Теорія аплікатури в сучасному бандурному виконавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ

ім. І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

УДК 787.6.071.2

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ТЕОРІЯ АПЛІКАТУРИ В СУЧАСНОМУ БАНДУРНОМУ ВИКОНАВСТВІ

Мокрогуз Інна Миколаївна

Харків - 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі академічного інструментального виконавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Івано-Франківськ).

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент, ДУТЧАК Віолетта Григорівна завідувач кафедри народних інструментів і музичного фольклору, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Давидов Микола Андрійович завідувач кафедри народних інструментів, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського (м.Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент Мандзюк Любов Сергіївна доцент кафедри народних інструментів, Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського

Захист відбудеться «15» червня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, майдан Конституції 11/13, ауд. 58.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, майдан Конституції 11/ 13.

Автореферат розіслано «13» травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент М.С. Чернявська



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається скерованістю теми до аспектів бандурного виконавства у контексті проблем сучасної науки про музичне мистецтво. Це, передусім, пов'язано з інтенсивним розвитком відносно нової галузі музикознавства - теорії музичного виконавства. Еволюція виконавської майстерності бандуристів у контексті академічного інструментального мистецтва, безперечно, має відвертий прогресивний рух. Еволюційні зміни виконавської майстерності бандуристів охоплюють усі її складові, насамперед, загальне художнє мислення, що нерозривно пов'язане з жанрово-стильовою естетикою, а також інтерпретацію, звуковидобування й артикуляцію, інтонування та фразування, віртуозність й емоційну гнучкість тощо. В якості одного з основних засобів виконавської реалізації художнього змісту не останню роль відіграє й аплікатура.

Протягом ХХ століття відомі бандуристи-професіонали не обминали увагою цей важливий аспект виконавства на інструменті. Так Гнат Хоткевич у своїх «Підручниках гри на бандурі» (1909, 1929, 1931), зорієнтованих на інструменти харківського типу, пропонує до використання десятипальцеву систему звуковидобування із різноманітними аплікатурними комбінаціями. Його наступники - Володимир Кабачок і Євген Юцевич (1958), Микола Опришко (1967), Андрій Омельченко (1977), Сергій Баштан (1989) розробляють навчально-методичні посібники та репертуарні збірки, систематизують їх для початкового рівня навчання на бандурах київського типу, де проблема аплікатури завжди залишалася особливо актуальною. Зіновій Штокалко (1992) пропагує харківський спосіб гри, а Володимир Кушпет (1997) - старосвітський інструментарій з притаманною їм аплікатурою.

Надія Брояко у своїй монографії «Теоретичні аспекти виконавської техніки бандуриста» (1997) актуалізує проблему аплікатурної орієнтації на бандурі та пов'язує її із основними формами рухів рук. Віолетта Дутчак у навчально-методичному посібнику «Аранжування для бандури» (2001), вказує на природність аплікатурних зворотів при перекладі та редакції оригінальної музики з інших музичних інструментів для бандури. Любов Мандзюк у методичних рекомендаціях «Самостійна робота над гамами» (2004), наголошує про важливість співвідношення аплікатури та артикуляції під час виконання технічного матеріалу. Віктор Мішалов у дисертаційній роботі «Культурно-мистецькі аспекти ґенезу і розвитку виконавства на харківській бандурі», висвітлює питання розвитку бандури харківського типу (в Україні та діаспорі), де ілюструє аплікатурні переваги харківського способу гри над київським. Василь Герасименко, Людмила Посікіра, Оксана Герасименко в репертуарних збірниках творів, перекладеннях для бандури репрезентують основні аплікатурні засади львівської школи гри.

Аналіз попереднього наукового доробку щодо обраного напрямку дослідження, доводить необхідність систематизації нагромадженого досвіду і визначення тенденцій формування раціональної аплікатури бандуриста для повноцінного відтворення художньо-естетичних та технічно-виконавських завдань.

Загалом, сучасна методична наука для бандури ще не виробила цілісного узагальнення закономірностей аплікатури у виконавському процесі бандуриста. Досі науково не обґрунтована аплікатура для раціонального відтворення художніх та технічно-виконавських завдань, не здійснена диференціація теорії бандурної аплікатури для правої та лівої рук, підтвердженої сучасними виконавськими досягненнями.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Дисертація виконана згідно з програмою наукових досліджень та планами наукової роботи Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Обрана проблематика відповідає комплексній темі № 2 «Проблеми координації українського і світового досвіду інструментально-виконавського мистецтва: специфіка національного» (номер державної реєстрації № 01060008758) плану науково-дослідної діяльності кафедри інструментального виконавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Тема дисертації вченою радою Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника затверджена (протокол № 4 від 21 грудня 2006 року) й уточнена (протокол № 11 від 30 листопада 2010 року).

Мета дослідження полягає у визначенні засад оптимізації (раціоналізації) аплікатури бандуриста, як узагальнення практичного виконавського досвіду. Зокрема, актуалізовані наступні завдання:

проаналізувати наукові та навчально-методичні видання ХХ століття стосовно теоретичних засад формування аплікатури бандуриста;

розглянути проблеми аплікатури суміжних з бандурою музичних інструментів, означити їх основні відмінності та точки перетину;

оптимізувати шляхи підбору аплікатури на бандурі у кореляції художньо-технічних завдань з індивідуальними (фізіологічними) особливостями рук виконавців;

диференціювати і узагальнити особливості формування аплікатури для правої та лівої рук бандуриста;

визначити основні аплікатурні засади харківської школи гри на бандурі (на прикладі композиторської творчості Г.Хоткевича);

систематизувати основні аплікатурні комплекси в творах українських композиторів другої половини ХХ - початку ХХІ ст. для бандури київського типу (М. Дремлюги, К. Мяскова, С. Баштана, Окс. Герасименко, Ю. Олійника, А. Гайденка, Р. Гриньківа, М. Долгих).

Об'єктом дослідження є сольне інструментальне виконавство на бандурі. бандура аплікатура художній музичний

Предметом дослідження - теорія аплікатури в сучасному бандурному виконавстві.

У дисертації використані такі методи дослідження: оглядово-аналітичний аналіз наукової, методичної та нотної літератури у межах досліджуваної тематики; історичний метод - у хронологічній послідовності аналізу методичних видань; метод системного підходу; метод порівняльного аналізу; музикознавчий метод розгляду музичного твору; спостереження; узагальнення.

Теоретико-методологічну базу дисертації складає системно-структурний підхід до розгляду досліджуваної проблематики, який спирається на широку базу спеціальних науково-музикознавчих досліджень, а саме: сучасні роботи з історії музичного виконавства на бандурі (Н. Брояко, В. Дутчак, Н. Морозевич, Н. Супрун, К. Черемського, Л. Мандзюк, О. Ваврик, В. Мішалова, М. Семенюк, І. Дмитрук), праці з методики викладання гри на бандурі (Г. Хоткевича, В. Кабачка, Є. Юцевича, М. Опришка, Я. Пухальського, З. Штокалка, А. Омельченка, С. Баштана, В. Кушпета), а також монографії, підручники, статті та методичні рекомендації провідних педагогів, виконавців з питань різноманітних підходів до проблеми аплікатури, зокрема, індивідуально-особистісного, пов'язаного із фізіологічними особливостями будови руки інструменталіста.

Для порівняльного огляду літератури з обраної проблематики слугували виконавські концепції суміжних з бандурою музичних інструментів (В. Дулової, М. Різоля, М. Давидова, В. Козліна, В. Семенова, Г. Шахова, В. Князєва, М. Крупея, З. Буркацького, Д. Вечера, Р. Вовка, О. Олексієнка та ін.). Окремої уваги заслуговують дослідження з музичної педагогіки (К. Мартінсена, М. Метнера, Г. Нейгауза, О. Алєксєєва, О. Ніколаєва, В. Вартанова, Г. Виноградова, Г. Когана, Н. Кашкадамової, Я. Мільштейна, М. Зільберквіта, С. Майкапара, О. Шульпякова та ін.).

Матеріалами дослідження стали твори для бандури композиторів ХХ століття та сучасності (М. Дремлюги, К. Мяскова, С. Баштана, Окс. Герасименко, Ю. Олійника, А. Гайденка, Р. Гриньківа, М. Долгих), які аналізуються з позиції варіантності аплікатури.

Матеріали дослідження ґрунтуються на основі:

аналізу нотних текстів та конструкції інструментарію (діатонічного та хроматичного), що дозволяє підсумувати взаємозалежність аплікатурних комплексів з формою та строєм інструментів;

узагальнення сучасної виконавської практики бандуристів України враховуючи безпосереднє спілкування з провідними виконавцями, перегляд відеозаписів, порівняння редакторських позначень у нотних текстах.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше:

актуалізовано та узагальнено проблематику аплікатури у виконавському процесі бандуриста;

здійснено спробу диференціювати теорію бандурної аплікатури для лівої та правої руки, виходячи із особливостей звуковидобування, штрихів та прийомів гри;

запропоновано обґрунтування аплікатури бандуриста для раціонального відтворення художніх завдань.

В роботі також набули подальшого розвитку теоретичні аспекти розвитку техніки бандуриста з урахуванням фізіологічних особливостей виконавства.

Практичне значення роботи полягає у можливості безпосереднього використання її положень і висновків у музикознавчій та музично-виконавській діяльності, нерозривному зв'язку теоретичних висновків дослідження з практикою гри на бандурі та методикою навчання. Сформовані автором основні аплікатурні формули для різноманітних фактурних комплексів можуть бути використані в написанні методики гри на бандурі, самостійному освоєнні інструмента, а також у розвитку імпровізаційних навиків бандуриста.

Результати роботи можуть бути використані у навчальному посібнику гри на бандурі (для середніх спеціальних та вищих музичних закладів), частково на етапах початкової освіти у дитячих музичних школах. Вони можуть стати в нагоді бандуристам-професіоналам у роботі над пальцевою технікою, варіантністю аплікатур, теоретичним пізнанням фізіології руки людини.

Апробація результатів дослідження. Дисертація пройшла апробацію на відкритих засіданнях кафедри академічного інструментального виконавства Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника впродовж навчання в аспірантурі (2006-2010). Практичні результати дослідження впроваджені у педагогічну діяльність автора на кафедрі музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні ідеї та положення дослідження були озвучені у доповідях на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ століть» (м. Дрогобич, 2007 р.); «Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.); «Інтеграція системи безперервної освіти України в європейський простір: стан, проблеми, перспективи» (м. Чернівці, 2009 р.); «Музична освіта України: проблеми теорії, методики, практики» (м. Дрогобич, 2009 р.); «Культурно-мистецькі здобутки українського зарубіжжя» (м. Івано-Франківськ, 2009 р.); «Українське кобзарство - історія, сучасність та перспективи» (м. Ялта, 2009 р.); «Інтеграція змісту психолого-педагогічної підготовки майбутніх педагогів» (м. Євпаторія, 2010 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п'ять статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також п'ять статей у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основного тексту - 153 сторінки. Бібліографія охоплює 221 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається об'єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, наукова новизна, практична цінність роботи.

Розділ 1. «Теорія аплікатури бандуриста як об'єкт наукового дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні засади формування аплікатури бандуриста в історичному розвитку» розглядається історіографія проблеми аплікатури як одної з основних і складних у методиці гри на інструменті. Аплікатурою (від латинського applicare - пристосовувати) зветься порядок чергування пальців на музичному інструменті для видобування звуків різної висоти. Під бандурною аплікатурою вважається порядок переміщення пальців лівої та правої рук на струнному звукоряді інструмента і фіксація цього переміщення у нотному запису.

ХХ століття стало епохою професійного підходу до інструментального виконавства на бандурі, періодом становлення методики навчання гри на інструменті, що знайшло своє відтворення у авторських виданнях. Починаючи від «Підручників гри на бандурі» Г. Хоткевича, видатні бандуристи свого часу В. Кабачок та Є. Юцевич, М. Опришко, А. Омельченко та С. Баштан, З. Штокалко, В. Кушпет працюють над створенням наступних «Шкіл гри», в яких частково знаходять своє продовження технічні елементи та аплікатурні комбінації Хоткевича, напрацьовується необхідний навчальний та концертний репертуар.

У деяких із вищезгаданих підручників, а саме В.Кабачка - Є.Юцевича, З.Штокалка, пропагується харківський спосіб гри, відзначаються його переваги над київським. «Школи гри» А.Омельченка опираються в своїй методиці на використання бандур київського типу, зі збереженням у правій руці п'ятипальцевої аплікатури. В свою чергу, в навчальному виданні С.Баштана, запропонована зміна аплікатури лівої руки із використанням п'ятого мізинного пальця та лише чотирипальцевої аплікатури у правій.

У цьому контексті проблема аплікатури вимагає аналізу та ґрунтовного перегляду існуючих напрацювань, пошуку нових теоретичних підходів та їх практичної реалізації. Здійснений на основі провідних методичних джерел огляд бандурної аплікатури, виявляє певні переваги виконавства та аплікатури харківської школи гри над київською. Питання оптимізації аплікатури в бандурній методиці залишаються остаточно не визначеними, потребують розробки фундаментальних методичних положень, що сприяли б технічному розвитку та вдосконаленню професійної майстерності виконавців.

У підрозділі 1.2. висвітлюються «Аплікатурні системи виконавства на суміжних з бандурою музичних інструментах», де зазначається, що теоретичні положення методики викладання гри на бандурі можуть опиратися на досвід та узагальнену практику методик інших інструментів, в т.ч. народних. У професійній виконавській діяльності різних музичних спеціальностей, що на перший погляд різняться між собою, можна віднайти значну кількість спільного у роботі виконавського апарату.

Тому доцільним є розгляд аплікатурних проблем у виконавстві на музичних інструментах суміжних галузей, що більшою чи меншою мірою подібні, а часом відмінні від проблем аплікатури на бандурі. Висвітлюючи принципи аплікатури на різних інструментах (зокрема на гітарі, арфі, фортепіано, скрипці та кларнеті), визначаємо, що найбільш спорідненими до бандури є інструменти струнно-щипкової групи (зокрема арфа та гітара), а найменш наближеними є струнно-смичкова та духова групи, хоча й існують певні паралелі в аплікатурних підходах між полярними за звуковидобуванням музичними інструментами.

Є очевидним, що проблема аплікатури, її особливостей, різноманітності та варіантності підходів, залишається актуальною і у виконавстві суміжних сфер музичного мистецтва. Якщо в одних напрямах виконавства (духовому, струнно-смичковому) аплікатура виявляє свій вплив на звукозображальний, тембровий ефект, то в інших (фортепіанному, гітарному, арфовому, бандурному) - вона у більшості є виразовим технічним засобом. Всебічне вивчення стилістичних аплікатурних модифікацій різних інструментів, суттєво допоможе сучасному виконавцю в його професійній діяльності.

У висновках до першого розділу зазначається, що процеси академізації та вдосконалення бандури зумовили професійний підхід до виконавства, стали періодом пошуку та становлення методичних напрацювань у навчанні гри на інструменті, в тому числі аплікатурних.

Розділ 2. «Аплікатура як складова розвитку виконавської техніки бандуриста» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Фізіологічні особливості рук виконавця як чинник формування моторики бандуриста» розглядається руховий апарат виконавця та механізми центральної нервової системи, що ним керують. Завдяки активній, гнучкій, пошуковій моториці, бандурист отримує можливість видобувати з інструмента широку звукову гаму.

Для досягнення технічної досконалості, що дозволяла б виконувати нотну літературу для бандури, необхідно використовувати всі закладені у людини природні анатомічні рухові можливості, починаючи від ледве помітного руху останнім суглобом пальця, усього пальця, кисті, передпліччя, руки, плечового поясу, усієї верхньої частини корпусу.

Важливими є фізіологічні особливості природних конституційних типів людини (нормостенічний, астенічний та гіперстенічний), що відрізняються різними формами торса, довжиною рук та пальців і виявляють свій активний вплив на різноманітність тримання інструмента, положення рук та способів гри.

Навіть у такій примітивній ситуації, як видобування звуків хаотичними щипками, рука вже виконує дві функції: слугує знаряддям рухової розрядки імпульсивної активності виконавця і одночасно несе йому цінну інформацію про властивості струн, найпростіші закони звуковидобування та ін. Якщо ж рухам руки з самого початку надати організованого характеру і поставити їм осмислене завдання, то рука виступає у якості провідника до музичного пізнання.

Дослідники цієї теми привертають увагу до фізіологічних властивостей руки людини, які активно впливають на процес музичного виконання. Це: гнучкість, м'якість, рухливість кисті та пальців. Адже, руховий апарат як один із основних складових музичного виконання, є своєрідним містком для передачі емоцій і почуттів митця до слухача.

Аналіз характеристик семи типів (елементарного, конічного, лопатоподібного, психічного, квадратного, філософського, змішаного) і форм (пластичної й атавістичної, великої та малої) руки людини виявив, що саме квадратна рука з конічною формою пальців, конічна та частково лопатоподібна є найбільш пристосованими до техніки гри на бандурі. Квадратний тип долоні найбільш легко дозволяє працювати над виконанням складних музичних творів для бандури, а конічні звужені пальці при постійному розвитку стануть у цьому надійною допомогою. Адже, природність пальцево-рухових процесів, у свою чергу, впливає на швидкість засвоєння нотного тексту та стабільність виконання музичного твору, як у період його освоєння, так і під час концертного виконання.

Отже, у методиці гри на бандурі є і залишається актуальною аргументація та систематизація найпрогресивніших аплікатурних рішень з точки зору анатомо-фізіологічного підходу, а також у контексті вирішення виконавських завдань.

У підрозділі 2.2. розглядається «Взаємозв'язок художнього і технічного аспектів інструментального виконавства бандуристів». У процесі формування технічної майстерності музиканта-виконавця, важливе значення відводиться взаємозв'язкам художнього і технічного компонентів виконавського мистецтва, пошуку закономірностей, що зумовлюють успішне розкриття творчих можливостей ігрового апарату і таких, що надають фізичній дії роль активного учасника формування змістового рівня музичної інтерпретації.

У бандурному мистецтві, як і у виконавстві на інших музичних інструментах, відобразились загальні тенденції музичного мистецтва кожної епохи, що домінували в певний відрізок історичного періоду. Встановлюючи залежність техніки від музично-естетичних завдань, необхідно завжди мати на увазі, що така формула не відображає двох принципових моментів: 1) знайти художній образ виконавець може тільки володіючи деякими ресурсами техніки; 2) віднайдений у процесі вирішення художнього завдання технічний засіб не є індиферентним (байдужим), натомість активно впливає на змістову сторону виконавського процесу.

Сукупність технічно-інструментальних та художньо-інтерпретаційних умінь визначає виконавський апарат як інтегральне утворення, що виявляється в оволодінні художньо-доцільною технікою на базі осягнення змісту музичного твору (за О. Андрейко).

Таким чином, техніка повинна органічно поєднуватися з відтворюваним у реальному звучанні емоційно-образним, ідейним задумом композитора. Виведення технічного фактору в сферу підсвідомості характерне для високохудожнього виконання. Кінцева мета формування техніки - її зовнішня непомітність. Так визначається діалектичний взаємозв'язок двох методичних положень, що техніка зумовлюється художнім образом, а художній образ створюється засобами техніки.

У підрозділі 2.3. пропонуються «Засади аплікатурної варіантності правої руки бандуриста». Права рука відіграє надзвичайно важливу роль у бандурному виконавстві. Постановку правої руки можна визначити як доцільне вихідне положення і найбільш раціональне пристосування її рухів для видобування звука за допомогою основного способу гри - щипка.

Опанування техніки гри на бандурі вимагає, поряд із загальними вимогами до музичного виконання, урахування низки супутніх обставин, котрі виникають через вагу інструмента, його особливого положення щодо тіла тощо. Положення правої руки бандуриста на інструменті, в силу його специфіки, дуже складне. Розглядаючи постановку правої руки бандуриста відзначимо її складові: перпендикулярне положення руки і пальців до струн, опорність пучок пальців на струнах; змінність позицій пальців від кількості активованих у грі звуків (особливо в тризвуках та чоторизвучних акордах); залучення хроматичних звуків верхнього звукоряду; варіантність положень руки залежно від специфіки штрихів, способів гри, фактури.

Права рука бандуриста, виконуючи провідну роль на інструменті київського типу, знаходиться в особливому положенні, враховуючи її безопорне функціонування, сантиметрову відстань між звуками основного струнного ряду та півсантиметрову між основним і хроматичним рядами струн, а також рухомість інструмента під час гри, його вагу, скісну візуальну оглядовість струнного звукоряду приструнків.

Крім того, виконавцю-бандуристу є підвладними різні види бандурної техніки правою рукою, гомофоно-гармонічна та акордова фактури, різноманітні подвійні звуки, специфічні колористичні прийоми гри (ґлісандо, тремоло, тремоляндо), різноманітна мелізматика, де особливе значення відводиться підходам у виборі раціональної аплікатури для якісного відтворення художньо-образних завдань музичних творів.

Також важливою залишається проблема варіантності аплікатури для широкого застосування пальців правої руки бандуриста, оскільки педагогічна практична діяльність виявляє намагання студентів до спрощення пропонованої аплікатури, що призводить до її обмеженості.

Підрозділ 2.4. висвітлює «Зумовленість аплікатури лівої руки типом бандурного інструментарію та способами гри». У виконавському процесі бандуриста особлива увага приділяється належному технічному розвиткові лівої руки. Першопричиною такої уваги, звичайно, є той факт, що більшість людей є праворукими і фізичний розвиток їх лівої руки дещо слабший, що і спонукає до наполегливого тренування, вправляння на інструменті, де посилений акцент надається саме розвитку моторики лівої руки виконавця.

Робота правої і лівої рук бандуриста значною мірою є відмінною. На бандурі ліва рука виконує декілька функцій: на інструменті київського типу - підтримує інструмент та грає на басових струнах (на грифі), харківського типу - грає по всьому діапазону інструмента, як і права.

Дія лівої руки бандуриста, порівняно з правою, містить чимало функційних та технічних завдань. Особливо це яскраво виявляється у останні десятиліття, коли робота лівої руки розповсюджується не тільки на баси, але і на приструнки (у перекинутому через обичайку положенні). Постановку лівої руки бандуриста також слід розглядати не ізольовано, а як складову частину загальної постановки, нерозривно пов'язану з постановкою правої руки.

Ліва рука бандуриста-виконавця на інструменті київського типу часто знаходиться на другорядних ролях, віддаючи першість правій руці, натомість при використанні харківського способу гри та на інструментах харківського типу вона є важливою, поліфункціональною складовою виконавського апарата бандуриста. Аплікатура лівої руки виконавця на харківській бандурі є більш розширеною, що визначає її активніше застосування у виконавському процесі.

У висновках до другого розділу зазначається, що фізіологічні особливості рук виконавця на музичному інструменті активно впливають на формування індивідуальних аплікатурних підходів, моторики бандуриста, які сприяють утворенню функціональних зв'язків між художнім мисленням, слухом та сферою рухів. Єдність художнього і технічного компонентів у теорії і практиці музичного виконавства, їх взаємозв'язок та гармонічне доповнення один одним - такою є основна вимога сучасного прогресивного принципу навчання гри на музичних інструментах. Тому проблеми аплікатурної варіантності правої і лівої руки у бандурному виконавстві залишаються актуальними. Правильно підібрана аплікатура сприяє кращому технічному зростанню виконавця, дозволяє широко відтворити та повністю передати слухачеві емоційне, художньо-естетичне та змістове навантаження виконуваного твору.

Розділ 3. «Аплікатура бандуриста як складова музичної інтерпретації традиційного та сучасного репертуару» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. розглядаються «Аплікатурні особливості виконавства на традиційних та реконструйованих діатонічних інструментах - кобзі, старосвітській бандурі, торбані». Бандурне виконавство у всі часи було синтезованим мистецтвом співу та гри. Основу репертуару бандуристів складали народні пісні, думи, псальми, танці та ін. Серед відомих бандуристів кінця ХІХ ст. - Федір Холодний, Андрій Шут, Іван Крюковський, Остап Вересай, Єгор Мовчан, Михайло Кравченко. Проте, тогочасне виконавство не відзначалось особливою різноманітністю інструментальних штрихів і прийомів. Зазвичай гра будувалась на застосуванні трьох пальців: великого, вказівного і середнього, на вказівний і середній пальці пристосовувались кісточки (за М. В. Лисенком). Добре була розвинута техніка гри гамоподібних послідовностей одинарними і подвійними нотами (прийомом ґлісандування, найчастіше у терцію) у низхідному, більш зручному для виконання, русі. У висхідному напрямі гра гамоподібних послідовностей виконувалась способом ґлісандування одним із пальців - вказівним, середнім чи великим, а при грі терціями вказівним і середнім.

Аплікатурні особливості виконавства на традиційних (реконструйованих сьогодні) діатонічних інструментах кобзі, старосвітській бандурі та торбані не відзначались особливою різноманітністю. До гри застосовувались лише найсильніші пальці обох рук, слабкі майже не використовувались. При виконанні п'ятизвучних акордів прослідковується часткове використання п'ятого пальця лівої руки. Існували варіанти гри, які не використовуються сьогодні у виконавстві на сучасних бандурах, особливо, київського типу (зокрема, виконання інтервалів та акордів у прямому та арпеджованому виді поєднанням лівої і правої рук).

Незважаючи на варіативність у кількості струн та музичних строїв, бандура, кобза і торбан зберігали свою основну ознаку - діатонічний стрій і спосіб застосування як акомпануючого інструмента.

Вимоги сьогодення вимагають від виконавця-бандуриста критичного перегляду поширених раніше методичних положень та ретельного відбору найбільш цінних.

Підрозділ 3.2. присвячений проблемам «Відображення аплікатурних засад виконавської практики аплікатури бандуриста харківської школи у композиторській спадщині Гната Хоткевича». Г. М. Хоткевич (1877-1938) сприяв становленню національного обличчя музичної культури України: як бандурист-виконавець традиційної музики безписемного функціонування, як дослідник кобзарського мистецтва, етномузикознавець, котрий заклав основи системного підходу до вивчення музичних інструментів України, як музикант-педагог, який обґрунтував засади професійного навчання бандуристів, як композитор - автор оригінальних композицій, в т.ч. для соліста та ансамблів бандуристів. На формування музичного стилю Хоткевича здійснила синтезований вплив народна і академічна музична культура: постійні творчі контакти з кобзарями, сольна бандурна концертна практика, уроки композиторської майстерності у М. В. Лисенка.

Аналізуючи інструментальні твори Г. Хоткевича для харківської бандури («Невільничий ринок у Кафі», «Етюд-козачок», «Терціяльний етюд» та ін.), спостерігаємо повноцінне застосування обох рук бандуриста у грі. Привертає увагу той факт, що ліва рука виконавця на харківській бандурі частіше використовується у проведенні тематичної лінії ніж права, що яскраво підтверджує повноцінність її застосування. Достатня розвиненість пальців лівої руки дає можливість композитору оперувати переходами головної теми від правої руки до лівої, не втрачаючи при цьому якість звуковедення.

Г. Хоткевича можна вважати новатором у питаннях техніки гри на бандурі, про що свідчать його сміливі аплікатурні прийоми, позиційна система, яку він вперше запровадив, питання штрихів. В методиці Г. Хоткевича утверджується науковий підхід у виборі аплікатури для розширення виразових можливостей інструмента, виконавської майстерності, художньої образності творів.

У підрозділі 3.3. висвітлюються «Особливості аплікатури у творах українських композиторів ХХ-ХХІ ст. для бандури київського типу». З другої половини ХХ ст., в умовах активізації розвитку київської академічної бандурної школи та діяльності її фундатора С. В. Баштана, налагодження масового випуску хроматичних бандур київського типу з механізмом перемикання тональностей конструкції І. Скляра, оригінальний репертуар для бандури поповнюється творчістю українських композиторів К. Мяскова, Є. Юцевича, М. Дремлюги, В. Кирейка, А. Мухи та ін., які суттєво розширили жанрово-стильову сферу інструментальної музики. Першими виконавцями професійної музики для бандури стали видатні бандуристи-інструменталісти С. Баштан, П. Чухрай, К.Новицький, Н. Брояко, Р. Гриньків, у виконавстві яких апробувалися нові твори українських композиторів.

Кінець ХХ - початок ХХІ ст. ознаменований появою нових композицій для бандури сучасних авторів А. Гайденка, Окс. Герасименко, Р. Гриньківа, Ю. Олійника, М. Долгих та ін. Творчість цих композиторів також стала предметом аналізу з погляду нових фактурних ускладнень та підходів їх аплікатурного вирішення.

Аналіз творчого доробку українських композиторів ХХ та початку ХХІ століть показав, що автори педагогічного і концертного репертуару для бандур київського типу частково застосовують і харківський спосіб гри. Твори митців ХХ ст. вирізняються застосуванням насиченої фактури, складної техніки, що вимагала також і особливих аплікатурних принципів та впливала на художньо-емоційний характер музичних композицій.

Музика композиторів початку ХХІ ст. є більш модерновою, фактурно неординарною та гармонічно варіативною, пропонує широке застосування харківського способу гри, штрихової палітри, вирізняється більшою метро-ритмічною складністю і технічною віртуозністю.

Підрозділ 3.4. розглядає «Аплікатурні принципи львівської бандурної школи (на прикладі творчості О. Герасименко та Ю. Олійника)». Із відкриттям класу бандури у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка формується основний осередок професійного бандурного виконавства на західній Україні, який очолює В.Я.Герасименко.

Серед яскравих представників львівської бандурної школи - народні артистки України Л. Посікіра, Г. Менкуш, заслужені діячі мистецтв України Р. Кузьменко, Окс. Герасименко, заслужені артисти України Ол. Герасименко-Олійник, Т. Лазуркевич, О. Созанський, Д. Губ'як та ін.

Розпочата В. Герасименком 1956 р. робота по виготовленню бандур «Львів'янка» відкрила широкі виконавські можливості нового інструмента. Бандури «Львівянки» київського типу за своєю формою, конструкцією перемикачів, діапазоном, тембральною якістю звучання стали основою розширення навчального та концертного репертуару виконавців за рахунок оригінальних творів композиторів.

Творчий доробок Окс. Герасименко («Етюди на різні види техніки», варіації на українські теми «Цвіте терен», «Стоїть гора високая», концертна фантазія «Купало» та інші), що постійно оновлюється новими неординарними композиціями, став предметом дослідження крізь призму застосування авторкою нових аплікатурних комбінацій, відродження призабутих прийомів гри.

Творчість Ю. Олійника, як представника українського зарубіжжя та родинними зв'язками пов'язаного зі Львовом, теж є однією із складових досліджуваного музичного матеріалу (Концерт №2 «Романтичний», Концерт №4 «Трипільський»). Композитор у своєму доробку постійно відтворює основні елементи львівської бандурної школи, її традиції та новації.

У висновках до третього розділу зазначається, що проблема аплікатури бандуристів щільно пов'язана з процесами вдосконалення інструментарію, жанрово-стильовим спектром композиторської творчості для бандури, формуванням академічних шкіл навчання бандуристів (зокрема, київської та львівської).

Г.Хоткевич, як композитор, громадський і культурний діяч, професійний бандурист, пропагандист харківської школи гри та відповідного інструментарію, залишив після себе значну творчу спадщину, до вивчення якої постійно звертаються наступні покоління мистецтвознавців і виконавців в Україні та за кордоном.

Аналіз найбільш популярних музичних творів сучасних українських композиторів для бандур київського типу виявив їх специфічні фактурні елементи, що дозволяють класифікувати й узагальнити систему відповідної аплікатури при виконанні на інструменті.

У Висновках констатуються основні результати дослідження.

1. Аналіз підручників, самовчителів, шкіл гри на бандурі, наукових та методичних робіт, виданих впродовж ХХ ст. в Україні засвідчив, що аплікатурна варіантність інструментальної гри бандуриста змінювалася в залежності від:

виду інструментарію (київського чи харківського типів), а відповідно способів тримання, просторових можливостей обох рук;

строю інструментів (діатонічного, хроматичного; одно- чи двоплощинності струнних рядів на інструментах);

фактури виконуваних творів;

прийомів та штрихів;

індивідуальних фізіологічних особливостей і можливостей пальців, рук, тіла;

постановки рук на інструменті;

розширення репертуарної палітри, що дозволяла залучати й окремі аплікатурні принципи суміжних виконавських шкіл.

2. В ході порівняльного аналізу аплікатурних проблем суміжних музичних інструментів (гітари, арфи, скрипки, фортепіано, баяна, кларнета), виявлено як подібності аплікатурних підходів, так і суттєві відмінності у значенні аплікатури для того чи іншого інструмента. Визначено часткову спорідненість бандурної аплікатури з принципами аплікатур арфи та гітари, відзначені точки перетину між аплікатурами на бандурі, з одного боку, та фортепіано, скрипки, баяна та кларнета, з іншого. Аналіз методичних джерел, окремих тематично спрямованих публікацій дослідників аплікатурних систем минулого і сучасності доводить, що для бандури аплікатура не є засобом штрихової диференціації, а відіграє роль виразового, технічного засобу.

3. Шляхом аналізу фізіологічних особливостей форми рук і пальців виконавців, оптимізовано шляхи підбору аплікатури у кореляції художньо-технічних завдань й інтерпретації. Доведено, що саме квадратний тип руки з конічними пальцями є найбільш пристосованим до гри на бандурі. Пальці конічної форми, є достатньо рухливими, мобільними та фізично витривалими, що важливо при виконанні довготривалих творів великої форми.

4. Диференціація та узагальнення особливостей аплікатури для лівої та правої рук, дозволили вирізнити основні проблеми функціональності виконавського апарата бандуриста. Порівняльний аналіз виявив, що до сьогодні методика гри на бандурі розрізняє поняття вживаної та раціональної аплікатури у послідовному і стрибкоподібному русі, у видобуванні окремих звуків, що зумовлено як індивідуальними типами рук, так і традиціями виконавських шкіл.

5. З позиції сучасного виконавства детальної уваги заслуговують методичні засади підручників гри на бандурі Г. Хоткевича. Його постулати спонукають викладачів і виконавців актуалізувати виконавські принципи харківської школи гри, повніше використовувати методичні напрацювання, аплікатурні підходи автора, що вже були перевірені практикою кобзарства зламу ХІХ-ХХ ст. та його послідовників серед бандуристів української діаспори.

6. У творах українських композиторів другої половини ХХ ст. (М. Дремлюги, К. Мяскова, С. Баштана) та початку ХХІ ст. (Окс. Герасименко, Ю. Олійника, А. Гайденка, Р. Гриньківа, М. Долгих) чітко вирізняються системи аплікатурних комплексів, зумовлених як специфікою музичної мови авторів, так і особливостями інструментарію, для якого вони написані. Автором дисертації запропоновано оптимальні аплікатурні комбінації для вирішення технічних і художніх завдань в аналізованих творах.

Підходи до проблем аплікатури продовжують оновлюватись, творчість сучасних композиторів стимулює до розробки нових принципів аплікатури на бандурі, що сприяє активному технічному зростанню виконавців, їх професійності у процесі варіативності аплікатурного бачення.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мокрогуз І. Традиційний кобзарський репертуар та його сучасна інтерпретація (на аналізі творчості буковинського бандуриста В.Пиндика) / І.Мокрогуз // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007. - В.Х-ХІ. - С.141-144.

2. Мокрогуз І. Особливості аплікатури в композиціях Миколи Дремлюги для бандури / І.Мокрогуз // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: Збірник наукових праць. - Харків-Луганськ : СтильІздат, 2008. - С.339-344.

3. Мокрогуз І. Аплікатурні принципи Львівської бандурної школи (на матеріалі творчості Оксани Герасименко). / І.Мокрогуз // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2008. - В.ХІІ-ХІІІ. - С.250-253.

4. Мокрогуз І. Фізіологія особливостей руки як чинник формування моторики бандуриста. / І.Мокрогуз // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2010. - В.ХІІІ-ХІV. - С.327-332.

5. Мокрогуз І. Ліва рука бандуриста: проблеми виконавства та аплікатури / І.Мокрогуз // Мистецтвознавчі записки : Зб. наук. праць - В. 18. - Київ: Міленіум, 2010. - С.68-75.

6. Мокрогуз І. Кобзарський аспект мистецької діяльності Г.Хоткевича / І.Мокрогуз // Збірник наукових статей «Культуротворча парадигма українського націєтворення». - Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. - С.91-96.

7. Мокрогуз І. Методичні засади гри на бандурі Г.Хоткевича та їх актуальність для сучасної педагогічно-виконавської практики / І.Мокрогуз // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ століть». - Дрогобич : Посвіт, 2007. - С.101-109.

8. Мокрогуз І. Аплікатура бандуриста ХХ ст., як основа формування виконавської техніки / І.Мокрогуз // Тези всеукраїнської науково-практичної конференції «Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти». - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007. - С.57-59.

9. Мокрогуз І. Художній і технічний компоненти виконавства: історичний аспект. / І.Мокрогуз // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Музична освіта України: проблеми теорії, методики, практики» - Дрогобич : «Молодь і ринок», 2009. - В. №5(52). - С.48-52.

10. Мокрогуз І. Основні методичні видання ХХ ст. - першооснова виконавства на бандурі / І.Мокрогуз // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Педагогіка і психологія. - Ялта : РВВ КГУ, 2009. - В. 23. - С.160-166.



АНОТАЦІЯ

Мокрогуз І.М. Теорія аплікатури в сучасному бандурному виконавстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, Харків, 2011.

У дисертації досліджується процес становлення та розвитку аплікатури бандуриста, його теоретичні аспекти та практичне втілення на сучасному етапі. На основі аналізу наукових та навчально-методичних джерел актуалізовані проблеми теорії і практики аплікатури на бандурі.

В дослідженні розглянуто фізіологічні особливості природних конституційних типів тіла людини, визначено різноманітні форми кистей рук і пальців з позиції найбільшого їх пристосування до виконавства на бандурі. Проведена диференціація аплікатури лівої та правої рук бандуриста, її специфіка утворення в залежності від типу інструментарію та способів гри.

Проаналізована аплікатура на традиційних старосвітських музичних інструментах (кобзі, торбані, діатонічній бандурі). Творчість для бандури Г. Хоткевича розглянута з позиції широкого застосування лівої руки та варіантності аплікатури на бандурі харківського типу. В дисертації запропоновано раціональне вирішення аплікатури в популярних творах для сучасної бандури київського типу українських композиторів ХХ-ХХІ століть, актуалізовано оптимальні аплікатурні комбінації для вирішення технічних і художніх завдань в аналізованих творах.

Ключові слова: аплікатура, бандура, бандурне мистецтво, бандурне виконавство, фізіологічні особливості виконавця, аплікатурна варіантність, аплікатурні комплекси.



АННОТАЦИЯ

Мокрогуз И.Н. Теория аппликатуры в современном бандурном исполнительстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения за специальностью 17.00.03. - Музыкальное искусство. - Харьковский национальный университет искусств им. И.П. Котляревского, Харьков, 2011.

В диссертации исследуется процесс становления и развития аппликатуры бандуриста, его теоретические аспекты и практическое воплощение на современном этапе. На основе анализа научных и учебно-методических источников актуализированы проблемы теории и практики аппликатуры на бандуре. Рассмотрение аппликатурных систем смежных сфер музыкального исполнительства позволило определить общие и отличительные подходы к аппликатуре в однородных (арфа, гитара), относительно однородных (фортепиано) и разнородных (струнно-смычковые, духовые) к бандуре музыкальных инструментах.

В исследовании рассмотрены физиологичные особенности естественных конституционных типов тела человека, определены разнообразные формы кистей рук и пальцев с позиции наибольшего их приспособления к исполнительству на бандуре.

Проведена дифференциация аппликатуры левой и правой рук бандуриста, основы специфики их образования, которые разрешили обозначить основные проблемы функциональности исполнительского аппарата бандуриста. Сравнительный анализ показал, что сегодня методика игры на бандуре различает понятия употребляемой и рациональной аппликатуры в последовательном и в скачкоподобном движении, в звукоизвлечении отдельных звуков, что предопределено как индивидуальными типами рук, так и традициями исполнительских школ.

Предложены основные комплексы рациональных гаммовых аппликатур для левой руки на бандурах киевского типа (львовского и черниговского образца). Определены варианты решения аппликатуры правой руки в применении различных штрихов, приемов игры, мелизматики, фактурных особенностей.

Проанализирована аппликатура на традиционных старосветских музыкальных инструментах (кобзе, торбане, диатонической бандуре), распространенных в Украине до ХХ века и находящих своих продолжателей и сегодня.

Творчество для бандуры Г. Хоткевича проанализировано с позиции широкого применения левой руки и вариантности аппликатуры на бандуре харьковского типа.

В исследовании предложено рациональное решение аппликатуры в популярных произведениях для бандуры киевского типа украинских композиторов ХХ-ХХІ веков (К. Мяскова, Н. Дремлюги, С. Баштана, Окс. Герасименко, Ю. Олийныка, А. Гайденка, Р. Гринькива, М. Долгих), которые составляют основу оригинального бандурного репертуара современности, актуализированы оптимальные аппликатурные комбинации для решения технических и художественных задач в анализируемых сочинениях.

Ключевые слова: аппликатура, бандура, бандурное искусство, бандурное исполнительство, физиологичные особенности исполнителя, аппликатурная вариантность, аппликатурные комплексы.



ANNOTATION

Mokroguz I.M The application theory in the modern bandura performance. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in art histori speciality 17.00.03. - Music Art. - Kotlyarevskiy Kharkiv national university of Arts, Kharkiv, 2011.

The thesis deals with the process of making and development of bandura player's application it's theoretical aspects and practical introduction in the modern

period. On the basis of analysis scientific and methodological sources the problems theoretical and practical application on bandura are actualized.

Physiological peculiarities of natural constitutional types of person's body are stadied and different forms of wrists and finger's are studied in the given research from the point of view of their best application. The application of the bandura player's left and right hand was differentiated and its formation depending of the type of instrument and way of playing is specified.

The application on traditional ancient musical instruments is analysed. Compositions by H. Hotkevich are studied in relation to the left hand's wide application and verities of application on bandura of Kharkiv type. The conducted research resulted in suggestion of the rational solution of the application on modern for bandura of Kyiv type. Ukrainian composers of the XX-XXI centuries and optimal applicational combinations for solving technical and artistic tasks in the analysed works are actualized.

Key words: application, bandura, bandura art, bandura player's, physiological peculiarities, verities of application, complex of application.

Размещено на Allbest.ru