Людиномірність предмета філософії

Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства. Філософія і наука, її форми і методи. Запровадження Платоном одним з перших в історії філософії поняття "форма". Філософія Арістотеля. Способи філософствування по Бичку.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.02.2010
Размер файла 24,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1

Реферат з філософії

Тема ”Людиномірність предмета філософії”

План

Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства

Філософія і наука

Форми і методи філософії

1. Формування предмету філософії в історії культурно-історичного розвитку суспільства

Філософія як певна система знань з'явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів: “філео” - “люблю” та “софія” - “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”, “любомудріє”.

З точки зору пізнання всю реальність світу можна розглядати як взаємопов'язану єдність двох великих елементів: суб'єкта і об'єкта. Суб'єктом називають активну частину реальності, що виступає носієм пізнавальної діяльності; об'єктом - дійсність, на яку спрямовано процес пізнання. Суб'єктом пізнання є людина (або людська спільнота, або, навіть, людство в цілому). Об'єктом виступає навколишній світ у цілому або його окремі складові : природа, суспільство, нарешті, сама людина, адже людина намагається пізнати ті чи інші свої властивості.

Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення”[5,22]. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина - світ”.

Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях.

Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”[1,41].

Кожне нове покоління філософів по-новому розв'язує для себе ці проблеми. “Йдеться про те, що ідеї, сформульовані в ході історичного розвитку філософії, зберігають свою актуальність і для сучасності, і для майбутнього”[5,31].

Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду - міфології та релігії.

Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. “До об'єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”[6,11].

У Стародавній Індії “…коріння перших філософських узагальнень сягає найдавніших (111-11 тис. до н.е.) записів міфологічних текстів, до так званих “Вед” (…) і стародавнього епосу “Махабхарата” і “Рамаяна”…У давній Елладі філософське знання теж виростає на грунті міфологічних (“орфічних”) гімнів 8 ст. до н.е. та героїчного епосу “Іліади” й “Одіссеї”[5,32].

Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “речей” навколишнього світу. “Людина стає спеціальним “предметом” філософствування…Протагор висловив це у своїй знаменитій тезі “Людина є мірою всіх речей - існування існуючих і неіснування неіснуючих”[5,45]. Це дозволяє говорити про людиномірність предмета філософії.

Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою".

Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкінці Х111 - на початку Х1У ст., виявилося тісно пов'язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку - добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність.

Якщо гуманізм був притаманний всій добі Відродження як цілісному явищу в духовній історії людства, то уявлення про предмет філософії впродовж цього періоду дещо змінюються. “На етапі раннього, або італійського, Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного Відродження наголос явно зміщується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання технологічних зусиль” [5, 86-87].

Подальше затвердження індустріальної цивілізації дедалі надає предмету філософії раціоналістичної спрямованості. Більш опукло це виявилося за т.зв. Нового часу (17-18 ст.). Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці. Заплямувавши середньовічну філософію як прислужницю богослов'я, філософія Просвітництва наближує свій предмет до предмету природничих наук. Водночас він стає ще більш людиномірним, зосереджуючись на найістотніших рисах специфічно людського буття - свободі, творчості і т.і.

Аж до Х1Х ст. межі між філософією та іншими науками були розмиті, нечіткі. Крім власне філософського, світоглядного знання філософія містила в собі безліч природознавчих, релігійних, етичних та інших елементів. “…Гегель вважав, що “філософія є квінтесенція культури”, “епоха, схоплена в думці”, а для Канта філософія виступала “завершенням культури “розуму”, була символом “культури рефлексії” тощо…”[2,21].

Послідовники марксизму, особливо його радикального напряму - ленінізму, також відводили філософії місце своєрідної “супернауки”, яка не тільки розтлумачує світ, а вказує як його перетворити (звісно, на шляхах революційної руйнації капіталізму і побудови комунізму).

Іншої точки зору стосовно філософії дотримувалися прихильники позитивізму - напряму, започаткованого у другій половині Х1Х ст. О.Контом. Вони оголошували єдиним джерелом дійсного знання певні, конкретні науки, передовсім, природознавчі й заперечували цінність філософської рефлексії, оголосивши всю допозитивістську філософію “метафізикою”.

Принципові вади марксистського та позитивістського сприйняття філософії та її предмету були виявлені самим ходом культурно-історичного розвитку. Зараз практично безперечним є той факт, що існує власне філософський предмет пізнання : принципи співвідношення людини і світу.

2. Філософія і наука

Чи є філософія однією з наук ? На перший погляд, відповідь здається однозначно позитивною, адже займаються філософією високоосвічені люди, вчені, вона має свій предмет вивчення, свої закони й категорії. Проте філософія відрізняється від інших наук - вона не вивчає якусь певну сферу світу чи галузь людської діяльності, а шукає такі знання, які знадобляться науковцям різного фаху в їх творчих пошуках.

Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, я наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі.

Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії. Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними - цього прагне й релігія. Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуітивно-ірраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обґрунтовувати свої тези за допомогою емпіричних доказів.

Проте, попри всю близькість науки і філософії, вони є різними, ба навіть альтернативними формами суспільної свідомості. Тому намагання зацікавлених сил ототожнити їх загрожує трагічними наслідками не тільки для долі науки чи філософії, а й для цілого суспільства. В якості прикладів І.В.Бичко наводить спроби витлумачити філософське знання за образом і подобою знання математичного чи механічного, сталінську спробу накинути суспільству натуралістично-технократичну “модель” філософії - так званий “діалектичний та історичний матеріалізм”.

“Аж ніяк не кращими за наслідками були і спроби некомпетентного втручання філософії у справи науки (розправа з кібернетикою і генетикою в СРСР на "“азі"”сталіністського діамату. Щось подібне відбувалося наприкінці середньовіччя внаслідок такого ж некомпетентного втручання релігії у справи науки…”[5,20].

Отже, певна схожість науки і філософії пов'язана передусім з теоретичної формою їх змісту. Ця схожість виявляється також у націленості обидвох гілок людського осягання світу на пізнання загального, що включає у свій зміст не просто суму наявного одиничного, але й містить у собі все багатство можливих проявів одиничного. Загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було, а й те, що могло б бути; не тільки те, що дійсно є, а й усе те, що може бути; не тільки те, що буде, але й те, що може бути.

З цією схожістю філософії і науки пов'язана і їхня розбіжність - принципово різна орієнтованість на це загальне. “Наука “схоплює” загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок - і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, “незацікавлене”, “байдуже” знання. Що ж до філософії, то вона обов'язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне. Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання “зацікавлене”, “небайдуже”, тобто - світоглядне”[5,21].

Показано, що вже мислителі давнини усвідомлювали відмінність між філософією та наукою. В античності цій відмінності відповідала розокремленність понять “софія” (мудрість) та “епістеме” (знання).

На початку своєї історії філософія як сукупність знань про світ містила елементи природознавчих наук, які згодом поступово відгалужувалися. В міру свого кількісного зростання ці елементи “звільнялися” від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Відмінність між наукою та філософією можна порівняти з відмінністю між об'ектом і суб'єктом. Наукове пізнання абстрагується від самого відношення суб'єкта до об'єктупрагне набути інформації про об'єкт сам собі - про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, соціологія, політологія та ін.), людину (антропологія, психологія та їн.). Щодо філософії, то її предметом (про це вже йшлося в першій частині контрольної роботи) є реальність, розглядувана під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення.

Аналізуючи співвідношення філософії та науки, не можна обійти увагою явище сцієнтизму - уявленню про те, що єдиною істинною формою пізнання може бути тільки раціональне, наукове пізнання, причому в тому розумінні слова “наука”, яке застосовується щодо природознавства. За своє сутністю сцієнтизм (від англ. science - наука) применшує роль і значення всього, що не має суворо раціональної форми.

А.Г.Спіркін передає нарікання сцієнтистів на адресу філософії наступним чином : “Передусім сцієнтист закине філософії, що її істини недовідні й принципово не піддаються перевірці, що філософія не є точним знанням і навіть, навпаки, вона настільки неточна, що наближається в цьому розумінні скоріше до мистецтва, ніж до науки…Чи можна сьогодні серйозно ставитись до філософського способу міркування, якщо кожному аргументу тут може з однаковою переконливістю бути протиставлений і контраргумент, якщо філософи не спроможні застосовувати у своїй області суворі наукові доказові і верифіковані методи, вироблені математикою та природознавством ?”[4,12-13].

Відповідаючи на ці звинувачення на адресу філософії, А.Г.Спіркін висловлює впевненість, що між наукою та філософією не можна ставити знак рівності, але між ними немає і непрохідної перешкоди. “Наука будується на експерименті і на створенні такого знання, яке зберігає свою істинність незалежно від зміни умов людського існування…Але і філософія також шукає передовсім свою об'єктивну сторону свобод, особливу форму узгодженості з дійсністю…Філософія таксамо об'ективна, як і наука в тому розумінні, що предметом філософії є не суб'єктивне відчуття людини, а об'єктивна природа її відношення до світу” [4,15].

Таким чином, виявляється, що визначальними особливостями філософії, що відрізняють її від науки, є, по-перше, її власний предмет дослідження, сутність та ретроспектива формування якого вже схарактеризовані вище, а по-друге, специфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.

3. Форми і методи філософії

Насамперед необхідно чітко визначитися зі змістом понять “форма” та “метод”. “Философский энциклопедический словарь” пропонує їм таке тлумачення : “Форма (лат. forma) - передусім зовнішній обрис, зовнішній вигляд предмета, зовнішній вираз якогось змісту (…). А також і внутрішня будова, структура, визначений і такий, що визначає, порядок предмета або порядок перебігу процесу на відміну від його “аморфного” матеріалу (матерії), змісту або вмісту. З цієї відмінністю пов'язано філософське поняття форми, що відіграє важливу роль у логіці, теорії пізнання, онтології, етиці, естетиці, філософії природи і історії…” [7,489];

“Метод (від грецьк. methodos - шлях, дослідження, простеження) - спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. В області науки метод є шлях пізнання, який дослідник прокладає до свого предмету, керуючись своєю гіпотезою” [7, 266].

Одним з перших в історії філософії поняття “форма” запровадив Платон. Він застосовував слово “форма” у значенні, близькому до поняття “ідея”, тобто позначав ним загальне, незмінне і справді суще, що є прообразом мінливих і індивідуальних явищ.

У філософії Арістотеля “форма” є одним з двох найважливіших понять поряд з поняттям “матерія”. На його думку, всяка конкретна річ складається з матерії та форми. Саме форма є як активним фактором, завдяки якому річ стає дійсною (causa formalis), так і метою процесу становлення (causa finalis).

Дане розуміння форми розвинув за часів середньовіччя Фома Аквінський. Він вважав, що сутність і існування речей виникають із форми, душа є формою тіла, чисті духовні субстанції - це відділені від матерії форми, а Бог - чиста форма (actus purus).

І.Кант виділяв форми споглядання (простір і час) та форми мислення (категорії). В нього ці поняття означали вже не об'єктивні умови буття, а необхідні умови досвіду і пізнання, що лежать у людському розумі.

Проте,коли йдеться про форми філософії, маються на увазі, ймовірно, такі умовно розокремлені історичні типи філософських знань, як матеріалізм та ідеалізм. Як відомо, впродовж семи (в Західній Україні - близько п'яти) десятиріч панування в нашому суспільстві комуністичної партії філософія була жорстко підпорядкована тоталітарній ідеології ленінізму - найбільш непримиренного відгалуження марксизму. За марксистською традицією, основне питання філософії формулювалося в такому вигляді : що первинно - матерія чи свідомість ? За відповіддю на це питання всю світову філософію поділяли на дві форми : матеріалізм та ідеалізм.

Прибічники матеріалізму виходили з визнання первинності матерії, природи, об'єктивної реальності, вважаючи свідомість лише властивістю матерії. За версією, прийнятою в радянській філософії, “у своєму розвитку філософський матеріалізм пройшов ряд істотних етапів від наївного в давнину, через механістичний і метафізичний до вищої форми - діалектичного матеріалізму” [4, 29].

Ідеалістами прокомуністичні філософи називали тих, хто, на противагу матеріалістам, вважає первинним дух, свідомість і розглядали матерію, природу як дещо вторинне, похідне. Радянська філософія плямувала ідеалізм усіх часів як теоретичне збочення, перекручення, зіпсуту гілку на всесвітньо-історичному дереві філософської думки.

Ідеалістичну форму філософії поділяють на два розгалуження : об'єктивний та суб'єктивний ідеалізм. “…об'єктивні ідеалісти, починаючи від давніх і закінчуючи сучасними, визнають існування реального світу поза людиною, але вважають, що в підмурку його лежить розум (Платон, Гегель и др.)…З точки зору суб'єктивного ідеалізму об'єктивний світ, незалежний від людини, не існує, він є не що інше, як породження суб'єктивних пізнавальних властивостей людини, її відчуттів, сприйняття” [4,29-30].

За сучасних умов доводиться визнати, що таке жорстке протиставлення двох форм філософії є, м'яко кажучи, перебільшенням. По-перше, в поглядах багатьох філософів минулого були так чи інакше присутні і матеріалістичні, і ідеалістичні тенденції. По-друге, в дійсності головною проблемою для більшості філософів було і є питання про відносини людини і світу, а не пошук «первинного» і «вторинного» у світі.

На окрему увагу заслуговує питання про методи філософії. Знову-таки, в комуністичній філософській традиції виділялися два протилежні загальні методи пізнання : діалектика і метафізика. В радянській літературі “…діалектику звичайно характеризували як вчення про становлення, рух і розвиток навколишнього світу, про взаємозв'язки предметів і процесів цього світу і відповідно метод, який, спираючись на це вчення, підходить до пізнання світу як плинної, мінливої, пластичної структури” [5,24].

І.В.Бичко заперечує таке розуміння діалектики, вважаючи його “…некритичним запозиченням гегелівської ідеї об'єктивності діалектики…”[5,24]. На його думку “діалектика (…) є суто духовним утворенням, коріниться в людському дусі й тому є суб'ективний, а точніше екзистенціальний (приналежний “екзистенції” - людському існуванню) феномен” [5,24].

Варто зауважити, що саме так сприймали діалектику Сократ і Платон, неоплатоніки, Псевдо-Діонісій Ареопагіт і німецькі містики 15-17 ст. Першим почав тлумачити діалектику як об'єктивне, а не суб'єктивне явище Гегель, але й у нього вона залишилася духовним феноменом, бо об'єктивним він вважав і самий дух. Тільки Енгельс відніс поняття “діалектика” до матеріального буття.

Протилежним щодо діалектики методом філософії радянські філософи вважали метафізику. Радянський “Краткий словарь по философии» визначає її саме так, посилаючись на Гегеля, «…який вважав метафізичним мислення, що оперує однобічними, застиглими поняттями, визначеннями.»[3,180]. Цей же словник стверджує, що метафізика “…або заперечує зміну, розвиток, або зводить їх до простого кількісного зменшення (збільшення), ігноруючи якісні перетворення речей»[3,180].

Якщо антагоністичне протиставлення двох методів (як і двох форм) філософії залишити в минулому, то більш вдалою виглядає запропонована в курсі лекцій за ред. І.В.Бичка альтернатива двох способів філософствування : софійного та епістемного. “Перший підхід постає в прагненні до мудрості. Така “націленість” на постійний пошук (а не на якийсь певний, “завершений” у своїй принциповій “конечності” результат) ставить людину в ситуацію постійного перебування віч-на-віч із кількома варіантами відповіді (а не з однією, “єдино можливою”); в цьому - головна сутнісна риса зазначеного підходу, що виражає специфічно людську “відкритість” множинному світу можливостей…Другий (…) спосіб філософствування тлумачить філософію вже як науку про суще і тому, зрозуміло, вбачає головне її завдання в осягненні істини. Отут і корениться догматичний, антидіалектичний спосіб філософствування” [5,25-26].

Таким чином людиномірність, тобто принципова увага до сучасної філософії. Це знаходить вияв і в предметі філософії, і в іі відмінності від науки, і у формах та методах філософії.

Список використаної літератури

Арцишевський Р.А. Світ і людина. - К.: Перун,1997.

Князєв В.М. Філософія. - К.: МАУП,1997.

Краткий словарь по ффилософии/Под общ. Ре. И.В.Блауберга, И.К.Пантина. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1982.

Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. -М.: Политиздат, 1988.

Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1994.

Філософія: Навч. посібник / І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1997.

Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 576 с.


Подобные документы

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

  • Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.

    реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016

  • Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.

    реферат [32,2 K], добавлен 23.10.2009

  • Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.

    методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011

  • Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.

    реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010

  • Сутність філософії - світоглядного знання, що має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному (поліфонічному), діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. "Софійний" та "епістемний" способи філософування.

    контрольная работа [36,2 K], добавлен 10.03.2011

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

  • Поняття філософії права та історія її виникнення. Філософія права в системі філософії, юриспруденції та інших соціальних наук. Гегелівське трактування предмета. Метод мислення про державу і право. Сфера взаємодії соціології, енциклопедії і теорії права.

    реферат [27,8 K], добавлен 09.03.2012

  • Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.

    реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010

  • Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.

    реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.