою дружиною і матір'ю тільки в тому випадку, якщо той чоловік, з яким вона зустрічається близько самий перший раз, залишається її чоловіком. Тут треба зрозуміти таку річ, що у жінки статеві функції розвиваються сильніше вже в юному віці до 18 років, а потім поступово угасають. У чоловіка ж вони спочатку наростають до 25, а потім угасають. Тому у жінки цей інстинкт жити з сім'єю і бажання любити, дуже сильні з 14 до 18 років. В цей час у неї формуються глибока прихильність до чоловіка. Якщо донині вона не виходить заміж, то починається згасання необхідності мати захисника в житті, бути заміжжю для неї стає найважливішим в житті.

Якщо дівчина виходить в ранньому віці заміж, то вона переживає глибокі почуття до свого чоловіка. У ведичному суспільстві було правило, щоб дівчина була молодше чоловіка на 7-12 років. І якщо вона бачила, що її чоловік вже зріла особа, що володіє всіма хорошими якостями, вона природним чином, ставала схильною слухати його, служити йому і щось робити для нього. І якщо складалася така сім'я, то вона ставала ідеальною. Якщо жінка відчуває постійну турботу, підтримку і захист, якщо вона бачить найкращі якості особи перед собою, то вона гордиться своїм чоловіком і вважає себе абсолютно захищеною і щасливою. А чоловік бачить перед собою красиву, молоду персону зі всіма хорошими якостями, незіпсовану, дуже ніжну і вірну.

Не дивлячись на те, що жінка займає в сім'ї вирішальне положення - вона робить сім'ю або щасливої, або нещасної. У Ведах мовитися, що жінка повинна займати підлегле положення, тому що для неї це положення найприродніше. Веди говорять, що чоловік, унаслідок свого чоловічого егоїзму, має схильність бути достатній над кимось, така його природа. Проте це домінування над кимось зовсім не означає експлуатацію або зловживання. Природне положення таке, що чоловік хоче керувати і брати на себе відповідальність, а дружина має сильне бажання знаходиться в підлеглому положенні по відношенню до чоловіка. Щонайменше така ведична концепція. Тому жінка сама ставить себе в положення помічниці, маючи на своїй меті допомогти чоловіку в просуванні вперед до досягнення його мети, і даючи таким чином чоловіку можливість піклуватися про себе, проявляючи своє прагнення до керівництва і відповідальності.

Висновки

Шлях духовної реалізації, без сумніву, важкий. Тому Веди радять нам наблизитись до істинного духовного вчителя. Ніхто не може усвідомити своєї духовної сутності, винаходячи свій власний шлях. Неможливо також розвинути духовність, вивчаючи книги самостійно. Щоб отримати ведичні знання потрібно наблизитись і звернутись до духовного вчителя. Цей світ інколи розглядають, як океан незнання, а інколи - як палаючий ліс. Людина може бути чудовим плавцем, але у відкритому океані врятуватися дуже важко. Для людей, що погрузнули в цьому світі, таким рятівним джерелом може бути справжнє ведичне знання та опіка духовного вчителя.

Людська форма життя призначена зарадити чотирьом матеріальним стражданням - народженню, старості, хворобам та смерті. То - мета людського життя. Знання про душу - найважливіше знання, але його не обговорюють в жодному інституті. Яка природа тіла? Що відрізняє мертве тіло від живого? Чому тіло живе? Лише ведична філософія здатна просвітити людей, щоб вони зрозуміли: вони - не тіла, а духовні душі.

Свого часу Ейнштейн сказав: “Всякий, хто серйозно займається наукою, переконаний в тому, що закони всесвіту несуть на собі відбиток вищого розуму - розуму, настільки переважаючого людський, що ми з нашими скромними можливостями, повинні схилитися перед ним”.

Не кожна людина здатна зрозуміти всю цю філософію. Тому Веди запрошують найрозумніших людей світу: зрозумійте ведичну філософію і спробуйте поширити її у всьому світі. Ви прагнете розвитку - то розвивайтесь духовно, бо справжній розвиток - духовний. “Те, що відрізняє філософію Веди від інших філософських систем, - говорить М. Мюллер, - це те, що вона в однин і той же час філософія і релігія. Філософія і релігія в Індії не подільні. В Індії на філософію дивляться, як на природній наслідок релігії, як на її найкращу квітку, і ми ніде не знаходимо це, як лише в Індії.

На мою думку нинішнє людське суспільство деградує, не знаючи мети та призначення людського життя, яке полягає в самоусвідомленні та поновленні втрачених стосунків з Верховним Богом-Особою. Кожна людина мусить усвідомити свої природні взаємини з Богом і чинити відповідно. Якщо так буде, наше життя стане успішним.

Размещено на Allbest.ru

Список використаних джерел

1 Шріла Прабхавішну Свамі. З любов'ю в серці. - Новоросійськ, 1994. - 47с.

2 Шріла Харікеша Свамі. Культура, непідвладна часу. - ББТ - М., 1994. - 32с

3 С. Радхакришнан. Индийская философия. Т.1.Издательство иностранной литературы.М.,1956 - 623с.

4 Мифы Древней Индии. Э. Темкин, В.Эрман. - М.: 2000.- 624 с.: илл.

5 Древнеиндийская философия. Начальный период. М., 1963.

6 Антология мировой философии. М., изд. "Мысль", 1969.