Історія Глухівського єврейського цвинтаря: традиції поховань та особливості надгробків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

ІСТОРІЯ ГЛУХІВСЬКОГО ЄВРЕЙСЬКОГО ЦВИНТАРЯ: ТРАДИЦІЇ ПОХОВАНЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ НАДГРОБКІВ

Гриценко Андрій Петрович доктор педагогічних наук, доцент,

Ткаченко Наталія Миколаївна, доктор педагогічних наук, доцент,

Голуб Анжеліка Анатоліївна аспірантка 1-го курсу

м. Глухів

Анотація

У статті розкриті поняття «історичне краєзнавство», «край». Осмислено важливість збору та популяризації регіональної інформації в контексті вивчення загальної історії України. З'ясовано необхідність патріотичного виховання молоді в умовах війни в нашій державі.

Охарактеризовано Сіверщину як важливий регіон північно-східної України. Викладено історію появи євреїв у невеликому місті Глухові часів Великого князівства Литовського (XVI ст.). Досліджено значення національної меншини для вищезгаданого населеного пункту, зокрема в економічному та культурному напрямах. Описані ключові проблеми мирного проживання євреїв у Глухові (XVI-XX ст.), зумовлені обмеженням прав національної меншини, їх мовними утисками тощо.

Проаналізовано версії заснування глухівського єврейського кладовища. Вивчено статистичні дані метричних книг м. Глухів за 1845 і 1858 рр., у ході чого встановлено кількість померлих євреїв. Зроблено розрахунки для розуміння приблизної кількості похованих представників семітської народності на території цього цвинтаря в межах 100 років, серед наявних 1100 візуалізованих надгробків, 758 з яких перебувають у задовільному стані). поховання єврей глухів кладовище

Основну увагу зосереджено на традиціях поховань євреїв ХІХ-ХХ ст. (від моменту смерті до захоронення). З'ясовано діяльність керівного органу цвинтаря та розмір оплати за процесію. Висвітлено деякі поняття з тематики національної меншини, а саме «мікве», «колоди», «язики», «мацева». Наявна інформація про часові проміжки трауру за покійниками та особливості поминання. Окремо охарактеризовано найпоширеніші елементи могильних плит глухівського цвинтаря представників цієї семітської народності (Зірки Давида, мінори, тварини, долоні, повернуті догори, рослини, молитви Тори).

Ключові слова: євреї, Глухів, цвинтар, кладовище, надгробки, Сіверщина, професійна біографія краєзнавців, історичне краєзнавство.

Annotation

Hrytsenko Andrii Petrovych Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Head of Department of History, Law and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

Tkachenko Nataliia Mykolaivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate professor, vice rector for scientific work and international affairs, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

Holub Anzhelika Anatoliivna Assistant of the Head of Department of History, Law and Teaching Methods, Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

HISTORY OF GLUHIV JEWISH CEMETERY: TRADITIONS OF BURIALS AND PECULIARITIES OF TOMBSTONES

The article reveals the concepts of «historical local lore», «region». The importance of collecting and popularizing regional information in the context of studying the general history of Ukraine is understood. The need for patriotic education of youth in the conditions of war in our country has been clarified.

SAershchyna is characterized as an important region of northeastern Ukraine. The history of the appearance of Jews in the small town of Hlukhiv during the time of the Grand Duchy of Lithuania (XVI century) is described. The significance of the national minority for the above-mentioned locality was studied, particularly in the economic and cultural directions. The key problems of the peaceful residence of Jews in Hlukhiv (XVI-XX centuries) caused by the restriction of the rights of the national minority, their linguistic oppression, etc., are described.

The versions of the establishment of the Hlukhiv Jewish cemetery were analyzed. The statistical data of the metric books of Hlukhiv for 1845 and 1858 were studied, during which the number of dead Jews was determined. Calculations were made to understand the approximate number of buried representatives of the Semitic nation in the territory of this cemetery within 100 years, because there are no exact data even now (there is only information that today 1100 can already be visualized, and 758 of them are in a satisfactory condition for further identification).

The main focus is on Jewish burial traditions of the XIX-XX centuries (from the moment of death to burial). The governing body of the cemetery, the amount of the payment for the procession has been clarified. Some concepts from the subject of the national minority, namely «mikveh», «logs», «tongues», «matzeva», are highlighted. There is information about the time intervals of mourning for the dead and features of commemoration. The most common elements of the grave slabs of the Hlukhiv cemetery of representatives of this Semitic nationality are separately characterized (Stars of David, minors, animals, palms turned upwards, plants, Torah prayers).

Keywords: jews, Hlukhiv, cemetery, gravestones, Sivershchyna, professional biography of local historians, historical local history.

Постановка проблеми

Україна відома не тільки своїм колоритом традицій та звичаїв, а й поліетнічністю. Здавна тут проживають представники різноманітних національностей. Українська культура особлива через багатоманіття її носіїв. Це в усі часи було й залишається обумовленим географічними та історичними чинниками. Іноді негативними проявами багатонаціональності бувають збройні конфлікти чи війни. Підґрунтям для протистояння стають здебільшого обмежені права меншин, їх мовні утиски. Найкраще, коли всі етнічні спільноти співіснують у гармонії, взаєморозумінні, плідній співпраці. На практиці процес інтеграції національних меншин переважно проходить із кровопролиттям.

Сіверщина в історії України в усі часи відігравала важливу роль. Особливе значення вона мала для єврейського народу, котрий з періоду Великого князівства Литовського (XVI ст.) активно почав заселятись сюди. Для істориків і археологів залишилась потужна джерелознавча база для аналізу особливостей єврейського проживання на півночі сучасної України, зокрема на Глухівщині (нині - Шосткинський район, Сумська область). Зараз науковцям і місцевим краєзнавцям варто докласти значних зусиль, щоб зберегти всі можливі відомості про представників семітської народності цього населеного пункту ХVIII-XX ст. У першу чергу доцільно реставрувати надгробки глухівського єврейського цвинтаря, який є зразком монументального мистецтва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Комплекс джерельної бази з нашої тематики складається з письмових, речових, візуальних матеріалів. Нами були використані напрацювання істориків пострадянського періоду. До цього події Глухівщини, що стосувались національних меншин, комплексно не вивчались. Однією з перших дослідниць семітської народності м. Глухова ХУШ-ХХ ст. була А. Морозова, яка у 2000-х рр. уже опублікувала свої наукові роботи. Вона проаналізувала повсякденність євреїв-землеробів, демографічні показники меншини різних періодів, їх міграційні процеси [8; 9; 10]. Краєзнавець М. Часницький у 2009 р. видрукував книгу «Глухов. Евреи. Память жива. Страницы истории еврейской общины» [15], а у 2011 р. - «Евреи. Глухов и Сумщина» [16]. 2014 р. чернігівець С. Бельгман описав погроми згаданої меншини у часи громадянської війни (ХХ ст.) [1].

Про надгробки глухівського єврейського кладовища писали не дуже багато істориків. Ґрунтовні дослідження зробили Н. Зайцева [4], А. Гриценко [3; 17]. В. Назарова чи не найбільше доклала сюди зусиль і навіть захистила дисертацію на ступінь кандидата історичних наук з теми: «Надгробки ХІХ - початку ХХ ст. єврейського кладовища міста Глухова як об'єкти культурної спадщини» [11; 12; 13; 14].

Нами також були взяті до уваги наукові розвідки М. Гедін, О. Кашаби, О. Лісовської про розвиток історичного краєзнавства, його передумови, важливість, професійну і наукову біографії краєзнавців та перспективи розвитку [2; 5; 7].

Метою статті є висвітлення історії появи євреїв у м. Глухові обґрунтування їх економічної та культурної ролі для населеного пункту; аналіз традицій поховань і елементів надгробок глухівського єврейського кладовища (ХІХ-ХХ ст.); окреслення значущості регіонального краєзнавства та професійної діяльності краєзавців.

Виклад основного матеріалу

Україна тривалий час переживає складні випробування на шляху до цілковитої незалежності та територіальної цілісності. Війна Росії проти нашої держави триває з квітня 2014 р., а повномасштабне вторгнення відбулось у лютому 2022 р. Усе це зумовило потребу виховання в підростаючого покоління патріотизму, громадянської свідомості, толерантного ставлення до представників інших народностей та національностей. Учителям історії важливо нині формувати в своїх учнів розуміння першопричин і наслідків історичних подій, шанобливе ставлення до культурних надбань своїх пращурів.

З 1990-х рр. активізували свою діяльність краєзнавці та мовознавці, котрі вивчали, популяризували різними способами регіональну минувшину. Відмітимо, що формою пізнання рідного краю є історичне краєзнавство. Самого поняття «краєзнавство» трактувань існує дуже багато. Переважна більшість науковців схиляється до думки, що це збір інформаційних відомостей, речей вжитку, атрибутів «певного географічного та історичного регіонів країни» [5, с. 31-32]. Воно охоплює культурні, економічні, політичні, соціальні, релігійні та інші особливості місцевості. Краєм може бути регіон, область, район, місто, село. Загалом, історичне краєзнавство - це потужний інструментарій, котрий має свій об'єкт і предмет дослідження, методи, завдання, практичне значення тощо. Його ключова мета полягає в збереженні матеріальних цінностей, свідчень, культурних традицій конкретних населених пунктів. Для цього пишуться наукові роботи, періодично відбувають з'їзди краєзнавців, конференції, круглі столи, презентації, ярмарки. Для пересічних людей дуже цікавим елементом краєзнавства є екскурсії [7, с. 126-127; 2, с. 23-30].

Історики й краєзнавці Глухівщини чимало уваги присвятили вивченню єврейського кладовища невеликого міста, де наявні й нині поховання ХІХХХ ст. Проаналізуємо спочатку першопояву єврейських громад у Глухові.

Серед літописних відомостей, різноманіття законів і указів наявна інформація, що євреї в населеному пункті з'явились ще в часи Великого князівства Литовського. Це підтверджує також знайдене археологами наприкінці ХІХ ст. кладовище. З початку 1720-х рр. Глухів потрапив до складу Речі Посполитої. Тодішній король відразу видав указ про заборону проживання єврейської спільноти та її виселення з усього Чернігівського воєводства (згадане місто відносилось сюди). Причина цього полягала в нестабільності економіки краю, на яку нібито негативно впливали євреї, котрі у відповідь на це почали заселяти Лівобережну Україну. У період Української козацької держави вони записувались до полків, вели вільну торгівлю.

З XVIII ст. євреї проживали в Глухові, хоча піддавались постійним утискам. 1727 р. згідно указу Катерини І представників семітської народності треба було депортувати з України. Лишитись вийшло у тих, хто був заможним і відкупився. 1794 р. євреї вперше отримали право легального проживання в деяких губерніях, зокрема Київській, Чернігівській та Новгород-Сіверській. У цей час у місті їх було 342 людини (чоловіків і жінок майже порівну). Невеликі єврейські громади називались кагалами. Їх очолювали старійшини, котрі обирались раз на рік або термін міг бути подовженим. 1804 р. імператор Олександр І у наказному порядку висловився щодо обов'язкового присвоєння євреям прізвищ. Відмітимо, що до початку ХІХ ст. їх ідентифікували за ім'ям і по-батькові. У 1827 р. імператор Микола І розпорядився про заборону жити семітській народності в околишніх селах, а на рекрутську службу їх брали втричі більше, ніж християн. Податки теж були подвоєні для євреїв [4, с. 64-73; 12, с. 204-209].

Рід занять представників цієї етнічної спільноти доволі широкий. У Глухові вони торгували борошном, цукром, худобою, випікали хліб. Заможніші євреї відкривали шинки, де частували всіх охочих алкогольними напоями, за що брали чималі кошти. Мали також крамниці з речами побуту, утримували заїжджі двори. Поступово вони опанували професії кравців, аптекарів, годинникарів, майстрів коштовних прикрас і непогано заробляли на цьому. У другій половині ХІХ ст. їх вже налічувалось у Глухові 2644 людини (чоловіків - 1325 та жінок - 1319).

Поступово утисків ставало менше аж до приходу радянської влади. Культурне життя євреїв складалось із навчання грамоті своїх дітей або чужих (за гроші), відвідування молитовних шкіл. У 1912 р. у місті запрацювали 3 єврейські громадські установи, які носили просвітницький та благодійний характер. Цього ж року відкрили бібліотеку для етнічної спільноти, але читачами могли бути лише ті, хто сплачував 25 копійок в місяць.

Перша світова війна скоротила кількість глухівських євреїв із 6 тисяч до 2500. Негативно вплинули на розвиток етнічної спільноти також погроми організовані більшовиками в лютому 1918 року та білогвардійськими військами в 1919 році. У період Другої світової війни ситуація ще більше загострилася. Відомо, що членів семітської народності неодноразово розстрілювали німецько-нацистські загарбники в урочищі Борок. Їх кількість у Глухові знову значно скоротилась [4, с. 74-85].

Нині євреїв у місті зовсім небагато. Їх проживання тут підтверджують документальні джерела та цвинтар, який представлений надгробками переважно ХІХ-ХХ ст.

Поховальні плити Глухівського єврейського кладовища - це зразки монументальної культури. Усього на цвинтарі є близько 1100 надгробків, із котрих 758 у задовільному стані. Для них характерні особливі різьблення на кам'яних стелах. Зауважимо, що плити, особливо ХІХ-ХХ ст., ніколи не мали безпосередніх зображень людей. Для опису віку, професійної, релігійної приналежності і навіть рис характеру демонстрували сюжетні орнаменти. Майстри зображали біблійні мотиви, звірів, речі домашнього вжитку та іншу атрибутику. На власні витвори мистецтва часто ставили клейма зі своїми ініціалами [4, с. 53-55; 14, с. 139-140].

Серед найпоширенішої символіки єврейських надгробок були: Зірки Давида (шестикутник у вигляді зірки), мінори, тварини, долоні, повернуті догори, рослини, молитви Тори. На жіночих поховальних плитах часто різьбярі робили мінори, тобто ліхтарі з сімома свічками (кількість свічок могла різнитись). Трактування цього символу не складне - жіноче благочестя (життя за канонами). Фактично це нагадування родичам про вічну пам'ять померлого, запалення свічок щосуботи, а особливо на релігійні свята. Іноді мінори були в формі дерев, гілки якого закінчувались лампадками.

Тварини передавали характер людей: лев - сила, олень - краса зовнішності, птахи - життєві складнощі, необхідність вивільнення душі померлого. На єврейському кладовищі Глухова за особистими підрахунками дослідниці В. Назарової левів зображено 24 рази, птахів - 4, а оленя - 1. Руки на поховальних плитах засвідчували приналежність до священнослужителів, релігійно-кастових коенів, нащадків роду першого єврейського священника Аарона. Їх демонстрували на 7 чоловічих надгробках. Квіти - це символ людини-трудівника (15 могил). На 10 стелах є пальмові гілки або лулави, котрі вважались дороговказами для увіковічення душ, але з натяком про подальше відродження єврейського народу. 11 пам'ятників зображали сувої Тори [3, с. 107-110; 14, с. 141-154].

Версії щодо заснування глухівського єврейського кладовища дуже різняться. За однією з них ця земля належала протопопу Корнелію Юзефовичу. У 1795 р. цвинтар перейшов під протекцію Анастасіївської церкви міста. Цікавим фактом є те, що тодішній настоятель згаданої церкви протоієрей Іоанн Казанський здав єврейській громаді в оренду цю територію. У метричній книзі за 1845 р. прописано, що померлих за рік представників меншини було 21 (13 чоловіків, 8 жінок, 9 дітей, 12 людей похилого віку). У 1858 р. число померлих євреїв у Глухові збільшилось до 42 (21 чоловік і 21 жінка). Виходить, що в межах понад 100 років (1810 - 1920 рр.) кількість похованих мала приблизно складати 3-3,5 тис. осіб (нині виявлено до 1100 надгробків, як уже зазначалось вище) [8, с. 55-59].

Похоронні процесії, підтримання ладу на глухівському цвинтарі були у віданні похоронного братства - Хевра Каддіш. Його члени обиралися громадою. Зауважимо, що кладовище не ділилось на ділянки для бідних і заможних, але пізніше за «почесні місця» платили братству по 250 крб, а за менш гідні місця - 150 крб (1887 р.). Найбідніших представників семітської народності ховали безкоштовно. Обмивали тіла прямо на кладовищі. Називалось таке місце «мікве». Поховання розташовувалися у порядку з півночі на південь, а головою мертвих клали на захід. Це робили для того, щоб небіжчики обличчям лежали у сторону Святої Землі (Єрусалиму). Загалом, єврейські надгробки на Поліссі іменували «колодами». У Глухові на пам'ятники національної меншини місцеві казали «язики». Вертикальна кам'яна стела називалась «Мацева».

За єврейськими законами не можна не тільки вбивати, але й залишати на самоті помираючого. Останнє прохання наближеного до кончини обов'язково треба було виконати, якщо воно не суперечило головному Закону. Мертві тіла строго заборонено було піддавати кремації, адже це розцінювалось неповагою до самого Творця. Очі та рот мали закривати тільки родичі чи близькі люди. Покійника клали на простирадло, а іншим накривали зверху. На всезагальний огляд тіла не виставляли, адже це таїнство. У головах мертвого запалювали свічку та цілу ніч читали псалми. Поруч гріховним вважалось їсти, тобто задовольняти потреби живих. Дзеркала завішували, воду, що була в домі, виливали. Для виходу душі померлого відкривали вікно. Взуття мертвому не надягали, адже вважалось, що перед Богом треба з'явитись у первозданному вигляді. Трун євреї не використовували, бо дотримувались думки: «...ти порох і до пороху вернешся» [14, с. 87-90; 3, с. 107-110].

Похоронна процесія мала відбутись у день смерті чи на наступний. Затримка поховання розцінювалась мукою душі. Якщо людина помирала в священну суботу, то ховали у неділю. Після того, як могилу засипали, читали траурні молитви на зразок «Моле», «Кель молі Рахама», «Ціддук га-Дін» тощо. Далі прийнято було давали пожертви нужденним, застіль ніхто не влаштовував. Траур для родичів тривав 7 днів. Частували бідних на 30 день і річницю. Весь траурний період сім'я померлого не мала їсти м'ясо та пити вино (тільки в свята дозволялось).

У результаті подій 1918-1919 рр. на глухівському єврейському цвинтарі додалось поховань, навіть братських (кількісно 4). Розташовувались вони вздовж східної сторони кладовища й візуально виглядали насипами без розпізнавальних знаків. Індивідуальних поховань цього періоду було 11 [1, с. 36-49; 11, с. 179-183].

У літературі кладовище національної меншини часто називається «Дім вічності» чи «Будинок життя». Сенс таких найменувань полягає у вічному житті душ. Євреї дотримуються й нині думки, що могила є лише тимчасовим місцем перебування. З приходом Месії відбудеться воскресіння всіх мертвих, тіла оживуть [14, с. 90-93; 13, с. 135-141].

Нині важливо максимально зберегти, дослідити глухівське єврейське кладовище, яке руйнується з кожним роком усе більше. Наразі ведеться така робота на виконання науково-дослідної роботи «Збереження культурної спадщини єврейського кладовища в Глухові Сумської області як єдиного єврейського некрополя на сході України засобами цифрової гуманітаристики» в рамках українсько-ізраїльського наукового проєкту. В подальшому також необхідно провести інвентаризацію, ідентифікацію нових надгробків для Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Отриману інформацію поступово можна вводити в науковий обіг. Як бачимо, дослідникам та місцевим краєзнавцям ще є чимало роботи в межах регіональної історії Глухівщини [6].

Висновки

Таким чином, євреї на Сіверщину почали заселятись із XVI ст. Вони постійно піддавались різного характеру утискам (фінансовим, культурним, політичним тощо). Періодично їх примусово виселяли з регіону за особистими розпорядженнями представників влади. У Глухові вони переважно займались торгівлею, утримували шинки, крамниці, заїжджі двори. Представники семітської народності опанували професії неважкої фізичної праці, а саме шевців, кравців, аптекарів, годинникарів, майстрів прикрас.

У другій половині ХІХ ст. євреїв уже налічувалось у місті 2644 людини. Поступова ця цифра скорочувалась. Після Першої світової війни в Глухові їх із 6000 лишилось - 2500. Друга світова війна тільки погіршила демографічний показник цієї національної меншини.

Глухівське єврейське кладовище - це яскравий приклад монументальної культури та доказ перебування представників семітської народності в краї. Поховання меншини вирізняються неповторністю, традиційністю. Всього налічується близько 1100 надгробків. Орнаменти могильних плит особливі, унікальні. Історикам і місцевим краєзнавцям є ще над чим працювати, оскільки необхідно зберегти всі можливі відомості про поліетнічність українського народу.

Література

1. Бельман С.Г. Еврейские погромы Гражданской войны: хроника трагедии и помощи пострадавшим. Євреї Лівобережної України. Історія та культура: матеріали IX Міжнародного наукового семінару. 2014. Чернігів: Десна Поліграф. С. 35-51.

2. Гедін М. Історичні передумови краєзнавчих досліджень в незалежній Україні. Вісник КНЛУ. Серія Історія, економіка, філософія. 2019. Вип. 24. С. 22-31.

3. Гриценко А.П., Назарова В.В. Поховання 1922-1991 рр. глухівського єврейського цвинтаря в контексті історії єврейської громади міста. Наукові праці Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки. 2022. Т. 35. С. 104-112.

4. Зайцева Н.О. Глухівські надгробки. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. 2013. Вип. 6. Глухів: ТОВ «Віо-поліграфісти». С. 53-55.

5. Кашаба О.Ю. Феномен історичного краєзнавства в контексті розвитку історичної науки. Краєзнавство. 2005. Вип. 1. С. 31-34.

6. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини від 17.10.2003. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_d69#Text (дата звернення 07.11.2023).

7. Лісовська О.В. Історичне краєзнавство як засіб формування історичної пам'яті та духовності українського народу. Уманська старовина. 2016. Вип. 2. С. 125-130.

8. Морозова А.В. Демографія та міграційні процеси серед єврейського населення Північного Лівобережжя України (друга половині XIX - початок XX ст.). Сіверянський літопис. 2005. Вип. 2-3. С. 55-59.

9. Морозова А.В. Євреї-землероби Чернігівській губернії та їхні колонії. Архіви України. 2003. Вип. 1-3. С. 128-137.

10. Морозова А.В. Єврейське землеволодіння та землеробство, землеробні колонії Північного Лівобережжя України. Сіверянський літопис. 2003. Вип. 5-6. С. 74-81.

11. Назарова В.В. Єврейські погроми в Глухові у 1918-1919 роках. Сіверянський літопис. 2019. Вип. 1. С. 178-184.

12. Назарова В.В. История возникновения и развития еврейской общины города Глухова. Сіверщина в історії України. 2019. Вип. 12. С. 203-211.

13. Назарова В.В. Історико-культурне значення надгробків єврейського цвинтаря м. Глухова. Часопис української історії. 2019. Вип. 40. С. 135-141.

14. Назарова В.В. Надгробки ХІХ - початку ХХ ст. єврейського кладовища міста Глухова як об'єкти культурної спадщини: дис. канд. іст. наук: 26.00.05. Київ, 2019. 222 с.

15. Часницкий М. М.. Глухов. Евреи. Память жива. Страницы истории евврейской общины Глуховщины. Киев: Атопол, 2009. 317 с.

16. Часницкий М. М. Евреи. Глухов и Сумщина. Страницы истории евреев Глуховщины и Сумщины. Киев: Золоті ворота, 2011. 380 с.

17. Romaniuk L., Kurok О., Hrytsenko A., Tkachenko N. & Chumachenko О. (2023). A transforma9ao do patrimonio cultural da Ucrania no contexto das mudan9as historicas e culturais: aspecto internacional artigos. Synesis, Universidade Catolica de Petrdpolis, Rio de Janeiro, Brasil/ v. 15 n. 4. e2819-374 - e2819-391. URL: https://seer.ucp.br/seer/index.php/synesis/article/ view/2819/3671

References

1. Belman, S.H. (2014). Evreiskye pohromy Hrazhdanskoi voiny: khronyka trahedyy y pomoshchy postradavshym [Jewish pogroms of the Civil War: a chronicle of the tragedy and assistance to the victims]. Yevrei Livoberezhnoi Ukrainy. Istoriia ta kultura: materialy IX Mizhnarodnoho naukovoho seminaru - Jews of the Left Bank Ukraine. History and culture: materials of the IX International Scientific Seminar. Chernihiv: Desna Polihraf, 35-51. [in Ukrainian].

2. Chasnytskyi M.M. (2011). Evrey. Hlukhov y Sumshchyna. Stranytsy ystoryy evreev Hlukhovshchyny y Sumshchyny [Jews Hlukhiv and Sumshchyna. Pages of the history of the Jews of Hlukhovshchyna andSumyshchyna]. Kyev: Zoloti vorota. [in Ukrainian].

3. Chasnytskyi M.M. (2009). Hlukhov. Evrey. Pamiat zhyva. Stranytsy ystoryy evvreiskoi obshchyny Hlukhovshchyny [Hlukhiv. Jews Memory is alive. Pages of the history of the Jewish community of Hlukhovshchyna]. Kyev: Atopol. [in Ukrainian].

4. Hedin, M. (2019). Istorychni peredumovy kraieznavchykh doslidzhen v nezalezhnii Ukraini [Historical prerequisites of regional studies in independent Ukraine]. VisnykKNLU. Seriia Istoriia, ekonomika, filosofiia - Bulletin ofKNLU. History, economy, philosophy series. Issue 24, 22-31. [in Ukrainian].

5. Hrytsenko, A.P. & Nazarova, V.V. (2022). Pokhovannia 1922-1991 rr. hlukhivskoho yevreiskoho tsvyntaria v konteksti istorii yevreiskoi hromady mista [Burials from 1922 to 1991 at the Hlukhiv Jewish cemetery in the context of the history of the city's Jewish community]. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: istorychni nauky - Scientific works of Kamianets-Podilskyi National University named after Ivan Ohienko: historical sciences. Vol. 35, 104-112. [in Ukrainian].

6. Kashaba, O.Iu. (2005). Fenomen istorychnoho kraieznavstva v konteksti rozvytku istorychnoi nauky [The phenomenon of historical regional studies in the context of the development of historical science]. Kraieznavstvo - Local history. 1, 31-34. [in Ukrainian].

7. Konventsiia pro okhoronu nematerialnoi kulturnoi spadshchyny vid 17.10.2003 [Convention on the Protection of Intangible Cultural Heritage]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/995_d69#Text [in Ukrainian].

8. Lisovska, O.V. (2016). Istorychne kraieznavstvo yak zasib formuvannia istorychnoi pamiati ta dukhovnosti ukrainskoho narodu [Historical local lore as a means of forming the historical memory and spirituality of the Ukrainian people]. Umanska starovyna - Uman antiquity. Issue 2, 125-130. [in Ukrainian].

9. Morozova, A.V. (2005). Demohrafiia ta mihratsiini protsesy sered yevreiskoho naselennia Pivnichnoho Livoberezhzhia Ukrainy (druha polovyni XIX - pochatok XX st.) [Demography and migration processes among the Jewish population of the Northern Left Bank of Ukraine (second half of the 19th - beginning of the 20th century)]. Siverianskyi litopys - Severyan annals. Issue 2-3, 55-59. [in Ukrainian].

10. Morozova, A.V. (2003). Yevreiske zemlevolodinnia ta zemlerobstvo, zemlerobni kolonii Pivnichnoho Livoberezhzhia Ukrainy [Jewish land ownership and agriculture, agricultural colonies of the Northern Left Bank of Ukraine]. Siverianskyi litopys-Severyanannals. Issue 5-6, 74-81. [in Ukrainian].

11. Morozova, A.V. (2003). Yevrei-zemleroby Chernihivskii hubernii ta yikhni kolonii [Jewish farmers of the Chernihiv province and their colonies]. Arkhivy Ukrainy - Archives of Ukraine. Issue 1-3, 128-137. [in Ukrainian].

12. Nazarova, V.V. (2019). Istoryia voznyknovenyia y razvytyia evreiskoi obshchyny horoda Hlukhova [The history of the emergence and development of the Jewish community of the city of Hlukhova], Sivershchyna v istorii Ukrainy - Severshchyna in the history of Ukraine. Issue 12, 203-211. [in Ukrainian].

13. Nazarova, V.V. (2019). Istoryko-kulturne znachennia nadhrobkiv yevreiskoho tsvyntaria m. Hlukhova [The historical and cultural significance of the tombstones of the Jewish cemetery in Hlukhiv]. Chasopys ukrainskoi istorii - Journal of Ukrainian history. Issue 40, 135141. [in Ukrainian].

14. Nazarova, V.V. (2019). Nadhrobky XIX - pochatku XX st. yevreiskoho kladovyshcha mista Hlukhova yak obiekty kulturnoi spadshchyny [Tombstones of the 19th and early 20th centuries. of the Jewish cemetery of the city of Hlukhiv as objects of cultural heritage]. Candidate's thesis. Kyiv. [in Ukrainian].

15. Nazarova, V.V. (2019). Yevreiski pohromy v Hlukhovi u 1918-1919 rokakh [Jewish pogroms in Hlukhiv in 1918-1919]. Siverianskyi litopys - Severyan annals. Issue 1, 178-184. [in Ukrainian].

16. Zaitseva, N.O. (2013). Hlukhivski nadhrobky [Hlukhivsky tombstones]. Sivershchyna v istorii Ukrainy: zbirnyk naukovykh prats - Severshchyna in the history of Ukraine: collection of scientific works. Issue 6. Hlukhiv: TOV «Vio-polihrafisty», 53-55. [in Ukrainian].

17. Romaniuk L., Kurok О., Hrytsenko A., Tkachenko N. & Chumachenko О. (2023). A transforma9ao do patrimonio cultural da Ucrania no contexto das mudan9as historicas e culturais: aspecto internacional artigos [Transformation of Ukraine's cultural heritage against the background of historical and cultural changes: international aspect]. Synesis, Universidade Catolica de Petropolis, Rio de Janeiro, Brasil/ v. 15 n. 4. e2819-374 - e2819-391. URL: https://seer.ucp.br/seer/index.php/synesis/article/view/2819/3671 [in Portuguese].

Размещено на Allbest.ru