Механізми імунотропної дії транквілізаторів бенздіазепінового ряду в умовах хронічного стресу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Одеський державний медичний університет

14.03.05 - фармакологія

УДК 615.214:616.45-001.1/.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

МЕХАНІЗМИ ІМУНОТРОПНОЇ ДІЇ ТРАНКВІЛІЗАТОРІВ БЕНЗДІАЗЕПІНОВОГО РЯДУ В УМОВАХ ХРОНІЧНОГО СТРЕСУ

Кучеренко Ольга

Валентинівна

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Рожковський Ярослав Володимирович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри фармакогнозії

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сотнікова Олена Петрівна, ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П.Філатова АМН України», м. Одеса, завідувач лабораторії фармакології і тканинної терапії

доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова МОЗ України, м. Вінниця, завідувач кафедри фармакології

Захист відбудеться „4” лютого 2009 р. о 1300 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському державному медичному університеті (65082, пров. Валіховський, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського державного медичного університету (65082, пров. Валіховський, 3).

Автореферат розісланий „3” січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.мед.н., професор В.В.Годован

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Однією з найважливіших ланок від переходу процесів адаптації до патогенезу захворювань може бути стресове пошкодження механізмів імунного захисту організму, адже саме імунні реакції є провідними в комплексі адаптивно-компенсаторних механізмів, що забезпечують захист організму в умовах дії екстремальних факторів [Бутенко Г.М., 1998; Segerstrom S.C., Miller G.E., 2004; Glaser R., 2005]. Разом з тим, незважаючи на значні досягнення в галузі вивчення імунології стресу, багато питань патогенезу стресових та післястресових порушень різних ланок імунологічної резистентності, а отже, й пошуку оптимальних шляхів їх фармакологічної корекції залишаються відкритими. Слід визнати, що в сучасних профілактиці та фармакотерапії стресу, заснованих на пріоритетному застосуванні передусім депримуючих засобів, зокрема класичних транквілізаторів бенздіазепінового ряду, не завжди враховується той факт, що більшість з цих препаратів здатні самостійно пригнічувати імунологічну резистентність, підсилюючи тим самим наявну імуносупресію [Mediratta P.K., Sharma K.K., 2002; Кресюн В.Й. і спів., 2003; Арушанян Э.Б., Бейер Э.В., 2004]. Це може призводити до грубих деструктивних розладів адаптивних процесів і суттєво погіршувати віддалені наслідки перенесеного стресу. Традиційне ж застосування антиоксидантної, ноотропної терапії або адаптогенів рослинного походження також не завжди спричиняє позитивні ефекти, оскільки не усуває всіх патогенетичних механізмів порушення функції імунної системи в умовах стресу і також може призводити до передчасного зриву адаптивних процесів [Zingg J.M., Azzi A., 2004; Neill M., Dixon P., 2007; Рыбакина Е.Г. и соавт., 2008]. Використання у якості засобів профілактики стресіндукованих імунологічних розладів деяких класичних імуномодуляторів тимусного походження, або препаратів чи індукторів інтерферону на сьогодні є малоефективним і обмежується досить високою токсичністю цих препаратів.

Це створює нагальну потребу пошуку нових підходів до профілактики стресових розладів імунітету, які включають синтез та вивчення сполук, молекулярно-біохімічні механізми дії яких імітують, захищають, або підсилюють природні нейроендокринні системи захисту організму. В цьому плані особливий інтерес зосереджений на засобах метаболітної терапії мембраноактивного типу дії. Цим вимогам цілком відповідають нові похідні бенздіазепінового ряду, створені в Фізико-хімічному інституті (ФХІ) ім. О.В.Богатського НАН України - гідазепам та циназепам. Раніше проведені дослідження виявили, що цим сполукам, окрім характерних ознак інших похідних бенздіазепінового ряду - стреспротекторна, анксіолітична, протисудомна дії, притаманні елементи мембрано-, церебропротекторної, антиоксидантної та ноотропної активності [Андронаті О.В. і спів., 1992; Воронина Т.А., Середенин С.Б., 2007; Makan S.Y. et al., 2007]. В свою чергу, це передбачає можливість їхнього позитивного впливу на стан імунологічної резистентності в умовах стресу. Разом з тим, імуномодулюючі властивості згаданих сполук, особливо за умов хронічного стресу, не досліджувались. З іншого боку, імунотропні властивості деяких класичних транквілізаторів, які традиційно використовують в клінічній практиці, наприклад реланіуму, залишаються також мало дослідженими. Оцінка впливу реланіуму на провідні ланки імунологічної резистентності є неоднозначною, хоча переважають дані про його негативний вплив, зокрема на деякі фактори противірусного імунітету [Salman H. et al., 2000; Арушанян Э. Б. и соав., 2004; Sakai M. et al., 2006; Немтинов П.И., 2006]. Проте механізми подібного впливу фактично не досліджувались, а отже й перспективи використання цих засобів з метою профілактики стресових розладів імунітету залишаються відкритими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційної роботи знаходиться в рамках договору про наукове співробітництво між Одеським державним медичним університетом (ОДМУ) і ФХІ ім. О.В.Богатського НАН України і є фрагментом НДР відділу фізико-хімічної фармакології «Молекулярні механізми дії та конструювання біологічно активних речовин (нейротропних, противірусних, антимікробних)» (№ держреєстрації 0102V001629) та «Доклінічне вивчення нового ГАМК-ергічного снодійного препарату циназепаму» (№ держреєстрації 0105U002635).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - встановити наявність та визначити провідні молекулярні механізми впливу транквілізаторів бенздіазепінового ряду на стан імунологічної резистентності організму в умовах хронічного стресу.

У відповідності до мети було визначено такі задачі:

1. Визначити стан інтегральних показників гуморального імунітету та клітинних і гуморальних факторів противірусної резистентності організму в умовах хронічного стресу і його корекції транквілізаторами.

2. Дослідити вплив транквілізаторів на продукцію лімфоцитактивуючого фактора (ЛАФ) перитонеальними макрофагами в умовах стресу.

3. Встановити вплив транквілізаторів на вміст циклічних нуклеотидів (ЦН) та структурно-функціональний стан мембран лімфоцитів органів імуногенезу в умовах хронічного стресу.

4. Порівняти вплив транквілізаторів бенздіазепінового ряду - реланіуму, гідазепаму і циназепаму на стан інтегральних показників резистентності та різні ланки патогенезу стресових розладів імунітету.

5. Визначити особливості механізмів імунопрофілактичної дії досліджуваних препаратів та обґрунтувати доцільність їх використання на різних етапах хронічного стресу.

Об'єкт дослідження - фармакологічна корекція стресу.

Предмет дослідження - молекулярні механізми імунотропної дії транквілізаторів в умовах хронічного стресу.

Методи дослідження - фармакологічні, біохімічні, фізіологічні, радіоімунні, імуноферментні та статистичні.

Наукова новизна роботи. Вперше отримані дані щодо порівняльної профілактичної активності реланіуму та новітніх транквілізаторів бенздіазепінового ряду - гідазепаму і циназепаму на імунологічну резистентність організму, стан клітинно-цитокінних механізмів регуляції та структурно-функціональний стан мембран лімфоцитів в умовах хронічного стресу. Вперше встановлена здатність реланіуму на пізніх етапах хронічного стресу погіршувати стан противірусної резистентності організму шляхом пригнічення вірусіндукованого інтерфероноутворення, сприяти генералізації сублетальної вірусної інфекції, скорочувати тривалість життя заражених тварин та гальмувати післястресову реабілітацію більшості з показників резистентності. Показано зв'язок цих змін з низькою здатністю препарату коригувати стан клітинно-цитокінних взаємовідносин, поглибленням стресових змін цАМФ/цГМФ в лімфоцитах та дезорганізуючим впливом препарату на структурно-функціональний стан їх мембран внаслідок додаткового накопичення в них мембранних лізофосфатидів. Вперше встановлені механізми стрес- та імунопротекторної дії гідазепаму і циназепаму, які пов'язані з пріоритетними мембранопротекторними властивостями препаратів, ефективною корекцією надмірного катаболізму ЦН в органах імуногенезу та стабілізацією функціонального стану перитонеальних макрофагів, що відновлює функціональний резерв продукції ЛАФ після додаткової стимуляції макрофагів стафілококами в умовах in vitro та підвищує чутливість лімфоцитів до модулюючого впливу цитокінів в реакції бласттрансформації (РБТЛ). Вперше проведено порівняльний аналіз ефективності імунорегулюючих ефектів реланіуму з новітніми транквілізаторами і обґрунтовано пріоритетність вибору гідазепаму, здатного до максимальної корекції інтегральних показників імунологічної резистентності в умовах стресу.

Практичне значення роботи. Отримані експериментальні дані про механізми порушення імунологічної резистентності організму в умовах хронічного стресу та обґрунтована можливість цілеспрямованої фармакологічної корекції виявлених патологічних змін за допомогою новітніх транквілізаторів бенздіазепінового ряду. Прикладний аспект роботи пов'язаний з обґрунтуванням недоцільності тривалого застосування реланіуму на тлі хронічного стресу внаслідок його негативного впливу на окремі показники імунологічної резистентності, передусім фактори противірусного імунітету. Отримана інформація щодо порівняльної імунопрофілактичної дії транквілізаторів на різних етапах стресу дозволяє оптимізувати вибір препарату та покращити ефективність профілактики, лікування та віддалених наслідків перенесеного стресу. Встановлені нові механізми стрес-протекторної та імунорегулюючої дії новітніх транквілізаторів бенздіазепінового ряду поповнюють існуючі уявлення щодо теорії дії транквілізаторів, розширюють показання до клінічного застосування найбільш ефективного з них - гідазепаму і разом з іншими даними можуть бути використаними для подання в Державний Фармакологічний центр (ДФЦ) МОЗ України матеріалів з доклінічного дослідження циназепаму. Результати роботи можуть бути впроваджені у практику наукових досліджень і навчальний процес кафедр вищих медичних закладів України.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено патентно-інформаційний пошук, здійснено планування роботи, визначено мету і задачі дослідження, методичні підходи, опрацьовано моделі, згідно з якими виконано експериментальні дослідження. Самостійно проведено аналіз результатів, обґрунтування основних положень, зроблені висновки, статистична обробка матеріалу, написання та оформлення дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертаційної роботи, оприлюднено на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Ліки - людині. Сучасні проблеми створення, дослідження і апробації лікарських засобів» (Харків, 2006); науково-практичній конференції «Актуальні питання клінічної медицини» (Київ, 2006); III Національному з'їзді фармакологів України «Фармакологія 2006 - крок у майбутнє» (Одеса, 2006); підсумковій науково-практичній конференції «Здобутки клінічної і експериментальної медицини» (Тернопіль, 2007); науково-практичній конференції «Актуальні питання фармакології» (Вінниця, 2007); науково-практичній конференції «Вчені майбутнього» (Одеса, 2007); VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Клінічна фармація в Україні» (Харків, 2008).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 11 наукових роботах, з них - 4 статті у профільних наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 7 робіт в матеріалах і тезах конференцій та симпозіумів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 180 сторінках комп'ютерного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, двох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів, висновків, списку використаних 202 джерел, з них 100 робіт - кирилицею, 102 - латиною. Робота ілюстрована 22 таблицями і 14 рисунками.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень. Дослідження проведені на 386 безпородних щурах-самцях масою 180-200 г та 166 мишах лінії CBA масою 18-22 г, які утримувались в стандартних умовах віварію ОДМУ. Тварини були поділені на наступні групи: 1 - інтактні тварини; 2, 3, 4 і 5-а групи - тварини, які зазнали хронічного стресу відповідно протягом 1, 2, 3 та 4 діб; 6, 7, 8 і 9-у групу становили тварини, яких досліджували відповідно через 1, 3, 7 та 14 діб після закінчення експозиції стресу; наступні групи становили тварини, які протягом 4 діб відтворення стресу профілактично отримували відповідно реланіум ("Gedeon Richter", Угорщина) дозою 2 мг/кг, внутрішньоочеревинно (в/о); гідазепам («ІнтерХім», Україна) - 10 мг/кг в/о; циназепам - діюча речовина (ФХІ ім. О.В.Богатського НАН України) 10 мг/кг в/о. У якості моделі хронічного стресу був обраний метод депривації парадоксального сну (ДПС) протягом 4 діб за методом D.Jouvet et al (1964). Після закінчення експерименту тварин декапітували під ефірним наркозом. Досліди проводили відповідно до вимог GLP, методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України [Стефанов О.В., 2001] та комісії з біоетики ОДМУ (протокол № 70А від 23.05.2008 р.).

Лімфоцити з периферичної крові видаляли за методом A.Boyum (1968). Проліферативна активність лімфоцитів периферичної крові оцінювалась за результатами внутрішньошкірної (в/ш) проби з конканаваліном А (Кон А) (розведення 50 г/мл, 0,1 мл у вухо щурів). Реакцію оцінювали через 48 год порівняльним зважуванням вуха з утвореним інфільтратом і контрлатерального вуха. За процентом збільшення ваги оцінювали мітогенний вплив Кон А.

Оцінку гуморальної імунної відповіді проводили через 5 діб після імунізації мишей еритроцитами барана в дозі 0,2 млрд клітин в/о на 0,2 мл фізіологічного розчину шляхом підрахунку кількості антитілутворюючих клітин (АУК) селезінки та титрів загальних антитіл (АТ) в крові. Титри АТ в сироватці крові визначали методом прямої гемаглютинації, а кількість АУК в селезінці - методом локального гемолізу в гелі агарози [Jerne K.N., Nordin A.A., 1963].

Стан клітинної ланки противірусної резистентності організму оцінювали за цитолітичною активністю К-клітин крові. У якості клітин-мішеней використовували еритроцити барана, оброблені антисироваткою різного розведення. Стан гуморальної ланки противірусного імунітету оцінювали за інтенсивністю вірусіндукованого інтерфероноутворення, яке моделювали шляхом інтраназального зараження тварин сублетальною дозою патогенного штаму вірусу грипу А 3,5 lg LД50 (0,2 мл). Рівень -інтерферону в сироватці крові визначали через 2, 4 і 7 діб після інфікування шляхом титрування його противірусної активності [Гончаров А.Г. и соавт., 1997].

Резидентні макрофаги змивали з перитонеальної порожнини декапітованих мишей 5 мл середовища 199 з 100 ОД/мл бензилпеніціліну-натрія («Київмедпрепарат», Україна). Для індукції утворення ЛАФ використовували Staphylococcus aureus у розрахунку 20-30 вбитих нагріванням мікробних тіл на 1 фагоцит. ЛАФ-активність інкубатів мононуклеарних фагоцитів оцінювали за їх здатністю викликати комітогенний вплив на проліферацію тимоцитів, стимульованих субоптимальними дозами лектинів [Rosenwasser L.J., Dinarello C.A., 1981]. За одиницю активності ЛАФ приймали таку його концентрацію (в мл), яка підсилювала проліферацію тимоцитів на 50 % відносно її максимальної стимуляції, яка викликається субоптимальною дозою лектину. Для проведення РБТЛ периферичної крові щурів клітини культивували з Кон А (0,75 мкг/мл) і нативним препаратом інтерлейкін-1 (ІЛ-1в) кроля в дозі 0,06 мкг/мл. Радіоактивність зразків вимірювали за допомогою в-лічильника (LKB).

Вміст цАМФ і цГМФ визначали за допомогою наборів фірми Amercham (UK). Для визначення цАМФ використовували - [125I] RIA KIT Code:R1012; для цГМФ - [125I] RIA KIT Code:R1042. Радіоактивність зразків вимірювали на в-лічильнику (LKB). Розмірність концентрації - пмоль/106 лімфоцитів.

Вміст малонового діальдегіду (МДА) в гомогенаті органів імуногенезу визначали методом І.Д.Стальної, Т.Г.Гарішвілі (1977); дієнових кон'югатів (ДК) - методом В.А.Костюк і спів. (1984), активність супероксиддисмутази (СОД) - методом О.П.Макаревич, П.П.Голікова (1983), каталазну активність - методом М.А.Королюк і спів. (1988), вміст б-токоферолу - методом Р.Ш.Киселевич, С.И.Скварко (1972). В ліпідних екстрактах лімфоцитів визначали вміст загального холестерину (ХС), фосфоліпідів (ФЛ) та вираховували їх молярне співвідношення. Фракціонування ФЛ проводили методом тонкошарової хроматографії і ідентифікували за відомими значеннями Rf. Вміст індивідуальних фракцій - лізофосфатидилхоліну (ЛФХ), сфінгомієліну (СФМ), фосфатидилхоліну (ФХ), кардіоліпіну (КЛ) і фосфатидилетаноламіну (ФЕА) оцінювали за кількістю ліпідного фосфору [Зубер В.Л., 1982]. В лімфоцитах органів імуногенезу вивчали активність аденозиндезамінази (АДА) [Дмитренко Н.М. і спів., 1980] і 5'-нуклеотидази (5'-НК) [Рыбальченко В.К., Коганов М.М, 1988].

Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою критерія Ст'юдента, коефіцієнта кореляції та пакету програм Microsoft Word, Microsoft Excel, Microsoft Graph 5.0 згідно останніх вимог щодо статистичної обробки медичної інформації [Лапач С.Н. i спів., 2001].

Результати дослідження. Стан імунологічної резистентності організму в умовах стресу і його фармакологічної корекції оцінювали за інтегральними показниками гуморального імунітету, противірусної резистентності та проліферативної активності лімфоцитів в тесті з в/ш уведенням Кон А.

Встановлено, що зміна інтегральних показників гуморального імунітету в умовах хронічного стресу має фазний характер. Найбільш глибокі патологічні зрушення спостерігаються під час стадії виснаження стресу і полягають у зменшенні відповідно на 72,6 % (Р<0,05) і 62,0 % (Р<0,05) вмісту АУК селезінки і титрів АТ після імунізації тварин еритроцитами барана. Профілактичне введення реланіуму недостовірно зменшувало депресію імунної відповіді під час стадії виснаження стресу, проте гальмувало її реабілітацію у післястресовому періоді, пролонгуючи цей термін порівняно з нелікованими тваринами з 7 до 14 діб. Гідазепам і циназепам за аналогічних умов утримували вміст АУК на рівні, який відповідно у 2,3 (Р<0,05) і 1,3 (Р<0,05) рази, та титри АТ - у 2,0 (Р<0,05) та 1,5 (Р<0,05) рази перевищував аналогічні показники в умовах стресу без корекції. При цьому гідазепам в умовах стресу пролонгував період резистентності стресу та більш ніж удвічі (з 7 до 3 діб) скорочував термін післястресової реабілітації гуморального імунітету.

Зафіксоване нами зменшення у 3,6 рази (Р<0,05) кількості АУК після імунізації тварин в умовах стадії виснаження стресу може свідчити про порушення їх проліферативної активності. Відомо, що здатність лімфоцитів до проліферації під впливом різних комітогенних факторів може відображати не тільки функціональну активність цих клітин, але й виступати однією з об'єктивних характеристик стану імунологічної резистентності організму [Hedger M.P. et al., 2000; Козлов В. А., 2006; Мюльберг А.А., Гришина Т.В., 2006]. Одним з факторів, здатних спричиняти специфічний лімфоцитактивуючий вплив передусім на Т-лімфоцити є Кон А. Встановлено, що під час стадії виснаження хронічного стресу проліферація лімфоцитів периферичної крові у відповідь на мітогенний вплив Кон А зменшувалась в 1,7 рази (Р<0,05). У тварин, які протягом стресу отримували гідазепам, проліферативна активність лімфоцитів, яка оцінювалась за збільшенням ваги інфільтрату у місці введення Кон А, в усі терміни спостережень достовірно не відрізнялась від показника інтактної групи (табл.1).

Таблиця 1 Утворення інфільтрату за умов внутрішньошкірного введення Кон А у щурів на тлі хронічного стресу та під час післястресового періоду

Примітка: У табл. 1, рис. 1-2 - зміни достовірні порівняно з інтактною групою (Р 0,05)

У тварин, які протягом 4-добового стресу отримували циназепам і реланіум, збільшення ваги інфільтрованого органу становило відповідно 32,71,9 % (Р<0,05) та 23,01,9 % (Р>0,05), порівняно з 22,21,8 % - без фармакологічної корекції. Циназепам скорочував термін післястресової реабілітації проліферативної активності з 14 до 7 діб, у той час як реланіум достовірно збільшував цей термін навіть порівняно з нелікованими тваринами.

Проведені дослідження показали індивідуальний характер профілактичної дії транквілізаторів бенздіазепінового ряду на показники гуморальної імунної відповіді під впливом неінфекційного антигену - еритроцитів барану. Цілком зрозумілим був подальший інтерес щодо впливу препаратів в умовах стресу на систему противірусної резистентності організму після навантаження антигенним чинником інфекційної природи.

Нами доведено, що вірусіндуковане інтерфероноутворення як фактор гуморального противірусного захисту максимально активується вже на ранніх етапах після зараження інтактних тварин, тоді як цитопатогенна активність К-клітин крові досягає максимальної активності лише через 4 доби після їх зараження, коли інтенсивність утворення -інтерферону вже починає знижуватись. Експозиція 1-добового стресу достовірно не змінювала активності досліджуваних факторів резистентності як до, так і після зараження мишей сублетальною дозою вірусу грипу А. Зараження мишей, яке здійснювалось під час стадії резистентності стресу, збільшувало титри -інтерферону до 1:180, порівняно з 1:140 у інтактних тварин, посилювало ефекторну активність К-клітин крові з 60,65,7 до 80,46,3 % (Р<0,05) , та знижувало летальність тварин після їх зараження з 21,0 до 16,2 % (Р<0,05). Подальше збільшення терміну експозиції стресу до 3 діб погіршує стан противірусної резистентності. В умовах стадії виснаження, яка відповідає 4 добі експерименту, нами зафіксоване зниження на 82,1 % (Р<0,05) титрів інтерферону після вірусного інфікування, що, ймовірно, може розглядатися як один з можливих механізмів генералізації вірусної інфекції в умовах стресу. З іншого боку, за умов стадії виснаження в 3,1 рази (з 52,35,8 % до 17,23,3 %) (Р<0,05) знижується цитопатогенна активність К-клітин крові (рис.1). При цьому, післястресове зараження мишей сублетальною дозою вірусу викликало парадоксальне, ще більше пригнічення ефекторної активності цих клітин: через 2 доби після зараження вона з 17,23,3 % знижувалась до 11,22,0% (Р<0,05), через 4 доби - до 10,02,1 % (Р<0,05). Тобто, на відміну від початкових етапів стресу, вірусне інфікування, яке здійснюється в умовах стадії виснаження хронічного стресу не тільки не стимулює, але й додатково погіршує противірусну резистентність організму, спричиняючи 100 % загибель інфікованих тварин вже протягом перших 5 діб спостережень.

Нами встановлено, що на початкових етапах хронічного стресу досліджувані транквілізатори не порушують стимуляції захисних механізмів противірусної резистентності в умовах післястресового вірусного інфікування тварин. На пізніх етапах хронічного стресу реланіум посилює індуковане стресом зниження титрів -інтерферону з 1:25 до 1:15 (Р<0,05), сприяючи генералізації сублетальної вірусної інфекції та скорочуючи тривалість життя заражених після стресу тварин з 5 до 3 діб. Гідазепам за цих же умов навпаки - у 2,2 рази (Р<0,05) посилює ефекторну функцію К-клітин і майже на 12 % зменшує летальність стресованих тварин від вірусної інфекції. Уведення циназепаму в умовах стресу на 20,7 % (Р<0,05) зменшує депресію К-клітинної цитотоксичночності, не зменшує процент летальності, але збільшує тривалість життя інфікованих тварин з 5 до 12 діб. Отже імунопротекторні властивості гідазепаму стосовно факторів противірусної резистентності в умовах стресу є більш виразними.

Безперечно, що встановлена нами відмінність імунопрофілактичних ефектів окремих транквілізаторів базується на особливостях молекулярних механізмів дії кожного з них, що й стало предметом наших подальших досліджень. Реалізацію імунорегуляторного впливу досліджуваних препаратів на фактори противірусного імунітету можливо пояснити з позиції їх впливу на клітинно-цитокінні взаємовідносини. Нами досліджувався вплив транквілізаторів на продукцію ЛАФ перитонеальними макрофагами мишей, які зазнали хронічного стресу, та визначалась чутливість лімфоцитів периферичної крові цих тварин в РБТЛ до комітогенного впливу ІЛ-1 за умов in vitro.

Встановлено, що перитонеальні макрофаги інтактних мишей ЛАФ не продукують, у той час як стимуляція макрофагів за допомогою Staphylococcus aureus в умовах in vitro призводить до ініціації продукції цитокінів цими клітинами. Хронічний стрес, який супроводжується виразними змінами клітинно-цитокінної регуляції, також стимулює макрофаги тварин до продукції ними ЛАФ, яка реєструється зразу після закінчення експозиції стресу і залишається майже незмінною протягом тижня післястресового періоду і, таким чином, свідчить про активний синтез імунорегулюючих пептидів у відповідь на дію стресу. Проте характер цитокінпродукуючої активності макрофагів мав фазний характер. Стадія тривоги хронічного стресу характеризувалась відносно нетривалою спонтанною продукцією цитокінів і переважанням ЛАФ-активності стимульованої над нестимульованою. Стадія резистентності хронічного стресу характеризувалась більш тривалою спонтанною продукцією цитокінів і тим, що стимульована ЛАФ-активність макрофагів достовірно не перевищувала активності нестимульованої. На тлі 4-добової депривації сну продукція ЛАФ перитонеальними макрофагами тварин була ще менш інтенсивною, але, порівняно з іншими моделями стресу, більш тривалою і зберігалась протягом 168 год післястресового періоду. З огляду на відомі літературні дані, які свідчать про негативний вплив тривалої продукції цитокінів на функцію імунокомпетентних клітин і органів, цей факт можна розглядати як один з ймовірних механізмів стресової імуносупресії, яка має місце в умовах стадії виснаження хронічного стресу [Konsman J.P. et al., 2002; Anisman H., Merali Z., 2003; Юсупова М. А., 2005]. Найбільш характерною рисою виснажливої фази хронічного стресу було зниження відповідно у 1,4 (Р<0,05) і 7,3 (Р<0,05) рази нестимульованої і стимульованої продукції ЛАФ перитонеальними макрофагами. При цьому якщо без стимуляції активність продукції ЛАФ на фоні 4-добового стресу знижувалась до 2,70,2 (х 10-3 од/мл), то після додаткового впливу стафілококів активність ЛАФ додаткого знижувалась в 1,6 рази і становила 1,70,4 (х 10-3 од/мл) (Р<0,05). Це означає, що за даної моделі стресу додаткова стимуляція макрофагів викликає протилежний ефект і, навпаки, пригнічує продукцію ЛАФ. Отже, стрес під час стадії виснаження виразно знижує реакцію макрофагів на вплив мікробних агентів, що може розглядатись як один із ймовірних механізмів генералізації інфекції.

З метою з'ясування більш інтимних механізмів імуносупресивної дії хронічного стресу, нами одночасно досліджувалась чутливість лімфоцитів периферичної крові підданих стресу тварин до комітогенного впливу ІЛ-1в, який є одним із складових ЛАФ. Встановлено, що однодобовий стрес не змінює чутливості лімфоцитів до комітогенного впливу ІЛ-1 в. 2-добова експозиція стресу вірогідно підвищувала чутливість лімфоцитів до ІЛ-1в, що збільшувало включення міченого Н3-тимідину до ДНК лімфоцитів. Ще більш тривалий 3-добовий стрес супроводжувався зниженням комітогенного впливу ІЛ-1. Найбільш глибокі зміни проліферативної активності лімфоцитів спостерігалися під час 4-добової експозиції стресу, яка приводила практично до повної втрати відповідної реакції лімфоцитів на комітогенний вплив ІЛ-1. Показник, який характеризував інтенсивність РБТЛ (включення Н3-тимідину в ДНК лімфоцитів), знижувався у 7,3 рази - до 93387 імп/хв порівняно з 6825321 імп/хв у інтактних тварин. Отже, хронічний стрес на пізніх етапах свого розвитку (дистрес), на відміну від початкових стадій, не тільки призводить до зниження продукції цитокінів перитонеальними макрофагами, особливо за умов їх додаткової стимуляції стафілококами, але й супроводжується майже повною втратою чутливості лімфоцитів периферичної крові до їх комітогенного впливу.

На тлі фармакологічної корекції перитонеальні макрофаги стресованих мишей продукували ЛАФ дещо інтенсивніше, ніж макрофаги нелікованих тварин, але тривалість цієї секреції на етапах післястресового періоду зменшувалась. З огляду на те, що надлишкова і тривала продукція цитокінів може викликати ушкоджуючий вплив на резистентність організму в умовах стресу, деяке обмеження тривалої продукції ЛАФ у післястресовому періоді, може розцінюватись як один з проявів імунопротекторної дії препаратів. Особливо це стосується тварин, яким профілактично вводили гідазепам. Гідазепам відновлював функціональний резерв продукції ЛАФ макрофагами після їх стимуляції в умовах in vitro та у 5,8 рази (Р<0,05) підвищував чутливість лімфоцитів підданих стресу тварин до модулюючого впливу ІЛ-1в в РБТЛ. Циназепам збільшував бласттрансформацію лімфоцитів порівняно зі стресом у 2,2 рази (Р<0,05) , тоді як профілактичний ефект реланіуму за даних умов був менш переконливим.

Одним з інтегральних показників, що визначають чутливість лімфоцитів до стимулюючого впливу на них цитокінів, є внутрішньоклітинний вміст та співвідношення ЦН, які виконують роль посередника в активації клітин під впливом лігандів [MacFarlane A. W., Campbell K. S., 2006; Toth E. et al., 2006]. Найбільш суттєві зміни вмісту та співвідношення ЦН нами зафіксовані під час стадії виснаження і полягають у різкому зниженні абсолютного вмісту ЦН з переважанням цАМФ-залежних процесів в лімфоцитах тимуса і лімфатичних вузлів (ЛВ) та відповідно цГМФ-залежних процесів у лімфоцитах селезінки. Зміни вмісту ЦН можуть свідчити про порушення рецепторного апарату клітин, коли втрачається здатність сприймати різні стимули [Ayelli V.E. et al., 2002; Palace G.P., Lawrence D.A., 2006]. Цілком природно, що за даних умов трансдукція регуляторних сигналів в імунокомпетентні клітини істотно порушується. Реланіум на початкових етапах стресу найбільш радикально усуває відхилення вмісту ЦН в усіх органах імуногенезу, що може свідчити про високі антиадренергічні властивості цього засобу та його здатність до нормалізації обміну катехоламінів, які, як відомо, на початкових етапах стресу є провідними факторами активації циклазних систем [Bцhmer A.E., 2003; Нарыжная И. В. и соавт., 2008]. Проте, під впливом реланіуму на пізніх етапах стресу спостерігається тенденція до посилення індукованої стресом диспропорції цАМФ/цГМФ в лімфоцитах мезентеріальних ЛВ з 18,4 ± 1,7 до 22,6 1,9 (Р>0,05) і в лімфоцитах тимуса - з 14,8 ± 1,1 до 15,6 1,9 (Р>0,05), що є негативним фактом з точки зору регуляції імунних функцій. Під час стадії виснаження, яка супроводжувалась різким зниженням вмісту ЦН в усіх органах імуногенезу, профілактичний вплив гідазепаму і циназепаму був більш вагомим. Гідазепам в умовах стресу більш ефективно стримував надмірний катаболізм ЦН, у той час як циназепам вдало покращував порушене в умовах стресу співвідношення цАМФ/цГМФ. З огляду на існуючі уявлення, що цАМФ контролює процеси диференціювання імунокомпетентних клітин, а цГМФ - їх проліферацію, збереження фізіологічного співвідношення цАМФ/цГМФ під впливом новітніх транквілізаторів є необхідною передумовою стабільності функціонального стану лімфоцитів та їх участі в формуванні імунних реакцій організму.

Встановлені високі профілактичні властивості гідазепаму та інших транквілізаторів щодо зміни вмісту ЦН в лімфоцитах були б неможливими без реалізації їх позитивного впливу на структурно-функціональний стан мембран лімфоцитів, що й визначило напрямок наших подальших досліджень. Нами встановлено, що хронічний стрес супроводжується системною лабілізацією мембран лімфоцитів в усіх органах імуногенезу. Найбільш виразні зміни реєструються в мезентеріальних ЛВ і тимусі. Зокрема вміст МДА в ЛВ при стресі збільшується на 195,8 % (Р<0,05) , ДК - на 220,0 % (Р<0,05), активність СОД, каталази і вміст -токоферолу відповідно зменшується на 69,5 %, 47,3 % і 30,7 % (Р<0,05). Порушується кількісний та якісний склад компонентів ліпідного матриксу лімфоцитів з відповідним зростанням в 1,8 рази (Р<0,05) вмісту лізоформ мембранних ФЛ та в 1,4 рази (Р<0,05) вмісту ХС, що призводить до різнонаправлених зрушень активності мембранних ферментів 5'-НК і АДА.

Проведення фармакологічної корекції стресу показало здатність усіх анксиолітиків запобігати надмірному накопиченню мембранотоксичних продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) в органах імуногенезу за рахунок збереження високої активності різних складових системи антирадикального захисту (САЗ) як ферментного, так і неферментного походження. Найбільш потужним стабілізуючим антиоксидантним впливом, особливо під час стадії виснаження стресу, володів гідазепам, який максимально зберігав функціональний резерв ферментів САЗ та структурних антиоксидантів. Зокрема незначне зниження відповідно на 20,5 % (Р<0,05) та 19,5 % (Р<0,05) вмісту -токоферолу в лімфоцитах ЛВ і тимуса тварин, які профілактично отримували цей препарат, було зафіксовано лише через 4 доби відтворення стресу. імунітет противірусний транквілізатор стрес

Гідазепам також сприяв збереженню на фізіологічному рівні вмісту загальних ФЛ в лімфоцитах стресованих щурів та максимально покращував співвідношення їхніх окремих фракцій Профілактичне введення реланіуму і циназепаму також запобігало надмірному переокисленню мембранних ФЛ, проте дещо більшу профілактичну активність мав циназепам.

Найважливішою особливістю протективного впливу гідазепаму була переважна стабілізація ним найбільш чутливих до переокислення фракцій КЛ і ФЕА. Профілактичне введення гідазепаму, на відміну від реланіуму, запобігало також надмірному накопиченню у лімфоцитах ЛФХ та сприяло збереженню протягом стресу вмісту ФХ - фракції, найбільш схильної до фосфоліпазного гідролізу [Watanabe T. et al.,2002]. За здатністю до нормалізації питомого вмісту фракцій ФЛ і ХС в мембранах лімфоцитів гідазепам не поступався жодному з препаратів порівняння. Циназепам спричиняв подібний, але менш потужний за виразністю вплив. Імунопротективний ефект реланіума спостерігався лише на початкових етапах стресу і був пов'язаний з пригніченням надмірної активації ПОЛ в органах імуногенезу. Однак профілактичне введення реланіуму, незважаючи на деяке зменшення деградації фосфоліпідної основи лімфоцитів, не запобігало стресовим порушенням співвідношення індивідуальних ФЛ і ХС, а за деякими позиціями, навіть їх погіршувало. Зокрема в лімфоцитах тварин, які протягом стресу отримували реланіум, спостерігалось додаткове до стресового збільшення з 9,1 0,6 до 10,6 0,5 (мкг Рн/ 105 клітин) (Р<0,05) абсолютного та з 8,5 0,4 до 9,9 0,5 % (Р<0,05) відносного вмісту одного з маркерів фосфоліпазного гідролізу - фракції ЛФХ. Можливо саме з нездатністю ефективно коригувати структурно-функціональний стан мембран лімфоцитів і пов'язані негативні ефекти реланіуму щодо стабілізації стресових порушень проліферативної активності лімфоцитів, К-клітинної цитотоксичності та інших показників клітинної ланки противірусної резистентності організму.

Цілком логічним був зв'язок ефективності структурної стабілізації мембран лімфоцитів з впливом транквілізаторів на активність мембранлокалізованих ферментів - АДА і 5'-НК. Гідазепам і циназепам найбільш радикально усували порушення активності маркерних ферментів в лімфоцитах саме в тих органів, які за умов хронічного стресу зазнавали найбільш глибоких патологічних змін, а саме в тимусі і мезентеріальних ЛВ. У лімфоцитах селезінки, які зазнавали менших стресових уражень, позитивний вплив цих препаратів був ще більш виразнішим. Захисний ефект реланіуму фіксувався лише по відношенню до лімфоцитів селезінки, тоді як в ЛВ і тимусі він відповідно на 15,6 % (Р>0,05) та 25,2 % (Р<0,05) додатково посилював стресову активацію 5'-НК, пролонгуючи післястресову реабілітацію функціонального стану цих клітин.

Таким чином, отримані дані свідчать про визначальну роль мембранних процесів в реалізації імунотропної активності досліджуваних транквілізаторів. Значні переваги новітніх анксіолітиків бенздіазепінового ряду перед реланіумом та більш потужні профілактичні властивості, які базуються на їх здатності коригувати більшість з відомих патогенетичних механізмів стресових порушень імунологічної резистентності організму, обґрунтовують доцільність їх пріоритетного застосування за даної патології.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання важливої наукової проблеми - встановлені нові молекулярні механізми стрес- та імунопротекторної дії транквілізаторів бенздіазепінового ряду та обґрунтована доцільність їх пріоритетного застосування з метою фармакологічної корекції стресових та післястресових розладів імунітету.

1. Зміна інтегральних показників гуморального імунітету, проліферативної активності лімфоцитів та клітинних і гуморальних факторів противірусної резистентності в умовах хронічного стресу має фазний характер. Найбільш глибокі патологічні зрушення спостерігаються під час стадії виснаження і полягають у зменшенні відповідно на 72,6 % і 62,0 % вмісту АУК селезінки і титрів антитіл після імунізації тварин, зниженні в 1,7 рази проліферативної активності лімфоцитів, пригніченні в 3,1 рази цитопатогенної активності К-клітин крові та втраті на 82,1 % здатності організму відповідати інтерфероноутворенням у відповідь на його інфікування вірусом, що може розглядатися як один з можливих механізмів генералізації вірусної інфекції в умовах стресу.

2. Хронічний стрес на пізніх етапах свого розвитку, на відміну від початкових стадій, призводить до зниження відповідно в 1,4 і 7,3 рази нестимульованої і стимульованої продукції лімфицитактивуючого фактора перитонеальними макрофагами з одночасним зменшенням більш ніж у 7,2 рази чутливості лімфоцитів периферичної крові до комітогенного впливу цитокінів в реакції бласттрансформації. Стимуляція перитонеальних макрофагів за допомогою Staphylococcus aureus в умовах in vitro у тварин, що знаходяться у стадії виснаження, в 1,6 рази додатково пригнічує продукцію лімфоцитактивуючого фактора, незважаючи на те, що на інших етапах стресу стафілокок підсилює продукцію цитокінів цими клітинами. Це свідчить про втрату чутливості макрофагів до дії мікробних агентів, і є важливим критерієм стадії виснаження.

3. Провідним патогенетичним механізмом імунологічних розладів при хронічному стресі є зміна вмісту, співвідношення циклічних нуклеотидів та їх посилений катаболізм з відносною перевагою цАМФ-залежних процесів в лімфоцитах органів імуногенезу на тлі системної лабілізації мембран. Остання полягає у збільшенні вмісту МДА на 195,8 %, ДК на 220,0 % , зниженні відповідно на 69,5 % і 47,3% активності СОД і каталази та на 30,7 % вмісту -токоферолу, порушенні кількісного та якісного складу компонентів ліпідного матриксу лімфоцитів, збільшенні відповідно в 1,8 і 1,4 рази вмісту лізоформ мембранних фосфоліпідів і холестерину та різнонаправлених зрушеннях активності мембранних ферментів обміну аденозина, які переважно контролюють напрямок імунологічних реакцій в організмі. Найвиразніших стресових змін зазнають лімфоцити тимуса і мезентеріальних лімфатичних вузлів.

4. Імунопрофілактичний ефект реланіуму (2 мг/кг) стосується окремих факторів резистентності, спостерігається переважно на початкових етапах стресу і пов'язаний з пригніченням надмірної активації ПОЛ та зменшенням стресових відхилень вмісту ЦН в органах імуногенезу. На пізніх етапах стресу реланіум пригнічує вірусіндукованого інтерфероноутворення, сприяючи генералізації сублетальної вірусної інфекції та скорочуючи з 5 до 3 діб тривалість життя заражених після стресу тварин. Це пов'язано з низькою здатністю препарату коригувати стан клітинно-цитокінних взаємовідносин, поглибленням стресових змін цАМФ/цГМФ в лімфоцитах та дезорганізуючим впливом на структурно-функціональний стан їх мембран. Реланіум в умовах стресу додатково порушує в лімфоцитах співвідношення фракцій фосфоліпідів і холестерину, збільшує з 8,5 % до 9,9 % вміст лізофосфатидилхоліну, відповідно на 15,6 % і 25,2 % посилює стресову активацію 5'-нуклеотидази в лімфоцитах ЛВ і тимуса та гальмує реабілітацію функціональної активності лімфоцитів у післястресовому періоді.

5. Профілактичне застосування гідазепаму в дозі 10 мг/кг супроводжується виразними імунорегулюючими ефектами, які полягають у максимальній корекції в умовах стресу гуморальної імунної відповіді на Т-залежний антиген, стабілізації проліферативної активності лімфоцитів. Гідазепам у 2,2 рази посилює ефекторну функцію К-клітин в умовах післястресового вірусного інфікування і майже на 12 % зменшує летальність стресованих тварин від вірусної інфекції. Це досягається передусім за рахунок пріоритетних мембранопротекторних властивостей гідазепаму, ефективної корекції надмірного катаболізму циклічних нуклеотидів в органах імуногенезу та стабілізації функціонального стану перитонеальних макрофагів. Гідазепам відновлює функціональний резерв продукції лімфоцитактивуючого фактора макрофагами після їх стимуляції в умовах in vitro та у 5,8 рази підвищує чутливість лімфоцитів підданих стресу тварин до модулюючого впливу цитокінів в реакції бласттрансформації.

6. Циназепам в дозі 10 мг/кг послаблює негативний вплив стресу на показники гуморальної імунної відповіді та клітинні і гуморальні фактори противірусної резистентності, на 20,7 % зменшує депресію цитопатогенної активності К-клітин крові, підвищуючи в умовах стресу резистентність організму до вірусного інфікування. Циназепам в умовах стресу покращує клітинно-цитокінні взаємовідносини та більш ніж у 2,2 рази підвищує чутливість лімфоцитів до комітогенного впливу активуючих факторів. Це досягається найбільш вдалою корекцією в лімфоцитах співвідношення циклічних нуклеотидів, а також за рахунок виразного антиоксидантного ефекту та збереження ліпідної фази і коефіцієнту ХС/ФЛ під час стадії виснаження. Циназепам спричиняє модулюючий вплив на активність 5'-нуклеотидази і аденозиндезамінази в органах імуногенезу та зменшує термін їх післястресової реабілітації .

7. Значні переваги новітніх транквілізаторів бенздіазепінового ряду перед реланіумом та їх більш потужні профілактичні властивості щодо стресових порушень імунологічної резистентності організму пояснюються більш широким спектром загальнометаболічної дії цих засобів особливо під час стадії виснаження стресу і обґрунтовують пріоритетність їх застосування за даної патології. Оскільки гідазепам, порівняно з іншими транквілізаторами, найбільш ефективно коригує різні ланки патогенезу цих розладів, його використання в умовах хронічного стресу є більш доцільним.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кучеренко О.В. Вплив хронічного стресу на вірус індуковану продукцію інтерферону у тварин різного віку / Я.В.Рожковський, О.В.Кучеренко // Досягнення біології та медицини. - 2006. - № 2. - С. 6-8. Внесок дисертанта - проведення досліджень, аналізу результатів, написання статті.

2. Кучеренко О.В. Стан противірусної резистентності організму в умовах корекції хронічного стресу сучасними анксіолітиками бенздіазепінового ряду / Я.В.Рожковський, О.В.Кучеренко // Одеський медичний журнал. - 2007. - № 3. - С. 16-19. Внесок дисертанта - проведення експериментів, статистичної обробки, аналіз результатів, написання та оформлення роботи.

3. Кучеренко О.В. Мембранні механізми імунопротекторної дії гідазепаму в умовах експериментального стресу / О.В.Кучеренко, Я.В.Рожковський // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - 2007. - № 1 (11). - С. 101-104. Внесок дисертанта - проведення досліджень, аналіз результатів, написання статті.

4. Кучеренко О.В. Вплив деяких транквілізаторів на продукцію лімфоцитактивуючого фактора перитонеальними макрофагами мишей в умовах стресу / О.В.Кучеренко // Інтегративна антропологія. - 2007. - № 2 - С. 30-34.

5. Кучеренко О.В. Особливості комбінованого застосування гідазепаму з аміксином в умовах хронічного стресу / О.В.Кучеренко, Я.В.Рожковський // Ліки - людині : наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 23 бер. 2006 р. : тези. -Харків, 2006. - С. 68-69. Внесок дисертанта - розробка методології експерименту, проведення досліджень, аналіз результатів, написання тез.

6. Кучеренко О.В. Вплив реланіуму на стан противірусної резистентності організму в умовах хронічного стресу / О.В.Кучеренко // Актуальні питання клінічної медицини: наук.-практ. конф, 3 квіт. 2006 р. : тези. - Київ, 2006. - С. 85-86.

7. Кучеренко О.В. Порівняльні імунотропні ефекти гідазепаму і циназепаму в умовах хронічного стресу / Я.В.Рожковський, О.В.Кучеренко // Фармакологія 2006 - крок в майбутнє : III Нац. з'їзд фармакологів України, 17-20 жовт. 2006 р. : тези доп. - Одеса, 2006. - С. 144-145. Внесок дисертанта - проведення експериментів, статобробки, аналіз результатів, написання тез.

8. Кучеренко О.В. Зміни структурно-функціонального стану мембран лімфоцитів в умовах стресу і його корекції гідазепамом / О.В.Кучеренко, Я.В.Рожковський // Здобутки клінічної і експериментальної медицини: підсумк. наук.-практ. конф., 8 черв. 2007 р. : праці. - Тернопіль, 2007. - С. 32-33. Внесок дисертанта - розробка методології експерименту, проведення експериментів, статобробка, аналіз результатів, написання тез.

9. Кучеренко О.В. Стресові зміни балансу циклічних нуклеотидів в органах імуногенезу та їх корекція новітніми транквілізаторами / О.В.Кучеренко // Актуальні питання фармакології : наук.-практ. конф., 25-26 жовт.2007 р. : тези. - Вінниця, 2007. - С. 785-786.

10. Кучеренко О.В. Механізми порушення противірусної резистентності організму в умовах корекції хронічного стресу реланіумом / О.В.Кучеренко // Вчені майбутнього : наук.-практ. конф., 15-16 жов. 2007 р. : тези. - Одеса, 2007. - С. 61-62.

11. Кучеренко О.В. Імунотропна активність транквілізаторів в умовах стресу / О.В.Кучеренко // Клінічна фармація в Україні : VIII Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 6-7 лист. 2008 р. : тези. - Харків, 2008. - С. 71.

АНОТАЦІЯ

Кучеренко О.В. Механізми імунотропної дії транквілізаторів бенздіазепінового ряду в умовах хронічного стресу.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Одеський державний медичний університет МОЗ України, Одеса, 2009.

Дисертацію присвячено вивченню молекулярних механізмів стрес- та імунопротекторної дії транквілізаторів бенздіазепінового ряду та обґрунтуванню доцільності їх застосування з метою фармакологічної корекції стресових розладів імунітету. Визначена органоспецифічність та залежність імунорегуляторного впливу транквілізаторів від стадії розвитку стрес-синдрому. Показана здатність реланіуму поглиблювати індуковані стресом зміни окремих факторів резистентності організму та гальмувати їх післястресову реабілітацію. Встановлена висока ефективність профілактичного впливу новітніх транквілізаторів - гідазепаму і циназепаму, яка пов'язана з виразною стабілізацією мембран лімфоцитів та корекцією порушень клітинно-цитокінних механізмів регуляції імунних функцій. Обґрунтована доцільність пріоритетного застосування гідазепаму, який, порівняно з іншими транквілізаторами, найбільш ефективно коригує різні ланки патогенезу цих розладів на всіх етапах формування стрес-синдрому.

Ключові слова: хронічний стрес, імунологічна резистентність, реланіум, гідазепам, циназепам, механізми імунотропної дії.

Кучеренко О.В. Механизмы иммунотропного влияния транквилизаторов бенздиазепинового ряда в условиях хронического стресса. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Одесский государственный медицинский университет МЗ Украины, Одесса, 2009.

Диссертация посвящена изучению молекулярных механизмов стресс- и иммунопротекторного действия транквилизаторов бенздиазепинового ряда и обоснованию их применения с целью коррекции стрессовых нарушений иммунитета. Установлена органоспецифичность и зависимость иммунорегулирующего влияния транквилизаторов от стадии стресс-синдрома. Показано, что на поздних этапах стресса реланиум ухудшает состояние антивирусной резистентности организма путём угнетения вирусиндуцированного интерферонообразования, способствуя генерализации сублетальной вирусной инфекции и сокращая продолжительность жизни зараженных животных. Это связано с недостаточной способностью препарата корригировать в условиях стресса состояние клеточно-цитокинных взаимодействий, усугублением нарушений цАМФ/цГМФ в лимфоцитах и дезорганизацией структурно-функционального состояния их мембран, что тормозит реабилитацию функциональной активности лимфоцитов и факторов резистентности в послестрессовом периоде. Профилактическое использование гидазепама сопровождается выраженными иммунорегулирующими эффектами, которые связаны с максимальной коррекцией в условиях стресса гуморального иммунного ответа на Т-зависимый антиген, стабилизацией пролиферативной активности лимфоцитов, усилением эффекторной функции К-клеток крови в условиях послестрессового вирусного инфицирования и снижении летальности животных от вирусной инфекции. Это опосредовано мембранопротекторными свойствами гидазепама, коррекцией чрезмерного катаболизма циклических нуклеотидов в органах иммуногенеза и стабилизацией функционального состояния перитонеальных макрофагов, что способствует восстановлению функционального резерва продукции лимфоцитактивирующего фактора после стимуляции макрофагов стафилококками в условиях in vitro и повышает чувствительность лимфоцитов к модулирующему воздействию цитокинов в реакции бласттрансформации. Показано, что циназепам в условиях профилактического введения ослабляет негативное влияние стресса на показатели гуморального иммунного ответа, а также клеточные и гуморальные факторы антивирусной резистентности, уменьшает депрессию цитопатогенной активности К-клеток крови, повышая при стрессе резистентность организма к вирусному инфицированию. Одним из механизмов иммунокорригирующего воздействия циназепама является его способность улучшать клеточно-цитокинные взаимодействия, повышать чувствительность лимфоцитов к комитогенному воздействию активирующих факторов за счёт коррекции соотношения циклических нуклеотидов, достаточно выраженного антиоксидантного эффекта, сохранения липидной фазы мембран лимфоцитов и коэффициента ХС/ФЛ, а также модулирующего влияния на активность мембранлокализованных ферментов лимфоцитов в органах иммуногенеза. Преимущества новых транквилизаторов перед реланиумом связаны с их более широким спектром общеметаболической активности и обосновывают приоритетность применения этих средств при данной патологии.