Держава і суспільство. Некласична європейська філософія. Філософія Соловйова

Размещено на http://www.allbest.ru/

1) Якою є роль держави в сучасному суспільстві? У чому ви вбачаєте небезпеку надмірного зростання держави і росту могутності державного апарату?

2) Що ви знаєте про некласичну європейську філософію? Чим відрізняються її принципи та підходи від класичної раціоналістичної філософської традиції 17-19ст? Назвіть представників некласичної філософії.

3) Охарактеризуйте основні мотиви філософської творчості Соловйова. Які ідеї лежать в основі його філософської антропології?

4) Новітні релігійні течії і рухи: сутність і типологія. Неорелігійні течії в Україні

1) Якою є роль держави в сучасному суспільстві? У чому ви вбачаєте небезпеку надмірного зростання держави і росту могутності державного апарату?

Держава -- суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Сутність держави -- це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство.у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіталістичних і неосоціалістинних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

-- держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

-- держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

-- держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;

-- на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах -- рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин -- суб'єкт права -- є вільною, автономною особою.

Функції держави -- головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність.

Функції держави не можна ототожнювати з функціями и окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними.

Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей.

Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.

Функції держави за засобами її діяльності:

-- законодавча;

-- виконавча (управлінська);

-- судова;

-- правоохоронна;

-- інформаційна.

Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції -- забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична -- вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2) економічна -- регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю -- організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;

4) соціальна -- забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5) екологічна -- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна (духовна) -- консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7) інформаційна -- організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна -- забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції -- забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) -- встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна -- встановлення і підтримання торгово-еконо-мічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;

інтеграція до світової економіки;

3) екологічна -- підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) -- підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна -- участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави -- захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7) підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватний сектор економіки встановлюються межі. Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними.

Останнім часом роль держави слід розглядати з точки зору “соціальності держави”. Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше -- у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 p. німецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 p. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 p. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.

У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування суперечних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства, її мета -- за допомогою соціальної політики, забезпечення рівності та умов політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому числі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Соціальна правова держава -- це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

2) Що ви знаєте про некласичну європейську філософію? Чим відрізняються її принципи та підходи від класичної раціоналістичної філософської традиції 17-19ст? Назвіть представників некласичної філософії

Особливості цієї філософії полягали в тому що вона:

1. Розмежувалась з релігійним світоглядом; поступки релігійному світогляду або змішування з ним завжди йшли на шкоду філософії, були, фактично, відступом назад, вульгаризацією власне філософії.

2. Основними і виключними проблемами філософії були кардинальні проблеми Онтології, Гносеології, Натурфілософії, Антропології, Соціології, Аксіології, Футурології. З перерахованих проблем окремі філософи для своїх рефлексій обирали свої теми, а одиниці з них намагалися розглянути всі ці проблеми та свої відповіді на них привести в цілісну систему. Ці проблеми філософії Кант визначив як відповідь на такі чотири питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити у відповідності з моїми знаннями? 3. На що я можу сподіватися? І, нарешті, 4. Що таке людина і в чому смисл її життя?

3. Філософія завжди давала людям раціональні знання, тобто довала інтелектуальні пояснення та аргументі на виправдання своїх світоглядних положень, апелювала до розуму, давала логічні пояснення навіть в тому випадку, коли сама апелювала до ірраціоналізм та містики. Філософія завжди була формою и продуктом, як казав Дж. Локк, раціональних рефлексій, а не містичного прозріння чи надприродного одкровення; була продуктом інтелектуальним, логічно доказовим.

4. Європейська філософія проростала на ґрунті попередньої, аж до античності, філософської думки, не відкидала її, як то кажуть, з порогу, а, навіть критикуючи, розвивалась в її рамках.

5. В своєму розвитку європейська філософська думка пройшла ряд історичних етапів. Кожний історичний етап започатковувався ще в надрах попереднього і в свою чергу закінчувався лише тоді, коли вичерпував себе і в той же час давав основу появі та розвитку етапу наступного. Таким чином в еволюції європейської філософської думки від Гесіода аж до Маркса ми бачимо реалізацію діалектики протилежності та органічної єдності категорій історичного та логічного.

Класична філософія - це вершина і завершення розвитку Європейської філософської думки. В особі класиків німецької філософської думки (Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха і Маркса) проблеми, що їх ставила антична філософія були філософськи вирішені, її методологія використана і вичерпана. А в особі Маркса філософії вийшла за межі Європі на міжнародний рівень. Європейська філософії продовжує існувати і зараз, і зараз вчить мислити по-європейському, домінує в європейській культурі та світогляді.

6. Після періоду Німецької класичної філософії в творчості філософів європейської культури/менталітету наступив період зниження рівня, дріб'язковості, зубожіння та занепаду думки. В філософії наступила пора некласичної або посткласичної філософії.

3) Охарактеризуйте основні мотиви філософської творчості Соловйова. Які ідеї лежать в основі його філософської антропології?

держава суспільство некласична філософія нерелігійний

У ранніх творах Володимира Соловйова є цілісний філософський світогляд, де представлені проблеми епістемології, феноменології, онтології, історіософії та етики. Тут же викладено уявлення про філософію, її предмет і функції в суспільстві. Філософія визначається як справа особистого розуму. Філософське пізнання є свідомо дія особистого розуму або окремої особи у всій ясності її індивідуальної свідомості. Суб'єкт філософії є здебільшого одиничне, як таке, що пізнає. Звідси висновок, що філософія є світогляд окремих осіб. Предметом справжньої філософії, за Володимиром Соловйовим, є всеєдність. У «Кризисе западной философии» дається визначення: «всеєдність є все-єдиний першопочаток усього існуючого. Цей всеєдиний першопочаток у своїй дійсності, що проявляється, яку пізнаємо у сфері нашого досвіду, має, безперечно, духовний характер. Ця духовна дійсність належить першопочаткові незалежно від нашої свідомості і перед нею». Джерела ідеї всеєдності лежать у слов'янофільській ідеї соборності, але надається цій ідеї онтологічна забарвленість всеохоплюючого космічного значення. Цікавими є прийоми обґрунтування Володимиром Соловйовим ідеї всеєдності. У творі «Читання про Боголюдство» Володимир Соловйов пише, що соціалізм - більш справедлива суспільна система, аніж капіталізм. Капіталізм породжує формальну рівність, а соціалізм йде далі, дає людям рівні права на саме життя - освіту, здоров'я, житло. На думку Володимира Соловйова, піклування соціалізму про матеріальну сторону життя цілком природне, справедливе і прогресивне, оскільки матерія так само має свої права. Але людина - не тільки матерія. Людина, задовольнивши матеріальні потреби, нудьгує. Нудно і страшно, що попереду - неминуча смерть. Дійсно, якщо людина приречена на смерть, на розчинення в океані механічних, мертвих сил, то людина подібна приреченому до страти. Порятунком із цієї трагічної ситуації буде віра в те, що у світі побутує не тільки матеріальне, але й вищий духовний початок, який має в собі зміст. Таким початком, вважали російські релігійні філософи, може бути тільки Бог. Усе духовне життя людини основане на тому, що у світі є сенс, без такого переконання людина стає нігілістом, внутрішньо руйнується і перестає бути людиною у власному розумінні слова. Визнання змісту у світі фактично означає визнання у світі абсолютного початку, абсолютної істини. Якщо визнати, що всі істини відносні, як багато хто зараз вважає, то тоді нема і сенсу. Володимир Соловйов виступив проти філософії плюралізму, за якої абсолютної істини немає.

Плюралістична філософія часто ототожнюється з суттю демократії і свободи. Заперечуючи присутність у світі абсолютної істини, стверджуючи, що істин стільки ж, скільки людей, і всі ці істини рівні за статусом, така філософія практично підміняє істину думками. Тут має місце змішування права людини на свободу думки з визнанням існування єдиної і абсолютної істини. На захист своєї позиції Володимир Соловйов наводить приклад роботи окремих органів людського організму. Гармонійний зв'язок органів об'єднує їх у єдине ціле, і це ціле не є щось таке насильницьке стосовно окремих органів, а умова їх вільної діяльності. Закон органічної єдності і є абсолютна істина тіла людини. Умова абсолютності істини - єдність, а не довільна плюралістична множинність. Свобода, вважає Володимир Соловйов, є тільки один із видів необхідності. Вільною у повному розумінні може бути людина, а не її окремий образ. І все-таки, щоб бути по-справжньому вільною, людина повинна знайти вищу єдність або Абсолютну Істину. Своє вчення Володимир Соловйов тому і називає філософією всеєдності. Суще, далі розмірковує філософ, є єдине, всеохоплююче. Вищий й нижчий рівні буття взаємопов'язані, оскільки нижче виявляє тяжіння до вищого, а вище вбирає в себе нижче. Онтологічною основою всеєдності виступає божественна Трійця в її зв'язку з усіма божественними творіннями, у тому числі і Людиною. Основний принцип всеєдності -все єдине у Бозі. Всеєдність - єдність творця і творіння. Бога Володимир Соловйов характеризує як космічний розум, істоту надособистісну, особливу організуючу силу, що діє у світі. Онтологія Володимира Соловйова будується переосмисленням відносин між категоріями буття і сущого, при використанні таких понять, як суть, існування, світова душа, абсолют та ін. Поняття буття має два повністю різні розуміння, зміст і якщо абстрагуватися від такої різниці, то втрачається всякий визначений зміст, залишається тільки слово. Володимир Соловйов говорить: «Коли я кажу: Я є або ця людина є, і потім, коли я говорю: ця думка є, це відчуття є, то я вживаю дієслово бути в різних визначеннях. У першому випадку я застосовую предикат (висловлювання про суб'єкт) буття до відомого суб'єкта, у другому - предикатові суб'єкта, іншими словами, я стверджую у першому випадку буття як реальний атрибут суб'єкта, що воно і є насправді, у другому ж випадку я стверджую буття тільки як граматичний предикат реального предиката, що може мати тільки граматичний зміст і не відповідає нічому дійсному.

Насправді, моя думка або моє відчуття суть не що інше, як відомі образи буття мого суб'єкта, деяке моє буття, і коли я кажу: я єсмь, то під єсмь, на відміну від я, розумію саме дійсні образи мого буття. Тут Володимир Соловйов розмірковує про те, що всяке судження є тільки логічна копія відношення сущого як такого, що володіє буттям, до буття як предиката, або прояву сущого. Усяке буття може бути лише остільки, оскільки є володар або носій буття, у протилежному випадку. Це абстракція, що нічого не виражає. Фундаментальним виявляється суще, яке виступає як суб'єкт всякого реального судження, тоді як буття є завжди предикат. Розгляд буття і сущого як основних онтологічних категорій породили у філософії Володимира Соловйова новий аспект розуміння діалектично зв'язаних категорій. Суще як таке (Бог) породжує тріаду: дух - розум - душа, суть (ідея) стає як благо, істина і краса, а буття (природа) розкривається як воля, уявлення і відчуття. У філософії всеєдності своєрідно витлумачується історико-філософська проблема матерії. Володимир Соловйов реанімує деякі давньогрецькі вчення про неї і наповнює ідеями розвитку, оргаиіцизму (філософсько-методологічна концепція, яка кладе в основу пояснення природних явищ поняття організації і організму) і пантеїзму. На думку мислителя, у філософському розумінні матерія - така перша матерія, яка, з одного боку, повинна розумітися як така, що належить першому початку, що нею володіє і, отже, йому підпорядковується, а з іншого боку, як необхідна умова його існування. З одного боку, розмірковує філософ, перша матерія є тільки необхідна приналежність вільного сущого і без нього не може мислитися, а з іншого боку, матерія є його перший субстрат, його основа, без якої суще не могло проявитися або бути. Володимир Соловйов тут у контексті ідеї всеєдності віддає данину поваги і захоплення природі, матерії. Як і Федір Достоєвський, вірив у чистоту, святість і красу матерії. Матерія, робить висновок Володимир Соловйов, - тіло Боже, Богоматерія. Реально існуючий світ, за Володимиром Соловйовим, не можна розглядати як досконалу споруду, створену божественним художником.

Для адекватного розуміння Бога важливо розуміти і приймати також його внутрішню суперечливість. Абсолютне, щоби бути всім, вимагає багато чого. В систему вводиться поняття ідеї і світової душі. Божественний розум розпадається на велику кількість елементарних сутностей, які лежать в основі реального світу. Елементарні сутності філософ називає атомами, рух яких утворює реальні речі, світ. Атоми розглядаються як особливі еманації (витікання, поширення) Божества, живі елементарні істоти або ідеї, які володіють певною силою. У філософії всеєдності дійсність розглядається у зміні і послідовному розвитку. Динаміка буття забезпечується активним початком - світовою душею. Світова душа володіє особливою енергією, що одухотворяє все існуюче. Діяльність світової душі здійснюється не самостійно, а завдяки божественному імпульсу. Особливість імпульсу в тому, що Бог дає світовій душі ідею всеєдності як визначальну форму всієї її діяльності. Божественна ідея отримала назву Софії - мудрості. Софія - ключове поняття філософії всеєдності і не випадково тому справедливо називається софієлогією. Софія - душа світу - основа і суть світу і виступає поєднувальною ланкою між творцем і його творіннями, що надає спільність Богові, світові і людству. Питання зближення Бога, світу і людства у філософії всеєдності аналізуються в концепції Боголюдства. Реальним і довершеним втіленням Боголюдства, вчив Володимир Соловйов, виступає Ісус Христос, який за християнським догматом, є повний Бог і повна людина. Його образ служить ідеалом для кожного окремого індивіда і людства. У логіці системи всеєдності Володимира Соловйова важливе місце відводиться філософії людини.

Суть людини, її природу філософ розглядає з релігійних позиції. Тоді ж підкреслює ідею свободи особистості, ЇЇ високого морального й історичного призначення. У деяких моментах філософ перебільшує можливості людей, і така ідеалізація діалектично зв'язана із зменшенням людини перед лицем всесильності, надмогутності трансцендентних сил, які визнавалися Володимиром Соловйовим. У метафізиці всеєдності є велика кількість визначень людини: гносеологічне - зв'язується з якістю і характером єдності пізнавальних здатностей; етичне - людина розглядається як істота, покликана збирати, примножувати, творити добро; в аспекті світового розвитку людина є певне об'єднання Божества з матеріальною природою, що передбачає в людині три складові елементи; божественний, матеріальний і такий, що зв'язує їх, власне людський. Однак визначальним в особистості виступає духовний початок. Дух суб'єкта є осереддя, центр людини. Буття духу - суть, субстанціональна основа індивіда. Визнаючи існування духу, повинні визнати, що дух має першопочаткове субстанціональне буття незалежно від окремого виявлення або прояву, повинні визнати, що дух існує глибше всієї тієї внутрішньої дійсності, що складає поточне, наявне життя. У Володимира Соловйова розроблена концепція свідомості і духовно-теоретичної діяльності. Філософ розрізнював три відношення суб'єкта до самого себе як носія свідомості: по-перше, маємо першопочатковий нероздільний або цілісний суб'єкт, у якому є власний зміст духу, суть або ідея, що визначає індивідуальний характер. По-друге, маємо нарізне свідоме життя - прояв або виявлення духу. Тут зміст або суть існує дійсно у великій кількості різних проявів. По-третє, оскільки при всій множинності проявів всі вони суть тільки вияви одного й того самого духу, однаково всім їм притаманного, то можна рефлектувати або повертатися до себе від проявів і стверджувати себе актуально, як єдиний суб'єкт, як визначене Я. Повернення до себе, рефлексія на себе або ствердження себе у своєму прояві і є власне те, що називають самосвідомість.

Самосвідомість, дух мають різноманітні форми прояву, у тому числі й етичного характеру. У «Оправданий добра» - найбільш обширному і опрацьованому творі філософа - проблеми всеєдності розглядаються у світлі етичного. В основі етики є положення про існування у світі Добра як деякої ідеальної суті, як норми і належного. Активність індивідуального і соціального суб'єкта у всезагальній справі творчості творення добра, на його втілення у всьому, включаючи і неживу природу. Важливою особливістю етики Володимира Соловйова є визнання передумов людської моральності, які знаходять своє найвище вираження в особистості і збірному, тобто сумісному і дедалі більше солідарному житті людей. Положення про нерозривний зв'язок добра з єдиним космоеволюційним процесом якісно відрізняє етику всеєдності від інших учень про моральність, спонукальні мотиви етики всеєдності співзвучні моральним пошукам крупних представників російської філософської думки останньої третини XIX ст. Так, Петра Лаврова, Михайла Бакуніна, Миколи Михайловського, Федора Достоєвського, Льва Толстого і Володимира Соловйова об'єднує прагнення знайти істинні форми солідарності людей, земні засоби для їх досягнення. Солідарність, на думку Володимира Соловйова, загальний факт світового розвитку людства, але вона вкрай недосконала, оскільки, з одного боку, має несвідомо-примусовий характер, з другого - звичайно майже не одухотворена високими моральними нормами. Об'єктивно людина приймає участь у світовому процесі, у тому числі і в процесі моральному. У своєму ж духовному світі особа також спирається на конкретні початки, основи моральності: сором, жаль, симпатія, набожність, благочестя. Із різних «первинних початків» формується вся різноманітність моральних переживань, моральна свідомість особистості. Переживання сорому, співчуття і побожності - три кити моралі. Володимир Соловйов будує ще одну тріаду морального виховання. По-перше, усвідомлення моральної недосконалості, по-друге, наявність об'єктивного, поза людиною існуючого абсолютного добра, по-третє, прагнення до нього наблизитися. Другу причину філософ називає Богом, вічно сущим, вищим добром. Справа, мабуть, не в назві.

Без визнання морального абсолюту ніякі імперативи не працюють, неминуче виникає моральний релятивізм і конформізм, принципи пристосовуються до обставин. Моральна ж людина творить добро незалежно від обставин. На думку російського філософа, гарантом порятунку людства можуть бути лише любов, єднання добра, істини і краси. Істину здатна осягти тільки високоморальна людина. Якщо наука стає аморальною, вона служить силам руйнування, війни у тому числі. Це справедливо і стосовно мистецтва, якщо в ньому відсутній моральний зміст. Людське життя є свого роду творчість, вільний рух до добра. Життя, стверджує мислитель, - подвиг одухотворення. Пігмаліон сотворив статую - і вона ожила, так істинна, моральна людина, як талановитий скульптор, одухотворяє свої діяння. Жертва Ісуса Христа відкрила шлях до порятунку людства - як людства в цілому, так і окремої людини. Тому не випадково при розгляді питань суспільного прогресу в центрі уваги філософа боголюдство - центральна категорія історіософії Володимира Соловйова.

4) Новітні релігійні течії і рухи: сутність і типологія. Неорелігійні течії в Україні

У першій половині 1990-х років в Україні склався надзвичайно сприятливий клімат для поширення новітніх релігійних рухів. Серед головних причин цього процесу слід назвати соціально-економічну і політичну нестабільність; значну відірваність людей від церковних традицій; ослабленість історичних церков та їхніх місіонерських структур; потужний фінансовий тиск закордонних релігійних місій; брак високих ідеалів. Окрім того, НРР постають на хвилі протесту проти традиційних цінностей і пов'язані з молодіжною субкультурою. Часто до новітніх релігійних рухів прилучається юнацтво, яке розчарувалося в інших формах бунту (вживання наркотиків, секс-революція, контркультура тощо). Привабливою рисою НРР для деяких богошукачів є їхня екзотичність. Ідея поєднання Сходу і Заходу упала в Україні на добрий ґрунт, оскільки її розташування на межі різних цивілізацій спричинило формування у нашого народу світоглядного плюралізму, терпимого ставлення до інакомислення.

В Україні харизматизм з'явився на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. і тісно пов'язаний з іншими протестантськими напрямами, переважно з п'ятидесятництвом. Нині в Україні нараховується понад однієї тисячі громад харизматичних течій. З кінця 1980-х рр. орієнталістські рухи починають проникати до України. На населення країни вони не справили значного впливу і складають сьогодні незначну частку від загальної кількості релігійних громад. Серед усіх східних течій в Україні найбільш помітним є Міжнародне товариства свідомості Крішни (МТСК), відоме також під назвою рух “Харе Крішна”. Неоязичники України представлені кількома релігійними організаціями неоязичницької основи, зокрема громадами Рідної української національної віри (РУНВіра), слов'янсько-ведичного руху “Хара-Хорс” та ін. В Україні за станом на січень 2003 р. представлено понад однієї тисячі нетрадиційних для нашої країни і новітніх релігійних рухів. Утім хоч кількість НРР постійно зростає, чисельність їх прихильників незначна.

До нерелігійних течій в Україні відносять:

1. Кришнаїзм. Ідеалами крішнаїзму є:

-- любов до Крішни, віддане служіння, непорушна віра й тверда надія на нього;

любов до людей, милосердя (оскільки всі люди є діти Божі, в кожному -- відблиск його величі);

рівність усіх людей перед Богом та, як наслідок, між собою; чистота моральна й тілесна;

покірність і скромність;

стійкість та терпіння у випробуваннях.

2. Дзен (чань)-буддизм.

Дзен-буддисти і є прихильниками медитації, яка, на їх переконання, тільки й здатна виявити первісну природу людини, посприяти пробудженню індивіда, осягненню ним істинної природи речей. Медитація -- інтелектуальна діяльність, спрямована на досягнення стану поглибленої концентрації, коли людина звільняється від негативних переживань, крайніх емоцій, що сприяє своєрідному піднесенню духу.

Медитативна практика має формувати здатність цілісно сприймати буття, породжувати можливості для індивідуального вдосконалення та соціальної терапії. Вона повинна відкрити шлях до пізнання своїх особливостей, забезпечити повну відкритість індивідів один одному. Тому основою дзен-буддизму є «передавання істини від серця до серця» і вчення про дунь у (раптове просвітлення).

3. Нітерен.

Його прибічники проводять активну миротворчу діяльність -- організують різні антивоєнні акції, марші миру тощо.

4. Громади Шрі Чинмоя.

Головна мета вчення -- всебічне духовне і фізичне вдосконалення особи через пізнання своєї суті, пошук і відкриття духовних істин. Шляхами досягнення цієї мети є практичні дії: цикли лекцій, концерти, спортивні змагання, екскурсії та інші культурні заходи.

5. Товариство «Всесвітня чиста релігія.

Вчення Шрі Матаджи побудовано на переконанні, що в кожній людині є енергія чистого бажання (кундаліні), що відображує Святий Дух. Опанувавши спеціальний метод медитації та молитви, людина самореалізується через усвідомлення власного духу, тобто шляхом пробудження життєвої сили кундаліні. Завдяки зростанню цієї сили-енергії, що виходить у формі прохолодних вібрацій, в людині нібито народжується світло. У ньому вона не лише бачить істинну себе, а й розуміє, що їй слід робити на шляху самовдосконалення.

6. «Трансцендентальна медитація».

Культ чуттєвості завдяки інтуїції й спогляданню дає змогу зануритись у глибини власної душі, вивільнитися від «гніту» інтелекту, розширюючи таким чином можливості свідомості. Тому сьогодні досить популярними є й орієнтальні культи, в основу яких покладено медитативну практику.

7. Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо

Вміло поєднавши світоглядні принципи Сходу (досвід усіх головних йог) і Заходу (досвід релігій і наукових досягнень), Ауробіндо вдалося уникнути багатьох суперечностей, що неодмінно виникають між наукою і релігією, матерією і духом при вирішенні фундаментальних світоглядних проблем. Головна мета інтегральної йоги -- утвердження божественного в усіх сферах людського буття -- фізичній, соціальній, духовній.

8. Неохристиянські рухи

На теренах поширення християнства виник також нео-християнський рух, що репрезентований різноманітними місіями, новітніми церквами: Богородичною церквою, ха-ризматичними об'єднаннями, Новоапостольською церквою, Церквою Христа, Церквою Ісуса Христа Святих останніх днів (мормонами), Церквою останнього заповіту (віссаріонівцями) та ін.

Размещено на Allbest.ru