Українсько-білоруське пограниччя в полі соціогуманітарних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українсько-білоруське пограниччя в полі сощогумаштарних досліджень

Олена Боряк

Анотація

Із розвитком історичної регіоналістики зростає інтерес до історії кордонів і порубіжних територій, а відтак дедалі актуальнішим стає звернення до суміжних галузей гуманітарних знань. Історіографія вивчення ареалу українсько-білоруського порубіжжя свідчить про ефективність комплексного погляду на складні етнічні процеси, що відбуваються на цих територіях. Такий підхід дозволяє оцінити фактичні наслідки змін політичних, географічних, діалектних і, загалом, культурних кордонів для їх населення. Проте глибинне розуміння етнокультурних процесів, що відбуваються на просторі українсько-білоруського пограниччя, неможливе без вивчення особливостей духовної культури його населення.

Ключові слова: Україна, Білорусь, пограниччя, етнічні території, культурні кордони, ідентичність.

Початок активного дослідження кордонів і дотичних до них територій як ареалів перетину різних культур припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Серед тих, хто долучився до цієї тематики, слід згадати насамперед засновника школи антропогеографії - німецького географа Фредериха Ратцеля, який висунув ідею взаємозв'язку процесу еволюції народів з географічним середовищем, а також французького географа Рауля Блашара, який в кордонах трьох держав - Франції, Бельгії та Нідерландів побачив єдиний антропогеографіч- ний комплекс. Крім того, знаковою для даної тематики стала доповідь американського історика Ф. Дж. Тернера під назвою: "Значення фронтиру для американської історії", яку він виголосив 1893 р. на історичному конгресі в Нью-Йорку. Саме від цієї події у науковий обіг було запроваджено термін "фронтир", первинне значення якого пов'язувалося з періодом освоєння вільних земель на Заході США. Через півстоліття ця ідея з'явилася в праці британського історика, соціолога та культуролога Арнольда Тойнбі, який вказав на наявність фронтиру й у Північній Європі¹. З часом усталилося ширше трактування фронтиру як зони міжцивілізаційного, полікультурного впливу Про дискусії щодо поняття «фронтир» див.: Поверх кордону: концепція прикордоння як об'єкт дослідження. Форум / Б. Куцмані, А. Каппелер, В. Кравченко, Л. Вульф, С. Плохій, К. Браун, С. Леп'явко // Україна модерна. - К. : Критика, 2011.- Чис. 18 : Пограниччя. Окраїни. Периферії. - С. 71-77.та взаємодії Кочан В. М. Проблема границ и пограничья в социокульутрных исследованиях конца ХІХ - ХХ вв. // Социальная философия и философия истории. - 2007. - № 3. - С. 66-79; Водотика Т Теорія фронтиру та її пізнавальні можливості у контексті історичної регіоналістики // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. - 2012. - Вип. 6. - С.101-114; Венгерская В. Маркирование отличий и солидарности населения Полесского и Подольского фронтиров в ХІХ в.: феномены и дилеммы идентичностей // Перекрестки. - Вильнюс. - 2011. - № 3-4. - С. 251-273 та ін.. Нині під терміном "фронтир" розуміють радше простір самопізнання і усвідомлення власної ідентичності, точку або, ширше, територію перетину просторових (так само, як часових, ментальних тощо) утворень, ніж просто кордон, межу чи простір кроскультурних взаємодій з "іншим" Донских С. В. Пограничье как проблема современной белорусской науки / С. В. Донских // Народы, культуры и социальные процессы на пограничье: мат. между- нар. науч.-практ. конф. (Гродно, 22-23 февраля 2010 г.). - Гродно : ГрГУ, 2010. - С. 103..

У повоєнний час до проблеми етнічного кордону звернулися радянські етнографи. Значною мірою це обумовлювалося ідеологічними чинниками - актуальними ставали питання післявоєнного устрою в Європі, зокрема у зв'язку зі входженням північної частини Східної Пруссії (з 1946 р. - Калінінградської області) до складу Російської РФСР (частини тодішнього СРСР), а невдовзі - з передачею Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР (1954 р.). У цьому плані показовою є поява праці П. Кушнера "Етнічні території та етнічні кордони" (1951 р.). Додамо, що Кушнер (Кушньїр) був професійним революціонером, належав до покоління старих більшовиків (член партії з 1905 р.), викладав у Комуністичному університеті ім. Я. Свердлова. У післявоєнні роки він став головним учасником наукового проекту, що в умовах суворої секретності було запроваджено Інститутом етнографії Академії Наук СРСР у Секторі етнічної картографії і статистики. За час існування проекту (до початку 1950-х рр.) тут було підготовлено більше 30 крупномасштаб- них карт. Зауважимо, що після публікації монографії сам Кушнер кардинально змінив напрям своїх наукових зацікавлень, і етнічні кордони його більше не цікавили Алымов С. П. Кушнер и развитие советской этнографии 1920-1950-е годы. - М.: ИЭА; 2006. - С. 30. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.acade- mia.edu/5374556..

Заслугу Кушнера слід вбачати в тому, що ним було поставлено питання про актуальність етногеографічних досліджень та необхідності розробки поняття "етнічний кордон" як умовної лінії розселення народів (або етнічних груп), яку можна позначити на етнографічній карті. Крім того, йшлося про вплив на етнічний кордон національних культур, що стикаються на цій лінії у процесі історичного розвитку. Розглядалися питання методики визначення національного складу в контактній зоні, особливостей застосування методів картографії тощо. історіографія український білоруський етнокультурний

Варто звернути увагу на той факт, що вже в середині 1950-х років російські дослідники опинилися перед дилемою. З одного боку, П. Кушнер рішуче засуджував так званий "мажоритарний" метод, що застосовувався в етнічній картографії, коли територією, приналеж- ною тому чи іншому народові, вважався той простір, на якому цей народ складав більшість Кушнер (Кнышев) П. И. Этнические территории и этнические границы. Труды института этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая / Отв. ред. С. А. Токарев. - М. : Изд-во АН СССР, 1951. - Новая серия. Т. XV. - С. 11-12.. Хибність такого підходу він вбачав в ігноруванні інтересів національних меншин, що мешкали на відповідній території - адже він вступав у протиріччя із Декларацією прав людини, прийнятою Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. З іншого боку, дослідник не відкидав принцип визначення народності за такими ознаками як походження, мова, матеріальна культура, побут, вірування. Він називав це "реалістичним" методом і стверджував, що такий підхід дозволить виявити "реально існуючі етнічні особливості" людини Кушнер (Кнышев) П. И. Этнические территории... - С. 42.. Кушнер став одним з перших радянських етнографів, який визначив національну самосвідомість як один із провідних етнічних маркерів. Відповідно, етнічні процеси для нього - це зміни, що відбувались за усіма етнічними ознаками. При тому, і це також показово, у руслі марксистсько-ленінського вчення він доводив, що в міру денаціоналізації та асиміляції (в тому числі шляхом запровадження двомовності та проникнення в побут чужих звичаїв і навичок) контури етнічних кордонів почнуть розмиватися. Так, починаючи з другої половини ХХ ст., пограничність почала осмислюватися не стільки як стан, скільки процес. Вона стрімко набувала ідеологічного забарвлення.

У цьому зв'язку істотне значення має європейський досвід вивчення проблем ідентичності, запроваджений у Західній Європі ще на початку 1980-х років як в етнологічних, так і філософських та соціологічних розвідках. Останні засвідчили тенденцію переходу від осмислення й використання термінів "ідентичність" та "пограниччя" в одному контексті - до вивчення етнічних процесів, що відбуваються на цих теренах, на рівні регіональної та національної специфіки етнокультурних традицій. На першому етапі йшлося про окремі регіони, у подальшому - про узагальнення та осмислення отриманих результатів. Французький етнолог Жан Кюїзеньє, тематичні студії якого були опубліковані українською мовою ("Етнологія Європи" та "Етнологія Франції"), став одним із західноєвропейських дослідників, хто звернув увагу на етнічні процеси в пограничних регіонах, національну специфіку та міжкультурні взаємини різних народів, зокрема й в Україні Кюїзеньє Ж. Етнологія Європи. - К., 2005; Кюїзеньє Ж. Етнологія Франції. - К., 2007..

У цьому контексті українсько-білоруське, так само як і білорусько- українське пограниччя є особливим об'єктом наукового дослідження. Культурні характеристики цих територій неможливо розглядати без урахування українського, білоруського, а також російського факторів. Унаслідок усіх масштабних територіальних змін, що супроводжувались обставинами як реальної, так і умовної пограничності, населення відповідних пограничних теренів виявилося втягнутим в складні процеси етнічної ідентифікації. Звідси - унікальність українсько-білоруських етнічних земель, передусім - прикордонної українсько-білоруської зони.

Унікальність українсько-білоруського пограниччя полягає насамперед в існуванні вздовж північного кордону України широкої смуги змішаних українсько-білоруських говорів. Видатний український мовознавець Всеволод Ганцов ще 1928 р. відзначав, що "...провести межу поміж українською і білоруською язиковими територіями так же важко, як і на якомусь іншому з допіро названих узграниччів, бо ніде також межі й немає. Всюди маємо широку територію говорів перехідних, що в ріжних комбінаціях і з ріжними варіаціями єднають в собі характеристичні особливості однієї з цих мов з особливостями другої. ... Єдине, що тут зможе зробити лінгвіст-діялектолог, це встановити зони поширення більш-менш одностотних перехідних говорів, відзначивши межі поширення головних, найбільш характеристичних для котроїсь з цих мов рис на сусідню язикову терито- рію" Ганцов В. М. Діялектичні межі на Чернігівщині // Чернигів і північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. - К., 1928. - С. 262-280.. Відповідні діалектологічні та лексичні студії переконливо засвідчують, що порубіжна зона справді є своєрідною перехідною зоною білорусько-українського мовного ареалу. Вона доволі чітко відокремлена пучками ізоглос від основних масивів як білоруських, так і українських говорів. Фактично, це окремий етномовний ареал, що кваліфікується дослідниками як північне (поліське) наріччя української мови Див.: Атлас української мови: У 3-х т. - Т. 1.: Полісся, Наддніпрянщина і суміжні землі. - К. : Наукова думка, 1984..

Чималий досвід проведення досліджень у сфері етнокультурних процесів на пограниччі набутий як українськими, так і білоруськими, а також російськими науковцями. Етнокультурні зв'язки українців і білорусів на матеріалах весільної обрядовості розглянуті у працях українського етнолога Г. Т. Пашкової Пашкова Г. Т. Етнокультурні зв'язки українців та білорусів Полісся (на матеріалах весільної обрядовості / Г. Т. Пашкова. - К. : Наукова думка, 1978.. Проведення ареальних досліджень у зоні Білоруського Полісся, спрямованих передусім на вивчення духовної культури, стало пріоритетним для колективу вчених під керівництвом Н. І. Толстого та

С. М.Толстой¹¹. Питанням традиційно-побутової культури росіян і білорусів у зоні російсько-українського прикордоння загалом і весільним традиціям, зокрема, присвячене дослідження Л. Чижикової Див., напр.: Толстой Н. И. Материалы к Полесскому Этнолингвистическому атласу. Опыт картографирования / Н. И. Толстой, С. М. Толстая // Славянский и балканский фольклор: Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. - М. : Наука, 1986. - С. 3-44. Чижикова Л. Н. Русско-украинское пограничье. История и судьбы традиционно-бытовой культуры . - М. : Наука, 1988.. Серед праць з ареалогії, що спираються у тому числі на матеріали, зафіксовані на пограничних територіях, варто назвати доробок Т. О. Листової, присвячений сімейним обрядам, поширеним на російсько-білоруському пограниччі Листова Т. А. Семейные обряды русско-белорусского пограничья в контексте этнополитической истории. XIX - начало XXI вв. Авторефрат. - М., 2006.. Варто згадати також дослідження російського колеги В. Темушева. На основі аналізу різноманітних джерел ним локалізовано населені пункти на ділянці кордону між Чернігівською та Гомельською областями, опубліковано 12 карт, що унаочнюють особливості формування російсько-білоруського пограниччя Темушев В. Н. Гомельская земля в конце XV - первой половине XVI в. Территориальные трансформации в пограничном регионе. - М. : «Квадрига», 2009..

Вирішення проблеми ідентичності, зокрема на основі розв'язання питань співвідношення політичних та етнічних кордонів, взаємозв'язку між етнічною та громадянською ідентичністю, критеріїв формування етнічної ідентичності стають дедалі актуальнішими. У цьому контексті феномен пограниччя, як українсько-білоруського Бондаренко Г. Б. Етнокультурні паралелі в пострадянському розвитку України та Білорусі // Слов'янський світ. - К., 2010. - Вип. 8. - С. 194-204. чи білорусько-російського Белорусско-русское пограничье. Этнологическое исследование / Отв. ред. Р. А. Григорьева, М. Ю. Мартынова. - М. : Изд-во РУДН, 2005., так і російсько-білорусько- українського Крылов М. П. Региональная и этнокультурная идентичность в российско-украинском и российско-украинско-белорусском порубежье: историческая память и культурные трансформации / Крылов М. П., Гриценко А. А. // Лабиринт. - 2012. - № 2. - С. 28-42., став об'єктом спеціальних наукових розробок Кухаронак Т. І. Беларуска-украінскія этнакультурныя узаемадзеянні традьїцьіі харчавання // Пытанш мастацтвазнауства, этналогп і фалькларыстыкГ Вып. ІІ. - Мінск : Права і эканомжа, 2011. - С. 391-398.. Були визначені питання особливої ваги, серед яких: історико- лінгвістичний погляд на українсько-білоруське пограниччя Див., напр.: Назарова Т. В. Украинско-белорусская языковая граница в районе Нижней Припяти // Вопросы диалектологии восточнославянских языков. - М., 1964. - С. 124-140.,етнофольклорний Брыцына А. Да характарьістьікі сюжэтнага складу народнай прозы украінска- беларускака памежжа: Зарьічненські і Ракітнаускі раёны Ровенскай вобласці // Бела- рускі фальклор. Матерыялы і даследаванні. Вып. 1. - Мінск : Беларуская навука, 2014. -С. 126-136. і культурологічний аспекти вивчення проблеми національної самоідентифікації, збереження мови та культури, впливи асиміляційних процесів тощо.

Локалізації і визначенню конкретних меж Поліського регіону, зокрема, із залученням широкого діалектологічного матеріалу, було спеціально присвячено ґрунтовну розвідку М. Глушка Глушко М. Середнє Полісся у системі етнографічного районування України: локалізація, межі (за матеріалами наукових досліджень другої половини ХІХ - початку ХХІ ст.) // Вісник Львівського університету. Сер. істор. - 2008. - Вип. 43. - С. 15-33. . У своїх міркуваннях дослідник спирається на той факт, що українські території (до українського кордону) пролягають не тільки в межах поширення північного (поліського) наріччя, - за І. Матвіясом Матвіяс І. Г Украінська мова і іі' говори. - К. : Наук. думка, 1999. - С. 33. і С. Бевзенком Бевзенко С. П. Украінська діалектологія. - К. : Вища школа, 1980. - С. 204., а й окремо - середньополіського говору (як складової північного наріччя) - за М. Никончуком Никончук М. В. Лексичний атлас Правобережного Полісся. - К.; Житомир : Держ. картограф. фабрика, 1994; Будівельна лексика правобережного Полісся в лек- сико-семантичній системі східнослов'янських мов / М. В. Никончук, О. М. Никончук.- Житомир : РВВ облполіграфвидаву, 1990.. Саме такий підхід було покладено в основу виділення середньої частини Полісся (як Середнього або Центрального Полісся). Яскраво виражені "поліські риси” при розгляді родильної обрядовості українців простежила Н. Гаврилюк Гаврилюк Н. К. Картографирование явлений духовной культуры: по материалам родильной обрядности украинцев . - К.: Наукова думка, 1981., весільної обрядовості - І. Нессен Несен I. Весільний ритуал Центрального Полісся: традиційна структура та реліктові форми (середина ХІХ - ХХ ст.). - К., 2005., народної метеорології - О. Васянович Васянович О. О. Народна метеорологія українців Центрального Полісся кінця ХІХ - початку ХХІ ст. Автореферат. - К., 2007., народної медицини - І. Ігнатенко Ігнатенко І. Народна медицина українців Середнього Полісся. - К. : Вид-во «Інтелектуальна книга», 2014. , традиційного одягу - Л. Поно- мар Пономар Л. Г. Етнографічний атлас одягу українсько-польсько-білоруського порубіжжя: проблеми картографування та інтерпретації // Матеріали до української етнології : щорічник. Збірник наукових праць. Вип. 10 (13) . - К., 2011. - С. 365-370. та ін.

Окремо слід згадати тематичний випуск часопису "Пам'ятки України: історія та культура", присвячений Берестейщині. Матеріали, вміщені в ньому, зокрема розвідки Ю. Лози, Ю. Гаврилюка, Ф. Клім- чука та ін., були першим ґрунтовним історико-лінгвістичним дослідженням цієї тематики за роки незалежності України Пам'ятки України: історія та культура. - 2002. - № 3-4.. Результатом наукової співпраці українських і білоруських етнологів став випуск "Білоруська етнологія" як окреме число журналу "Народна творчість та етнологія". Вміщені в ньому матеріали І. Чаквіна, Г. Касперович, О. Гурко, Т Кухаронак прояснили розуміння сучасних підходів білоруської академічної громади до етногенетичних, етнодемографічних та етнокультурних процесів, що відбуваються в Білорусі Народна творчість та етнографія. Білоруська етнологія = Беларуская этнало- гія; Byelorussian ethnology. - 2009. - № 6. .

Певним кроком у дослідженні такої тематики стала поява колективного збірника статей російських і білоруських дослідників "Белорусско-русское пограничье" (2005 р.). Автори дійшли спільного висновку про те, що в матеріальній та духовній культурі мешканців білорусько-російського пограниччя обабіч кордону спостерігається подібність, своєрідний "бікультуризм" як специфічна риса контактної зони. Виявлені ними численні аналогії обрядових явищ та цілих культурних комплексів у сукупності дозволяють говорити про наявність на цих землях окремої етнокультурної зони (поруч з існуванням транскордонних регіональних культурних варіантів) Белорусско-русское пограничье. Этнологическое исследование / Отв. ред. Р. А. Григорьева, М. Ю. Мартынова. - М. : Изд-во РУДН, 2005. .

Про актуальність теми свідчить і факт запровадження науково- дослідного проекту Інституту мистецтвознавства, етнографії та фольклору ім. К. Крапиви НАН Білорусі під назвою: "Полісся: пограниччя, яке об'єднує народи" Веды: навуковая інформацьійна аналітичная газета Беларусі. - 2006. - № 30.. Питання мови та культури, діалектології та діалектів прикордонних регіонів, зокрема Берестейщини, Столінщини Моунакультурная прастора Берасцейшчыны : зборнік навуковых артыкулау /- Брэст : Альтернатива, 2010; Жлоба С. Этнакультурныя мжрарэпены на Століншине / Жлоба С., Корнеу П. // Моунакультурная прастора Брэсцка-Шнскага Палесся : зб. навук. артыкулау : [у 2 ч.].- Брэст : Альтернатива, 2011. - С. 105-109. розглянуто також у міждисциплінарних збірниках Культура беларускага пагранічча: Тэматычны зб. навук. прац. Кніга 5. Культура беларуска-украінска-расійскага сумежжа / Пад рэд. С. А. Яцкевіча ; Ул. Дз. Кнігі. - Мазыр : МазДПІ імя Н. К. Крупскай, 1999..

Найповніший аналіз етапів становлення методу картографування на українських теренах представлений у праці Н. Гаврилюк, спеціально присвяченій родильній обрядовості українців Гаврилюк Н. К. Картографирование явлений духовной культуры.... Власне, і самапраця української дослідниці стала чи не першим і, крім того, надзвичайно вдалим досвідом систематизації та типологічного аналізу широкого емпіричного матеріалу. За роки, що відділяють нас від виходу цієї монографії, досвід етнографічного картографування, як матеріальної, так і духовної культури слов'ян, збагатився завдяки новим розробкам українських дослідників (див., зокрема, уже згадані праці Л. Пономар, І. Несен, О. Васянович).

Робота з ареального вивчення поліської культурної традиції, зокрема за допомогою методу етнокультурного картографування, була започаткована Микитою Толстим (разом з українськими та білоруськими колегами) у 80-90-х роках ХХ ст. Див., напр.: Толстой Н. И. Этнокультурное и лингвистическое изучение Полесья (1984-1994) // Славянский и балканский фольклор / Этнолингвистическое изучение Полесья. - М. : «Индрик», 1995. - С. 5-20. Його учні та послідовники, зокрема Л. Виноградова, Г. Кабакова, Т Агапкіна, А. Плотнікова та ін., активно розробляли цей дослідницький напрямок упродовж наступних десятиліть Див., напр.: Проблеми сучасної ареології. - К. : Наукова думка, 1994; Плотникова А. А. Этнолингвистическая география Южной Славии. - М. : «Индрик», 2004.. Було розвинуто концепцію етнолінгвістичного атласу, його основних принципів і завдань, тобто йшлося про географічне проектування різноманітного матеріалу (не тільки культурної термінології, але й сфери обрядів та вірувань) передусім на теренах Полісся, його типологічного аналізу.

До українсько-білоруського пограниччя в контексті етнолінгвістичного картографування звернулась і відома російська дослідниця С. Толстая. На її думку, запровадження "гуманітарного картографування”, відкриває додаткові можливості вивчення територіальних різновидів і форм культурних явищ, їх географічного поширення для створення надійного підґрунтя реконструкції давньої культури Толстая С. М. Семантические категории языка культуры. Очерки по славянской этнолингвистике. - М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. - С. 35. Вона ж: Этнолингвистическое картографирование в зоне украинско-белорусского пограничья // Dzieje Lubelszczyzny. T. VI. Mi^dzy Wschodem a Zachodemm. Cz. IV. Zjawiska j^zy- kowe na pograniczu polsko-ruskim. Pod. red. J. Bartminskiego i M. Lesiowa. - Lublin, 1992. - S. 77..

Варто наголосити на важливості копіткої польової і дослідницької праці українського етнолога О. Нагорнюка, зокрема з визначення географії поширення особливостей поховальних знаків (передусім - надгробних знаків) на території північної Волині та Рівненщини. Крім того, дослідник провів глибоке картографування поширення на теренах Українського та Білоруського Полісся (на межі Західного і Середнього Полісся) таких етнографічних явищ як: скатертина- настільник (якою застеляли могилу), рослина sempervivum Ьігіиш(місцева назва на захід від Горині - "скочки", "сєкачики", на схід від Горині - "грибутки", "горбуткі", "рібутікі", "риботочки", мірка (яку викладали на могилу), надгробок-колода, надгробок-стовп (дошка), дитячі надгробки-колиски, гілки на могилах померлих раптовою смертю або самогубців Див., напр.: Нагорнюк О. А. Картографування поховально-поминальної атрибутики на межі Західного і Середнього Полісся // Проблеми етномузикології. - 2011. - Вип. 6. - С. 104-112. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Petnomuz 2011 _ 6_ 21.pdf..

Картографування етнокультурних явищ, виявлення їх ареальної картини залишається надійним способом координації результатів дослідження слов'янської духовної культури. Втім, слід пам'ятати і про те, що уявлення про культурний ландшафт формується передусім глибинними регіональними дослідженнями - ретельною фіксацією фактографічного матеріалу по окремих фрагментах народної культури. Монографічний опис елементів духовної культури, здійснений на регіональному рівні, є надійним підґрунтям для подальших наукових досліджень.

Як бачимо, у сучасних умовах етнологічні дослідження українсько-білоруського пограниччя як особливого простору, історія якого відзначається спадкоємністю, відсутністю глобальних природних і суспільних катаклізмів, які могли б розірвати неперервний історичний ланцюг етномовного і культурного розвитку мешканців цих територій, набуває особливого значення. Вони покликані знайти відповіді на питання щодо визначення меж суцільної етнічної території українців, у тому числі - етнічних меж "граничних" українських земель. Його вирішення дасть приріст наукових знань, а відтак наблизить розв'язання багатьох теоретико-методологічних проблем історії України.

Размещено на Allbest.ru