Основи для супозиторіїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Факультет хімії та фармації

Кафедра фармакології та технології ліків

КУРСОВА РОБОТА

з Дисципліни: Аптечна технологія ліків

на тему: «Основи для супозиторіїв»

Одеса - 2022 р.

Вступ

Актуальність. Сучасна фармацевтична промисловість вимагає постійного вдосконалення, винаходу нових лікарських форм та створення нових лікарських засобів. Тому актуальним є дослідження існуючих досягнень фармацевтичної галузі та формування рекомендації щодо вдосконалення окремих лікарських форм з точки зору як лікувального ефекту, так і естетичного сприйняття засобу споживачем.

Метою курсової роботи є дослідження ректальних супозиторіїв як одних з існуючих фармацевтичних засобів.

Завданнями дослідження є:

-Дослідити теоретичні основи технології ректальних супозиторіїв;

-Дати характеристику ректальним супозиторіям як лікарській формі;

-Навести вимоги, класифікацію та технологічні характеристики для основних груп супозиторних основ;

-Дослідити особливості екстемпорального виготовлення супозиторіїв в умовах аптек;

-Проаналізувати способи приготування ректальних супозиторіїв в умовах аптек;

-Дослідити основні засади виробництва та упакування ректальних супозиторіїв;

-Запропонувати перспективні напрямки розвитку ректальних лікарських форм.

Об'єктом дослідження є виробництво ректальних супозиторіїв в умовах аптеки.

Предметом дослідження є технологічний процес виготовлення ректальних супозиторіїв.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів з підрозділами, висновків та літератури.

1. Огляд літератури

супозиторій аптека лікарський екстемпоральний

1.1 Супозиторії як лікарська форма. Класифікація супозиторіїв. Вимоги Державної Фармакопеї до супозиторіїв

Супозиторії - дозовані лікарські форми, тверді при кімнатній температурі, що розплавляються чи розчиняються при температурі тіла. Назва «супозиторії»-збірний термін, привласнений групі лікарських форм, призначених для введення в легкодоступні порожнини тіла, природні канали і патологічні отвори. Латинське слово suppositorius означає підставний, походить від supponere-підкладати.

В останні роки у нашій країні збільшився промисловий випуск і номенклатура супозиторіїв. Випускаються супозиторії з іхтіолом, екстрактом красавки, ністатином, метилурацилом, піроксикамом, димедролом. У супозиторіях призначають стероїдні гормони, гормони щитовидної залози, різні вітаміни, антибіотики, алкалоїди, похідні фенотіазину, піразолону та ін. Випускаються супозиторії для купірування гіпертонічних кризів, спазму кровоносних судин і бронхів, швидкого відновлення серцевого ритму і розладів дихання. Перспективність цієї лікарської форми стає ще очевиднішою, якщо врахувати, що деякі лікарські речовини, прийняті всередину, інактивуються травними соками, травмуючи шлунково-кишковий тракт.

Залежно від місця введення розрізняють супозиторії:

-ректальні (свічі-suppositoria rectalia), призначені для введення в пряму кишку;

-вагінальні (кульки-suppositoria vaginalia), призначені для введення у вагіну;

-палички (bacilli), призначені для введення у фістульні ходи, сечовід, канал шийки матки, слуховий прохід і т.п.

Ректальні супозиторії можуть мати форму конуса, циліндра з загостреним кінцем, торпеди, тобто тіла з загостреним кінцем і стовщенням посередині. Довжина їх повинна бути від 2,5 до 4 см, а максимальний діаметр 1,5 см, маса допускається в межах від 1,0 до 4 кг.

Рис 1.1. Форми супозиторіїв

Вагінальні супозиторії можуть бути сферичними (кульки)-globuli, яйцеподібними (овули)-ovula чи у вигляді плоского тіла з закругленим кінцем (песарії)-pessaria, що відбувається від латинського слова pessarium, що означає кільце, яке служить для втримування зміщеної матки. Маса їх повинна знаходитися в межах від 1,5 до 6,0 г. Палички мають форму циліндра з загостреним кінцем і діаметром не більше 1 см. Довжина паличок зазвичай не перевищує 10 см, а маса повинна бути від 0,5 до 1,0 г. Геометрична форма свічі має важливе значення, тому що від форми залежить швидкість її введення.

При введенні в пряму кишку свіча повинна перебороти рефлекторний опір сфінктера, що закриває анальний отвір. Якщо свіча конічної форми, то в міру введення опір сфінктера збільшується і цей наростаючий опір діє на свічу до моменту повного її занурювання. Свічці циліндричної форми протидіють м'язи тільки при входженні загостреної її частини, тому що після цього діаметр її до самого кінця однаковий. При введенні сигароподібної свічі опір відчувається до моменту введення найширшої частини, після чого завдяки рефлекторному стисканню і силі інерції свічка швидко сама входить у пряму кишку. Вагінальні супозиторії прописують в основному з метою місцевого впливу: дезінфікуючого, в'яжучого, припікаючого, анестезуючого, протизаплідного.

Ректальні супозиторії розглядають як лікарську форму не тільки для місцевої, але й для резорбтивної дії при порушенні серцево-судинної діяльності, нервово-психічних розладах і т.п. Застосування в останніх випадках пояснюється швидкістю впливу лікарських речовин, призначених у вигляді супозиторіїв. Лікарські засоби всмоктуються в нижній частині прямої кишки через лімфатичну і венозну системи малого таза, причому вони надходять безпосередньо в кровоносне русло через середні і нижні гемороїдальні вени. Тому при виготовленні супозиторіїв необхідно перевіряти дози отруйних і сильнодіючих речовин, точно так само як і в лікарських формах для внутрішнього чи ін'єкційного застосування. етерогенні системи утворюються у випадках, коли лікарська речовина розподіляється в основі по типу суспензії чи емульсії, гомогенні - коли лікарська речовина розчиняється в основі.

Палички (BACILLI) (styli; бужи -- cereoli, фр. bougie -- зонд) -- тверді ЛП для місцевого застосування у формі циліндра із загостреним кінцем, призначені для введення у фістульні ходи, сечовик, канал шийки матки, слуховий прохід тощо для надання дезінфекційної, в'яжучої, знеболювальної дії. Маса палички може коливатися в межах 0,5-1,0 г.

Основні вимоги Державної Фармакрпеї до сипозиторіїв:

· Час розплавлення (для супозиторіїв на гідрофобних основах) -- 15 хвилин;

· Час розчинення (для супозиторіїв на гідрофільних основах) - 60 хвилин;

· Довжина ректальних супозиторіїв повинна бути від 2,5 до 4 см;

· Максимальний діаметр ректальних супозиторіїв -- 1,5 см;

· Маса ректальних супозиторіїв від 1,0 до 4,0 г (середня 3,0);

· Маса вагінальних супозиторіїв повинна знаходитися в межах від 1.5 до 6,0 г (середня 4,0);

· Палички повинні мати форму циліндра з загостреним кінцем і діаметром не більше 1 см;

· Довжина паличок не повинна перевищувати 10 см, а маса повинна бути від 0,5 до 1,0 г;

· Відхилення в масі супозиторіїв не повинні перевищувати ± 5 %. Лікарські речовини, що містяться в них, повинні бути точно дозовані. Супозиторії повинні мати правильну і відповідно однакову форму, однорідну масу, достатню твердість (механічну міцність) і плавитися при температурі тіла;

· Супозиторна маса повинна бути однорідна, без вкраплень, мармуровості і блискіток.

1.2 Супозиторні основи: вимоги до супозиторних основ, класифікація, характеристики основних груп супозиторних основ.

До супозиторних основ пред'являються наступні вимоги:

-достатня твердість при кімнатній температурі і здатність плавитися при температурі не вище, ніж 37 °С, тобто здатність різко переходити від твердого стану до рідини, минаючи стадію розм'якшення-мазеподібну стадію; достатня в'язкість, відсутність запаху, забезпечення максимального контакту між лікарськими речовинами і слизовою оболонкою;

-хімічна і фармакологічна індиферентність, відсутність подразнюючої дії, стійкість до дії зовнішніх факторів;

-здатність легко набувати відповідної форми, змішуватися з якомога більшою кількістю лікарських речовин, не взаємодіяти з ними і бути стійкими при зберіганні;

-здатність легко вивільняти лікарські речовини, сприяти прояву їх фармакологічної дії, що залежить як від властивостей основ, так і від способу введення лікарських речовин в основу;

-наявність відповідних реологічних показників і оптимальних структурно-механічних властивостей.

У даний час для виготовлення супозиторіїв застосовується великий асортимент основ, що відрізняються за фізико-хімічними властивостями. їх можна поділити на дві групи: гідрофобні і гідрофільні.

Гідрофобні

Масло какао одержують способом гарячого пресування з підсма­женого і очищеного насіння шоколадного дерева, фільтрують і розливають у форми. Після остигання воно являє собою густу однорідну масу ясно-жовтого кольору зі слабким ароматним запахом і при­ємним смаком.

Масло лавра черешкового одержують з ядер плодів лавра. Це маса жовтуватого кольору твердої консистенції, приємного ароматного смаку, тане в роті, займає за якістю проміжне місце між кокосовим маслом і маслом какао. Температура плавлення 34-35 °С. Дуже важли­во, що при цій температурі масло, минаючи мазеподібну консистенцію, відразу переходить у рідкий стан. Масло лавра черешкового у вигляді супозиторіїв має такі ж властивості, як і масло какао.

Масло коріандрове одержують як побічний продукт із залишків насіння після відгону ефірної олії. У жирному коріандровому маслі міститься близько 50 % щільної частини, яка складається з триглицеридів петрозелінової кислоти, що має температуру плавлення 30-31 °С.

Масло може бути використане як супозиторна основа в якості замінника масла какао. З рослин сімейства зонтичних, крім коріандрового масла, виділені і вивчені жирні масла кмину, анісу. Тверда їх частина складається в основному з триглицеридів петрозелінової кислоти, яких міститься близько 20 %, темпе­ратура плавлення їх 29-31,5 °С. За фізико-хімічними та іншими властивостями перераховані масла наближаються до коріандрового, тому можуть бути використані як супозиторні основи.

Гідрогенізовані жири. Як замінники масла какао широко застосовуються сплави гідрогенізованих жирів з жироподібними речовинами, емульгаторами чи вуглеводневими продуктами.Такі речовини, як віск, парафін і спермацет, застосовуються для підвищення температури плавлення сплавів, а ланолін, лецитин, холестерин і інші для поліпшення зміщуваності отриманих сплавів з водою. Експериментально встановлено, що додавання 8 % гідрогенізованого жиру (температура плавлення 46°С) і 4% парафіну (температура плавлення 56°С) підвищує плавкість маси на 2-3°С, а твердість її збільшується у 2-3 рази. Заміна парафіну воском не дасть потрібного результату внаслідок своєрідної в'язкості воску.

Гідрогенізовані жири з добавками ПАР. Ця група супозиторних основ у даний час набуває найбільшої популярності. Наприклад, Ю.А.Благовидова, І.С.Ажгіхін установили, що сплав гідрованої олії бавовняної з 4-5% емульгатора Т-2 (ГХМ-5Т) за своїми властивостями не поступається маслу какао і має деякі переваги за рахунок вмісту емульгатора Т-2, що сприяє поглинанню водних розчинів і підсилює всмоктування лікарських речовин.

Гідрофільні основи

Желатино-гліцеринова основа складається з желатину, гліцерину і води, що у різних фармакопеях прописуються в різних співвідношеннях. Вміст желатину в основі може варіювати в межах від 10% (Франція) до 20% (Угорщина). Щільність желатино-гліцеринової основи залежить від кількості желатину: чим його менше, тим основа м'якша і плавиться швидше.

Від кількості гліцерину залежить ступінь висихання основи, особливо при тривалому зберіганні: чим більше гліцерину, тим висихання її відбувається повільніше. Тому в залежності від вимог, пропонованих до основи, змінюють кількість наявних у ній складових частин. Вона добре поглинає речовини, розчинні у воді і гліцерині. Офіцинальний пропис желатино-гліцеринової основи: желатину - 1, води - 2, гліцерину - 5 частин.

Мильно-гліцеринова основа являє собою розчин мила в гліцерині. Готують цю основу різними методами в залежності від вихідних складових частин та їх кількості. Австрійська і Польська фармакопеї рекомендують готувати мило зі стеаринової кислоти і натрію карбонату. За фармакопеями інших країн (США, Угорщина, Голландія) основи одержують шляхом сплавлення готового медичного мила з гліцерином. В Угорській фармакопеї наведено наступний пропис: мила медичного - 10 частин, гліцерину - 90 частин, води -10 частин.

Поліетиленоксидні основи. Про одержання поліетиленоксидів, їх властивості і застосування як основи для мазей згадується вище. Сполучаючи між собою різні за консистенцією поліетиленоксиди, можна одержати основи з потрібними структурно-механічними властивостями. Залежно від температури плавлення, ступеня полімеризації, молекулярної маси, твердості й інших властивостей ПЕО можна використовувати не тільки як мазеву основу, але і як основу для супозиторіїв. Недоліки поліетиленоксидних основ:

-несумісність з великою кількістю лікарських речовин (фенол, резорцин, танін, саліцилати, йодиди, броміди, солі ртуті, бісмуту, аргентуму та ін.);

-повільна і неповна розчинність у прямій кишці, отже, повільна і непос­тійна швидкість всмоктування лікарських речовин;

-поліетиленоксиди притягають вологу з навколишніх тканин і розчи­няються в ній, що викликає антифізіологічний екзоосмос неприємні відчуття в прямій кишці;

- розчини ПЕО мають малу в 'язкість і здатні витікати з порожнини.

Таблиця 1.1. Характеристики основних груп супозиторних основ

1.3 Способи приготування супозиторіїв. Розрахунки кількості супозиторної основи

Супозиторії можуть бути виготовлені трьома методами: викачуванням, виливанням у форми і пресуванням.

1. Метод ручного викачування з позитивного боку характеризується тим, що не вимагає спеціального устаткування. Цим методом досягається рівномірний розподіл у супозиторній масі всіх інгредієнтів. З іншого боку, він економічно неефективний, тому що при відсутності механізації затрачується багато праці, а отримана продукція має зовнішній вигляд гірший, ніж при виготовленні супозиторіїв з використанням засобів механізації.

Виготовлення супозиторіїв методом викачування включає кілька стадій: підготовка основи, введення лікарських речовин і одержання супозиторної маси, дозування, формування супозиторіїв, пакування й оформлення.Методом викачування можна приготувати супозиторії тільки з пластичних основ, які попередньо подрібнюють за допомогою спеціальних пристосувань. Подрібнену основу значно легше дозувати, зручніше використовувати для виготовлення супозиторіїв. Відповідно до викладених правил, у подрібнену основу вводять прописані лікарські речовини, змішуючи їх у порцеляновій ступці. Отриману суміш уминають товкачиком, поступово збільшуючи тиск на товкачик доти, поки не утвориться пластична маса, що відстає від стінок ступки. Якщо до складу супозиторної маси входить багато порошкоподібних речовин, маса важко формується і кришиться. У такому випадку для надання пластичності необхідно додати невелику кількість ланоліну безводного (у середньому з розрахунку 1-1,5г ланоліну на 30,0 г маси). Кількість останнього залежить від властивостей сипучих речовин і температури в приміщенні. Якщо до складу супозиторної маси входять в'язкі речовини, густі екстракти та ін., то необхідність додавання ланоліну відпадає. Якщо взято зайву кількість ланоліну, маса стає м'якою, липкою і не піддається формуванню.

Одержану масу вибирають зі ступки за допомогою парафінованого паперу, стискають у грудку і зважують, результат вказують на рецепті чи сигнатурі і в ППК. Після цього масу переносять на пластмасову пластинку чи скло пілюльної машинки, покрите білим папером, і за допомогою дощечки, також покритої гладким білим листом паперу, викачують рівний чотиригранний брусок однакової товщини по всій довжині. Довжина стержня повинна дорівнювати числу поділок різака пілюльної машинки, що відповідають прописаному чи кратному числу свічок чи кульок. Брусок поміщають на нижній різак пілюльної машинки і, притискаючи його верхнім різаком, наносять поділки, по яких за допомогою тонкого ножа стержень розрізають на прописану кількість свічок чи кульок і перевіряють точність дозування маси зважуванням. Потім дощечкою надають кожній окремій порції маси форму кульки, з якої за допомогою похило поставленої під кутом 30° дощечки викачують свічі конічної чи іншої форми.

2. Метод виливання, будучи універсальним, дозволяє приготувати супозиторії однакової форми, використовуючи різноманітні основи, що неможливо при інших способах. Процес виготовлення проходить значно швидше, гігієнічніше, а зовнішній вигляд свіч, кульок і паличок кращий порівняно з методом викачування.

Як недолік цього методу необхідно відзначити порушення однорідності суміші при вистиганні, особливо за рахунок рідин, що не змішуються з основами і твердою фазою. Метод виливання складається з наступних стадій: виготовлення і розплавлення відповідної основи; змішування прописаних лікарських речовин з розплавленою основою; підготовка форм і виливання приготовленої напівостиглої маси у форми; охолодження; пакування; оформлення, що як основа прописана одна речовина, наприклад, бутирол і т.п., то для змішування з лікарськими речовинами її розплавляють у ковшику чи порцеляновій чашці на водяній бані.

Якщо основа складається з декількох речовин, то відповідно готують сплав, а потім додають лікарські речовини у вигляді розчину чи найтоншого порошку. Масу слід нагрівати обережно, не допускаючи підвищення температури вище 38-40 °С. При перегріванні збільшується час, необхідний для її подальшого застигання у формі, погіршується якість супозиторіїв. У разі потреби нагрівання основи до більш високої температури доцільно нагрівати не всю кількість основи, а тільки частину (70-80%), а решту додати у твердому вигляді до розплавленої маси після того, як її температура понизиться до 37-38°С. Приготовлену супозиторну масу швидко виливають з порцелянових чашок у підготовлені форми. Для виливання використовують спеціальні металеві чи пластмасові форми гнізд з числом 30, 50. 200 і більше, місткістю 1; 1,5; 2; 3; 4 см3.

У випадках, коли лікарські речовини виписані в кількості до 5%, можна не брати до уваги незначного об'єму, який вони займають у формах. Якщо ж лікарські речовини входять у супозиторії в кількостях більше 5%, то необхідно знайти точне співвідношення між об'ємом, займаним прописаною лікарською речовиною, і основою. Інакше точність дозування порушується. Це співвідношення виражається «коефіцієнтом заміщення» чи «зворотним коефіцієнтом заміщення».

Коефіцієнтом заміщення (Eж) називають кількість лікарської речовини, яка заміщає одну вагову частину жирової основи з густиною 0,95. Тобто дана кількість лікарської речовини займає такий же об'єм, як і одна вагова частина жирової основи.

Наприклад, коефіцієнт заміщення бісмуту нітрату основного по жировій основі дорівнює 4,8. Це значить, що 4,8г бісмуту нітрату основного займають такий же об'єм, як і 1,0 г жирової основи.

Зворотним коефіцієнтом заміщення (1/Еж) називають кількість жирової основи, що заміщає одну вагову частину лікарської речовини. Тобто кількість жирової основи еквівалентна за об'ємом 1,0г лікарської речовини.

Визначення коефіцієнта заміщення і кількості основи еспериментальним шляхом.

Якщо для лікарської речовини коефіцієнт заміщення в таблиці не зазначений, то його можна визначити експериментально за наявною основою.

Нижче наведено розрахунок фактора заміщення для основи, що містить жир кондитерський для шоколадних виробів і харчових концентратів з температурою плавлення не вище 36,5°С і твердістю нижче 550г/см (95 %), а також емульгатор твердий Т-2 (ТФС 42-173-72). Компоненти основи змішують при сплавленні на водяній бані при температурі не вище 55°С. Утворюється маса ясно-жовтого кольору зі слабким специфічним запахом, тверда при кімнатній температурі, що плавиться при температурі 36,4-36,9°С. Розплавлена маса повинна бути прозорою і не мати механічних домішок. Основа збері­гається в закритих скляних чи порцелянових банках у прохолодному, захищеному від світла місці. Термін придатності - 1 рік. З розплавленої основи без додавання лікарських речовин методом виливання одержують 30 супозиторіїв (ємність гнізда 2см3) і зважують на технічних вагах. Потім виготовляють 30 свічок з лікарськими речовинами. Для цього в ступці ретельно розтирають необхідну за прописом кількість лікарських речовин і змішують приблизно з 80 % розрахованої розплавленої основи і рівномірно розливають у ту ж форму. Після цього гнізда форми заповнюють розплавленою основою, що залишилася (20%), надлишки якої акуратно знімають шпателем і форму з супозиторіями поміщають у морозильну камеру холодильника на 15хв. Застиглі супозиторії в кількості 30 штук зважують на тих же вагах.

(1.1.)

Фактор заміщення

де Р-маса 30 супозиторіїв без лікарських речовин, г; Q-маса 30 супозиторіїв з лікарськими речовинами, г; А-загальна маса лікарських речовин, що містяться в 30 супозиторіях, г.

X = Р-ФА, (1.2.) Розрахунок кількості основи, необхідної для виготовлення супозиторіїв з урахуванням фактора заміщення

де Р - маса 30 супозиторів без лікарських речовин, г; Ф - фактор заміщення; А загальна маса лікарських речовин, що містяться в 30 супозиторіях, г.

Наприклад, для виготовлення 30 супозиторіїв за прописом: стрептоциду 0,05 г, новокаїну 0,1 г, анестезину 0,15 г, екстракту красавки 0,015г, розчину адреналіну гідрохлориду (1:1000) 4 краплі, основи для супозиторіїв до 2,0г:

де Р - маса 30 супозиторіїв без лікарських речовин 59,7 г; Q - маса 30 супозиторіїв з лікарськими речовинами 61,2 г; А - маса лікарських речовин, зазначених у прописі, розрахована на 30 супозиторіїв, 9,75 г.

Розрахунок кількості основи, необхідної для виготовлення супозиторіїв за вказаним прописом з урахуванням фактора заміщення:

X = Р-ФА = 59,7-0,85 • 9,75 = 51,41 г.

Супозиторії (палички) із сильнодіючою лікарською речовиною, нерозчинною у воді й маслі какао, яка вводиться по типу суспензії.

Підставивши цифрові значення у формулу, знаходять значення х:

х = 3,14 х (0,4/2)2 х 0,95 х 4 х 10 = 4,77 ~ 4,8 г масла какао

3. Метод пресування використовується тільки для супозиторних мас, що мають необхідну пластичність. Основи у вигляді гліцерогелів, що мають значну пружність, пресуванню не піддаються. Преси, використовувані для виготовлення свічок, можуть бути недозуючими і з механічним чи автоматичним дозуванням.

Метод пресування з автоматичним дозуванням використовується на фармацевтичних заводах, де проводиться масове виготовлення свічок. В аптечних умовах можуть використовуватися ручні недозуючі преси. Приготовлену супозиторну масу спочатку розважують на прописану кількість доз, кожну окрему порцію поміщають у гніздо преса і за допомогою поршня пресують. Виходять свічки з гладкою поверхнею й однакової форми. Однорідність маси в момент пресування не порушується. Цей метод відрізняється точністю дозування і гігієнічністю. Однак при роботі з недозуючими пресами багато часу затрачається на розподіл доз.

1.4 Особливості введення лікарської речовини в супозиторії

Введення лікарських речовин у гідрофобні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в основі (камфора, хлоралгідрат, фенол, фенілса-ліцилат, тимол, анестезин та ін.), залежно від кількості їх розчиняють у частині чи у всій кількості розплавленої основи. Якщо ж зазначені речовини вводяться у великих кількостях, то утворюються евтектичні сплави зі зниженою температурою плавлення. Найбільше знижують її хлоралгідрат, камфора і фенол. У цих випадках необхідно до­давати речовини, у кількості 4--5 % від маси жирової основи, що підвищують темпе­ратуру плавлення маси до 36-37 °С. Такими ущільнювачами є парафін, віск, спермацет та ін.

2. Лікарські речовини, розчинні у воді (солі алкалоїдів, резорцин, хінозол, ново­каїн, етакридину лактат, протаргол, коларгол, танін і т.п.) прописані в кількості до 5 %, спочатку розчиняють у декількох краплях води чи гліцерину, або, у крайньому випадку. спирту, розтирають із зазначеними рідинами, а потім емульгують і змішують з основою.

3. Лікарські речовини, нерозчинні ні в основі, ні у воді (ксероформ, дерматол, стрептоцид, бісмуту нітрат основний, теофілін, цинку оксид, осарсол і т.п.), уводять до складу маси у вигляді дрібного порошку. При виготовленні супозиторіїв методом вили­вання речовини спочатку подрібнюють до максимального ступеня дисперсності і отримону суміш додають при постійному перемішуванні до розплавленої, напівостиглої основи Потім масу виливають у відповідні форми. Термолабільні речовини слід додавати z: напівостиглої основи перед виливанням її у форму.

4. Лікарські речовини у вигляді рідин (іхтіол, бальзами, нафта нафталанська), що мають склеюючі властивості, вводять, безпосередньо змішуючи з подрібненою жировою основою, без додавання пластифікатора. Рідкі інгредієнти, що не містять летких речовин, можуть бути згущені випарюванням при якомога нижчій температурі.

5. Густі екстракти (наприклад, екстракт красавки та ін.) вводять у супозиторну масу після попереднього змішування з рівною кількістю спирто-водно-гліцеринової суміші (1:6:3) чи у вигляді готового розчину (1:2).

Введення лікарських речовин у гідрофільні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в воді чи гліцерині, спочатку розчиняють учас­тині води чи гліцерину, призначених для виготовлення основи, а потім додають до розплавленої, готової до виливання у форми основи.

2. Лікарські речовини, не розчинні ні у воді, ні в гліцерині, спочатку розтирають з частиною гліцерину в тонку суспензію, а потім додають до готової, розплавленої основи перед виливанням у форми.

3. Лікарські речовини, добре розчинні в поліетиленоксидній основі, колагено­вому гелі, уводять безпосередньо в розплавлену частину чи всю основу з наступним перемішуванням і виливанням готової однорідної маси.

Размещено на Allbest.ru