Розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови

Вивчення української мови у початкових класах передбачає можливість розвивати, удосконалювати уміння і навички усного мовлення учнів, забезпечити мотивацію навчання, поглибити уявлення учнів про навколишній світ, розвивати їхнє образне і логічне мислення, здійснювати патріотичне, морально - етичне, естетичне виховання.

Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що вивчення мовної теорії підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому сучасний урок мови повинен забезпечувати не лише опанування учнями програмового обсягу знань про мову та мовлення, а й формування вмінь застосовувати набуті знання в мовленнєвій практиці.

Одним із найперспективніших шляхів розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української мови, озброєння їх неодмінними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання.

Метод навчання - це спосіб організації учителем діяльності учнів в процесі вивчення ними певного предмету. Будь який з методів навчання передбачає взаємодію вчителя і учнів; це спосіб їх взаємної діяльності.

Дидактична система методів навчання відображає загальні закономірності способів навчання, характерних для різних предметів шкільного курсу. Однак, разом з цією системою, існують методи навчання, специфічні для кожного навчального предмету, а особливо для української мови.

Проблема розвитку пізнавальної активності виникла з самого народження методики української мови як науки. Ще Ф.І.Буслаєв в книзі „Про викладання рідної мови” писав : „ Спосіб викладання двоякий: або заставляють учня самого дошукувати і знаходити те, чого хочуть його навчити, або ж предмет який викладається дається йому готовий, без всяких з його сторони запитань. Перша метода називається гейрестичною, а друга - історико - догматичною”. [1, c.11] Таким чином, вже в ХІХ - віці методиці української мови були намічені два основних методи навчання, один з яких передбачав оголошення знань у готовому вигляді, а другий пошукову діяльність учнів.

У даний час в методиці української мови немає єдиної класифікації методів навчання, водночас більшість класифікацій будується на одній основі - джерелі отримання знань

Сьогодні, коли перед нашою школою стоїть завдання розвитку пізнавальної активності учнів в процесі вивчення ними різних предметів, виховання громадської активності молодшого школяра, необхідно шукати методичне вирішення цих задач на матеріалах української мови як навчального предмету з урахуванням досягнень сучасної дидактики і психології.

Застосування загально дидактичних методів навчання розглядає ряд інших питань, і перш за все - це проблемні ситуації, які виникають при виконанні завдань, які потрібно виконати учням. Проблемна ситуація характеризує певний психологічний стан учнів, який виникає в процесі виконання завдання, що потребують відкриття нових знань про предмет, способах або умовах виконання завдання.[3] В основі проблемної ситуації є труднощі певного типу [4.29], які повинні перебороти учні. Для них не є проблемою запитання ,відповідь на яке їм відома раніше, а також запитання , відповісти на яке учні не в змозі.[5, с.177] Проблемна ситуація, вказують І.Я.Лернер і М.Н.Скаткін, „...це ситуація, яка викликає в учнів зрозумілі труднощі, шлях переборення яких потрібно шукати”. [6, с.178]

Переборення труднощів, які виникають у зв'язку з проблемними ситуаціями, учні оволодівають навиками пошукової діяльності; вирішуючи ці ситуації, вони оволодівають новими знаннями та способами їх пошуку. Необхідні спеціально сконструйовані завдання, які створюють умови для пошукової діяльності учнів, побудовані на матеріалах української мови. Щоб навчити виконувати завдання пошукового характеру, учитель повинен знати, якими логіко - лінгвістичними операціями повинен володіти учень для вирішення певної проблеми шкільного курсу української мови, що і є головним завданням. В пізнавальній діяльності дитини логічні операції відбуваються на певній предметній основі, пов'язані з певною сферою діяльності. Тому навчання української мови основане на логіко - лінгвістичних операціях. Система цих операцій постійно здійснюється учнями на уроках української мови - при виконанні вправ та завдань пошукового характеру, - основа оволодіння українською мовою. Система операцій і складає виконання завдань пошукового характеру.[1, с.195]

Дослідження останніх років показують, що є різні шляхи оволодіння учнями прийомами пізнавальної діяльності на уроках української мови. Можна сказати, що тепер установились такі підходи до розв'язання цієї проблеми:

1) оволодіння прийомами пізнавальної діяльності в процесі навчання, спрямованого на загальний розвиток особистості учня (змістовний підхід);

2) формування розумових прийомів у процесі спеціально організованої діяльності ( операційний підхід).

Сьогодні на уроках української мови у початкових класах пріоритетною є розвивальна функція навчання, самостійності і нестандартності думки. Оволодіти навчальним предметом - означає навчитися розв'язувати не лише передбачені державним освітнім стандартом задачі - „стандартні завдання”, а й такі, що потребують певної незалежності мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості - „нестандартні завдання”.

Звернемось до методів діяльності учителя.

При повідомленні знань у готовому виді зміст пояснення учителем представляє собою текст, який включає теоретичні основи і приклади, що їх ілюструють. Ці положення не формулюються як проблеми ( питання), не виводяться шляхом доказів із мовних фактів; ілюстрації ( приклади) лише показують, яке вираження знаходять теоретичні положення в мовному матеріалі. Таким способом, наприклад, повідомляються дані про алфавіт: вивішується таблиця, звертається увага на послідовність букв, їх кількість, назву.

Проблемне викладення учителем знань також представляє собою текст, але він подається на високому рівні складності, оскільки учитель знаходить в темі, яка призначена для пояснення, проблеми, важкі запитання, які ставить перед учнями, і, аналізуючи мовні факти, явища, розв'язуються ці питання: розмірковує, доказує, відповідає на питання, робить висновки. Так, для того щоб ознайомити учнів з роллю звуків, учитель наводить приклади слів: рік - рак - рок і т.д. Після цього ставить запитання: чим відрізняються ці слова? Вони вимовляють їх декілька разів, порівнюють їх по звучанню і аналізують лексичне значення кожного слова. На основі цього аналізу робить висновок про функції звуків в українській мові.

Якщо у першому випадку учні здійснюють репродуктивну діяльність, то у другому вони стають учасниками складної розумової діяльності, якої їх навчають, хоч на поставлені запитання відповідає сам учитель.

Методи діяльності учнів - це методи самостійного оволодіння учнями знаннями та формування вмінь.

Учитель, звичайно, і в цих випадках керує процесом навчання

Прийоми першого методу - навчання відтворювати і аналізувати готові тексти, речення, словосполучення, слова - зв'язані, по-перше, з готовим мовним матеріалом, який наданий для аналізу; учні не змінюють його і не створюють на його основі новий: це лише відтворення, повторення того, що уже створено; по-друге, здійснюється аналіз відтвореного готового матеріалу за відомим зразком. Таким чином, здійснюється репродуктивна діяльність учнів: засвоєнні знання і навики використовуються в аналогічних умовах - на аналогічному мовному матеріалі. До прийомів цього методу можна віднести, наприклад, попереджувальний, пояснювальний, вибірковий диктанти, коментоване письмо, граматичний, фонетичний, орфографічний і пунктуаційний розбір, складені моделі даних словосполучень, схем до речень, розстановка знаків в тексті без знаків.

Прийоми другого методу - навчання вибору мовних засобів за відомим зразком у зв'язку з змінами даних текстів, речень, словосполучень, слів - пов'язаних із змінами даного мовного матеріалу: учні повинні вибрати для того мовні засоби, але, як це робити, вони знають ( зразок виконання завдання відомий), оскільки правила, на основі яких виконується робота, вже вивчені; ці правила учні вже застосовували в аналогічних ситуаціях. Учні не відкривають нових знань або способів їх знаходження, а закріплюють вивчене. Таким чином, застосування прийомів цього методу пропонує репродуктивну діяльність, роботу за зразком. До таких прийомів належать, наприклад, перебудовування речень з метою оволодіння синтаксичних конструкцій та розстановки розділових знаків, заміна одних синтаксичних конструкцій другими ( без стилістичного завдання), заміна одних слів, словосполучень другими, близькими граматичними категоріями ( без стилістичного завдання). Якщо ж добавляється стилістичне завдання, виконання роботи включає елементи пошукової діяльності учнів.

Під творчим використанням мовних засобів ( третій метод) розуміємо використання їх у новій ситуації. Ця нова ситуація виникає у зв'язку з тим , що учні самі створюють тексти, речення, словосполучення, складають слова. Застосування методу навчання творчому використанню мовних засобів у зв'язку з створенням текстів, речень, словосполучень, складання слів пропонує частково - пошукову і пошукову діяльність учнів. Прийомами цього методу є, наприклад, вільний диктант, переказ, твір; конструювання речень, складання словосполучень за певними моделями, з певними словами; створення слів з певним значенням і структурою ( за моделями); підготовка відгуку про літературний твір, п'єсу та ін.; складання замітки до стінгазети, реферату, конспекту; постановка завдання пошукового характеру.

Конструювання речень, словосполучень, створення слів зв'язане з частковим пошуком, оскільки відомі моделі та схеми допомагають у цих випадках, хоч підбір пошукового матеріалу передбачає пошукову діяльність.

Серед прийомів, які розглядає метод є спеціально сконструйовані завдання з метою організації пошукової діяльності учнів; це завдання пошукового характеру, які включають проблемні задачі, і завдання частково - пошукового характеру. Це такий вид завдань, при виконанні яких учні без безпосередньої участі учителя (проблемні задачі) або при деякій його підказці ( завдання частково - пошукового характеру) відкривають нові знання або способи їх знаходження.

Чому ж постановка завдань пошукового характеру, побудована на матеріалах української мови, - прийом методу навчання творчому використанню мовних засобів у зв'язку з створенням текстів?

В процесі виконання завдань пошукового характеру - своєрідне лінгвістичне дослідження учнів, твір на лінгвістичну тему. Наприклад:

В чому особливість вживання займенника свій у таких випадках:

у свій час, на своєму місці, не своїм голосом, поставити на своє місце, майстер своєї справи, іди своєю дорогою?

Щоб відповісти на запитання учні повинні згадати про значення, граматичні ознаки і роль у мовленні займенника свій, виявляти своєрідне наведення прикладів з точки зору використання цього займенника, повторити шлях вченого - лінгвіста, відкриваючи для себе нові знання.

Вся ця система роздумів в процесі виконання завдання пошукового характеру - процес творчий, шлях пошуку і знахідок. Текст в даному випадку створюється самими учнями в процесі усних та письмових роздумів, коли вони відповідають на запитання до завдань, розв'язують проблему, яка знаходиться в них. Відповідаючи на запитання , учні , звичайно, користуються відповідними мовними засобами.

Таким чином, виконання завдань пошукового характеру сприяють досягненню двох цілей: по - перше, оволодіння аналізом, дослідження різних сторін мовних явищ, по - друге, розвитку зв'язного мовлення учнів. Виникає питання: з чого починати і як поступово ускладнювати пізнавальну діяльність школярів, враховуючи специфіку української мови як навчального предмету, вимоги програми, можливості учнів? Як виховувати пізнавальну самостійність учнів, їх прагнення і вміння самостійно оволодівати новими знаннями, орієнтуватися у новій ситуації мовного спілкування, що так необхідно громадянину нашої країни?

Етапи навчання в системі застосування методів активізації пізнавальної діяльності учнів можуть бути визначені в залежності від того, з яким мовним матеріалом вони мають справу - з готовим або з таким, який потрібно змінити або створити.

У відповідності до цього етапи можуть бути складені таким чином :

На І етапі учні сприймають, осмислюють, аналізують готовий мовний матеріал, який подається їм або в процесі повідомлення учителем знань, або при виконанні вправ.

На ІІ етапі здійснюється вибір мовних засобів за відомим зразком у зв'язку з зміною даного мовного матеріалу.

Особливим є ІІІ етап - етап навчання творчому використанню мовних засобів у зв'язку з створенням текстів, речень, словосполучень, слів, коли здійснюється частково - пошукова і пошукова діяльність.

Таким чином, три етапи, які були розглянуті нами вище, відповідають методам розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови.

Проблема виховання пізнавальної самостійності ( прагнення і вміння учнів самостійно пізнавати нове в процесі пошукової діяльності), проблема активізаціях пізнавальної діяльності учнів не може бути вирішеною без включення при вивченні української мови завдань пошукового характеру, в число яких входять проблемні задачі, які передбачають дослідницьку діяльність учнів в процесі аналізу мовних явищ. Як вказує І.Я.Лернер, „вміння їх вирішувати - важливий критерій досягнути пізнавальної самостійності”.[1, с.11]

Існуючими ознаками завдань пошукового характеру є наступні:

1) виконання їх без посередньої участі вчителя ( проблемні задачі) або з частковою „підказкою” з його боку ( завдання частково - пошукового характеру0;

2) відкриття учнями в процесі виконання завдань нових знань та нових способів досягнень цих знань.

Таким чином, виконуючи ці завдання, учні постають перед новою проблемою у новій ситуації, і, звичайно відчувають певні труднощі, розв'язуючи цю проблему.

Вирішення різних типів проблемних ситуацій в процесі вивчення української мови пов'язано з вмінням учнів співвідносити:

1) вимовляння слів з особливостями його звукового складу; з різною функцією звуків ( під час вивчення фонетики);

2) лексичне значення слів, фразеологізмів та їх роль в мовленні ( під час вивчення лексики і фразеології);

3) дане слово і процес утворення його (при вивченні словотворення);

4) лексичне значення слів і притаманні їм граматичні категорії, особливості словозміни; змістове значення словосполучень і речень їх граматичні особливості (підчас вивчення граматики)

5) специфічні особливості мовних засобів та їх вживання в залежності від задач і умов спілкування ( під час вивчення стилістики);

6) фонетичний і графічний образ слова - вимова і написання ( під час вивчення орфографії);

7) інтонаційно - смислові і структурно - семантичні речення і розстановки розділових знаків ( під час вивчення пунктуації).

Самостійність у навчанні - найважливіша передумова активного опанування учнями знань, умінь та навичок. Самостійність у навчальній роботі виявляється в пізнавальній активності, спрямованій на набуття знань, їх удосконалення, на володіння прийомами роботи.

Для розвитку пізнавальної самостійності у навчанні на уроках української мови слід формувати у молодших школярів такі якості :

1) уміння спланувати і організувати свою роботу;

2) ініціативність ( уміння вносити в роботу елементи власних міркувань) ;

3) оволодіння правильними прийомами з навчальним матеріалом;

4) бажання і уміння своїми силами подолати труднощі, які виникають у процесі виконання завдань;

5) навички самоконтролю.

Якість самостійної роботи на уроці української мови залежить від багатьох організаційних та методичних факторів.

Самостійна робота на уроці - це органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається насамперед специфічними особливостями, змістом матеріалу, рівнем підготовленості учнів. Але незалежно від цих конкретних умов, плануючи самостійну роботу, вчитель повинен визначити:

1) на якому етапі уроку самостійна робота доцільніша;

2) що можна вимагати від учнів на певному рівні оволодіння матеріалом, які труднощі можуть виникнути під час роботи;

3) яким має бути характер завдань;

4) в якій формі вони можуть бути запропоновані;

5) тривалість самостійної роботи;

6) який дидактичний матеріал треба підготувати;

7) яким способом буде проведена перевірка.

Вивчення української мови у початкових класах передбачає можливість розвивати, удосконалювати уміння і навички усного мовлення учнів, забезпечити мотивацію навчання, поглибити уявлення учнів про навколишній світ, розвивати пізнавальну активність, здійснювати патріотичне, морально - етичне, естетичне виховання.

Функціональний підхід до шкільного мовного курсу передбачає, що вивчення мовної теорії підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому сучасний урок мови повинен забезпечувати не лише опанування учнями програмового обсягу знань про мову та мовлення, а й формування вмінь застосовувати набуті знання в мовленнєвій практиці.

Розглянувши різні види діяльності, ми зупинились на дуже важливій діяльності, без якої неможливо будувати навчальний процес, здійснювати пізнання, забезпечувати спілкування, - на мовній діяльності.

Виділивши мовну діяльність як фундаментальну діяльність людини, Л.С.Виготський виділив в ній багатющі можливості розвитку особистості, свідомості, всіх пізнавальних процесів людини.

Дійсно мовна діяльність дитини, проникає абсолютно у всі види людської діяльності, маючи всі основи для глибокого і систематичного вивчення її багатьох і точних аспектів, її ролі у формуванні особистості дітей, і їх освіті, вихованні та розвитку.

Особливості мовної діяльності полягають:

· в сприйманні дитиною мови інших;

· у вираженні ним особистих думок, суджень, переживань;

· в активному впливі на слухача ( прагнення переконати, доказати свою правоту, настояти на своєму).

Мовно - мовленнєва діяльність, супроводжуючи весь навчальний(і поза навчальний) процес, включаючи учителя і учнів у безперервне спілкування, в якім розвивається культура мови, де кожен з її учасників, як було сказано лінгвістом С.І.Ожеговим, повинен вміти знайти не тільки точний засіб для вираження своїх думок, а й найбільш зрозуміле, виразне, розумове яке б підходило до даного випадку.

На уроках мовно-мовленнєва діяльність вчителя займає 70% часу, а учнів - всього 20%. Решту часу на уроках займають паузи, відволікання уваги учнів, запитання, просьба повторити сказане вчителем.[2, с.43]

Відомо, що 73% вчителів зазначають, що активізація пізнавальної діяльності проходить за допомогою мовної діяльності, яка має активізуючий характер.[2, с. 49]

І вчитель, і учні правильно керуються тими вимогами, які вони ставлять до своєї мовно-мовленнєвої діяльності ( ясності, точності, логічності, змістовності, багатству мовних форм, в значно меншій мірі до її експресивності).

Мовно-мовленнєва діяльність учнів в процесі вивчення української мови виступає в різних модифікаціях:

· допомагає активному сприйманню інформації учителя і відповіді товаришів, сприяє придбанню змістової основи пізнавальних процесів учня і формування мовного вираження;

· є вираженням результатів особистих пізнавальних надбань учнів: наповнюваності їх знань, ширини, глибини, особистого їх характеру, мобільності знань та вмінь;

· виражає їх відношення до навчання і учіння; їх внутрішній поштовх, інтереси, нахили, їх настрій під час здійснення навчальних дій, задоволення ( або незадоволення) від навчальної, пізнавально та іншої діяльності;

· виступає дуже виразно у формуванні міжсуб”єктних відносин на уроках - і як вираження позиції учня, і як бажання його впливати на вчителя, товаришів, доказати і переконати їх в обґрунтованості своїх суджень. В цих особистих вираженнях школярем свого „я”, у впливовій силі мовної діяльності складається її велика цінність для активного підключення учнів у процес спілкування, для відшліфовування їх самостійних суджень, для формування їх суб'єктивної, особистісної позиції.

· є основою у спілкуванні з товаришами і вчителем у всіх її проявах: у спілкуванні через мовну діяльність і виражається позиція школяра.

У вчителя мовно-мовленнєва діяльність на уроках української мови, в залежності від її призначення, виражена різними функціями:

· інформативно - пізнавальна, розрахована на присвоєння учнями знань, умінь, на організацію їх пізнавальної діяльності різного характеру і рівня;

· комунікативна, яка здійснює загальне зі школярами, направлене на встановлення контактів, необхідних в навчально - пізнавальній діяльності, на формування сприятливих відношень, між особистісних, міжсуб”єктивних зв'язків;

· стимулююча, яка сприяє активності, самостійності учнів, формуванню їх інтересів, працездатності, регулюючих механізмів.

Ці функції в мовно-мовленнєвій діяльності вчителя не відокремлені один від одного, вони складають необхідну для його професійних якостей єдність. Лише їх поєднання забезпечує ефективність навчального процесу, пізнавальної діяльності школярів.

На думку О. Потебні, за допомогою слова не можна передати іншому свої думки, можна лише активізувати його власну думку. Але далеко не кожне слово активізує розум дітей.

Специфічно пізнавальна мотивація є необхідною умовою продовження процесу мислення і одним з найміцніших рушіїв роботи пізнавальних процесів. Думка, за словами, Л.Виготського, народжується не з іншою думкою, а мотивами, якими керується наша свідомість. Тому справжній вплив на когнітивну сферу дитини можна здійснювати, лише володіючи інформацією про мотиви учня. Оскільки розвиток пізнавальних потреб молодшого школяра значною мірою залежить від його світогляду, то варто цю роботу проводити у системі з працею над ціннісними орієнтаціями дитини.[5, с. 349]

Мотивація є одним з важливих компонентів учбової діяльності. Вона є джерелом активності суб'єкта.

Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Отже, мотиви учбової діяльності це система психологічних факторів, що зумовлюють діяльність учня у школі, або причина, що спонукає до учіння школяра.

В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються і диференціюються. У багатьох дітей пізнавальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи доля них як самоціль.

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає учня до даної конкретної пізнавальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

У деяких школярів мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій ( нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій. Як правило учні на запитання „ Чому ти вчишся в школі?” відповідають коротко: „ Щоб бути грамотним, навчитись читати, писати” та ін. Їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, побажання батьків. Ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності ( наприклад, задоволення соціальної потреби в самоствердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов'язані з розумінням ( на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов2язку, а також вузькі особисті мотиви - задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь - що відзначитися в колективі однолітків ( М.І.Алексєєва (1929 - 2001), Л.І.Божович, С.О.Мусатов).

Друга група мотивів учіння молодших школярів - це так звані внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів. С.О.Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до української мови займає важливе місце в добре та посередньо встигаючих учнів ( його виявили 39% цих школярів) і менш виражений у слабо встигаючих ( відповідний показник становить тут відповідно лише 8% ).[14, с.16]

Деяким учням початкових класів не властивий недостатній рівень пізнавальної активності ( що є наслідком багатьох причин, насамперед неадекватних методів активізації розумової діяльності), він стримує повноцінне формування у них навчально - пізнавального інтересу, здатного мотивувати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтересу до змісту навчального предмету.

Отже, серед мотивів учбової діяльності є такі які найбільш адекватні навчальним задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його навчальна діяльність а та є осмисленою і адекватною. Д.Б.Ельконін називає їх навчально - пізнавальними мотивами. В їх основі лежить пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом навчальної діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти навчальної діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися сформує навчальну діяльність.

Сьогодні на уроках української мови у початкових класах пріоритетною є розвивальна функція навчання, самостійність і нестандартність думки. Оволодіти навчальним предметом - означає навчитися розв'язувати не лише передбачені державним освітнім стандартом задачі - „нестандартні завдання”, а й такі, що потребують певної незалежності мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості .

Підвищення пізнавальної активності учня - актуальна проблема, яку має розв'язати кожний учитель, який працює над побудовою навчально виховного процесу на основі особистісно орієнтованого підходу до молодшого школяра. Але пізнавальна активність є неможливою без сформованості розумових дій, що є основою розвитку мислення - однією з найголовніших умов загального розумового розвитку учнів.

Оскільки, „ ми можемо говорити про нормальний, здоровий розвиток дитини в тому випадку, коли маємо справу з особистістю, що рухається до актуалізації закладених її природою можливостей, до реалізації індивідуальних потенціалів”[27, с. 355], то освіта не може залишатися осторонь від проблеми виховання здорових дітей у здоровому суспільстві. Здійснити це можливо тільки в процесі особистісно орієнтованого розвивального підходу до навчального процесу.

1.3 Шляхи удосконалення пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови

Активізація пізнавальної діяльності досягається в умовах тісного зв'язку теорії і практики в навчанні. Закріплення збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх свідомого застосування, яке передбачає теоретичну основу практичних дій, з одного боку, і практичне доповнення законів і правил - з другого боку. Часті переходи від теорії до практики і навпаки є однією з умов розвитку учнів, успішного оволодіння знаннями.

Пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності школярів привели дидактів до ідеї проблемного навчання.

„ Під проблемним навчанням, - пише польський дидакт В.Оконь, - ми розуміємо сукупність таких дій, як організація проблемних ситуацій, формулювання проблеми ( поступово до цього залучаються самі учні), надання учням необхідної допомоги у вирішенні проблем, перевірка їх рішень, керівництво процесом систематизації і закріплення набутих знань”. [1,с.68] На думку М.І.Махмутова, „ в снові проблемного навчання лежить навчальна проблема, основою якої є діалектичне протиріччя між відомими знаннями учня, вміннями і навиками та новими фактами, явищами, для розуміння і пояснення яких попередніх знань не достатньо.

Інколи проблемне навчання називають методом. А це звичайно не метод: під час проблемного навчання можуть бути використані всі методи, які були і є в практиці навчання.

М.Н.Скаткін виділяє три основних види проблемного навчання.[2, с. 124]

1. Проблемне викладання знань. При такому викладанні вчитель не тільки повідомить учням те чи інше положення, але і , „розмірковуючи в слух” , ставить проблему і показує процес її розв'язання. Таке пояснення вчителя, є більш доказовим, вчить дітей мислити, вести пізнавальний пошук.

2. Залучення учнів до пошуку на окремих етапах викладання знань. У цьому випадку вчитель ставить перед учнями проблему, сам викладає навчальний матеріал, але в оді викладання ставить запитання, які потребують від них включатись в процес пошуку і самостійно вирішувати ту чи іншу пізнавальну задачу.

3. Дослідницький метод навчання. Про роботі з цим методом, „ зрозумівши поставлену проблему, учні самі пропонують план пошуку, будують гіпотезу, обмірковують способи їх перевірки, проводять спостереження, досліди, фіксують факти, порівнюють, класифікують, узагальнюють, роблять висновки”. М.Н.Скаткін вказує, що застосування такого методу стає можливим, коли розумовий розвиток дітей „ досягає такого рівня, коли вони в стані здійснювати самостійно всі етапи пошукової діяльності - від початку й до кінця в їх логічній послідовності”.[3 с. 132]

На основі вимог програми до знань та умінь учнів підбираються методи і прийоми, пов'язані із специфікою кожного розділу шкільного курсу української мови. Виділяється система застосування цих методів і прийомів, яка будується з урахуванням лінгво - методичних особливостей розділу , який вивчається, а також із співвідношенні з рівнем виявлення самостійності мислення учнів.

Пропонується практичний матеріал, в тому числі завдання пошукового характеру, звернено увагу на варіативність застосування методів і прийомів. Накреслені уміння, які необхідні для здійснення пошукової діяльності, і типи завдань виконання яких сприяє формуванню цих умінь. Рекомендуються завдання контрольного характеру, які дозволяють виявити, на скільки засвоєні знання і сформовані відповідні навики за певними темами.

Способи виконання завдань є тим інструментом, оволодіння яким допоможе учням здійснювати пошукову діяльність, а вчителю - навчати виконанню завдань пошукового характеру. Оскільки логіко - лінгвістичні операції, які складають способи виконання завдань пошукового характеру, лежать також в основі виконання завдань репродуктивного типу, система роботи з української мови може бути побудована на основі навчання логіко - лінгвістичним операціях. Оволодіння ними допоможе учням застосовувати знання як у відомій, так і у новій ситуації

Вивчення звукового строю мови, звукового складу слова має велике значення для оволодіння культурою усного мовлення і формування орфографічних навиків, а також для аналізу словотвірних процесів.

Під час вивчення фонетики використовують як метод повідомлення вчителем знань у готовому вигляді, так і метод проблемного викладання вчителем знань . Перший метод застосовується, наприклад, для ознайомлення учнів з фонетичної транскрипції. При вивченні твердих і м'яких приголосних, вчитель показує позначення твердих і м'яких приголосних в транскрипції.

Метод проблемного викладання знань може бути застосований, наприклад, при вивчення змістовно різних функцій звуків. Важливо на основі аналізу особливостей звучання слова, його звукового складу, зробити висновок про функції звуків у мові.

Перше уявлення про м'які приголосні учні дістають ще в добукварний період, під час підготовчих вправ на звуковий аналіз слів, наприклад, вправи на виділення твердих і м'яких звуків у словах ліс-лис, дим - дім, Тарас - Івась, рак - ряд, лук - люк, чорне - синє на відповідних уроках букварного періоду, зіставлення звукового і графічного образів таких слів, ознайомлення з роллю букви „ знак м'якшення” допоможуть учням ще краще усвідомити, що буква - це значки для позначення звуків, що тією самою буквою позначують різні звуки.

Повнота фонетичного розбору на різних етапах навчання може бути різною. Вона визначається метою, яку ставить перед собою вчитель, і може обмежуватись поділом слова на склади та визначенням наголошеного складу, називанням голосних та приголосних звуків, завданням підкреслити в словах букви, що позначають м'які приголосні, тощо.

Доцільно проводити вправи на зіставлення і порівняння слів за їх звуковим складом та спостереження за тим, як цей склад впливає на значення слів.

Наприклад, учитель дає завдання: знайти спільне і відмінне в словах оса і коса. Пояснення можуть починатись з аналізу звукового складу слів, а закінчуються смисловим. Добре буде, як учні скажуть, що впливає на смислову відмінність слів.

Аналіз звуко - буквеного складу слова проводиться і під час мовних ігор: „ Скільки букв?”, Скільки звуків?”, „Скільки складів?”, „ Шаради слів”, „ Ланцюжки слів”; ігор із сигнальними картками: „ е чи и?”, йо чи ьо?”, „ ф чи хв.?” Тощо. Кожна гра - це застосування вивченого на практиці.

Ігровий характер завжди зацікавлює учнів, збуджує їх активність, сприяє кращому, міцнішому запам'ятовуванню, А вчителеві дає можливість швидко виявити недоліки в знаннях окремих учнів, особливості сприймання і відтворення ними матеріалу.

Засвоєння учнями елементів фонетики і формування в них відповідних орфоепічних навичок - основа успішного засвоєння тем „ Будова слова” та „Частини мови” .

Діти які прийшли до школи, вже мають певні знання й уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності, що виражається у відповідному словниковому запасі, яким вони володіють. Але ці знання та уявлення ще досить вузькі і не завжди точні, здебільшого однобічні. У словниковому запасі молодших учнів ще мало образних слів та виразів, за допомогою яких можна краще, повніше емоційніше висловити думку. Звідси випливає завдання вчителя початкових класів - розширити в учнів уявлення і знання про предмети і явища навколишньої дійсності, збагатити їхній словник виразними мовними засобами, активізувати його, почати з ознайомлення правил української орфоепії та практичне засвоєння їх.

Джерелом збагачення словника учнів є насамперед їх навчальна діяльність - спеціальні мовно-мовленнєві вправи на уроках української мови, а також систематичні спостереження за природними явищами, читання художньої літератури, різні види суспільно корисної та ігрової діяльності учнів.

Добір однокорінних слів, знаходження в них спільної частини, добір і творення слів за даним коренем, розрізнення слів, близьких за звучанням, але з різними коренями ( літак, літо), це вправи і логічного характеру, які вчать дітей підходити до мовних явищ з різних боків, робити висновки в результаті розумової діяльності.

Молодшим школярам, особливо другокласникам, дуже важко відрізняти споріднені слова від форм того самого слова. А тому слід проводити різноманітні вправи на словотворення і словозміну, пояснювати учням відмінність між новими словами і формами того самого слова. Такі вправи можуть бути усними і письмовими і мати різні завдання. Наприклад, від слів зелень, дерево, холод утворити нові слова, які відповідають на питання який? Яка яке? Як назвати маленький дуб (дубок), ліс ( лісок)? Яка спільна частина в цих словах? Яку частину додали? Чи близькі за значенням ці слова?

Такі пропедевтичні вправи сприяють розвитку мови і мислення учнів, роблять процес навчання змістовнішим, цікавішим, готують учнів до кращого сприймання матеріалу про споріднені слова і корінь.

У 2 класі учні вивчають складові частини слова ( корінь, суфікс, префікс та закінчення). Вправи на словотворення і словозміну мають допомагати дітям усвідомити, що корінь - основна значуща частина слова, є носієм його смислового значення. Префікс і суфікс можуть надавати цьому значенню нових лексичних та емоційних відтінків, наприклад:

при - літ

з- літ дуб - ок

пере - літ дуб - очок

від - літ дуб - няк

Учні 3 - 4 класів часто не розрізняють поняття словозміни і словотворення, а вчителі не надають цьому належної ваги.

Розрізняти ці поняття молодшим учням важко, тому, вчитель пропонує їм дібрати до іменника прикметник і дієслово, до прикметника - дієслово й іменник і т. д.( золото - золотий - золотити; зелений - зелень - зеленіти). Такі завдання допомагають дітям глибше усвідомити значення кожної морфеми, користуватися словотворчими засобами, диференціювати частини мови.

Уже в 1 класі учні починають усвідомлювати, що кожне слово має не тільки лексичне, а й граматичне значення, вчаться розрізняти слова за значенням і питаннями до них. Мовний досвід дітей допомагає їх засвоїти, які питання слід ставити до назв предметів ( зокрема, до назв істот і неживих предметів), до назв ознак і дій.

Загальне поняття про частини мови ( іменник, прикметник, дієслово, прийменник) вводиться у другому класі. Спочатку учні виконують ряд підготовчих вправ: поділ слів на окремі частини мови; добір однорідних слів - іменників, прикметників і дієслів ( холод, холодний, холодить) ; повторення про головні і другорядні члени речення.

Аналіз лексики, яка об'єднується в категорію „ Іменник”, свідчить що вона не обмежується словами з яскраво вираженим поняттям предметності ( м'яч, стілець, книжка, портфель) та такими, що порівняно легко усвідомлюються як предмети (назви географічних об'єктів: гора, круча, яр, річка; назва істот : дівчинка, лісник, професор, зозуля, окунь; назви рослин: пальма, трава, квітка), а включає до себе багато абстрактних понять, опредмечених у нашій свідомості: дружба, рух, печаль, майстерність, перетворення, відмінок, тепло тощо.

Отже, для смислового значення всіх іменників основним є поняття предметності.

„ Категорія іменника, - писав академік В.В.Виноградов, - забезпечує можливість мислити предметно, у формі назви, навіть абстраговані поняття про якості і дії”. [1, с. 48]

Таким чином, виконання завдань частково пошукового характеру, які потребують самостійних висновків від учнів, які опинились у незвичній ситуації і в той же час, вивчавши іменник як частину мови, об'єднується з доповненнями і висновками вчителя та читанням підручника.

Закріплення цього матеріалу може здійснюватись шляхом застосування методу навчання відтворення і аналізу готового мовного матеріалу ( робота за зразком). Наприклад завдання: вибрати із словника по три іменники, які вказують на ознаки і дії. Визначити їх морфологічні ознаки.

Коли таким шляхом поняття про іменник буде закріплено, подальше засвоєння цього поняття може бути здійснено в більш складних умовах.

Учням пропонується проблемна задача ( застосовується метод навчання творчому використанню мовних засобів у зв'язку з створенням текстів):

- Чи можна віднести до іменника такі слова, як п'ятірка і п'ять? Докажіть.

Числівник діти ще не вивчали. Якщо задача буде складною, її можна замінити завданням частково - пошукового характеру, додавши деяку підказку:

- Чи можна віднести до іменника такі слова, як п'ятірка ( отримав п”ятірку з географії)і п'ять( п'ять чоловік)? Докажіть.

Таким чином, робота над поняттям іменника включила систему трьох наступних рівнів виявлення самостійності мислення учнів:

2-й рівень - частково-пошукова діяльність,

1-й рівень - робота за зразком,

3-й рівень - пошукова діяльність.

У цьому випадку порушена система „ від простого до складного”, однак це порушення допускається у тих випадках, коли знання і вміння які мають учні є достатньою базою для виконання складнішої роботи на більш ранньому етапі.

Наприклад вивчення поняття про прикметник покажемо іншу систему роботи:

1-й рівень - робота за зразком,

3-й рівень - пошукова діяльність,

2-й рівень - частково-пошукова робота.

Вивчення теми „ Прикметник як частина мови” у 4 класі можна починати з повідомлення учителем знань в готовому вигляді ( учні здійснюють репродуктивну діяльність:

- Ви вже знаєте, що прикметник вказує на ознаку предмета. Яка роль прикметника у мовленні?

Вчитель читає текст, вказує на прикметники і пояснює, в яких випадках вони роблять мовлення більш точним і коли сприяють на її виразність.

Пізніше учням пропонується проблемна задача:

Чи можна про комаху яка повзає сказати ,що вона повзуча? В чому заключається різниця в цих ознаках?

Учні, здійснюючи пошукову діяльність, повинні відповісти, що комаха, яка повзає може і літати, вона повзає у деяких моментах, а повзуче завжди тільки повзе, через це його так назвали.

Учитель робить підсумок роздуму:

- Слово повзуча (комаха) - прикметник, воно позначає постійну ознаку предмета , про особливості слова повзає ( комаха) ви ознайомитесь пізніше, воно означає тимчасову ознаку ( наприклад, комаха може і повзати, і літати).

Після цього учням пропонується написати вільний диктант, в тексті якого є прикметники, та підкреслити прикметники, вживання яких сприяє більш точнішому вираженню думок ( щоб перевірити вміння учнів обдумувати роль частин мови, які часто вживаються). Можна задати і інше запитання: чи є у тексті прикметники, які сприяють виразності мовлення? Якщо вони є , їх потрібно виписати разом з іменниками, які до них відносяться. Це частково-пошукова робота: пошук учнів у виборі слів і конструкцій при переказі й підтриманий змістом тексту диктанту.

Одним із шляхів удосконалення та розвитку пізнавальної діяльності є впровадження нестандартних уроків з української мови, які не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого й сформульованого дидактикою, на яких учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи. Для початкової школи характерні уроки-діалоги, ігри, диспути, КВК, конференції, заняття з вивчення грамоти, мови. Нестандартний урок - передусім творчість, самобутність, навіть мистецтво педагога, вчителя-майстра, який застосовує власні нетрадиційні форми роботи з дітьми на уроках української мови, використовує індивідуальні, часто саморобні ( і тим більш корисні для учнів) дидактичні матеріали, дедалі більше удосконалюючи і урізноманітнюючи їх. Для таких уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання - оволодіння готовими знаннями, пошук нових, розкриття внутрішньої сутності явищ через гру, лекцію, диспут.

Нестандартний урок з української мови максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання спрямоване на розвиток, підвищення якості знань, формування працьовитості, потрібних у житті навичок та вмінь. Велике значення має емоційна сфера дитини, розвиток її пізнавальної активності, природних задатків, удосконалення здібностей.

Для прикладу наводжу завдання з уроку - подорожі:

Подорожуючи лісовими галявинами країни „Іменник”, ми зустріли маленьке оленятко , яке заблукало. Щоб йому допомогти потрібно виконати таке завдання :

Прочитати текст. Замість крапок поставити потрібні іменники. Визначити відмінок іменників в однині.

Маленьке оленятко вперше вийшло з ... . Хитаючись на високих ... , воно здивовано озиралось навкруги. Зелені луки нагадували оксамитовий ... . То тут, то там червоніли голівки ... . На тоненьких ніжках похитувались біленькі ... .

Ефективність розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови значною мірою залежить від інноваційного потенціалу навчального процесу. Під інноваційним потенціалом уроку ми розуміємо здатність створювати, сприймати та реалізовувати нововведення.

Велика увага приділяється особистісно орієнтованим технологіям. Особистісно орієнтоване навчання - органічне сполучення навчання ( нормативно відповідного до діяльності суспільства) та учіння як індивідуально значуща діяльність окремого суб'єкта, в якій реалізується досвід його діяльності.

Особистісно орієнтована система навчання має забезпечити розвиток та саморозвиток особистості учня, спираючись на виявлення його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання і предметної діяльності; має надати кожному учневі, орієнтуючись на його здібності, схильності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності й поведінці; зміст освіти, його засоби і методи добираються і організовуються так, щоб учень мав можливість вибору навчального матеріалу, його виду та форм;

Базуються на принципі варіативності, тобто визнанні розмаїття змісту і форм навчального процесу, вибирати які повинен учитель, з урахуванням розвитку кожної дитини, її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі, у скрутних життєвих обставинах.

Ефективність змісту особистісно орієнтованої освіти залежить від: успішного виявлення та максимального розвитку індивідуально значущих позитивних задатків кожного школяра на підставі набутого ним до школи й у процесі шкільного навчання досвіду, а також формування інтересу до пізнання, бажання та вміння навчатися.

Щоб активізувати пізнавальну діяльність під час особистісно орієнтованого уроку та досягнути мети потрібно:

Використовувати різноманітні форми і методи навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів.

Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня в результаті роботи всього класу.

Стимулювати учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо.

Використовувати протягом уроку дидактичний матеріал, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього зміст, вид та форму навчального матеріалу.

Оцінювати досягнення учнів протягом усього процесу їхньої діяльності, а не тільки за кінцевим результатом.

Заохочувати учнів знаходити свій спосіб робити, вибирати і засвоювати найраціональніші з них.

Створювати на уроці педагогічні ситуації спілкування, які б допомагали кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, здатність вибирати способи роботи.

Наприклад, завдання для вивчення словникових слів:

Ключові слова - завдання для вивчення словникових слів:

- речення;

- словосполучення;

- тлумачення;

- частина мови;

- синоніми ( антоніми);

- тексти.

Робота над словниковим словом криниця в 4 класі.

1. Скласти речення, визначити граматичну основу зі словом криниця.

2. Скласти словосполучення зі словом криниця.

3. Дати тлумачення слову криниця.

4. Визначити яка частина мови.

5. Знайти синоніми ( антоніми).

6.Пригадати оповідання, вірші, загадки, прислів'я із словом криниця.

Одними з основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання, які сприяють розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

Мета інтерактивного навчання - створювання комфортних умов навчання, при яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації навчальної діяльності, одна із цілей якої - забезпечення комфортних умов, за яких кожен учень відчував би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, виключення домінування однієї думки над іншою.

Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах і мікро групах. Групи вивчають матеріал і особистісні вміння.

Інтерактивна робота на уроках української мови має свої принципи:

одночасна взаємодія ( всі учні працюють в один і той же час);

однакова участь ( для виконання завдання кожному учневі надається однаковий час);

позитивна взаємодія ( група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня);

індивідуальна відповідальність ( при роботі у групі у кожного учня - своє завдання).

Інтерактивні форми які активізують пізнавальну діяльність у молодших школярів надзвичайно різноманітні, наприклад: „Велике коло”, „Дебати”, „Вузлики”, дидактичні ігри, перифрази тощо.

Наприклад, фрагмент уроку української мови

На уроці узагальнення знань з теми „Іменник” підсумок можна провести за допомогою інтерактивного методу „ голосування ногами2.

Учитель. Чи погодитесь ви, що іменник - це змінна частина мови?

- Іменник завжди виступає в ролі підмета. Доведіть ( Тільки в називному відмінку.)

- Чи згодні ви, що іменник - це частина мови, Що називає предмет?

- Хто погодиться з тим, що форма називного відмінка є початковою формою іменника?

- Чи всі слова , що називають істот, відповідають на питання Що? (Хто?)

Виходячи з вище сказаного, на практиці необхідно використовувати інтерактивні форми в цілому, або ж взявши елементи, які більш доцільні до певного класу. Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв'язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і реалізувати індивідуальні можливості.

Ефективне вивчення української мови неможливе без розуміння дітьми значення історії рідного краю. Тому в основу опанування програмового матеріалу покладено краєзнавчий принцип, який орієнтує учнів на ознайомлення з об'єктами історії рідного краю.

Мета цього принципу - організувати пізнання дитиною багато історії розвитку українського народу, непересічності господарсько культурної спадщини, сприйняття прогресивних народних традицій, засвоєння історичних подій, які відбувалися на територій рідного краю.

Такі уроки української мови спрямовані на розвиток пізнавальної активності дитини щодо краєзнавчого матеріалу. Здобуті раніше уявлення є передумовою для виховання патріотичних почуттів школяра, поваги до трудівника, інтересу до праці.

Щоб зміст уроку пробуджував цікавість дитини, навчальний матеріал має викладатися зрозумілою дітям мовою, давати нові знання, розкривати невідомі учням сторони історії рідного краю, працю людей даної місцевості, щоб викликати радість, гордість за причетність до справ дорослих , до життя своєї країни.

Орієнтуючись на пізнавальні можливості учнів можна виділити такі компоненти змісту навчання на уроках української мови.

1. Етнічна історія українців ( виникнення і формування народу, нації) та етнічні ознаки ( мова, територія, самоназва, самосвідомість, елементи традиційно-побутової культури).

2. Кращі народні традиції у звичаях, культурних цінностях, народному мистецтві на території рідного краю.

3. Видатні події, відбувалися впродовж століть, та люди, що їх вершили. Пам'ятники історії та архітектури.

4. Етнічні процеси взаємодії, взаємовпливів у традиційно-побутовій сфері українців з іншими народами, що живуть на території України межують з її кордонами.

Актуалізації одержуваних знань можна досягти за рахунок систематизації навчального матеріалу навколо важливих для учнів відомостей, які зумовлюють накопичення і розвиток його соціального досвіду.

У методичному забезпеченні програми важливе місце відводиться створенню передумов розвитку в дітей активного ставлення до історичного пізнання, залучення до різноманітної практичної діяльності, пов'язано з пошуковою роботою, опрацювання інформації, оволодінням трудовими прийомами.