Музика Ріхарда Вагнера у Польщі з кінця ХІХ століття до нинішніх часів (переклад із польської Д.О. Полячка)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Музика Ріхарда Вагнера у Польщі з кінця ХІХ століття до нинішніх часів (переклад із польської Д. О. Полячка)

Дзядек Магдалена - доктор мистецтвознавства, професор Інституту музикознавства Ягеллонського університету у Кракові

Здійснено огляд рецепції творчості Ріхарда Вагнера у Польщі протягом ХІХ століття і до 2016 року. Охарактеризовано постановки опер, розглянуто критичні рецензії, монографічні дослідження різних років, виставки, переклади. Підкреслено зв'язок між сприйняттям музики Р. Вагнера і мистецьким та суспільно-політичним контекстом. Розкрито складний шлях музики композитора до польської публіки наприкінці ХІХ століття, зумовлений неприйняттям її провідними польськими композиторами того часу (С. Монюшком, З. Носковським, В. Желенським), а також загостренням національного питання. Показано зміни, які відбулися на початку ХХ століття, зокрема йдеться про позитивне ставлення до музики Р. Вагнера літераторів і композиторів генерації «Молодої Польщі». Розглянуто складний шлях її поступового повернення в польське культурне життя після Другої світової війни в умовах, коли серед широкої публіки панувала відраза до німецької культури, а комуністична влада свідомо гальмувала процес поширення творів композитора. Охарактеризовано різні підходи до постановки опер Р. Вагнера наприкінці ХХ - початку ХХІ століть в умовах переважання постмодерністської «режисерської опери». Зазначено, що в більшості критичних публікацій, присвячених постановкам вагнерівських опер, повторюється думка, що музика композитора в Польщі досі вкрай мало відома, а його твори виконуються вкрай рідко. Наголошено, що останніми роками у Польщі відбулися значні досягнення в дослідженні творчості Р. Вагнера, зокрема названо роботи К. Козловського, М. Гмиса, Р. Д. Голянека, Р. Окуліч-Козарина, М. Дзядек. вагнер музика опера

Ключові слова: творчість Р. Вагнера, польська публіка, постановки опер, критичні публікації.

Історія рецепції музики Р. Вагнера в Польщі дуже цікава зовсім інша, ніж у Німеччині й Чехії. Польське музичне середовище не відчуло того «вагнерівського божевілля», яке розгорілося довкола байройтських прем'єр ще за життя Р. Вагнера. Не було в Польщі й композиторів, які, як Бедржих Сметана чи Антонін Дворжак, прагнули втілити музичну драму в національній музиці. Провідні польські композитори другої половини ХІХ століття - Станіслав Монюшко, Зигмунт Носковський (Zygmunt Noskowski) і Владислав Желенський (Wladyslaw Zelenski) - негативно ставились до творчості Р. Вагнера через консервативність своїх естетичних поглядів. Вони вважали, що його музика не відповідає класичним ідеалам, порушує усталені правила композиторської творчості і навіть межі гарного смаку. Музику Р. Вагнера не сприйняла і польська публіка. Перші виконання (на межі 70-80-х років ХІХ століття) у Варшаві і Львові ранніх опер - «Лоенгріна» й «Тангейзера»1876 рік - прем'єра «Лоенгріна» в Театрі Станіслава Скарбека [нинішній Національний академіч-ний український драматичний театр імені Марії Заньковецької - прим. перекладача] у Львові (італійською); 1879 - прем'єра «Лоенгріна» у варшавському Великому театрі (італійською); 1883 - прем'єра «Тангейзе-ра» також у Великому театрі у Варшаві (польською). Після 1900 р. обидві опери виконувалися повторно. не викликали зацікавлення. Така ж доля спіткала і подальші прем'єри та повторні постановки у перші роки ХХ століття - тут відіграли свою роль і політичні чинники, зокрема загострення відносин із Пруссією, яка прагнула германізувати Велику ПольщуЦентрально-західна частина сучасної Польщі, з історичним центром у м. Гнезно - першій столиці польської держави [прим. перекладача]. згідно з так званою KulturkampfДослівно - боротьба за культуру або культурна боротьба. Політка німецької влади від часів канцлера О. фон Бісмарка, спрямована на встановлення контролю над католицькою церквою та гер-манізацію, зокрема поляків, на землях імперії [прим. перекладача].. У мемуарах Ядвіги Вайдель-Дмоховської (Jadwiga Waydel-Dmochowska) читаємо: «Ані “Тангейзер” - навіть із КрушельницькоюІдеться про співачку українського походження Соломію Крушельницьку, тогочасну зірку Варшавської опери., - ані такий ще не надто вагнерівський “Корабель-привид”Ідеться про оперу «Летючий голландець» [прим. перекладача]. не належали до успішних вистав нашого оперного театру; спроба виконати “Валькірію” взагалі закінчилася повним фіаско. Це була, можливо, підсвідома, інстинктивна відраза Варшави до тевтонського духу, уособленням якого була постать Валькірії»Waydel-Dmochowska J. Dawna Warszawa. Warszawa : Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1958. S. 183. «Валькірія» була поставлена у Варшаві 1903 р. Роком пізніше відбулося концертне виконання «Парсіфаля». Серія варшавських прем'єр творів Р. Вагнера, що відбулися перед початком Першої світової війни, завершується постановкою «Нюрнберзьких мейстерзінгерів» у Великому театрі (1908)..

Важливою причиною такого «запізнення» польської культури щодо рецепції музики Р. Вагнера були складні економічні умови, у яких перебувала польська інтелігенція, особливо під російською окупацією. Відсутність коштів завадила її представникам виїздити до Байройта, а ті поляки, хто відвідав його на межі ХІХ-ХХ століть, були громадянами австрійської Галичини. Власне їм, зокрема відомому політику Леону Пінінському (Leon Pininski), маємо завдячувати першим польським публікаціям про Р. Вагнера, у яких проаналізовано його музичну драму, виявлено її зв'язок із симво- лізмомДив.: Pininski L. O operze nowoczesnej i znaczeniu Ryszarda Wagnera oraz o Parsifalu Wagnera. Lwow : W. Lozinski, 1883. S. 57.. Утім, видані у Львові праці Л. Пінінського про Р. Вагнера не мали значного попиту. Думку про німецького композитора формували критики, які, як і польські композитори, вважали мистецтво Р. Вагнера виявом кризи культури. Таке уявлення про байройтського митця поширювали варшав'яни Зигмунт Носковський і Ян Клечинський (Jan Kleczynski), львів'янин Станіслав Невядомський (Stanislaw Niewiadomski), якого називали «польським Гансліком».

Змінилося ставлення поляків до Вагнера зі зміною поколінь. На 90-ті роки ХІХ століття припадає дебют «Молодої Польщі». Ця група обрала своїм центром ГаличинуІдеться про історичні польські землі під австрійською окупацією. До них належали як Західна Галичина (з центром у Кракові), так і Східна Галичина (з центром у Львові) [прим. перекладача].. У Кракові жив і працював видатний драматург і художник Станіслав Виспянський (Stanislaw Wyspianski) - автор нереалізованого проекту опери, зорієнтованої на вагнерівські зразки (музику мав написати Генрик Опенський / Henryk Opienski). З літературним журналом «Молодої Польщі», краківським «Життям» був пов'язаний Артур Гурський (Artur Gorski), автор біографії Адама Міцкевича під назвою «Монсальват» (1905). Головний персонаж цього твору стилізований під вагнерівського героя на основі образу з есе Фрідріха Ніцше «Ріхард Вагнер у Байройті»Nietzsche F. Richard Wagner in Bayreuth. Schloss-Chemnitz : Verlag von Ernst Schmeitzner, 1876 ; London : F. Wohlauer. 98 S., у якому автор створив вагнерівську версію «прометеївського міфу». В А. Гурського на основі цього міфу обґрунтовано молодопольську філософію патріотизму, у якій найвище поняття - «дія». Есе Ф. НіцшеАвтором перекладу була Марія Кумпф-Пеньковська. в польському перекладі опубліковане у Варшаві 1901 року, хоч його читали й раніше - в оригіналі або французькою у перекладі Марії Баумгартнер. Це, поза сумнівом, привертало увагу до Вагнера молодих письменників і критиків столиці Привіслянського краюНеофіційний термін, який застосовується для позначення польських земель під владою Росії. Столиця цього регіону - Варшава [прим. перекладача]..

Вплив ніцшеанської версії вагнеризму помітний і в текстах Цезаря Єллєнти (Cezary Jellenta)Див.: Jellenta C. [справжнє ім'я Наполеон Гіршбанд / Napoleon Hirszband]. Prometeisci // Jellenta C. Wszechpoemat i najnowsze jego dzieje. Warszawa : G. Centnerszwer ; Krakow : S. A. Krzyzanowski, 1894. S. 17-47; він же: Wola mocy i pierscien pierscieni // Rydwan. 1913. Nr 11, listopad. S. 67-78., Владислава Яблоновського (Wladyslaw Jablonowski)Див.: Jablonowski W. Ryszard Wagner. Poeta i mysliciel // Tygodnik Ilustrowany. 1898. Nr 44. S.865-868., Ігнація Ма- тушевського (Ignacy Matuszewski), який у біографії Юліуша Словацького (Juliusz Slowacki) порівнював поему «Король-Дух» із тетралогієюMatuszewski I. Slowacki a nowa sztuka (modernizm): tworczosc Slowackiego w swietle pogl^dow estetyki nowoczesnej: studyum krytyczno-porownawcze. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1902. 400 s., у текстах Валерія Гостом- ського (Walery Gostomski), автора трьох лекцій про Вагнера, виголошених у Варшавській філармонії протягом 1902-1903 роківGostomski W. Teatr w Bayreuth i jego znaczenie // Z przeszlosci i z terazniejszosci. Studya i szkice krytyczno-literackie. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1904. S. 194-204; Gostomski W. Dramat Wagnerowski // Biblioteka Warszawska 1899. Vol. 3. S. 472-499; Gostomski W. Tragedya artysty // Biblioteka Warszawska 1904. Vol. 3. S. 280-321.. Важливою для письменників «Молодої Польщі» була й робота Едуарда Шюре (Edouard Schure) «Музична драма. Ріхард Вагнер, його творчість та ідеали», опублікована у Варшаві в перекладі Емілії Венславської (Emilia W^slawska) з передмовою Владислава Яблоновського (1904). «Приклад Ріхарда Вагнера показує нам несподівано і виразно, на що здатна в наш час творча сила, поєднана з вірою і майстерністю», - читаємо у цій передмовіJablonowski W. Wst^p // Schure E. Dramat muzyczny. Ryszard Wagner, jego tworczosc i idealy / tlum. E. W^slawska. Warszawa, 1904. 336 s. Сучасне видання: Schure E. Ryszard Wagner i jego dramat muzyczny. Wadowice : V.I.D.I 2004. 240 s.. Паризькі джерела молодо- польського «вагнерівського безумства» - кілька візитів журналіста Катюля Мендеса (Catulle Mendes), редактора видання «Вагнерівський журнал» («La revue Wagnerienne»), до Варшави, Львова і Кракова 1904 року.

У 1913 році в Польщі, як і в інших європейських країнах, відзначалося 100-річчя від дня народження Р. Вагнера. До цього ювілею Львівська опера наважилася на постановку усієї тетралогії, яка, однак, була виконана зі значними скороченнями і не справила на публіку особливого враження. Крім цього, опубліковано ювілейні тексти, один з яких належав молодому краківському музикознавцю Здзіславу Яхімецькому (Zdzislaw Jachimecki), автору першої польської (і донині єдиної, хоч пізніше - оновленоїJachimecki Z. Richard Wagner. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1922. 463 s.) монографії про Р. Вагнера, опублікованої у Львові 1911 року. Автор спирається на інформацію німецьких вагнерознавців, однак праця має свої особливості, польські: вони виявляються в емоційному сприйнятті творчості Вагнера, яку З. Яхімецький тлумачить у категоріях, властивих його поколінню (а конкретніше - запозичених в Ігнація Матушевського: «місія», «дійство» тощо).

Отже, польська версія «вагнерівського божевілля» була передусім літературним явищем і виникла в результаті контакту не з живим театром Р. Вагнера, а з літературою про ньогоЦя специфіка польської рецепції Вагнера вже була неодноразово описана, див., наприклад: Slawinska I. Wst^p // Mysl teatralna Miodej Polski. Warszawa : Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1966. S. 9-10.. Звісно, можна виявити вагнерівські впливи у творчості групи композиторів «Молодої Польщі», яка виникла перед Першою світовою війною - Гжегожа Фітельберга (Grzegorz Fitelberg), Людомира Ружицького (Ludomir Rozycki), чи того ж К. Шимановського, але вони мали тимчасовий характер. Пізніше К. Шимановський заявляв про необхідність відійти від вагнерівського зразка, і загалом від пізньоромантичного напряму, який він вважав застарілим і надто тісно пов'язаним із німецькою культурою.

Літературна домінанта залишилася характерною для польської рецепції музики Р. Вагнера і протягом міжвоєнного двадцятиліття. Серед авторів найбільш значних робіт про композитора були переважно театрознавці, які писали про творчість Станіслава Виспянського, зокрема книга Віктора Брюмера (Wiktor Brumer) «Театр Виспянського», опублікована у Варшаві 1933 рокуBrumer W. Teatr Wyspianskiego. Warszawa : Ksi^garnia F. Hoesicka, 1933. 80 s.. З вагнерознавчих праць варто сказати про книгу Стефана Колачковського (Stefan Kolaczkowski) «Ріхард Вагнер як творець і теоретик драми» (Варшава, 1931 )Kolaczkowski S. Ryszard Wagner jako tworca i teoretyk dramatu. Warszawa : Drukarnia Zakladow Graficznych M. Arct, 1931. 209 s. та Кароля Строменгера (Karol Stromenger) «Театр Ріхарда Вагнера» (Варшава, 1934)Stromenger K. Teatr Wagnera. Lwow : Panstwowe Wydawnictwo Ksi^zek Szkolnych, [ca 1938]. 87 s.. Уже після війни, в еміграції, Броніслав Хорович (Bronislaw Horowicz) опублікував свою відому роботу «Оперний театр» (Париж, 1946)Horowicz B. Teatr operowy: historia opery, realizacje sceniczne, perspektywy. Warszawa : Panst. Instytut Wydawniczy, 1963. 233 s., у якій він торкнувся і вагнерівської проблематики.

У міжвоєнний період у Польщі не бракувало прем'єр вагнерівських опер. У 20-х роках ХХ століття лідером у цьому плані була Варшавська опера - на її сцені під орудою Еміля Млинарського (Emil Mlynarski) уже 1921 року прозвучали (уперше в Польщі) «Трістан та Ізольда», 1925 року - «Зігфрід» та «Нюрнберзькі мейстерзингери», 1926 - «Парсіфаль» і «Летючий голландець», 1929 - «Загибель богів». Не відставав і Львів. Тут 1921 року у Великому театрі, який працював під керівництвом Людвіка Чарновського (Ludwik Czarnowski), було відновлено «Летючого голландця». У червні 1923 року відбулося концертне виконання «Трістана та Ізольди», підготовлене Польським музичним товариством, а Великий театр відновив під орудою Мілана Зуни (Milan Zuna) «Лоенгріна» та «Валькірію». У 1924 році на львівській сцені поставлено «Золото Рейну». Однак, як і до війни, львівські постановки опер Р. Вагнера не мали великого успіху в аудиторії; причиною цього критики вважали їх низький виконавський рівень (у 1920-ті роки з політично деградованого Львова до Варшави та Познані виїхала значна частина інтелектуальної та мистецької еліти, це стосувалося і фахівців оперних театрів).

Краще були прийняті у першій половині 1920-х років постановки «Лоенгріна», «Тангейзера» і «Летючого голландця» у Познані. Найгучніші познанські прем'єри опер Р. Вагнера здійснені у 1930-х роках. В історію познанського культурного життя увійшли новаторські інсценізації «Лоенгріна» (1937) і «Летючого голландця» (1937), художнім керівником останнього був Генріх Штром (Heinrich Strohm) із Гамбурга.

Музика Р. Вагнера мала відносно невелике значення для розвитку нової польської композиторської школи. Щоправда, численні приклади впливу вагнерівської гармонії, мелодики та оркестровки можна знайти у ранніх композиціях представників групи «Молода Польща»: Мечислава Карловича (Mieczyslaw Karlowicz), Кароля Шима- новського, Гжегожа Фітельберга. Проте ще наприкінці 1910-х років К. Шимановський демонстративно розірвав з німецькими впливами і звернувся до французьких інспіра- цій (його цікавив переважно творчий доробок К. Дебюссі і М. Равеля, він був відвертим противником «Шістки»). К. Шимановський орієнтував на французів і своїх молодих послідовників, зокрема композитора і музичного письменника Стефана Кіселевського (Stefan Kisielewski), який від імені свого покоління пояснював неприйняття Вагнера й тим, що (на його думку) оперне мистецтво стало після Першої світової війни анахронізмом, зосередженням застарілих романтичних поглядів. Головними авторитетами для польських композиторів міжвоєнного періоду були (крім К. Шимановського) С. Прокоф'єв та І. Стравінський. На протилежному полюсі - Р. Вагнер, А. Брукнер, Г. Малер і Р. Штраус як представники романтизму, який уже відійшов.

Повторне відкриття Вагнера для польських музикантів та шанувальників музики сталося після Другої світової війни і було ускладнене політичною ситуацією. Відразу після війни і в так званий сталінський період (1949-1956) музику Р. Вагнера, як і Р. Штрауса, в Польщі майже не виконували, пов'язуючи її з режимом Гітлера. Винятками були симфонічні фрагменти «Смерть Ізольди», «Грот Венери» та увертюра до «Нюрнберзьких мейстерзингерів», виконані 1953 року оркестром Польського радіо в м. Катовіце під орудою Яна Кренца, (Jan Krenz), який очолював цей оркестр. Особливо сміливим було виконання фрагмента з «Мейстерзінгерів», твору з виразним національним забарвленням. Підкреслимо, що цю оперу досі не поставлено в Польщі. Однак 1956 року відбулися дві вагнерівські прем'єри: у Варшаві Валеріан Бердяєв поставив «Лоенгріна», а у Познані «Летючого голландця» втілили Здзіслав Гужинський (Zdzislaw Gorzynski) і запрошений із Дессау в Східній Німеччині Віллі Боденштейн (Willy Bodenstein). Однак жоден польський театр не наважився відзначити 1963 року 150-річчя від дня народження Р. Вагнера. До ювілею були виданіЗаради справедливості належить однак згадати, що роком пізніше, у 1964, Сілезька опера в Битомі представила «Летючого голландця».: спеціальний випуск журналу «Рух музичний» (№ 10), у якому про Р. Вагнера писали Юзеф Міхал Хомін- ський (Jozef Michal Chominski), Стефан Яроцинський (Stefan Jarocinski), Броніслав Хорович, Пйотр Ритель (Piotr Rytel), Зигмунт Мичельський (Zygmunt Mycielski) і Люд- вік Ерхардт (Ludwik Erhardt). Того ж року відбулася виставка «Вагнер і Польща», яку організував у Катовіцькій вищій музичній школі її бібліотекар Кароль Мусьол (Karol Musiol), германіст і ентузіаст поширення німецької культури. Однак цей ентузіазм він, як організатор вагнерівської виставки, виявив у межах, дозволених цензурою, підкресливши зв'язки Вагнера з революційним рухом і його симпатії до польських повстань.

Людвік Ерхардт у публікації «Початок чи продовження?» здійснив спробу розкрити ставлення польського суспільства до Р. Вагнера: «Я погано знаю Вагнера. Я зізнаюся в цьому із соромом, який дещо полегшується тим, що багато хто з моїх колег перебуває в такій ситуації. Вагнера шанувало попереднє покоління, ми ж формувалися ніби вдалині від нього і тільки-но зараз відкриваємо його музику для себе»Erhardt L. Pocz^tek czy ci^g dalszy? // Ruch Muzyczny. 1963. Nr 10. S. 17..

Справді, у 1960-х роках у Польщі значно посилилось зацікавлення музикою Вагнера завдяки ознайомленню любителів музики з видатними західними виконаннями його творів, доступними в аудіозаписах, а також унаслідок запровадженої моди на пізньоромантичну музику загалом, яку сформував видатний диригент Ян Кренц виконанням кількох симфоній Г. МалераЗвісно, вони виконувалися у Польщі (головним чином у Варшаві) і раніше, перед війною., а підтримав публіцист Богдан Почей (Bohdan Pociej) своїми статтями про Г. Малера, А. Брукнера і Р. Вагнера, виданими пізніше у книзі «Нариси пізнього романтизму»Pociej B. Szkice z poznego romantyzmu. Krakow : PWM, 1978. 243 s.. Каталізатором моди на пізній романтизм було неприйняття крайніх авангардних тенденцій, поширене тоді в Польщі. Усупереч усталеній думці, представлені на «Варшавській осені» твори серіалістів чи американських авангардистів сприймалися як «дегуманізовані» витвори інтелектуалізму. Це сприяло зацікавленню німецькою симфонічною традицією рубежу століть. Богдан Почей у передмові до збірки «Нариси пізнього романтизму» наголошує: «Музика, яка зараз з'являється, видається мені у своїй масі все більше й більше чужою та байдужою. Чужа - бо емоційно висушена, стерильна, претензійно ефектна, показово недбала, уражена внутрішньою хворобою - в'яненням форми. Чужа, бо, загалом кажучи, позбавлена метафізичності, метафізичного сенсу, “метафізичних почуттів”»Pociej B. Od autora // Szkice z poznego romantyzmu. Krakow : PWM, 1978. S. 5..

Подією «вагнерівського ренесансу» в Польщі 1960-х років стала постановка у Великому театрі Познані «Трістана та Ізольди», яку здійснив культовий диригент Роберт Сатановський (Robert Satanowski). Критики назвали її подією не тільки художнього, а й етичного масштабу - у розумінні відродження близької для поляків духовності християнського походження. «<...> Найглибший, символічно-метафізичний сенс прочитали у творі Вагнера автори познанського спектаклю», - писав про цю постановку Богдан ПочейPociej B. „Tristan i Izolda” w Operze Poznanskiej // Tygodnik Powszechny. 1969. Nr 2. S. 11.. Таке прочитання було не тільки результатом моди на пізній романтизм: воно виникло на основі суспільних настроїв 1966 року, коли відзначалося 1000-річчя Польської держави, а також 1968 року, який був у Польщі роком масових антикомуністичних демонстрацій. Наслідком цих зламних років стало загальне прагнення підкреслити відданість християнській традиції, і в ній - духовності метафізичного спрямування (ця категорія дотепер є ключовою у багатьох польських дискусіях про музику).

«Роберт Сатановський, напевно, усвідомлював, що настав належний момент для презентації драми Р. Вагнера, зрозумів або відчув приховану суспільну потребу в цьому малопопулярному у нас жанрі мистецтва»Saturna A. Akord wagnerowski // Nurt. 1969. Nr 3. S. 20., - це слова познанського рецензента Анджея Сатурни (Andrzej Saturna).

Повертаючись до запитання Людвіка Ерхардта - «Початок чи продовження?», треба сказати, що, на відміну від передчуттів критиків, познанський «Трістан» не став початком нового ставлення до вагнерівських творів на польських сценах. Ініціатива Р. Сатановського, який незабаром після прем'єри втратив посаду в Познанській опері, не мала підтримки і продовження через конфлікти в мистецькому середовищі. Вони призвели до провалу репертуарних планів видатного диригента Яна Кренца, художнього керівника Великого театру у Варшаві, який протягом 1970-1973 років планував поставити «Трістана» і «Валькірію»Див.: Komorowska M. Kronika teatrow muzycznych PRL. Lipiec 1944 - czerwiec 1989. Poznan : PTPN, 2003. S. 170. (Poznanskie Studia Operowe. 1640-5803. Vol. 3).. До цього додалися швидко прогресуюча економічна криза, зниження фінансування польських театрів.

Наприкінці існування Польської Народної РеспублікиПольська Народна Республіка (ПНР) - назва польської держави у 1952-1989 роках, яка була тоді сателітом СРСР [прим. перекладача]. театри зважилися лише на постановку «Летючого голландця» (1977, у Новій опері в Бидгощі - Opera Nova w Bydgoszczy), «Лоенгріна» (1978, Познань) і «Тангейзера» (1974, Варшава; 1980, Лодзь). Крім того, варшавська публіка мала можливість побачити всю тетралогію у виконанні артистів опери Стокгольма (1980). Остання вагнерівська подія часів ПНР - це поставлена диригентом Робертом Сатановським і режисером Августом Евердінгом (August Everding) варшавська прем'єра «Золота Рейну» (1988), «Валькірії» (1988) і «Загибелі богів» (1989), а також концертні виконання «Валькірії» у Краківській філармонії (1988, диригент Гілберт Левін / Gilbert Levine) і «Трістана та Ізольди» у Варшаві (1989, режисер Єжи Семков / Jerzy Semkow).

У рецепції творчості Р. Вагнера в новій соціально-політичній реальності, після 1989 року, помітні суттєві зміни. Постала необхідність підкреслити принцип художньої свободи, звідси - тренд серед творців опери, що полягав у більшому, ніж до того, потязі до експериментів, передусім - режисерських. Інший характерний «волелюбний» акцент - це демонстративне звернення до контркультурних західних моделей, а також долання суспільних табу, до яких належало, наприклад, постійне замовчування протягом майже всього ХХ століття фактів вияву німецького націоналізму.

Серія вагнерівських постановок у ІІІ Речі ПосполитійІІІ Річ Посполита, Польща, Республіка Польща, Річ Посполита Польща - вживані варіанти назви сучасної польської держави, що постала після 1989 року [прим. перекладача]. розпочинається експериментальною інсценізацією «Летючого голландця» у Великому театрі в Лодзі молодим режисером Вальдемаром Заводзінським (Waldemar Zawodzinski, 1994), а також двома досить традиційними втіленнями «Парсіфаля»: у Варшаві (1993, режисер Клаус Вагнер / Klaus Wagner) та Познані (1999, режисер Ганс-Петер Леманн / Hans- Peter Lehmann, який переніс на варшавську сцену свою виставу, створену в Ганновері).

Захоплюючою подією початку ХХІ століття стала прем'єра протягом 20032006 років усієї тетралогії, здійснена колективом Вроцлавської опери під керівництвом Єви Міхнік (Ewa Michnik). На той час вона була другою жінкою-диригентом у світі і першою в Європі, яка диригувала виконанням усієї тетралогії. Усі частини «Персня» поставив режисер Ганс-Петер Леманн, а виконавці - співаки із Вроцлавського театру і солісти, запрошені з-за кордону. Прем'єри частин твору відбувалися щороку, а наприкінці проекту, 2006 року, було виконано всю тетралогію під час Вагнерівського фестивалю. На одній із вистав був присутній Вольфганг Вагнер, онук композитора. Спектаклі відбувалися у Вроцлавському «Залі століття» («Jahrhunderthalle»), збудованому німцями 1913 року. Ця величезна виставкова споруда після війни мала сумну славу, бо під час окупації в ній проводили мітинги Гітлерюгендудача]. У 1948 році в ній відбулися Виставка повернених територій (тобто, західних земель Польщі, які відійшли до неї після 1945 року) і Всесвітній конгрес інтелектуалів.. Ідея втілити тетралогію в «Залі століття», очевидно, пов'язана з процесом «дедемонізації» німецької культурної традиції на тих теренах, які до 1945 року належали Рейху. До цього ж процесу можна зарахувати і спробу повторно поставити вагнерівські твори на сцені «Лісової опери» (Opera Lesna, раніше - Waldoper) в Сопоті (раніше - Zoppot)У радянський час його використовували для проведення знаменитого міжнародного пісен-ного фестивалю.. У 2009 році з ініціативи менеджера Станіслава Котлінського (Stanislaw Kotlinski) там було організовано концертне виконання «Золота Рейну», однак це починання так і не було підтримане через фінансові труднощі.

Польські прем'єри опер Р. Вагнера у ХХІ столітті - це поставлений 2009 року у Великому театрі (Національній опері) у Варшаві балет «Трістан» (хореографія Кшиштофа Пастора / Krzysztof Pastor), задуманий як сучасна інтерпретація міфу про Трістана (музичну основу балету становлять фрагменти «Трістана та Ізольди» і п'ять пісень на вірші Матільди Везендонк), а також черговий «Парсіфаль», поставлений 2011 року у Вроцлаві міжнародним колективом: режисер Георг Рутерінг (Georg Rootering), музичні керівники Вальтер Гугербауер (Walter Gugerbauer) і Томаш Шредер (Tomasz Szreder). Останньою з названих прем'єр супроводжувався Вагнерівський міжнародний конгрес, організований тоді у Вроцлаві.

Найбільш дискусійною польською постановкою вагнерівських драм в останні роки став «Блукаючий голландець» (колишня назва - «Літаючий голландець»)У польській виконавській традиції прижилися два варіанти перекладу назви вагнерівського «Ле-тючого голландця» - «Lataj^cy Holender» (старіший) та «Holender tulacz» (сучасний) [прим. перекладача]. у Великому театрі у Варшаві 2013 року в режисурі Маріуша Трелінського (Mariusz Trelinski), сценографія Боріса Кудлічки (Boris Kudlickа), музичне керівництво Рані Кальдерона (Rani Calderon). Глядачі скаржилися на монотонність режисерських ідей (спектакль відбувався у потоках води, які спадали на співаків) і надмірно часті еротичні акценти: на сцені під час увертюри з'явилася оголена постать, пізніше теж з'явилися гомосексуальні мотиви). Такою ж суперечливою стала й нова постановка «Парсіфаля» в Познані (2013), здійсненаа міжнародною групою «Hotel Pro Forma» (музичний керівник Габрієль Хмура / Gabriel Chmura, режисер Кірстен Дельхольм / Kirsten Dehlholm). Ця вистава до 200-річчя Р. Вагнера - типовий зразок «режисерської опери», яка за допомогою сценографії створює сучасний контекст для подій, відтворених у вагнерівських музичних драмах. Авторам спектаклю закидали передусім повне нехтування релігійними підтекстами першоджерела. «Вагнер, яким важко насолоджуватися» - це назва рецензії на спектакль, опублікованої у найбільш популярній польській газеті - «Газеті Виборчій» («Gazeta Wyborcza»): «“Парсіфаль” - це особлива робота, у якій Вагнер намагався створити засобами театру, слова і музики твір літургійного, сакрального характеру. Закладений у музиці настрій свята, дива, данська режисер проігнорувала, як і конфлікт між добром і злом, який становить вісь твору <...> Можна скласти довгий перелік абсурдних ідей режисера, які спустили Вагнера на землю <...>»D?bowska A. S. „Parsifal” w Poznaniu. Wagner, z ktorego trudno si? cieszyc // Gazeta Wyborcza :

dziennik. 2013.23 pazdziernika. URL: http://wyborcza.pl/1,113768,14826145, Parsifal w Poznaniu

Wagnerz_ktorego_trudno_sie.html (dost?p 15 stycznia 2017)..

На відміну від авторів названих інтерпретацій, режисери варшавської постановки «Лоенгріна» (2014, диригент Стефан Солтеш / Stefan Soltesz, режисер Ентоні

Мак-Дональд / Antony Mc Donald; це була німецькомовна постановка, створена у співпраці з Уельською оперою в Кардіффі) звернулися до канонів ХІХ століття. Прем'єра мала успіх завдяки поетичній аурі та обережному використанню ексцентричних ідей. «Бачення сценічного цілого істотно не відрізняється від ідей композитора, і саме завдяки блискучій музичній інтерпретації спектакль мав величезний успіх і надовго залишиться в пам'яті», - читаємо в одній із рецензійTeodorowicz K.Nareszcie Lohengrin // teatralny.pl 2014.7 maja. URL:

http://teatralny.pl/recenzje/nareszcie-lohengrin,484.html (dost^p 17 stycznia 2017).. Доповненням до цієї прем'єри стали організовані паралельно «Варшавські вагнерівські дні» в кінотеатрі «Ілюзіон». Тут були представлені вагнерівські фільми Ганса-Юргена Зіберберга (Hans-Jurgen Syberberg), включно зі знаменитим «Парсіфалем»Прем'єрний показ «Парсіфаля» Х.-Ю. Зіберберга відбувся у позаконкурсній програмі 35-го Канського кінофестивалю у 1982 році [прим. перекладача]..

Завершує історію вагнерівських інсценізацій у Польщі постановка 2014 року «Лоенгріна» у Варшаві. Доповнити її можна хіба що концертним виконанням «Валькірії» під керівництвом Яцека Каспшика (Jacek Kaspszyk) у Познанській філармонії у грудні 2016 року.

У більшості критичних публікацій про зазначені постановки повторюється думка, що Вагнер у Польщі досі мало відомий, а його твори виконуються вкрай рідко. Утім, найновіші польські рецепції Вагнера - це інтелектуальні рефлексії над спадщиною композитора, а також специфічні явища, які не проникають у пресу чи інтернет. Дискусії про Вагнера на межі ХХ-ХХІ століть відбувались серед культурологів, театрознавців і музикознавців. На вагнерівській тематиці спеціалізується культуролог з Університету імені Адама Міцкевича в Познані професор Кшиштоф Козловський (Krzysztof Koziowski). Він автор багатьох статей, присвячених концепції музичної драми, та двох монографій із цієї тематикиKoziowski K. Teatr i religia sztuki. „Parsifal” Richarda Wagnera. Poznan : Wydawnictwo Naukowe UAM, 2004. 288 s. („Seria Filologia Polska”. Nr 82); Koziowski K. Opera i dramat muzyczny. Szkice. Poznan : PTPN, 2006. 192 s., а також співавтор двомовного польського видання літературних праць Р. ВагнераWagner R. Dramaturgia opery. Wybor pism z lat 1871-1879 / przeki. M. Kasprzyk, wybor i oprac. E. Voss, oprac. wyd. polskiego A. Igielska, K. Koziowski. Gdansk : Siowo / obraz terytoria, 2009. 303 s.. Вагнерівську тематику досліджують і музикознавці, які спеціалізуються на історії європейської музики кінця ХІХ - початку ХХ століть: Мартін Гмис (Marcin Gmysa)Серед іншого, матеріал в елітарному журналі «Літературні зошити» (Zeszyty Literackie. Warszawa ; Paryz : Fundacja Zeszytow Literackich. 2013. Nr 4 (124) : Wagner Brodski Czapski), який був спеціально присвячений Р. Вагнеру. і Рішард Данієль Голянек (Ryszard Daniel Golianek)Golianek R. D. Zdzisiaw Jachimeckis Monographie uber Wagner und die polnische Diskussion um die Stellung des Komponisten // Colloquium Richard Wagner - Nationalkulturen - Zeitgeschichte / red. P. Macek. Brno : Masarykova univerzita 1996. S. 176-187; Golianek R. D. W strong spraw ostatecznych... Kontemplacja jako cecha stylu poznego w muzyce (na przykiadzie dziei Liszta, Wagnera i Szostakowicza) // Styl pozny w muzyce, literaturze i kulturze / red. W. Kalaga, E. Knapik. Katowice : Wydawnictwo Sl^sk, 2002. S.107-117., театрознавець Радослав Окуліч-Козарин (Radoslaw Okulicz-Kozaryn)¹ Dziadek М. Mlodopolski kult wieszczow w przelozeniu na osob? i dzielo Ryszarda Wagnera. Przyczynek do historii „szalu wagnerowskiego” w Polsce // Mickiewicz i muzyka. Slowa - dzwi?ki - konteksty / red. T. Brodniewicz, M. Jablonski, J. St?szewski. Poznan : AM, 2000. S. 83-91; Dziadek М. Wagner a Mloda Polska // Muzyka. 2001. Nr 4. S. 27-45; Dziadek М. Polska recepcja Wagnera i Mahlera w latach szescdziesi^tych i siedemdziesi^tych XX wieku w kontekscie odradzania si? postaw romantycznych w krytykow muzycznych, а також автор цієї статті1.

Нарешті, згадаймо і два приватні товариства, які об'єднують польських меломанів, любителів мистецтва Вагнера: 2003 року під керівництвом інженера Доната Деяса (Donat Dejas) було створено Вагнерівське товариство при Вроцлавській опері, яке є членом Міжнародного вагнерівського товариства; більш локальне значення має Польське коло друзів Вагнера в Познані, яке очолює історик і мандрівник, сенатор, професор Томаш Шрамм (Tomasz Schramm). Діяльність цих двох груп - це спільні поїздки на вагнерівські спектаклі, ініціювання дискусій тощо.

Важливе значення має й діяльність на батьківщині та за кордоном польських співаків, у репертуарі яких є вагнерівські партії, або які спеціалізуються на музиці композитора (Александр Бандровський-Сас). Однак обмаль інформації про діяльність польських вокалістів не дає змоги всебічно висвітлити це питання.

Список використаної літератури

Brumer W. Teatr Wyspianskiego. Warszawa : Ksi?garnia F. Hoesicka, 1933. 80 s.

D?bowska A. S. “Parsifal” w Poznaniu. Wagner, z ktorego trudno si? cieszyc // Gazeta

Wyborcza : dziennik. 2013. 23 pazdziernika. URL: http://wyborcza.pl/1,113768,14826145,_Parsifal

w_Poznaniu Wagner z_ktorego_trudno_sie.html (dost?p 15 stycznia 2017).

Dziadek М. Mlodopolski kult wieszczow w przelozeniu na osob? i dzielo Ryszarda Wagnera. Przyczynek do historii „szalu wagnerowskiego” w Polsce // Mickiewicz i muzyka. Slowa - dzwi?ki - konteksty / red. T. Brodniewicz, M. Jablonski, J. St?szewski. Poznan : AM, 2000. S. 83-91.

Dziadek М. Polska recepcja Wagnera i Mahlera w latach szescdziesi^tych i siedemdziesi^tych XX wieku w kontekscie odradzania si? postaw romantycznych w krytykow muzycznych i kompozytorow // Annales Universitas Mariae Curie-Sklodowska. Sectio L, Artes. T. IX. Nr 2. Lublin : UMCS, 2013. S. 143-154.

Dziadek М. The Reception if Wagner's Music and Ideas in Polish during the Communist Years (1945-1989) // Wagner in Russia, Poland and the Czech Lands: musical, literary and cultural perspectives / Ed. by S. Muir, A. Belina-Johnson. Surrey / GB : Ashgate Publishing Limited, 2013.S. 159-184.

Dziadek М. Wagner a Mloda Polska // Muzyka. 2001. Nr 4. S. 27-45.

Erhardt L. Pocz^tek czy ci^g dalszy? // Musical Movement. 1963. Nr 10. S. 17.

Golianek R. D. Zdzislaw Jachimeckis Monographie uber Wagner und die polnische Dis- kussion um die Stellung des Komponisten // Colloquium Richard Wagner - Nationalkulturen - Zeitgeschichte / red. P. Macek. Brno : Masarykova univerzita 1996. S. 176-187.

Golianek R. D. W strong spraw ostatecznych... Kontemplacja jako cecha stylu poznego w muzyce (na przykladzie dziel Liszta, Wagnera i Szostakowicza) // Styl pozny w muzyce, literaturze i kulturze / red. W. Kalaga, E. Knapik. Katowice : Wydawnictwo Sl^sk, 2002. S. 107-117. kompozytorow // Annales Universitas Mariae Curie-Sklodowska. Sectio L, Artes. T. IX. Nr 2. Lublin : UMCS, 2011. S. 143-154; Dziadek М. The Reception if Wagner's Music and Ideas in Poland during the Communist Years (1945-1989) // Wagner in Russia, Poland and the Czech Lands. Musical, Literary and Cultural Perspectives // S. Muir, A. Belina-Johnson. Surrey / GB : Ashgate Publishing Limited, 2013. S. 159-184.

Gostomski W. Teatr w Bayreuth i jego znaczenie, Dramat Wagnerowski, Tragedia artysty // Z przeszlosci i z terazniejszosci. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1904. S. 194-204.

Gostomski W. Dramat Wagnerowski // Biblioteka Warszawska 1899. Vol. 3. S. 472-499.

Gostomski W. Tragedya artysty // Biblioteka Warszawska 1904. Vol. 3. S. 280-321.

Horowicz B. Teatr operowy: historia opery, realizacje sceniczne, perspektywy. Warszawa : Panst. Instytut Wydawniczy, 1963. 233 s.

Jablonowski W. Wst^p // Schure E. Dramat muzyczny. Ryszard Wagner, jego tworczosc i idealy / tlum. E. W^slawska. Warszawa, 1904. 336 s. Сучасне видання: Schure E. Ryszard Wagner i jego dramat muzyczny. Wadowice : V.LD.L 2004. 240 s.

Jablonowski W. Ryszard Wagner. Poeta i mysliciel // Tygodnik Ilustrowany. 1898. Nr 44. S. 865-868.

Jellenta C. [Napoleon Hirszband]. Prometeisci // Jellenta C. Wszechpoemat i najnowsze jego dzieje. Warszawa : G. Centnerszwer ; Krakow : S. A. Krzyzanowski, 1894. S. 17-47.

Jellenta C. [Napoleon Hirszband]. Wola mocy i pierscien pierscieni // Rydwan. 1913. Nr 11, listopad. S. 67-78.

Kozlowski K. Teatr i religia sztuki. „Parsifal” Richarda Wagnera. Poznan : Wydawnictwo Naukowe UAM, 2004. 288 s. („Seria Filologia Polska”. Nr 82).

Kozlowski K. Opera i dramat muzyczny. Szkice. Poznan : PTPN, 2006. 192 s.

Kolaczkowski S. Ryszard Wagner jako tworca i teoretyk dramatu. Warszawa : Drukarnia Zakladow Graficznych M. Arct, 1931. 209 s.

Komorowska M. Kronika teatrow muzycznych PRL. Lipiec 1944 - czerwiec 1989. Poznan : PTPN, 2003. 335 s. (Poznanskie Studia Operowe, 1640-5803. Vol. 3).

Matuszewski I. Slowacki i nowa sztuka (modernizm): tworczosc Slowackiego w swietle pogl^dow estetyki nowoczesnej: studyum krytyczno-porownawcze. Warszawa : Gebethner i Wolff, 1902. 400 s.

Okulicz-Kozaryn R. Where the King Spirit Manifests Himself... Stanislaw Wyspianski in Search of the Polish Equivalent to Bayreuth // Richard Wagner in Central and Eastern Europe / foreword R. Taruskin; ed. S. Muir, A. Belina, London : Ashgate, 2013. S. 137-158.

Pininski L. O operze nowoczesnej i znaczeniu Ryszarda Wagnera oraz o „Parsifalu” Wagnera. Lwow : Drukarnia Wladyslawa Lozinskiego, 1883. 106 s.

Pociej B. Od autora // Szkice z poznego romantyzmu. Krakow : PWM, 1978. S. 5-6.

Размещено на Allbest.ru