Форми культурної пам’яті, пов’язані з Великоднем, за таблицею Я. Асмана

Критерії.

Культурна пам'ять.

Святкування Великодня за греко-католицькою традицією

зміст

міфічна передісторія, події з минулого

Походження назви «Великдень». Христос воскрес! смертю смерть подолав і сущим во гробі живот дарував... Ніч під Великдень. Величний, світлий день прийшов до нас із Нового Завіту, а саме слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. За біблійним сюжетом, Ісус Христос воскрес рано-вранці, і це воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки - мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломонія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожній гроб, і тоді схвильованим жінкам з'явився ангел і сповістив про Воскресіння Господнє. На урочистому богослужінні в цей день велично лунає:

Христос воскрес! смертю смерть подолав і сущим во гробі живот дарував...

форми

У Жовкві ця форма відбувається через комунікацію священника через читання проповіді.

У греко-католиків традиції Великдень - це свято поминання Ісуса Христа. До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів. Ці тижні називалися седмицями, упродовж яких царські ворота, північні та південні ворота в алтарі не зачиняються на відзнаку того, що Син Божий своїм воскресінням відчинив ворота до Царства Божого.

Світле свято Воскресіння супроводжувалось урочистими обрядами, до яких готувались протягом цілого тижня: прибирали, білили оселі, пекли паски або бабки фарбували крашанки, а молодь розписувала писанки.

Паски, як правило, випікали в четвер із пшеничного борошна на яєчних жовтках і кожна господиня дотримувалась всіх усталених звичаїв: піч розпалювала полінами, які відкладала кожного четверга Великого Посту, підпалювала їх галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли спеціальну молитву. В суботу жінки фарбували крашанки в лушпинні з цибулі. Крашанки дозволялось фарбувати в різні кольори, але перевагу надавали червоному, який символізував кров Ісуса Христа. Наші пращури вірили, що в свяченому яйці міститься 40 милостей і Дух Святий. Шкаралупу з першого посвяченого яйця несли до річки й кидали у воду, "щоб допливла до рахманів і сповістила, коли Великдень".

Починають розписувати писанки з початком Великого посту. Для цього треба мати спеціальний писачок - бляшану трубочку з отвором на кінці, розтоплений віск, свічку та анілінові фарби. Яйце має бути вимите, гладеньке, біле, без цяточок і плям. Його трохи нагрівають, щоб віск добре чіплявся. До писальця закладають віск і нагрівають над свічкою, і тоді легенько водять те писальце по білому чистому яйцю.

Легенда розповідає, що Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла аж у двір римського імператора Тиберія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: "Христос воскрес!" - і вже тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли інші християни й почали в день святої Пасхи обдаровувати один одного крашанками й писанками.

Всі обрядові Великодні страви освячували в церкві після Всеношної служби, найурочистіший момент наставав опівночі, коли священик сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідали: "Воїстину воскрес!" Після служби процесія тричі обходила навколо церкви, а потім починали освячувати обрядові пасхальні страви - крашанки, ковбаси, сало тощо - і христосувати одне одного. Після церковної відправи розходилися по домівках і починали розговлятися. Дівчата вмивалися водою, в яку занурювали крашанки, щоб бути завжди рум'яними. Існувало повір'я, що Великодньої ночі не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цієї ночі молодь розводила багаття із сухого дерева, яке було прообразом того, біля якого грілась варта, оберігаючи розіп'ятого Ісуса Христа.

На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом з нею беруть яйця, сало, печене порося з хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний хрестик і голку. Поздоровляти зі святами й христуватися починають вже після Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються й обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями "воно має велику силу". Потім вдома всі сідають за великий стіл і розговляються. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися з померлими й кладуть на гробки крашанки.

На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть з ворогами.

Ніч під великдень. Колись у селах Мокротин чи Стара Скварява чи Сопошин, Мацошин, парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще -- щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу - «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза - «щоб було чим розпалити вогнище». На Жовківщині парубки випрошували або теж крали якусь дерев'яну річ, але не в жида, а в попа - «бо то святий вогонь».

Що ж до самого вогню, то є таке народне пояснення: «Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути». Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв'язку з весняним очищенням - так само, як і вогнище на Чистий четвер. Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться - «щоб нечиста сила не приснилась». Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч - «бо янголи над селом літають». На Львівщині в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні батьки.

Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала -- «бо гріх проклинати своїх дітей». Якщо в ніч під Великдень на могилі з'явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись. На Київщині існує повір'я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби «горять». В Жовкві йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають «Христос Воскрес», бо тоді «земля розкривається, і скарби виходять на поверхню».

засоби

Люди танцюють, Жовківчани водять хороводи і т.д.

У народній традиції Пасха відзначалася як свято оновлення і відродження життя. Це було обумовлено не тільки християнської ідеєю Воскресіння Христа і пов'язаної з нею перспективою вічного життя, але і широким бытованием в народній середовищі язичницьких уявлень про весняне пробудження природи після зимового сну-смерті, про загибель старого і початку нового часу. Згідно з поширеним уявленням, кожна людина повинен був зустріти Великдень оновленим духовно і фізично, підготовленим до неї в ході тривалого Великого посту. Перед Великоднем вважалося необхідним навести порядок в будинку і на вулиці: вимити підлоги, стелі, стіни, лавки, побілити печі, оновити кіот, відремонтувати огорожі, привести в порядок колодязі, прибрати сміття, що залишилося після зими. Крім того, слід виробити нову одежу для всіх членів сім'ї і вимитися в лазні. У Великдень чоловік повинен був відкинути всі дурні, нечисті думки, забути зло і образи, не грішити, не вступати в подружні стосунки, які сприймалися як гріх.

Зі святом Великодня пов'язано безліч різних вірувань. За народними уявленнями, день Великодня настільки чистий і святий, що чорти і біси з великоднім благовістом провалюються крізь землю, а їхні крики і стогони, викликані злістю на Воскресіння Ісуса Христа, можна чути під час великодньої всеношній і всього першого дня Великодня. Селяни вірили, що в цей день стає видимим те, чого не побачиш в інші дні, і дозволяється попросити у Бога те, що дуже хочеться. Вважалося, що під час великодньої служби, якщо перевернути свічку полум'ям вниз, можна побачити чаклуна: він буде стояти спиною до вівтаря, а на голові у нього будуть видні ріжки. А якщо стати біля дверей з сиром, то буде легко впізнати, пролітаючу і махаючу маленьким хвостиком відьму.Ідея воскресіння з мертвих лягла в основу уявлень про те, що у великодню ніч на землю приходять душі померлих. При бажанні люди, що сумують про смерть своїх близьких, можуть побачити їх в церкві на великодній службі, вислухати їх прохання і скарги. Після літургії українські селяни, незважаючи на заборони священиків, йшли на кладовище христосатися з небіжчиками.

Пасха асоціювалася в українців з чудовим виконанням бажаного. Вважалося, що в цей день можна забезпечити собі успіх у справах на цілий рік. Якщо, наприклад, людина першою прийде після великоднього богослужіння додому, то для нього весь рік буде вдалим. Якщо старий у день Великодня стане розчісувати волосся, то в нього буде стільки онуків, скільки волосся на голові. Якщо під час літургії дівчина пошепки звернеться до Бога: "Дай мені нареченого хорошого, в чоботях та з калошами, не на корові, а на коні", то наречений засватається вже найближчим часом, картярі, за повір'ям, могли просити у Бога постійний успіх у картах: для цього треба було взяти з собою в церкву туз піковий - "винний і, коли священик перший раз вимовляє "Христос воскрес!", відповісти "Карти тута!", вдруге - "Хлюст тута!", а в третій - "Тузи тута!". Удача не залишить святотатця аж доти, поки він не буде пожаліє в скоєному. Вірили, що успіх буде забезпечений і злодію, якщо він вкраде під час заутрені будь-який предмет у молільників людей і при цьому не попадеться на крадіжці.

часова структура

абсолютне минуле історичної давнини.

Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається "Великий День". Одна з них записана була у нас у селі Стара Скварява: "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп`яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів... "

Що ж то за свято - Великдень? Сьогодні воно має й іншу назву - Пасха. З'явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф.

Це є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і "плуг упав з неба"! А було так... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

- Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.

І гукнув старший брат Тур:

- Це моє!

Хотів схопити плуга - аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

Це моє! - прокричав середульший брат. Але і йому спахнуло полум'я в лице.

Ні, братове, се моє, - всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запряг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім - Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полевою - пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр - Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був Великдень. Тобто Великий День хлібороба. Святий День.

Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні - з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.

Євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичеських та іудейських культів і у переробленому вигляді пов'язані з особою Христа.

Спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичеськими воскресаючими богами. Тільки євангельські твори вважали істинними, а легенди про язичеських богів - вигадкою.

Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на Пасху завжди фарбують яйця - "крашанки".

Християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів. Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями землеробів була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.

носії

фахівці

Веде свято священик греко-католицької церкві м. Жоква отець Василь.

вираження

святкова

До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята і обряди, що у минулому регламентували всі сфери життя українського селянства - виробничу, громадську, сімейну. У річному коловороті хлібороб спостерігав певну закономірність, усвідомлення якої вело його до виділення періодів річного циклу, що повторювались.

Виробничі календарні цикли утворювались із послідовних дат праці у полі й вдома і супроводжувались релігійними святами і обрядами, магічними діями, забобонними прикметами, повір'ями, звичаями, багато з яких походили від первісної віри в залежність людини від надприродних сил. Календарні звичаї і обряди українців, як і росіян і білорусів, формально узгоджувались з річним літургічним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадцятидесяті свята і пости.

Проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар, який визначав життя землероба. Помітне розходження мала клерикальна і народна трактовка тих самих святкових дат.

Громадський характер традиційної обрядовості чітко виявлявся у зв'язку з початком різних сільськогосподарських робіт. Жителі одного села нерідко спільно замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, на перший вигін худоби, перед початком жнив. Приводом для церковних відправ, які організовувались гуртом, служили також церемонії освячення громадських будівель, різні стихійні лиха. Спільні трапези (братчини, меди) члени сільської (церковної) общини організовували з нагоди храмових свят, які влаштовувались на честь святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.

В аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Кожен з них плавно переходив у наступний, утворюючи нескінченний ряд кругооберту природи, чергування періодів праці й відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля повсюди в Європі вважався осінньо-зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.

Жовківщина лежить на багатих землях і народ її споконвіку вкладав весь свій хист у сільське господарство. Все життя було підкорене ритму праці на землі, а свята відзначалися на межі від одного виду сільськогосподарських робіт до наступного. Ще в дохристиянські часи перед початком кожної роботи поводилися урочистості, заклинання, які мали сприяти вдалому виконанню робіт. Пізніше, з прийняттям християнства, ці "сезонні" свята переплелися з християнськими і в цьому вигляді дожили до наших часів, незважаючи на десятки років антирелігійної пропаганди. Які ж традиції існують на Київщині?

Весною, коли після холодної і голодної зими на селян чекала найбільш виснажлива робота зорати та засіяти лан, святкували Великдень - свято Воскресіння Христа (Пасха). До цього дня господині печуть паски, а дівчата за допомогою фарб та воску розмальовують писанки, вкриваючи звичайне куряче яйце магічними різнобарвними візерунками.

Писанки та звичайні крашанки (різними кольорами пофарбовані яйця) - є неодмінною ознакою цього свята. Великдень, немов квітка, виростає з дохристиянських вірувань, коли боги помирали і воскресали кожної пори року, звідти ж іде звичай пекти паски і фарбувати яйця.

Структурна причетність

диференційована

Усі члени греко-католицької церкви залучені до святкування. «Великдень - це найбільше свято». А тому відзначається три дні. Свято починається з того, що в храмі освячують паску та крашанки. От тільки, на відміну від львян , традиція вимагала після повернення з церкви, спершу відвідати кладовище та покласти на могили рідних і близьких освячені паску і яйця. А тоді вже сідати за святково прибраний стіл. Для розговіння після тривалого Великого посту господині готували багато і смачно. Неодмінним у всі часи був клопіт забезпечити розмаїття м'ясних страв. Серед них традиційним для гагаузів і болгар завжди був холодець. Жителі багатьох сіл одностайно свідчили: «Навіть бідний варить холодець» або: «Це не Великдень без холодцю».

До свята могли приготувати також желе - заливну страву, що нагадувала холодець, але варилася зі свинячих ніжок. Не забували і про птицю, тушковане м'ясо ягняти або свинини, юшку, яка готувалася з нутрощів, а також голови і ніжок ягняти. Серед традиційних страв були мітітеї - невеличкі довгі засмажені ковбаски з меленого м'яса і яєць, чорним і червоним перцем.

До святкового столу годилося приготувати й всілякі солодощі. У перший день Великодня після повернення з кладовища для жовківчан обов'язковим було відвідання молодими шлюбними парами своїх кумів. Вони брали с собою великодню паску, два каравая - колачі, крашанки, курку або індичку, а також пляшку горілки або вино. Молоді майже до вечора сиділи у гостях, а коли поверталися додому, кум брався «провести» своїх хресників, у свою чергу, прихопивши пів-паски, кравай, і пів пляшки вина. На другий день молоді йшли до батьків, частіше за все, до батьків дружини, і знову несли з собою «великодніх» гостинців.

На третій день у м. Жовкві улаштовувалося хуро (утро) - спочатку змагалася малеча: у кого виявиться найміцнішою крашанка. До того ж у селах біля Жовкви діти влаштовували й іншу гру: підвішували до одвірку за нитку на рівні рота очищене яйце, і під загальний сміх намагалися його вкусити без допомоги рук.

Світлі і радісні дні Христового Воскресіння знову приходять на землю України. Одвічне, як людське прагнення до гармонії, краси і радості.