Музичні інструменти епохи Бароко

Размещено на http://www.allbest.ru/

МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ЕПОХИ БАРОКО

бароко музичний інструмент флейта

Найулюбленішими музичними інструментами епохи Бароко являються клавесин і орган. Саме ці музичні інструменти змогли краще за інших справити вплив на цю епоху.

Широке розповсюдження отримали клавесин, струнно-смичкові, а також дерев'яні-духові інструменти, віола, бароккал, гітара, барочна скрипка, віолончель, контрабас, різні види флейт, кларнет, гобой, фаган. В епоху Бароко функцію такого поширеного інструменту, як лютня, було винятково зведено до акомпанементу basso continuo, і поступово лютня було витіснена клавішними інструментами. Колісна міра, що втратила в попередній епосі (Відродження) свою популярність, стала інструментом бідних і бродяг (волоцюг). У ХVІІІ ст. Колісна міра стає популярною іграшкою французьких аристократів, які цікавилися сільським побутом.

Зародження Органа можна побачити у флейті Пана, а також у волинці. Вважається, що орган винайшов грек Ктезибій, який жив у Александрії. Органи великих розмірів з'явилися у ІV ст., більш удосконалений - у VІІ-VІІІ ст.

Мистецтво створювати органи розвинулося в Італії , звідки в ІХ ст. перейшло до Франції, пізніше до Німеччини. Найбільше розповсюдження орган отримав у ХІV ст. Тоді в органі з'явилась клавіатура для ніг (педаль). В ХV ст. зменшилася величина клавіш і збільшилась кількість трубок. До цього на органах грали кулаками, а не пальцями. Використовували органи найчастіше в храмах, або в концертних залах. Щоправда, перші отці християнської церкви забороняли органи, як "інструмент варварський, яким язичники супроводжували свої диявольські ігри". Але до 600 р. отець Віталій благословив його використання у церковній службі.

В Епоху Бароко орган переживає свій злет, оскільки він почав широко застосовуватись у церковних службах, допомагав прихожанам співати хором.

Клавесин - інструмент світського придворного етикету. Сприймався клавесин в якості камерного інструменту. Попередником клавесину був клавікорд - невеликий клавішний інструмент ударно-зажимаючий музичний інструмент з діапазоном до п'яти октав. Оскільки музикування при великих дворах європейських королів вимагало сильніший звук, то музиканти звертаються саме до клавесину, відомому вже у ХІV ст., але поширеному лише в Епоху Бароко. Тут звук добувається щипком туго потягненої струни спеціальним язичком. Кожен окремий звук мав свою струну.

Дуже швидко клавесин став концертним інструментом. Його гострий, різкий звук добре звучав з дерев'яними духовними інструментами і зі струнними. На ньому було зручно підкреслювати і показувати ритм.

Важливим центром виробництва клавесину в Північній Європі був Антверпен, де з 1579 р. працювали представники сім'ї Рукарс. У Франції майстрами клавесину була династія Блонше. У Англії в ХVІІІ ст. - Шуді і сім`я Кіркман. У 2-й пол. ХVІІІ ст. клавесин почав витісняти фортепіано.

Верджинел- невеликий світлоподібний клавішний струнний музичний інструмент, різновид клавесину з одним набором струн і одним мануалом (клавіатурою).

Спінет - невеликий домашній клавішний струнний музичний інструмент, різновид клавесина. Має одну клавіатуру і один ряд струн. Струни натягнені по горизонталі зліва на право.

Мюзелор - невеликий світло подібний фламандський клавішний струнний музичний інструмент, різновид клавесина. Має один набір струн і одну клавіатуру. Скрипкове мистецтво у 18 ст. у часи появи Тортіні досягла високого рівня розвитку. Найпопулярнішими струнно-смичковими інструментами були і контрабас, віолончель, альт і скрипка.

Віола - тип старовинних струнних смичкових музичних інструментів з ладами на грифі. Через великий розмір інструмента, на ньому грали сидячи, затиснувши між ногами, тому віола називається ще "ніжною віолою". Пізніше з'явилися різновиди віоли меншого розміру.

Конкурентом віоли була скрипка, у якої було менше струн і не було ладів, також скрипка була значно менших розмірів. Вихованці тримали скрипку біля плеча, через що скрипку назвали "ручною".

Віоли в основному були чотирьох видів: дискантові, альтові, басові, тенорові.

Віола да гамба - старовинний струнний смичковий музичний інструмент сімейства віол, близький за розмірами і тембром до сучасної віолончелі. На цьому інструменті грали сидячи, тримаючи його між ногами, або поклавши боком на бедро.

Віолончель - струнний смичковий інструмент з чотирма струнами. По висоті звучання - середній між альтом і контрабасом; має збільшену форму альта. Замінив віолу до гамба.

Стрій такий, як у альта, але октавою нижче. Звуковий об'єм дуже великий, в 3,5 октави. Партія записується в бас ключі fa, а для високих нот - в теноровому і в скрипному ключі …………

В оркестровій і камерній музичний віолончель виконував сольні партії, також тенор і бас партії.

Віолончель ставлять вертикально на шпіль, який упирається у підлогу; виконавець грає сидячи, помістивши інструмент поміж колін.

Барочна лютня. В ХVІ ст. найпопулярнішою була шестиструнна лютня, з переходом до ХVІІ ст. кількість струн дійшла до 24. Найчастіше струн було від 11 до 13. Стрій-акорд ре-мін (інколи……).

Теорба - басовий різновид лютні. Кількість струн від 14 до 19.

Кітарроня - басовий різновид італійської гітари (інструмент з овальним корпусом). Кількість струн 14 одинарних.

Архілютня - меншого розміру, ніж торба. Найчастіше мала 14 струн, перші 6 в строго, типовому для епохи Відродження, будували в ч.4., крім 3-ї і 4-ї, які будували в в.3.

Торбан - різновид торби. Мав до 16 струн, з 10-12 додатковими струнами, розташованими на деці, як у бандури. Існували також такі інструменти, як ангеліна, мандора, галлішон, цитра, архицитра.

Размещено на Allbest.ru