Мода й ритуал: кодекс убрання в Київській Русі

Ранґові відмінності дружинників визначали підвіски з княжими знаками, що їх носило найближче оточення князя -- посадники, тивуни, вірники. Проте сфера їх використання була обмеженою. Час їх активного функціонування припав на період правління Володимира та Ярослава Колибенко О., Колибенко О., Тетеря Д., Юрченко О. Підвіска зі знаком Рюриковичів з Переяславщини та деякі роздуми з приводу інтерпретації геральдичних підвісок // Наукові записки з української історії. -- Вип.20. -- Переяслав-Хмельницький, 2008. -- С.286.. Носіння золотих іменних перснів із вирізьбленими на них власницькими знаками й медальйонів-амулетів, поширених у Русі від ХІ ст. Див.: Николаева Т.В., Чернецов А.В. Древнерусские амулеты-змеевики. -- Москва, 1991., було здебільшого прероґативою князя. Частина з них збереглася до наших днів. Такою є золота «чернігівська гривна», виготовлена 1084--1094 рр. для Володимира Мономаха та схожий із нею золотий амулет-змійовик, гаданим власником котрого був його син Мстислав Пуцко В.Г. Білгородська гривна // Старожитності Русі-України. -- К., 1994. -- С.194.. Шийною прикрасою княжих достойників служили золоті цепи-«чепи». Проте, на відміну від середньовічного Заходу, у Київській Русі не сформувалася розвинута система візуальної геральдичної ієрархії.

Знаковою була роль кодексу вбрання й у поховальних ритуалах. Дорогоцінні покривала та одяг для цього випадку заздалегідь складались і зберігались у забитих скринях. Коли приходив час, небіжчика одягали, «оувиша и оксамитомъ со круживомъ якоже достоить царямь» Ипатьевская летопись. -- Т.2. -- Стб.918.. Як засвідчують матеріали археологічних досліджень, використовувалися дорогі шовкові тканини із зображенням орлів та інших царських звірів і вигадливих орнаментів Див.: Фехнер М.В. Ткань с изображением львов и птиц из великокняжеской гробницы во Владимире // Новое в археологии: Сборник статей, посвящённых 70-летию А.В.Арциховского. -- Москва, 1972. -- С.198--201.. Усе це стало доконечним елементом коронаційних і поховальних церемоній, що розпочиналися з одягання. Убране тіло покійного князя навіть улітку клали на сани та у супроводі процесії мирян і духівництва, що оплакували й відспівували померлого володаря, допроваджували до патронального храму, який зазвичай слугував місцем останнього прихистку. Так, Володимира Святославича, котрий помер у своїй заміській резиденції у селі Берестовому поблизу Києва 15 липня 1015 р., «възложьше и на сани, везъше, по- ставиша и въ святеи Богородици, юже бе създалъ самъ» Лаврентьевская летопись. -- Т.1. -- Стб.130.. Тут посеред княжого двору зібралися кияни, аби попрощатися з ним.

Церемоніал поховання князя сповнювався архаїчною символікою. Траурним символом поховального обряду, окрім саней та жалобного вбрання, слугував і встромлений у землю біля гробу спис. Коли в 1152 р. посол київського князя Ізяслава Петро Бориславич прибув до двору раптово померлого напередодні Володимира Володаровича, його зустрів спадкоємець галицького престолу -- князь Ярослав, що сидів убраний у «черни мятли и въ клобуці» на батьківському місці. Під час розмови з послом Ярослав промовив: «Богъ отца моего понялъ а мене Бог на его місті оставилъ а полкъ его и дружина е оу мене суть . разві одино копие ю поставлено оу гроба его . а и то в руку моею есть» Ипатьевская летопись. -- Т.2. -- Стб.464.. В архаїчних військово-політичних обрядах східних слов'ян та інших індоєвропейських народів спис наділявся різноманітними культовими й магічними функціями Чижевський Д. Магічне метання списа // Діалог культур. -- К., 1999. -- С.295--307.. Піднятий догори в руках князя він символізував його владу. У цьому зв'язку характеристичними видаються опоетизовані у «Слові о полку Ігоревім» устремління Всеслава Полоцького скочити на прудкого коня й домчати в Київ, аби діткнутися кінцем списа до золотого столу київського: «Клюками подпръся о кони и скочи къ граду Кыеву и дотчеся струждемъ злата стола Киевскаго» Ироическая песнь о походе на половцев удельного князя Новагорода-Северского Игоря Святославича, писанная старинным русским языком в исходе XII столетия с преложением на употребляемое ныне наречие. -- Москва, 1800. - С.35..

Слідом за гробом князя під час допровадження до місця поховання йшли його дружинники, котрі несли княжий стяг і вели за вуздечку його неосідланого скакуна. Наприклад, у 1171 р., під час перенесення тіла князя Володимира Андрійовича з Дорогобужа для поховання в Києві, ігумен Полікарп звернувся до вишгородського князя Давида Ростиславича з такими словами: «Княже се дружина его не ідуть с нимъ . а пусти своеі дружины нісколко ні кто ни конь доведа . ни стяга донеса». На що Давид відповів: «Того стягъ и честь съ душею ищьла» Ипатьевская летопись. -- Т.2. -- Стб.547-548. Києво-Печерський патерик / Вступ, текст, примітки Д.І.Абрамовича. -- К., 1991. -- С.32--33..

Улюблений кінь покійного князя, а також деякі речі повсякденного вжитку після поховання передавалися в пожертву храму, де здійснювався обряд поховання та заупокійні служби. Архаїчні релікти цього звичаю відбиває одна з новел «Києво-Печерського патерика», в якій розповідалося про молодого київського боярина, чий батько був «пръвый у князя (Ізяслава Ярославича Київського -- В.Р.) в болярехъ». Коли юнак твердо вирішив назавжди залишити батьківську домівку, аби стати ченцем Печерського монастиря, він «одіався въ одежу світлу и славну, и тако всідь на конь, поеха къ старцю (ігумену Антонію -- В.Р), и отроци біша окрестъ его едуще и другыя коня въ утвари ведуще пред ним, и тако въ славі велиці приеха къ печері отець іх. О^мъ же изшедшим и поклонившимся ему, яко есть ліпо велможам, он же пакы поклонися имъ до земля, потомь же снемъ съ себе одежу боляръскую и положи ю пред старцемь, и також коня, суща въ ютвари, и постави пред нимь, глаголя: «Се вся, отче, красьнаа прельсть мира сего суть, и якоже хощеши, тако сътвори о них, азъ бо уже вся си прізріх и хощу мних быти и с вами жити в печері сей, и к тому не имам възвратитися в дом свой»»⁷⁸.

Як бачимо, добровільне прощання з «цим світом» уподібнювалося поховальному ритуалу. Ця «красьнаа прельсть мира сего» -- розкішний одяг та осідланий кінь -- визначали стиль соціально орієнтованої поведінки давньоруського аристократа.

Одяг, речі, якими користувався князь за життя, зберігали свою харизматичну цінність і після його кончини. Так, по смерті постриженика Печерського монастиря в Києві Святослава Давидовича (Миколи Святоші), який народився «величним князем та заради Христа змінив пурпур на власницю» «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам'ятки Н.Сінкевич. -- К., 2014. -- С.19., його брат Ізяслав у 1143 р. «приславъ с мольбою къ игумену, глаголя, прося себе на благословение креста, иже у парамандии его, и възглавница и кладкы его, на неи же кланяшеся. Игумень же дасть ему, рекъ: «По вере твоеи буди тобе». Сей же прием, честно имяше, и вдасть игумену 3 гривны злата, да не туне възметь знамение братьне». Згодом, коли Ізяслав Давидович важко захворів, печерський ігумен передав йому ще й братову волосяницю: «Ту же власяницю взимаше на ся, егда разболяшеся, и тако здравъ бываше. [...] Въ всяку же рать сию власяницю на собе имеаше, и тако без вреда пребываше. Съгрешившю же ему некогда, не сме възяти ея на себе, и тако убиенъ бысть в рати, и заповеда в тои положитися» Києво-Печерський патерик. -- С.117--118.. Ізяслав помер від ран у Києві 1162 р. та був похований у Чернігові, «в отни ему церкви» свв. Бориса і Гліба.

На спомин душі померлого князя його близькі та родичі роздавали щедрі пожертви храмам і монастирям, а також усім злиденним. Після смерті київського князя Святополка Ізяславича в 1113 р. «княгини же [жена] его . много раздили бо- гатьство . монастыремъ . и попомъ . и оубогымъ . яко дивитися всЬмъ человекомъ . яко такоя милости никтоже можеть створити» Ипатьевская летопись. -- Т.2. -- Стб.275.. Ростислав Мстиславич, поховавши в 1154 р. свого співправителя на київському столі князя В'ячеслава Володимировича у храмі Св. Софії, «еха на Ярославль дворъ и и съзва мужа отца своего Вячеславли . и тивуны . и ключникы . каза нести имЪнье отца своего передъ ся . и порты . и золото . и серебро . и снесъ все и нача раздавати по манастыремъ и по церквамъ . и по затворомъ и нищим . и тако раздая все» Там же. - Стб.473.. Важкохворий Володимир Васильковичь напередодні смерті власноруч «розда убогым имение свое: все золото и серебро, и камение дорогое, и поясы золотыи отца своего, и сербрянье , и свое иже бяше по отци сво- емъ стяжал все розда: и блюда велика сребрянаа, и кубькы золотые и серебряные самъ пердъ своими очима поби и полья в гривны, и мониста великая золотая бабы своеи и матери своеи все полья и розъсла милостыню по всеи земли, и стада роздая убогым людемь у кого то конии нЬтоуть [...] Милостыня и дивныя щедроты ко убогым творяше, и к сиро- тамъ, и к болящимъ, и ко вдовичамъ, и к жадным, и ко всимъ» Там же. - Стб.914-915..

Основний зміст цих масових дарувань полягав у тому, аби якомога повно забезпечити спасіння душі померлого князя та його незриму присутність у «цьому світі».

Утилітарний і прагматичний світ речей та вбрання, що оточував середньовічну людину, був наділений знаковим, символічним кодом смислів, значень. Вони сиґналізували про належність індивіда до певних соціальних, родинних груп чи професійних співтовариств. Кодекс убрання визначав не тільки суспільну практику повсякдення, але й соціальну практику, мав здатність ставати своєрідним згустком відносин між людьми та у цій своїй функції набувати символічного характеру. Притаманний провідній верстві населення Київської Русі стиль одягання й ритуал щоденної поведінки засвідчував її інтеґрацію у традиції лицарства та феодальної культури.

REFERENCES

1. Artsikhovskij, A.V. (1948). Odezhda. istoriya kultury Drevnej Rusi, Vol.1. Moskva, Leningrad. [in Russian].

2. Bojtsov, M.A. (2003). Vlast pravitelya. Slovar srednevekovoj kultury. Moskva. [in Russian].

3. Brajchevskaya, E.A. (1985). Letopisnye dannye o drevnerusskom muzhskom kostyume X-XIII vv. Zemli Yuzhnoj Rusi v iX-XiVvv. (Istoriya iarkheologiya). Kiev. [in Russian].

4. Chyzhevskyi, D. (1999). Mahichne metannia spysa. Dialoh kultur. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Darkevich, V.P. (2000). «Gradskie lyudi» Drevnej Rusi: XI-XIII vv. iz istorii russkoj kultury, T.1 (Drevnyaya Rus). Moskva. [in Russian].

6. Deivis, N. (2001). Yevropa: Istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Fekhner, M.V. (1972). Tkan s izobrazheniem Lvov i ptits iz veLikoknyazheskoj grobnitsy vo VLadimire. Novoe v arkheologii: Sb. statej, posvyashchennykh 70-letiyuA.V.Artsikhovskogo. Moskva. [in Russian].

8. Grabar, A. (2000). Imperator v vizantijskom iskusstve. Moskva. [in Russian].

9. Gurevich, A.Ya. (2003). Dary. Obmen darami. Slovar srednevekovoj kultury. Moskva. [in Russian].

10. Kolybenko, O., Kolybenko, O., Teteria, D., Yurchenko, O. (2008). Pidviska zi znakom Riurykovychiv z Pereiaslavshchyny ta deiaki rozdumy z pryvodu interpretatsii heraldychnykh pidvisok. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii, 20. Pereiaslav- Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

11. Koreniuk, Yu. (2019). Malovidomi aspekty restavratsii mozaik i fresok Sofii Kyivskoi seredyny mynuloho stolittia. Ruthenica, XV. Kyiv. [in Ukrainian].

12. Levchenko, M.V. (1953). Vzaimootnosheniya Vizantii i Rusi pri Vladimire. Vizantijskij vremennik, 7. Moskva. [in Russian].

13. Nazarenko, A.V. (2001). Drevnyaya Rus na mezhdunarodnykh putyakh: Mezhdistsiplinarnye ocherki kulturnykh, torgovykh, politicheskikh svyazej ІХ-ХІІ vv. Moskva. [in Russian].

14. Nikolaeva, T.V., Chernetsov, A.V. (1991). Drevnerusskie amulety-zmeeviki. Moskva. [in Russian].

15. Putsko, V.H. (1994). Bilhorodska hryvna. Starozhytnosti Rusi-Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

16. Sotnikova, M.P. (1968). Srebreniki kievskogo klada 1876 g. Numizmatika i sfragistika, 3. Moskva. [in Russian].

17. Sotnikova, M.P. (1995). Drevnejshie russkie monetyX-XI vv. Katalog i issledovanie. Moskva. [in Russian].

18. Sotnikova, M.P., Spasskij, I.G. (1983). Tysyacheletie drevnejshikh monet Rossii. Svodnyj katalog russkikh monet X-XI vv. Leningrad. [in Russian].

19. Tolochko, A.P. (1991). «Porty blazhennykh pervykh knyazej»: k voprosu o vizantijskikh politicheskikh teoriyakh na Rusi. Yuzhnaya Rus i Vizantiya. Kiev. [in Russian].

20. Vysotskij, S.A. (1989). Svetskie freski Sofijskogo sobora v Kieve. Kiev. [in Russian].

21. Vysotskyi, S.O. (1994). Herb Kyivskoi Rusi za chasiv Yaroslava Mudroho. Starozhytnosti Rusi-Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru