Формування позитивних мотивів навчання на уроках рідної мови засобами наочності

Мотивація як складова психолого-педагогічної основи уроку рідної мови в початкових класах. Психолого-педагогічні основи проведення уроку. Роль мотивації учнів у початковому навчанні української мови. Місце наочних посібників у структурі уроку рідної мови.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 25.09.2017
Размер файла 74,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2.1.2 Наочність в процесі навчання української мови. Види наочності

Перед загальноосвітніми школами стоїть одне з першочергових завдань: забезпечити успішне вивчення української мови, домогтися вільного володіння нею. Вирішення цього відповідального і нелегкого завдання зобов'язало вчителя постійно і всебічно підвищувати ефективність навчально-виховного процесу. Серед найважливіших чинників, сприяючих успіху, є використання наочності. Наочність - найважливіший принцип навчання в початкових класах, що давно одержав загальне визнання в педагогічній теорії і практиці. Він диктується як особливостями психології дітей молодшого шкільного віку, так і всім комплексом навчально-виховних задач на уроках (див.1.1., 1.2). Ефективне використання наочності з метою кращого засвоєння матеріалу, що вивчається, забезпечується активізацією різних органів чуття. Отже, різною по характеру повинна бути і наочність. Проте нерідко під наочним навчанням розуміється тільки навчання за допомогою зорової наочності, забувається слухова наочність, спостерігається надмірне захоплення одними засобами і недооцінка інших [98]. Мова - явище суспільне. В своїй суспільній функції вона є, з одного боку, „слухова” - усне мовлення; з іншою, - „зорова" - писемне мовлення. Формування у школярів навичок усного і писемного мовлення - важке і багатогранне завдання, що стоїть перед вчителем. Головне в методиці уроку мови полягає у використанні таких наочних дидактичних засобів, які на основі слухових, зорових і моторних (пов'язані з рухом пишучої руки) відчуттів викликали б у школярів яскраві слухові і зорові враження [30]. Чітке слухове сприйняття допомагає дітям в засвоєнні звукового складу слів української мови, має вирішальне значення при засвоєнні графічних і фонетико-графічних написань, допомагають дітям усвідомити також характер морфологічних написань (на основі зіставлення вимови і написання). З метою створення правильного слухового сприйняття в учнів на практиці використовується показ орфоепічного зразка (слухова наочність). У ряді випадків варто одночасно з'ясувати труднощі в артикуляції. Безпосередній чуттєвий досвід школярів має велике значення при засвоєнні розподілу слів на склади, наголоси в них, формуванні умінь розрізняти голосні і приголосні звуки, глухі і дзвінкі (діти наближають кисть руки до підборіддя і, вимовляючи слово, виразно відчувають при кожному складі поштовх підборіддя в руку; закривши вуха руками (або поклавши руки на кадик), вимовляють приголосні звуки і легко переконуються, які з них глухі і які дзвінкі (відчувається тремтіння голосових зв'язок) і т.д.) [34; 122]. Велика ж частина знань з мови отримується через мовлення. Оскільки фонетичні, лексичні, граматичні мовні факти є абстрактним матеріалом, то для його засвоєння необхідне наочне і конкретне пояснення з урахуванням вікових особливостей учнів, рівня їх розумового розвитку. З цією метою використовується конкретний словниковий матеріал і відповідні засоби наочності. Термін „наочність” тому, окрім загального значення принципу навчання, вживається і у більш вузькому значенні, - для позначення конкретних засобів наочності, наочних предметів, посібників [69; 200]. Методистами російської та української мови (Н.П. Канонікін, Н.А. Щербакова, І.Р. Чередниченко, А.В. Текучев, В.Р. Горецький, Л.М. Зельманова та ін.) виділяються такі види наочності, що застосовуються частіше за інші [34]: Безпосередньо мовна; Образотворча. Засобами образотворчої наочності є репродукції картин; ілюстрації з книг, журналів; діафільми і т. ін. Все це є неабиякими джерелами для осмислення і засвоєння навчального матеріалу, розвитку пізнавальних здібностей дітей, мовних умінь і навичок, здійснення виховання на уроках рідної мови. Залежно від провідних аналізаторів, що лежать в основі сприйняття, безпосередньо мовна наочність може бути двох видів: слухова і зорова. Слухова мовна наочність здійснюється шляхом використання зразків усного зв'язного мовлення (комунікативне слухання) і її елементів (не комунікативне слухання): читання текстів у виконанні майстрів художнього слова, демонстрація вимови звуків української мови, слів (окремих граматичних форм) і т.п. Основна задача використання слухової наочності - сприяти розвитку умінь слухати і розуміти усне мовлення, усвідомлюючи звукові його особливості. В процесі використання слухової наочності розвивається фонематичний слух (здатність розрізняти і правильно відображати звуки української мови в мовному потоці), необхідний для усвідомлення фонетико-графічного, фонетико-орфографічного, граматико-орфографічного матеріалів на подальших етапах навчання [34; 68]. При використанні зорової мовної наочності сприйняття мовного матеріалу здійснюється через зорові канали. Засоби зорової наочності поділяються на зорово-предметні і зорово-мовленнєві. Зорово-предметна наочність - це предмети і явища навколишньої дійсності. Цей вид наочності пов'язаний з демонстрацією предметів, ознак і дій. Використовується він при вирішенні конкретних мовних завдань - введенні нових слів, активізації мовленнєвих дій. Така наочність особливо важлива при семантизації нових слів і мовної їх актуалізації. Чим вища якість відібраного наочно-предметного матеріалу, чим більше в ньому враховуються вікові особливості учнів, тим ефективніший процес семантизації нових слів, продукування мовлення. Цей вид наочності особливо необхідний в умовах шкіл з мовою навчання національних меншин: через картинку асоціюються різні звукові комплекси слів в російській і українській мовах. Корисно в таких випадках робити під картинками відповідні підписи українською. Зорово-мовленнєві засоби наочності - це спеціально підібрані зразки письмового мовлення з наочно виділеними явищами, що вивчаються, з графічними і умовними способами їх зображення (схеми, графіки, зразки мовних конструкцій тощо). Матеріал зорової безпосередньо мовної наочності частіше за все оформляється в навчальній таблиці. За своїм змістом навчальні таблиці в початкових класах можуть бути [34]: фонетичними; морфологічними; синтаксичними; орфографічними; пунктуаційними; лексичними. Проте така класифікація є умовною, оскільки на таблицях можуть фіксуватися фонетико-графічні (м'який знак для позначення м'якості приголосних звуків на письмі), морфолого-орфографічні явища (відмінкові закінчення іменників) і інші факти мови. Навчальна таблиця звичайно містить заголовний текст і ілюстративний матеріал, що належить до нього. Як ілюстративний матеріал можуть бути використані зв'язний текст, речення, словосполучення, слова. Чим молодші школярі, тим більше значення мають ілюстрації, малюнки на навчальних таблицях, що сприяють усвідомленню явища, яке вивчається, ілюструючи його суть (див. додаток В). У практиці навчання нерідко використовуються навчальні таблиці, на яких розміщується правило як висновок з аналізу дидактичного матеріалу (див. додаток Г). В інших навчальних таблицях міститься керівництво (алгоритм) до використання правила або до розрізнення мовних фактів, що вивчаються (див. додаток Ґ). Навчальна таблиця може бути побудована як довідкова наочна допомога. (див. додаток Д). У ряді випадків доцільно користуватися таблицями з накладною або відокремленою частинами, які можуть містити відмінкові закінчення іменників, прикметників, закінчення дієслів і т.п. Шляхом підстановки відокремленої частини таблиці можна переконати школярів в подібності зміни, наприклад, прикметників чоловічого і середнього роду, дієслів I дієвідміни (або II) і т.д. На уроках української мови в початкових класах використовуються також демонстраційні таблиці з умовними графічними позначеннями (різні способи наочного виділення мовних явищ) (див. додаток Е). Дидактичний матеріал таблиць повинен бути змістовним. Необхідно також, щоб мовні елементи, що виділяються (за допомогою підкреслень, особливим шрифтом або кольором), не були одиничними, щоб їх було достатньо для узагальнення, порівняння, зіставлення, висновків. Таблиці можуть бути присвячені одному правилу або бути узагальнюючими, змістом яких є не одне правило, а декілька правил і тем. Такі таблиці використовуються для повторення великих розділів програми. Відповідно до завдань програми існують таблиці і з розвитку мовлення, у тому числі з культури мовлення. Правильне оформлення і використання класної дошки як засобу наочності значною мірою сприяє успіху у викладанні. Виконувані на дошці записи, схеми, таблиці, що розташовуються в певній послідовності, супроводжуються відповідним аналізом або повідомленнями. Іноді вчитель заповнює потрібний дидактичний матеріал на дошці одночасно з поясненням, аналізом. Це підсилює активність навчання. Засобом наочності є і спеціальний роздатковий матеріал, що є у кожного учня, наприклад, алфавітні набори, каси букв тощо. Використання наочності на уроці повинне бути доцільним і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до її вибору. Найважливішою вимогою до наочної допомоги є виховуючий і розвивальний її характер. Наочність, яку використовує вчитель, повинна: сприяти активізації пізнавальних здібностей дітей, розвитку їх мислення і мовлення, стійкої уваги, пам'яті, спостережливості; удосконалювати аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, проводити аналогію; формувати творчі здібності, самостійність і навички самоконтролю тощо. Знання всіх розглянутих вимог до наочності допоможе усунути недоліки, які часто зустрічаються при використанні її на уроках. Правильно підібрана наочність допоможе молодшому школяреві, мислення якого ще відрізняється конкретно-образним характером, засвоїти мовні явища і факти [34].

2.1.3 Технічні засоби для унаочнення навчального матеріалу

Школа володіє найрізноманітнішими засобами мовного виховання, зокрема і такими, як навчальний фільм, телебачення, звукозапис. Ці засоби навчання щоденно прищеплюють учням норми літературної мови, яка є могутнім знаряддям виховання і культурного розвитку людини. Ось тому великого значення надається оснащенню шкіл сучасним обладнанням, особливо технічними засобами, які, відкриваючи широкі можливості для запровадження пошуково-дослідницького методу, вносять суттєві зміни і в процес навчання. Педагогічно виправданий добір того чи іншого аудіовізуального посібника та правильне його застосування збагачує чуттєвий досвід учня, дає можливість наочно показати найскладніші взаємозв'язки між окремими предметами і явищами. Обчислювальна та мікропроцесорна техніка займає належне місце у навчально-виховному процесі школи, стане надійним помічником учителя і учня, оскільки відкриває великі можливості у поліпшенні викладання всіх предметів, а отже, й у підготовці майбутніх висококваліфікованих спеціалістів в усіх галузях народного господарства. Поєднання обчислювальної і мікропроцесорної техніки з іншими технічними засобами підвищить ефективність навчання з урахуванням вимог реформи школи і науково-технічного прогресу. Останнім часом у педагогічній науці підвищився інтерес до визначення ролі і місця того чи іншого засобу навчання у найтісніших взаємозв'язках з іншою наочністю. Врахування конкретних умов із специфіки предмета, зв'язків екрана і звукозапису з іншими компонентами у загальній системі засобів навчання приведе до бажаних наслідків у роботі з ними - поліпшення знань і продуктивності праці учнів. Екранна і звукова наочність нині розглядається як складова частина загальної системи засобів навчання, у якій ведуча роль належить підручнику. Саме „підручник у цьому комплексі посібників виступає і як засіб передачі учням інформації, і як засіб, що організовує використання аудіовізуальних засобів, теле- і радіопередач, словників і довідників у процесі навчання в школі і дома” [102; 47]. Оскільки радіо, кіно і телебачення не тільки розширили рамки одержання різного роду інформації, а й внесли певні корективи у її сприймання та засвоєння, то й учитель мови вже не може обмежитися на уроці тільки підручником. Він має бути добре обізнаним з іншими суміжними видами мистецтва, технічними засобами, щоб зробити їх на уроці надійними спільниками, важливими засобами навчання у вирішенні поставлених завдань. Однак бувають випадки, коли вчителі користуються екранними та звуковими засобами без урахування їх специфіки. А вони суттєво різняться як між собою, так і від іншої наочності своїми можливостями подачі навчальної звукової та зорової інформації і впливу її на учнів. Адже кожен із екранних та звукових посібників має тільки їм властиві структурно-мовні та інтонаційні параметри. Якщо мова радіо і телепередач, звукозапису та кінофільму відповідає вимогам зручності звукового сприймання, то мова статичних засобів навчання (діафільму, діапозитиву, транспарантів до графопроектора), де діє графічне оформлення, усталене на письмі (фонетичне, синтаксичне, морфологічне), відповідає вимогам зручності зорового сприймання. Треба знати їх специфіку і особливості сприймання екранної та звукової інформації учнями. Адже сучасні аудіовізуальні засоби, як джерело знань, як носії певних ідей, уявлень та образів, якими збагачується безпосередній досвід учня, дають відповідні знання з певної теми, формують погляди, виробляють відповідні ціннісні уявлення, прищеплюють навички самостійно добувати знання, виховують самоконтроль. На нинішньому етапі, особливо в останнє десятиліття, коли в умовах науково-технічного прогресу зросла і зміцніла матеріально-технічна база шкіл, з'явилося ряд нових прийомів роботи над розвитком мови учнів. І не тільки у формі писемного мовлення, а й усного. Так, радіо, кіно і телебачення посилили вплив звукової мови на учнів і разом з тим змінили розуміння цього терміну - звукова мова (воно раніше зводилося тільки до мови вчителя, сім'ї, товаришів, мови навчальної книги і т.п.). Тому значна увага приділяється вивченню усного мовлення, оскільки „у зв'язку з прискореним технічним прогресом потреба в усній формі мовлення не тільки не знижується, а й помітно зростає" [84; 6]. Радіо та звукозапис доповнюють словесне повідомлення вчителя, діа- та кінофільми, телепередачі чи транспаранти до графопроектора (кодоскопа) своєю динамічністю або пластичною формою приносять щось суттєве до традиційних засобів навчання. Адже немає в школі жодного навчального предмета, де вчитель обмежувався б тільки словом. Він завжди вдається до унаочнення. І не стільки для встановлення рівноваги між зоровими і слуховими імпульсами (це теж важливо), скільки для поповнення життєвого досвіду та уявлень, яких в учня не вистачає, як основи для теоретичних узагальнень чи практичних застосувань, і, нарешті, для глибшого запам'ятання та прийняття рішень чи формування висновків і т.п. Адже коли в учня на основі словесного повідомлення не виникає конкретних уявлень, слово для нього стає порожнім звуком. Тому зміст слова нерідко й підкріплюється пластичним образом, який допомагає осмислити та посилити доказовість сказаного і вже на цій основі провадити логічні операції. Таким чином, функції зорових і слухових образів полягають не в підміні пояснення вчителя, а в тому, щоб за їх допомогою при максимальній економії засобів, сил і часу створити всі умови для самостійного навчання, для самостійного набуття знань, умінь і навичок. Власне, при використанні екранної і звукової наочності на уроках мови створюються умови для розвитку і вдосконалення різних форм мовної діяльності учнів: рецептивної, пов'язаної з первинним ознайомленням з текстом, з екранною чи звуковою наочністю та їх безпосереднім сприйманням; репродуктивної - пов'язаної з переказом їх змісту, з осмисленням композиційно-сюжетних елементів; продуктивної, яка базується на поглибленому вивченні тексту та змісту екранної і звукової інформації, пов'язаної з узагальненнями та висновками, з набуттям потрібних умінь і навичок, визначених програмою з мови, як спеціальних, так і загально-дидактичних (загально-предметних) і т.п. Остання форма мовної діяльності базується на свідомому і самостійному відборі та поєднанні мовних засобів: лексичних, граматичних, стилістичних. Включення в роботу унаочнення та проведення на його основі різних видів робіт випливає не лише із вікових та психологічних особливостей учнів, а й з специфіки самих засобів навчання. Скажімо, звукозапис найдоцільніший на тих уроках, де вивчаються теми з фонетики, графіки, орфоепії чи лексики, в яких даються відомості про звукову систему української мови про відображення звуків мови на письмі тощо. Під час опрацювання розділу „Лексика", де йде ознайомлення з найважливішими поняттями (слово й його лексичне значення, багатозначні й однозначні слова, пряме й переносне значення слова, синоніми, антоніми та ін.), пов'язаними із збагаченням словникового запасу учнів, звукозапис використовується для закріплення правильної вимови та виховання орфоепічної пильності. Тоді за допомогою вправ, наведених у підручнику, та додаткових завдань, пов'язаних із звукозаписом, учні на уроках української мови поглиблюють свої знання, набувають та закріплюють творчі навички з двох видів мовної діяльності - слухання та говоріння - що веде до формування й індивідуального мовного стилю (уже як наслідку здатності до вільного використання суспільно вироблених нормативів мовної діяльності). Адже звукозапис дає взірець літературного мовлення, при потребі забезпечує кількаразове повторення вправ без зміни акустичних характеристик, виховує мовну увагу. Ним можна скористатись і при вивченні інших тем як основи для тренувальних вправ чи написання творів з добором слів та словосполучень на певне правило, для розвитку слухової рецепції мови, для проведення фонетичних чи інтонаційних диктантів. [2]. Статичні екранні засоби - транспаранти до графопроектора практично зручні для користування при вивченні будь-якої теми з української мови, бо їх готує сам учитель, виходячи із тих педагогічних завдань, які він сам ставить перед собою на тому чи іншому уроці. Діафільми та діапозитиви як статичні екранні засоби відіграють важливу роль у процесі перекодування зорових імпульсів (образів, схем) у словесні, в організації ситуативного навчання з метою прищеплення відповідних навичок і умінь і т.д. Вони дають відносно завершену комунікативну основу, необхідну для виходу учня у сферу усного чи писемного спілкування. Їх варто використовувати на уроках з розвитку зв'язного мовлення (усного і писемного), хоч, звісно, не виключається можливість роботи за певними кадрами під час опрацювання будь-якої теми з мови. Усе залежить від уміння вчителя підпорядковувати екранну чи звукову наочність певним навчально-виховним завданням. Це ж стосується і динамічних засобів - кінофільмів та телепередач, які теж дають багатий додатковий матеріал для розвитку мовних умінь і навичок. Отже, одні види занять з екранною і звуковою наочністю більше сприяють виробленню навичок аудіювання (слухання), інші зміцнюють репродуктивне мовлення (самостійність усної і писемної мови виробляється на основі наслідування готових взірців), ще інші створюють умови для формування продуктивних форм мовної діяльності. [41; 36].

2.1.4 Використання комп'ютера як багатофункціонального технічного засобу

На даний час у навчально-виховний процес школи поступово, але впевнено вплітаються новітні інформаційні технології. На зміну старим методикам приходять сучасні, розвивальні, що планують окрім звичайного навчання всебічний розвиток особистості. Сучасний учитель має бути ознайомлений з багатством засобів навчання, що їх накопичила педагогічна наука за час розвитку школи. Це допомагає йому вибрати для вивчення певної теми найраціональніший і найдоцільніший, що сприятиме оптимізації навчального процесу. Для одного із таких засобів належить використання персонального комп'ютера. При раціональному використані ПК у дітей розвивається логічне мислення, формуються вміння аналізувати об'єкти та явища, учні шукають закономірності, міркують за аналогією, за індукцією, висувають правдоподібні здогади, розвивають творчу уяву тощо. Завдяки персональному комп'ютеру вчитель долає обмеженість в матеріалах, дістає доступ до словників і бібліотек. Учнів, безумовно, зацікавить робота в Інтернеті. Використовуючи персональний комп'ютер, педагог створює додаткову інформацію до вивчення рідної мови, освоєння правил грамотної культури, розвитку самостійної активної особи [1]. Мультимедійні технології шукали свого втілення в навчанні вже давно. Це і не дивно, адже окрім щедро розкритикованих негативів (які безумовно існують) неважко побачити і приховані, невідомі позитиви. Звернемо увагу на переваги навчання з допомогою комп'ютера перед звичайними методами навчання. Для цього розглянемо по одному методу з таких груп, як словесні, наочні і практичні [49]: Бесіда з елементами комп'ютерного ілюстрування стає більш жвавішою, захоплюючою, а, отже, краще сприймається дітьми. Прийоми в межах цього методу із допомогою ПК стають справді надійною зброєю в руках вчителя. Демонстрація. Цей наочний метод якнайкраще може розкрити переваги комп'ютерного навчання, адже тут в нього з'являється ціла низка нових прийомів: одночасне звукове і наочне пояснення (під певним контролем або і розробкою вчителя); нова форма застосування схем, таблиць, діаграм; зміна зображень може здійснюватись у потрібному вчителю та учням темпі; мультинаочне зображення тощо. З практичних методів навчання відзначимо дослід з опосередкованим використанням комп'ютера, яке вносить у його зміст нові форми та прийоми (дистанційність, можливість копіювання процесів та явищ, множинність виконаного). Отже, комп'ютер у школі (зокрема на уроках української мови в 1-4 класах) покликаний виконати наступні основні завдання: забезпечення індивідуалізації навчального процесу; підвищення наочності навчального процесу; покращення моделювання досліджуваних процесів або явищ. Вважаємо за необхідне підкреслити, що самі по собі персональні комп'ютери не оптимізують навчання, а також не витісняють традиційні методи і прийоми. Використання персонального комп'ютера, як, втім, і будь-якого іншого засобу, не може бути самоціллю. Персональний комп'ютер лише дозволяє наблизити шкільну методику до вимог сьогоднішнього дня.

2.1.5 Наочність при навчанні грамоти

Ефективність навчання грамоти значною мірою залежить від використання різних видів і засобів наочності. Усі аналітико-синтетичні звукові уміння і навички - встановлення звукової послідовності в слові, виразна вимова кожного звука, виділення його зі слова і визначення місця, яке він займає, називання голосних і приголосних, твердих і м'яких, дзвінких і глухих, підбір слів з одним голосним звуком, з м'яким приголосним і т.п. - формуються в процесі слухання мовлення (звуків, слів). Слухання в процесі звукової роботи повинно бути активним, його слід поєднувати з певними завданнями, що концентрують увагу на звуковому явищі: прослухайте слово, назвіть другий звук (вода); прослухайте слово, який звук чується в кінці (зуб); прослухайте слово, повторіть четвертий звук (близько) і т.п. При виконанні таких завдань діти звикають до правильного звучання аналізованого звуку в слові, вчаться відтворювати ці звуки; у них створюється точний слуховий зразок аналізованого слова. Дуже важким для молодших школярів є виділення звуків із слова, встановлення звукової послідовності в ньому (називання підряд всіх звуків). Головним способом виділення звуку, відомим у практиці початкових класів, є протяжна вимова його у складі повного слова. У випадках, якщо діти зазнають великих труднощів у звуковому аналізі слова, вчитель сам може вимовити слово, протягуючи кожний звук, діти повторюють за ним. Прийом протягування звуків допоможе уникнути систематичних помилок у вимові приголосних звуків із призвуком голосного (пітьма - перший звук [пі]). Слід також звернути увагу на те, що при вимовлянні окремо глухих приголосних звуків [п'], [ф], [с'], [ш] і ін. голос не бере участі (кладуть руку на гортань - не відчувається її тремтіння).Усі операції звукового аналізу (виділення звуків, назва їх) повинні бути максимально усвідомлені учнями [29; 66]. Навчання складоподілу теж відбувається на основі слухання слова (вимовляємо за правилами вимови). Розвиток умінь ділити слова на склади та наголошувати здійснюється практичним шляхом: діти вистукують, „відбивають" плеском наголошений склад, виділяють голосом при промовлянні слова (но-ра). Перевірку виділеного звуку навчаємо школярів здійснювати у складі повного слова теж на основі прослуховування. Для цього учень вимовляє слово з виділеними звуками (звуком) і вслуховується, чи правильне воно. Наприклад, у слові пітьма учень назвав перший звук [п], вийшло слово „питьма" - такого слова немає в українській мові. В слові п'ять, наприклад, учень в процесі звукового аналізу не вимовив і не почув звук [й'] і вийшло слово „пять". У таких випадках вчитель вимагає ще раз сказати слово або сам його вимовляє, протягуючи звук [й'], при цьому пропонує вслухатися у вимовлене слово [96]. Для розвитку у дітей чітких уявлень про звукову структуру слова звуковий і складовий аналізи доцільно супроводжувати складанням моделей (схем) - звукове моделювання (безпосередньо мовна зорова наочність). У звуковому моделюванні голосний звук позначається кружечком, твердий приголосний - однією горизонтальною рискою, м'який - двома горизонтальними (див. додаток Є). У складовому моделюванні позначаємо тільки склади (див. додаток Ж). Складання схем (графічне позначення складового і звукового складів слова) обов'язково супроводжується попереднім слуханням слова (корегується вимова, якщо допущені помилки), згодом - усним складовим (виділяють склади, встановлюють їх кількість для схеми) і звуковим (називають послідовно кожний звук, чітко його вимовляють) аналізами. Паралельно з складанням схем слід практикувати і аналіз готових схем, виконаних у підручниках або на дошці. Вчитель або учень вимовляє слово і далі аналізує схему: слово включає два (три) склади (називає їх), наголос на останньому складі (називає його), слово складається із звуків (називає послідовно звуки і говорить, якими графічними знаками вони позначаються в схемі). Аналіз схем сприятиме вдосконаленню умінь виконувати звукове моделювання. Одночасно з складанням і записом складових і звукових схем на дошці і в зошитах діти можуть складати схеми слів, користуючись сигнальними картками із зображенням кружечків і рисок. Учень будує схему почутого слова, потім показує вчителю. У випадках допущення помилок звертається до часткового усного звукового аналізу. Сигнальні картки з графічними позначеннями можуть бути використані і в процесі часткового звукового синтезу: вчитель вимовляє слово, просить назвати, наприклад, третій звук;діти вимовляють його, а потім піднімають відповідну сигнальну картку, щоб „розповісти" вчителю про цей звук. Для виховання у молодших школярів правильних уявлень про звуковий склад слів, розвитку навичок вимови використовується також методичний прийом „живі звуки": записане (надруковане в підручнику) слово, „живі звуки" створюють його орфоепічний зразок, „виштовхуючи” букви у випадках якісних змін голосних або приголосних звуків при вимові. За допомогою таких графічних засобів можна наочно показати особливості вимови слів, їх звукову структуру. Паралельний аналіз графічної і звукової форм слова сприятиме формуванню уявлень про відсутність повної відповідності в написанні і вимові слів, що дуже важливе на етапі навчання при формуванні навичок читання і письма. Успіх в оволодінні знаннями, уміннями і навичками з фонетики визначається рядом чинників, серед яких одне з найважливіших місць займає використання в цій роботі наочних засобів навчання, що підвищує не лише розуміння школярами матеріалу, але й мотиваційний компонент навчання, роблячи урок більш ефективним з різних точок зору [51; 234].

2.1.6 Використання наочності на уроках читання

Наочність на уроках читання допомагає повніше й точніше усвідомити читаний матеріал, створює образне уявлення про прочитані предмети, явища, дає можливість зрозуміти предмети, речі в їх дії, поширює відомості за межі читаного тексту. Наочність допоможе учням краще застосувати набуті знання в практиці, урізноманітнює роботу при читанні, викликає інтерес до читаного матеріалу. Залежно від змісту читаного матеріалу наочність на уроках читання може бути різноманітна. Так, на уроках читання науково-популярного матеріалу часто можуть використовуватись предмети, речі, зібрані колекції, гербарії рослин, про які йде мова (городні, хлібні рослини, листя різних дерев, зразки металів, дерев, зерна і ін.). Широко використовуються моделі машин, макети, чучела птахів, звірів, фізичні прилади. Ілюстративний матеріал у читанках (картини, малюнки) завжди треба розбирати з учнями при читанні того матеріалу, до якого відносяться ці малюнки. Кожна школа має зараз багато спеціальних навчальних картин з різних галузей суспільного життя, з природознавства, географії, їх також потрібно широко використовувати на уроках читання. Школи одержують багато періодичної літератури (газет, журналів). Ілюстрації в цих журналах можуть бути теж використані для унаочнення на уроках читання. З уроками читання, особливо з читанням природничого, географічного та історичного матеріалу, пов'язується проведення екскурсій у природу, на поле, до річки, в ліс, музей, на сільськогосподарську виставку. Ілюстративним матеріалом до читання можуть служити переглянуті класом кінофільми, вистави [54]. Іноді можна почути скарги деяких учителів на відсутність у школах матеріалу для унаочнення як виправдання на те, що уроки читання вони проводять без унаочнення. Безперечно, такі скарги нічим не виправдовуються. Адже більшість із згаданої вище наочності може мати кожна школа. Так, різні колекції можуть зібрати самі учні. Окремі вчителі навіть недостатньо або й зовсім не розглядають з дітьми малюнків, уміщених у читанках, мовляв, діти їх бачать, що ж тут ще говорити про них. Такі вчителі знецінюють значення наочності. Видатний педагог К.Д. Ушинський говорив: „Почніть показувати малюнки - і клас заговорить” [95; 261]. Як використовувати наочність, коли її показувати на уроці пояснювального читання? На уроках читання здебільшого доцільно показати і розібрати наочність перед читанням тексту, під час вступної бесіди чи розповіді вчителя на дану тему. Іноді можна закінчити читання текстового матеріалу розглядом відповідних картин чи іншого унаочнення. При читанні художнього матеріалу буває доцільно при самому розборі тексту з учнями проілюструвати малюнок, що є в читанці, чи принесений учителем. Діапозитиви і діафільми можна демонструвати після вступної бесіди вчителя з учнями з даної теми, супроводжуючи демонстрування поясненням учителя, а після перегляду фільму прочитати про це в читанці. Таке читання й бесіда після прочитаного матиме узагальнюючий характер. При розгляді малюнків, предметів, речей треба привчати учнів добре вдивлятися в них, бачити особливості кожного предмета, деталі, аналізувати їх. Буває, що демонстровані предмети, речі та й картини учні бачили раніше, і їм, здавалось би, нічого знову розглядати. Але вчитель постановкою запитань, своїми поясненнями допоможе учням глибше пізнати предмети, речі, розкриє те учням, чого вони раніше не помічали. Особливо важливо при використанні наочності в зв'язку з читанням навчити учнів бачити, розпізнавати на картині те, про що вони читають у книзі, уміти зіставляти читане з наочністю [54]. Наочність може бути використана у вступній бесіді до читання, в процесі читання тексту учнями й розбору його, а іноді і в заключній бесіді. Якщо розгляд наочності в І-II класах потребує більше докладного пояснення з боку вчителя, то в III-IV класах учні на основі ширшого досвіду і спостереження за навколишнім життям, внаслідок одержаних відомостей із читаного ними раніше в розгляді наочності зможуть виявити більше самостійних міркувань і пояснень. Якщо учнів І-II класів цікавить наочність, що відтворює зовнішній рух, динаміку, то учні старших (III-IV) класів можуть зрозуміти, скажемо, певну історичну картину способом зіставлення, порівняння з чимось їм відомим [52].

2.1.7 Використання наочності при вивченні граматики і правопису

Однією з важливих передумов свідомого засвоєння матеріалу з граматики й орфографії є використання наочності. Використання наочності при вивченні граматики й орфографії раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час і енергію, допомагає зосередити увагу учнів на найбільш важливому, суттєвому, підносить інтерес до виучуваного матеріалу, активізує процес навчання, полегшує засвоєння учнями граматико-орфографічного матеріалу. Наочність служить ілюстративним матеріалом для зорових сприймань учнів, допомагає вчителеві застосовувати під час навчання спосіб зіставлення, порівняння, полегшує застосування аналізу й синтезу при вивченні граматичних явищ [42]. Школи мають чимало друкованих таблиць з мови, але не можна обмежитись використанням лише цих таблиць. Учитель мусить і сам виготовляти потрібні таблиці. Так, наприклад, учитель може виготовити таблицю слів, що їх напис не перевіряється правилами, слів, важких з правописного боку для даного класу, порівняльні таблиці правопису тих самих слів в українській і російській мовах. Є і готові таблиці з граматики й правопису для початкових класів. Основні правописні орфограми в них виділено червоним кольором, а другорядні - синім. До таблиць додано і методичні вказівки про їх використання. Використовувати таблиці можна по-різному. Вивчаючи новий матеріал, учитель вивішує таблицю на дошці, учні розглядають її. Потім учитель проводить аналіз слів, закінчень, поданих на таблиці, пояснює особливості форм, наводить аналогічні приклади, формулює відповідне правило. Можна застосовувати й такий прийом: після детального зв'язного викладу вчителем матеріалу, що підкріплюється прикладами, записаними на дошці, вчитель вивішує таблицю і пояснює виучуваний матеріал з метою глибшого усвідомлення його учнями. Як за першого, так і за другого прийому використання таблиці важливо, щоб розгляд її учнями супроводжувався розбором і поясненням з боку вчителя. Таблицю слід показувати учням саме в той час, коли вчитель підводить учнів до суттєвого, найважливішого. Так, при вивченні в III класі родового відмінка іменників І відміни можна використати таблицю відмінювання цих іменників. За запитаннями вчителя учні наводять приклади (трава, пісня, Сава, тиша, їжа, армія). Ці іменники записуються на дошці. За викликом учителя учні з місця відмінюють усно 2-З іменники. Вчитель дає завдання учням навести приклади іменників І відміни і поставити їх в родовому відмінку однини, назвавши закінчення цих іменників у називному і в родовому відмінках. Цим самим учитель зосередив увагу учнів на тому, які закінчення можуть мати іменники першої відміни в родовому відмінку однини, що саме ці закінчення сьогодні і будуть вивчати. Після цього вивішує таблицю (див додаток З). Учні за допомогою вчителя легко розберуться в таблиці, побачать наочно і швидко зрозуміють особливості закінчень іменників І відміни в родовому відмінку однини. Закріплюючи на письмових вправах цей матеріал, учитель весь час скеровує увагу учнів на таблицю і вимагає ставити іменники І відміни в родовому відмінку за зразком таблиці. Саме за такого способу використання наочності при вивченні нового матеріалу в усвідомленні матеріалу братиме участь зорове сприймання, а це сприятиме кращому засвоєнню виучуваного матеріалу. Іноді можна давати учням завдання списати в зошити приклади з таблиці, а потім переходити до виконання вправ з підручника, з дошки, наприклад, на перенос слів з рядка в рядок, на подвоєння приголосних. При використанні таблиць, принесених учителем, необхідно привчати учнів розбиратись в аналогічних таблицях, поданих у підручнику. Даючи учням вправи на відмінювання іменників у класі чи вдома, вчитель зазначає, що вони можуть використати таблицю із зразками відмінювання, подану в підручнику. Використовуючи схеми зв'язку слів у реченні, схеми для розбору складу слова, вчитель повинен давати учням завдання в класі, дома виготовляти подібні схеми для виконання самостійних вправ; треба тільки вимагати від учнів креслити ці схеми в своїх зошитах чисто, охайно. Звертаємо увагу на особливості наочних посібників з української мови та прийомів використання їх у школах з російською мовою навчання. Застосовуючи прийоми зіставлення і порівняння, при викладанні української і російської мов, учитель повинен подбати про забезпечення уроків мови порівняльними таблицями, їх учитель зможе виготовити сам. Такі таблиці можуть бути з різних розділів програми і на різні теми: з фонетики, орфографії, орфоепії, на склад слова, частини мови, з пунктуації. Вкажемо на основні види таблиць, що їх можна використати на уроках української мови в школах з російською мовою викладання [4]. Таблиці-інструкції. Заголовок такої таблиці краще сформулювати реченням у наказовій формі: „Вимовляй українське і, як російське и: несіть, Ігор, історія. Таблиці-списки слів. На таблиці подається група слів, що їх правопис треба учням запам'ятати. В російській мові: горячий, хозяин, заря, казак; українською: гарячий, хазяїн, зоря, козак. Таблиці-зіставлення. Такий тип таблиць використовується найчастіше з усіх видів таблиць. Слова на таблиці пишуться в дві колонки: в лівій колонці російською мовою, а в правій - українською. Таблиця на відсутність м'якого знака в тих словах української мови, які в російській мові пишуться з м'яким знаком, може. мати такий вигляд: голубь - голуб; степь - степ; семь - сім; печь - піч Подібні таблиці можна виготовити: на вживання в українській мові апострофа і відсутність його в словах російської мови: пять - п'ять; мясо - м'ясо на вживання твердого чи м'якого знака у словах російської мови, коли у відповідних словах української мови пишеться апостроф: съезд - з'їзд; кровью - кров'ю Багато порівняльних таблиць можна використати на відмінкові закінчення іменників. Наприклад: межой - межею; ключём - ключем; в книге - в книзі; концом - кінцем Використовуючи порівняльні таблиці, необхідно звертати увагу не лише на відмінності в обох мовах, а й на те, що є спільним в словах обох мов. Таке наголошування на спільності рис в українській і російській мовах допомагає учням, з одного боку, усвідомити конкретно, на прикладах поняття про спорідненість, близькість двох братніх мов, а з другого, - сприяє глибшому усвідомленню граматичних ознак як тої, так і другої мови взагалі [3]. Наприклад, розглядаючи порівняльну таблицю про правопис ненаголошених в українській і російській мовах, звертаємо увагу учнів, що ненаголошені голосні як в російській, так і в українській мовах перевіряються наголосом: село - сёла; село - села сидеть - сидя; сидіти - сидячи Порівняльні таблиці доцільно використовувати як під час вивчення, з'ясування нового, так і при закріпленні, особливо при повторенні вивченого [101].

2.1.8 Використання наочних засобів на уроках розвитку мовлення

Велике значення для розвитку мовленнєвої діяльності мають наочні засоби, що їх використовує вчитель, виконуючи при цьому різні дидактичні завдання: концентрація уваги; розвиток мислительних процесів; розвиток пам'яті; формування певних стандартів мовлення (побудова тексту, правильність вимови та ін.). Спробуємо розглянути та охарактеризувати аспекти використання наочності на уроках розвитку мовлення, у випадках, коли він покращує роботу класу, а, отже, і знання учнів. Використання наочних посібників (малюнків, схем, таблиць), багато в чому допоможе дітям зрозуміти фактичний зміст твору (1 клас). Адже школярі в цьому випадку мають змогу не лише чути голос вчителя (учня), який читає твір та бачити букви (абстрактний, знаковий елемент), але й дивитись на самих персонажів, аналізувати причинно-наслідкові зв'язки, виражально-зображувальні засоби, що їх застосував автор. Звичайно, такий вплив відразу на декілька органів чуттів, у різноманітних формах покращить процес сприймання учнями почутого і побаченого [25; 11]. Виділивши за допомогою таких таблиць головне, вчитель забезпечить і належне розуміння основної думки твору учнями. Сприймання покращується і за рахунок елементу цікавості, який, звичайно, присутній на уроках такого виду. Щодо уваги учнів, то треба зауважити, що за невмілого використання педагогом на уроці будь-якого засобу (чи то малюнка, чи то грамзапису) можливе зниження дитячої уваги, і тут на допомогу має прийти педагогічна майстерність учителя, його вміння вчасно запропонувати те, з чим він хоче працювати. Діалог - це бесіда двох або більше осіб, тому уміння складати діалоги, розігрувати його потрібне для вироблення комунікативних навичок дитини. Наочні засоби є гарним помічником вчителя в плані подання тематики діалогів. Складною темою у виховному плані є виховання етичних якостей особистості. На уроках розвитку мовленнєвої діяльності необхідно концентрувати увагу учнів на дотриманні правил етикету під час розмови (не перебивати партнера, поважати його точку зору). Дитині легше буде засвоїти ці правила, якщо вони будуть подані у цікавій формі, змодельовані на практиці. Величезні можливості ТЗН в цьому плані. Наочність в тій чи іншій формі (малюнок, опис, кінофільм) зможе цікаво запропонувати матеріал для роздумів. Ще однією величезною проблемою дітей є використання українських форм звертання. (Оленко, Оксано, Володимире). Адже самі дорослі дуже рідко використовують такі форми в щоденному мовленні. Діти переймають від батьків використання називного, а не кличного відмінка (закінчення нульове або - а, - я). І тут вже завдання педагога не навчити, а перевчити, що в десятки разів складніше, якщо мова йде про діяльність дітей 6-10 річного віку. Для такого навчання потрібно подати матеріал в якомога компактнішій, зрозумілій та цікавій формі. Допоможуть у цьому сучасні методи і прийоми та засоби дидактики, одним з яких і є комп'ютер за умови правильного і доцільного застосовування [69]. Умілий підбір дидактичних засобів наочного характеру та поєднанням педагогічної майстерності сформують, на нашу думку, належне підґрунтя для оволодіння учнями матеріалом, сформують уміння правильно будувати зв'язні висловлення та виконати інші необхідні в цьому плані завдання.

2.2 Експериментальне дослідження обґрунтованості використання наочності для формування позитивних мотивів навчання

Проведене у 2004-2005 рр. на базі Тернопільської загальноосвітньої школи - дитячого садка № 35 експериментальне дослідження, у якому взяли участь учні 4 класів, дозволило нам отримати певні результати. Метою дослідження було обґрунтування використання наочних засобів на уроках української мови. Для досягнення мети нами були створені експериментальна та контрольна група учнів. До першої групи (експериментальної) ввійшли учні 4-А класу, до контрольної - 4-Б класу. Контрольний клас працював за традиційною методикою з фрагментальним використанням елементів наочного навчання. В експериментальному класі навчання на уроках української мови проводилось з обов'язковим використанням наочних посібників різного характеру (таблиць, схем, аудіо та відео наочності та ін). На певних уроках було здійснено контроль учнів, для якого використовувались однакові завдання як у контрольному, так і в експериментальному класах. Аналіз об'єктів контролю в початкових класах дозволив визначити критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, серед яких [37]: якість знань, міцність, повнота; рівень сформованості вмінь, копіювання зразка способу діяльності; рівень оволодіння досвідом творчої діяльності, уміння виконувати творчі вправи, розв'язувати проблеми; рівень самостійності учня під час виконання завдання тощо. Для оцінювання пропонуємо чотири інтегровані рівні навчальних досягнень учнів початкових класів (початковий - І, середній - ІІ, достатній -ІІІ, високий - ІV). Перевірка аудіативних умінь здійснювалась на основі оповідання Лариси Письменної “Андрійко та Бублик” (див. додаток И). Навчальні досягнення учнів по класах представлені в таблиці (див. таблицю 1).

Таблиця 1.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Сприймання на слух незнайомого тексту і розуміння його фактичного змісту

І

-

-

ІІ

10

17

ІІІ

65

63

IV

25

20

Встановлення причинно-наслідкових зв'язків

І

-

7

ІІ

25

36

ІІІ

55

44

IV

20

13

Розуміння основної думки та образних висловів

І

-

5

ІІ

15

26

ІІІ

46

47

IV

39

12

Перевірка сформованості діалогічного мовлення здійснювалась індивідуально. Учням була запропонована наступна ситуація для діалогу: Ти хочеш придбати нову річ. Батьки вважають, що вона тобі не потрібна. Спробуй довести свою думку і переконай батьків купити те, що хочеш. В таблиці 2 запропоновані результати учнів.

Таблиця 2.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Складання діалогу на задану тему

І

-

2

ІІ

9

18

ІІІ

70

68

IV

21

12

Використання ввічливих слів, українських форм звертання

І

-

4

ІІ

36

42

ІІІ

40

40

IV

24

14

Дотримання правил спілкування і норм літературної мови

І

-

7

ІІ

12

36

ІІІ

56

47

IV

32

10

Уміння усно переказувати текст перевірялось за відповідним завданням: переказати текст стисло, використовуючи допоміжні слова (див. додаток І). Результати учнів представлені в таблиці 3.

Таблиця 3.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Переказування тексту розповідного характеру

І

-

1

ІІ

15

57

ІІІ

68

32

IV

17

10

Побудова висловлювань на задану тему

І

1

4

ІІ

34

60

ІІІ

51

31

IV

14

5

Лаконічний виклад матеріалу

І

-

3

ІІ

35

48

ІІІ

37

38

IV

28

11

Аналогічно перевірялись вміння письмового переказу (див. додаток Й). Результати учнів з письмового переказу занесені в таблицю 4.

Таблиця 4.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Переказування тексту розповідного характеру

І

1

4

ІІ

2

33

ІІІ

66

45

IV

31

18

Побудова висловлювань на задану тему

І

-

6

ІІ

9

38

ІІІ

55

36

IV

36

20

Лаконічний виклад матеріалу

І

-

5

ІІ

15

36

ІІІ

46

47

IV

39

12

Оцінювання мовних знань і умінь здійснювалось за матеріалами теми “Текст” (див. додаток Ї). Перевірці підлягали знання та вміння з мови, які необхідні, передусім, для правильного використання мовних одиниць. Результати даної перевірки поміщені в таблиці 5.

Таблиця 5.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Розпізнання вивченого мовного явища

І

3

3

ІІ

25

56

ІІІ

45

21

IV

27

20

Групування, класифікування

І

2

5

ІІ

10

36

ІІІ

67

44

IV

21

15

Розуміння значення мовних одиниць

І

4

8

ІІ

12

31

ІІІ

46

43

IV

38

18

Для перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності учнів був запропонований диктант (див. додаток Ж). Результати перевірки див. у таблиці 6.

Таблиця 6.

Вміння учнів

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Письмо слів на вивчені орфограми

І

3

6

ІІ

16

57

ІІІ

54

22

IV

27

15

Письмо слів, визначених для запам'ятовування

І

-

3

ІІ

21

41

ІІІ

59

44

IV

20

12

Постановка розділових знаків, відповідно до правил пунктуації

І

-

1

ІІ

17

29

ІІІ

42

48

IV

41

22

Проведені вище зазначені контрольні роботи дозволили занести результати навчання учнів експериментального і контрольного класів у зведену таблицю (див. таблицю 7).

Таблиця 7.

Вид перевірки

Рівень н/д

Кількість учнів експериментального класу (у%)

Кількість учнів контрольного класу (у%)

Аудіювання

І

-

4

ІІ

16,6

26,3

ІІІ

55,3

55,3

IV

28

15

Діалогічне мовлення

І

-

4,3

ІІ

3

32

ІІІ

55,3

51,6

IV

25,6

12

Усний переказ

І

0,3

2,6

ІІ

28

55

ІІІ

52

33,6

IV

19,6

8,6

Письмовий переказ

І

0,3

5

ІІ

8,6

35,6

ІІІ

55,6

42,6

IV

35,3

16,6

Мовна тема

І

3

5,3

ІІ

3

41

ІІІ

52,6

36

IV

28,6

17,6

Диктант

І

1

3,3

ІІ

18

42,3

ІІІ

51,6

38

IV

29,3

16,3

Як бачимо із загальної таблиці, рівень знань, умінь і навичок експериментального класу значно вищий, ніж рівень знань контрольного класу. Ці дані дають змогу стверджувати, що за умови вдалого використання наочних засобів навчання на уроці української мови в початковій школі збільшується рівень мотивації учнів і, як наслідок, загальний рівень їх навчальних досягнень. Поставлена нами гіпотеза підтвердилася і, на нашу думку, може знайти своє відображення в практиці вчителів початкової школи.

Висновки

Таким чином, наочність навчання - це одна з найважливіших умов, що забезпечує успішне формування в учнів всіх форм мислення, слугує для них джерелом отримання об'єктивних наукових знань, розвитку мовлення та самостійного розуміння матеріалу. У процесі сприйняття об'єкту поряд зі сприйманням беруть участь пам'ять і мислення. Образ об'єкту, який сприймається є наочним тільки тоді, коли дитина аналізує об'єкт, співставляє його зі вже набутим досвідом. Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини. Ступінь наочності може бути різним в залежності від індивідуальних особливостей дитини, від рівня розвитку її пізнавальних здатностей, знань, ступеню наочності початкових образів сприймання. Принцип наочності виходить із самого процесу сприйняття, осмислення та узагальнення учнями навчального матеріалу. Наочність забезпечує зв'язок між конкретним і абстрактним, бере участь у розвитку абстрактного мислення, у багатьох випадках є його підґрунтям [50]. Перед загальноосвітніми школами стоїть одне з першочергових завдань: забезпечити успішне вивчення української мови, домогтися вільного володіння нею. Мова - явище суспільне. В своїй суспільній функції вона є, з одного боку, „слухова” - усне мовлення; з іншою, - „зорова" - писемне мовлення. Формування у школярів навичок усного і писемного мовлення - важке і багатогранне завдання, що стоїть перед вчителем. Головне в методиці уроку мови полягає у використанні таких наочних дидактичних засобів, які на основі слухових, зорових і моторних (пов'язані з рухом пишучої руки) відчуттів викликали б у школярів яскраві слухові і зорові враження [30]. Аналогічні результати, на користь використання наочних посібників на уроках української мови, показало наше дослідження, що дає змогу висловити концепцію: Навчальний процес на уроках рідної мови стане більш раціональнішим, рівень навчальних досягнень підвищиться, а мотиваційний компонент уроку набуде нових властивостей за умови широкого але обґрунтованого використання наочності.


Подобные документы

  • Мотиваційний компонент як складова психолого-педагогічної основи уроку рідної мови в початкових класах. Місце наочних посібників на уроках читання, при вивченні правопису та граматики. Використання комп’ютера як багатофункціонального технічного засобу.

    дипломная работа [483,7 K], добавлен 14.07.2009

  • Проблеми мотивації навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови в початкових класах. Психолого-педагогічні умови формування пізнавального інтересу в молодшому шкільному віці. Лінгво-дидактичні основи вивчення прикметника в початкових класах.

    дипломная работа [3,0 M], добавлен 24.09.2009

  • Формування та розвиток творчої особистості. Загальна суть інтерактивного навчання. Шляхи вдосконалення сучасного уроку української мови завдяки інтерактивним технологіям. Структура і методи інтерактивного уроку. Технології колективно-групового навчання.

    реферат [27,9 K], добавлен 23.09.2014

  • Теорія і практика, психолого-педагогічні та методологічні основи, шляхи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів. Організація та зміст експериментального дослідження ефективності формування умінь і навичок учнів на уроках рідної мови.

    дипломная работа [93,9 K], добавлен 27.09.2009

  • Психолого-педагогічна література з досліджуваної проблеми. Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів. Дослідно-експериментальна робота на уроках рідної мови в 2 класі. Організація експериментального навчання, його результати.

    дипломная работа [430,7 K], добавлен 24.05.2010

  • Психолого-педагогічне трактування сутності поняття "культура мовлення" та основи її формування у молодших школярів. Розвиток усного і писемного мовлення на уроках рідної мови, диференційована система творчих робіт учнів як засобу її формування.

    дипломная работа [134,3 K], добавлен 06.11.2009

  • Загальне уявлення про самостійну роботу як виду навчальної діяльності школяра. Дидактичні умови формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності. Організація самостійної роботи на уроках рідної мови. Структура уроку початкової школи.

    курсовая работа [92,9 K], добавлен 09.06.2011

  • Історія формування позитивної мотивації у навчанні. Виховання відчуття боргу, відповідальності та профорієнтації. Особливості проведення уроку англійської мови на теми "I`ve got an idea", "Plenty of things to do", "The life of social environment".

    курсовая работа [48,0 K], добавлен 16.11.2010

  • Форми навчання як категорії дидактичного процесу. Методика застосування проблемного навчання на уроках рідної мови. Шляхи впровадження проблемного навчання на уроках української мови. Особливості організації проблемного навчання в початкових класах.

    дипломная работа [128,5 K], добавлен 21.04.2014

  • Розробка сценарію відкритого уроку-свята на честь дня рідної української мови. Вибір і побудова загального плану вступних і лекційних віршованих матеріалів в системі "учень-вчитель" по розкриттю багатства, мелодійності і різноманітності української мови.

    разработка урока [16,7 K], добавлен 18.05.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.