Методи виховання

До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовують такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження (директора, його заступників, учителя, класного керівника), зауваження із записом у щоденнику, зниження оцінки за поведінку. Найбільше покарання -- виключення порушника зі школи, коли він систематично допускає вчинки, які не дають йому права перебувати в шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).

Багато педагогів не вдаються до покарань або намагаються не зловживати ними. Іноді жарт, іронія, осудливий погляд зроблять більше, ніж найсуворіші засоби. Проте це не означає, що без них можна обійтися взагалі. Безкарність спричиняє непослух, порушення дисципліни. Розумна система покарань необхідна, вона допомагає формувати людський характер, виховувати почуття відповідальності, вміння долати труднощі.

Застосовувати покарання слід обережно. Якщо учень сприйматиме його як кару за скоєне, це призведе до озлоблення, страху перед дорослими, розвиватиме хитрість і лицемірство. Тому слід всебічно перевірити факти, довести провину. Незаслужене покарання викликає бажання пом-ститися, зробити щось «на зло» вихователеві, призводить до нових конфліктів. Якщо учень усвідомив свою вину, покарання змушує його пережити почуття провини, збуджує докори сумління і прагнення змінити поведінку, підвищує в нього почуття відповідальності, зміцнює дисциплінованість, несприйнятливість до негативного. Коли він усвідомив своє становище, глибоко переживає його, обіцяє більше не допускати подібного, міру покарання можна зменшити або обійтися розмовою.

Ефективність методів заохочення і покарання підвищується за таких умов:

-- заохочення і покарання мусять бути справедливими. Неправильна оцінка поведінки, захвалювання спричиняють зазнайство, самовпевненість, викликають нездорові заздрощі з боку товаришів. НезаСлужене покарання, у свою чергу, викликає у вихованця обурення, озлоблення. Тому заохочувати чи карати можна, тільки детально проаналізувавши його поведінку або вчинок;

-- до заохоченнь і покараннь не слід вдаватися часто. Часті заохочення призводять до того, що учень після кожного позитивного вчинку очікує на певну «винагороду», він вже поводиться добре задля того, щоб «заробити» нагороду. Якщо ж карати вихованця за його вчинки надто часто, він звикає до них і покарання на нього вже не діють;

-- заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого, інакше збіднюється арсенал цих виховних засобів. Адже якщо учень отримав більш вагоме заохочення чи покарання, то менші заходи впливають на нього вже не так ефективно;

Методи контролю та аналізу ефективності виховання:

До четвертої групи методів виховання відносять педагогічне спостереження, бесіду, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільно корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними програмами.

Хоч який би метод вивчення особистості або колективу застосовувався, педагог повинен чітко уявити, для чого йому потрібні певні відомості про об'єкт вивчення. Необхідна конкретна програма вивчення учня або колективу.

Особистість формується і виявляється в різних видах діяльності. Що свідомішою, активнішою та цілеспрямованішою є діяльність особистості, то повніше й достовірніше виявляються її якості. Педагог бачить, як учень ставиться до навчання, до фізичної праці, до спорту, до громадських справ. Вияв певних рис у різних видах діяльності підвищує достовірність даних про учня. Вивчення учня здійснюється у взаємозв'язку з колективом, у системі колективних взаємин. Його поведінка залежить не лише від особистих якостей, а й від характеру стосунків з колективом, специфіки життя колективу. Педагог має знати специфіку впливу колективу на учня та його реагування на цей вплив.

Особистість вихованця і сам колектив не є чимось застиглим і незмінним. Вони проходять складний процес розвитку й формування. Тому дослідження змін в особистості й колективі має практичне значення для виховної роботи з ними, правильного прогнозування її змісту й добору методів та форм виховного впливу.

За час навчання учень може побувати в різних класах та школах, однак процес його вивчення повинен тривати всюди. Кожний новий вихователь перш ніж почати вивчення і виховання нового учня, має встановити, що вже було зроблено до нього, щоб продовжити розпочате.

Відомості про учня або колектив, отримані за допомогою одного методу, потребують перевірки іншими методами, щоб гарантувати достовірність і об'єктивність.

Вивчення і виховання здійснюються одночасно, взаємодоповнюються. Прийом або метод вивчення особистості може бути водночас і методом її виховання (бесіда, доручення та ін.). Аналіз реагування учня або колективу на певний виховний вплив допомагає дібрати способи впливу для наступної роботи. [2, 127-165; 13, 368]

Висновок

Виховання характеризується всебічністю змісту та різноманітністю методів. Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

Отже, методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості. Та все ж варто зважати на певні педагогічні умови використання методів виховання зокрема:

1. Залежність вибору методів від мети і завдань виховання.

2. Врахування вікових особливостей вихованців.

3. Врахування індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості.

4. Врахування соціального середовища, в якому розвивається особистість.

5. Наявність і дієвість засобів виховного впливу.

6. Рівень сформованості професіоналізму педагога. Методика виховання, за влучним зауваженням А.С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів -- обов'язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв'язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання.

Словник основних термінів

Засоби виховання -- вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Заохочення -- схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до повторення.

Здібності -- потенційні можливості людини, які забезпечують їй більш високі, ніж в інших людей, показники в діяльності.

Методи виховання -- способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Покарання -- несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Прийом виховання - це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Самовиховання -- систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

Самопізнання -- процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

Тренування -- метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів.

Список використаних джерел

1. Бех І.Д. Проблема методів виховання у сучасній школі. //Педагогіка і психологія. - 1996.

2. Волкова Н.П. Педагогіка. - Посібник. - К., 2001.

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К., 1997.

4. Концепція позакласної виховної роботи в загально-освітній школі - К., 1991.

5. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. - М., 1983.

6. Коротяєв В.І. Педагогіка. - Донецьк: Лебідь, 2000.

7. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. - Умань, 1993.

8. Методика воспитательной работы (Под ред. Л.И. Рувинского. - М., 1989.

9. Натанзон Э.Ш. Приемы педагогического воздействия. - 1972.

10. Новое в воспитательной работе школы (Сост. Н.Е. Шуркова, В.Н. Шногрева. - М., 1991.

11. Педагогика (Под ред. П.И. Пидкасистого). - М., 1995.

12. Прухін І.О. Основи шкільного виховання. - К.: «Центр навчальної л-ри.,2004.

13. Прухін І.О. Шпак О.Т. Методи виховного впливу педагога на вихованців. - К., 2005. - с. 101 - 190.

14. Подласый И.И. Педагогика. - 1999.

15. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ, 1996.

16. Фіцула М.М. Педагогіка Київ 2001

Размещено на Allbest.ru