Естетичне виховання старшокласників на уроках художньої культури

Проблема прогнозування у навчальному процесі розглядається багатьма вченими, зокрема В.О. Сластьоніним, І.П. Підласим, І.Ф. Ісаєвим, Є.Н. Шияновим.

І.П.Підласий у своїй праці "Як підготувати ефективний урок" підкреслює, що "прогнозування - це систематизоване дослідження майбутніх результатів, оцінка кінцевих наслідків за допомогою наукових методів і на основі наукових теорій". Враховуючи специфіку вивчення літератури та завдання естетичного виховання, слід зазначити, що ефект заняття буде залежати від того, наскільки вдається співвідносити мету і майбутню модель естетичної реакції учнів. Під моделюванням слід розуміти створення умов, за яких учень в процесі навчання виконує комплекс завдань і вправ, спрямованих на формування у учнів оцінок ї суджень, підвищення рівня естетичної культури, емоційний розвиток особистості. На уроках художньої культури учні повинні відстоювати свої судження. Тільки таким шляхом можна виховати особистість з високим рівнем естетичної культури. Тут особливо потрібна робота серця, образно-емоційне осягнення мистецтва. Отже, сприйняття цієї інформації повинно бути нерозривно пов'язане з її ціннісним осмисленням її переживанням. А тому прогнозування й моделювання естетичних реакцій - важливе завдання уроку художньої культури. "Педагогічне прогнозування зазвичай визначається як процес отримання випереджувальної інформації про об'єкт, що спирається на науково обґрунтовані положення й методи". В процесі художнього виховання об'єктом при цьому виступають естетичні реакції учнів. Методи прогнозування, якими повинен оволодіти вчитель досить різноманітні: моделювання, висування гіпотез, уявний експеримент.

В.О. Сластьонін розрізняє пошукове й нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування спрямоване на визначення майбутніх естетичних реакцій учнів, виходячи з урахування майбутніх естетичних реакцій учнів, виходячи з урахування логіки їх розвитку і впливу зовнішніх умов. Нормативне прогнозування пов'язане зі знаходженням оптимальних шляхів досягнення потрібного стану. Прогнозування в діяльності вчителя дозволяє передбачити результати діяльності дякуючи здатності до цілепокладання. Мета педагогічної діяльності поза залежністю від складених шляхів досягнення -це завжди змодельований результат ще не здійсненої діяльності, що постає в свідомості як проект реальних кількісних і якісних змін педагогічного процесу, його окремих компонентів.

Як результат науково обгрунтованого прогнозування синтезується змістовна мотиваційна й операціональна сторони діяльності педагога і школяра. Педагог формулює педагогічне завдання спочатку для себе і лише потім включає вихованців у їх вирішення.

Кваліфіковано здійснене педагогом прогнозування і ціле покладання складають базу для педагогічного проектування освітнього процесу, що спирається на найближчі резервні можливості особистості і колективу, на їх емоційний стан. Співпережиття є необхідною умовою повноцінного спілкування з мистецтвом. Але аналіз шкільної практики вказує на те, що досить часто вчителі нехтують емоційним забарвленням уроку, уроки проходять мляво, діяльність учнів на уроках одноманітна.

Причини такого ставлення слід шукати в недооцінюванні необхідності поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.

У сучасній школі, особливо у старших класах утвердилось таке Вивчення художньої культури, де основний акцент робиться не стільки на формуванні особистісного ставлення до морально-естетичних суджень та оцінок, скільки на запам'ятовуванні готових положень, висновків, фактів, історико-теоретичних знань. Подібне знайомство з художніми уроками збіднює морально-естетичний вплив на учнів, гасить інтерес до мистецтва, бо при цьому недостатньо формуються здорові естетичні потреби. Звичайно, дати учням певну суму знань і фактів необхідно. Без них сам процес ознайомлення з уроками художньої культури був би неповноцінним. Однак набуття знань - не найголовніша мета вивчення цього предмету. Перевантаження учнів інформацією приводить до негативних наслідків.

Без сумніву, ґрунтовні знання виникають на базі максимальної розумової активності, чого не можуть повністю забезпечити інформаційні методи навчання. А тому закономірно, що вони повинні бути доповнені методами і формами роботи пошукового характеру: внаслідок створення проблемних ситуацій у школярів починають діяти ті безумовні рефлекси, які, за свідченням психологів, у звичайній ситуації перебувають у загальмованому стані. Але не слід зневажливо ставитись і до звичайного запам'ятовування фактів. Протиставлення форм і методів роботи пошукового та репродуктивного характеру не може бути виправданим.

По-перше, далеко не кожна інформація, яку засвоюють учні на уроках, вимагає пошукових форм її осмислення. Загальновідомо, що без певної суми знань конкретних фактів, необхідних учням як фундамент для їх естетичного розвитку, не може бути і самостійних суджень, глибоких роздумів, а отже, і належної активності у учнів. Це твердження ми знаходимо в підручнику з педагогіки під редакцією Ю.К. Бабанського.

Проблемність, під якою маються на увазі формування суджень та оцінок, можлива лише на базі знань, певних умінь і навичок, на які учні могли б спиратися у процесі розв'язання поставленого завдання. Думка про те, що проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій висловлюється в працях таких відомих педагогів, як Кудрявцев Т.В., Матюшкін О.М., Махмутов M.I.

Проблемність у навчанні забезпечує грунт для інтелектуальних емоцій. Відкриваючи для себе наукові істини, учні відчувають радість пізнання. Все це дуже потрібне. Проте література як навчальний предмет має і свою специфіку. Осмислення уроків художньої культури вимагає пильної уваги як до інтелектуальної сторони людської особистості, так і до розвитку естетичної культури.

Слід відзначити, що проблемний підхід має обмежені можливості у формуванні практичних навичок учнів. Добиватись того, щоб кожен урок був побудований на проблемній основі, не варто. Інформативні види роботи з учнями відкривають широкий простір для безпосереднього виявлення живого слова вчителя.

Висновок

Таким чином, лише вдале, методично виправдане поєднання репродуктивних і пошукових форм набуття нових знань створює сприятливу основу для успішного навчання учнів, глибокого осмислення наукової інформації, підвищення загального рівня культури.

Одним із шляхів підвищення ефективності роботи з художнього виховання є впровадження у шкільну практику системи нетрадиційних форм організації навчально-виховного процесу.

Опрацювавши шляхи і методи формування естетичної культури школярів ми цілком закономірно прийшли до необхідності визначення оптимальних форм їх функціонування.

Нашу увагу привернули дослідження, що стосуються проблеми впровадження в освітню діяльність нетрадиційних форм організації навчального процесу. Особливо важливим, з огляду на зміст і завдання даної роботи, нам видалося те, що авторитетні вчені наголошували на ефективності впровадження у канву нестандартного уроку методів і прийомів поєднання репродуктивних і пошукових форм роботи, засобів емоційного розкріпачення школярів.

Успішність формування естетичних суджень та оцінок, як кінцевого результату естетичного виховання вимагає і дотримання певних педагогічних умов.

Отже, логічним є висновок, що система нетрадиційних підходів до організації навчально-пізнавальної діяльності є оптимальною формою комплексного впровадження системи шляхів і методів та педагогічних умов підвищення ефективності естетичного виховання на уроках художньої культури. Сказане є, звісно, тільки теоретично обґрунтованим припущенням, яке треба перевірити у ході експериментального дослідження.