Анотація на хоровий твір "Вийди, вийди, Іванку"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

І. Аналіз літературного тексту

ІІ. Загальні відомості про композитора

ІІІ. Музично-теоретичний аналіз твору

IV. Вокально-хоровий аналіз

V. Виконавський аналіз

І. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНОГО ТЕКСТУ

Розглядаємий твір є обробкою української народної пісні. "Вийди, вийди, Іванку" - це веснянка, тобто належить до календарно-обрядових пісень. За традицією слова веснянки мали бути закличними, бо метою цих пісень було запрошення і привітання весни після довгої зими. Пісні-веснянки в українському фольклорі сповнені енергічності, танцювальності і грайливості, це відображено яяк в мелодії, так і в тексті.

літературний пісня вокальний жанр

"Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку"

Це закличні слова, які змальовують перші весняні обряди: люди збирались на весняних лугах і кликали один одного, вимагаючи весняних пісень, які б могли привабити скорий прихід тепла.

"Зимували, не співали,

Весни дожидали"

В цих словах виражається радість людей щодо зими, яка минула і після якої саме час розвіятись, розім'ятись. Навесні влаштовували різноманітні змагання, ігри, розіграші, гадали на майбутнє літо, врожайну осінь.

"Весно, весно, наша весно,

Що ж ти, весно, нам принесла?

Старим бабам - по кийочку,

А дівчатам - по віночку"

Також гадали на суджених, про що наступні слова:

"Звила я віночок вчора,

Ой вчора-звечора.

З зеленого барвіночку,

Повісила на кілочку"

Це - один з обрядів, коли дівчата плели вінки з весняних квітів, вішали в сінях або на тинку на вулиці і, лягаючи спати, загадували побачити уві сні судженого.

Тобто в словах цього твору прослідковується глибоко національне начало. Суто фольклорний зміст тексту потребує певної розшифровки, бо прийшов до наших чсів з давнини, коли певні речі не потребували пояснень або деталізації, бо люди кожного дня роками зтикались з цими ситуаціями, проводили обряди, вшановували природу. В сучасному світі для розуміння такого скупого тексту необхідно мати певний багаж з фольклору та історії українського народу.

Не дивлячись на короткий, начебто, текст, в його словах приховано глибокий і насичений зміст.

ІІ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОМПОЗИТОРА

Василь Андрійович Уманець - український музикант, педагог, диригент, культурний діяч, доцент Національного Педагогічного Університет ім.М.П. Драгоманова.

В його творчій спадщині особливе місце займали обробки українскьких народних пісень. Адже доторкнутись до тонкої душі власного народу мріє кожний творець, в цьому відчувається глибока єдність людини і землі, яка її випестувала. Серед творів, над якими працював Василь Уманець, є обробки для жіночого та дитячого хорів, одну з яких ми розглядаємо в цій роботі.

Майстерність заключається в тому, що, зберігаючи колорит і настрій твору, автор привносить в нього свіже дихання. Він не руйнує ані форму, ані стиль, твір звучить щиро і написаний зручно для виконавців.

ІІІ. МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ

1. Жанр.

Твір "Вийди, вийди, Іванку" належить до обробок українських народних пісень. За основу взята календарно-обрядова пісня-веснянка з однойменною назвою.

2. Тип та вид хору.

Твір написаний для жіночого (або дитячого) колективу триголосного складу, має три самостійні партії, протягом звучання партії один раз сходяться в унісон і один раз - в октаву.

3. Форма твору.

Форма двочастинна зі скороченою репризою. Перша частина складається з двох речень (куплетів) з загальною репризою, друга - також з двох речень, закінчується сороченою репризою (експозиція теми - 8 тактів, реприза - 4 такти і 2 такти коди).

4. Фактура.

Фактура змішана. Присуні елементи гомофонно-гармонічного складу (починаєжться темою на фоні вітриманого басу), підголосковості (початок другого періоду) та поліфонії (11-15 такти).

5. Ладо-тональний план.

Ладо-тональний план простий, без відхилень. Є співставлення споріднених тональностей: основна тональність соль мінор, середня частина звучить в до мінорі.

6. Метро-ритм та розмір.

Метро-ритм твору також на відрізняється складностями. Відсутні синкопи, змінні розміри, протягом всього твору зберігається розмір ⁶ /_4. Це не є характерним для українського фольклору загалом, але в жвавих обрядових піснях зустрічається часто.

7. Характер голосоведіння.

Голосоведіння переважно плавне. Стрибки у перших сопрано на початку кожного мотиву згладжуються терцією других сопрано:

(Такти 1, 3 сопрано)

Стрибки в інших партіях з'являються в другому періоді. У других альтів стрибок на квінту на початку мотиву повторює такий самий хід, як у перших сопрано, тільки в іншій тональності:

(Такти 9, 12 альти)

Той же стрибок з'являється у перших альтів в 13-му такті. Всередині самої фрази голосоведіння відбувається досить рівно.

8. Гармонія.

Гармонія твору підкорюється мелодичному мінору. Весь матеріал побудований в двох споріднених тональностях: соль мінор та до мінор.

Функціонально твір простий. Постійне чергування тоніки та субдомінанти. На третю долю такту у альтів з'являється в басу п'ята ступінь, але протягом звучання відсутній головний признак - фа-дієз, тому важко сказати, чи на третю долю припадає домінанта, чи тонічний квартсекстакорд.

(Такти 2, 4 партитури)

Те саме можна сказати про гармонію другого періоду. Домінанта на останню долю такту відчувається, але не відверто, а приховано. Якщо звернутись до гармоній фольклору, то ми побачимо, що рідко в українській музиці використовується функція домінанти. Більш часто ми чуємо автентичні каданси або з домінантою без терції.

Хроматизми з'являються в партитурі лише один раз, і це - художній прийом, власне, актора. Він призваний підкреслити тяжіння мелодичного мінору:

(такт 15 альти)

9. Темп та його відхилення.

Оскільки твір виконується буз супроводу, темп є важливим засобом виразності. Агогіка має підкреслювати художній зміст, але не нав'язувати власний характер.

В тексті немає ремарок щодо темпу, але відхилення можуть бути використані диригентом за змістом. Наприклад, перехід від соль мінору до до мінору можливо відокремити ферматою і підвести до неї невеличким ritenuto:

(Такти 7-8)

Такий прийом допоможе слухачеві налаштуватись на зміну тональності і підготує до сприйняття нового матеріалу. Окрім того цей прийом збере увагу хору.

Таким самим за змістом може бути уповільнення в 15-му такті - для підкреслення і більш яскравого проведення хроматичного ходу в альтовій партії:

(Такти 15-16)

З позиції художньої виразності слід зробити уповільнення і в кінці (такт 21-22), але потрібно пам'ятати, що попередні агогічні відхлення мають бути меншими, ніж заключне. Витримати "золоту середину" в цьому питанні дуже важливо, бо зайві і надто широкі ritenuto розіб'ють твір на фрагменти.

IV. ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ

1.Діапазон хорових партій.

Сопрано І: СОЛЬ¹ - СОЛЬ²

Сопрано ІІ: РЕ¹ - ФА²

Альт І: соль^м - до¹

Альт ІІ: соль^м - соль¹

2.Характер теситурного викладу.

Дивлячись на діапазон партій, можна сказати, що він неширокий, що є, звісно, зручним для виконання. Але не слід забувати про перехідні ноті в кожній партії. Уважно продивившись партитуру, видно, що в партії сопрано не уникнуто зупинок на перехідних звуках. З першого ж мотиву половинна тривалість припадає на ноту мі², яка є пороговим, перехідним звуком. 11-14-й такти майже повністю побудовані в цій незручній зоні:

(такти 13-14 сопрано)

Другі сопрано та само в цих тактах можуть відчувати незручність. Для них ще одним місцем в перехідній зоні є 21-й такт:

(21 такт сопрано)

Щодо партії альтів, тут теситура зручна. Перехідні звуки зустрічаються рідко, стрибки, більше за квінту, відсутні. Певна незручність може виникнути в 14-му та 21-22-му тактах, бо це є нижньою зоною діапазону.

(такти 14, 21-22)

3.Вид хорового ансамблю.

З самого початку хоровий ансамбль, виходячи з теситури, є природним. Всі партії знаходяться в зручних умовах. Партія альтів може бути більш яскравою через те, що сопрано поділяються на два голоси, а альти звучать в унісон.

(такти 1-2)

В подальшому така ситуація виникне в другому періоді, коли сопрано звучатимуть в унісон, а альти розділяться на два голоси

(такти 10-11)

Важливо приділити цим місцям увагу.

4.Стрій.

Оскільки твір виконується без супроводу, стрій має бути дещо інший, бо він не прив'язаний до темперованого інструменту.

Мелодія може звучати більш виразно завдяки тому, що ладові тяжіння вивільняться, інтервали звучатимуть більш загострено на фоні витриманих нот альтової партії. В цьому існує і складність: витримані звуки мають бути точними і впевненими. Справа в тому, що мінор прив'язаний до мажору, і від цього необхідно відштовхуватись. Тобто, орієнтуватись в пошуках стійких ступенів потрібно не на І і V ступінь, а на ІІІ і VІІ, бо вони є стійкими ступенями паралельного мажору. Це викликає деяку незручність, бо внутрішній слух має бути налаштований на мажор, а співати необхідно в паралельні тональності. Тому перед початком роботи над твором необхідно настроїти слух виконавців не на тональність, а на ладові співвідношення.

5. Вокальні труднощі.

Вокальні трунощі пов'язані як з мелодією, ладом, так і з дикцією. Українська мова є однією з мелодичніших мов світу. За фонематикою вона схожа на італійську, а стиль "bell canto" виник саме в Італії.

Тому особливу увагу слід приділити вокальній вимові. Складності виникають на самому початку. На сильну долю такту звучать фонеми "и", "і", "е" які провокують на більш плаский і широкий звук:

"В и йди, вийди, І ванку,

Заспівай нам в е снянку,

З и мували, н е співали,

В е сни дожидали"

Потрібно приділити увагу максимальному вертикальному звучанню, адже, якби склад був без ударний, це було б простіше.

Наступною складністю є приголосні "с", "ч", поєднання "щ" та "ж". Шиплячі приголосні потребують правильної організації артикуляційного апарату та подання повітря. В словах

"ве с нянка",

"ве с но",

"прине с ла",

"с тарим",

"пові с ила"

фонема "с" може розповсюдитись по всьому хору безкінечним "сичанням". Необхідно промовлядти її дуже коротко, але чітко, "прикріпляючи" до наступного складу.

Фонеми "ч" та "щ", на відміну від подібних російських, є твердими. До того ж остання складається з двох звуків [шч]. Для вимови це поєднання потребує тренувань. Звук "ч" такий самий "підступний", як і "с", тому в словах

"дів ч атам"

"кийо ч ку"

"віно ч ку"

"кіло ч ку"

"віно ч ок"

"в ч ора"

"зве ч ора"

треба уважно відноситись до його вимови. Особливе місце займає робота над суфіксами "-чка" "-чку", що (як і у випадку зі звуком "с") може розсипатись в хорі. Також складність може викликати послідовність складів з мякою зубною приголосною та твердою язиковою, як в слові "дівчатам". Це поєднання може призвести до появи пом'якшеної фонеми "ч".

Наступні труднощі пов'язані з інтонуванням. Перші сопрано стрибають на квінту і прибудовують до неї малу секунду, в той час, як другі сопрано виконують стрибок на терцію і будують велику секунду:

(такт 1)

Це принципово важливе місце, якщо згадати про ладові тяжіння і закон інтонування мінору. Паралельною тональністю соль мінору є сі-бемоль мажор, тобто, під час виконанн потрібно орієнтуватись не на партію перших сопрано, у яких звучить перша та п'ята ступінь, а на партію других сопрано,у яких звучить тоніка альтернативної тональності.

Окрім цього терції завжди є складними, а в мінорі - особливо. Партії сопрано майже усюди виписані терціями. Мабуть, для чистого інтонування знадобиться виокремити всі подібні місця і опрацювати.

Також складність можуть викликати унісони як на слабку долю такту, так і на сильну.

(такти 1-2)

Серед них - загально хоровий унісон в 8-му та 16-му тактах.

(такти 8, 16)

Складність цих місць в тому, що після того, як декілька партій зливаються в один голос, виникає природне підсилення динаміки, яке пояснюється тим, що кожна партія продовжує співати в тому самому динамічному відтінку. Тому важливо опрацювати миттєве зменшення динаміки в усіх унісонних місцях.

Складність інтонування альтової партії полягає в тому, що альти мають витримувати довгі ноти, поєднані у низхідному русі:

(Такти 2-3)

Сам рух вниз провокує на пониження інтонації, а в творі таких місць дуже багато, при тому, що звук мі-бемоль має бути як-надалі від звуку соль, звук ре має бути дуже близько до мі-бемоля. Це обумовлено, знову ж таки, мінорним ладом.

В альтовій партії присутній один фрагмент з хроматизмами (такти 15), який також може викликати складності інтонування. Справа в тому, що тут відбувається шостого за до мінором, орієнтуватись на мінорну тоніку неможна. Головним звуком в цьому ході має бути сі-бемоль, хоча він є сьомим ступенем до мінору.

6.Особливості хорового дихання.

Хорове дихання переважно ланцюгове. Загальнохорове є лише в паузах між частинами.

7.Єдність та контрастність частин.

Як вже було зазначено раніше, тематичний матеріал не є контрастним. Частини подібні, їх різниця заключається у викладенні. Якщо перша частина гомофонно-гармонічного складу, то лруга частина виявляє елементи поліфонії, канону. В ній відбувається розширення загальної теситури хору, насичення тембрами, адже кожна партія проявляє себе, на відміну від першої частини, де альти виконують суто функцію основи.

Можна сказати, що контрастність досягнуто за рахунок динамізації кожної партії.

V. ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ

Твір написаний для дитячого або жіночого хору. Партитура має складності, які є посльними як для професійного хору, так і для учнівського колективу.

Оскільки це веснянка, дуже яскраво виглядатиме виконання з елементами хореографії (хоровод, "джерельце" та інші не дуже жваві ігри), в сценічних костюмах.

Диригентська техніка переважно має демонструвати штрих легато. Жодних акцентів, зміщення долей немає, тому жест має бути плавним і енергійним одночасно. Диригентська рамка неширока, адже динамічно великих хвиль також нема, вся динаміка твориться грамотно організованим ансамблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Єгоров О. Теорія і практика роботи з хором. К., 1961.

2.Знаменська О. Культура мови у співі. К., 1969.

3.Коломоэць О. М. Хорознавство. - К., "Либідь", 2001 рік.

4.Копытман М. Хоровое письмо. М., 1971.

5.Краснощоков В. Вопросы хороведения. М .,1969.

6.Пігров К. Керування хором. - за ред. О. Міньковського - К., 1962 рік.

7.Работа в хоре. Зборник статей. Изд - во ВЦСПС; 1960 год.

8.Работа с хором. Методика, опыт. - М., Профиздат, 1972 год.

9.Чесноков П.І. Хор и управление им. Пособие для хоровых дирижёров / за ред. С.В.Попова - М., 1952 год.

Размещено на Allbest.ru