Історія міста Корець

У 80-х роках Корець залишався значним населенним пунктом Волині. Його згадував гетьман Іван Самойлович у своєму зверненні до російського уряду з проханням висунути претензії на правобережну україну і не укладати мирну угоду з Польщею. “Бо вся тогобічна сторона Дніпра, - писав самойлович у 1686 році, - Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір”я і вся Червона Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, перемишль, Ярослав, Люблін, Луцьк, Воллодимир, Острог, Заслав, Корець та інші, від початку існування тутешніх народів належали до руських монархів “.

Та незважаючи на це звернення, договір між росією і Польщею, який дістав назву Вічного миру, в 1686 році було підписано. правобережна Україна, а отже, і Корець, відходила під протекторат Польщі без претензій з боку Росії. Корець більш ніж на 100 років виявився відірваним від активного суспільно-політичного та соціально-економічного життя і поступово починає занепадати.

ХVІІІ століття - 1861 рік

До Корця ХVІІІ століття характеризувалося поступовим занепадом - його мешканці вели непримітивне провіційне життя. У 1775 році в місті нараховувалося всього 272 будинки, а в 90-х роках ХVІІІ століття в ньому мешкало 4706 осіб і була відсутня будь-яка промисловість. У Межирічах, які в 1776 році втратили Магдебурзьке право, у 1798 році був 121 двір і 1069 жителів.

У 1651 році перервалася лінія князів Корецьких. Останній їх представник, Самійло-Карл, помер бездітним, а тому Корець перейшов до родичів Корецьких - Лєщинських, а на початку ХVІІІ століття - до однієї з гілок магнатської родини Чарторийських, які почали зватися Чарторийськими-на -Корці. Відродження населеного пункту розпочалося при останньому представникові цього роду, стольнику Великого князівства Литовського Юзефі Чарторийьскому. Насамперед, на початку свого володіння містом,у 1780 році, він здійснив велику перебудову замку, внаслідок чого повнстю змінився зовнішній вигляд споруди, яка була пристосована під князівський палац і резиденцію. У 1788 році поблизу замку було збудовано малий князівський палац.

Наприкінці 80-х років ХVІІІ століття на березі Корчика було відкрито поклади високоякісної каолінової глини. На їх основі в 1790 році було засновано порцеляново-фаянсовий завод, який того ж року випустив першу продукцію: чашки, чайники, столові сервізи, свічники - всього понад 20 тис.штук посуду. Це були перші порцелянові (фарфорові) вироби саме українського виробництва. На них ставилась власна заводська марка - напис “Korec”, виконаний від руки золотом, що, до речі, теж було першою торговою маркою, яку почали застосовувати в Україні.

Окрім дорогих речей, на підприємстві виробляли також посуд для простолюду: поштучні тарілки, чашки з блюдцями, чайники. кавники, цукерниці, ажурні чашки, вази для квітів та інше; виготовляли спеціальні баночки та вазочки для аптек. Для Катерини ІІ тут було виготовлено сервіз на 12 персон. За це імператриця нагородила директора фабрики Мезера. Вже в 1793 році на фабриці працювали на 86 верстатах понад 1000 майстрових, художників та інших робітників. За головними майстрами фабрики, братами Францом та Михайлом Мезерами, постійно шпигували: їм заборонялося виїжджати з містечка, заводити знайомства з місцевими мешканцями; але плата у майстрів була досить досить високою.

Оздоблення готових виробів на підприємстві займалися 73 місцевих художники. Найвідомішими серед них були: антон Гаєвський, Григорій Хомицький, Блюман. також найкращими були: точильник Григорій Повицький, формувальник Петро Турчинський, модельник Ілля Самборський. особливою витонченістю вирізнялися малюнки Ф.Компаничної, кріпачки Юзефа Чарторийського.

В оздоблені виробів широко застосовували прийоми класицизму кінця ХVІІІ століття, який у цей час набував розквіту в українському мистецтві. У перший період виробничої діяльності на підприємстві найчастіше всього застосовували розпис золотом на білому фоні черенка. Останні 15 років роботи фабрики характеризувались оздобленням із застосуванням поліхрому, квіткового розпису.

Матеріал для фабрики, глазур завозили з-за кордону, а глину і різні супутні компоненти добували на місці. Ввесь посуд продавався у Корці, у спеціальній крамниці, а також в інших губерніях і країнах. Польський король Станіслав Понятовський 19 травня 1790 року надіслав Францові Мезеру лист з подякою за створення підприємства.

Корецький фарфор, за свідченнями сучасників, не поступався саксонському і був кращим, ніж віденський. Нині окремі зразки продукції заводу представлені в експозиціях музеїв Парижа, Варшави, Лейпцига, Львова, Москви, Санкт-Петербурга, Полтави; столовий сервіз корецького фарфору, який знаходиться в санкт-петербурзькому Ермітажі, належав російській імператриці Катерині ІІ.

У 1797 році пожежа знищила завод з усім майном. У 1804 році Ю.Чарторийський, мріючи відродити славу корецької порцеляни, запросив на посаду директора фабрики севського майстра Меро. На короткий період виробництво високоякісної продукції було відновлено, але після смерті князя в 1810 році підприємство почало занепадати, виробничі потужності залишилися незмінними, без тенденцій до зростання. У 1823 році тут працюало 77 кріпаків і 7 вільнонайманих робітників. Та невдовзі місцеві запаси сировини було вичерпано, і каолінову глину довелося возити аж з Дубровиці, за 150 кілометрів. Це створювало багато труднощів, і в 1831 році підприємство припинило існування.

Окрім порцеліново-фаянсового заводу, наприкінці ХVІІІ століття в Корці існувала також полотняна мануфактура, на якій у 1787 році працювало 6 майстрів-ткачів, 2 учні-ткачі, 1 майстер-серветник, 4 учні -серветники і 80 прядильниць.

Давали продукцію і три шкіряні мануфактури, які належали: міщанці Вікторії малевській, іноземцю Даніелю Ситресу і купцеві Шмулю Дисюку.

У 1793 році відбувся другий поділ Польщі, за яким Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. Корець було включено до складу Волинського (до 1795 року - Ізяславське) намісництва, а з 1797 року він став містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Входження Корця до складу Росії активізувало економічний розвиток міста і сприяло створенню нових підприємств. На поатку 90 років ХVІІІ століття у місті відкрилася нова суконна мануфактура, на якій у 1797 році було виготовлено 9900 аршинів сукна та інших вовняних тканин. Продукцію цю виготовляли на 9 верстатах 39 постійних і 100 сезонних робітників. Ця мануфактура була вотчинною і належала Ю.Чарторийському. У подальші роки обсяг випуску продукції на ній зростав.

1823 рік став піком продуктивності підприємства, яке за кількістю виготовленої продукції поступалося на Волині лише Рівненській мануфактурі (66 тис.аршинів). Цього результату було досягнуто мінімальною кількістю робітників. Так, якщо в 1809 році на Корецькій суконній мануфактурі працювало 326 робітників, у 1815 році - 315, то у 1823 році - 183 (182 кріпаки і 1 вільнонайманий). Це дає підстави вважати, що власники мануфактури - наступники Ю.Чарторийського - провели певну механізацію виробництва, що дало змогу зменшити більш ніж у 1,5 раза кількість робітників.

Суконні мануфактури, окрім Корця, існували також і в деяких селах, які зараз входять до складу Корецького району.

Окрім згаданих, у середині ХІХ століття на території Кореччини діяли ще такі підприємства: у Корці - 4 шкіряні (виробляли продукції на 1250 крб. На рік) і свічковий (продукції на 680 крб. На рік) заводи; в Жадківці - невелике цегельне підприємство; в Дермані - поташне 9виручка від продажу продукції цих закладів становила відповідно 240 та 970 крб. на рік).

У 1831 році на польських землях Російської імперії вибухнуло повстання, яке було придушене царським урядом. У повстанні брало участь і польське населення корця. Результатом поразки повстанців для корецьких поляків стала конфіскація у них францисканського кляштору і передача його православній громаді міста, внаслідок чого релігійна установа, котра понад два століття була католицьким монастирем, стала монастирем православним, який дістав назву Свято-Троїцького.

Через повстання постраждав також і один з тогочасних власників Корця - граф Герман Потоцький; у нього забрали ту частину Корця, якою він володів, і передали її до казни. Інша частина Корця залишилась у володінні князя Артура Яблонського та нащадків іншої лінії Потоцьких - Молодецьких (названі вельможі стали власниками Корця після смерті Юзефа Чарторийського у 1810 році).

У польських власників конфіскували і промислові підприємства, деякі з них закривалися, а деякі зменшували обсяг виробництва, що призвело до їхньої поступової деградації й закриття у зв”язку з банкрутством. Так, у 1847 році було закрито Корецьку суконну мануфактуру.

Таким чином, у середині ХІХ століття економіка Корця набула аграрного характеру, а базувалася вона, головним чином, на торгівлі хлібом. Місто навіть стало одним з головних пунктів цієї торгівлі в Україні. У Корці регулярно проводилися зернові ярмарки. Місто вело активну торгівлю й іншими сільськогосподарськими товарами. Шлях, що вів до Києва, втратив своє основне значення. Тепер головний шлях з Волині на Київ проходив на півсотні кілометрів південніше міста і пролягав через Славуту, Шепеиівку, Полонне, Бердичів. А для Корця основним став шлях, який вів у північному напрямку - через Людвипіль, Березне, Степань, Пінськ, Мінськ - до Петербурга.

У листопад 1846 року за завданням Археографічної комісії Корець відвідав Тарас Шевченко. У своїй повісті “Варнак” він писав: “Из кременца пошел я через село Вербу в Дубно, а из Дубно на Острог, Корец и на Новоград-Волынський». У місті Шевченко зробив кілька замальовок історичних пам”яток, давши опис їх стану на сторінках повісті “Прогулка с удовольствием и не без Морали”: “ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными, как, например, в Остроге или в Корце. в Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких сама собою в развалины превратилась».

У 1845 році в Корці побував відомий український та російський історик Микола Костомаров, який вчителював тоді в Рівненській гімназії. Метою його приїзду до міста був збір фолькльору, а також історичного та етнографічного матеріалу.

У 1850 році в Корці зупинявся класик французької та світової літератури Оноре де Бальзак, який їхав до Бердичева на вінчання з графинею Е.Ганською.

1861-1917 роки

Після соціально-економічних і суспільних реформ 1860-1870-х років у Росії розпочався новий етап піднесення Корця: створювалися нові підприємства, відкривалися лікувальні та освітні заклади. У 1897 році в місті працювало 2 шкіряних і 1 пивоварний заводи, 5 водяних млинів і 1 паровий, знову відновила роботу суконна фабрика. У 1898 році граф Й.Потоцький побудував тут цукровий завод, на якому в 1906 році працювало 437 робітників.

У 1893 році в Корці було відкрито перший у його історії офіційний навчальний заклад - двокласну церковнопарафіяльну школу.

Збільшується населення міст і містечок Кореччини. Так, у Межирічах у 80-х роках ХІХ століття нараховувалось 302 будинки і 1612 мешканців; працювали невелика суонна фабрика і пивоварний завод; діяла школа військових писарів.

Корець у 80-х роках ХІХ століття був одним із найгарніших міст Волині. У ньому була поштово-телеграфна контора і станція диліжансів. Містечко займало велику територію і складалося з власне містечка (переважно єврейським населенням) і кількох передмість - Жадківки, Заруддя, Юзефина та інших, де мешкало православне населення. Загальна кількість жителів сягала 12 тисяч чоловік, з них 10 тисяч становили євреї. Вигідне положення на Києво-Брестському шосе сприяло розвитку в місті торгівлі та промисловості.

На початку ХХ століття площа Корця становила 350 десятин, у ньому було 13 вулиць і провулків, 2007 будинків, з них 88 - кам»яні. У місті діяли 4 приватні школи та 4-класне державне міське училище.

Оскільки Корець розташовувався на шосейній дорозі Житомир-Рівне, то в ньому була дорожня станція, поштово-телеграфна контора, земська поштова станція (яку обслуговувало 10 коней), діяв поліцейський стан.

Велика увага зверталася на лікарську дільницю. При ній працював фельдшер Осип Незнайко. Також існували єврейська лікарня, лікарня пр цукрозаводі, земська лікарня на 10 ліжок, дві аптеки; медичну допомогу населенню надавали чотири лікарі, три зубних лікарі, акушерка і баба-повитуха.

Проводились ярмарки: у Корці - в перший день кожного місяця, а також 9 лютого, 10 березня, 10 травня, 24 червня та 7 грудня.

Ситуація в краї ускладнилася під час першої світової війни. Кореччина знаходилася у прифронтовій смузі. У Корці та Межирічах розташовувалися військові частини царської армії. У Межирічах також знаходився госпіталь.

1917-1921 роки

Суспільно-політичний рух у Корці активізувався після лютневих подій 1917 року в Петрограді. У місті посилились українські державницькі настрої, населення виступило в підтримку Центральної Ради, створеної 4 березня 1917 року в Києві. Коли на початку червня Тимчасовий уряд відхилив вимогу Центральної Ради надати автономію Україні, місцеве населення підняло повстання проти представників адміністрації, які виконували вказівки комісарів Тимчасового уряду.

У той же час у місті діяв досить сильний більшовицький осередок, члени якого були, в основному робітниками цукрового заводу. Після того ж, як у вересні 1917 року розпочалася більшовизація рад в Україні, корецькі більшовики прийняли резолюцію про необхідність завоювання більшості у волосній раді. Комуністи поступово витісняють українських есерів. Їхні позиції особливо зміцнилися після перевороту 25 жовтня 1917 року в петрограді. Як наслідок - ще до того, як більшовицькі війська під командуванням Муравйова, що рухалися зі сходу, 26 ісчня 1918 року зайняли Київ, у Корці 12 січня було проголошено Радянську владу. Щоправда, протрималися вони менше, ніж півтора місяця. 19 лютого 1918 року німецькі війська згідно з умовами Берестейської угоди між Центральною Радою та Четвертним союзом, вступили на українську землю. 21 лютого вони зайняли Корець, а наступного дня з»єдналися із загонами Центральної Ради у Новоград-Волинському.

З квітня по грудень 1918 року в Корці при владі були представники адміністрації гетьмана павла Скоропадського. 14 грудня до Києва вступили війська так званої Директорії, і владу гетьмана було повалено. На початку січня 1919 року більшовицька Червона Армія розпочала наступ на Україну, змушуючи Директорію постійно відступати на захід. першого травня війська Першої української радянської дивізії під командуванням Миколи Щорса вступили до Корця.

З липня 1919 року армія Української Народної Республіки знову розпочала наступ по всьому фронту. 200 серпня 10-а дивізія стрільців оволоділа Новоградом-Волинським. Радянським військам не вдалося зупинити цей рух та з цим завданням успішно справилися польська армія - не без допомоги більшовиків. У серпні 1919 року Польща захопила Корець, і він став опорним пунктом, з якого поляки вирушили до Новоград-Волинського, де і розгромили стрілецькі обози.

З осені 1919 року до весни 1920 року Корець постійно переходив з рук у руки, влада в місті змінювалася з блискавичною швидкістю, що було характерно для військово-політичної обстановки в тогочасній Україні.

15 серпня 1920 року польська армія, перейшовши у контрнаступ, розгромила частини Червоної Армії під варшавою. Наприкінці вересня польські війська окупували Корець.

1921-1939 роки

Згідно з мирним договором, підписаним у ризі 18 березня 1921 року між РРФСР, УСРР і Польщею, Корець входив до складу Польщі як центр гміни Рівненського повіту Волинського воєводства. відразу ж за східною околицею міста проліг кордон між Польщею та Радянським Союзом. Корець перебував на жорсткому прикордонному та поліцейському режимі, в місті постійно знаходилися військові частини, в”їзд дозволявся лише за перепустками.

Згідно з переписом 1921 року в корці проживало 4946 осіб, з них: українців - 521 (10,5% від загальної кількості мешканців), поляків - 481 (9,7%), євреїв - 3887 (78,6%), росіян - 32 (0,6%); німців - 14 (0,3%), інших - 5 (0,1%).

За віросповіданням населення Корця розподілялося таким чином: православні - 570 осіб (11,6% від загальної кількості віруючих); римо-католики - 470 (9,5%); іудеї - 3888 (78,6%), інші - 18 (0,3%).

Таким чином, Корець на початку 20-х років ХХ століття був маленьким містечком з переважно єврейським населенням, що було характерно для Західної України ще в часи Російської імперії (український етнічний елемент переважав в основному на селі ).

Дещо непропорційно до відсоткового співвідношення між віруючими різних конфесій були представлені культові споруди міста. У 20-х роках у місті діяло 6 православних церков, 2 синагоги, костел і жіночий православний монастир.

На початку польської окупації в 1920-1921 роках у місті й навколишніх селах панував безлад, повна дезорганізація всіх сфер життя. Основною причиною цього були постійні військові дії у попередні роки та часта зміна влади. Щоб встановити хоч якийсь порядок у такому важливому прикордонному пункті, як Корець було відновлено діяльність поліції. За польським документом 1920 року, на території міста діяло 19 поліцаїв, з них четверо скеровані з Рівного через старосту, а 15 тимчасово були виділені через начальника 4-го прикордонного району.

Надзвичайно погіршилася криміногенна обстановка. великого розмаху набули крадіжки та нищення лісів, у чому здебільшого були винні державна поліція та власники, які легковажно до цього ставилися. Зросла кількість звернень населення району до начальства з судовими позовами. та багато з них, особливо спірні питання, не вирішувалися через брак умов для цього. У районі не було приміщення для судді й тому така посада взагалі була відсутня.

Корець був основним пунктом масового самогоноваріння, яким займалися в основному євреї. Всього в районі було відомо до 30 таємних горілчаних виробництв. Влада намагалася вжити всіх заходів для їх викриття.

У лісах навколо Корця діяли озброєні банди. Найвідомішою з них була банда Митрофана Заклініка, яка нараховувала 8 осіб. Вони грабували навколишні села і часто здійснювали напади на людей. У багатьох випадках бандити перодягалися у форму польських солдатів, а при небезпеці рятувалися за прикордонною лінією.

На початку 20-х років катастрофічне становище спостерігалося у всіх сферах соціального життя населення краю, особливо в галузі освіти. Через брак коштів і належної організації на кінець 1920 року лише кілька шкіл у районі продовжували проводити навчання: у Корці - російсько-українська школа, російська гімназія, чотирикласна українська школа та кілька невеличких шкіл у селах. Особливо страждали народні школи через те, що багато шкільних приміщень було зруйновано, а вчительський персонал не мав належної професійної підготовки.

У Корці на той час діяли цукровий завод, фабрика сукна та мила, млин, крупорушка. Добували граніт на березі Корчика та поблизу сіл Голічівка і Головниця. У місті було два готелі - “Europejski” та “Warszawski”, ресторан, кав”ярня. Діяли також два філантропічних і одне спортивне товариство, дві кредитні установи. Двічі на місяць проводились ярмарки.

З лікувальних установ у місті існувала “izba chorych” (на 6 ліжок) і диспансер (на 2 ліжка). На території Корецької гміни діяв сеймиковий шпиталь. У Межирічах з подібних закладів діяли амбулаторія на два ліжка і. як і в Корці, “izba chorych”, теж на 2 ліжка. Працювали два лікарі, дантист, фельдшер, була невелика приватна аптека.

Незважаючи на те, що у Корецькій та Межиріцькій гмінах діяли певні підприємства, виробництво їх було не на високому рівні. Фактично Польща перетворила західноукраїнські землі на ринок збуту товарів і сировинний придаток. На розбудову промисловості уряд не звертав уваги. Переважна більшість населення була зайнята у сільському господарстві. На підприємствах, які існували на кресах, робітники отримували значно меншу зарплатню, ніж їх колеги у Великій Польщі. Продукцію, що вироблялася на місцевих фабриках та заводах, продавали за значно нижчою ціною. Це призводило до погіршення матеріального становища місцевого населення. Ці факти у поєднанні з насильницькою полонізацією кресових земель спричинювали спротив українців. Так, восени 1922 року Рівненським повітом прокотилася хвиля економічних страйків. Один з найбільших виступів відбувся на Корецькому цукровому заводі. Але цей виступ був локальним, тому влада порівняно легко придушила його.

Та на цьому заворушення не припинились. У селі Користь у 1924 році місцеві жителі побили групу поліцаїв, які прибули в село описати лісоматеріали, захоплені селянами у місцевого поміщика. Виступ вдалося придушити за допомогою великого загону поліції. Було заарештовано 27 чоловік. У тому ж році було спалено панський маєток у селі Забара.

Прояви непокори владі були й пізніше. У березні 1936 року, в селі Морозівка деякі селяни відмовилися сплачувати податки, та у великий виступ ця подія не переросла. 14-15 червня 1937 року внаслідок зниження денної платні відмовилися приступити до роботи робітники цукрозаводу, зайняті на обробітку буряків. Вимога не була задоволена, а стосовно одного з ініціаторів страйку, Пилипа Якубовича, було розпочато слідство.

Найактивнішими суспільно-політичними чинниками в 20-30 роках у корці були радикальні організації, головним чином, Сельроб (місцеве відділення відкрите в 1926 році) та Комуністична партія Західної україни (КПЗУ; осередок у місті виник у 1933 році). Це було зумовлено прикордонним розташуванням міста, що, в свою чергу, призводило до подвійної комуністичної обробки місцевого населення - з-за кордону та зсередини. Потрібно відзначити, що спочатку діяльність цих організацій мала певний успіх. Особливо сильні прокомуністичні настрої спостерігалися в самому Корці та прикордонних селах Корецької гміни.

Докорінно ситуація змінилася в 1933 році, коли в Радянській Україні відбувся голодомор. Реальні відомості про нього друкувала не тільки офіційна польська, а й українська преса, головним чином соціально-демократичного спрямування. Тоді ж КПЗУ активізувала свою діяльність у східних прикордонних районах Польщі. У корці на цукровому заводі теж було створено комуністичний осередок. Члени прикордонних осередків доводили, що ніякого голоду в УРСР немає, що все це вигадки панів, куркулів і попів. Здійснювалася ця пропаганда посередництвом газет “Сель-Роб” і “Сила”. Та жителі міста невдовзі самі довідалися правду про дійсне становище з перших вуст. Влітку 1933 року розпочався масовий перехід кордону селянами з голодуючої Великої України. місцеві жителі були занепокоєні долею своїх рідних по той бік кордону. Вони збирали харчі і йшли до прикордонних постів, прохаючи червоноармійців-прикордонників передати їжу тим, хто потребує, але зустрічали тут відмову, лайку та погрози.

25 липня 1933 року у Львові з ініціативи Української Парламентської Репрезинтації було утворено Український Громадський Комітет Допомоги Страждальній Україні, який зайнявся збором коштів і матеріальних пожертв для голодуючих. Допомогу, яку збирали у Волинському воєводстві, мали переправляти через Корецьке митницю. Чим це закінчилося, згадує учасник тих подій, житель Корця: “Пункти збору допомоги були в Дубно та Дермані. Обози прийшли в Корець. Польський прикордонний корпус обози пропустив, а московські прикордонники завернули їх назад, заявивши, що нікому на Україні це не потрібно, колгоспники живуть заможно, так що самі кому завгодно допоможуть при потребі. Але ж ми добре знали, що там повальний мор, знали також, що в Одеському порту відправляється мука за безцінь за кордон у мішках з написом “Излишки УССР”. таким чином, бачимо. що місцеві жителі мали уявлення про те, що голод в УРСР мав штучний характер. Тим більше, що, за свідченнями очевидців, урожаї в 1932-1933 роках як по один, так і по другий бік кордону були значно вищими, ніж у попередні роки.

Тим часом, на початку 30-х років і так нечисленне населення Корця ще зменшилося. Станом на 9 грудня 1931 року в Корці мешкало 4039 осіб, що було на 907 осіб менше, ніж у 1921 році. Найбільше зменшилася кількість українського населення - з 521 у 1921 до 292 у 1931 році, або ж на 44%.

Досить міцні та впливові позиції в місті займала православна церква. У 1936 році в Корці діяв Свято-Троїцький жіночий монастир і 5 православних приходських церков: Свято-Вознесенська (в передмісті Жадківка, тепер село Жадківка), Свято-Юр”ївська, Свято-Миколаївська, святої Параскеви П”ятниці (П”ятницька), Кузьмо-Дем”янська. У всіх церквах, окрім церкви святого Миколи, богослужіння проводились українською мовою. про високий рівень національної свідомості жителів міста свідчать виступи священнослужителів і прихожан на честь приїзду до Корця архієпископа Волинського Алексія. Приїхавши увечері 25 вересня 1936 року до міста, він одразу ж відвідав монастир, де виступив з промовою антикомуністичногго та антирадянського змісту, в якій змалював ті завдання, які повинна виконувати церква на польсько-радянському кордоні. Зокрема, він сказав: “ Тут (у монастирі) світло, гул дзвонів - може, їх серце пробуджується і, може, вони зобачать світло.

1939-1945 роки

Згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, який було підписано 23 серпня 1939 року, Західна україна увійшла до сфери впливу Радянського Союзу. Одним з перших населених пунктів, у який 17 вересня 1939 року увійшли радянські війська, був Корець, котрий у 1940 році став районним центром. Тоді в ньому проживало 15 тисяч осіб.

Нова влада розпочала свою діяльність з організації радянського управлінського апарату: в січні 1940 року було проведено вибори до районної та міської Рад народних депутатів. Розпочалося також закладення фундаменту соціалістичної економіки - створення колективних селянських господарств. По селах організували колгоспи, а в місті дрібних кустарів об"”днували в артілі; в Корці був націоналізований цукровий завод, на якому розпочалася реконструкція. на околиці міста виникла машинно-тракторна станція (МТС: 11 тракторів, 5 сівалок, 11 плугів, зернозбиральний комбайн, автомобіль). Було також реорганізовано систему освіти, внаслідок чого в райцентрі відкрилися середня та неповна середня школи з українською мовою викладання.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Менше ніж через тиждень бойові дії велися вже під Корцем. 27-29 червня тут відбувалися танкові бої на зустрічних курсах між німецькою 13 танковою дивізією та радянською 43 танковою дивізією 19 механізованого корпусу 5 арміїі. 29 червня Ровенський обком КП(б)У провів у Корці свою останню перед виступом нараду на території області, на якій було прийнято рішення про створення підпілля у німецькому тилу.

4 липня 1941 року німецькі війська захопили Корець, що загрожувало оточенням частинам 19 радянського мехкорпусу, які відступали за Новоград-Волинський укріплений район (НВУР). Для того, щоб забезпечити нормальний відступ, потрібно було на деякий час знову оволодіти містом. Командир 19 мехкорпусу генерал-майор Фекленко і комісар корпусу полковий комісар калядін почали організовувати з відступаючих бійців боєздатну військову одиницю. У ніч на 5 липня було зупинено першу машину з відступаючими червоноармійцями, а до ранку було затримано і послано на Корець майже полк. Того ж дня німецькі частини були вибиті з міста. Військова рада 5 арміїі віддала наказ утримувати його до моменту відходу частин і підрозділів армії за НВУР. Остаточно радянські війська залишили Корець 8 липня.

У перші тижні німецької окупації в Корці було розстріляно 300 осіб,головним чином партійних і радянських активістів. Частину території міста окупанти відвели під єврейське гетто. Взагалі за роки окупації в корці німці розстріляли понад 8 тисяч жителів міста.

Після того, як вся Україна була окупована німецькими військами. на її території було утворено рейхскомісаріат “Україна”, який поділявся на 6 генеральних округів. Корець увійшов до складу генерального округу “Волинь”, який охоплював територію довоєнних Рівненської та Волинської, північні райони Тернопільської області, а також частину Брестської та Пінської областей Білорусі. Центром рейхскомісаріату “Україна” та генерального округу “Волинь” стало місто Рівне. Ця обставина призвела до концентраціївеликої кількості радянських партизанських загонів у навколишній місцевості. Їх закидали з неокупованої німцями території СРСР, і вони проводили майже виключно диверсійні та розвідувальні акції, уникаючи прямих бойових зіткнень з німецькими регулярними частинами, оскільки були невеликими за чисельністю. Особливо багато таких загонів знаходилось у трикутнику Городниця-Новоград-Волинський-Корець, що призводило до постійних сутичок у цьому районі між радянськими партизанами, німецькими гарнізонними командами та відділами Української Повстанської Армії (УПА). Так, на початку 1943 року загін спеціального призначення під командуванням полковника Д.Медвєдєва громив фільварки у Корецькому районі та робив рухливі засідки на шосе Рівне-Корець.

22 червня 1943 року ЦК КП(б)У та український штаб партизанського руху (УШПР) видали спільну директиву, в якій приписувалося командуванню з”єднання партизанських загонів Житомирської області посилити диверсійні акти на шосейних дорогах у межах Овруч-Коростень-Житомир-Бердичів-Краснопіль-Полонне-Корець-Олевськ -Словечно-Овруч. У тому ж місяці під Корцем німецькі літаки закидали бомбами місце постою куреня УПА, який йшов з рейдом на східноукраїнські землі. У самому Корці під час війни діяла підпільна група на цукровому заводі під керівництвом колишнього секретаря Збаразького райкому КП(б)У у Тернопільській області С.Зіненка.

Окрім загонів червоних партизанів, в околицях Корця діяли відділи Української Повстанської Армії. У серпні 1943 року було введено територіальний принцип організаційної будови УПА. Згідно з ним, Корець увійшов як тактичний відтинок до військової округи “Волинь-Південь” групи УПА-Північ. поблизу міста, в Люблінецьких лісах, між селами Даничів і Головниця діяла школа новобранців УПА, в якій одночасно займалося близько 100 осіб, а в самому Корці, на плодоовочевому заводі, для вояків УПА нелегально виготовляли овочеві консерви, фруктові соки і повидла.

У зв”язку з наближенням лінії фронту відбулася різка активізація дій радянських партизанських загонів у районі Корця. 14 листопада 1943 року загін імені Кутузова партизанського з”єднання під командуванням Шитова вів бій з німецькою частиною, яка рухалася на Корець з Новоград-Волинського. Тоді було вбито і поранено 306 німецьких солдатів та офіцерів. 21 листопада група автоматників з”єднання даньшина на цьому шосе знищила 5 автомобілів, 1 мотоцикл і 16 німців.

У Корці перед наближенням радянських військ розпочалися суперечності між німецькими та угорськими частинами окупаційного гарнізону. 14 листопада 1943 року образа німецьким офіцером угорського спричинила збройну сутичку між їхніми підлеглими.

Вагання розпочалися і серед української поліції, чисельність якої в Корці та районі становила 200 осіб. активна антинімецька агітація, яку проводили члени УПА в її середовищі, призвела до того, що на бік повстанців перейшло 25 поліцаїв на чолі з комендантом поліції району Бобровським, який згодом загинув у боротьбі з німцями вже як старшина УПА.

Радянські війська вступили до Корця 12 ісчня 1944 року. Бій за місто вів 416 стрілецький полк (командир - майор Макеєв) 112 Рильсько-Коростенської стрілецької дивізії 13 армії. У сутичці загинуло 59 радянських і 195 німецьких бійців та офіцерів, а радянські частини захопили 8 гармат, 7 кулеметів, 7 тракторів, 25 гвинтівок, 1 легковий автомобіль, 50 коней, 20 возів з військовим майном, 34 полонених.

15 січня 1944 року радянська влада оголосила загальну мобілізацію всіх чоловіків від 18 до 60 років. усіх, хто ухилявся від неї або ж був запідозрений у зв”язках з УПА, заарештували і відправляли до Рівненської тюрми, а звідти - у трафні батальйони.

УПА не припинила своєї діяльності в районі та околицях міста з приходом частин Червоної Армії. Навпаки - місцеві відділи було значно збільшено. 20 березня 1944 року на шосе Корець-Гоща бійців відділів сотника Енея смертельно поранили командувача Першого українського фронту генерала армії Миколу Ватутіна.

Відразу ж після звільнення Корця в місті та районі почала діяти державна надзвичайна комісія зі встановлення та розслідування злочинів фашистських загарбників на Рівненщині. Її результати були викладені у повідомлені від 7 травня 1944 року. Згідно з висновками комісії, за час німецької окупації у Корці було зруйновано 50% житлових будинків і знищено 909 селянських господарств у районі.

Асигнування на введення в експлуатацію нових житлових площ у місті були виділені через рік, відповідно до постанови Рівненського облвиконкому від 1 березня 1945 року. планувалося збудувати в місті 90 квадратних метрів житлової площі, на що виділялося 12000 карбованців. Нове житло, насамперед, призначалося для 30 осіб, відряджених для роботи в Рівненській області Центральним комітетом КП(б)У. Всі вони були вихідцями з Росії та Східної України. Ці люди посіли керівні посади в районному та міському керівництві. Таким чином, було виявлено недовіру місцевому населенню, а підозри з одного боку викликали відповідну реакцію з боку протилежного.

Обстановка на Кореччині загострилася після того, як 19 травня 1945 року ЦК КП(б)У звернувся до бійців УПА з вимогою скласти зброю і “чесно спокутувати свої злочини”. У відповідь на це загони повстанців у травні-червні 1945 року провели на території Гуцульщини, сокальщини, Крем”янеччини та Рівненщини масову акцію нападів на радянські військові гарнізони та відділи НКВС у містах і райцентрах.У чеврні один з відділв УПА здійснив напад на Корець.

Після останнього терміну здачі зброї, який минав 20 липня 1945 року, частини Червоної Армії почали здійснювати посилену блокаду базування повстанських відділв. У грудні 1945 року почалася блокада району Гоща-межирічі-Корець. Під час неї було вперше застосовано новий метод боротьби з повстанцями: на села висилалися відділи НКВС у формі бійців УПА, які грабували селян і знущалися над ними за те, що “замало” підтримують український визвольний рух. Проте подібний метод не був на землях Кореччини новиною - ще в жовтні 1944 року червоні партизани, проходячи через територію району, причіплювали до шапок тризубівці й намагалися вдавати із себе “українських повстанців”.

Політика масових репресій за підтримку підрозділів УПА та масові каральні акції спричинили до поступового згасання бойової активності загонів повстанців у місті та районі. Останній напад на Корець УПА провела силами невеликого відділу в травні 1949 року. Після цього повстанський рух у районі припинив своє існування.

Історико-архітектурні пам”ятки Корця та Кореччини

Руїни князівського замку

Знаходяться на вулиці Замковій на кручі над річкою (правий берег).

Замок був закладений у 1386 році князем Федором Острозьким. Його оточили глибоким ровом, який наповнювався водами Корчика. Рів відділяв споруду від міста з трьох боків, із заходу замок від нападу прикривала річка. Будучи ізьованим повністю, замок з”єднувався з материком підйомним мостом. У першій половині ХVI століття князь Богуш Корецький укріпив замок мурами, складеними з величезних валунів, зруйновані фрагменти яких добре видно біля південно-західного підніжжя замку. Тоді ж було побудовано кам”яний чотирьохарочний міст, який вів до фортеці.

У ХVIІ- ХVIІІ століття замок суттєво перебудовувався і набув нарешті ренесансного зовнішнього вигляду. Остання, найбільша перебудова, була здійснена князем Йожефом Чарторийським у 1780 році, внаслідок чого замок був пристосований під князівський палац з бароковими деталями.

У 1832 році в замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила зсередини - залишилися лише зовнішні стіни. Його руїни увіковічнив у 1846 році на своєму малюнку Тарас Шевченко.

У 20-х роках ХХ століття пан Бнінський, тогочасний власник замку, взявся за його впорядкування, маючи на меті довести руїни до стану консервації (збереження). Але, оскільки він все робив за власний рахунок, справа посувалася повільно, а згодом і зовсім затихла.

На сьогодні найкраще зберіглася трьох”ярусна надбрамна вежа. Вона була домінуючою в замковому ансамблі. Її строгий вертикальний об”єм на квадратній основі позбавлений рис оборонної архітектури. Зверху на вежі є круглі вікна, в яких розміщувалися куранти. З півдня і півночі до в”їзної вежі примикають залишки зовнішніх стін.

Між руїнами знаходяться підземелля з добре збережиними циліндричними склепіннями, які виладені з рваного буту. На внутрішній площадці замку видно виходи фундаментів, які тягнуться з півночі на південь. Тут знаходився житловий корпус. Поряд з ним стояла замкова церква, збудована ще при князях Корецьких. Від неї зараз не залишилось і сліду.

Кам”яний міст

Веде через рів до замку. Збудований у ХVI столітті.

Міст чотирьохарочний, зберігся повністю. Належить до найдавніших споруд такого типу в Україні. подібні мости існують лише в місті Кам”янець-подільський Хмельницької області та смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.

Костел святого Антонія

Знаходиться на межі міста Корця та села Новий Корець.

Побудований князями Корецькими у 1533 році. У 1706 році споруду було оздоблено декором у стилі бароко, а в 1916 році повністю перебудовано.

Вівтарною частиною костел орієнтований на захід. Основний його об”єм доповнений з південного боку високою восьмигранною каплицею, яка вкрита куполом з чотирма люкарнями. Купол завершується світловим восьмигранним барабаном. Деякі дослідники вважають, що об”єм каплиці є старою вівтарною частиною первинного храму, до якого в подальшому із заходу та сходу було прибудовано нинішній об”єм із входом зі східного боку. У південній частині зовнішньої огорожі костелу розміщений вхід на його територію та стоїть дзвіниця з трьома щілиноподібними арками для дзвонів.

Архітектурний ансамбль Корецького Свято-Троїцького монастиря

Розташований на центральній вулиці міста - Київській.

Монастир є найбільшим архітектурним ансамблем Корця. Волинський каштелян карл Корецький, який першим у своїй родині став католиком, спільно зі своїм братом Самійлом заснував у Корці 1620 році францисканський монастир, який будувався до 1622 року. У 1831 році, після польського антиросійського повстання католицький кляштор було ліквідовано, а його споруди передані у відання православної громади. У 1863 році тут засновується православний Свято-Троїцький жіночий монастир,, ігуменя якого, Аполлінарія, в 1867 році починає перебудову його приміщень. У 1880 році монастир освячує архієпископ Волинський і Житомирський Модест. На той час у ньому перебувало, окрім ігумені, 10 черниць і 5 послушниць. У 1892 році в монастирі вже мешкала 81 черниця та послушниця, в 1914 році - 150. У 1921 році Корецький Свято-Троїцький монастир став підпорядковуватися митрополиту Варшавському і всієї Польщі. За радянських часів він також залишався діючим. На початку 80-х років ХХ століття монастир, який тоді належав до Московського патріархату, отримав ставропігію (право внутрішнього самоуправління) і став підпорядковуватися безпосередньо Патріарху Московському, у віданні якого перебуває і досі.

У наші дні монастир представляє собою комплекс таких історико-архітектурних споруд.

Троїцька церква

Головний храм монастиря. Закладена в 1620 році. Будувалась як костел у стилі бароко. У ХVІІІ столітті храм перебудовувався. У 1831 році був переданий православній церкві. Для надання колишньому костелу православних рис у другій половині ХІХ століття його західний фасад надбудували дерев”яною вежею з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом звели обманний четверик з п”ятьма головами, непропорційно дрібними порівняно з об”ємом всього храму. Від колишнього костелу залишився лише досить великий фронтон у стилі бароко на західному фасаді.

Біля східної стіни храму знаходиться могила Анни Андро, уродженої Оленіної, дочки президента Петербурзької Академії мистецтв Олексія Оленіна.

Вона була близько знайома з О. Пушкіним, який пов”язував з нею мрії про створення сім”ї, але батьки дівчини відмовили поетові. тоді ж народився так званий оленінський цикл його віршів: “Город пышный», «Ее глаза», «Ты и вы», «Приметы», «Что в имени тебе моем…» та інші. У вірші “To Dawe ESQ” Пушкін писав:

Рисуй Олениной черты

В жару сердечных вдохновений.

Лишь юности и красоты

Поклонником быть должен гений.

Оленіна згодом вийшла заміж за царського комісара на польських землях Андрія Андро, який мав у своєму володінні серед інших маєтків і село Середня Деражня поблизу Корця (тепер - село Новоград-Волинського району Житомирської області).

Після смерті чоловіка Анна Андро постриглася у черниці Свято-Троїцького монастиря, подарувавши йому землі в урочищі Шитня, яке знаходиться під Корцем. померла в 1888 році.

Тепла (літня) церква Іоанна Предтечі

Збудована в 1890 році. Знаходиться у північній частині території монастиря, планово злита з келіями.

Келії

Почали будувати одночасно з монастирем. Корпус келій у плані нагадує літеру “Г”. Спочатку келії були одноповерховими, а у ХVІІІ столітті над ними надбудували другий поверх. На сьогодні вони єдині зі всіх споруд монастиря, які майже не змінили свого початкового зовнішнього вигляду.

Надбрамна дзвіниця

Стоїть над головною монастирською вхідною брамою фасадом повернута на південь. Збудована в 1905 році.

Келії Воскресенського монастиря

Розташовані на правому березі Корчика, на 300 метрів північніше замкових руїн. Збудовані в 1764-1767 роках у стилі пізнього бароко.

Ці келії - єдине, що залишилося від Воскресенського монастиря, будівництво якого розпочав у 1571 році князь Яхим Корецький. До 1616 року монастир був православним, потім належав греко-католицькому ордену отців василіан. З унікальних архітектурних ознак зберігся лише декор на східному фасаді споруди, де колись був головний вхід до монастиря. У 90-х роках ХХ століття Свято-Троїцький монастир взявся за реставрацію залишків Воскресенського монастиря, в якому за радянських часів знаходились склади райспоживспілки.

Малий палац Йозефа Чарторийського

Стоїть на вулиці Київській поблизу замку. Збудований у 1788 році з очевидним наміром надати цій споруді суто світського характеру на противагу просторово ізольованому, осібному положенню замку. Зараз у приміщенні палацу розташований Корецький районний ліцей.

Церква святого Миколая

Знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького за 100 метрів на північ від замку. Збудована в 1834 році в стилі російського провінційного класицизму за заповітом колишнього власника Корця Й.Чарторийського. У 1837 році двір церкви обгородили дерев”яною огорожею на кам”яному фундаменті. У 1844 році в храмі було встановлено іконостас, а в 1860 році - горішнє місце і жертовник.

Зовнішній вигляд церкви надзвичайно масивний і громіздкий, але її внутрішній об”єм візуально не відповідає зовнішньому.

Зверху церква увінчана величезним, дещо зниженим куполом. З північного і південного боків прибудовані два портики доричного стилю зі спареними колонами на п'єдесталами.

Із західного боку, де головний вхід, влаштований чотириколонний портик, над яким знаходиться дзвіниця.

Церква святого Юрія

Стоїть на центральному міському кладовищі. Точної дати її побудови немає. Відомо лише, що вона в 1877 році. Церква дерев”яна, п”ятиголова.

Будинок, в якому в 1846 році зупинявся Тарас Шевченко

Стоїть навпроти Свято-Троїцького монастиря. Орієнтований час спорудження - початок ХІХ століття. Зараз у цьому будинку знаходиться центральна районна бібліотека; перед ним стоїть пам”ятник Тарасові Шевченку, а на фасаді закріплена меморіальна дошка з його барельєфом.