Особливості безекстракційного лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу з застосуванням дисталізації молярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Івано-франківський НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 616.31+616.08+616-997+616-053.3

14.01.22 - стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ОСОБЛИВОСТІ БЕЗЕКСТРАКЦІЙНОГО ЛІКУВАННЯ ЗУБО-КОМІРКОВИХ ФОРМ ДИСТАЛЬНОГО ПРИКУСУ З ЗАСТОСУВАННЯМ ДИСТАЛІЗАЦІЇ МОЛЯРІВ

Парубок Юрій Маркович

Івано-Франківськ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України РОЖКО Микола Михайлович, Івано-Франківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра стоматології факультету післядипломної освіти, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор ОЖОГАН Зіновій Романович Івано-Франківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра ортопедичної стоматології, завідувач кафедри доктор медичних наук, професор ФЛІС Петро Семенович,

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, кафедра ортодонтії і пропедевтики ортопедичної стоматології, завідувач кафедри

Захист відбудеться "27" червня 2009 року об 13.00 годині на засіданні спеціалізованої

Вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківському національному медичному університеті за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,2

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Івано-Франківського національного медичного університету за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул.Галицька,7

Автореферат розісланий " 18 " травня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор О.І.Дєльцова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Найбільш поширеною патологією прикусу є дистальний прикус, що підтверджується роботами багатьох дослідників (Соловей С.І., Рожко М.М., 1999; ЗаєцьО.Р., Ожоган З.Р., 2005; Казакова Р.В. та співав., 2005; Каськова Л.Б., Тараненко Н.М., 2006; Брунич Т.Д. Шпак С.В., 2008; Куроєдова та співав., 2008; Ogava H. Et al., 2003). Лікування цієї патології часто супроводжується не завжди виправданим видаленням зубів, особливо премолярів (Зубкова Л.П., 1991; Janson G.et al., 2003; Ilhan I. et al., 2007). Така тактика може бути застосована при гнатичних формах дистального прикусу. При лікуванні зубо-коміркових форм дистального прикусу в переважній більшості випадків необхідно застосовувати методику дисталізації верхніх молярів без екстракції зубів (Chiu P.P. et al., 2005; Хорошилкина Ф.Я., 2006; Fortini A., 2006; Gokhan O. et al., 2007 та ін.).

Для дисталізації молярів застосовують магніти, супереластичний нітіноловий дріт, еластик-2, вісімкоподібні лігатури, імпланти та ін., але всі ці методи мають низку недоліків і тому не знайшли відповідного застосування (Bondemark L. et al. 1994; Nanda R., 1997; Walde K.S., 2006; Фліс П.С.,2007 та ін.).

В останні роки широкого розповсюдження набули дисталізатори у сполученні з апаратом Nance: Jones-Jig, «реактивні» (Jet distalizer), маятникові (pendulum) дисталізатори, які розробляються і удосконалюються в США та Європі (Jones R.D., 1991; Lokar R., 1994; Carano A., 1998; Keles A., 2003).

За даними вітчизняної літератури (Покровський М.М., Парубок Ю.М., 2005; 2007; Фліс П.С., Скрипник І.Л., Жачко Н.И.,2005), методика дисталізації молярів, як один із важливих елементів лікування сагітальних аномалій прикусу без видалення зубів, ще не знайшла в Україні належного застосування..

У питаннях безекстракційного лікування дистального прикусу з застосуванням дисталізації молярів є низка невирішених проблем: об'єктивна оцінка відстані переміщення молярів, визначення елементів якірної системи та розрахунок її втрати, проблеми точного розрахунку дефіциту місця для скупчених зубів, особливості дисталізації в дорослих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри стоматології дитячого віку Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на тему “Вивчення чинників ризику виникнення стоматологічних захворювань у дітей, обгрунтування методів та засобів їх профілактики та лікування” (№ держреєстрації 0107U004631) і є фрагментом даної наукової роботи.

Мета дослідження. Підвищити ефективність ортодонтичного лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу безекстракційним методом із використанням дисталізації верхніх молярів і досягнення фізіологічної оклюзії. ортодонтичний прикус безекстракційний оклюзія

Задачі дослідження.

1. Уточнити покази до безекстракційного лікування дистального прикусу.

2. Вивчити біометричні особливості зубо-коміркових форм дистального прикусу.

3. Визначити реальну втрату якірної системи при дисталізації верхніх молярів.

4. Розробити методику дисталізації молярів у процесі лікування дистального прикусу.

5. Оцінити ефективність ортодонтичного лікування дистального прикусу безекстракційним методом шляхом дисталізації молярів за допомогою клінічних, біометричних та рентгенографічних показників.

Об'єкт дослідження: дисталізація молярів верхньої щелепи безекстракційним методом, втрата якірної системи, досягнення фізіологічної оклюзії з метою підвищення стоматологічного рівня здоров'я дітей і дорослих.

Предмет дослідження: дисталізатори верхніх молярів, наявна і прихована відстань дисталізації, ефективність лікування дистального прикусу.

Методи дослідження: клінічні, біометричні, рентгенографічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше запропонований спосіб корекції положення верхніх молярів у процесі їх дисталізації шляхом проведення візуального спостереження на бокових телерентгенограмах пацієнта за моляром до та після закінчення дисталізації.

Уперше з метою прогнозування і уточнення досягнутих результатів розроблена конструкція лазерного сканера для вимірювання параметрів нахилу зубів до та після лікування, який ґрунтується на основі відомого закону відбивання світла Гюйгенса.

Уперше на основі статистичних досліджень встановлено, що величина ангуляції молярів, а отже і гіперкорекції, може бути різною в залежності від віку пацієнта. Враховуючи це, розроблена емпірична формула, яка має певні коефіцієнти для певної вікової групи, що дозволяє прогнозувати величину гіперкорекції молярів.

Практичне значення одержаних результатів. Удосконалена методика лікування дистального прикусу з застосуванням дисталізації верхніх молярів дозволяє значно зменшити кількість видалень зубів з ортодонтичних показань, що суттєво вдосконалює лікування даної патології, а також сприяє досягненню фізіологічної оклюзії.

На основі проведених досліджень, можливі визначення загальної відстані дисталізації верхніх молярів, величини втрати якірної системи, а за допомогою запропонованих емпіричних формул відповідна гіперкорекція дисталізації.

Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в лікувальний процес стоматологічних поліклінік Івано-Франківського національного медичного університету, Одеського державного медичного університету, Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Дніпропетровської державної медичної академії, Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

Теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрі ортодонтії Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, кафедрі стоматології дитячого віку Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, кафедрі стоматології факультету післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз даних літератури, визначено мету і завдання роботи. Обстеження, ортодонтичне лікування дітей, підлітків і дорослих, систематизація матеріалу проведені дисертантом самостійно. Автором інтерпретовано отримані результати, підготовлено їх до публікації, написані всі розділи роботи, сформульовані висновки та практичні рекомендації.

Математичну частину роботи, зокрема розробка емпірічних формул для визначення величини гіперкорекції, виконано за консультації наукового співробітника Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту Гриньковича О.С.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення, результати, висновки дисертації викладені: на 1-му з'їзді ортодонтів Польщі (Варшава,1997); на 74-му конгресі Европейського товариства ортодонтів (Майнц, Німеччина,1998); на 75-му конгресі Европейського товариства ортодонтів Страсбург, Франція, 1999); на 3-му з'їзді ортодонтів Польщі (Поляниця Здруй, 1999); 1-му з'їзді Асоціації стоматологів України (Київ, 1999); на 100-му з'їзді Асоціації ортодонтів США і 2-му конгресі Всесвітньої федерації ортодонтів (Чикаго, США, 2000); на міжнародній конференції «Актуальні проблеми ортодонтії» (Львів, 2002); на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний стан і актуальні проблеми ортопедичної стоматології” (Ів.-Франківськ, 2005); на V науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні аспекти ортодонтії. Проблеми в ортодонтії» (Сімферополь, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 друкованих праць, із них 5 статей у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (1 одноосібна), 7 тез у матеріалах науково-практичних конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 148 сторінках основного тексту і складається із вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури.

Робота ілюстрована 24 таблицями, 14 рисунками, 9 математичними формулами. Список використаних джерел включає 217 найменувань (із них 144 - латиною).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для уточнення показань застосування дисталізації верхніх молярів нами було обстежено і взято на лікування 100 осіб із дистальним прикусом, із них зубо-коміркова форма дистального прикусу була у 87 осіб, причому у віці 9-12 років - 20 осіб, 13-15 років - 43, а 16-24 роки - 24 особи.

Для дисталізації верхніх молярів застосовували знімні і незнімні апарати.

Знімні апарати являли собою піднебінні пластинки з секторами на перші верхні моляри з одного чи двох боків у залежності від потреби. Із незнімних апаратів частіше використовували дисталізатор Lokar та Jones-Jig, останній можна виготовити безпосередньо в лабораторних умовах і врахувати індивідуальні особливості ротової порожнини конкретного пацієнта.

Для вирішення поставлених завдань ми використовували клінічні, біометричні, телерентгенографічні та статистичні методи дослідження. Клінічні методи: огляд ротової порожнини, а також визначення функціональних проб.

Біометричні методи: визначення різцевого індексу, довжини зубного ряду, довжини апікального базису, глибини піднебіння та дефіциту місця в зубному ряді при наявності скупченості зубів. Тяжкість останнього визначали за класифікацією T.Graber: легка форма - до 5 мм, середньої тяжкості - 5-8 мм, тяжка - більше 8 мм.

При телерентгенографічних дослідженнях використовували наступні показники. Краніометричні: довжина передньої ділянки основи черепа; відношення довжин верхньої щелепи до передньої ділянки основи черепа. Гнатометричні: довжина верхньої та нижньої щелеп; відношення довжин нижньої та верхньої щелеп; відстань у мм між NPg (лінія між з'єднанням носових і лобної кісток та найбільш опуклою кістковою частиною підборіддя) та AРg (лінія між найбільш глибокою точкою на верхній щелепі та найбільш опуклою кістковою частиною підборіддя) у ділянці А (найбільш глибока точка на кістковій основі верхньої щелепи); відношення довгої вісі нижнього різця до AРg; інклінація нижнього різця в мм. Профілометричні - відстань найбільш опуклої частини нижньої губи до лінії En-Dt (лінія, яка зв'язує найбільш опуклі частини м'яких тканин кінчика носа і підборіддя).

Під час статистичної обробки матеріалу використовували критерій Стьюдента, а також програмне забезпечення Exсel.

Результати дослідження та їх обговорення. Для уточнення показань до дисталізації верхніх молярів наведені результати досліджень із визначення клінічної форми дистального прикусу, розмірів зубів та співвідношення між розмірами щелеп і зубів.

Клінічні дослідження показали, що дистальний прикус характеризується наявністю певних екстра- та інтраоральних ознак, низкою функціональних порушень, проте віддиференціювати зубо-коміркові та гнатичні форми за допомогою одного клінічного обстеження не завжди можливо, а тому застосовували інші, інструментальні методи дослідження.

Вимірювання на діагностичних моделях показали, що при дистальному прикусі кількість людей із різцевим індексом 1,4 і більше становила 54 особи з 87, тобто вони складають переважну більшість усього досліджуваного контингенту пацієнтів, а це, у свою чергу, є прямим наслідком збільшення або зменшення розмірів певних анатомічних груп зубів. Подальший аналіз показав, що у випадку різцевого індексу зі значенням 1,3 різниці мезіо-дистальних розмірів верхніх центральних різців порівняно з нормою немає, у той же час аналогічні розміри при різцевому індексі 1,4 та більше складають 8,7 мм при нормі 8,5 мм. Верхні бокові різці при нормі 6,5 мм складають 7,0 мм. Щодо нижніх різців, то ширина центральних збільшена при індексі 1,4 та більше і складає 5,2 мм. Мезіо-дистальний розмір нижніх бокових різців суттєво менший від норми 6,0 мм і складає при індексі 1,3, 1,4 та більше 5,35 мм, середня величина їх для всього статистичного ряду становить 5,4 мм, що є суттєво меншим від норми Weeler. Отримані дані свідчать про те, що достовірно змінена ширина різців - збільшена ширина верхніх бокових різців, зменшена ширина нижніх бокових різців або вказані зміни разом. У таких випадках невідповідність довжини зубних рядів компенсується дещо більшим різцевим перекриттям, що необхідно враховувати при закінченні лікування дистального прикусу.

Аналіз телерентгенограм показав, що в 1-й групі відносні співвідношення довжини верхньої щелепи до довжини основи черепа і довжини нижньої щелепи до довжини верхньої щелепи відповідають пропорційній нормі і складають відповідно 7:10 та 3:2. У 2-й групі ці показники також змінюються несуттєво.

Отримані нами дані підтверджують думку про те, що більше як у 50% випадків етіологія дистального прикусу визначається спадковими та вродженими факторами. Одним із таких факторів є зміни мезіо-дистальних розмірів постійних різців. Разом із тим, відносні співвідношення (довжина верхньої щелепи до довжини NSe (відстань між з'єднанням носових кісток з лобною та серединою турецького сідла) та довжина нижньої щелепи до довжини верхньої щелепи) знаходяться в межах фізіологічної норми і, отже, цей факт підтверджує зубо-комірковий характер патології прикусу.

Проведений аналіз дає підставу заключити, що під час планування лікування дистального прикусу треба в кожному окремому випадку підходити індивідуально. Наявність зубо-коміркової форми дистального прикусу є вихідним положенням перед початком лікування. За таких стартових умов і різцевому індексі 1,3 можливе досягнення нормогнатичного прикусу з перекриттям у фронтальній ділянці на 1/3. За таких самих стартових умов і різцевому індексі 1,4 і більше досягнення нормогнатичного прикусу з перекриттям у фронтальній ділянці на 1/3 неможливе, оскільки, як вже вказувалося, достовірно змінена ширина різців - збільшення ширини верхніх бокових різців, зменшення ширини нижніх бокових різців або вказані зміни разом. У таких випадках невідповідність довжини зубних рядів компенсується дещо більшим різцевим перекриттям, що необхідно враховувати при закінченні лікування дистального прикусу.

Як показав аналіз доступної літератури, ортодонти, які застосовували у своїй практиці дисталізацію верхніх молярів, пов'язують втрату якірної системи виключно з протракцією групи фронтальних зубів і відповідно вираховували таку втрату. У повсякденній практиці дисталізацію молярів здійснювали, як правило, із гіперкорекцією і це сприяє успішному встановленню молярів за першим класом, але при цьому збільшується ангуляція молярів. Отже, додаткова ангуляція верхніх молярів, яка утворюється в процесі дисталізації, може трактуватися як втрата якоря, але прихована, і її не враховують. Таке збільшення ангуляції не є природним, це порушує збалансованість зубо-щелепної системи і з часом ангуляція молярів повинна набувати первісних значень. Із метою встановлення цього нами були взяті вибірки пацієнтів по 10 осіб кожної вікової групи, в яких вимірювали значення ангуляції молярів, які дисталізуються. До початку лікування цей показник у вікових групах складав відповідно: 4,9о ± 0,3о, 8о ± 0,4о та 5,5о ± 0,45о, зразу після дисталізації - 14,7о ± 1,1о, 11,5о ± 0,4о, 10,1о ± 0,5о. Після закінчення ортодонтичного лікування значення ангуляції набували, практично, своїх первісних значень і складали відповідно віковим групам: 6,0о ± 0,5о; 6,6о ± 0,5о; 6,5о ± 0,4о. Суттєвої різниці в значеннях ангуляції до ортодонтичного лікування і після його закінчення немає (у всіх випадках р < 0,05).

Оскільки додаткову ангуляцію моляра необхідно враховувати як приховану втрату якірної системи, нами розроблено кілька методів визначення цього показника.

За одним способом проводиться візуальне спостереження на бокових телерентгенограмах пацієнта за моляром до та під час дисталізації з використанням у процесі здійснення способу сталих анатомічних утворень пацієнта, таких як крилопіднебінна ямка та франкфуртська горизонталь, які не змінюються протягом життя людини.

За другим способом ангуляцію, інклінацію і розвороти зубів визначають за допомогою лазерного сканера. Наявність у ньому горизонтального та вертикального джерел лазерного випромінювання дає можливість відтворити перпендикуляр відносно осі зуба, а також оклюзійної площини, пройшовши шлях від джерела лазерного випромінювання через отвір у табличній шкалі з позначкою “0” до зуба.

Із робіт із прикладної математики відомо, що при достатній кількості статистичного матеріалу можливе винайдення емпіричних формул для розрахунків окремих параметрів, які визначаються. Враховуючи це, нами разом із науковим співпрацівником Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту Гриньковичем О.С. запропонована емпірична формула розрахунку гіперкорекції молярів у залежності від його ангуляції: L = t и, де L - величина гіперкорекції, мм; t - коефіцієнт похибки в різних вікових групах, мм/град.; и - величина кута ангуляції, град.

За допомогою вказаної формули ми переводили градуси додаткової ангуляції безпосередньо в мм. Так, за нашими даними, ангуляція молярів після дисталізації молярів за віковими групами складала 10,4о ± 0,5о, 4,2о ± 0,1о та 4,3о ± 0,2о і це відповідає, згідно з запропонованою формулою, відстані гіперкорекції відповідно 1,2мм ± 0,09мм, 1,0мм ± 0,09мм та 0,6мм ± 0,08мм.

Таким чином, загальна втрата якірної системи при дисталізації молярів складається з подовження від протракції фронтальної ділянки зубного ряду та величини гіперкорекції. Подовження зубного ряду внаслідок протракції його фронтальної ділянки відбувається через втрату якірної системи, яка складається з апарату Nance та опори на зуби від другого премоляра зліва до другого премоляра справа. Подовження зубного ряду в результаті гіперкорекції відбувається через ангуляцію молярів, які дисталізуються.

Визначення величини втрати дисталізації при врахуванні дистального нахилу моляра під час дисталізації і здійснення на її величину гіперкорекції дозволяє підвищити ефективність лікування та забезпечити високу достовірність досягнення необхідної величини переміщення моляра, забезпечити контроль за переміщенням моляра незалежно від терміну здійснення способу.

На підставі клінічних, біометричних і телерентгенографічних досліджень показано високу ефективність прогнозу втрати якірної системи.

До початку ортодонтичного лікування клінічні показники були характерними для дистального прикусу. Вимірювання на діагностичних моделях показали, що ступінь тяжкості скупченості зубів практично однакова як на верхній, так і на нижній щелепах. У пацієнтів 1-ї вікової групи легкий ступінь скупченості зубів складав 3,3мм ± 0,3мм (11 осіб), середній - 7,0мм ± 0,3мм (6 осіб) , важкий - 9,1мм ± 0,4мм (3 особи); у пацієнтів 2-ї групи відповідно: 3,3мм ± 0,2мм (9 осіб), 6,5мм ± 0,1мм, (23 особи), 9,4мм ± 0,3мм (11 осіб); а в пацієнтів 3-ї групи легкий ступінь становив 3,1мм ± 0,4мм (8 осіб), середній - 6,7мм ± 0,3мм (11 осіб) і тяжкий - 10,2мм ± 0,3мм (5 осіб). Довжина апікального базису при легкій, середній та тяжкій формах скупченості зубів була відповідно в пацієнтів 1-ї групи 34,1мм ± 0,6мм, 35,5мм ± 0,9мм, 36,0мм ± 1,0мм; 2-ї групи - 33,7мм ± 0,8мм, 34,2мм ± 0,4мм, 34,0мм ± 0,8мм; 3-ї групи - 34,0мм ± 0,8мм, 34,0мм ± 0,8мм та 33,2мм ± 1,1мм. Глибина піднебіння відповідно ступеням тяжкості скупченості зубів складала в 1-й групі 17,1мм ± 0,7мм, 18,8мм ± 0,5мм, 21,0мм ± 0,6мм; у 2-й групі - 17,7мм ± 0,8мм, 18,9мм ± 0,3мм, 17,9мм ± 0,7мм; у 3-й групі - 19,5мм ± 1,1мм, 20,4мм ± 0,8мм, 19,2мм ± 1,5мм.

Аналіз телерентгенографічних показників виявив, що при збільшенні скупченості зубів відстань між NPg і AРg у точці А збільшується. Цей процес спостерігається у всіх вікових групах, отже, точка А, яка є орієнтиром, змінює свою топографію і переміщується вперед. Це свідчить про те, що відбувається протракція фронтальної ділянки не тільки зубного ряду, але і коміркового відростку. Відстань ріжучого краю нижнього різця від APg, яка в нормі складає 1 мм і з віком не змінюється, у всіх групах пацієнтів із дистальним прикусом при патології будь-якої тяжкості зменшувалася, що є закономірним симптомом при цій патології і «підкреслює» протракцію фронтальної ділянки верхнього коміркового відростку. Аналіз інклінації нижніх різців відносно APg показав, що зменшення інклінації нижніх різців залежно від тяжкості патології відбувається у всіх групах, причому в 1-й групі найбільш переконливо. Відстань найбільш опуклої частини нижньої губи від лінії En-DT, яка в нормі складає 2 мм і з віком зменшується, у всіх, без винятку, пацієнтів із дистальним прикусом збільшується. Таке збільшення не має суттєвих змін у залежності від віку, але достовірно збільшується з обтяжненням патології. Наведені значення клінічних ознак, а також досліджень показників діагностичних моделей і телерентгенограм є характерними для дистального прикусу.

Після дисталізації верхніх молярів зовнішньоротові клінічні ознаки погіршуються внаслідок ще більшої протракції фронтальної ділянки верхнього зубного ряду. Внутрішньоротові показники характеризуються наявністю трем між 15 і 16, а також 25 і 26 зубами, ширина яких залежить індивідуально від загальної відстані дисталізації. Оскільки дисталізація молярів здійснюється з гіперкорекцією, щічні медіальні горбки верхніх перших молярів контактують із дистальними горбками нижніх перших молярів. Верхні ікла в більшості випадків переміщуються з положення супраоклюзії до рівня оклюзійної площини і частково займають своє місце в зубному ряді. Вказані зміни впливають на функції жування, ковтання, мови, а при незадовільній гігієні ротової порожнини може погіршитись стан пародонта. Аналіз довжини зубного ряду і наявності місця в зубному ряді показав, що після дисталізації верхніх молярів відбувається суттєве подовження верхнього зубного ряду, а оскільки дисталізація здійснюється з гіперкорекцією, то спостерігається наявність вже не дефіциту місця, а його профіциту. Вказаний процес відбувається з більшими або меншими абсолютними значеннями у всіх групах пацієнтів. Так, профіцит місця при легкій, середній і тяжкій формах скупченості зубів складав відповідно в пацієнтів 1-ї групи 1,9мм ± 0,2мм, 1,1мм ± 0,05мм, 1,3мм ± 0,1мм; 2-ї групи - 1,5мм ± 0,1мм, 1,1мм ± 0,05мм, 1,1мм ± 0,05мм; 3-ї групи - 1,2мм ± 0,1мм, 1,1мм ± 0,1мм, 1,6мм ± 0,2мм.

У всіх вікових групах апікальний базис подовжується. У 1-й групі відповідно при легкій, середній та важкій формах скупченості зубів апікальний базис має значення 35,4мм ± 0,6мм, 37,2мм ± 0,3мм та 40,1мм ± 0,9мм. У 2-й групі суттєва різниця довжини апікального базису визначається тільки в групі пацієнтів із важкою формою патології: до дисталізації 34,0мм ± 0,8мм, а після - 37,6мм ± 0,6мм (р < 0,05). У 3-й групі при порівнянні значень апікального базису після дисталізації молярів з аналогічними до дисталізації встановлено суттєву різницю також, як і в попередньому випадку, лише в пацієнтів із важкою формою патології: до дисталізації - 33,2мм ± 1,1мм, після дисталізації 38,0мм ± 0,9мм (р < 0,05).

У всіх групах пацієнтів після дисталізації молярів відбувається зменшення значення глибини піднебіння. У пацієнтів 1-ї групи значення глибини піднебіння до і після дисталізації складали відповідно при легкій, середній та важкій формах скупченості зубів: 17,1мм ± 0,7мм і 14,8мм ± 0,6мм (р < 0,05); 18,8мм ± 0,5мм і 17,3мм ± 0,3мм (р < 0,05); 21,0мм ± 0,6мм і 18,3мм ± 0,3мм (р < 0,05). У пацієнтів 2-ї групи суттєве зменшення глибини піднебіння спостерігалося в групі з середньою важкістю патології до і після дисталізації відповідно: 18,9мм ± 0,3мм і 16,5мм ± 0,3мм (р < 0,05). У 3-й групі суттєвих відмін значень глибини піднебіння до і після дисталізації не відбувалося. Кореляційний аналіз виявив зменшення глибини піднебіння у всіх групах пацієнтів.

Телерентгенографічний аналіз положення верхніх різців відносно ліній NPg - APg показав, що після дисталізації незалежно від важкості патології суттєвої різниці значень показника в межах окремої групи немає. У той же час спостерігалася достовірна різниця між значеннями показника в пацієнтів 1-ї і 2-ї груп по відношенню до 3-ї групи. Якщо порівняти значення обговорюваного показника до і після дисталізації верхніх молярів, то можна побачити його достовірне збільшення після дисталізації в осіб 1-ї і 2-ї груп і несуттєву зміну в осіб 3-ї групи. Останнє свідчить про те, що в дорослих осіб із дистальним прикусом відбувається переміщення коміркового відростку вперед, але після дисталізації, на відміну від 1-ї і 2-ї груп, де такого подальшого переміщення не відбувається.

Аналіз положення нижніх різців відносно лінії APg у пацієнтів різних вікових груп після дисталізації молярів свідчить про те, що значення показника в межах кожної групи практично однакові, але є його характерні відмінності до і після дисталізації молярів. У пацієнтів 1-ї групи до дисталізації значення показника при легкій, середній і важкій формі патології складали 0,6мм ± 0,08мм, 0,4мм ± 0,1мм і 0,4мм ± 0,05мм, а після дисталізації відповідно: 0,7мм ± 0,1мм, 0,7мм ± 0,1мм і 0,5мм ± 0,2мм (відповідно ступеням важкості р > 0,05; р > 0,05; р > 0,05). У пацієнтів 2-ї групи до дисталізації значення показника при легкій, середній і важкій формі патології становили 0,7мм ± 0,06мм, 0,4мм ± 0,05мм і 0,45мм ± 0,05мм; після дисталізації відповідно 0,7мм ± 0,2мм, 0,6мм ± 0,08мм і 0,5мм ± 0,1мм (відповідно ступеням тяжкості р > 0,05; р > 0,05; р > 0,05). У пацієнтів 3-ї групи до дисталізації значення показника при легкій, середній і тяжкій формі патології складали 0,7мм ± 0,1мм, 0,7мм ± 0,05мм і 0,4мм ± 0,05мм; після дисталізації 0,1мм ± 0,01мм, 0,3мм ± 0,08мм і 0 мм (відповідно ступеням важкості р < 0,01; р < 0,05; р < 0,05). Як видно, спостерігалася достовірна різниця між значеннями показника в пацієнтів 1-ї і 2-ї груп, з одного боку, і 3-ї групи, з іншого боку.

Після дисталізації молярів значення інклінації нижніх різців відносно APg у межах кожної групи приблизно однакові, достовірної різниці між ними немає, проте є відміни між групами до і після дисталізації. У 1-й групі значення інклінації до початку лікування при легкій, середній і важкій формах патології складали 22,4о ± 0,3о, 20,5о ± 0,3о і 19,3о ± 0,3о, а після дисталізації - 21,0о ± 0,1о, 22,5о ± 0,6о і 21,3о ± 0,6о ( відповідно ступеням важкості р < 0,05; р < 0,05; р < 0,01). У пацієнтів 2-ї групи значення інклінації до початку лікування при легкій, середній і важкій формах патології становили 21,3о ± 0,3о, 20,1о ± 0,4о і 20,0о ± 0,4о, а після дисталізації 24,8о ± 0,9о, 24,0о ± 0,4о і 25,0о ± 0,5о (відповідно ступеням важкості р < 0,05; р < 0,05; р < 0,01). Пацієнти 3-ї групи мали дещо інакші показники. Якщо до ортодонтичного лікування показники інклінації складали 20,8о ± 0,3о, 19,1о ± 0,3о і 19,3о ± 0,4о, то після дисталізації вони були 19,9о ± 0,5о, 19,5о ± 0,3о і 21,3о ± 0,6о (відповідно ступеням важкості р > 0,05; р > 0,05; р > 0,05). Як видно, до і після дисталізації верхніх молярів спостерігалося достовірне збільшення показника після дисталізації молярів у пацієнтів 1-ї і 2-ї груп, проте в осіб 3-ї групи суттєвих змін інклінації нижніх різців не зареєстрували. Вказані зміни підкреслюють зміну топографії точки А, тобто відбувається протракція не тільки фронтальної групи верхніх зубів, але і самого коміркового відростка щелепи.

Порівняння показника відстані найбільш опуклої частини нижньої губи від лінії En-DT до і після дисталізації верхніх молярів показало, що достовірні відміни його були тільки в пацієнтів 2-ї групи при легкій формі патології: до лікування - 2,9мм ± 0,2мм, а після дисталізації - 5,1мм ± 0,4мм (р < 0,01). Усі інші зміни були несуттєвими.

Після закінчення лікування дистального прикусу клінічне обстеження виявило, що відбувається повна нормалізація положення зубів, зубних рядів і прикусу, а також функцій жування, ковтання, дихання та мови. Можливі ускладнення у вигляді катарального або гіпертрофічного гінгівіту. Після зняття апарату повна нормалізація слизової оболонки відбувалася протягом 1-1,5 місяця.

На основі аналізу біометричних досліджень можна констатувати, що як на верхній, так і на нижній щелепах, між сумою ширини зубів і довжиною зубного ряду суттєвої різниці немає, а це свідчить про успішність безекстракційного лікування дистального прикусу з застосуванням дисталізації верхніх молярів. Зміни довжини апікального базису після ортодонтичного лікування корелюються зі значеннями суми ширини зубів та відповідають їх фізіологічній нормі. Піднебіння стає більш плоским, його глибина суттєво зменшується і стає ближчою до фізіологічної норми.

На підставі аналізу телерентгенографічних даних, які реєструвалися після закінчення активного ортодонтичного лікування, можна констатувати, що після лікування положення верхніх різців достовірно змінюється в бік нормалізації в пацієнтів 1-ї групи, у меншій мірі - у 2-ї і практично не змінюється в осіб 3-ї групи. Відбувалося суттєве збільшення показника відстані ріжучого краю нижніх різців від лінії APg і це наближує його до норми. Змін інклінації нижніх різців відносно APg у пацієнтів 1-ї групи не відбувалося: значення показника наближені до норми і однакові до і після лікування. У пацієнтів 2-ї та 3-ї груп цей показник зменшений до лікування і достовірно збільшувався до нормальних значень після активного ортодонтичного лікування. Відстань найбільш опуклої частини нижньої губи від лінії En-DT у всіх пацієнтів 1-ї групи, а в пацієнтів 2-ї і 3-ї груп при середній і важкій формах патології достовірно зменшується і набуває значень, які наближаються до нормальних фізіологічних.

Таким чином, проведені дослідження надали можливість успішно проводити ортодонтичне лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу з застосуванням дисталізації верхніх молярів без видалення зубів.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та вирішення актуального наукового завдання, що полягало в уточненні показів до дисталізації верхніх молярів та прогнозуванні відстані їх пересування шляхом визначення прихованої втрати якірної системи за допомогою телерентгенограми та лазерного сканера при лікуванні зубо-коміркових форм дистального прикусу.

1. Показами до безекстракційного лікування дистального прикусу є зубо-коміркові форми даної патології. Діагностика зубо-коміркових форм дистального прикусу в дітей повинна базуватися на визначенні відомих відносних співвідношень: довжина верхньої щелепи до довжини передньої ділянки основи черепа, як 7:10, та довжина нижньої щелепи до довжини верхньої щелепи, як 3:2, що підтверджує наявність зубо-коміркової форми дистального прикусу.

2. На основі біометричних вимірів на діагностичних моделях встановлено, що зубо-коміркові форми дистального прикусу характеризуються наступними змінами: збільшенням мезіо-дистальних розмірів верхніх бокових різців - від 6,6 мм±0,3 мм до 7,4мм±0,2 мм, або зменшенням ширини нижніх бокових різців - від 5,35мм±0,1 мм до 5,6мм ±0,1 мм, або ці дві зміни разом; невідповідність розмірів верхнього і нижнього зубних рядів компенсується відповідним збільшенням різцевого індексу (1,4 і більше) та різцевого перекриття.

3. При дисталізації верхніх молярів відбувається прихована втрата якірної системи у вигляді ангуляції молярів, які дисталізуються. Додаткову ангуляцію молярів визначено за допомогою бокових телерентгенограм, а також лазерного сканера. У всіх вікових групах до початку лікування ангуляція молярів дорівнювала відповідно: 4,90±0,30; 5,80±0,40; 5,50±0,40. Після дисталізації значення ангуляції достовірно збільшилися і складали відповідно віковим групам: 14,70±1,10; 11,50±0,40; 10,10±0,50. Після закінчення ортодонтичного лікування значення ангуляції набували свої первісних значень і складали відповідно віковим групам: 6,00±0,50; 6,60±0,50; 6,50±0,40. Розроблені нами емпіричні формули дозволили перевести надлишкову ангуляцію в конкретні величини гіперкорекції дисталізації в міліметрах від 0,6±0,08 до 1,2±0,09. Втрата якірної системи складається з величини протракції фронтальної ділянки коміркового відростку і зубів верхньої щелепи та гіперкорекції молярів. Загальна втрата якірної системи відповідно віковим групам становила: 4,7мм±0,3 мм; 5,9мм±0,2 мм та 4,7мм±0,1 мм, або 32,5%, 36% та 27%.

4. Розроблена методика оцінки дисталізації молярів, в якій враховуються всі елементи загальної відстані дисталізації: величина дефіциту місця при скупченості зубів, втрата якірної системи від протракції фронтальної ділянки коміркового відростку та гіперкорекції, які в сумі складають відповідно віковим групам: 5,2мм±0,15 мм, 7,7мм±0,1 мм та 5,6мм±0,1 мм. Визначення індивідуальної загальної відстані дисталізації має прогностичне значення в лікувальному процесі.

5. Ефективність методу безекстракційного лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу визначена за допомогою клінічних, біометричних, рентгенографічних та статистичних показників до лікування, після дисталізації верхніх молярів та після закінчення активного ортодонтичного лікування. Методика лікування дистального прикусу з застосуванням дисталізації верхніх молярів дозволяє в 100% випадків попередити видалення зубів з ортодонтичних показів, що суттєво удосконалює лікування даної патології та відповідає основній меті ортодонтії - досягнення фізіологічної оклюзії.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Показом до апаратурного лікувавння дистального прикусу без видалення зубів із використанням дисталізації молярів є зубо-коміркові форми цієї патології. При діагностиці зубо-коміркових форм дистального прикусу для врахування різцевого перекриття необхідно обчислювати величину різцевого індексу, а також відносні співвідношення - довжина верхньої щелепи до довжини NSe, як 7:10 та довжина нижньої щелепи до довжини верхньої щелепи, як 3:2. Такі співвідношення знаходяться в межах фізіологічної норми і, отже, цей факт підтверджує зубо-комірковий характер патології прикусу.

2. Для визначення прихованої втрати якірної системи у вигляді ангуляції молярів, які дисталізуються, кут нахилу молярів після їх дисталізації треба обчислювати по телерентгенограмі між перпендикуляром через крило-піднебінну ямку до франкфуртської горизонталі і довгою віссю моляра, або на діагностичній моделі - між оклюзійною площиною і довгою віссю моляра. Абсолютні значення зміни ангуляції моляра треба перевести в мм за емпіричною формулою: L = t и, де L - величина гіперкорекції, мм; t - коефіцієнт похибки в різних вікових групах, мм/град.; и - величина кута ангуляції, град. з відповідними коефіцієнтами для кожної вікової групи і знайти величину гіперкорекції.

3. Для прогнозування загальної відстані дисталізації верхніх молярів необхідно скласти величину дефіциту місця для скупчених зубів і величину втрати якірної системи, яка складається з величини протракції фронтальної ділянки зубного ряду та відстані гіперкорекції.



СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Покровський М. М. Дисталізація верхніх молярів при безекстракційному лікуванні прогнатії / М. М. Покровський, Ю. М. Покровський // Новини стоматології. - 1998. - № 3. - С. 26 - 28. (Здобувач провів клінічну роботу і аналіз результатів, підготував текст до друку; проф. Покровський М.М. - консультативна допомога).

2. Покровський М. М. Особливості визначення місця у зубній дузі при лікуванні скупченості зубів / М. М. Покровський, Ю. М. Парубок // Світ ортодонтії. - 2002. - № 2. - С. 17 - 20. (Здобувач провів клінічні дослідження і підготував текст до друку; проф.Покровський М.М. -консультативна допомога).

3. Покровський М. М. Лікування дистальної оклюзії у поєднанні із скупченістю зубів тяжкого ступеня / М. М. Покровський, Ю. М. Парубок // Сучасна ортодонтія. - 2007. - № 2. - С. 27 - 30. (Здобувач провів клінічну роботу і аналіз результатів, підготував текст до друку; проф. Покровський М.М. - консультативна допомога).

4. Покровський М. М. Визначення відстані пересування, ангуляції і втрати якірної системи при дисталізації верхніх молярів / М. М. Покровський, Ю. М. Парубок // Галицький лікарський вісник. - 2007. - Т.14, № 2. - С. 55 - 57. (Здобувач провів клінічну роботу і аналіз результатів, підготував текст до друку; проф. Покровський М.М. надавав консультативну допомогу).

5. Парубок Ю.М. Особенности лечения зубо-альвеолярных форм дистального прикуса без удаления зубов // Сучасна ортодонтія. - 2008.- №4.- С. 2-5.

6. Pokrowsky M. M. Osobliwosci distalizacji trzonocew wierchnich / M. M. Pokrowsky, Y. M. Pokrowsky // I zjazd towarzystwa ortodontycznego. -Warszawa,1997. - P. 16. (Здобувач провів апробацію методики і статистичну обробку матеріалу; проф. Покровський М.М. - апробація методики і консультативна допомога).

7. Pokrovskyy M. M. Fore-year experience maxillary molar distalization using the Jones- ig and Lokar appliances / M. M. Pokrovskyy, Y. M. Parubok // 75-th Congress of the European Orthodontic Society, June 23-26. - Strasbourg, 1999. - Р. 323. (Здобувач провів апробацію методики і статистичну обробку матеріалу; проф. Покровський М.М. - апробація методики і консультативна допомога).

8. Pokrovskyy M. M. A comparative Valuation of Clinical Effectiveness Jones-Jig and Lokar Molar Distalizers / M. M. Pokrovskyy, Y. M. Parubok // Amer. Ass. of Orthod.,100th Ann.Session; 5thIntern.Orthod. Congress; 2nd Meeting of the WFO, April 28 - May 3.-Chicago (USA), 2000. - P. 210. (Здобувач провів апробацію методики і статистичну обробку матеріалу; проф. Покровський М.М. консультативна допомога).

9. Покровський М. М. Особливості лікування зубо-альвеолярних форм дистального прикусу / М. М. Покровський, Ю. М. Парубок // Актуальні проблеми ортодонтії : матер.П міжнародн. конф. - Львів, 2002. - С. 25 - 26. (Здобувач провів клінічні дослідження і статистичну обробку матеріалів; проф.Покровський М.М. -консультативна допомога).

10. Покровський М. М. Особливості застосування експандера з нітаніума / М. М. Покровський, М. М. Халавка, Ю. М. Парубок // Матер.Всеукраїнської наук.-прак.конф.18-19 квітня 2003 р.”Сучасні технології лікування та профілактики ортопедичних і ортодонтичних хворих. - Вінниця, 2003. - С. 66 -68. (Здобувач провів клінічні дослідження; Халавка М.М. - допомога в підборі хворих; проф.Покровський М.М. -консультативна допомога).

11. Парубок Ю.М. Методика кількісного визначення дисталізації верхніх молярів та втрати при цьому якірної системи / Ю. М. Парубок // Матер.міжнародної науково-практ. конф. 12-13 травня 2005 р. : “Сучасний стан і актуальні проблеми ортопедичної стоматології”. - Ів.-Франківськ, 2005.- С. 85.

12. Покровський М. М. Застосування різних методів дисталізації верхніх молярів при лікуванні дистального прикусу / М. М. Покровський, Ю. М. Парубок // Матер.міжнародної науково-практ. конф. 12-13 травня 2005 р. : “Сучасний стан і актуальні проблеми ортопедичної стоматології”. - Ів.-Франківськ, 2005.- С. 81 -82. (Здобувач провів клінічні дослідження і статистичну обробку матеріалів; проф.Покровський М.М. - консультативна допомога).



АНОТАЦІЯ

Парубок Ю. М. Особливості безекстракційного лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу з застосуванням дисталізації молярів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22 - стоматологія. Івано-Франківський національний медичний університет, Івано-Франківськ, 2009.

Проведено аналіз лікування 87 пацієнтів із зубо-комірковою формою дистального прикусу зі застосуванням дисталізації верхніх молярів пристроями Jones-Jig та Lokar. Із метою об'єктивного контролю використані клінічні, біометричні, телерентгенографічні та статистичні методи досліджень на окремих етапах лікування (до і після дисталізації), а також після закінчення активного ортодонтичного лікування.

Встановлено, що додаткова ангуляція молярів, яка створюється в процесі дисталізації, є прихованою втратою якірної системи, і це призводить до суттєвих ускладнень при лікування дистального прикусу.

Врахування ангуляції моляра, як втрати якірної системи, дозволяє з максимальною точністю обчислити загальну відстань дисталізації молярів і внести корективи в загальний план лікування. Впровадження методу лікування зубо-коміркових форм дистального прикусу зі застосуванням дисталізації молярів і запропонованих корекцій втрати якірної системи дозволяє уникнути видалення зубів.

Ключові слова: дистальний прикус, дисталізація молярів, ангуляція молярів, якірна система.



АННОТАЦИЯ

Парубок Ю. М. Особенности безэкстракционного лечения зубо-луночковых форм дистального прикуса с применением дистализации моляров. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 - стоматология. Ивано-Франковский национальный медицинский университет, Ивано-Франковск, 2009.

Проведен анализ лечения 87 пациентов с зубо-луночковой формой дистального прикуса с применением дистализации верхних моляров устройствами Jones-Jig и Lokar. Для объективного контроля использованы клинические, биометрические, телерентгенографические и статистические методы исследований на отдельных этапах лечения - до и после дистализации, а также после окончания активного ортодонтического лечения.

До начала ортодонтического лечения пациенты с дистальным прикусом имели определенную для данной патологии клиническую картину, которая включала в себя характерные экстра- и интраоральные признаки, ряд функциональных нарушений и патологические изменения в тканях пародонта. При биометрических исследованиях было установлено, что с увеличением суммы ширины зубов на верхней челюсти с одновременным уменьшением этого показателя на нижней челюсти степень скученности зубов становится достоверно тяжелее. Одновременно происходит существенное уменьшение длины апикального базиса, а также углубление неба. Телерентгенографические исследования показали, що при дистальном прикусе с увеличением степени тяжести скучености зубов расстояние между NPg и AРg в точке А увеличивается, а это значит, что точка А, которая является ориентиром, изменяет свою топографию и перемещается вперед. Расстояние наиболее выпуклой части нижней губы от линии En-DT, которая в норме составляет 2 мм и с возрастом уменьшается, у всех, без исключения, пациентов с дистальным прикусом увеличивается.

После дистализации верхних моляров происходит ухудшение ряда клинических показателей, особенно у пациентов 2-й группы. Ухудшается внешний вид, что обусловлено увеличением сагиттальной щели и инклинацией верхних фронтальных зубов. Это также влияет на функции жевания, глотания, речи, а при неудовлетворительной гигиене полости рта может ухудшиться состояние тканей пародонта. Анализ биометрических показателей свидетельствует о существенном удлинении верхнего зубного ряда, а поскольку дистализация осуществляется с гиперкоррекцией, то наблюдается уже не дефицит места, а его профицит. Наблюдается удлинение апикального базиса в зависимости от тяжести патологии. Глубина неба во всех группах пациентов, особенно у пациентов 1-й группы, уменьшалась. На основании анализа телерентгенографических данных можно заключить, что происходит еще большее, по сравнению с положением до дистализации, перемещение вперед точки А и группы фронтальных зубов, инклинация нижних резцов относительно линии АPg в зависимости от возраста и тяжести патологии, достоверное увеличение инклинации нижних резцов, а также увеличение расстояния наиболее выпуклой части нижней губы относительно линии En-DT.

После окончания активного ортодонтического лечения происходит полная нормализация положения зубов, зубных рядов и прикуса, а также функций жевания, глотания, дыхания и речи. Возможны осложнения в виде катарального или гипертрофического гингивита, но после снятия аппарата происходит полная нормализация состояния слизистой оболочки на протяжении 1-1,5 месяцев. Биометрические исследования показали, что как на верхней, так и на нижней челюстях между суммой ширины зубов и длиной зубного ряда существенной разницы нет и это свидетельствует об успешности безэкстракционного лечения дистального прикуса с применением дистализации верхних моляров. Изменения длины апикального базиса после ортодонтического лечения коррелируется с показателями суммы ширини зубов и соответствуют их физиологической норме. Небо становится более плоским, его глубина существенно уменьшается и приближается более близким к физиологической норме. Телерентгенографические данные показали, что после лечения положение верхних резцов достоверно изменяется в сторону нормализации. Происходит существенное увеличение показателя расстояния режущего края нижних резцов от линии APg и это приближает его к норме. Расстояние наиболее выпуклой части нижней губы от линии En-DT достоверно уменьшается и приобретает значения, которые приближаются к нормальным физиологическим.

Установлено, что добавочная ангуляция моляров, которая образуется в процессе дистализации, является скрытой формой утраты якорной системы, и это приводит к существенным осложнениям при лечении дистального прикуса. Учет ангуляции моляра, как утраты якорной системы, позволяет с максимальной точностью определить общее расстояние дистализации моляров и внести коррекцию в общий план лечения. Внедрение метода лечения зубо-луночковых форм дистального прикуса с применением дистализации моляров и предложенной коррекции утраты якорной системы позволяет избежать удаления зубов.

Ключевые слова: дистальный прикус, дистализация моляров, ангуляция моляров, якорная система.



ANNOTATION

Parubok Y.M. Peculiarities of non-extraction treatment of dento-alveolar forms of distal bite by using of molar distalization. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree the candidate of medical science for the specialization 14.01.22 - stomatology. Ivano-Frankivsk, National Medical University, Ivano-Frankivsk, 2009.

Treatment analysis of 87 patients with dento-alveolar form of the upper-molar distal bite with the help of the Jones-Jig and Lokar appliances was conducted. As objective methods, clinical, biometric, tele-radiographic and statistical investigation methods at definite stages of treatment - before and after distalization as well as on completion of active orthodontal treatment, were used.

We have found that additional molar distalization appearing in the distalization process is a latent loss of the anchoring system, which results in considerable complications at the distal bite treatment.

Considering molar angulation as the loss of anchoring system allows making the most precise calculations of molar distalization general distance and introducing corrections in the general treatment plan. Introduction of the distal bite dento-alveolar form of treatment with application of molar distalization and offered corrections of anchoring system allows avoiding tooth extraction.

Key words: distal bite, molar distalization, anchoring system.

Размещено на Allbest.ru