Особливості діагностики та лікування хворих на хронічний бактеріальний простатит із застосуванням лімфотропної терапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

? ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ?

УДК 616.65-002.2-085.33:611.423-036.8-07

ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ БАКТЕРІАЛЬНИЙ ПРОСТАТИТ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЛІМФОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ

14.01.06 - Урологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Маді Мажед Ейса

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в медичному інституті Сумського державного університету Міністерства освіти і науки України, м. Суми.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Дужий Ігор Дмитрович, медичний інститут Сумського державного університету МОН України, завідувач кафедри загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Горпинченко Ігор Іванович, ДУ «Інститут урології АМН України», завідувач відділу сексопатології та андрології;

доктор медичних наук, професор Довбиш Михайло Афанасійович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри урології.

Захист відбудеться «__17__» _____лютого________ 2009 р о 14-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 в Державній установі «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

Автореферат розісланий « _16___» _______січня________ 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук Л.М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічний простатит (ХП) є поширеним захворюванням чоловіків. Серед запальних захворювань чоловічої статевої сфери, простатит займає перше місце (Возіанов О.Ф., Люлько О.В., 2002). В цілому ХП веде до втрати працездатності у 10-14% випадків (Возіанов С.О., Гжегоцький М.Р., Шуляк О.В. та ін., 2003). Подібна статистика має місце як у близькому, так і в далекому зарубіжжі. Так, за даними національного інституту здоров'я США, ХП виявляється у 25% чоловіків, які страждають на урологічні захворювання. Загалом на ХП страждає 40-70% чоловіків репродуктивного віку, що складає 90-95% від усіх простатитів (Wolter J., Seeney S., Bell S. at all, 2002). Перераховане зумовлює високу соціальну значимість ХП, оскільки останній негативним чином впливає на статеву, репродуктивну та психоемоційну сфери життя чоловіків. Оскільки зазначені чинники визначають сімейне благополуччя, - перебільшити значення проблеми важко (Горпинченко І.І., 2005). Сучасне розуміння хронічного простатиту включає в себе запальні зміни інфекційного походження, для яких характерне ураження паренхіми та інтерстиційної тканини залози і в тій чи іншій мірі вираженими автоімунними порушеннями та розладами нервової регуляції (Гурженко Ю.Н. 2005). Провідну роль у розвитку простатиту відіграє порушення кровотоку у передміхуровій залозі (ПЗ) та звільнення ацинусів від секрету. Вважається, що приєднання будь-якого інфекційного чинника здатне визвати перехід конгестивного простатиту в інфекційний (Люлько О.О., Бурназ О.О., Чуб В.В.; 2004). Звичайно шляхами проникнення інфекції у ПЗ при ХБП буває: висхідний, низхідний та контактний. Відповідного значення розповсюдженню інфекції у паренхімі ПЗ надається інтрапростатичному рефлюксу, а розвитку запалення - секреторній та імунній дисфункції (Skerk V., Schonwald S., Krhen L at all, 2002). Патофізіологічними передумовами розвитку хронічного простатиту є особливості кровопостачання ПЗ та шляхи відведення від неї лімфи. Зазначене підтверджує поліетіологічність хвороби, а відтак - складнощі у її лікуванні (Васильев Ю.В., Васильева А.Ю., Малишев А.В., 2002). Наведене обгрунтовує особливу актуальність проблеми і необхідність її вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане наукове дослідження є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи медичного факультету Сумського державного університету - “Вивчення стану здоров'я дитячого і дорослого населення Сумської області в умовах впливу соціальних, економічних і екологічних факторів”, державна реєстрація № 0105U002471. Тема дисертації затверджена вченою радою Сумського державного університету 08.12.2005 (витяг із протоколу засідання № 5). Робота пройшла біоетичну експертизу (пр. № 5, 02.04.06)

Мета дослідження. Покращити результати обстеження та удосконалити лікування хворих на хронічний бактеріальний простатит з підвищенням ефективності їх наступної реабілітації та адаптації на основі розробки нових методик.

Завдання дослідження:

1 Вивчити особливості фармакокинетики антибіотиків у сироватці крові і секреті передміхурової залози у хворих на хронічний бактеріальний простатит при лімфотропній терапії.

2 Визначити особливості психологічних порушень у хворих на хронічний бактеріальний простатит та розробити бальну шкалу оцінки цих порушень.

3 Вивчити доплерографічні параметри передміхурової залози в період лікування і вплив лімфотропної терапії на кровоток передміхурової залози.

4 Модифікувати існуючі методи обстеження хворих на хронічний бактеріальний простатит.

5 Встановити особливості клінічного перебігу хворих на хронічний бактеріальний простатит впродовж проведення лімфотропної терапії.

6 Встановити динаміку лабораторних показників секрету передміхурової залози та еякуляту і вплив на них лімфотропної антибактеріальної терапії.

7 Розробити методику лімфотропної антибактеріальної терапії хворих на хронічний бактеріальний простатит; визначити показання та протипоказання до її виконання.

Об'єкт дослідження: хворі на хронічний бактеріальний простатит.

Предмет дослідження: фармакокинетика антибактеріальних препаратів, психологічні порушення, доплерографічні обстеження та лімфотропна терапія хронічного бактеріального простатиту.

Методи дослідження: бібліосемантичні, мікроскопічні (мікроскопія препаратів секрету передміхурової залози, уретральних мазків, еякуляту), мікробіологічні (фармакокинетика ампіциліну на тест-культури Sаrcina lutea, культуральний аналіз секрету передміхурової залози), полімеразно-ланцюгова реакція секрету передміхурової залози та уретральних мазків, клінічні дослідження крові і сечі, ультразвукове та доплерографічне дослідження передміхурової залози, анкетування за «Шкалою симптомів хронічного простатиту» (NIH-CPSI), статистичні з використанням критерію Стьюдента. хронічний бактеріальний простатит передміхуровий

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше доведено, що при лімфотропному введенні антибактеріальних препаратів вдається досягти терапевтичної концентрації їх в секреті передміхурової залози та встановлено протизапальний вплив лімфотропної антибактеріальної терапії на передміхурову залозу, про що свідчить якісне покращання показників еякуляту.

Удосконалена діагностика запалення передміхурової залози шляхом ультразвукового та доплерографічного досліджень, що базується на вивченні розмірів залози та зміні в ній кровотоку.

Вперше показано зміну психологічного стану у хворих на хронічний бактеріальний простатит та вплив лімфотропної терапії на характер психологічних порушень на тлі позитивних змін у передміхуровій залозі.

Обґрунтовані особливості застосування лімфротропної терапії у хворих на хронічний бактеріальний простатит, її позитивна дія на дренажну функцію передміхурової залози, яка визначається зменшенням набряку залози та покращанням її функціональних показників.

Практичне значення одержаних результатів.

1. Розроблений новий метод лікування хворих на хронічний бактеріальний простатит шляхом застосування лімфотропної антибактеріальної терапії.

2. Доведено вплив лімфотропної терапії на психологічний стан хворих на хронічний бактеріальний простатит і доведена необхідність його корекції в комплексному лікуванні таких пацієнтів.

3. Запропоновано шкалу психологічних порушень у хворих на хронічний бактеріальний простатит, встановлено критерії цих порушень та методика їх вивчення.

4. Розроблені показання і протипоказання до застосування лімфотропної антибактеріальної терапії при лікуванні хронічного бактеріального простатиту.

5. Запропонований спосіб використання нових доплерографічних параметрів для оцінки кровотоку у передміхуровій залозі.

6. Доведено необхідність динамічного контролю за розміром передміхурової залози і кровотоку в ній.

7.Доведено позитивний вплив лімфотропної терапії на покращання фертильної функції чоловіків завдяки дії на морфофункціональний стан передміхурової залози.

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертаційної роботи запропонована науковим керівником, разом з яким розроблена програма дослідження та методичне її забезпечення.

Автор самостійно вивчив і зробив огляд тематичної літератури, провів патентний пошук, розробив нову методику патогенетичної лімфотропної терапії, запропонував методологію динамічного обстеження хворих на хронічний бактеріальний простатит, в основі якої - дослідження соку передміхурової залози та еякуляту на тлі вивчення передміхурової залози шляхом ультрасоноскопії та доплерографії. Провів лікування хворих двох груп і передав технологію лімфотропної терапії лікарям відділень, де вона була втілена у практику; дослідив віддалені результати і статистично обробив отримані результати. Розробив критерії психологічних порушень у хворих на ХБП «Шкала оцінки психологічних порушень».

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення, висновки і практичні рекомендації, сформульовані в дисертації, доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях лікарів хірургів і урологів Сумської області (м. Суми, 2002, 2003, 2005), науково-практичній конференції сексопатологів і андрологів України «Актуальні проблеми андрології та сексології», (м. Київ, 2006), науково-практичній конференції Української асоціації андрологів та сексологів «Інтимне здоров'я» (м. Київ, 2006).

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджені у клінічну практику урологічних відділень Сумської обласної клінічної лікарні, Сумської центральної міської лікарні, Сумського обласного протитуберкульозного диспансеру, Волинської обласної лікарні.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, із них -7 статей у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 1 стаття в матеріалах науково-практичної конференції урологів України (м. Харків, 2006) та отримані 3 Патенти України на корисну модель.

Структура та обсяги дисертації. Дисертація викладена на 145 сторінках друкованого тексту, складається із вступу, 6 розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури, який включає 215 робіт, в тому числі 74 іноземних авторів. Робота ілюстрована 35 таблицями і 5 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням було дві групи хворих, відібраних методом випадкового вибору. Хворі обох груп страждали на хронічний бактеріальний простатит ІІ категорії. До основної групи увійшло 129 осіб. До групи порівняння - 127. Середній вік хворих основної групи склав 32 роки, групи порівняння - 32,7 роки. Кількість пацієнтів основної групи у віці 40-49 років склала 29,1% осіб, групи порівняння - 29,4%. Після 40 років у основній групі хворих на загострення хронічного бактеріального простатиту обстежено 50,3% пацієнтів, у групі порівняння - 49,8%. Наведені цифри свідчать, що основна кількість пацієнтів на загострення хронічного бактеріального простатиту знаходиться у найбільш активному віці. З іншого боку, практично половина пацієнтів, що страждали на загострення хронічного бактеріального простатиту, знаходилася у репродуктивному віці, коли патологічний процес може впливати не лише на сімейні відносини, а й на соціальне становище пацієнтів. Перераховане підтверджує доцільність проведеного нами дослідження.

Мешканців села серед пацієнтів основної групи було 55,2%, мешканців міста - 44,8%. У групі порівняння - 56,6% та 41,4% відповідно. Одружених пацієнтів у основній групі було 71,3%, а у групі порівняння - 65,3%. Більше 8 років у основній групі були одруженими 39,5%, а у групі порівняння - 37%. Разом з тим у сім'ях пацієнтів основної групи не було дітей у 44,9%, а у групі порівняння - у 50,4%. Таким чином, за наведеними показниками хворі обох груп були схожими.

У основній групі 28,6% пацієнтів лікувалися від ХБП впродовж 6 - 12 міс; у групі порівняння - 24,4%; більше 2-х років у основній групі лікувалось 19,3% хворих, а у групі порівняння - 20,4%. Отже за віковим складом, місцем мешкання, сімейним статусом та тривалістю хвороби пацієнти обох груп достовірно не відрізнялися, що дає право порівнювати результати динамічного спостереження і лікування.

Основний суб'єктивний симптом, що характеризує перебіг загострення хронічного бактеріального простатиту, біль, локалізувався у різних ділянках тіла, але найчастіше у промежині, калитці, над лоном, у попереково-крижовій та куприковій ділянках і при оргазмі у пацієнтів обох груп - від 21,7% до 73,6% хворих. Оцінка скарг хворих проводилася згідно класифікації, розробленої Американським національним інститутом охорони здоров'я у 1999 році. Клінічний перебіг захворювання у пацієнтів обох груп за цією шкалою був зведений до трьох основних синдромів. З метою об'єктивного вивчення проблеми усі пацієнти були анкетовані. Вивчення проводилось за бальною системою. За отриманими параметрами статистичної різниці між групами досліджених хворих не було виявлено (р > 0,05), що свідчить про їх однорідність.

При клінічному дослідженні крові та сечі у хворих обох груп суттєвих змін знайдено не було. Мікроскопічне вивчення мазків із уретри показало, що у 72,0% хворих основної групи і у 68,5% осіб групи порівняння (р>0,05) кількість лейкоцитів була у межах 0-5 у полі зору, що, на нашу думку, не може бути об'єктивним показником при встановленні характеру процесу. У той же час вивчення секрету передміхурової залози виявило, що у основній групі кількість лейкоцитів більше 15 у передміхуровій залоз мала місце у 70,0% пацієнтів, а у групі порівняння - у 74,8% (р>0,05). Саме ці цифри підкреслюють важливість дослідження секрету передміхурової залози при встановленні діагнозу і виробленні тактики на антибактеріальну терапію. Зазначене підтверджується вмістом лецитинових зерен у секреті залози. Так, незначна і помірна їх кількість у пацієнтів основної групи була встановлена у 78,3% осіб, а у пацієнтів групи порівняння - у 70,1% пацієнтів (р > 0,05). Відсутність достовірної різниці у кількості лейкоцитів та у вмісті даних зерен у соку передміхурової залози обстежених обох груп дає право на порівняння отриманих результатів під впливом лікування і динамічного спостереження за дослідженими.

Вивчення еякуляту у пацієнтів обох груп підтвердило значні його зміни як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Останнє стосувалося зміни кількості та концентрації сперматозоїдів і, що найбільш важливо, зміну функціонального їхнього стану, а саме: кількості рухливих екземплярів та наявності серед них кількості патологічних форм. Для достовірності майбутніх висновків важливим було те, що попередні показники в обох групах практично не відрізнялись(р > 0,05).

При проведенні мікроскопічного, бактеріологічного та молекулярно-біологічних досліджень із застосуванням полімеразно-ланцюгової реакції знайшли достатньо широкий спектр мікробної флори, яка теоретично могла б мати етіологічне значення при розвитку та загостренні хронічного бактеріального простатиту у наших пацієнтів. З огляду на те, що існують роботи, з яких випливає, що далеко не завжди виявлені мікроорганізми є збудниками існуючих запальних захворювань, ми провели динамічне вивчення затримки росту мікробів тест-культури після введення ампіциліну хворим основної та групи порівняння. При цьому була вивчена проникність антибіотиків у передміхурову залозу та її секрет на прикладі даного базового препарату, з якого практично завжди розпочинали лікування загострення хронічного бактеріального простатиту до отримання результатів культурального дослідження на чутливість виявлених збудників до антибактеріальних препаратів. Була вивчена затримка росту мікрофлори після введення ампіциліну лімфотропним шляхом та стандартним на 5-у добу лікування. Встановлено, що затримка росту тест-культури у основній групі була значно більшою (29,3±1,9 мм) при дії на тест-культуру секрету передміхурової залози, ніж сироватки крові (18,6±2,1 мм). Із збільшенням терміну лікування затримка росту тест-культури мала більш інтенсивний характер. Так, на 10-у добу при дії секрету передміхурової залози затримка мала поширеність до 31,3±2,6 мм, а при дії сироватки крові - до 21,6±2,8 мм. Інтенсивніша затримка росту тест-культури під впливом секрету передміхурової залози, ніж сироватки крові, є свідченням більш активного проникнення антибіотиків у залозу при їх введенні лімфотропним шляхом, ніж у кров. Разом з тим, у групі порівняння затримки росту мікробної тест-культури при дії секрету передміхурової залози не мало місця ні на 5-у, ні на 10-у добу. У той же час затримка зони росту при дії сироватки на 5-у добу була у межах 28,1±2,3 мм, що достовірно більше, ніж при дії сироватки у основній групі досліджених (р<0,01). На 10-у добу затримка зони росту становила 29,3±2,4 мм, що також більше, ніж при дії сироватки у основній групі (р<0,05). Зазначене свідчить про високий рівень проникнення ампіциліну при лімфотропному його введенні у паренхіму передміхурової залози, а разом з тим у її секрет, чим і пояснюється санаційний ефект даної методики на залозу. Можна думати, що це стосується і інших антибіотиків. При цьому основна маса ампіциліну залишалася у лімфатичній системі та у передміхуровій залозі, а у кров проникала в обмеженій кількості. При інших методах введення антибактеріальних препаратів, що відбувалося у групі порівняння, мало місце протилежне, а саме: накопичення ампіциліну у максимальній кількості у сироватці крові і у мінімальній - у лімфатичній системі.

Враховуючи рекомендації ВООЗ щодо застосування антибіотиків, при проведенні дослідження за запропонованою методикою введення протимікробних препаратів звичайно розпочинали із ампіциліну або ампісульбіну, а після отримання результатів на чутливість мікрофлори до антибіотиків та відсутності позитивного ефекту від базового препарату переходили на оптимальний антибіотик за даними антибіограми. На всю основну групу досліджених змінити базовий препарат на інший довелося у 6 (4,65%)хворих, а у 11 (8,5%), - враховуючи позитивний клінічний ефект, лікування продовжували стартовим препаратом.

При стандартній антибактеріальній терапії введення препаратів проводили внутрішньом'язово чи внутрішньовенно, застосовуючи той же базовий препарат. У більшості випадків при отриманні результатів на чутливість мікрофлори до антибіотиків переходили на препарати широкого спектру дії та препарати останніх поколінь (17%). При цьому враховували матеріальні можливості пацієнтів. Частіше всього такими препаратами були цефазолін, цефтріаксон, кліндаміцин.

Результати власних досліджень. Больовий синдром та явища дизурії при лікуванні пацієнтів основної групи значно зменшувалися у перші 2-3 доби, а при стандартній антибактеріальній терапії - на 5-6 добу. Так, при лікуванні хворих за методикою лімфотропної терапії больовий симптом за шкалою NIH-CPSI-1999 зменшився з 11,93±1,6 балів до 4,55±0,49 (р<0,001), синдром дизурії зменшився від 6,81±0,49 балів до 1,17±0,26 (р<0,001). Якість життя цих пацієнтів покращилась від 8,56±0,51 балів до 2,98±0,32 (р<0,001). Загальна сума балів у хворих цієї групи зменшилась від 27,3±2,1 балів до 8,7±0,65 (р<0,001), тобто на 18,6 балів. У групі порівняння теж мало місце суб'єктивне покращання за даною шкалою, але на значно меншому рівні. Так, больовий симптом зменшився із 12,17±1,14 балів до 6,92±0,63. Статистична достовірність при цьому у порівнянні із основною групою була у 10 разів меншою - р<0,01. Синдром дизурії зменшився від 6,73±0,61 балів до 5,27±0,74 при значно меншій достовірності, ніж у основній групі - р<0,05. Якість життя у цій групі покращилась від 8,11±0,49 балів лише до 5,29±0,52 при р <0,01, або у 10 разів достовірно менше, ніж у основній групі. Загальна ж сума балів у пацієнтів цієї групи зменшилась від 27,01±2,13 балів до 17,48±1,54 (р<0,001), або на 9,53 балів, що менше, ніж у основній групі у 1,9 рази.

При порівнянні суб'єктивних скарг між дослідженими групами хворих бачимо наступне. Больовий симптом у пацієнтів після лімфотропної терапії за наведеною шкалою оцінювався у 4,55±0,49 балів, а у групі порівняння - у 6,92±0,63. Різниця за цим симптомом між пацієнтами обох груп після лікування залишалася достовірною (р<0,01). Синдром дизурії у пацієнтів основної групи після лікування склав 1,17±0,26 бала, що менше, ніж до лікування на 5,64 балів, а у групі порівняння - у 5,27±0,74 балів, що менше, ніж до лікування на 1,46 бала. Різниця у покращанні мала високу статистичну різницю на користь лімфотропної терапії - 4,1 бала (р < 0,001). Разом з тим, при лімфотропній терапії зменшення даного синдрому за бальною системою відбулося більше у 3,9 рази стосовно групи порівняння.

Якість життя у пацієнтів основної групи після лікування становила 2,98±0,32 бали, що менше, ніж до лікування на 5,58 балів. У пацієнтів групи порівняння після лікування даний показник становив - 5,29±0,52 бали, що менше, ніж до лікування на 2,82 бали, а різниця між цим показником у обох групах була високо достовірною (р<0,001). У той же час зменшення синдрому за бальною системою відбулося більше у 2 рази при лімфотропній терапії, ніж при стандартному застосуванні антибіотиків. Загальна сума балів за суб'єктивними скаргами хворих, що були об'єднанні у 3 суб'єктивні синдроми, після лікування пацієнтів основної групи дорівнювала 8,7±0,65 балів, а у пацієнтів групи порівняння - 17,48±1,54 при р<0,001. Таким чином, загальна сума балів, що характеризують суб'єктивні ознаки захворювання, за шкалою NIH-CPSI-1999 у пацієнтів основної групи була у 2 рази меншою, ніж у пацієнтів групи порівняння, що об'єктивно свідчить про більш позитивний вплив лімфотропної терапії на суб'єктивні відчуття пацієнтів при загостренні хронічного бактеріального простатиту, ніж стандартної антибактеріальної терапії.

Оскільки достовірно суттєвих змін при первинному клінічному дослідженні крові та сечі не було знайдено, вважаємо за можливе результати, отримані після лікування, не наводити.

У той же час дослідження мазків із уретри після лікування показало значне об'єктивне покращання стану пацієнтів. А саме: кількість хворих основної групи, у яких кількість лейкоцитів на рівні 5-15 екземплярів у полі зору, зменшилась у 2,3 рази - до 6,9%. У групі порівняння кількість хворих із таким показником зменшилась у 1,9 рази - до 11,8%. Кількість хворих з наявністю лейкоцитів у 15 і більше екземплярів у полі зору у пацієнтів основної групи зменшилась у 5 разів - до 2,3%, а у пацієнтів групи порівняння - лише у 2,2 рази - до 3,9%. Дані показники достовірно і досить суттєво ілюструють перевагу лімфотропної терапії перед стандартною антибактеріальною терапією за впливом на цей показник.

Дослідження секрету передміхурової залози після лікування показало значне покращання його складу. Так, кількість хворих основної групи із кількістю лейкоцитів у 15-20 екземплярів у полі зору зменшилась у 5,3 рази (р < 0,001), а кількість хворих із кількістю лейкоцитів більше 20 у полі зору зменшилась у 7,6 рази (р < 0,001). При цьому з'явилась значна кількість хворих із вмістом лейкоцитів у секреті залози на рівні 0-5 у полі зору - до 64,3%(р<0,001). У групі порівняння кількість хворих із наявністю 15-20 лейкоцитів у полі зору зменшилась лише у 1,9 рази (р<0,01), а кількість лейкоцитів більше 20 у полі зору зменшилась у 2 рази (р<0,01), або до 21 пацієнта. Кількість лейкоцитів на рівні 0-5 у полі зору у пацієнтів цієї групи зустрілась у 44,0% (р <0,01), що менше у 1,5 рази, ніж у пацієнтів основної групи (р < 0,01). Враховуючи, що така мінімальна кількість лейкоцитів (0-5) до лікування не мала місця взагалі, дана різниця, що з'явилась після лікування, є досить вагомою і позитивно характеризує лімфотропну терапію у порівнянні із стандартною. Про те ж свідчать і показники зменшення кількості лейкоцитів у секреті передміхурової залози, які визначались до лікування у значній кількості (15-20; 20 і більше у полі зору).

Збільшення кількості лецитинових зерен після лікування у секреті передміхурової залози до помірної було більшим у пацієнтів основної групи, - від 40,3% до 49,6%, (р<0,001), або на 9,3%, а у хворих групи порівняння - від 42,5 до 46,6% (р<0,05), або на 4,1%. Збільшення кількості лецитинових зерен до помірної було більшим при ЛТТ у порівнянні із стандартною у 2,3 рази. Більш вагомим було збільшення лецитинових зерен до значної кількості у хворих основної групи - від 21,7 до 40,3% (р<0,001), або на 18,6%, а у пацієнтів групи порівняння - від 29,9% до 32,3% (р>0,05), або на 2,4%. Різниця між рівнем збільшення лецитинових зерен була на користь хворих, лікованих шляхом лімфотропної терапії, у порівнянні з таким же за стандартною антибактеріальною терапією - у 7,75 рази.

При дослідженні еякуляту встановлено, що загальна кількість останнього суттєво збільшилась у пацієнтів обох груп: на 1,2мл (р<0,05) та на 0,4 мл (р >0,05) у основній та групі порівняння відповідно. Загальна кількість сперматозоїдів у еякуляті досліджених обох груп збільшилася недостовірно, та все ж більше їх у хворих під впливом лімфотропної терапії ( на 41,8 млн), ніж за стандартної (9,7млн), з різницею у 4,3 рази на користь пацієнтів основної групи. Кількість рухливих сперматозоїдів у основній групі збільшилась від 29,56±2,59 до 40,65±2,14, або на 11,09% (р<0,001), а у групі порівняння збільшення кількості рухливих сперматозоїдів було недостовірним: від 32,41±2,64 до 34,50±2,34 (р>0,05). Різниця між кількістю рухливих сперматозоїдів після лікування між групами становила 6,14% і була достовірною. Кількість живих сперматозоїдів збільшилась у основній групі на 3,81%, а у групі порівняння - на 1,42%, що більше у 2,7 рази на користь лімфотропної терапії (р<0,05).

Попри все, нас більше всього цікавила зміна у стані патологічних сперматозоїдів. Встановлено, що кількість їхніх патологічних форм у пацієнтів основної групи зменшилась від 41,1±1,89 до 34,4±1,75 (р<0,01) у полі зору, або на 6,7%. У пацієнтів групи порівняння зменшення кількості патологічних форм було значно меншим: від 43,2±3,98 до 39,7±1,83, або на 3,5%, а різниця не була достовірною (р>0,05).

При порівнянні зменшення кількості патологічних форм сперматозоїдів після проведеного лікування у основній групі і групі порівняння - на 6,7 та 3,5% відповідно - бачимо, що різниця була достовірною (р<0,05), а у кількісному вимірі - кращою у 1,9 рази на користь ЛТТ. Зокрема кількість патологічних змін головки сперматозоїдів після проведення лімфотропної терапії зменшилась від 27,3±0,23% до 21,1±0,21%, або на 6,2% (р<0,01). У пацієнтів групи порівняння зменшення відсотка цих патологічних елементів було меншим: від 28,6±2,14% до 25,9±0,18%, або на 2,7% і не було достовірним (р>0,05). Порівнюючи отримані результати у обох групах досліджених, бачимо, що кількість цих патологічних елементів у хворих основної групи після лікування була статистично достовірно меншою, ніж у пацієнтів групи порівняння (р<0,05). Зменшення відсотка патологічних головок сперматозоїдів після лікування було більшим після лімфотропної терапії у 2,3 рази, ніж після стандартної терапії, що наочно ілюструє більш позитивний вплив лімфотропної терапії на патологічно змінену передміхурову залозу при загостренні хронічного бактеріального простатиту.

Кількість патологічних змін хвоста сперматозоїдів зменшилася від 7,1±0,9% до 5,9±0,08% (р>0,05) у пацієнтів основної групи при різниці 1,2%. У хворих групи порівняння кількість цих патологічних елементів зменшилась від 7,9±1,41% до 6,8±0,63% (р >0,05) при різниці 1,1%. Отже, достовірної різниці у зменшенні таких патологічних форм сперматозоїдів у обох групах хворих не було (р>0,05).

Кількість лейкоцитів у еякуляті після закінчення лікування у пацієнтів основної групи зменшилась у 7,5 разів (р <0,01), а у пацієнтів групи порівняння - лише у 2,1 рази (р <0,001). Отже, ефективність лімфотропної терапії на санацію передміхурової залози при порівнянні зменшення кількості лейкоцитів у еякуляті перевершує стандартну антибактеріальну у 3,6 рази (р<0,001). Загалом, наведені показники свідчать, що антибактеріальна терапія, особливо у її лімфотропному варіанті, позитивно впливає не лише на запальний процес у передміхуровій залозі, а й на її секреторну функцію, що зберігає сперматозоїди від патологічних перетворень.

Об'єктивне вивчення розмірів передміхурової залози після закінчення лікування у пацієнтів обох груп, як і до лікування, проводилось шляхом ультразвукового дослідження. У пацієнтів основної групи встановлено зменшення сагітального розміру залози від 4,42±0,069см до 3,66±0,63см при різниці між розмірами у 0,76см, що було статистично достовірним (р<0,001). У пацієнтів групи порівняння відбулось зменшення цього розміру залози від 4,47±0,058см до 3,68±0,074см, різниця склала 0,79см, що було також достовірним, як і у пацієнтів основної групи. Відмінності цього розміру залози між групами досліджених хворих не було (р>0,05).

Горизонтальний розмір передміхурової залози у хворих основної групи зменшився від 4,08±0,058см до 3,85±0,079см, тобто на 0,23см (р<0,05), що, хоча і було достовірним, але значно меншим, ніж при зміні попереднього розміру залози. У пацієнтів групи порівняння зменшення цього розміру не було достовірним (р>0,05). У той же час розмір цього показника у пацієнтів обох груп різнився достовірно (р<0,001). Вертикальний розмір передміхурової залози у пацієнтів основної групи зменшився від 4,38±0,083 до 3,63±0,073см, тобто на 0,75см. Різниця між долікувальним і післялікувальним станом була достовірною (р<0,001). У групі порівняння зменшення даного розміру відбулось від 4,39±0,51 до 4,22±0,081см, або на 0,17см, що також було достовірним, хоча і несуттєво (р<0,05). Отже, зменшення цього розміру у основній групі було більшим у 4,4 рази, ніж у групі порівняння (р<0,001). Окрім перерахованого, бачимо, що найсуттєвіше значення мало вивчення об'єму залози як інтегруючого усіх інших розмірів. Так, у пацієнтів основної групи об'єм залози при вивченні через промежину зменшився від 42,66±1,56 до 28,09±0,07см³ (р<0,001), тобто на 14,6см³. У групі порівняння даний показник зменшився від 43,18±1,41 до 34,13±0,08см³ (р<0,01), або на 9,05смі. Порівнявши об'єм передміхурової залози після лікування між пацієнтами обох груп, ми знайшли, що у пацієнтів основної групи він зменшувався більш суттєво і достовірно (р№<0,001). Отже, вивчені показники та їх зміна під впливом лімфотропної терапії та стандартної антибактеріальної терапії демонструють більш суттєвий на них вплив та перевагу лімфотропної антибактеріальної терапії у порівнянні із традиційною.

Вивчення кровотоку у ПЗ шляхом доплерографії показало, що він більш значно підсилюється у центральній її зоні, ніж у периферійній. Так, максимальна швидкість кровотоку у досліджених хворих основної групи у центральній зоні збільшилась від 6,65±0,089 до 11,3±1,21 см/сек (р<0,01), з різницею у 4,65см/сек. У хворих групи порівняння, хоча покращання кровотоку і відбулось, але недостовірно (р>0,05). При порівнянні цієї швидкості у пацієнтів обох груп знаходимо, що після лікування у пацієнтів основної групи вона достовірно відрізнялася від такої швидкості у пацієнтів групи порівняння (р<0,05). Мінімальна швидкість у центральній зоні у пацієнтів основної групи збільшилась від 4,71±0,71 до 5,98±0,61см/сек, що було статистично достовірним (р<0,05), а різниця склала 1,27см/сек. У групі порівняння різниця між початковим станом і швидкістю після лікування не була статистично достовірною (р>0,05). Разом з тим, різниця між цим показником після лікування у пацієнтів обох груп була статистично достовірною (р№<0,05). Максимальний градієнт тиску у артеріях передміхурової залози пацієнтів основної групи зріс від 0,018±0,005 до 0,051±0,01 мм рт. ст. (р<0,01). У групі порівняння збільшення градієнту тиску не було статистично достовірним (р >0,05). У той же час різниця між максимальним градієнтом тиску у пацієнтів основної групи і пацієнтів групи порівняння була статистично достовірною (р<0,05). Підвищення мінімального градієнту тиску у пацієнтів основної групи не було достовірним (р>0,05), а у хворих групи порівняння - виявилось відносно достовірним (р<0,01). Разом з тим, достовірної різниці даного показника у пацієнтів обох досліджених груп не було (р>0,05). Часовий інтеграл швидкості кровотоку, як результуючий при доплерометрії, у пацієнтів основної групи збільшився від 4,85±0,41 до 5,58±0,47см, або на 0,73см (р<0,05). Збільшення цього показника у пацієнтів групи порівняння також мало достовірну різницю (р<0,05). Поряд із цим різниця часового інтегралу швидкості кровотоку у передміхуровій залозі між хворими обох груп була високо достовірною (р<0,001) на користь лімфотропної терапії.

Вивчення максимальної швидкості у периферійній зоні після лікування у пацієнтів основної групи показало її збільшення від 5,2±1,07 до 8,92±1,14см/сек, або на 3,72см/сек, що було статистично достовірно (р<0,05). Прискорення ж даної швидкості у пацієнтів групи порівняння не було достовірним (р>0,05). Але при порівнянні даної швидкості між пацієнтами обох груп знаходимо, що вона була статистично більшою у пацієнтів основної групи (р<0,05). Наступні три показники, вивчені у периферійній зоні передміхурової залози (мінімальна швидкість, максимальний градієнт тиску, мінімальний градієнт тиску), в обох групах збільшувались у напрямку покращання, але різниця такого збільшення не була достовірною (р>0,05). Разом з тим, часовий інтеграл швидкості, як узагальнюючий показник, у пацієнтів основної групи після лікування збільшився від 2,92±0,36 до 4,84±0,41см (р<0,01). Покращання цього показника у пацієнтів групи порівняння відбулось від 2,5±0,029 до 3,86±0,24см (р<0,001). Різниця даного показника у пацієнтів обох груп була достовірно більш значущою на користь лімфотропної терапії (р<0,05). Все перераховане свідчить про позитивний вплив лімфотропної терапії на кровоток у передміхуровій залозі, що і забезпечує як морфологічне її видужання, так і функціональне.

Вираженість психологічних змін за «Шкалою оцінки психологічних порушень» мала наступний характер. Кількість осіб із нормальним показником психосексуальних відносин у пацієнтів основної групи кількісно зріс від 13,2 до 33,3% з різницею у 20,1 бала. У пацієнтів групи порівняння даний показник збільшився від 21,3 до 29,9%, а різниця склала 8,6 бала, що гірше, ніж у основній групі у 2,3 рази. Кількість хворих із незначними порушеннями цього типу після закінчення лікування у пацієнтів основної групи зросла від 30,2% до 41,8%, при різниці 11,6%. У групі порівняння така різниця становила лише 6,3%. Таким чином, у пацієнтів основної групи покращання цього показника було більшим у 1,8 рази, ніж у групі порівняння. Разом із цим, кількість хворих з помірними порушеннями у досліджених основної групи зменшилась від 48,0 до 37,2%, а різниця становила 10,8%. У пацієнтів групи порівняння зменшення кількості таких пацієнтів відбулось від 30,7 до 21,25% при різниці у 9,45%. Кількість хворих із значними змінами психосексуального характеру зменшились після лікування у пацієнтів основної групи від 8,5 до 6,2% при різниці у 2,3%. У пацієнтів групи порівняння кількість пацієнтів з такими порушеннями зменшилась від 14,2 до 8,66%, а різниця склала 5,5%.

Вивчення психосоматичних змін за даною системою показало, що найбільш суттєвими вони були у кількості хворих за нормальними та незначними порушеннями. Зокрема, кількість хворих з психосоматичними змінами за нормальним показником у пацієнтів основної групи збільшились із 21,7 до 24,8%. Різниця становила 3,1%. У пацієнтів групи порівняння така різниця склала 1,5%, що було більшим у 2 рази на користь лімфотропної терапії. Кількість хворих із незначними змінами збільшились у пацієнтів основної групи від 35,6 до 39,5%, при різниці у 3,9%, а у пацієнтів групи порівняння така різниця становила 1,6%. Таким чином, покращання стану пацієнтів за цим показником було значнішим у 2,4 рази при лімфотропній терапії у порівнянні із результатами, одержаними при стандартній антибактеріальній терапії. Кількість хворих з помірними порушеннями психосоматичної сфери у основній групі зменшилась на 5,4%, а у пацієнтів групи порівняння - на 2,3%, що менше, ніж у досліджених основної групи у 2,3 рази. Значні порушення зменшувались менш відчутно: у основній групі - на 0,2%, у групі порівняння - на 0,8%.

Кількість пацієнтів із нормальним рівнем психосоціальних змін у пацієнтів основної групи збільшилась із 29,5 до 44,9%, а різниця при цьому становила 15,4%. У групі порівняння така різниця становила лише 2,3%, що менше, ніж у основній групі у 6,7 рази. Незначні зміни такого характеру у пацієнтів основної групи кількісно збільшилась від 22,5 до 29,5% із різницею у 7%. У групі порівняння така різниця склала 4,8%. Отже, серед пацієнтів основної групи покращання за цим показником відбулось частіше у 1,5 рази, ніж у групі порівняння. Кількість хворих з помірними змінами такого характеру зменшилась у основній групі від 34,9% до 16,27%, тобто на 18,6%; у хворих групи порівняння - з 18,1% до 13,38%, або на 4,7%, що менше, ніж у основній групі у 3,9 рази. Зменшення кількості хворих із значними змінами було менш суттєвим: у основній групі на 3,9%, а у групі порівняння - на 2,34%.

Кількість хворих із нормальним рівнем психоневрологічних порушень під впливом лімфотропної терапії зросла від 12,4 до 22,5% при різниці у 10,1%. Під впливом стандартної терапії така різниця склала 4,8%. Отже, у основній групі покращання цього показника було більшим у 2,1 рази, ніж у групі порівняння. Кількість хворих із незначними змінами збільшилась від 20,1 до 29,5% при різниці 9,4%. У групі порівняння така різниця становила 7,9%. Отже, і за цим показником у основній групі, стосовно групи порівняння, було більш значне покращання стану пацієнтів. Кількість хворих з помірними порушеннями такого характеру у основній групі зменшилось від 47,3 до 33,33%, тобто - на 14%, а у групі порівняння зменшення відбулось від 44,1 до 35,04%, тобто - на 9%. Кількість хворих із значними змінами зменшилась у основній групі на 3,5%, а у групі порівняння - на 4,5%. Наведене свідчить про потужну дію лімфотропної терапії на зміну психологічних порушень у хворих на загострення хронічного бактеріального простатиту.

Оскільки віддалені результати є наріжним каменем ефективності терапії, ми провели анкетування бувших пацієнтів. Встановлено, що у основній групі рівень больового синдрому залишався стабільно незмінним стосовно післялікувального періоду (р>0,05) і по відношенню до початкового стану (р<0,001). Разом з тим, у групі порівняння інтенсивність синдрому за бальною системою збільшилась на 1,98 (р<0,05). Інтенсивність синдрому дизурії в обох групах мав ту ж тенденцію: у основній групі він залишався стабільним по відношенню до стану після лікування, а у групі порівняння - він збільшився на 1,6 бали (р<0,05). Рівень якості життя мав ті ж характеристики: після лімфотропної терапії практично не змінився, стосовно стану після лікування, а у групі порівняння погіршився на 1,2 бали (р<0,05). Узагальнений показник суб'єктивних відчуттів «власного здоров'я» у пацієнтів основної групи за бальною системою був меншим у 2,5 рази (р<0,05) стосовно групи порівняння (8,8±1,29 і 21,7±1,46 бала відповідно), що ілюструє не лише переваги лімфотропної терапії перед стандартною по зменшенню запалення у передміхуровій залозі, що послабляє чи ліквідує суб'єктивні ознаки захворювання безпосередньо після лікування, а й стабільно утримує стан ремісії у віддалений період.

Кількість рецидивів у віддалений період серед пацієнтів основної групи була меншою у 1,93 рази, ніж серед хворих групи порівняння: 20,9% та 40,3% відповідно. Найбільша частота загострень у основній групі мала місце після першого та на 2 рік, у той час як у групі порівняння основна кількість загострень проявилась у перший рік після лікування. Останнє свідчить про недостатню ефективність власне антибактеріальної терапії. У той час як рецидиви у більш віддалений період можуть говорити про інші чинники рецидиву, а саме: нове інфікування, порушення режиму і т. ін.

Одним із найважливіших чинників, які свідчать про ефективність лікування, є реабілітація репродуктивного здоров'я пацієнтів. Нами встановлено відновлення плідності у сім'ях реабілітантів. Доведено, що у сім'ях основної групи народилось у 2,3 рази більше дітей, ніж у сім'ях групи порівняння: у 37,9% та 16,2% відповідно.

Результати проведеного дослідження свідчать про позитивний вплив запропонованої методики лімфотропної терапії на морфологічні, функціональні та психологічні ланки патологічного процесу у пацієнтів на загострення хронічного бактеріального простатиту, що веде до швидкого зникнення хворобливих симптомів суб'єктивного і об'єктивного характеру. Зазначене стосується як соматичних, так і психологічних показників. Перераховане підтверджує переваги лімфотропної терапії перед стандартною стосовно безпосереднього впливу на запальний процес та на характер і якість реабілітації пацієнтів у віддалений період.

Ускладнень місцевого та загального характеру при проведенні лімфотропної терапії не було, а при стандартній терапії вони зустрілися у 17 (13,4%) пацієнтів (р<0,001). Зокрема, місцеві асептичні інфільтрати мали місце у 11 (8,7%) і вимагали застосування загальних протизапальних заходів та застосування розсмоктуючи препаратів. Загальні ускладнення зустрілись у 6 (4,7%) пацієнтів і мали алергічний характер у 4 (3,1%) та специфічний токсичний - у 2 (1,6%) хворих.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, особливостей діагностики і лікування хворих на хронічний бактеріальний простатит із застосуванням лімфотропної терапії, протизапальний ефект якої визначається покращанням показників секрету передміхурової залози, зменшенням набряку і збільшенням кількості лецитинових зерен у простаті, нормалізацією кровотоку і налагодженням психологічного стану хворих.

1. Розроблена власна методика лімфотропної терапії, показаннями до її проведення є ознаки хронічного простатиту, що виявляються на підставі клініко-лабораторних даних та результатів ультразвукового та доплерографічного досліджень. Протипоказаннями до лімфотропної терапії є гнійничкові захворювання шкіри та м`яких тканин стегна, непереносимість антибіотиків, онкологічні захворювання, гемофілія, тромбоцитопенія.

2. Лімфотропна терапія покращує функцію передміхурової залози, що проявляється достовірним збільшенням кількості лецитинових зерен у еякуляті порівнянно із традиційною терапією у 2 рази (Р < 0,05); збільшенням кількості живих сперматозоїдів на 3,8%, а у групі порівняння на 1,4%, зменшенням патологічних форм смертазоїдів на 6,7% у основній групі і на 3,5% - у групі порівняння. Кількість лейкоцитів у секреті передміхурової залози під впливом лімфотропної терапії зменшилась у хворих основної групі у 7,8 разів, а у хворих групи порівняння - у 2,1 рази, тобто зміна показників була суттєвішою у 3,7 рази.

3. Спостерігалось вибіркове накопичення антибіотика у передміхуровій залозі, за що свідчила зона затримки росту тест-культури під впливом секрету передміхурової залози при лімфотропному введенні ампіциліну на 5 добу, яка дорівнювала 29,3 ± 1,9 мм, а під впливом дії сироватки крові - 18,6 ± 2,1 мм (Р<0,001). При традиційному внутрішньом`язовому введенні ампіциліну під дією секрету передміхурової залози зона затримки росту тест-культури не спостерігалась, а при дії сироватки крові - вона становила 28,1 ± 2,3 мм (Р<0,001). За рахунок наведених чинників під впливом лімфотропної патогенетичної терапії уже на 2-3 добу зменшується інтенсивність суб`єктивних ознак захворювання, які ліквідуються на 4-5 добу. При стандартній терапії суб`єктивне покращання спостерігалось на 5-6 добу, закінчуючись до 10-14. Отже, мінімальна інгібіруюча високочутлива доза препарату (17-26 мм) мала місце лише при застосуванні лімфотропної терапії.

4. Встановлено непрямі ознаки набряку передміхурової залози, що говорить про ступінь її запалення. До цих ознак належать збільшення об`єму залози до 42,66 ± 1,56 - 43,18 ± 1,41 см³, зменшення максимальної швидкості кровотоку у центральній зоні в основній групі до 6,65 ± 0,089 см/сек, а мінімальної швидкості кровотоку - до 4,71 ± 0,71 см/сек. У периферійній зоні зменшувалась максимальна швидкість кровотоку у основній групі до 5,2 ± 1,07 см/сек. Зменшення мінімальної швидкості кровотоку та інших показників нагадувало такі у центральній зоні. Перераховані показники опосередковано свідчили за необхідність включення в склад антибактеріальної терапії патогенетичних засобів, що обґрунтовує доцільність динамічного променевого обстеження хворих на хронічний бактеріальний простатит.

5. Удосконалена методика доплерографічного обстеження передміхурової залози і запропонована «Шкала оцінки психологічних порушень», які необхідно застосовувати при первинному обстеженні хворих на хронічний бактеріальний простатит та динамічному спостереженні в процесі лікування.

6. У хворих на хронічний бактеріальний простатит під впливом лімфотропної антибактеріальної терапії загальна сума балів суб'єктивних клінічних показників за шкалою NIS-CPSI 1999, зменшується удвічі в порівнянні з традиційними методами лікування. Кількість рецидивів у віддалений період під впливом лімфотропної терапії зменшується до 20,9%, а при стандартній терапії - до 40,3%. Все це демонструє перевагу лімфотропної терапії перед стандартною і доводить можливість вирішення основної проблеми урології - покращання результатів діагностики і лікування хронічного бактеріального простатиту.

7. Психологічні порушення, виявлені у 74,5% хворих на хронічний простатит. Лімфотропна антибактеріальна терапія дозволила нормалізувати та покращити стан цих порушень у вірогідної більшості пацієнтів порівняно з традиційною терапією (12,1 ± 2,8% та 4,4 ± 1,8% відповідно), зменшити прояви у 31,8 ± 4,1% хворих проти 20,5 ± 3,5 % (Р < 0,05).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Альтернативним методом лікування загострень хронічного простатиту є запропонована методика лімфотропної терапії. Сутність останньої полягає у попередньому фізичному навантаженні на нижні кінцівки та м'якому масажі верхніх відділів стегна, після чого латеральніше від стегнових судин у м'язи медіального відділу стегна вводиться 64 од. лідази, а далі з інтервалом у 5 хв патогенетичні препарати: Но-шпа, гепарин, лідокаїн та антибактеріальний препарат у добовій дозі. При позитивному клінічному ефекті, незважаючи на результати чутливості мікрофлори до антибіотиків, курс терапії продовжується і закінчується стартовим антибактеріальним препаратом. У разі відсутності клінічного ефекту проводять заміну стартового антибіотику на визначений антибіограмою. Процес лікування контролюється шляхом динамічного спостереження за передміхуровою залозою ультрасоноскопічно та з а допомогою доплерографії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шевченко В.П. До проблеми сучасного простатиту /Шевченко В.П., Мажед Ейса Маді, Пащенко В.П., П'ятикоп Г.І. //Вісник Сумського державного університету. 2003. № 7(53). С. 72-75. Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку та аналіз результатів, підготував статтю до друку.

2. Дужий І.Д. До діагностики хронічних простатитів / Дужий І.Д., Маді Мажед Ейса, Пащенко В.М. // Вісник Сумського державного університету. 2004. № 7(66). С. 92-95. Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, підготував статтю до друку.

3. Дужий І.Д. Динаміка розмірів та об'єму передміхурової залози при лімфотропній терапії простатиту / Дужий І.Д., Мажед Маді Ейса, Стахович Н.Ф. //Актуальні питання медичної науки та практики: Зб.наук.праць. Вип. 67. Кн. 2. Запоріжжя, 2004. С. 26-29. Здобувачу належить організація дослідження, аналіз літературних джерел, підготовка статті до друку.

4. Дужий І.Д. Вплив лімфотропної терапії на розміри та кровопостачання селезінки при лікуванні хронічного простатиту / Дужий І.Д., Маді Мажед Ейса, Дужа-Еластал О.І., Зінчук В.Д. // Вісник Cумського державного університету. 2004. № 11 (70). С. 52-56. Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, аналіз літературних джерел, підготував статтю до друку.

5. Дужий І.Д. Досвід застосування лімфотропної терапії при хронічному простатиті / Дужий І.Д., Маді Мажед Ейса, Мадяр В.В. // Вісник Cумського державного університету. 2005. № 7(79). С. 53-56. Здобувач самостійно розробив план дослідження, зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку.