Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні

охоронний (психолого-педагогічний), який передбачає соціально-педагогічну охорону і захист дітей (на противагу існуючій системі каральних заходів), неповнолітніх з відхиленнями у поведінці; дітей і підлітків, які зазнали жорстокості, насильство; неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі; створення юридичних консультативних пунктів, що мають забезпечувати захист прав та інтересів дитини, роз'яснювати положення чинного законодавства про пільги молодим сім'ям, жінкам, неповнолітнім, молоді; соціально-правову психолого-педагогічну підтримку дітей з неповних сімей, формування правового ставлення до своїх батьківських функцій тих, хто розлучився і пішов з сім'ї, а також батьків, які не були в шлюбі; надання соціально-правової допомоги сиротам, інвалідам і сім'ям інвалідів, що мають неповнолітніх дітей, малозабезпеченим сім'ям групи ризику, дітям, які стали жертвами екологічних і техногенних катастроф, а також тим, хто потрапив в інші екстремальні ситуації (біженці, переселенці) тощо.

У дослідженні доведено, що реалізація соціально-педагогічного захисту можлива лише за умови широкого розгортання мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям, підліткам і молоді. Узагальнений матеріал дає змогу, на нашу думку, дійти висновку, що ці служби повинні враховувати: сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальний заклад, місце проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні і найтиповіші соціальні та психологічні проблеми дітей, підлітків і молоді (наприклад, питання правового захисту, профілактики відхилень у поведінці, сексуальності, психологічні проблеми); категорії дітей, підлітків і молоді (учні, службовці, робітники, юнаки, дівчата, члени багатодітних, неповних, неблагополучних, деморалізованих та інших сімей).

У третьому розділі "Система діяльності центрів соціальних служб для молоді з соціальної допомоги різним категоріям дітей та юнацтва" проаналізовано етапи становлення й розвитку системи соціальних служб у вітчизняній та зарубіжній практиці, визначено ефективність цільових програм здійснення соціальної допомоги різним категоріям молоді у працевлаштуванні, організації культурно-дозвілєвої діяльності, матеріальному забезпеченні, напрями реалізації проектів їх соціального обслуговування у системі діяльності центрів соціальних служб для молоді.

У розвитку практики соціальної роботи в різних регіонах колишнього Союзу за останню чверть століття умовно (але достатньо чітко) виокремлюються якісно різні етапи. Перший етап - 60-ті роки, які стали періодом початкового нагромадження досвіду, емпіричного пошуку, визначили основні передумови появи у суспільстві спеціалістів, які орієнтуються на організацію соціально-педагогічної роботи в соціумі, мікросередовищі. Перші такі фахівці з'явилися в галузі соціального виховання. Незважаючи на різні найменування їхніх посад (організатор позакласної роботи і позашкільної роботи школи, педагог-організатор комунальної служби, вихователь кімнати школяра у будинку, керівник підліткового клубу та ін.), всі вони за своєю сутністю були прототипом працівника соціальної служби, оскільки виконували соціально-педагогічні функції і продовжували розвивати в нових умовах гуманістичні традиції вітчизняної педагогіки середовища початку ХХ століття. Рівень розвитку соціальних служб на цьому етапі можна визначити як організаційно-емпіричний.

На межі 70-80-х років суспільна необхідність, досягнення передового досвіду соціального виховання вивели проблему на новий рівень її вирішення. У країні почала розвиватися розгалужена мережа різноманітних комплексів - соціально-педагогічних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл-комплексів та ін. Це була спроба цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, комплексної організації соціальної роботи у мікрорайоні. Однак, не принижуючи значення існуючого досвіду, разом з тим було б несправедливим його перебільшувати. Розвиток системи соціальної роботи продовжував стримуватися організаційною, кадровою, фінансово-ресурсною незабезпеченістю. Процес гальмувався підходом, який вже склався, а саме: функції соціальної роботи ніби розподілялися між традиційно існуючими службами, закладами освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення. Перевантаження, яке спостерігалося внаслідок цього у різних за професіями фахівців (учителів, лікарів, робітників міліції та ін.) через виконання не властивих для них обов`язків, з одного боку, заважало повноцінному виконанню ними своїх безпосередніх функцій, а з іншого - гальмувало розвиток в країні соціальної роботи як самостійної професії.

Опинившись у такій ситуації, школа майже два десятиріччя намагалася по суті сама вирішити питання формування взаємин дорослих і дітей в соціумі, організації дозвілля у відкритому середовищі. Непроста ситуація склалася і в сфері охорони здоров`я через відсутність медичних соціальних працівників, функції яких лише частково і непрофесійно виконували спеціалісти інших галузей. Соціальну роботу з підлітками девіантної поведінки і сім`ями "груп ризику" через відсутність соціальних працівників-професіоналів протягом тривалого часу було покладено на органи міліції. Не існувало системи соціальної роботи з інвалідами, людьми похилого віку, іншими категоріями людей, які особливо потребували соціального захисту.

Глибока криза суспільства виявила і різко збільшила соціальну незахищеність великої кількості сімей, посилила соціальне напруження. Все це загострило і поставило на порядок денний проблему пошуку шляхів докорінного економічного, матеріального і духовно-морального оздоровлення суспільства як гарантії задоволення потреб, захисту інтересів прав особистості.

Окремі заходи із соціального захисту та соціального забезпечення населення, що здійснювалися в країні (переважно безсистемні, які мали іноді грошовий вираз у вигляді створення соціальних фондів особам, що перебували за межею бідності), давали лише тимчасовий економічний і політичний ефект. Вони не могли протистояти інфляційним процесам, стрімкому збільшенню числа осіб, які потребували соціальної допомоги при недостатньому бюджетному ресурсі. Крім того, матеріальна допомога далеко не завжди виявлялася ефективним, доцільним видом і засобом соціальної допомоги. Назріла потреба в докорінній зміні соціальної політики суспільства і держави, подоланні розмежування соціальних, психологічних, педагогічних, медичних, правових заходів і орієнтації міжвідомчої системи служб соціальної допомоги населенню на задоволення його потреб.

На кінець 80-х років в країні виникли всі необхідні передумови для переходу на державний рівень вирішення проблеми в сфері соціальної роботи, створення системи служб соціальної допомоги населенню з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення. Соціальні служби для молоді - це сукупність різнопрофільних установ, діяльність яких спрямована на відродження зруйнованих і створення нових соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних та інших умов, які мають забезпечувати на сучасному рівні розвиток і виживання молоді, її повну самореалізацію.

Найважливішими принципами діяльності соціальної служби для молоді, як і всієї соціальної роботи, є: гуманізм, повага до особистості, допомога молодій людині, дитині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, віросповідання; партнерство і взаємна довіра, добровільність звертання за допомогою, поважання особистої свободи клієнта; конфіденційність, збереження таємниці, використання лише тих фактів і даних, які необхідні для надання допомоги; оскарження дій працівників соціальної служби, якщо вони відмовляються допомогти, виявляють непрофесійність й неповагу до клієнта; безкоштовність (доступність цін).

Основні функції соціальної служби для молоді:

соціально-педагогічна допомога особі, а також різним категоріям і групам молоді, що сприятиме успішній їх інтеграції у громадське життя;

соціально-педагогічна профілактика явищ, які негативно впливають на процес формування і становлення особистості та зумовлюють соціальну напруженість;

корекція соціальної поведінки та самопочуття підростаючої людини, яка опинилась у скрутних умовах або переживає кризову дискомфортну ситуацію;

соціальна реабілітація, спрямована на відновлення порушених соціальних зв'язків, з допомогою мобілізації насамперед внутрішніх ресурсів, творчого потенціалу особистості, використання її природної активності.

Динаміку надання соціальних послуг в системі центрів ССМ за 1996-1998 відтворено у табл.1.

Таблиця 1. Динаміка надання соціальних послуг в системі центрів соціальних служб для молоді за 1996-1998 роки

Таким чином, спостерігається стійка тенденція в наданні профілактичної, корекційної, реадаптаційної допомоги, що свідчить про динаміку соціалізації особистості. Значно зросли групові форми роботи та послуги, що надаються по Телефону Довіри. Це можна пояснити як поширенням таких форм роботи, так і їх специфікою. В той час, коли знизилась кількість звертань за правовою і медичною допомогою, зросла кількість звертань із питань профорієнтації. Це можна пояснити тим, що батьки дітей-інвалідів та молоді інваліди отримали певний обсяг інформації з питань правового захисту. Зниження рівня медичної допомоги пояснюється визначенням пріоритетів соціальної роботи в центрах ССМ у напрямі надання немедичних послуг. Профорієнтаційна допомога свідчить про позитивні зрушення у процесі соціалізації.

Головними завданнями центрів соціальних служб для молоді є реалізація державних, національних і галузевих програм соціальної допомоги і підтримки дітей та молоді. Цими програмами є: Державна програма боротьби зі злочинністю; Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997 рр.; Доручення Кабінету Міністрів України від 29.09.94. № 1638/96 щодо забезпечення здійснення заходів протидії пияцтву, алкоголізму та вживанню тютюну; Національна програма профілактики СНІДу на 1995-1997 рр.; Національна програма планування сім'ї; Довготривала програма поліпшення становища жінок, сімей, охорони материнства і дитинства; Державна Національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття); Програма правової освіти населення України; Комплексні програми розв'язання проблем інвалідності; Постанова Кабінету Міністрів від 5.04.94. № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального забезпечення дітей сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків"; Програма зайнятості населення на 1997-2000 роки.

У цих документах підкреслено, що особливої уваги і державної підтримки потребують діти, які живуть у винятково важких соціальних умовах. До них належать: діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти - жертви екологічних і техногенних катастроф, діти з асоціальних сімей, неповнолітні, які порушили Закон, наркомани й ті, що зловживають спиртним. Кожна з названих категорій потребує диференційованого підходу до форм її соціальної підтримки. В центрі уваги суспільства залишається найважливіша соціальна інституція - сім'я, від рівня розвитку якої залежить процес соціалізації дітей і молоді. Тому головна увага в нашій дослідно-проектній роботі зверталася на зміст, функції, форми і методи роботи соціальних служб із сім'єю. Досвід реалізації представлених у дослідженні проектів свідчить про те, що найуспішніше реалізуються такі напрями, як підготовка молоді до сімейного життя та допомога молодим сім'ям зі стабілізації сімейних відносин. Розвивається консультативна, клубна робота, організовуються свята сім'ї, запроваджуються акції, спрямовані на допомогу багатодітним, малозабезпеченим сім'ям. До роботи залучаються засоби масової інформації, видаються методичні матеріали.

З метою конкретизації різних форм державно-громадської соціальної служби для дітей, підлітків і молоді було розроблено орієнтовні положення ряду організацій, основна мета яких - здійснювати першу допомогу дітям, неповнолітнім і молоді на основі принципів добровільності й анонімності. У роботі наведено приклад діяльності Центру соціально-психологічної підтримки дітей і підлітків, що розглядається нами як самоврядна організація, куди входять різнопрофільні соціальні служби, і яка координує діяльність самостійних служб. У пропонованому варіанті допомога дітям і підліткам організована на основі виховних і корекційних можливостей відділів Центру відповідно до розглядуваних випадків.

Ідею соціально-педагогічної допомоги дітям і підліткам закладено у розробленому нами у складі тимчасового творчого колективу НДІ проблем молоді пакеті документів щодо створення і діяльності притулку для неповнолітніх. Створення притулку для неповнолітніх дає змогу певною мірою захистити від криміногенного впливу підлітків, які не скоїли злочину; допомогти їм у встановленні психологічної рівноваги, налагодженні взаємин з сім'єю, школою, виховним закладом; корегувати поведінку; отримувати кваліфіковану юридичну допомогу, забезпечуючи тимчасове проживання дитини у нормальних побутових умовах.

Основними факторами, що підтверджують доцільність функціонування притулків для дітей і підлітків, є: здійснення очної і заочної консультативної допомоги неповнолітнім, їхнім батькам і вчителям у кризових ситуаціях; підвищення рівня соціальної адаптації дітей і підлітків, рання профілактика відхилень у поведінці; практична допомога батькам і вчителям у створенні сприятливого психологічного клімату в сім'ї і навчальних закладах; захист прав дітей відповідно до чинного законодавства і міжнародної Конвенції про права дитини.

Запропонований у дослідженні проект створення Телефону Довіри (ТД) в системі соціальних служб для молоді зумовлюється рядом факторів, а саме: урбанізація і криза сім'ї, криза суспільства і складна соціальна ситуація, наростання психологічного напруження у підлітковому і молодіжному середовищі, відсутність орієнтирів і навичок психологічної культури, небезпека наростання патогенної і криміногенної ситуацій та кризових станів, зростання рівнів молодіжної злочинності, збільшення кількості психосоматичних і психічних захворювань, самогубств, спроб самогубств серед підлітків і молодих людей. Варто враховувати й те, що регіон відчуває на собі наслідки Чорнобильської катастрофи. За таких обставин актуалізується завдання створення служб, здатних подати соціально-психологічну допомогу окремій людині, а також виконати роль чутливого барометру настроїв, назрівання конфліктних ситуацій, виникнення больових точок у підлітковому і молодіжному середовищі. Анонімність бесід по ТД даватиме змогу підліткам розповісти про свої проблеми і бути почутим зацікавленим співбесідником, який зрозуміє і зуміє підказати шляхи виходу з безвиході.

Мета діяльності ТД - допомога підліткам і молоді, які переживають кризовий стан, профілактика і запобігання девіантній, делінквентній і суіцидній поведінці. Завдання ТД: забезпечити доступність і своєчасність кваліфікованої соціально-психологічної допомоги підліткам незалежно від їх соціального статусу, місця проживання; допомогти абонентам пережити конфлікти та інші психотравмуючі ситуації; актуалізувати їхні творчі, інтелектуальні, особистісні, духовні та фізичні ресурси для виходу з кризового стану; давати по ТД психолого-педагогічні та інформаційні консультації дітям, батькам і вчителям з психологічних, педагогічних проблем соціалізації, розвитку особистості молодої людини з метою встановлення зв'язку з іншими соціальними службами і спеціалістами.

Перспективним для наукового осмислення і практичної розробки є також проект таких соціальних служб, як школа соціотерапії, бюро розв'язання соціально-правових питань, спортивний комплекс. Доцільно почати розробку вихідної концепції соціального захисту дитинства в Україні, що грунтується на аналізі реального становища дітей, законодавчих актів і державної політики соціального захисту дитинства.

Нами визначені перспективи роботи соціальних служб для молоді з питань протидії негативним явищам у молодіжному середовищі, пов'язані з:

подальшим розвитком і застосуванням комплексного, системного підходу;

підвищенням фахового рівня спеціалістів соціальних служб;

пошуком і використанням інноваційних методів і прийомів роботи;

розширенням і зміцненням взаємозв'язків з вітчизняними та зарубіжними спеціалістами з проблем протидії негативним явищам у молодіжному середовищі.

У дослідженні доведено, що нині склалася певна система соціальної підтримки осіб з обмеженими можливостями, основу якої становлять наступні чинники: соціальна опіка інвалідів і сиріт; соціально-педагогічний патронаж сімей, які виховують дітей-інвалідів; організація самопідтримуючої та взаємопідтримуючої діяльності; стимулювання прогресивної громадської думки на підтримку інвалідів.

Незважаючи на певну роботу, яку проводять обласні центри соціальних служб для молоді із зазначених напрямів діяльності, основною тенденцією, що спостерігається майже в усіх областях, є обмеженість фінансування, неусвідомлення окремими облдержадміністраціями важливості соціальної роботи з молоддю. Це, в свою чергу, негативно впливає на виконання державних програм і призводить до плинності кадрів.

Отже, впровадження програм соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації різних категорій дітей і молоді у діяльність соціальних служб свідчить про значну увагу суспільства і кожної особистості до тих форм і методів, які допомагають вирішити складні проблеми соціальної та міжособистісної взаємодії. Діяльність соціальних служб у різних регіонах України починає набувати системного, організованого характеру.

У четвертому розділі "Взаємодія державних, громадських та благодійних організацій у здійсненні програм і проектів соціальної реабілітації дітей та молоді в Україні" наведено результати реалізації програм соціальної реабілітації віктимних особистостей і соціальних груп, а також соціальних проектів соціальної реабілітації хворих на СНІД і наркоманів, створених на основі розробленої нами концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю, висвітлено специфічні форми та методи соціальної реабілітації осіб з особливими потребами, доведено необхідність взаємозв'язку державних, громадських і благодійних організацій у здійсненні проектів соціальної реабілітації дітей та молоді в Україні, визначено перспективи цієї взаємодії.

У ході дослідження виявлено шляхи вирішення проблеми соціальної реабілітації віктимних особистостей, а саме: створення системи державної статистики, оскільки наявність об'єктивних даних про дітей групи ризику зумовлює напрями консолідації державних і недержавних структур у створенні перспективних моделей соціального патронажу дітей вулиці, врахування регіональної специфіки. Доведена неперспективність соціалізації дітей вулиці у таких традиційних моделях, як школи-інтернати та притулки. Перша модель потребує професіоналів, що володіють технологіями індивідуального і диференційованого підходів до вирішення різнобічних проблем, з якими стикаються діти цієї категорії, залучення державних, громадських і релігійних структур, що не завжди виправдано контекстом соціальної політики щодо церкви і відсутністю фінансового забезпечення благодійності. Друга модель має свої мінуси у зв'язку з нетривалим періодом перебування дітей у притулках (один місяць), відсутністю кадрового потенціалу соціальних працівників і системи поетапної ресоціалізації дітей вулиці. Ця модель є швидше перехідною, ніж стабільною для більшості регіонів.

Наведені у дослідженні дані про стан, рівень і динаміку ВІЛ/СНІДу свідчать, що хоча в Україні, на відміну від багатьох інших держав світу, реалізується національна програма боротьби з цими негативними явищами, все ж, спостерігається обмеженість можливостей, насамперед матеріальних і професійних щодо контролю ситуації. Спроби розв'язати цю проблему з допомогою медицини зазнали невдачі, оскільки на рівні сучасної науки не вдається розробити доступні і водночас ефективні тест-системи раннього виявлення ВІЛ-інфікованості, виготовити лікарські препарати, які б забезпечили запобігання інфікованості, припинити перехід вірусу в стан СНІДу, а тим більше вилікувати хворобу.

Внаслідок усвідомлення неможливості розв'язати проблему поширення ВІЛ-інфекції з допомогою медичних і правових засобів протидії, в розділі розглянуто приклади звертання до соціальної психології - науки, яка досліджує взаємодію особистості й соціальних явищ, механізми формування установок на моделі поведінки і спосіб життя під впливом макро - і мікросоціуму. Теорії, поняття і методи соціальної психології, а також наук, тісно пов'язаних з нею, виявилися важливим підґрунтям для розробки профілактичних, терапевтичних і реадаптаційних проектів соціально-педагогічного впливу на особистість. Вони мають освітній, виховний та медичний характер. Освітні програми спрямовані на роз'яснення небезпеки ВІЛ-інфекції, її зв'язку з ризикованою сексуальною поведінкою, ін'єкційним уживанням наркотиків. В Україні існують багато локальних освітніх та виховних програм і проектів для дітей і підлітків (факультативи з валеології в ряді навчальних закладів), тренінги на базі позашкільних закладів, соціальних служб для молоді та служб у справах неповнолітніх, пенітенціарних закладів, релігійних організацій і творчих спілок (музичні акції проти СНІДу та наркоманії), засобах масової інформації. Ряд програм спрямовані на психологічну підтримку ВІЛ-інфікованих, розповсюдження презервативів, профілактику ВІЛ серед шприцевих наркоманів і працівниць секс-бізнесу, реабілітацію дітей та підлітків, які мешкають на вулиці. Медичний аспект превенції спрямовано на забезпечення безпеки донорської крові, обстежень на ВІЛ-інфекцію, контроль за епідеміологічною ситуацією.

Відповідно до Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" один з основних напрямів роботи ОЦССМ - надання молодим інвалідам різнопланової допомоги (матеріальної, психологічної, юридичної, педагогічної). Свідченням цього стала "Програма соціальної реабілітації дітей-інвалідів і молодих інвалідів", яка виявилася оптимальним інструментом регуляції сфери їх соціального захисту.

Програма відповідає принципам гуманістичності (врахування інтересів, запитів і потреб інвалідів як соціальної групи, вікових і статевих особливостей психофізичного розвитку кожної особистості, ступеня і виду інвалідності); наскрізності й наступності (організація соціально-педагогічної, психокорекційної, медичної і професійної допомоги); регіональності (врахування ролі етнопсихологічних особливостей розвитку особистості, національно-художнього мислення та відповідність морально-етичним ідеалам народу).

Під час реалізації проектів виконувалися такі завдання: реконструкція соціокультурного оточення дітей-інвалідів, допомога в комунікації і навчанні, соціально-психологічна робота з батьками дітей-інвалідів; допомога в професійному самовизначенні, влаштуванні на роботу; організація дозвілля і спілкування; виявлення і розвиток творчих здібностей; охорона прав інвалідів; медична, педагогічна і психологічна допомога; створення позитивної громадської думки щодо проблем інвалідності. Одержані результати свідчать про те, що виконати ці завдання можна лише в разі координації зусиль державних організацій (охорона здоров`я, освіта, соціальний захист) і суспільства: активне залучення населення, громадських, неформальних організацій і об`єднань, у тому числі інвалідів та їх родичів.

Безумовно, вирішити питання профілактики, соціальної адаптації та реабілітації різних категорій дітей і молоді здатні лише професійні соціальні працівники, які мають досвід роботи і володіють високою педагогічною майстерністю, здійснюють взаємозв'язок між державними, громадськими, благодійними організаціями з метою оптимального вирішення соціальних проблем дітей та молоді. Їх знання та практичні вміння використані нами під час реалізації протягом 1997/1998 років проекту "Соціальна освіта в Україні", що почав здійснюватися після підписання угоди між Міжнародною федерацією соціальних працівників, Християнським дитячим фондом та ЮНІСЕФ у травні 1997 року за активної участі Української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи. Стратегічна мета цього проекту полягала в наданні допомоги професіональним педагогам соціальних дисциплін, соціальним працівникам, в тому числі спеціалістам центрів соціальних служб для молоді, представникам державних структур і громадських організацій, студентам факультетів, відділень, шкіл соціальної педагогіки і соціальної роботи у підвищенні рівня соціальної освіти. Наведені у розділі результати реалізації проекту свідчать про перспективність взаємодії професіоналів у вирішенні проблем соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні.

ВИСНОВКИ

1. Втілення нових політичних та економічних державних засад розбудови України потребує не тільки переосмислення попереднього досвіду, а й створення якісно нової концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. Труднощі, які об'єктивно виникають на цьому шляху, зумовлюють необхідність розробки наукових підходів до організації соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді, пошуку найефективніших шляхів, форм і методів взаємодії соціальних інститутів і громадських організацій, благодійних і міжнародних фондів, здатних здійснити підтримку усіх ланок теорії та практики соціальної роботи. Суттєвою характеристикою сучасного етапу її розвитку є актуалізація соціально-педагогічної діяльності, пов'язаної із формуванням у дітей та молоді соціальних навичок, соціальної позиції, стійкого імунітету до негативних явищ і протиправної поведінки, надання кожній особистості допомоги з метою формування у неї навичок самодопомоги і самореалізації. Передбачається, що особистість сама навчиться допомагати собі у вирішенні численних проблем, подоланні життєвих труднощів і негараздів, зміцнювати свій дух.

2. У процесі дослідження виділено якісно різні етапи розвитку практики соціальної роботи в різних регіонах колишнього Союзу за останню чверть століття. Перший етап - 60-ті роки, які стали періодом початкового нагромадження досвіду, емпіричного пошуку, появи у суспільстві спеціалістів, які орієнтуються на організацію соціально-педагогічної роботи в соціумі, мікросередовищі. На межі 70-80-х років суспільна необхідність, досягнення передового досвіду соціального виховання вивели проблему на новий рівень її вирішення. У країні почала розвиватися розгалужена мережа різноманітних комплексів - соціально-педагогічних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл-комплексів та ін. Це була спроба цілеспрямованого набуття соціально-педагогічного досвіду, комплексної організації соціальної роботи у мікрорайоні. На кінець 80-х років у країні були створені всі необхідні передумови для переходу соціальної роботи на державний рівень вирішення проблем, створення системи служб соціальної допомоги населенню з розгалуженою інфраструктурою їх кадрового забезпечення.

3. Історико-теоретичний аналіз підходів до організації соціально-педагогічної роботи з різними категоріями молоді надав можливість встановити, що провідним соціальним інститутом, який протягом багатьох десятиліть справляв на особистість виховний вплив, залишалася школа. Спроби вийти на рівень інтеграції зусиль школи і сім'ї, школи і громадськості, школи і підприємства мають важливе значення для прояву її в наступних тенденціях:

пошук оптимальних принципів організації спільної діяльності соціальних інститутів у вихованні підростаючих поколінь;

виявлення пріоритетних напрямів соціальної роботи з молоддю в сучасних умовах;

розробка та уточнення змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи, специфічних для України.

4. Ринкові перетворення, що відбуваються в країні, надають питанню соціального захисту дітей і молоді самостійного статусу і роблять його невід'ємною частиною проблем, що стосуються сучасного становища дітей і молоді. Теоретично система соціального захисту складається з двох, пов'язаних між собою частин (підсистем): захисту дієздатного трудового населення та захисту утриманців, осіб з обмеженою дієздатністю і непрацездатних. Провідною, визначальною є перша підсистема. Водночас соціально-правовий захист дитини передбачає існування панівних тенденцій у соціальній політиці і соціальній роботі:

здійснення державної соціальної дитячої політики (або соціальної політики з питань дитинства);

реалізація спеціальних державно-громадських дитячих програм - комплексних і цільових - як державного так і місцевого рівнів;

удосконалення законодавчого забезпечення і захисту прав дітей;

створення соціальної служби або спеціальних служб з питань захисту прав дитини.

5. Здійснення соціально-педагогічного захисту можливе лише за умови широкого розгортання мережі служб соціально-педагогічної допомоги дітям, підліткам і молоді. Узагальнений матеріал дає змогу, на нашу думку, дійти висновку, що ці служби мають ураховувати: сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальний заклад, місце проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми дітей, підлітків і молоді (наприклад, питання правового захисту, профілактика відхилень у поведінці, сексуальні, психологічні проблеми); категорії дітей, підлітків і молоді (учні, службовці, робітники, юнаки, дівчата, члени багатодітних, неповних, неблагополучних, деморалізованих та інших сімей).

6. Результати дослідження довели перспективність розробленої нами концепції, в якій соціально-педагогічна робота подана як практичний вияв процесу соціалізації дітей і молоді в суспільстві. Вона здійснюється у таких пріоритетних напрямах, як соціальна профілактика, соціальне обслуговування, в тому числі соціальні послуги, соціальна допомога і соціальна реабілітація.

7. У роботі зроблено наголос на значенні найважливішої соціальної інституції - сім'ї, від рівня розвитку якої залежить процес соціалізації дітей і молоді. Тому головну увагу в поданій дослідно-проектній роботі звернуто на зміст, функції форми і методи соціальної роботи з сім'єю. Як показує аналіз роботи ССМ України з молодою сім'єю, найуспішніше реалізуються такі напрями, як підготовка молоді до сімейного життя, робота й допомога молодим сім'ям у стабілізації сімейних відносин. Розвивається консультативна, клубна робота, організовуються свята сім'ї, запроваджуються акції з допомоги багатодітним, малозабезпеченим сім'ям. До роботи залучаються засоби масової інформації, видаються методичні матеріали.

Під час аналізу результатів виконання державних програм соціальної допомоги і підтримки молоді й проектів, спрямованих на їх реалізацію у різних регіонах України, встановлено особливо вразливі категорії дітей та молоді: діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти-жертви екологічних й техногенних катастроф, діти з асоціальних сімей, неповнолітні, які порушили закон, наркомани й ті, що зловживають спиртним. Нині склалася певна система соціальної підтримки дітей та молоді цієї категорії, основу якої становлять: соціальна опіка інвалідів і сиріт; соціально-педагогічний патронаж сімей, які виховують дітей-інвалідів; організація самопідтримуючої та взаємопідтримуючої діяльності; стимулювання прогресивної громадської думки на підтримку інвалідів.

9. Пошук напрямів реалізації проектів соціальної роботи з категорією віктимних особистостей у декількох містах України довів необхідність консолідації зусиль державних і громадських організацій, засобів масової інформації у підтримці сім'ї, формуванні відповідальності батьків за виховання дітей, створенні системи духовних цінностей, зміцненні традицій сімейного виховання, посиленні деонтологічних принципів, властивих українському народові, пропагуванні засобами масової інформації здорового способу життя, психології ненасильства, гуманності й толерантності у взаємостосунках дітей і дорослих.

10. Аналіз результатів діяльності соціальних служб для молоді виявив декілька тенденцій у напрямі соціальної підтримки дітей-інвалідів і молодих інвалідів. По-перше, це посилення у соціальних проектах наукової обґрунтованості допомоги і реабілітації та послідовності її здійснення. По-друге, залежність форм і методів роботи від демографічних особливостей регіону, його кадрового забезпечення і фінансових можливостей. По-третє, тенденція до посилення уваги суспільства до проведення масових заходів: фестивалів творчості, виставок-конкурсів творчих робіт, телемарафонів, спортивних змагань, проведення днів обласних центрів у школах-інтернатах для дітей з вадами розвитку, зустрічей зі спеціалістами центрів соціальних служб для молоді,.

11. Таким чином, спостерігається стійка тенденція до посилення професійної профілактичної, корекційної, реадаптаційної допомоги, спрямованої на успішну соціалізацію особистості. Значно зросли групові форми роботи та послуги по Телефону Довіри, що пояснюється розширенням кола його послуг та їх диференціацією залежно від проблем дітей та молоді. Поряд зі зменшенням кількості звернень за правовою і медичною допомогою збільшилася кількість звертань із питань профорієнтації. Зниження рівня медичної допомоги пояснюється визначенням пріоритетів соціальної роботи в ССМ у напрямі надання немедичних послуг.

12. Пошук шляхів гнучкого і опосередкованого профілактичного, терапевтичного і реабілітаційного впливу на проблему наркоманії і СНІДу в Україні, є, на нашу думку, перспективним напрямом. Він ґрунтується на гуманістичних засадах, оптимізації наукових і методичних розробок вітчизняних фахівців, адаптованому для України історичному досвіді роботи соціальних служб зарубіжних країн, організації громадськості на протидію цьому лихові. Центри соціальних служб в протидії негативним явищам реалізують такі напрями: соціальна профілактика; соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна підтримка; соціальна реабілітація та соціальна інтеграція.

13. За час проведення експерименту збільшилася кількість соціальних служб для молоді, які реалізують програми з напряму соціально-педагогічної роботи з дітьми і молоддю. У кожній області надаються соціальні послуги з профілактичної, корекційної, реадаптаційної підтримки. Рівень зростання цих послуг свідчить як про потребу у психолого-педагогічній, правовій, медичній, профорієнтаційній, консультаційній та матеріальній допомозі, так і про забезпечення умов соціалізації особистості.

14. У процесі дослідження виявлено кількісні та якісні критерії ефективності здійснення соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. До кількісних критеріїв належать кількість соціальних служб, відділів і напрямів діяльності, категорій дітей і молоді, їх звернень до фахівців соціальних служб, дані про результати цільової допомоги. Якісні критерії визначаються: а) зацікавленою участю представників державних, громадських структур, а також релігійних конфесій у визначенні напрямів державної політики щодо дітей групи ризику; б) консолідація зусиль державних організацій і релігійних конфесій у пошуку перспективних моделей соціалізації дітей і молоді; в) індивідуальний і диференційований підхід спеціалістів із соціальної роботи до вибору форм і методів соціальної підтримки дітей і молоді, визначення життєвої перспективи у сфері навчання, виховання, вибору професії; г) професіоналізація кадрового потенціалу, здатного розв'язати завдання по виявленню, соціальній адаптації і соціальній реабілітації дітей групи ризику; д) розширення сфер соціально-педагогічної роботи у різних регіонах України, створення умов для обміну міжнародним досвідом організації профілактичної та реабілітаційної роботи з різними категоріями дітей та молоді. соціальна педагогічна реабілітація молодь

15. Представлені у дисертації проекти свідчать про широкі можливості щодо активізації зусиль державних і неурядових організацій, зарубіжних партнерів і благодійних фондів у вирішенні проблем соціальної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, а також представників соціально не захищених верств населення України.

16. Під час дослідження встановлено провідну закономірність: результати впровадження програм і проектів соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації різних категорій дітей і молоді у діяльність соціальних служб свідчать про значну увагу суспільства до тих форм і методів, які допомагають особистості вирішити складні проблеми соціальної та міжособистісної взаємодії. За таких умов діяльність соціальних служб у різних регіонах України починає набувати системного, організованого характеру. Її доповнює закономірність, яка полягає в тому, що висока ефективність системи соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні досягається на основі застосування принципів цілісності, динамічності, проективності, гнучкості, вікової та регіональної відповідності, взаємозв'язку з підсистемами соціальної роботи, врахування особливостей об'єктивних та суб'єктивних факторів її розвитку на мікро-, мезо- та макрорівнях. Створена та випробувана нами концепція соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні сприяла розкриттю її як багаторівневої системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, технологічність та ефективність залежно від об'єкта (напряму соціальної роботи) та суб'єкта (категорії дітей та молоді) соціально-педагогічного впливу.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшого вивчення потребують теоретико-методологічні основи професійної підготовки фахівців соціальних служб для молоді; система профілактичної діяльності соціальних служб у національному та соціокультурному контексті; соціально-педагогічна допомога віктимним особистостям і соціальним групам; соціально-педагогічні аспекти реабілітації різних категорій молоді; соціально-педагогічна допомога безробітній молоді; система соціально-педагогічної роботи з сільською молоддю; взаємодія державних і громадських організацій у вирішенні соціально-педагогічних проблем дітей та молоді.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Основний зміст дисертації знайшов відображення у 68 публікаціях загальним обсягом 75,5 друкованих аркушів.

Монографії, навчальні посібники, брошури, статті у наукових виданнях:

1. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 25,2 др.арк.

2. Культура життєвого самовизначення. Розділ ІХ // Педагогіка і психологія життєтворчості: Навч. - метод. посібник: Укл. І.Д. Звєрєва // Ред. рада В.М. Доній (голова) та ін. - К., 1996. - С. 492-546.

3. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.В. Соціальна педагогіка / соціальна робота: Метод. посібник. - К.: ВІПОЛ, 1997. - 428 с.

4. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г., Фролов П.Д. Діагностика моральної вихованості школярів. - К.: ІЗМН, 1995. - 205 с..

5. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Практикум з педагогіки: Метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1996. - 124 с.

6. Зверева И.Д. Методологические аспекты в определении содержания и структуры политической сознательности как интегрального качества личности школьника // Актуальные проблемы современной советской и зарубежной педагогики: Сборник научных трудов. - М.: 1988. - С. 22-31.

7. Зверева И.Д. К вопросу о подходах к изучению личности // Актуальные вопросы теории и методики воспитания подрастающего поколения: Сб. научных трудов АПН СССР. - Запорожье: Изд-во АПН СССР. - 1989. - С. 106. -108.

8. Зверева И.Д. О проекте "Социальное образование в Украине" // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 5. - С. 35-38.

9. Зверева И.Д. Всемирный конгресс социальных работников // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 6-7. - С. 34.

10. Зверева И.Д. Соціальна підтримка безробітної молоді // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 8. - С. 26-28.

11. Звєрєва І.Д. Соціальні проблеми сільської молоді // Практична психологія та соціальна робота. -1999. - № 4. - С. 31-32.

12. Звєрєва І.Д. Соціальні проблеми сільської молоді // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 5. - С. 31-34.

13. Зверева И.Д. Социально-педагогическая защита детства // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання: Зб.наук. публ. НДІПМ. - К.: 1993. - С. 146-157.

14. Звєрєва І.Д. Народна педагогіка - основа ідейної адаптації дітей сиріт та дітей, що залишилися без батьківської опіки // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук. -метод. видання. - Суми: Мрія, 1994. - С. 310-319.

15. Зверева И.Д. Школа социотерапии для подростков с асоциальным поведением // Социальная работа с молодежью. - К.: Академпресс, 1994. - С. 3-33.

16. Звєрєва І.Д. Соціальний захист дитинства. // Довіра і надія. - К.: Академпрес. - 1994. - № 3. - С. 15-23.

17. Звєрєва І.Д. Про організацію допомоги молоді Німеччини // Довіра і надія. - К.: Академпрес. - 1994. - № 3. - С. 31-34.

18. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Дитячий рух як засіб соціалізації особистості // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук. -метод. видання. - Суми: Мрія, 1994. - С. 29-48.

19. Звєрєва І.Д., Заверико Н.В. Історико-теоретичний аналіз досліджень проблеми соціалізації особистості // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості: Наук. -метод. видання. - Суми: Мрія, 1994. - С. 49-59.

20. Національна система виховання: Концепція // Укл. Стельмахович М.Г., Руденко Ю.Д., Звєрєва І.Д. та ін. - К.: Либідь, 1991. - 28 с.

21. Зверева И.Д., Гайдукевич В.И. Головатый Н.Ф. Из опыта работы служб социальной помощи за рубежом // Социальные службы для молодежи. - К.: УНИИПМ, 1993. - С. 81-102.

22. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г., Хохлєнков І.О. Проблеми соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. -Вип.2- К.,1996. - С. 175-190.

23. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М. Діти у скруті: альтернативи вирішення проблеми // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 3. - С. 9-11.

24. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М., Босенко М.І. Крізь призму філософії освіти (концепція розвитку школи-гімназії) // Рідна школа. - 1993. - № 7. - С. 54-58.

25. Коваль Л.Г., Зверева И.Д. Проблемы прогнозирования социальной адаптации одаренных детей // Обдарована дитина. - 1998. - № 7. - С. 2-4.

26. Звєрєва І.Д. Соціальна робота / соціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник. - К.: Етносфера, 1994. - 119 с. (за заг. ред.)

27. Звєрєва І.Д. Соціальна робота з молоддю в Україні. - К.: Столиця, 1997. - 151 с. (заг.ред.).

28. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка як основа соціальної роботи // Довіра і надія. - № 5. - К.: Академпресс, 1994. - 34 с.

29. Зверева И.Д., Инашвили В.С. Содержание и организация общественно-политической деятельности учащихся в школьных КИДах // Идейно-политическое, трудовое и нравственное воспитание школьников. - М.: АПН СССР,1987. - С. 22-30.

30. Звєрєва І.Д., Кротюк С. Ф., Бучак А.О. Методологія та методика визначення ефективності діяльності різних рівнів соціальних служб для молоді (район, місто, село) // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання: Зб. наук. публік. УкрНДІ проблем молоді. - Вип.4. - К.: А.Л. Д., 1996. - С. 118-125.

31. Звєрєва І.Д., Кротюк С.Ф. Методика та методологія визначення ефективності діяльності різних рівнів соціальних служб (центрів) для молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання: Зб. наук. публік. УкрНДІ проблем молоді. - Вип.5. - К.: А.Л. Д., 1996. - С. 103-113.

32. Kowal Larіsa, Zwіerіewa Іrіna. Problematyka aktywnoscі tworczej ucznіow we wspolczesnej pedagogіce radzіeckіej // Pedagogіka XXYІІ. Zeszyty Naukowe wyzszej szkoly pedagogіcznej іm. Powstancow slaskіch w Opolu. - 1993. - C.79-83.

33. Zvereva І. Tolv ar och narkoman // Kosmopolіt. Іnternatіonal Culture Forum Sweden, Stockholm. - 1999. - № 5. - Pages 34-35.

Методичні рекомендації, матеріали, депоновані статті, тези у наукових збірках і журналах:

1. Звєрєва І.Д. Діяльність центрів соціальних служб для молоді за 1 квартал 1995 р. // Довіра і надія - К.: А.Л. Д., 1995. - № 2. - 46 с.

2. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції: Укл. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. - К.: А.Л. Д., 1995. - 96 с.

3. Зверева И.Д. Уровни нравственной воспитанности // Диагностические методики как основа индивидуального подхода к развитию и воспитанию личности: Метод. рекомендации. - Сумы: Мрія, 1991. - С. 38-46.

4. Зверева И.Д. Организация работы по осуществлению патриотического и интернационального воспитания учащихся: Метод. рекомендации. - К.: РУМК, 1990. - 16 с.

5. Зверева И.Д. Совершенствование деятельности школьных клубов интернациональной дружбы по формированию политической сознательности подростков: Метод. рекомендации. - Запорожье: ОблИУУ, 1984. - 25 с.

6. Звєрєва І.Д. Методичні рекомендації для спеціалістів із соціальної роботи з молоддю щодо соціально-психологічної адаптації молодої людини, яка втратила або не може знайти роботу, до статусу безробітного // Довіра і надія. - К.: А.Л. Д., 1995. - № 4. - С. 21-28.

7. Зверева И.Д. Проблемы реализации системного подхода в изучении нравственной воспитанности // Формирование всесторонне развитой личности в системе внеурочной воспитательной работы школы-интерната. - К.:1990. - С. 23-28.

8. Зверева И.Д. Воспитательные функции первичного коллектива // Методические рекомендации по совершенствованию учебно-воспитательного процесса в школе. - К.: 1977. - С. 65-66.

9. Зверева И.Д., Коваль Л.Г. Самостоятельная работа учащихся педагогических училищ по изучению курса "Педагогика": Метод. рекомендации. - К, 1989. - Ч. 1. - 58с.; Ч.П. - 73 с.; Ч.Ш. - 102 с.

10. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Турбина М.Д. Телефон доверия: Материалы к республиканскому семинару организаторов социальных служб. - Днепропетровск: 1992. - 43 с.

11. Соціальна підтримка сиріт: Зб. нормативно-методичних матеріалів для спеціалістів соціальних служб для молоді: Укл. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. // Довіра і надія. - К.:А.Л. Д., 1996. - № 2. - 53 с.

12. Профілактика СНІД. Збірник нормативно-методичних матеріалів: Укл. Звєрєва І.Д., Пилипенко О.І. // Довіра і надія. - К.: А.Л. Д.,1996. - № 3. - 55с.

13. Зверева И.Д., Гайдукевич В.И. Исходная концепция научно-исследовательского проекта "Приют-убежище для несовершеннолетних подростков" // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб. метод. матер. - вип.1. -К.,1992. -С. 8-29.

14. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Турбина М.Д. Телефон доверия. // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб. метод. матер. - Вип.1. - К.: 1992. - С. 30-63.

15. Зверева И.Д., Лактионова Г.М., Берштейн В.М. Центр социально-психологической поддержки детей и подростков // Соціальні служби для молоді (Теорія, методика і організація роботи): Зб. метод. матеріалів. - вип.1. - К.: 1992. - С. 64-80.

16. Зверева И.Д., Фролов П.Д. Методические рекомендации по выявлению и изучению уровня нравственной воспитанности подростков. - Запорожье: ОблИУУ, 1989. - 25 с.

17. Зверева И.Д., Веретенко Т.Г. Методические рекомендации по изучению отношения к труду у подростков (5-7 классы). - Запорожье: ОблИУУ, 1989. - 27 с.

18. Зверева И.Д., Фролов П.Д. Методические рекомендации по выявлению и изучению уровня идейно-политической воспитанности подростков (5-7 классы). - Запорожье: ОблИУУ, 1989. - 24 с.

19. Соціальна робота та реабілітаційна педагогіка на порозі ХХІ століття // Укл. Звєрєва І.Д., Лактіонова Г.М., Єрмаков І.Г. - К.: ІнфоДРУК, 1998. - 32с.

20. Коваль Л.Г., Зверева И.Д. Методические рекомендации по организации и проведению коллективных творческих дел в пионерском лагере // Кафедра педагогики высшей и средней школы КГУ, 1988. - 8 с.

21. Зверева И.Д. К вопросу об организации служб социальной защиты и поддержки детей и подростков // Молодежная политика: опыт, проблемы, перспективы: Матер. научно-практ. конференции - Ч. ІІ. - К., 1992. - С. 186-188.

22. Зверева І.Д. Співвідношення конструктивної і деструктивної поведінки молоді: фактори і тенденції // Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. - К.: А.Л. Д., 1996. - С. 196-197.

23. Зверева И.Д. О реализации идей формирования человека-гуманиста в народной педагогике // Народная педагогика и современные проблемы воспитания: Материалы Всесоюзной научно-практической конференции. - Чебоксары, 1991. - С. 49-50.

24. Зверева И.Д. Повышение действенности самоуправления и педагогического руководства деятельностью школьных общественно-политических объединений учащихся // Сотрудничество педагогической науки и передового опыта в повышении эффективности всестороннего развития учащихся в условиях реформы школы. - Ч. 1. - М., 1988. - С. 99-104. - Деп. В ОНЦИ "Школа и педагогика" МП СССР и АПН СССР 11.01.88, № 17-88.

25. Зверева И.Д. Роль эмоционально-поведенческого аспекта в изучении идейно-нравственной воспитанности личности школьника // Совершенствование учебно-воспитательного процесса в школе и в педвузе: Тезисы научно-практической конференции. - Кривой Рог, 1990. - С. 93-96.

26. Зверева И.Д. Формирование культуры межнациональных отношений средствами народной педагогики // Нравственно-эстетическое воспитание молодежи средствами искусства: Тез. науч. - практ. сем. - Чернигов,1990. - С. 27-28.

27. Звєрєва І.Д. Вивчення особливостей морального становлення особистості в праці // Неперервна педагогічна освіта: проблеми та перспективи: Тези доповідей науково-практичної конференції. - Кам'янець-Подільський, 1993. - С. 197-199.

28. Зверева И.Д. Исходные посылки концепции социальной защиты детства на Украине //До прогресу в економіці через освіту: Тези міжнар. наук. -практ. конференції. - Запоріжжя, 1993. - С. 88.

29. Зверева И.Д. Перспективы подготовки социальных педагогов в системе образования // Проблеми соціального захисту в умовах зміни соціально-економічних відносин: Матер. наук. - практ. конференції. - К., 1993. - С. 225-226.

30. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна підтримка обдарованих дітей //Талановита особистість: сім'я, школа, держава: Тези Міжнар. наук. - практ. конференції. - К., 1994. - С. 105-108.