Становлення і розвиток системи охорони культурної спадщини Одеської області (1944-2009 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури

Центр пам'яткознавства

УДК 94(477.74):351.853"1944/2009"(043.3)

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Становлення і розвиток системи охорони культурної спадщини Одеської області (1944-2009 рр.)

Присяжнюк Олексій Миколайович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історичного пам'яткознавства Центру пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Непомнящий Андрій Анатолійович, Центр пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, Гаврилюк Надія Оксентіївна, Інститут археології НАН України, старший науковий співробітник;

- доктор історичних наук, професор Сминтина Олена Валентинівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри археології та етнології України.

Захист відбудеться 8 червня 2010 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 21, корп. 19).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 21, корп. 19).

Автореферат розіслано _____ _____________ 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат технічних наук В.О. Константинов.

Анотація

Присяжнюк О.М. Становлення і розвиток системи охорони культурної спадщини Одеської області (1944-2009 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство. - Центр пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми становлення і розвитку системи охорони культурної спадщини Одеської області, яка не була до цього предметом спеціального дослідження. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням, в якому застосоване широке коло архівних джерел, публікацій в засобах масової інформації, а також вивчення історіографії проблеми, представлено аналіз всіх основних напрямів у сфері охорони культурної спадщини Одеської області. Виокремлено особливості процесу становлення та розвитку системи охорони пам'яток культурної спадщини Одеської області та виділено дві основні історичні складові її розвитку: існування радянської системи органів охорони пам'яток історії та культури Одещини і формування нової системи охорони пам'яток культурної спадщини Одеської області за часів незалежної України. Узагальнено сучасний пам'яткоохоронний досвід та розроблено практичні рекомендації щодо поліпшення сучасної пам'яткоохоронної роботи в регіоні.

Ключові слова: Одеса, УТОПІК, Одеський археологічний музей, Управління охорони культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, охорона культурної спадщини, пам'ятки історії та культури, Одеська область.

Аннотация

Присяжнюк А.Н. Становление и развитие системы охраны культурного наследия Одесской области (1944-2009 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 - Музееведение. Памятниковедение. - Центр памятниковедения НАН Украины и УООПИК. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемы становления и развития системы охраны культурного наследия Одесской области, которая не была до этого предметом специального исследования. Диссертационная работа является первым комплексным исследованием, в котором на основе широкого круга архивных источников, публикаций в средствах массовой информации, а также изучения историографии проблемы, представлен анализ всех основных направлений в сфере охраны культурного наследия Одесской области. Отмечены особенности процесса становления и развития системы охраны памятников культурного наследия Одесской области и выделены две основные исторические составляющие её развития: существование советской системы органов охраны памятников истории и культуры в регионе и формирования новой системы охраны памятников культурного наследия Одесской области в период существования независимой Украины.

Проанализирован вклад заведений, учреждений и организаций системы охраны памятников, в дело изучения и сохранения историко-культурного наследия. Обнаружено, что государственные органы активно осуществляли координацию реставрационных мероприятий и деятельность по учету достопримечательностей; образовательные и научные учреждения занимались изучением и исследованием памятников, принимали участие в разработке теоретических основ и подготовке кадров для памятникоохранного дела; общественные организации изучали культурное наследие, проводили охранные мероприятия по исследованию и реставрации. Обобщен современный опыт охраны памятников и разработаны практические рекомендации по улучшению работы по охране памятников в регионе в современных условиях.

Ключевые слова: Одесса, Украинское общество охраны памятников истории и культуры, Одесский археологический музей, Управление охраны культурного наследия Одесской облгосадминистрации, охрана культурного наследия, памятники истории и культуры, Одесская область.

Summary

Prisyazhnyuk A.N. Formation and development of system of protection of the Odessa region cultural heritage (1944-2009). - the Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences in speciality 26.00.05 - Museology. Investigation of monuments. - Center of protection and investigation of monuments of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ukrainian society of protection of the historical and cultural monuments. - Kiev, 2010.

The dissertation is devoted to the research of the problem of formation and development of system of protection of the Odessa region cultural heritage which has never been a subject of a special research. The dissertation thesis is the first complex investigation in which on the basis of various archive sources, publications in mass media and on the basis of investigation of historiography of the problem the analysis of all basic directions in the sphere of protection of Odessa region cultural heritage is presented. Peculiarities of formation and development of the system of protection of monuments of Odessa region cultural heritage are outlined and two basic historical components of its development are marked, these are existence of the Soviet system of bodies of protection of monuments of history and culture of Odessa region and formation of new system of protection of monuments of the Odessa region cultural heritage of independent Ukraine. The contribution of institutions, establishments and the organizations of system of protection of monuments in business of studying and preservation of historical and cultural heritage is analyzed. It is revealed that state structures actively carried out coordination of restoration actions and activity on business of the account of sights; educational and scientific institutions took part in study and research of monuments and in working out of theoretical bases and professional training for protection of monuments; public organizations studied them, carried out security actions for research and restoration. Modern experience of protection of monuments is generalized and practical recommendations for improvement of modern work on protection of monuments in the region are developed.

Key words: Odessa, Ukrainian society of protection of the historical and cultural monuments, Odessa archaeological museum, Management of guarding of cultural heritage of Odessa regional state administration, preservation of cultural heritage, monuments of history and culture, Odessa region.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Серед актуальних завдань духовного відродження України невідкладно постає проблема збереження національної культурної спадщини і зокрема, пам'яток історії та культури Південно-Західного регіону України - сучасної Одеської області. Цей регіон займає 5,5 відсотків території країни. За кількістю об'єктів історико-культурної спадщини, яка станом на 1 травня 2008 р. становить 4501 пам'яток (1327 пам'яток історії, 1696 пам'яток археології, 1322 пам'яток містобудування та архітектури, 156 пам'яток монументального мистецтва), Одеська область посідає друге місце в Україні після Львівської. Міста Одеса, Ананьїв, Балта, Білгород-Дністровський, Болград, Вилкове, Ізмаїл, Кілія, Овідіополь, Рені, Велика Михайлівна включені до реєстру історичних міст України. Саме це обумовило спрямування наукового інтересу на дослідження історії розвитку системи охорони пам'яток в регіоні, діяльності державних закладів, наукових та громадських товариств у вивченні та збереженні історико-культурної спадщини краю.

Становлення та розвиток пам'яткоохоронної справи на Одещині пов'язані з іменами видатних діячів краєзнавчого руху: А.Д. Бачинського, М.О. Болтенка, А.Г. Загінайла, С.І. Ковбасюка, В.І. Красковського, М.С. Раковського, В.Н. Станка, М.С. Синіцина, З.В. Першиної, І.О. Хіоні та ін.

Вивчення історії становлення і розвитку системи охорони пам'яток історії та культури значною мірою сприяє збереженню культурної спадщини, на якій базуються: відродження духовності й культури, піднесення самосвідомості, виховання патріотизму, органічно поєднується минуле з прийдешнім. Саме пам'яткоохоронна діяльність державних і громадських установ, в силу специфіки регіону, розглядалась як одне з пріоритетних завдань.

Дисертаційне дослідження зумовлене необхідністю заповнення наукової прогалини - вивчення історії розвитку системи охорони пам'яток в Одеській області в 1944-2009 рр. Всебічне дослідження напрямів розвитку регіонального історичного знання дозволить відтворити історію розвитку пам'яткознавства не тільки щодо Одеської області, а й у масштабах України загалом, а також сприятиме розробці загальнодержавних і регіональних програм із дослідження рідного краю і формуванню національної свідомості й історичної пам'яті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках науково-дослідної роботи Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК за держбюджетною науково-дослідною темою "Практика застосування теоретико-методичних засад збереження культурної спадщини" (держреєстраційний №0104U004774), у контексті реалізації "Державної програми паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки", а також "Регіональної програми розбудови сфери охорони культурної спадщини Одеської області на 2003-2010 роки".

Об'єктом дослідження є розвиток пам'яткоохоронної справи на Одещині впродовж 1944-2009 років: охорона нерухомих об'єктів культурної спадщини.

Предметом дослідження є основні тенденції, напрями, етапи, форми та методи охорони культурної спадщини в регіоні.

Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку - початком відновлення пам'яткоохоронної справи на території області після звільнення Одещини від німецько-фашистських та румунських загарбників (1944 р.); з іншого - характеристикою сучасного стану розбудови системи охорони культурної спадщини в Одеській області (2009 р.).

Територіальні межі дослідження визначаються територією Одеської області за сучасним адміністративно-територіальним поділом України та районами, які входили до її складу в досліджуваний період (15 лютого 1954 року включено територію Ізмаїльської області; частину території передано до складу Миколаївської області (Вознесенськ, Первомайськ та ін.) і Кіровоградської області (Новоукраїнка та ін.)).

Метою дослідження є наукова реконструкція розвитку пам'яткознавства в Одеській області протягом 1944-2009 років у контексті загальнодержавних пам'яткоохоронних процесів.

Завдання дослідження визначено відповідно до поставленої мети:

- проаналізувати стан наукової розробки проблеми в історичній літературі та джерельну базу дослідження;

- виокремити основні етапи розвитку та різноманітні форми роботи державних, наукових і громадських установ;

- проаналізувати внесок закладів, установ та організацій системи охорони пам'яток у справу вивчення та збереження історико-культурної спадщини, визначити його значення для врахування у роботі сучасних органів охорони пам'яток;

- визначити проблеми у сфері охорони історико-культурної спадщини регіону, які заважають ефективному захисту пам'яток і запропонувати заходи щодо їх подолання;

- узагальнити сучасний досвід пам'яткоохоронної роботи в регіоні.

Методологічною основою дисертації на загальнонауковому рівні склали фундаментальні теоретичні положення про природу історичного пізнання, внутрішні та зовнішні умови розвитку науки, її норми та цінності. Ідеться про сукупність принципів історизму, наукової об'єктивності, всебічності та комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів, притаманних історичній науці.

Загальнонаукові методи (історичний, хронологічний, логічний, порівняльний, системно-структурний, індуктивний, дедуктивний, абстрагування) дозволили дослідити об'єктно-предметну сферу розвитку пам'яткознавства, провести наукову реконструкцію його ґенези в регіоні упродовж другої половини ХХ - початку ХХІ ст., з'ясувати характер зв'язків між пам'яткознавством і суміжними, спорідненими галузями знань. Системний підхід до розвитку науки, суспільства та методи генетичного, компаративного аналізу й синтезу допомогли виявити особливості еволюції пам'яткознавства. Комплексний підхід до вивчення компонентів пам'яткознавства як дисципліни (наукові установи, фахова періодика, її середовище, зовнішні обставини і внутрішні чинники функціонування) дозволив дослідити якісні відмінності у побутуванні залежно від історичного періоду. Метод хронологізації проблеми допоміг встановити розвиток основних напрямів і рівнів розв'язання завдань пам'яткознавства, їх змінність і постійність, підпорядковані об'єктивним викликам і суб'єктивним факторам. Соціокультурний підхід дозволив розкрити зв'язки між підсистемами культурної сфери життя соціуму. Для досягнення конкретних завдань використано методи, притаманні окремим наукам, зокрема історіографії, інтелектуальній історії, джерелознавству, наукознавству.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:

· комплексно вивчена й значно розширена джерельна архівна база дослідження; до наукового обігу введено репрезентативний корпус нових джерел, які розкривають історію пам'яткознавчого руху в регіоні;

· обґрунтовано періодизацію еволюції пам'яткознавства в Одеській області;

· відтворено історію регіонального пам'яткознавства з урахуванням загального контексту розвитку країни;

· з'ясовано особливості розвитку пам'яткоохоронної справи Одеської області;

· обґрунтовано науково-практичні пропозиції щодо державної політики в сфері охорони та збереження культурної спадщини.

Практичне значення одержаних результатів полягає в застосуванні систематизованого фактичного матеріалу для подальших розробок науково-практичних програм і проектів із вивчення та збереження культурної спадщини; використанні в навчальних курсах із музеєзнавства та пам'яткознавства; при написанні підручників з історичного краєзнавства, пам'яткознавства, історії Південної України загалом, історії музейної справи; у процесі підготовки енциклопедій і довідкових видань; розробці нормативно-правових актів із питань охорони історико-культурної спадщини: положення та висновки дисертаційної роботи вже використовуються при викладанні навчальних курсів з історії української культури, охорони пам'яток у Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова. Висновки дисертації можуть бути враховані при проведенні сучасної політики національно-культурного відродження на Півдні України, реалізації державних регіональних програм з охорони культурної спадщини.

Апробація результатів дисертації здійснена на понад 10 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: Міжнародний науково-практичний семінар "Шляхи удосконалення правосуддя у справах, пов'язаних з протиправними діями щодо культурних цінностей, і профілактична робота у цій категорії справ" (Сімферополь, 2005); VII наукові читання пам'яті професора П.О. Каришковського (Одеса, 2006); IV та V Всеукраїнські наукові конференції "Інтелігенція і влада" (Одеса, 2006; 2009); Всеукраїнська науково-практична конференція "Історико-культурна спадщина Причорномор'я: вивчення та використання в освіті та туризмі" (Ялта, 2006); Міжнародна науково-практична конференція "Актуальність та проблеми оцінки об'єктів культурної спадщини" (Львів, 2008); IV Міжнародна наукова конференція "Причорномор'я, Крим, Русь в історії і культурі (Судак, 2008); ІІ Міжвузівська науково-теоретична конференція "Соціально-політичні та культурні проблеми сучасності" (Сімферополь, 2009); Восьма науково-практична конференція "Сіверщина в історії України" (Глухів, 2009); VIIІ Всеукраїнська наукова конференція "Актуальні питання історії науки і техніки" (Очаків, 2009).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в 10 наукових статтях, із них 6 - у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів (усього 180 сторінок), списку використаних джерел і літератури (277 позицій на 31 стор.) та трьох додатків.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та наукове значення роботи. Окреслюються предмет, об'єкт дослідження, хронологічні та географічні межі дисертації, сформульовані її мета та завдання, визначена наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх зв'язок із науковою темою, вказано на апробацію зроблених висновків.

У першому розділі - "Історіографія та джерельна база дослідження" - подано аналіз наукових робіт із проблематики дослідження та використаних джерел. У підрозділі 1.1. - "Історіографія питання" - визначено рівень науково-теоретичного опанування проблеми, встановлено нерівномірність її відображення в історичній літературі. В історії вивчення проблеми виокремлено два етапи, що відображають основні періоди її розвитку: радянський (1944-1991 рр.) та сучасний (1991-2009 рр.) та різняться методологічними підходами й розстановкою акцентів у проблемі охорони історико-культурної спадщини.

Вагомим підґрунтям для подальших пам'яткоохоронних студій став збірник методичних матеріалів "Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії і культури в Українській РСР", підготовлений фахівцями Інституту історії АН УРСР разом із широким краєзнавчим загалом в регіонах (1989 р.): висвітлюються основні тенденції пам'яткоохоронної робота в Україні, показані втрати, яких зазнала історико-культурна спадщина за роки Другої світової війни, зокрема й Одеської області, репрезентовано етапи відродження та подальший розвиток пам'яткоохоронних закладів у післявоєнний період. Колективу науковців вдалося вперше в історіографії систематизувати значний масив різноманітних історичних джерел щодо розвитку пам'яткоохоронної справи в Україні. Разом із тим, ситуація зі збереженням культурної спадщини в Одеській області висвітлена занадто фрагментарно. Аналіз досвіду та проблем охорони пам'яток історії та культури в 60-80-х рр. ХХ ст., щодо цього регіону, взагалі відсутній.

Практичну роботу з виявлення та обліку пам'яток в Україні, яка проводилась державними органами, закладами освіти та науки наприкінці 40-х - 50-х рр. ХХ ст. було узагальнено в ґрунтовних довідкових виданнях, де містяться докладні відомості про пам'ятки історії, археології, архітектури, монументального мистецтва та подано вичерпний, як на той час, перелік історико-культурної спадщини Одещини. Важлива роль у відродженні традицій дорадянського пам'яткоохоронного руху й у становленні нової генерації істориків-краєзнавців Одещини належала дослідницько-пошуковій і науковій праці зі створення одеського тому "Історії міст і сіл Української РСР", який побачив світ 1969 р., (друге російськомовне видання 1978 р.).

Окремі питання виявлення, обліку, охорони, збереження пам'яток історії та культури Одещини й підготовки до написання Одеського тому "Зводу пам'яток історії і культури УРСР" в цей період відображено в працях О.Б. Дьоміна, О.Є. Малюкевича та І.В. Сапожникова, Л.В. Суботіна. Зародженню та роботі Одеського археологічного товариства, яке було створено на базі Одеського археологічного музею, щодо розвитку досліджень з популяризації вивчення та дослідження пам'яток археології присвячено наукову розвідку професора В.Н. Станка.

Отже, за радянських часів не було розкрито повною мірою процес становлення і розвитку системи охорони культурної спадщини регіону, але проведена копітка робота з паспортизації пам'яток стала підґрунтям для подальших науково-практичних розробок та узагальнень.

Впродовж другого періоду активізувалася робота пам'яткоохоронних установ і організацій, окремих науковців й широкого краєзнавчого активу області (Одеський держуніверситет ім. І.І. Мечникова, місцеві історико-краєзнавчий та археологічний музеї та ін.), про що свідчить проведення наукових конференцій "Одесі - 200", "Проблеми історії і археології Нижнього Подністров'я" та ін.

Актуальні питання пам'яткознавства розглянуті у змістовній монографії П.Т. Тронька та В.А. Войналовича: систематизовано місце і роль "монументальної пропаганди" в формуванні та функціонуванні тоталітарної системи, репрезентовано маловідомі матеріали щодо спорудження та встановлення численних пам'яток Одещини.

У результаті плідної праці одеських археологів за перші роки незалежності було узагальнено відомості про пам'ятки археології Одещини, вперше подано найбільш вичерпний перелік всіх відомих на той час пам'яток археології Одеської області з зазначенням місць їх розташування, найбільш важливих знахідок, атрибутовано культурну приналежність пам'яток, їх відносне чи абсолютне датування, рівень вивченості.

Одним із перших до ґрунтовних теоретичних розробок щодо українського пам'яткознавства вдався перший директор Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, доктор історичних наук С.З. Заремба: проаналізовані основні етапи становлення охорони пам'яток в Україні, їх особливості й проблеми, внесок у вивчення пам'яток всеукраїнських наукових і громадських організацій. Що ж до висвітлення одеських проблем, то наведені поодинокі приклади не висвітлюють тенденцію загалом й не завжди є об'єктивними.

Науковцями Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК та інститутів історії України та археології НАН України було розроблено наукову концепцію збереження пам'яток історії та культури, періодизацію та класифікацію археологічних об'єктів, (Я.П. Гершкович, В.О. Горбик, Т.І. Катаргіна, Б.В. Колосок, С.І. Кот, В.І. Тимофієнко, О.М. Титова, В.М. Чешко та ін.). Теоретичні та практичні питання охоронного зонування, визначення історичних ареалів населених міст, охорони архітектурної спадщини на прикладах регіонів України, розглянуті в наукових розвідках В.В. Вечерського, Є.Є. Водзинського, В.П. Ієвлєвої, Л.В. Прибєги та ін.

Етапи становлення, удосконалення суперечностей, практичного застосування сучасного законодавства з питань охорони культурної спадщини розроблені у студіях В.І. Акуленка та Н.І. Мінаєвої.

Водночас на регіональному рівні відновлювалася історія краєзнавчого руху на Одещині в зазначений період, зокрема - окремі аспекти формування системи охорони культурної спадщини, бібліографії та біографістики діячів пам'яткоохоронної справи (М.А. Агбунов, В.П. Ващенко, С.Б. Охотніков, М.С. Раковський, І.Т. Черняков та ін.).

Аналіз наукової літератури з проблематики дисертаційного дослідження дозволяє стверджувати, що в історіографії відсутні комплексні розробки, присвячені розбудові системи охорони пам'яток історії та культури в Одеській області в період 1944-2009 рр.

Підрозділ 1.2. - "Джерельна база дослідження" - відображає результати бібліографічної та архівної евристики, містить аналіз опублікованих джерел і документів, виявлених дисертантом у фондах державних архівів, фондах музеїв України, поточного архіву Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації. Широке коло використаних джерел розрізняється за інформативністю, походженням, ступенем об'єктивності. Використані джерела підрозділяються на законодавчі (нормативно-правові) акти, матеріали періодики, документи офіційного діловодства. пам'ятка громадський культурний

Важливим видом інформаційного матеріалу для розкриття теми стали друковані джерела. До них належать нормативно-правові акти, які містять розпорядження і роз'яснення вищих та місцевих законодавчих і виконавчих органів влади, а також громадських товариств, що стосувалися питань збереження пам'яток. Ці джерела відображають діяльність центральних (закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови, розпорядження та накази КМ України, міністерств і держкомітетів) та обласних органів влади (постанови Одеської обласної ради та облвиконкому), що дозволили визначити характерні для різних етапів напрями пам'яткоохоронних заходів.

Актуалізованою групою джерел є праці діячів пам'яткоохоронної справи Одещини (А.Д. Бачинського, В.Н. Станка, І.В. Сапожнікова, О.Б. Дьоміна, М.С. Раковського, О.В. Гудкової, В.М. Хмарського). Вони розглянуті нами не як історіографічне джерело, а як джерело інформації щодо історії вивчення, реставрації, стану окремих пам'яток археології, архітектури, історії. Враховуючи специфіку проблеми виявлений та систематизований численний матеріал періодичної преси (офіційні та суспільно-політичні видання) про безпосереднє здійснення пам'яткоохоронних заходів у регіоні (обласних "Знамя коммунизма" (1952-1991), "Вечерняя Одесса" (1961-1991), "Чорноморська комуна" (1967-1991), районних газет "Котовські вісті" (1962-1980), "Комунар" (1944-1962), "Радянський Ізмаїл" (1965-1990)).

Найчисленнішою з архівних матеріалів є категорія актових джерел, серед яких виокремлюються матеріали урядових постанов (у ЦДАВО України - фонди Ради Міністрів УРСР (ф. Р-2), Міністерства культури УРСР (ф. Р-5116)); документація Одеського ОК КПУ (у ДАОО досліджені протоколи засідань бюро та секретаріату Одеського ОК КПУ (ф. П-1)). Ці документи репрезентують інформацію щодо фінансування заходів по реставрації пам'яток історії та культури, музейних закладів з приводу проведення охоронних археологічних досліджень пам'яток та ін.

Автором широко використовувалися офіційно-діловодні документи, серед яких визначаються розпорядна документація (рішення, розпорядження, накази, інструкції та доручення) у фондах "Виконавчий комітет Одеської облради депутатів трудящих" (ДАОО, ф. Р-2000), "Управління культури Одеського облвиконкому" (ДАОО, ф. Р-6712), протоколи та стенограми засідань президії та конференцій Одеської обласної організації УТОПІК" (ДАОО, ф. Р-7935), у фонді правління УТОПІК (ЦДАВО, ф. Р-4760), поточне листування (у фондах Головної редакційної колегії "Історії міст і сіл Української РСР" (ЦДАВО, ф. Р-4633) та "Обласної редакційної колегії Одеського тому "Історії міст і сіл Української РСР"" (ДАОО, ф. Р-7386); звіти музеїв Одещини з фондів Одеського державного історико-краєзнавчого музею (Ф. Р-7376), Одеського державного музею "Оборона Одеси" (Ф. Р-7375), Одеського обласного краєзнавчого музею (Ф. Р-7377). Ці матеріали дозволили відновити форми та методи діяльності одеських пам'яткоохоронців, відновити біографічну канву численних подвижників цього руху.

Завдяки вивченню документів поточного архіву Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації та Наукового архіву Одеського археологічного музею знайдено унікальні матеріали про здійснення пам'яткоохоронних заходів не тільки сучасного, а й радянського періоду, діяльності установи-попередника управління - Відділу культури облвиконкому. Особливу цінність становлять звіти управління (матеріали колегій, річні, квартальні), численне листування з правоохоронними, науковими, проектними, приватними, благодійними установами.

У цілому джерельна база дослідження є достатньою для отримання необхідної сукупності історичних фактів як емпіричної основи вивчення основних напрямів діяльності системи охорони культурної спадщини Одеської області. Вона достатньо ґрунтовна та репрезентативна для виконання завдань, які визначені у дисертації.

У розділі 2 - "Становлення радянської системи охорони пам'яток історії та культури на Одещині" (1944-1991) - досліджено історію формування складових радянської пам'яткоохоронної системи. У підрозділі 2.1. - "Відновлення місцевих державних органів охорони пам'яток" - розкривається процес становлення державних органів охорони пам'яток історії та культури регіону.

Зазначено, що у повоєнні роки на звільненій території України починають здійснюватися першочергові заходи щодо збереження історико-культурної спадщини. Місцеві органи влади приймали рішення про охорону пам'яток, надавали кошти та матеріали для їх ремонту й консервації. Відновлювалася робота культурно-освітніх установ. Цю роботу координував новостворений Комітет у справах культурно-освітніх установ при Раді Народних Комісарів УРСР. Піклування про пам'ятки архітектури, монументального живопису, скульптури, садово-паркової архітектури було доручено Управлінню в справах архітектури при РНК УРСР. Ці установи створили свої місцеві представництва в Одесі.

1946 р. у складі Культурно-освітнього відділу Виконкому Обласної ради депутатів трудящих організовувався сектор охорони пам'яток і до штату відділу у справах архітектури вводилась посада інспектора з охорони архітектурних пам'яток. З 1948 р. функції охорони пам'яток культури, нагляду за їх утриманням і збереженням покладалися на місцеві органи влади: виконавчі комітети обласної, міських, районних, селищних та сільських рад депутатів трудящих.

1953 р. у складі Міністерства культури України діяли управління образотворчих мистецтв і музеїв та державна інспекція з охорони пам'яток історії й культури, які створювали мережу своїх представників на місцях, що опікувалися питаннями охорони пам'яток регіону. Водночас з процесом становлення місцевих пам'яткоохоронних органів у середині 50-х рр. ХХ ст. відбувався розвиток концептуальних засад збереження історико-культурної спадщини. Розширялося коло об'єктів, що підлягали охороні з боку держави, проголошувалися пам'ятками ансамблі та комплекси, до яких належали міста, населені пункти, що зберегли історичне планування, або значну кількість історико-культурних будівель і споруд. До списку історичних міст була віднесена й Одеса.

Протягом 60-х рр. ХХ ст. відбулася різка зміна державної політики, що відобразилося не лише на характері діяльності місцевих органів, які опікувалися охороною пам'яток, а й на кількості пам'яток, що залишалися під охороною держави: від майже тотального виключення споруд культового призначення до проведення масштабної паспортизації та прийняття під охорону всіх пам'яток архітектури, археології, історії.

1984 р. в фінансуванні ремонтно-реставраційних робіт, що проводила Одеська міжобласна виробничо-реставраційна майстерня щодо пам'яток архітектури та містобудування брали активну участь Відділ з питань будівництва і архітектури облвиконкому, Головне архітектурно-проектувальне управління Одеського міськвиконкому, Одеське відділення Спілки архітекторів СРСР, Одеська обласна організація УТОПІК. З 1985 р. Відділом з питань будівництва і архітектури облвиконкому спільно з аналогічним підрозділом міськвиконкому проводилась робота з укладання охоронно-орендних договорів та укладання охоронних зобов'язань, підготовлено додатковий перелік пам'яток архітектури місцевого значення, до якого увійшли 236 пам'яток у м. Одеса та 1 пам'ятка в с. Нерушай Татарбунарського р-ну.

Доведено, що державні органи охорони пам'яток історії та культури на території Одеської області лише після 1944 р. пройшли етап становлення і проводили розбудову сфери охорони пам'яток у регіоні. Виявлено, що впродовж 60-тих рр. ХХ ст. відбулась різка зміна вектору діяльності державних органів з охорони пам'яток, зумовлена політичною кон'юнктурою. Ними проводилась робота з охорони, утримання і використання пам'яток архітектури, мистецтва, археології та історії. Ряд видатних пам'яток і архітектурних ансамблів Одещини, зруйнованих в роки Великої Вітчизняної війни, було відбудовано, реставровано і повернуто до культурного фонду країни (будинок Заславського, палац Шидловського, Купецька біржа, садиба М.С. Воронцова, що входять до ансамблю Приморського бульвару; будівлі Облікового банку, Головпоштамту, Товариства взаємного кредиту, Бессарабсько-Таврійського банку, міської Публічної бібліотеки, Курортного управління, будинок Карузо). Проведено реєстрацію та паспортизацію пам'яток архітектури, історії, археології і мистецтва. Здійснено роботи з благоустрою меморіальних та історико-революційних пам'яток, військових поховань, а також пам'ятників бойової і трудової слави.

У підрозділі 2.2. - "Діяльність освітніх та наукових установ з вивчення та дослідження пам'яток історії та культури" - комплексно досліджено форми і зміст діяльності освітніх і наукових установ регіону з вивчення та дослідження історико-культурної спадщини.

Вивчення культурної спадщини Одеського регіону почалося з пам'яток археології ще наприкінці XIX ст., але воно носило несистематичний і епізодичний характер та переривалося подіями Громадянської та Великої Вітчизняної воєн. У 1945-1947 рр. новостворений відділ Інституту археології АН УРСР спільно з Одеським археологічним музеєм та Одеським держуніверситетом ім. І.І. Мечникова продовжували дослідження пам'яток археології (М.О. Болтенко, П.Й. Борисковський, П.Й. Каришковський, В.І. Красковський, М.С. Синицин). Ці дослідження з цього часу стали систематичними.

Значні дослідження пам'яток археології у 50-60-х рр. ХХ ст. проводив Одеський археологічний музей, за результатами яких у 60-70-х рр. ХХ ст. стало традиційним проведення наукових конференції та оприлюднення таким чином результатів досліджень, що сприяло також популяризації пам'яток. Але наймасовіші відкриття пам'яток археології, а також їх дослідження почалися з 70-х рр. ХХ ст. загоном Одеського держуніверситету спільно з Одеським археологічним музеєм, коли стали проводитися систематичні порайонні розвідкові роботи, пов'язані зі складанням Зводу пам'яток археології Одеської області (А.О. Добролюбський, А.Г. Загінайло, С.Б. Охотніков, С.П. Смолянінова, В.Н. Станко).

Відзначено, що вивчення пам'яток історії розпочалося 1944 р.: невдовзі після звільнення Одеси був покладений початок створенню музею оборони міста, спочатку це була виставка "Героїчна оборона Одеси", на основі якої було створено республіканський музей "Оборони Одеси". Науково-дослідна робота музею була спрямована на збирання матеріалів і вивчення пам'яток історії, які свідчили про події Великої Вітчизняної війни. З 1955 р. Одеський державний музей "Оборони Одеси" було об'єднано з Одеським обласним краєзнавчим музеєм та створено на їх базі Одеський державний історико-краєзнавчий музей республіканського підпорядкування. У 60-х - на початку 80-х рр. ХХ ст. були створені: "Меморіал 411-ї берегової батареї", "Бойовий шлях 18-ї армії", які було реформовано у "Музей військових реліквій".

Простежено динаміку діяльності освітніх і наукових установ, що були невід'ємною частиною радянської системи охорони пам'яток історії та культури. Дослідження ними пам'яток Одеського регіону приймають систематичний характер з 1945 року та майже завмирають на початку 60-х рр. ХХ ст. і знов активізуються в 70-х роках. Доведено, що вони не тільки провадили діяльність з вивчення та дослідження пам'яток в Одеській області, а ще й брали активну участь в розробці теоретичних підвалин пам'яткоохоронної справи.

У підрозділі 2.3. - "Діяльність громадських організацій з охорони пам'яток" - досліджено діяльність Одеського археологічного товариства та Одеської обласної організації УТОПІК, що активно займалися питаннями збереженням пам'яток Одещини з часу свого заснування до початку т.з. "перебудови".

З 1959 р. - часу свого виникнення - Одеське археологічне товариство проводило активну діяльність з вивчення пам'яток археології, та після заснування УТОПІК, що було організовано з тими ж задачами, значно знизило свою активність у справі охорони, збирання та широкої популяризації інформації щодо пам'яток Одещини.

Проаналізовані основні форми діяльності Одеської обласної організації УТОПІК. Простежено, що поступово та органічно ця організація заміщувала Одеське археологічне товариство в значній ролі досліджень пам'яток археології регіону. Обласна організація УТОПІК, її міські і районні відділення систематично проводили огляд пам'яток, значну роботу по спорудженню нових пам'ятників та реставрації існуючих. Стверджується, що однією із основних форм пам'яткоохоронної діяльності обласної організації Товариства був громадський контроль за охороною, використанням, ремонтом і реставрацією пам'яток незалежно від їх відомчої приналежності, активне сприяння створенню музеїв. З кінця 80-х рр. простежується майже повне згасання діяльності Товариства. Продовжували працювати лише поодинокі секції. Показано, що завдяки наполегливій праці учасників громадських організацій в досліджуваний період було зібрано, систематизовано, вивчено та досліджено інформацію про пам'ятки та сформовано значний науково-довідковий масив відомостей про історико-культурну спадщину області.

Підрозділ 2.4. - "Редакційні колегії пам'яткоохоронних видань у процесі систематизації інформації про пам'ятки історії та культури" - віддзеркалює результати досліджень редакційних колегій пам'яткоохоронних видань у процесі систематизації інформації про пам'ятки історії та культури Одеської області.

Вказано, що завдяки плідній роботі редакційної колегії тому "Одеська область" енциклопедичного краєзнавчого видання "Історія міст і сіл УРСР" (Л.І. Ануфрієв, Л.В. Гладка, С.І. Ковбасюк, І.О. Хіоні та ін.) вперше всі міста, містечка й численні села Одещини отримали свою біографію, в якій зафіксовані не лише основні історичні етапи їх розвитку, а й наявно зафіксовані ті пам'ятки, що були під охороною держави на час підготовки видання.

Створена 1983 р. з метою підготовки одеського тому "Зводу пам'яток історії і культури Української РСР" обласна редколегія (В.П. Ванчугов, О.В. Гудкова, О.Б. Дьомін, З.В. Першина, В.Н. Станко та ін.), залучивши попередньо зібрану інформацію про пам'ятки, провела значну роботу щодо каталогізації, опису та картографування археологічних пам'яток області та визначила перелік тих із них, що не мали необхідної облікової документації.

Показано, що редакційні колегії видань "Історія міст і сіл Української РСР: Одеська область" і "Звід пам'яток історії та культури Української РСР" на певний час очолили процес систематизації, збору та аналізу інформації про пам'ятки історії та культури Одеської області. Доведено, що завдяки плідній праці численної армії краєзнавців в цей період був досягнутий результат у протистоянні формалізованого підходу чиновників до формування переліків пам'яток та занадто скрупульозного наукового ставлення до вивчення історичних і культурних об'єктів.

Розділ 3 - "Розбудова системи охорони культурної спадщини Одеської області в незалежній Україні (1991-2009 рр.)" - присвячено висвітленню сучасної системи пам'яткоохоронних установ регіону. У підрозділі 3.1. - "Стан системи охорони об'єктів культурної спадщини у 1999-1995 рр." - зосереджено увагу на складових системи охорони об'єктів культурної спадщини Одещини.

Розглянуто процес розбудови нової системи органів охорони об'єктів культурної спадщини Одещини, який було започатковано 1996 р. організацією Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної держадміністрації, що спрямовувало свою діяльність за такими напрямками: управління охороною культурної спадщини; організація і проведення наукових досліджень пам'яток, їх державний облік і занесення до державного реєстру нерухомих пам'яток; організація реабілітації, ремонту та реставрації об'єктів культурної спадщини; організація використання об'єктів культурної спадщини.

У підрозділі 3.2. - "Становлення та проблеми сучасної пам'яткоохоронної системи в Одеській області (1996-2009)" - розглянуто сучасну побудову системи охорони об'єктів культурної спадщини та основні проблеми охорони пам'яток регіону.

Вказано, що провідне місце займає спеціально уповноважений місцевий державний орган охорони культурної спадщини - Управління охорони об'єктів культурної спадщини облдержадміністрації. Спираючись на органи місцевого самоврядування - відповідні сільські, селищні, міські ради та створені при них місцеві органи охорони культурної спадщини нижчого рівня - Управління впроваджує державну політику у сфері охорони пам'яток регіоні. У взаємодії з науковими та освітніми закладами регіону, такими як - Одеський археологічний музей, Відділ Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології НАН України, Одеський нац. університет ім. І. І. Мечникова, проводяться систематичні заходи з вивчення та дослідження культурної спадщини на території області.

Висновки

1. Історіографічне вивчення наявних студій з історії регіонального пам'яткознавства засвідчило відсутність комплексних, узагальнюючих праць щодо Одещини. Виявлений і досліджений корпус опублікованих документів (нормативні, періодика, праці подвижників, довідкові видання) та архівних джерел (центральні, обласні державні, відомчі фонди) дозволив вперше об'єктивно з'ясувати історичні реалії становлення та розвитку пам'яткознавства Одещини в другій половині ХХ - на початку ХХI століття, належно оцінити організаційні форми діяльності державних і громадських установ, простежити трансформації цих закладів та організацій, зміни змісту та форм їхньої діяльності.

2. У розвитку системи охорони культурної спадщини Одещини виокремлено два етапи, які ще не досліджувалися. Перший - існування радянської системи органів охорони пам'яток історії та культури Одещини (1944-1991 рр.) - характеризується формуванням системи, що складалась з державних органів, освітніх закладів, наукових установ і громадських організацій, накопиченням досвіду роботи. В ньому нами виокремлюється три періоди: 1944-1960 рр. - становлення мережі пам'яткоохоронних осередків, що складалась з державних органів, освітніх і наукових закладів; активізації роботи (60-70-ті рр. ХХ ст.) - діяльність державних органів, освітніх і наукових закладів відбувалася на тлі піднесення і значного урізноманітнення тематики пам'яткоохоронних досліджень, супроводжувалось зростанням кількості видань і публікацій у місцевій пресі, а також виникнення громадських організацій; час занепаду (1980-1991 рр.) - звуження діяльності державних органів охорони пам'яток, освітніх та наукових закладів і громадських організацій з охорони пам'яток унаслідок згортання фінансування досліджень та переважання формального підходу до збереження історико-культурної спадщини.

Другий етап - формування нової системи охорони культурної спадщини Одеської області (1991-2009 рр.) співпадає з конституюванням пам'яткознавства як науки та наукової спеціальності й характеризується активізацією діяльності державних пам'яткоохоронних органів. Щодо Одеської області, нами виокремлено тут два періоди: активізація діяльності громадських пам'яткоохоронних осередків (1991-1995) та становлення нової пам'яткоохоронної системи на рівні облдержадміністрації (1996-2009).

Початкові межі цих періодів пов'язані з кардинальними змінами в суспільстві та історичній науці зокрема. Відновлення Україною незалежності зумовило потужний інтерес держави і суспільства до проблем історії, стану збереження національної історико-культурної спадщини як на державному, так і на регіональних рівнях.

3. Перші кроки до розвитку системи охорони пам'яток і вивчення й збереження історико-культурної спадщини Одещини зробили державні заклади, установи та організації. Сектором з охорони пам'яток у складі Відділу культури та Управлінням містобудування та архітектури облвиконкому протягом 1944-1960 рр. продуктивно здійснювалася координація реставраційних заходів (повоєнна відбудова історичної частини міста) та діяльність у справі обліку пам'яток. До цієї роботи протягом 60-70-х рр. ХХ ст. приєдналися освітні та наукові установи (держуніверситет, Одеський археологічний музей), які проводили діяльність з вивчення та дослідження пам'яток в Одеській області, приймали активну участь в розробці теоретичних підвалин та підготовці кадрів для пам'яткоохоронної справи.

4. Активізація заходів щодо каталогізації, вивчення, реставрації, складання історичних довідок про пам'ятки значно активізувалася в 60-ті та 80-ті рр. ХХ ст. завдяки копіткій діяльності численного загону краєзнавців при підготовці ґрунтовних науково-довідкових видань "Історія міст і сіл Української РСР: Одеська область" (з 1962 р.) та "Звід пам'яток історії та культури Української РСР" (з 1983 р.) - був досягнутий результат у протистоянні формалізованого підходу чиновників до формування переліків пам'яток та занадто скрупульозного ставлення науковців-археологів до вивчення історичних і культурних об'єктів. Громадські пам'яткоохоронні організації (Одеське археологічне товариство, обласна організація УТОПІК), які були призвані радянською ідеологією виключно популяризувати пам'ятки, як свідчення героїчного минулого народу, не лише вивчали їх, а й проводили охоронні заходи з їх дослідження та реставрації. За сприянням обласної організації УТОПІК на Одещині лише до кінця 60-х рр. було споруджено 37 пам'ятників, упорядковано 420 братських могил, 25 меморіальних дошок увічнили пам'ять героїв Другої світової війни. Вздовж головного рубежу оборони міста, який становив 60-кілометрову дугу, було створено комплекс пам'яток на честь воїнів, які загинули під час оборони. Саме на стадії занепаду радянської системи громадські організації зайняли в ній ключові позиції: утворювалися народні музеї (в Ізмаїльському, Білгород-Дністровському районах, партизанської слави у Нерубайських катакомбах), був налагоджений випуск пам'яткознавчих наукових та популярних видань, розгорнуто праці зі створення археологічної карти межиріччя Дністра і Південного Бугу.

5. Нагальна необхідність розвитку пам'яткоохоронних студій та практичних заходів з відновлення, реставрації об'єктів культурної спадщини. Якісно новий етап у розвитку сучасних пам'яткоохоронних заходів у регіоні настає 1996 р. З цього часу провідне місце у системі пам'яткоохоронних осередків регіону займає Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації (керівник В.Ф. Палієнко).

На території Одеської області станом на 1 травня 2008 р. на державному обліку - під охороною знаходиться 4501 пам'ятка, з них - 1327 пам'яток історії, 1696 - археології, 1322 - містобудування та архітектури, 156 - монументального мистецтва. Порівняно з 1991 р. кількість узятих на облік пам'яток в Одеській області зросла майже на тисячу об'єктів.

Одним із основних напрямків роботи Управління є виявлення та взяття на державний облік об'єктів культурної спадщини України. Впродовж 90-х років ХХ ст. завершено детальний облік, інвентаризацію і дослідження пам'яток історії та культури м. Одеси (всього обстежено 502 об'єкти, в т.ч. 29 ансамблів і комплексів, підготовлено 95% матеріалів з інвентаризації пам'яток); продовжується інвентаризація пам'яток і в області (в Біляївському, Овідіопольському, Комінтернівському та Роздільнянському районах проведено інвентаризацію курганних насипів - найчисленніших археологічних пам'яток області; продовжується інвентаризація інших пам'яток).

Управлянням у взаємодії з науковими та освітніми закладами регіону - Відділом археології Південно-Західного Причорномор'я Інституту археології НАН України (Т.Л. Самойлова) та Одеським археологічним музеєм НАН України (ОАМ) (І.В. Бруяко) проводяться заходи з вивчення та дослідження культурної спадщини на території області (численні розкопки пам'яток археології, реставрація Білгород-Дністровської фортеці). На замовлення обласного та міського управлінь з охорони об'єктів культурної спадщини Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень виконано проекти зон охорони та визначення меж історичних ареалів міст Одеси, Білгород-Дністровського та Ізмаїла (Ю.М. Білокінь, В.В. Вечерський, Т.Р. Несвіт, О.М. Сердюк, В.І. Тимофієнко та ін.). У співпраці з фахівцями Інституту археології НАН України, ОАМ та обласною організацією УТОПІК видано літературу, присвячену вивченню та дослідженню пам'яток регіону, що сприяє популяризації пам'яток (О.М. Дзиговський, С.В. Іванова, С.П. Смолянінова, Л.В. Суботін).

6. Аналіз стану охорони пам'яток в Одеському регіоні дозволяє запропонувати певні заходи, впровадження яких може сприяти загальному поліпшенню стану охорони та вивчення історико-культурної спадщини: необхідно здійснити практичні заходи з втілення існуючих і розроблення нових програм та концепцій щодо збереження пам'яток регіону, які обов'язково повинні бути підтримані державним фінансуванням; активізувати роботу з визначення територій історико-культурного призначення, де саме й розташовані пам'ятки; доцільно стимулювати появу нових і підтримати діяльність існуючих громадських організацій з охорони культурної спадщини, які стануть громадськими контролерами пам'яткоохоронних осередків Одещини; потрібно реанімувати діяльність Одеської обласної організації УТОПІК, яка на сучасному етапі перебуває у вкрай занедбаному стані, для збереження та передачі накопиченого досвіду; одним із першочергових завдань можна вважати подальшу розробку та вдосконалення програм викладання дисциплін з вивчення та охорони пам'яток регіону у навчальних закладах різних рівнів акредитації, а також підготовку підручників, навчальних посібників з цього питання; передбачити всебічну державну підтримку в організації роботи щодо видання багатотомної ґрунтовної наукової праці - Одеського тому "Зводу пам'яток історії і культури України" на основі сучасної методології і матеріалів останніх досліджень.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях

У фахових виданнях

1. Присяжнюк О.М. Виникнення та діяльність державних органів охорони пам'яток Одещини 1945-1991 рр. / О.М. Присяжнюк // Культура народов Причерноморья. - 2009. - №169. - С. 68-74.