Вплив малоінтенсивного іонізуючого випромінювання на паренхіматозні органи собак

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. На організм людини і тварин одночасно діє комплекс різних екологічних чинників (Лось И.П., 1993; Казаков С.В., 2004). Техногенне забруднення навколишнього середовища хімічними та радіоактивними елементами негативно впливає на стан здоров'я людей та тварин (Пинчук В.Г., 1991; Бодаченко Т.П., 2002; Brechignac F., 2003; Серкіз Я.І., 2006).

Однією із глобальних катастроф людства є аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Радіоактивні сполуки, що мають високу концентрацію, здатні накопичуватися у продуктах харчування і діяти на живі організми, спричинюючи зовнішнє та внутрішнє опромінення (Коваленко А.Н., 1998; Серкіз Я.І., 2006). Проблемі впливу іонізуючого випромінювання в межах високих та середніх доз присвячена значна кількість робіт (Барабой В. А., 1991; Руднев М.И., 1992; Гофман Д., 1994). Однак тривала дія низьких доз радіації, особливо її кумулятивний ефект, вивчений недостатньо.

До теперішнього часу у фахівців-радіобіологів немає єдиної відповіді щодо механізму впливу “малих доз” радіації на організм ссавців. Деякі вчені стверджують про їх негативний ефект, інші - про високу біологічну активність (Колос Ю.О., 1996; Bonner W.M., 2001).

Тому дослідження хронічного впливу малих доз іонізуючого випромінювання на гістоархітектоніку та морфометричні показники паренхіматозних органів є актуальними.

Мета і задачі досліджень. З'ясувати вплив низьких доз радіації на гістоструктуру паренхіматозних органів собак.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

? визначити рівень забрудненості радіонуклідами територій, приміщень, де утримувались дослідні і контрольні тварини;

? визначити рівень забруднення радіонуклідами продуктів, які входили до раціону собак контрольної та дослідної груп;

? визначити питому активність органів контрольних і дослідних тварин;

? з'ясувати гістоструктуру та провести морфометричний аналіз паренхіматозних органів клінічно здорових собак, вирощених на умовно чистій щодо радіоактивного забруднення територіях;

? дослідити особливості структурних змін паренхіматозних органів у клінічно здорових собак за умови дії іонізуючого випромінювання;

? з'ясувати ультраструктуру клітин легенів та печінки клінічно здорових тварин, вирощених в умовно чистій та забрудненій радіонуклідами зонах.

1. Вибір напрямів досліджень. Матеріал та методи виконання роботи

Дослідження проводили впродовж 2003-2010 рр. на кафедрі анатомії і гістології Житомирського національного агроекологічного університету. У роботі були обрані наступні напрями та етапи досліджень.

Перший етап - радіологічна оцінка раціону та місцевості, де утримувались контрольні і дослідні тварини; другий - клінічне обстеження тварин контрольної та дослідної груп; третій ? проведення мікроскопічних, ультрамікроскопічних та морфометричних досліджень паренхіматозних органів контрольних та дослідних собак; четвертий - аналіз та узагальнення результатів досліджень.

Для проведення експериментальних досліджень було сформовано контрольну і дослідну групи клінічно здорових безпородних собак двох вікових підгруп (у кількості 10 гол. у кожній підгрупі): цуценята 2-місячного віку і статевозрілі собаки віком 3-4 років. Дослідних тварин утримували в зоні гарантованого добровільного відселення, що відноситься до 3 - ї зони радіоактивного забруднення (с. Ігнатпіль Овруцького району, Житомирської області). Собак контрольної групи утримували на території відносно чистій щодо радіоактивного забруднення (м. Житомир).

Клінічне обстеження тварин проводили за загальноприйнятими методами.

Всі дослідження проводились з дотриманням загальних принципів, ухвалених на I Національному конгресі з біоетики (м. Київ, 2001).

Для гістологічних та ультрамікроскопічних досліджень відбирали паренхіматозні органи (серце, печінку, легені і нирки) від клінічно здорових собак з умовно чистої щодо радіоактивного забруднення зони та вирощених у 3-й зоні радіоактивного забруднення.

Дані про ступінь забруднення радіонуклідами кормів, величину експозиційної дози на територіях Овруцького району та м. Житомир (місця утримання, вигульні майданчики) отримували, використовуючи прилади: геологорозвідувальний сцинтиляційний гамма-радіометр СРП-88Н, “Припять”, РУГ-91, “Адані” та РУБ-Р згідно з методиками. Питому активність паренхіматозних органів за цезієм-137 визначали за допомогою гамма-спектрометра АК-1 з детекторними кристалами ИаІ 63 x 63 мм. Визначення стронцію-90 у паренхіматозних органах проводили за загальноприйнятою методикою - озолення тканин (серця, легень, печінки та нирок) при температурі +600°С в муфельних печах до білого кольору, залишок досліджували атомно-абсорбційним методом на спектрофотометрі С-302 (Коваленко Л.И. 1987; Ковальський О.В., 1993).

Для гістологічних досліджень відбирали шматочки матеріалу товщиною не більше 5 мм та фіксували в 10 %-му розчині нейтрального формаліну. Потім зневоднювали в спиртах зростаючої міцності, після чого заливали у парафін (Горальський Л.П., Хомич В.Т., Кононський О.І., 2005). Зрізи виготовляли на санному мікротомі МС-2 товщиною до 10 мкм. Для фарбування гістозрізів використовували загальноприйняті і спеціальні гістологічні методи. Для вивчення морфології клітин і тканин, отримання оглядових препаратів застосовували фарбування зрізів гематоксиліном Ерліха, Караці і еозином та за методом Ван-Гізон. Морфометричні дослідження проводили згідно з рекомендаціями, викладеними у посібнику (Горальсь-кий Л.П., Хомич В.Т., Кононський О.І., 2005).

Відбір матеріалу для електронномікроскопічних досліджень легенів та печінки проводили згідно із рекомендаціями, запропонованими у посібнику Горальського Л.П., Хомича В.Т., Кононського О.І. (2005). Ультратонкі зрізи (50-60 нм), виготовляли на ультрамікротомі LKB (Швеція) Tesla BS-490A, монтували на мідні бленди d=1мм, контрастували розчинами ураніл-ацетату і цитрату свинцю за Рейнольдсом та вивчали за допомогою електронного мікроскопа ПЕМ-125К з відеокамерою DX 2, KAPPA з наступним фотографуванням при збільшенні (у 6400; 8000 та 10000 раза).

Мікрофотографування гістологічних препаратів здійснювали за допомогою відеокамери CAM V200, умонтованої в мікроскоп Micros МС-50, та цифрового фотоапарата. Цифрову обробку даних проводили-варіаційно статистичними методами, вірогідність визначали за критерієм Ст'юдента. Усі розрахунки проводили на персональному комп'ютері з використанням редактора електронних таблиць “Microsoft Excel”та текстового редактора “Microsoft Word”.

2. Результати досліджень та їх аналіз

Радіологічна оцінка місцевості, де народилися і утримувались контрольні і дослідні тварини. Середня потужність експозиційної дози гамма-випромінювання у м. Житомир, де утримувались контрольні тварини в стаціонарних вольєрах, сягала 10?18 мкР/год, за межами вольєру - 11?15 мкР/год. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання, де утримувались дослідні тварини у вольєрах, становила 36?46 мкР/год, на вигульних майданчиках ? 35?43 мкР/год, що втричі перевищувала аналогічний показник з умовно чистої зони щодо радіоактивного забруднення.

Питома активність продуктів раціону за цезієм-137 для цуценят, вирощених у 3-й зоні радіоактивного забруднення, в шість разів перевищувала такий показник у тварин з умовно чистої щодо радіоактивного забруднення зони і становила 54,3? 81 Бк/кг та 8?12 Бк/кг відповідно.

У статевозрілих собак дослідної групи показники питомої активності раціону за цезієм-137 у 5 разів перевищували такі значення контрольних тварин та становили 290?435 Бк/кг.

Питома активність паренхіматозних органів собак за цезієм-137 і стронцієм-90. Тривале утримання собак у 3-й зоні радіоактивного забруднення, годівля їх кормами місцевого походження призвели до збільшення питомої активності за цезієм-137 серця, печінки, легенів та нирок. За результатами досліджень, найвища питома активність відмічається у легенях - 36,25 Бк/кг та серці - 39,25 Бк/кг, що у 9 і 4,6 разів відповідно більша (р?0,001), ніж у тварин контрольної групи. Нижчу питому активність мали печінка та нирки, яка у 3,3 та 2,6 разів відповідно перевищувала показник контролю (р?0,001).

З усіх паренхіматозних органів найвищу питому активність за стронцієм-90 виявляли у серці (20,43 ± 0,48 Бк/кг), що в 4 рази (р?0,001) більша, ніж у собак контрольної групи. Питома активність легень собак дослідної групи у 2 рази перевищувала (р?0,001) такий показник у контролі. Питома активність печінки та нирок собак, які перебували на забрудненій радіонуклідами території у 1,6 та 1,5 рази була вищою (р?0,001), ніж у тварин з умовно чистої щодо радіоактивного забруднення зони.

Поглинання організмом радіонуклідів залежить від віку тварин, фізіологічного стану. Так, у цуценят, яких утримували на території забрудненій радіонуклідами питома активність паренхіматозних органів була нижчою, за таку статевозрілих собак і знаходилась у межах від 1,91 до 3,2 Бк/кг. Річна еквівалентна доза іонізуючого випромінювання, яку отримували дослідні тварини, була однаковою у цуценят і статевозрілих собак та становила 3,41 мЗв, що перевищує на 35,0 % дозу опромінення тварин з умовно чистої зони.

Гістологічна характеристика органів собак, вирощених в умовно чистій зоні щодо радіоактивного забруднення. Мікроскопічна структура міокарда собак сформована із серцевих м'язових клітин - кардіоміоцитів, які з'єднуються між собою своїми кінцями за довгою віссю, формуючи структури, подібні до м'язових волокон. Ядра кардіоміоцитів великі, знаходяться у центрі клітин. Між м'язовими волокнами містяться прошарки пухкої сполучної тканини. Товщина кардіоміоцитів (8,3 ± 0,05 мкм) та об'єм їх ядер (135,7 ± 2,6 мкмі) у цуценят достовірно (р?0,001) менші відносно таких показників статевозрілих собак: 13,1 ± 0,18 мкм та 174,94 ± 4,65 мкмі відповідно.

Легені у собак поділені глибокими вирізками на 5 часток. Кожна частка складається із легеневих часточок пірамідальної форми. Легеневі часточки представлені ацинусами, які побудовані із альвеолярних бронхіол І, ІІ, ІІІ порядків, альвеолярних ходів, мішечків, стінка яких побудована із альвеол різного розміру.

Проведений аналіз морфометричних показників легенів собак контрольної групи свідчить, що середній об'єм альвеол у групі цуценят у два рази (29,3 ± 8,3 тис. мкм3) менший (р?0,001) від об'єму альвеол у групі статевозрілих собак (58,7 ± 5,5 тис. мкм3). Дихальна частина легенів більш розвинена у цуценят, ніж у статевозрілих собак, і становить 34,9 ± 0,72 % та 28,1 ± 0,8 % відповідно.

За результатами ультрамікроскопічних досліджень альвеолоцити I типу представляють майже 95 % всіх альвеолоцитів легеневої паренхіми і вистеляють більшу частину поверхні альвеол. Ядерний матрикс має зернисту структуру різної електронної щільності. Видовжене ядро містить одне, рідко кілька ядерець. Ближче до ядра в невеликій кількості зосереджені мітохондрії овальної форми, комплекс Гольджі та поодинокі цистерни ендоплазматичного ретикулума, де локалізуються в незначній кількості рибосоми. Цитоплазма альвеолоцитів I типу на своїй поверхні містить мікроворсинки, які спрямовані у просвіт альвеоли.

Альвеолоцити II типу крупніші та локалізуються поодиноко, інколи - групами. В апікальній частині їх цитоплазми містяться численні мікротрубочки та мікрофібрили, які формують цитоскелет клітини. Ядро невелике, округлої форми, ядерний хроматин рівномірно локалізований у нуклеоплазмі. Двошарова ядерна оболонка чітко контурована. Поліморфні мітохондрії виявляються навколо ядра і в центральній частині цитоплазми. Ендоплазматичний ретикулум представлений комплексом вузьких канальців, на яких міститься велика кількість рибосом. По всій цитоплазмі виявляються поодинокі рибосоми.

Морфометричні показники печінки статевозрілих собак відрізнялися від цуценят. Так, у цуценят середній об'єм гепатоцитів та їх ядер на 7,4 та 8,6 % відповідно менші від таких статевозрілих собак. Ядерно-цитоплазматичне відношення клітин печінки у цуценят, навпаки, більше на 8,8 %, ніж у дорослих собак (0,145 ± 0,003 та 0,128 ± 0,012 ум. одиниць).

Ультраструктурна будова гепатоцитів тварин контрольної групи характеризується великим вмістом клітинних органел - мітохондрій та первинних лізосом. Ядра клітин великі, чітко контуровані, з добре вираженою мембраною. Ядерний хроматин рівномірно розміщений у каріоплазмі, має середню електронну щільність. Навколо ядра зосереджена велика кількість поліморфних мітохондрій, які щільно оточені цистернами гранулярного ендоплазматичного ретикулуму.

Паренхіма нирок собак чітко розмежована на кіркову та мозкову речовини. У цуценят товщина кіркової частини займає 20?30 % площі зрізу, у статевозрілих собак - 40-50 %. Звивисті ниркові канальці, які виявляються у кірковій речовині, являють собою сукупність епітеліальних клітин, розташованих в один шар на базальній мембрані у вигляді круглих або овально-подовжених структур. За результатами морфометричних досліджень середня площа ниркових тілець, судинних клубочків та просвіту капсули у цуценят менша (р?0,001) на 6,6, 7,0 та 5,0 % відповідно показників статевозрілих собак.

Морфофункціональні зміни органів собак за дії іонізуючого випромінювання. Мікроскопічно міокард цуценят дослідної та контрольної груп сформований з кардіоміоцитів, що мають подібну будову. У дослідних статевозрілих собак спостерігали фрагментацію м'язових волокон міокарда, зменшення товщини кардіоміоцитів. В окремих місцях виявляли атрофічно змінені волокна та поліморфізм ядер.

Морфометричними дослідженнями міокарда дослідних тварин підтверджено зміни атрофічного характеру, що проявлялись зменшенням (р?0,001) товщини м'язових волокон міокарда та об'єму ядер кардіоміоцитів (табл. 1).

Таблиця 1. Морфометричні показники міокарда собак контрольних та дослідних груп (М±m; n=10)

Примітка: *** ? р?0,001 - по відношенню до контрольної групи.

Найбільш чутливим структурним елементом легенів до дії іонізуючого випромінювання є аерогематичний бар'єр. При цьому епітеліоцити альвеол більш реагують на вплив зовнішнього опромінення, а ендотелій капілярів - на внутрішнє опромінення, спричинене кумулятивною дією радіонуклідів (Гродзинський Д.М., 2000; Федорцева Р.Ф., 2003).

За результатами наших досліджень встановлено, що абсолютна маса легенів цуценят дослідної групи мала тенденцію до збільшення (44,3 ± 4,87 г) відносно контрольних тварин (39,1 ± 2,96 г). Відносна маса органа на 8,6 % перевищувала даний показник контрольних цуценят і становила 2,49 ± 0,20 %. У статевозрілих собак дослідної групи абсолютна маса органа дорівнювала 175,85 ± 8,60 г, відносна - 1,20 ± 0,06 %, що на 9,0 % менше, ніж у тварин контрольної групи, у яких абсолютна і відносна маса легень становила 194,1 ± 13,68 г та 1,23 ± 0,08 % відповідно.

При гістологічному дослідженні легенів собак дослідної групи форма альвеол була мінливою, їх стінка потовщена за рахунок набряку інтерстицію, альвеолярні ходи звивисті. Кровоносні судини, що у великій кількості зосереджені у паренхімі легеневої тканини навколо бронхіол та дрібних бронхів, були розширені, кровонаповненні, навколо частини з яких реєстрували не сильно виражений периваскулярний набряк. Зустрічались ділянки ураження паренхіми у вигляді вогнищ ателектазу.

У результаті порушення гістологічної будови органа середній об'єм альвеол у статевозрілих собак дослідної групи достовірно (р?0,001) зменшувався по відношенню до такого показника у контрольних тварин. Внаслідок цього, спостерігається достовірне (р?0,001) зменшення дихальної площі легень по відношенню до сполучнотканинної.

За результатами електронномікроскопічних досліджень легенів собак дослідної групи були підтверджені спостереження, які виявляли на світлооптичному рівні. При цьому відмічали зміни, які проявлялись перебудовою клітин епітелію альвеол та інтерстицію.

В ультраструктурі альвеолярного епітелію спостерігали вакуолізацію і набряк цитоплазми альвеолоцитів I типу, що призводило до зміни їх поверхні у вигляді "вітрилоподібних виступів". Поряд з цим, в альвеолоцитах I типу відмічали помітне розширення їх міжклітинних контактів. У деяких альвеолоцитах ядра вздовж свого периметру мали вип'ячування та інвагінації. Каріолема таких ядер була потовщеною і розшарованою. Ядерний хроматин локалізувався нерівномірно, матрикс був середньої електронної щільності. В альвеолоцитах, які мали незначну товщину цитоплазми, поблизу ядра містились мітохондрії. Останні були невеликих розмірів, мали добре контуровану оболонку і гомогенний матрикс, у якому не чітко були помітні кристи. В цитоплазмі альвеолоцитів відмічали появу гранул ліпофусцину, що може свідчити про переважання в клітинах процесів автооксидації й пероксидації, які направлені на забезпечення клітин енергією в умовах дефіциту кисню, що може бути спричинено тривалим впливом на організм малоінтенсивного іонізуючого випромінювання.

Абсолютна і відносна маса печінки у групі дослідних і контрольних цуценят була майже однаковою. Водночас, у статевозрілих собак дослідної групи відносна маса органа була вірогідно (р?0,01) більшою, у порівнянні з контролем. Це можна пояснити вираженими явищами стазу в паренхімі, що в подальшому підтверджено мікроскопічними дослідженнями.

У собак, вирощених у 3-й зоні радіоактивного забруднення, спостерігали порушення організації печінкових балок. Виявлялись різноманітні поліморфні ушкодження гепатоцитів.

В окремих випадках, в полі зору мікроскопу спостерігали гепатоцити з неоднаковою щільністю цитоплазми. Цитоплазма таких гепатоцитів мала ознаки жирової та гідропічної дистрофії. Ядра були вакуолізовані, ядерний хроматин розташовувався ближче до периферії ядра. В деяких випадках гепатоцити знаходились в стані некрозу. В таких клітинах виявляли зруйновані (пікнотичні) ядра, або ж їх відсутність. У портальних трактах виявляли лімфоцитарну інфільтрацію.

У результаті проведених морфометричних досліджень встановлено, що у двомісячних цуценят дослідної групи середній об'єм гепатоцитів достовірно (р?0,001) на 8,6 % більший від такого показника цуценят контрольної групи. Середній об'єм ядер гепатоцитів у дослідних і контрольних цуценят майже однаковий і відповідно дорівнює 93,61 ± 1,78 мкмі та 90,05 ± 0,94 мкмі. Ядерно-цитоплазматичне відношення при цьому становило: у дослідній групі цуценят ? 0,132 ± 0,024 ум. од., у контрольній - 0,145 ± 0,003 ум. од.

Середній показник об'єму гепатоцитів у групі дослідних статевозрілих собак зростає на 65,0 %, а об'єм ядра збільшується на 38,0 %, порівняно до таких показників контрольної групи. Відповідно, у дослідній групі тварин ядро займає 18,6 % від об'єму гепатоциту, тоді як у контрольній групі тварин ядро гепатоциту займає всього 10,9 % об'єму цитоплазми. Як результат - ядерно-цитоплазматичне відношення у групі дослідних тварин у два рази вище за показники контрольних (табл. 2).

Таблиця 2. Морфометричні показники гепатоцитів печінки собак (М±m, n=10)

Примітки: * - P?0,05; *** - P?0,001 - по відношенню до контрольної групи.

За результатами ультрамікроскопічних досліджень клітин паренхіми печінки дослідних тварин відмічено виражені зміни деструктивного характеру, із прогресуючими ознаками дистрофічних процесів, які виявлено при світловій мікроскопії. Більшість гепатоцитів характеризуються великими розмірами, ядрами округлої форми. В деяких гепатоцитах спостерігали зміну форми ядра, що може свідчити про його гіперфункцію, як компенсаторно-пристосувальну реакцію на дію малоінтенсивного іонізуючого випромінювання. Ядерний хроматин був конденсований і мав середню електронну щільність. Зустрічалися гепатоцити, ядерний хроматин яких переважно був у деконденсованому стані. Каріолема розшарована, місцями з невеликими ділянками лізису ядерної оболонки.

Цитоплазма гепатоцитів мутна, містить значну кількість гідропічних вакуолей, піноцитозних пухирців і незначну кількість органел загального призначення (рис. 8). Мітохондрії знаходяться в стані набухання, їх оболонка місцями витончена і містить лізовані зони. Мітохондріальний матрикс електроннощільний, у ньому зосереджена незначна кількість деструктованих крист, розташованих біля краю внутрішньої оболонки мітохондрій.

Виражені зміни гранулярного ендоплазматичного ретикулуму проявляються у вигляді нерівномірного розширення цистерн, які набувають вигляду великих вакуолей з електроннопрозорим матриксом.

За результатами досліджень гістоструктура нирки у тварин, вирощених на забрудненій радіонуклідами території, була подібна до такої, як у тварин з умовно чистої зони. Однак відмічали зміни у кірковій речовині, що найчастіше проявлялись помірним кровонаповненням судин. В окремих місцях зустрічались множинні крововиливи в кірковій і мозковій речовині. У більшості тварин дослідної групи відмічали суттєві зміни у будові нефронів. В полі зору мікроскопу поряд з невеликою кількістю гіпертрофованих ниркових тілець, розміщувались атрофовані, які мали зменшений та зморшкуватий судинний клубочок (рис. 9). Епітеліоцити проксимальних і дистальних канальців містили прозору цитоплазму із дрібнозернистими включеннями, що вказувало на наявність дистрофічних процесів. В окремих випадках виявляли зменшення просвіту звивистих канальців внаслідок набряку епітеліоцитів, в інших випадках, навпаки, просвіт епітеліальних канальців був помітно розширений і заповнений десквамованими епітеліоцитами.

Середня площа ниркових тілець та судинних клубочків у цуценят дослідної групи у відношенні до контрольної зменшується. Площа просвіту капсули ниркових тілець у дослідній групі тварин більша (р?0,01), ніж у цуценят, вирощених в умовно чистій зоні, щодо радіоактивного забруднення та дорівнює 0,72±0,03 тис. мкмІ.

У статевозрілих собак, які постійно утримувались на забрудненій радіонуклідами території середня площа ниркових тілець та судинних клубочків зменшується (р?0,01), (р?0,001) відповідно на 23 та 35 %, просвіт капсули Шумлянського-Боумена зростає (р?0,01) на 19,0 %.

Середній об'єм ниркових тілець у цуценят дослідної групи (128,3±4,83 тис. мкмі) менший, ніж у контрольній (141,3±5,18 тис мкмі). У статевозрілих собак, які постійно утримувались на забрудненій радіонуклідами території, у порівнянні з контролем, цей показник достовірно (р?0,05) зменшується і становить 719,1±40,3 тис. мкм3, у контрольних тварин - 924,7±53,7 тис. мкм3. Кількість ниркових тілець на умовну одиницю площі у тварин дослідної групи, навпаки, зростає та становить 23,4±0,3 одиниць.

Висновки

паренхіматозний гістоструктура морфометричний радіоактивний

У дисертаційній роботі на основі комплексних досліджень із застосуванням радіологічних, анатомічних, гістологічних, електронномікроскопічних, морфометричних та статистичних методів з'ясовано структурну організацію паренхіматозних органів (серце, легені, печінка, нирки) клінічно здорових собак, вирощених в умовно чистій та забрудненій радіонуклідами територіях. Це дало змогу встановити структурні зміни на субклітинному, клітинному, тканинному та органному рівнях, ступінь виразності яких залежить від терміну перебування тварин на забрудненій радіонуклідами території.

1. За результатами радіологічних досліджень у статевозрілих собак найвищу питому активність за цезієм-137 виявлено у легенях та серці, що у 9 і 4,6 разів відповідно вища (р?0,001), ніж у тварин контрольної групи, у печінці та нирках у 3,3 та 2,6 рази більша (р?0,001) за показник контролю. Найвищу питому активність за стронцієм-137 виявлено у серці, що в 4 рази перевищує (р?0,001) показник статевозрілих тварин контрольної групи, в легенях - в 1,8 та печінці - в 1,6 рази (р<0,001). У нирках дослідних собак показник питомої активності був найнижчим і лише у 1,5 рази (р<0,001) перевищував показник контролю.

2. Дія тривалого малоінтенсивного іонізуючого випромінювання на організм дослідних собак проявляється кількісними змінами гісто- та цитоструктур органів: у міокарді зменшенням товщини кардіоміоцитів, у легенях - зменшенням респіраторної частини та збільшенням сполучнотканинної основи, у печінці - збільшенням об'єму гепатоцитів та ядерно-цитоплазматичного відношення, у нирках - зменшенням об'єму ниркових клубочків, площі судинних клубочків та збільшенням просвіту капсули.

3. Утримання статевозрілих собак у 3-й зоні радіоактивного забруднення супроводжується фрагментацією м'язових волокон міокарда, у деяких випадках дистрофічними змінами кардіоміоцитів, пікнозом їх ядер та початком розвитку атрофічних процесів, на що вказують морфометричні дослідження.

4. У легенях собак статевозрілого віку за впливу малоінтенсивного іонізуючого випромінювання відбуваються виражені мікроскопічні зміни, які проявляються набряком інтерстицію, застійними явищами в мікроциркуляторному руслі легенів, в окремих випадках, ураженням паренхіми у вигляді ателектазу, потовщенням міжальвеолярних перегородок внаслідок набряку і розростання сполучнотканинних елементів інтерстиціальної тканини.

5. Ультрамікроскопічні зміни альвеолоцитів за впливу малоінтенсивного іонізуючого випромінювання характеризуються зміною поверхні у вигляді “вітрилоподібних виступів”, вакуолізацією і набряком цитоплазми, ознаками виснаження енергетичних систем клітин, які проявляються виразними змінами мітохондрій (вакуолізація, просвітлення матриксу, локальне або повне пошкодження зовнішньої мембрани та подальший лізис), розвитком дистрофічних змін (гідропічна дистрофія та накопичення ліпофусцину), а також наявністю вогнищ конденсації хроматину в різних ділянках ядра.

6. У печінці дослідних собак, у результаті інтегральної дії зовнішнього опромінення та інкорпорованих в органі радіонуклідів, відбуваються зміни, що проявляються порушенням балочної будови печінкових часточок, розвитком жирової та гідропічної дистрофії, в окремих випадках - некробіотичними процесами гепатоцитів.

7. Постійне малоінтенсивне іонізуюче випромінювання впливає на ультрамікроскопічну будову гепатоцитів, що проявляється помутнінням цитоплазми, наявністю великої кількості гідропічних вакуолей і зменшенням органел загального призначення. Мітохондрії гепатоцитів знаходяться в стані набухання, їх оболонка місцями витончена і містить лізовані зони. В клітинах печінки, як наслідок адаптаційно-компенсаторних реакцій на дію опромінення, відмічається поява гепатоцитів, ядра яких знаходяться у стані гіперфункції, зростає кількість мітохондрій та вторинних лізосом.

8. У нирках собак дія малоінтенсивного іонізуючого випромінювання призводить до змін, що проявляються помірним кровонаповненням судин різного калібру, крововиливами у кірковій та мозковій речовині, зменшенням просвіту звивистих ниркових канальців внаслідок набряку епітеліоцитів.

Пропозиції виробництву.

1. Основні положення дисертаційної роботи можуть бути використані для написання відповідних розділів підручників, довідників з питань впливу іонізуючого випромінювання на організм тварин.

2. Одержані результати кількісної та якісної характеристики будови паренхіматозних органів на мікроскопічному та ультрамікроскопічному рівнях необхідно використовувати у викладанні відповідних розділів морфології на факультетах ветеринарної та гуманної медицини, біологічних факультетах вищих навчальних закладів III?IV рівнів акредитації.

3. Результати досліджень за впливу малоінтенсивного іонізуючого випромінювання на паренхіматозні органи собак пропонуємо враховувати для діагностики системних порушень, аналізу та інтерпретації кількісних змін органних структур організму, в процесі його розвитку та під впливом негативних факторів зовнішнього середовища.

Література

1. Гістоархітектоніка органів і тканин собак, що утримувались на радіоактивно забрудненій території / Л.П. Горальський., В.П. Фасоля, О.Ф. Дунаєвська, З.В. Хоменко, І.Ю. Горальська // Вісник Державного агроекологічного університету. - Житомир, 2004. - № 2 - С. 75-79.

2. Дунаєвська О.Ф. Характеристика гематологічних показників собак, що утримувались на забрудненій радіонуклідами території / О.Ф. Дунаєвська, З.В. Хоменко // Вісник Сумського національного аграрного університету. - Суми, 2005. - № 1-2 (13-14). - С. 14?16.

3. Хоменко З.В. Зміни у гістологічній будові нирки собак під впливом малоінтенсивного іонізуючого випромінювання / З.В. Хоменко // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького. ? Львів, 2008. - Т. 10, № 3 (38), ч. 2. - С. 232-235.

Размещено на Allbest.ru