Хірургічна тактика лікування хворих на гострий холецистит

Лікування хворих на гострий холецистит шляхом наукового обґрунтування і впровадження диференційованої хірургічної тактики з використанням малоінвазивних технологій. Формування клінічних груп з визначенням обсягу клініко-інструментального обстеження.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.07.2015
Размер файла 670,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика

УДК 616.381-007.274+089.853(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора медичних наук

Хірургічна тактика лікування хворих на гострий холецистит

14.01.03 -- хірургія

Каштальян Михайло Арсеньєвич

Київ -- 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий консультант: заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор ГЕШЕЛІН Сергій Олександрович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри загальної хірургії холецистит хірургічний малоінвазивний

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор БІЛИЙ Володимир Якович, Українська військово-медична академія МО України, професор кафедри військової хірургії

академік АМН України, доктор медичних наук, професор ПАВЛОВСЬКИЙ Михайло Петрович, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри хірургії № 1

доктор медичних наук, професор НИЧИТАЙЛО Михайло Юхимович, Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова АМН України, завідувач відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу

Захист відбудеться «26» квітня 2010 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.08 Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України
(м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).

Автореферат розісланий «____» ___________ 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. мед. н., доцент М. М. Гвоздяк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У світі зростає кількість хворих на гострий холецистит (ГХ), який у структурі гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини посідає одне з провідних місць (Русін В. І. і співавт., 2001; Кривцов Г. А. и соавт., 2006; Borzellino G. et al., 2006). Це дозволяє характеризувати захворюваність на ГХ як «тиху епідемію» ХХI століття (Кузнецов Н. А. и соавт., 2003; Майстренко Н. А. и соавт., 2007; Федоров A. В. и соавт., 2008). Летальність серед хворих на ГХ становить 4,1-7,3 %, а у пацієнтів похилого і старечого віку сягає 7,8-12,0 % (Ковальчук Л. Я. і співавт., 1997; Бобров О. Е. и соавт., 2008; Guerriero O. et al., 2008).

Основним методом лікування хворих на ГХ є хірургічний, але уявлення про терміни виконання холецистектомії від початку нападу склалися ще до появи лапароскопічних технологій (Королев Б. А., Пиковский Д. Л., 1985, 1990; Белый В. Я. и соавт., 1998; Добровольский С. Р. и соавт., 2006; Papi C. et al., 2003). Дотепер оптимальним терміном операції в гострому періоді вважаються перші 72 год, коли перифокальний запальний інфільтрат ще не сформувався (Захараш М. П. и соавт., 2007; Березницкий Я. С. и соавт., 2009; Catani M. et al., 2008; Chang T. C. et al., 2009; Gonzбlez-Rodrнguez F. J. et al., 2009). До найбільш небезпечних зараховують операції, які виконані в гострому періоді пізніше 72 год від початку нападу за ознак гострого запалення, коли сформований інфільтрат утруднює орієнтування та препарування тканин (Павловський М. П. і співавт., 2007; Uchiyama K. et al., 2004).

Найменш ризикованими вважаються операції, відтерміновані на «холодний період», коли клініко-лабораторні ознаки ГХ відсутні (Кондратенко П. Г. и соавт., 2005; Yadav R. P. et al., 2009). Оптимальні терміни операції після стихання ознак ГХ коливаються в межах від 5 діб до 3 міс. і більше (Пиковский Д. Л., 1988; Stojanovic D. et al., 2006; Chang T. C. et al., 2009; Farooq T. et al., 2009). З цим не погоджуються деякі автори, на думку яких тривале консервативне лікування призводить до підвищення кількості ускладнень, технічних труднощів і збільшує терміни лікування хворих на ГХ (Кочуков В. П., 2006; Wolf A. S. et al., 2009). Таким чином, єдині погляди щодо визначення оптимального терміну виконання операції з приводу ГХ відсутні, і хірурги користуються різними підходами до визначення цих термінів (Бойко В. В. и соавт., 2007; Иващенко В. В. и соавт., 2005).

Після того як у 1987 р. були виконані перші лапароскопічні холецистектомії (ЛХЕ) (Welty G. et al., 2002; Giger U. et al., 2004; Litwin D. E., Cahan M. A., 2008), настала ера лапароскопічних втручань (Лохвицкий С. В. и соавт., 2004; Ничитайло М. Ю. і співавт., 2009; Troidl H., 1999).

Висока діагностична цінність лапароскопії, відносна технічна простота виконання ЛХЕ, менші ушкодження передньої черевної стінки порівняно з відкритою холецистектомією (ВХЕ) сприяли тому, що більшість хірургів визнали лапароскопічні технології методом вибору у хірургічному лікуванні цієї категорії хворих. Але широке впровадження ЛХЕ призвело до появи низки нових ускладнень, зокрема, збільшення частоти травмування загальної жовчної протоки (Стрекаловский В. П. и соавт., 2001; Ничитайло М. Е., Скумс А. В., 2006; Ермолов А. С. и соавт., 2007; Welty G. et al., 2002; Giger U. et al., 2004).

Незважаючи на значну вартість ЛХЕ, її перевагами вважають меншу тривалість стаціонарного лікування та періоду реабілітації (Брискин Б. С., Ломидзе О. В., 2005). Розвиток сучасних технологій і клінічний досвід привели до реалізації принципів «хірургії однієї доби» (Jain P. K. et al., 2005; Chieh Kow A. W. et al., 2008; Tenconi S. M. et al., 2008) і навіть до виконання ЛХЕ в амбулаторних умовах (Cassinotti E. et al., 2008; Isola A. et al., 2008; Ali A. et al., 2009; Briggs C. et al., 2009).

До переваг лапароскопічного доступу належить і косметичність, що привело до розробки NOTES-технологій (Natural Orifice Transluminal Endoscopic Surgery) -- хірургії через природні отвори (Байдо С. В., Дудченко М. А., 2007; Грубник В. В., Грубник Ю. В., 2007; Guo W. et al., 2008; Feussner H. et al., 2009; Gerdes B. et al., 2009; Hong T. H. et al., 2009), але, на думку більшості авторів, хірургічні втручання через порожнинні органи значно підвищують ризик виникнення ускладнень (Sharmiyeh W., Wayand W., 2004; Abbas Fehmi S. M., Kochman M. L., 2009; Song S. et al., 2009).

Усі переваги малоінвазивних технологій доведені для планової хірургії хронічного холециститу, з яких ЛХЕ є загальновизнаним методом. А от проблема ГХ, особливо його деструктивних форм та ускладнень, ще цілком не вирішена, і підходи до застосування сучасних технологій у таких хворих неоднозначні (Шайн М., 2003; Итала Э., 2006; Герок В., Блюм Х. Е., 2009). Не визначені показання і протипоказання до малоінвазивних операцій залежно від клініко-морфологічних форм ГХ (Navez B. et al., 2001; Bingener J. et al., 2002; Zhang W. J. et al., 2008).

Таким чином, відбулася зміна підходів і поглядів на хірургію ГХ, яка зумовлена розробкою та впровадженням у клінічну практику методів малоінвазивної хірургії. У цей перехідний період загострилися раніше невирішені тактичні питання, виникли нові проблеми, які закономірно супроводжують клінічні інновації. Серед невирішених питань: залежність клініко-морфологічних змін від тривалості захворювання, показників ускладнень і летальності від виду й обсягу операції; особливості хірургічної тактики у хворих на ГХ з холедохолітіазом, номенклатура та класифікація операцій за термінами їх виконання. Дослідження цієї проблеми дозволить внести аргументовану корекцію до тактичних настанов, які склалися ще до появи лапароскопічних технологій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри хірургії № 3 Одеського державного медичного університету (ОДМУ), затвердженої МОЗ України, «Діагностика і лікування гострих хірургічних захворювань і травм живота із застосуванням ендоскопічної техніки» (N державної реєстрації 0106U010829). Дисертант є співвиконавцем даної науково-дослідної роботи.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хворих на гострий холецистит шляхом наукового обґрунтування і впровадження диференційованої хірургічної тактики з використанням малоінвазивних технологій.

Завдання дослідження.

1. Окреслити пріоритети формування клінічних груп хворих на гострий холецистит з визначенням обсягу клініко-інструментального обстеження та диференційованої тактики хірургічного лікування в кожній з них.

2. Вивчити особливості патоморфологічних змін у жовчному міхурі залежно від тривалості захворювання на гострий холецистит.

3. Удосконалити класифікацію операцій залежно від тривалості захворювання на гострий холецистит і терміновості виконання хірургічних втручань.

4. Визначити можливості застосування малоінвазивних технологій у різних клініко-морфологічних групах та залежність причин конверсії, частоти і характеру ускладнень, летальності від термінів операцій та віку хворих на гострий холецистит.

5. Обґрунтувати диференційований підхід до вибору виду й обсягу операції у хворих на гострий холецистит у різних клініко-морфологічних групах і визначити показання до холецистостомії.

6. Удосконалити тактичні підходи до лікування хворих на гострий холецистит, ускладнений холедохолітіазом.

7. Провести порівняльний аналіз травматичності відкритої та лапароскопічної холецистектомій на підставі результатів лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС), перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і кардіоінтервалометрії (КІМ).

8. Визначити можливості, показання й умови застосування програми «хірургії однієї доби» у хворих на гострий холецистит і косметичних варіантів лапароскопічної холецистектомії з елементами NOTES-технологій.

9. Провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хворих на гострий холецистит за традиційною та запропонованою тактикою з пріоритетним застосуванням малоінвазивних технологій.

Об'єкт дослідження: хворі на гострий холецистит.

Предмет дослідження: діагностика та лікування гострого холециститу із застосуванням малоінвазивних ендоскопічних технологій.

Методи дослідження: клінічні, лабораторні, променеві, функціональні, фізіологічні, інструментальні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне значення. Дисертаційна робота містить новий підхід до розв'язання наукової проблеми, яка передбачає підвищення ефективності лікування хворих на гострий холецистит шляхом обґрунтування і впровадження диференційованої хірургічної тактики з використанням малоінвазивних технологій. У роботі вперше проведений порівняльний аналіз, представлена об'єктивна оцінка сучасних підходів до хірургічного лікування хворих на ГХ, що дозволяє внести корективи до тактичних настанов, які склалися щодо впровадження відеолапароскопічних технологій.

На підставі аналізу клінічного матеріалу вперше науково обґрунтовано доцільність розподілу хворих на ГХ на клініко-морфологічні групи, що зумовлює вибір оптимальної лікувально-діагностичної тактики за ознаками терміновості виконання хірургічного втручання, і запропонована відповідна класифікація операцій.

Науково обґрунтовано та доведено, що етапний підхід до комплексу клінічно-інструментальних діагностичних досліджень, відповідно до клініко-морфологічних груп хворих на гострий холецистит, дозволяє встановити попередній діагноз і надати інформацію про характер патологічного процесу в жовчному міхурі для визначення оптимального методу операції.

Вперше встановлено, що патоморфологічні зміни в жовчному міхурі вірогідно не залежать від термінів початку захворювання, а деструктивні форми ГХ трапляються однаково часто в перші 72 год і пізніше, що дозволило переглянути сприятливі та несприятливі терміни операції.

Розроблені тактичні настанови, згідно з якими показання до операції визначаються не терміном, який минув від початку захворювання, а тяжкістю стану хворих, клінічними, лабораторними і променевими ознаками ГХ.

Вперше науково обґрунтовані та впроваджені принципи пріоритетного виконання малоінвазивних ендоскопічних операцій у хірургію ГХ з урахуванням особливостей клініко-морфологічних груп. Розроблена і застосована етапна хірургічна тактика лікування хворих на ГХ, ускладнений холедохолітіазом.

На підставі аналізу сучасних біофізичних (ЛКС), біохімічних (ПОЛ) і фізіологічних методів досліджень уперше у вітчизняній хірургічній практиці наведені об'єктивні докази меншої травматичності лапароскопічної холецистектомії порівняно з відкритою холецистектомією.

Розроблено та впроваджено в клінічну практику способи вилучення конкрементів, які випали з жовчного міхура у черевну порожнину (патент України № 41667), та оригінальний спосіб автогемореінфузії при лапароскопії (патент України № 44002), які дозволяють покращити безпосередні результати лікування хворих на гострий холецистит. Запроваджено пристрій, який полегшує дренування холангіогенних абсцесів печінки (патент України № 43999).

Вперше в Україні доведена можливість, визначені показання та умови застосування програми «хірургії однієї доби». Впроваджені косметичні та гібридні лапароскопічні холецистектомії з елементами NOTES-технологій, а також симультанні операції у хворих на гострий холецистит. Розроблені оригінальні косметичні варіанти лапароскопічної холецистектомії (патенти України № 41668 і № 45921).

Практичне значення одержаних результатів та їх впровадження у практику. Застосування розробленого активного диференційованого підходу до вибору методів лікування з урахуванням специфічних особливостей клініко-морфологічних груп хворих на ГХ дозволило індивідуалізувати хірургічну тактику, що сприяло поліпшенню результатів хірургічного лікування, зменшенню кількості конверсій, частоти ускладнень і летальності.

Лапароскопічна ревізія черевної порожнини є завершальним методом дослідження всіх клініко-морфологічних груп хворих на ГХ. Вона дозволяє об'єктивно оцінити ситуацію у черевній порожнині, визначити показання до конверсії та виконання операцій традиційним способом, а також у більшості хворих виконати лапароскопічну операцію, при цьому виявити супровідні захворювання, що потребують симультанного хірургічного втручання.

Лапароскопічна холецистектомія є методом вибору хірургічного лікування хворих на ГХ. У пацієнтів із високим ступенем операційного ризику і несприятливим або сумнівним прогнозом для життя обсяг операції слід обмежити холецистостомією, яка усуває інтоксикацію, покращує загальний стан і є першим етапом хірургічного лікування. У хворих старечого віку холецистостомія може бути остаточним методом лікування. Відкрита холецистектомія виконується лише у разі протипоказань і відсутності можливостей до виконання лапароскопічної холецистектомії.

Важливого практичного значення набуває етапне лікування хворих на гострий холецистит з холедохолітіазом, при якому одномоментні втручання є операціями вибору. Двоетапні втручання слід виконувати у хворих на гострий холецистит за наявності клініки гнійного холангіту та механічної жовтяниці. Триетапна хірургічна тактика рекомендована при лікуванні пацієнтів похилого і старечого віку з тяжкими супровідними захворюваннями.

Доведена можливість і доцільність впровадження в клінічну практику лікування хворих на ГХ за суворими показаннями оригінальних варіантів косметичних і гібридних ЛХЕ з елементами NOTES-технологій, які, не збільшуючи ризику втручань і витрат на дороге обладнання, значно покращують естетичні результати операцій.

Новим напрямком розвитку хірургічного лікування хворих на ГХ є впровадження у клінічну практику програми «хірургія однієї доби» за чіткими показаннями, що скорочує тривалість стаціонарного лікування та може бути рекомендоване при можливості спостереження за пацієнтом в умовах денного стаціонару.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені у практичну роботу Головного військово-медичного клінічного центру (Київ), Військово-медичних клінічних центрів Південного, Західного, Центрального, Північного і Кримського регіонів, Одеських міських клінічних лікарень № 1 і № 9, Університетської клініки Одеського державного медичного університету.

Отримані результати впроваджені у навчальний процес на кафедрах загальної хірургії, хірургії № 3 ОДМУ, кафедрі хірургії Української військово-медичної академії.

Особистий внесок здобувача в отримання результатів наукових досліджень. Дисертація є самостійним закінченим науковим дослідженням автора. Ним був проведений патентно-інформаційний пошук, систематизовані джерела наукової інформації, обрані напрямок, обсяг і методи дослідження, висунуті мета і завдання, узагальнені результати дослідження, сформульовані основні положення та висновки. Автором самостійно проведені відбір, клінічне обстеження хворих і статистичний аналіз отриманих результатів. Понад 80 % хірургічних операцій виконано особисто автором. Розробка та впровадження приладів для виконання лапароскопічної холецистектомії, евакуації конкрементів, які випали із жовчного міхура, реінфузії крові при лапароскопії, косметичних варіантів лапароскопічної холецистектомії також належать авторові. Пріоритетність вказаних ідей підтверджено патентами України.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали і положення дисертаційної роботи були викладені й обговорені на Українському семінарі «Мініінвазивні технології в сучасній хірургії» (Славське, 2003); науково-практичній конференції «Актуальні питання невідкладної хірургії», присвяченій 75-річчю Інституту невідкладної хірургії АМН України (Харків, 2005); ХІІІ Міжнародному конгресі Європейської асоціації ендоскопічних хірургів (ЄАЕХ; Венеція, 2005); республіканській науково-практичній конференції, присвяченій 80-річчю Донецького обласного наукового товариства хірургів «Актуальні питання діагностики та лікування гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини» (Донецьк, 2005); XIII міжнародному конгресі хірургів-гепатологів країн СНД (Алмати, 2006); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми малоінвазивної хірургії» (Тернопіль, 2006); XV міжнародному конгресі ЄАЕХ (Афіни, 2007); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції військових хірургів «Актуальні питання хірургічного і анестезіологічного забезпечення Збройних Сил України» (Одеса, 2007); науково-практичній конференції, присвяченій 35-річчю ІХТ ім. О. О. Шалімова (Київ, 2007); науково-практичній конференції «Актуальні питання невідкладної хірургії», присвяченій 90-річчю академіка О. О. Шалімова (Харків, 2008); науково-практичній конференції «Актуальні питання клінічної хірургії» (Київ, 2008); науково-практичній конференції «Рани м'яких тканин.

Ранні післяопераційні ускладнення» (Київ, 2007); XVI міжнародному конгресі ЄАЕХ (Стокгольм, 2008); науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю професора Б. М. Доценка «Актуальні питання невідкладної хірургії» (Харків, 2009); Всеукраїнській хірургічній науково-практичній конференції «Інноваційні технології в хірургії» (V Скліфосовські читання) (Полтава, 2009); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми хірургії» (Донецьк -- Святогорськ, 2009); ІІ науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні аспекти хірургічної панкреатології», присвяченій 120-річчю кафедри загальної хірургії № 1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця і 70-річчю професора В. С. Земскова (Київ, 2009); IV Зборах хірургів та анестезіологів Міністерства оборони України «Актуальні питання хірургічного та анестезіологічного забезпечення Збройних Сил України: гнійно-септична хірургія» (Львів, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні питання діагностики та хірургічного лікування гострих захворювань органів черевної порожнини та їх ускладнень» (Харків, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 42 наукові праці, у тому числі 25 статей в академічних журналах, внесених до переліку видань, рекомендованих ВАК України, 1 -- у збірнику наукових праць, 10 -- у матеріалах з'їздів, конференцій, симпозіумів. У співавторстві опубліковано методичні рекомендації з організації невідкладної допомоги у Збройних Силах України. Отримані 5 патентів України на винахід.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 357 сторінках комп'ютерного тексту. Складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, семи розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел наукової інформації. Робота ілюстрована 54 таблицями та 75 рисунками. Список використаних джерел містить 489 посилань, з них 242 -- іноземні.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Матеріалом дослідження послужив аналіз результатів хірургічного лікування 2090 хворих на ГХ, оперованих у хірургічних відділеннях Військово-медичного клінічного центру Південного регіону й Одеської міської клінічної лікарні № 1 (табл. 1).

Таблиця 1 Групи хворих на гострий холецистит

Група

Кількість хворих

Терміни спостереження

Основна група (проспективна)

1553

01.01.2001 р. -- 31.12.2008 р.

Група порівняння (ретроспективна)

537

01.01.1997 р. -- 31.12.2000 р.

Разом

2090

01.01.1997 р. -- 31.12.2008 р.

Вік хворих на ГХ основної групи становив 16-94 роки. Із них: хворих працездатного віку (21-60 років) було 1035 (66,6 %), похилого і старечого віку -- 502 (32,3 %). Серед пролікованих переважали жінки (80,6 %).

Залежно від часу, який минув після початку нападу, хворі були розділені на підгрупи -- оперовані до 72 год (360 пацієнтів основної групи і 121 -- групи порівняння); після 72 год (1095 і 378 відповідно); невідкладно оперовані (98 і 38 хворих відповідно) за життєвими показаннями.

За критеріями терміновості хворі основної групи були розподілені так: І група -- 98 (6,3 %) пацієнтів, яких оперували за невідкладними (життєвими) показаннями з приводу деструктивного холециститу, ускладненого розлитим або місцевим перитонітом (табл. 2). Операції виконували в перші 2 год з моменту госпіталізації або діагностики перитоніту, після короткої передопераційної підготовки.

До ІІА групи зарахували 371 (23,9 %) хворого, у цій групі інтенсивна консервативна терапія успіху не мала, а операції виконували за наростання клініки ГХ протягом 6-12 год з моменту госпіталізації. Клінічна група ІІБ включала 673 (43,3 %) хворих на ГХ, у яких консервативна терапія не покращувала стану. Операції виконували у терміни 12-24 год після початку нападу при клінічних та інструментальних ознаках деструкції. До IІІ групи увійшли 411 (26,5 %) пацієнтів, яких оперували пізніше 24 год, оскільки консервативна терапія покращувала стан хворих. Термін операції обирали індивідуально.

Таблиця 2 Розподіл хворих за терміновістю виконання операцій

Група хворих

Терміновість операцій

Кількість операцій, абс. (%)

Основна група

Група порівняння

І

Невідкладні

98 (6,3)

31 (5,8)

ІІА

Ранні термінові (1 черга) 6-12 год

371 (23,9)

39 (7,3)

ІІБ

Ранні термінові (2 черга) 12-24 год

673 (43,3)

38 (7,1)

ІІІ

Пізні термінові, після 24 год

411 (26,5)

429 (79,8)

Усього

1553

537

Підбір хворих основної групи та групи порівняння був однорідним. Групи були порівнювані за ознаками статі, віку, тяжкості перебігу захворювання та його тривалості на момент госпіталізації.

В основній групі 1506 (97 %) хворим виконано холецистектомію. Із них: лапароскопічним доступом (ЛХЕ) -- 1219 (80,9 %), відкритим доступом (ВХЕ) -- 287 (19,1 %); 47 (3 %) хворим виконано холецистостомію (ХЦСт) (табл. 3). У групі порівняння ці показники становили: ЛХЕ -- 272 (50,7 %), ВХЕ -- 256 (47,7 %), ХЦСт -- 9 (1,6 %).

Алгоритм обстеження хворих на ГХ був обумовлений станом пацієнта (згідно з розподілом на клініко-морфологічні групи) та включав комплекс досліджень. Серед них обов'язковими були: загальноклінічні аналізи крові та сечі, біохімічний аналіз крові з визначенням концентрації глюкози, білірубіну та його фракцій, трансаміназ, сечовини і креатиніну, коагулограма, групова і Rh-належність крові, УЗД органів черевної порожнини, яке дозволяло оцінити стан жовчного міхура і позапечінкових жовчних проток, диференціювати деструктивні форми ГХ. За показаннями виконували езофагогастродуоденофіброскопію (ЕФГДС) і як завершальний етап -- діагностичну лапароскопію.

Таблиця 3 Оперативні втручання у групах хворих

Операція, доступ

Кількість операцій, абс. (%)

Основна група

Група порівняння

Відкрита холецистектомія

287 (18,5)

256 (47,7)

Лапароскопічна холецистектомія

1219 (78,5)

272 (50,7)

Холецистостомія

47 (3,0)

9 (1,6)

Усього

1553

537

При обстеженні хворих І клінічної групи обсяг досліджень мінімальний: вивчали анамнез захворювання, проводили клінічний огляд, загальний аналіз крові, досліджували концентрацію ферментів, білірубіну та його фракцій, УЗД (за допомогою портативних апаратів) і ЕКГ. Підготовка до операції відбувалася протягом 2 год разом із виконанням діагностичної програми.

Хворим ІІ клінічної групи, яких оперували у перші 24 год, обсяг досліджень теж був скорочений, але їм за показаннями додатково виконували ЕФГДС.

Хворим ІІІ клінічної групи, яких оперували після 24 год з моменту госпіталізації, виконували повний комплекс діагностичних заходів. За показаннями проводили КТ і МРТ, а при підозрі на холедохолітіаз -- ендоскопічну ретроградну холедохопанкреатографію (ЕРХПГ). Підготовка до операції не відрізнялася від планових операцій. Операція, як правило, виконувалася лапароскопічно.

З метою порівняльного аналізу післяопераційної травматичності ЛХЕ і ВХЕ вивчали терміни відновлення показників гомеостазу плазми крові хворих на ГХ на підставі результатів ЛКС плазми крові (133 хворих), зміни ПОЛ сироватки крові (67 хворих), а також варіабельності ритму серця (ВРС) у 40 хворих.

Статистичний аналіз отриманих результатів проводили за допомогою параметричних і непараметричних методів статистичного аналізу. Для визначення вірогідності отриманих результатів застосовували параметричний критерій ANOVA, який супроводжувався пост-хок тестом Neuman-Keuls. При нерівномірному розподілі ознак або великому розкиді результатів використовували непараметричні методи із застосуванням критеріїв Вілкоксона і Крушкалла -- Валліса. Для аналізу великих кількостей даних використовували критерій ч2 (хі-квадрат). Статистичний аналіз матеріалу виконано за допомогою персонального комп'ютера з використанням програми статистичного аналізу “Primer Biostatistics”. Статистично вірогідними вважали результати при Р<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Від 1997 до 2000 рр. ми дотримувалися активно-вичікувальної тактики, згідно з якою оперували хворих на ГХ невідкладно або в перші 72 год гострого нападу. Вважали, що операції з приводу ГХ пізніше 72 год від початку нападу небезпечні, і проводили інтенсивне консервативне лікування, прагнучи перевести захворювання в «холодну фазу» й оперувати хворих після ліквідації гострого нападу (через 7-15 діб). До цієї групи увійшло 537 хворих, які утворили групу порівняння.

Від 2001 р. ми дотримувалися активної тактики й оперували всіх хворих на ГХ (n=1553, основна група дослідження) у будь-які терміни від початку захворювання, орієнтуючись не на час, що минув з початку нападу, а на ступінь тяжкості хворих і клініко-лабораторні показники.

Виконували ЛХЕ в положенні Фовлера з нахилом вліво. При виконанні ревізії черевної порожнини кути нахилу операційного столу змінювали. Всі лапароскопічні операції виконані в середовищі вуглекислого газу при тиску 10-12 мм рт. ст.

У 39 хворих з пупковими грижами висікали грижовий мішок. Через його шийку вводили в черевну порожнину 10-мм троакар, кисетним або вузловими швами тимчасово герметизували грижові ворота навколо троакара і виконували ЛХЕ. Жовчний міхур видаляли через грижові ворота. Операцію завершували герніопластикою.

У хворих, які перенесли у минулому лапаротомію, перший троакар вводили за Hassen.

Для виконання ЛХЕ у більшості випадків достатньо трьох лапаропортів. Перший 10-мм лапаропорт вводили в параумбілікальній ділянці для оптики. Другий 10-мм лапаропорт встановлювали під мечоподібним відростком для робочих інструментів. Третій 5-мм лапаропорт вводили в правому підребер'ї по передній пахвовій лінії на 1-2 см нижче реберної дуги. Іноді в технічно важких ситуаціях додатково вводили четвертий лапаропорт.

Пункцію жовчного міхура й аспірацію рідини, що міститься в ньому (інфікованої або «білої» жовчі, гною), вважаємо обов'язковою.

У більшості випадків на куксі міхурової протоки залишаємо дві кліпси, на міхуровій частині -- одну. Застосування ультразвукових ножиць дозволяє обмежитися однією кліпсою на куксі протоки.

Виділення жовчного міхура з ложа в пухкому інфільтраті не викликає
утруднень. Труднощі виникають при розділенні міцних рубцевих зрощень між жовчним міхуром і його ложем. Іноді значну кровотечу з ложа вдавалося зупинити монополярною коагуляцією за допомогою затискача, між браншами якого затиснута марлева кулька. При неефективності простих гемостатичних заходів 36 хворим укладали на ложе гемостатичну сітку Surgicell, по краях якої проводили електрокоагуляцію монополярним електродом. При довготривалій кровотечі ефективними були аргоно-плазмова коагуляція (28 випадків), прошивання поверхнево розташованих вен (7 випадків).

У 24 хворих зупинки кровотечі та жовчовиділення досягали після застосування гемостатичної губки, плівки «Тахокомб», які укладали марочним способом на ложі жовчного міхура. Нами розроблений пристрій для реінфузії крові з черевної порожнини у ході лапароскопічної операції (патент України № 44002), який було застосовано при релапароскопіях (у 4 хворих), що виконували з приводу післяопераційних кровотеч.

Ушкодження жовчного міхура при ЛХЕ з приводу ГХ траплялися у 13 % пацієнтів, у кожного четвертого з них спостерігалося випадання конкрементів. Нами запропонований оригінальний пристрій для аспірації каменів, які випали з жовчного міхура у черевну порожнину (патент України № 41667). При ушкодженні жовчного міхура вважаємо обов'язковим проведення ретельної ревізії кукси протоки і гепатикохоледоха, а також ложа міхура, оскільки жовч, що вилилася з міхура, може приховати інші джерела жовчовиділення. Ними можуть виявитися неспроможна кукса міхурової протоки, мікротравми холедоха, додаткові протоки в ложі жовчного міхура. Операцію обов'язково завершували дренуванням підпечінкового простору.

Жовчний міхур видаляли через розширений прокол у параумбілікальній ділянці. При гангрені витягували жовчний міхур через розширений прокол у правому підребер'ї. Цей доступ найбільш короткий, і його можна використовувати для дренування підпечінкового простору. При симультанних лапароскопічних операціях на органах малого таза жовчний міхур витягували через кольпотомічну рану разом з «гінекологічним» препаратом. Цей варіант дає якнайкращий косметичний результат.

У всіх 1506 хворих діагноз підтверджений результатами гістологічного дослідження жовчного міхура. Вкрай важливо враховувати стан хворих на момент надходження до клініки -- зазвичай він не збігається з терміном, який минув від початку захворювання.

При виконанні невідкладних операцій у всіх хворих виявлені деструктивні форми ГХ: у 53,1 % -- флегмонозний, у 46,9 % -- гангренозний (табл. 4).

Пацієнти з деструктивними формами ГХ переважали серед оперованих за терміновими показаннями. Так, у ІІА групі деструктивні форми ГХ були виявлені в 90,8 % випадків: у 53,1 % -- флегмонозний ГХ, у 37,7 % -- гангренозний ГХ. У хворих ІІБ групи деструктивні форми виявлялися в 85,1 % випадків (58,2 і 26,9 %, відповідно). Частота катарального ГХ у хворих цих груп була меншою -- 9,2 і 14,9 %, відповідно. Це можна пояснити тим, що хворих з катаральним ГХ оперують менш терміново, ніж хворих з деструктивними формами.

Таблиця 4 Патоморфологічні характеристики жовчного міхура у хворих на гострий холецистит, яким виконано холецистектомії з різними показниками терміновості

Група хворих

Кількість операцій, абс. (%)

Патоморфологічні характеристики жовчного міхура

Катаральний

Флегмонозний

Гангренозний

І

96 (6,4)

--

51

45

ІІА

358 (23,8)

33

190

135

ІІБ

655 (43,5)

98

381

176

ІІІ

397 (26,3)

124

201

72

Усього

1506

255

823

428

У ІІІ клінічній групі частота виявлення деструктивних форм була істотно меншою -- 68,8 % (50,6 % -- флегмонозний ГХ, 18,1 % -- гангренозний ГХ). Катаральний ГХ був діагностований у 31,2 % пацієнтів.

При дослідженні залежності патоморфологічної характеристики жовчного міхура від терміну захворювання з'ясували, що деструктивні форми ГХ траплялися однаково часто до 72 год (81,6 %) та після 72 год (82,0 %) від початку нападу.

У групі порівняння дослідження патоморфологічних характеристик видалених жовчних міхурів показало, що в усіх 31 (5,8 %) невідкладно оперованих виявлені деструктивні форми ГХ. У 121 (22,5 %) хворого, що оперували до 72 год гострого періоду, деструктивні форми ГХ виявлені у 74,4 % випадків, зокрема: флегмонозний ГХ -- у 42,1 %, гангренозний -- у 32,2 % хворих.

У 385 (71,7 %) хворих, оперованих після 72 год гострого періоду, деструктивні форми ГХ відмічені у 80,5 % (флегмонозний -- 49,1 %, гангренозний -- 33,2 %), катаральний ГХ виявили у 17,7 % хворих.

У 184 (47,8 %) хворих цієї підгрупи консервативна терапія виявилась успішною. Застосовувалась активно-вичікувальна тактика, операції проводились після ліквідації гострого нападу. У цих хворих при патоморфологічних дослідженнях жовчних міхурів виявили катаральний (22,8 %), флегмонозний (53,8 %) і гангренозний (23,4 %) ГХ. У 201 (52,2 %) хворого операції вимушені були проводити в більш ранні терміни, беручи до уваги наростаючу клініку та безуспішність консервативної терапії. У них виявили катаральний (12,9 %), флегмонозний (44,8 %) і гангренозний (42,3 %) ГХ.

Результати, отримані у хворих з групи порівняння, підтверджують, що внаслідок активно-вичікувальної тактики лікування хворих на ГХ, якою ми керувалися у той час, деструктивні форми захворювання переважали в терміни після 72 год гострого періоду, тому що оперували хворих із прогресуючим запаленням і ускладненнями.

Аналіз результатів патоморфологічного дослідження жовчного міхура в різні терміни холецистектомії у хворих основної групи не підтверджує традиційної концепції стадійного розвитку запалення, яка пов'язує прогресуючі деструктивні морфологічні зміни в жовчному міхурі та прилеглих тканинах з тривалістю захворювання і терміном виконання операції. Саме на такій концепції грунтуються уявлення щодо сприятливих і несприятливих термінів операції та побудовані традиційні тактичні настанови хірургічного лікування хворих на ГХ, які застерігають від операцій у гострому періоді пізніше 72 год від початку нападу.

В основній групі ЛХЕ від початку до кінця вдалася у 1169 із 1219 пацієнтів. У 50 (4,1 %) випадках вимушені були виконувати конверсійну лапаротомію (табл. 5).

Таблиця 5 Частота конверсійних лапаротомій у групах хворих

Група хворих

Кількість операцій, абс. (%)

Види виконаних операцій

ХЦСт

ВХЕ

ЛХЕ

З них -- конверсії, абс. (%)

І

98 (5,3)

2

45

51

9 (17,7)

ІІА

371 (23,9)

13

124

234

13 (5,6)

ІІБ

673 (43,3)

18

79

576

22 (3,8)

ІІІ

411 (27,5)

14

39

358

6 (1,7)

Усього

1553

47

287

1219

50 (4,1)

У хворих І клінічної групи, які були оперовані невідкладно (n=51), виконано 9 конверсій. У цій групі були найтяжчі хворі, половину з них відразу ж оперовано відкритим способом у зв'язку з клінікою розлитого перитоніту і наявністю інших протипоказань до виконання лапароскопічної операції. Важливо, що у хворих цієї групи вдалося виконати ЛХЕ у 82,3 % випадків.

При операціях хворих ІІА клінічної групи 5,6 % ЛХЕ було завершено лапаротомним доступом, тобто холецистектомію вдалося завершити лапароскопічно у 94,4 % хворих. Показник конверсій при операціях у ІІБ клінічній групі становив 3,8 %, а в ІІІ клінічній групі -- тільки 1,7 %.

На етапі діагностичної ревізії довелося виконати конверсію у 1,9 % (23 із 1219) спостережень, оскільки продовження операції лапароскопічним доступом було визнане невиправдано ризикованим. У 2,2 % хворих конверсія проведена на етапі хірургічних маніпуляцій, під час яких визначилися непереборні труднощі щодо пошуку анатомічних орієнтирів або були допущені технічні помилки, корекція яких потребувала лапаротомії.

Вивчення причин конверсії на різних етапах операції показало таке. На етапі ревізії у 23 із 50 хворих показаннями до конверсії послужили причини, які були не діагностовані чи недооцінені до операції. На етапі хірургічних маніпуляцій з 27 конверсій 11 виконані «за потребою» у зв'язку з ускладненнями, що несподівано виникли, і 16 конверсій зроблено «за розсудливістю».

Аналіз залежності частоти конверсії від терміну виконання операції у хворих основної групи показав, що в перші 72 год гострого періоду серед 300 оперованих до конверсії довелося вдатися у 13 (4,3 %) пацієнтів. Пізніше 72 год від початку нападу серед 868 оперованих хворих конверсія виконана 28 (3,2 %) пацієнтам. Вірогідних відмінностей за частотою конверсій між оперованими в перші 72 год нападу ГХ і оперованими пізніше 72 год немає. Це розширює показання до ЛХЕ у хворих на ГХ у будь-які терміни гострого періоду.

У хворих групи порівняння у 8,8 % випадків були вимушені завершити операції лапаротомним доступом, отже, показник конверсій у контрольних спостереженнях вдвічі перевищував такий в основній групі (P<0,01). Найчастіше до конверсій вдавалися при виконанні невідкладних операцій -- з 11 ЛХЕ були вимушені виконати 3 конверсії. Цей показник дещо вище відповідного у хворих основної групи спостереження. При операціях до 72 год гострого періоду лапаротомією були вимушені завершити 7,1 % операцій, що також більше порівняно з основною групою спостереження. При ЛХЕ після 72 год показник конверсій становив 6,8 %, що вдвічі перевищувало показник в основній групі спостереження (P<0,01).

Високі показники конверсій у групі порівняння ми пояснюємо прагненням відкласти операцію на «холодний період», а позаяк консервативне лікування не завжди було ефективним, ми вимушені були оперувати у складніших умовах (прогресуючий інфільтрат та інші ускладнення).

Альтернативою ЛХЕ, яка вважається «золотим стандартом» лікування хворих на калькульозний холецистит, є обмеження втручання санацією та дренуванням жовчного міхура. Сьогодні ця тактика не має однозначної оцінки в лікуванні хворих на ГХ. Холецистектомія, відкрита або лапароскопічна, не призводить до декомпресії. Холецистостомія з санацією жовчного міхура при прохідності міхурової протоки, що збереглася, забезпечує декомпресію міхура та магістральних проток.

В основній групі у 47 (3,0 %) оперованих найтяжчих хворих довелося обмежитися холецистостомією; 36 хворим санація та дренування жовчного міхура проведені з міні-розрізу в проекції дна жовчного міхура, локалізація якого уточнювалася або за допомогою УЗД, або під час діагностичної лапароскопії;
11 хворим ХЦСт виконана шляхом пункції. Ми визначили суворі показання до ХЦСт і виконували її лише у найтяжчих хворих на ГХ із найвищим ступенем операційного й анестезіологічного ризику: 42 хворих оцінювалися ІІІ класом за шкалою ASA (2-3 ст. за шкалою Selye -- Ерюхина) і 7 пацієнтів -- ІV класом за шкалою ASA (3-4 ст. за шкалою Selye -- Ерюхина).

У І групі ХЦСт виконали у 2 (2,0 %) із 98 хворих, в ІІА -- у 13 (3,5 %) пацієнтів із 371, у ІІБ -- у 18 (2,7 %) пацієнтів із 673. У ІІІ групі (411 хворих) виконали 14 ХЦСт (3,4 %) (див. табл. 5). Менша частота виконання ХЦСт реєструвалася серед хворих на ГХ І групи за рахунок того, що в ній терміновість операції була зумовлена деструкцією жовчного міхура.

До обмеження обсягу втручання дренуванням і санацією жовчного міхура нам довелося вдатися в терміни пізніше 72 год від початку нападу у 28 (2,6 %) спостереженнях з 1058, і в перші 72 год -- у 17 (4,8 %) спостереженнях з 352. У більшості хворих показання до ХЦСт обумовлені супровідною патологією, а не технічними труднощами. Отже, частота ХЦСт у «несприятливі» терміни пізніше 72 год не перевищує частоту в «сприятливі» ранні терміни. Розширення обсягу операції до ЛХЕ або ВХЕ в групі пацієнтів, у яких ми обмежили обсяг втручання санацією та дренуванням жовчного міхура, призвів би до істотного підвищення ризику.

Лапароскопічна холіцистектомія -- основна операція, показана більшості хворих на ГХ, ХЦСт -- вимушена рятівна операція, рекомендована найтяжчим хворим на ГХ з найвищим ступенем операційного ризику.

На підставі досвіду виконання 1553 відкритих і лапароскопічних операцій у хворих основної групи, оперованих з приводу ГХ і в плановому порядку у «холодному періоді» (3310 хворих), було запропоновано класифікацію, орієнтовану на ступінь терміновості хірургічного втручання. У зв'язку з тим, що дослідження присвячене залежності тактичних установок від терміну виконання операції, ми зберегли традиційні 4 групи, додавши уточнення до їх номенклатури.

Невідкладні операції виконуються в гострому періоді захворювання хворим з ознаками перфорації та перитоніту відразу ж після діагностики ускладнення, незалежно від часу, що минув від початку нападу. Підготовка до операції триває в межах 2 год. Тактичні настанови щодо групи хворих, які потребують невідкладної операції, диктуються життєвими показаннями і не потребують перегляду, незважаючи на найвищий ризик хірургічного втручання.

Ранні термінові операції виконуються протягом перших 24 год від початку госпіталізації. Виділяємо у цій групі ранні термінові операції першої черги (ІІА група), які виконували хворим протягом 6-12 год з моменту госпіталізації при неефективності консервативної терапії та наростанні ознак деструкції жовчного міхура, і ранні термінові операції другої черги (ІІБ група), які виконували хворим у перші 12-24 год з моменту госпіталізації при неефективності консервативної терапії та стабільній клініці ГХ.

Пізні термінові операції (ІІІ група) виконуються хворим пізніше 24 год від початку госпіталізації при успішності консервативної терапії.

Відтерміновані операції, що традиційно іменуються плановими, виконуються в «холодному періоді», коли суб'єктивні й об'єктивні ознаки гострого запалення відсутні. Термін операції в «холодному періоді» (по відношенню до останнього гострого нападу) і тривалість передопераційної підготовки чітко не регламентуються і визначаються індивідуально.

Запропонована класифікація, зберігаючи традиційний поділ операцій на чотири групи, оперує термінами, семантика яких позначає межі між хірургічними втручаннями, виконаними в різні терміни нападу ГХ та за різної терміновості.

Суперечливі погляди привели нас до дослідження частоти, характеру і результатів ускладнень холецистектомії в різні терміни операцій у хворих на ГХ.

У хворих основної групи 1506 холецистектомій супроводжувалися 99 (6,6 %) операційними ускладненнями. У хворих групи порівняння відмічено 54 (10,1 %; Р<0,05) ускладнення.

У хворих І групи було 17 (17,7 %) ускладнень з 96. У 358 хворих ІІА групи реєстрували 28 (7,8 %) ускладнень, у 655 хворих ІІБ групи -- 37 (5,6 %) ускладнень. У хворих ІІІ групи було 17 (4,3 %) ускладнень із 397.

Ризик розвитку ускладнень при виконанні ЛХЕ (3,9 %) значно нижчий, ніж при виконанні ВХЕ (18,1 %; P<0,01). Серед 1251 пацієнта з деструктивними формами було 91 (7,3 %) ускладнення, серед 255 пацієнтів з недеструктивними -- 8 (3,1 %; P<0,01) ускладнень.

Із 99 ускладнень у пацієнтів основної групи в так званому «сприятливому» періоді ускладнення виникли у 9,4 % оперованих, а в «несприятливому» періоді -- у 4,6 %. Тяжкі ускладнення: кровотечі, ушкодження протоків, ТЕЛА, СО2-компартмент-синдром -- спостерігалися як у ранні, так і в пізні терміни операції.

У хворих основної групи летальність після відкритих холецистектомій (5,9 %) значно вища, ніж після лапароскопічних (1,2 %).

У хворих, прооперованих невідкладно (І клінічна група), показник летальності становив 10,2 %. Після 371 операції, що були виконані від 6 до 12 год з моменту госпіталізації (ІІА група), померло 8 (2,2 %) хворих, а після 673 операцій, виконаних від 12 до 24 год з моменту госпіталізації (ІІБ група), померло 10 хворих, що становило 1,5 %.

Після 411 операцій, виконаних пізніше 24 год з моменту госпіталізації
(ІІІ група), померли 3 пацієнти -- показник летальності був найнижчий і становив 0,7 %.

Із 369 пацієнтів, оперованих у перші 72 год нападу ГХ, померли 7 (1,9 %) хворих; із 1086 оперованих пізніше 72 год померли 14 (1,3 %). Відмінності між частотою летальних результатів у перші 72 год ГХ і пізніше 72 год невірогідні.

Таким чином, показники летальності залежать від тяжкості клінічного стану хворих на ГХ та вірогідно не залежать від терміну захворювання.

У групі порівняння після виконання 537 холецистектомій померли 17 хворих. Показник летальності становив 3,2 %, що в 1,5 рази виявилося вищим, ніж у хворих основної групи спостереження (P<0,05). Після 31 невідкладної операції померли 4 хворих, що не відрізнялося від відповідного показника хворих основної групи спостереження.

Три (2,5 %) пацієнти групи порівняння померли після операцій, виконаних до 72 год гострого періоду, що на 24 % більше порівняно з аналогічним показником у основній групі спостереження (P>0,05).

Після 378 операцій, виконаних у групі порівняння пізніше 72 год гострого періоду, померли 10 хворих. Показник летальності -- 2,6 % -- в 2 рази перевищив аналогічні дані в основній групі спостереження (P<0,01).

Операції у хворих групи порівняння супроводжувалися вищими показниками летальності переважно за рахунок оперованих у терміни пізніше 72 год.

Частота, характер і результати ускладнень ВХЕ і ЛХЕ, виконаних у різні терміни захворювання і з різним ступенем терміновості, не дають підстав кваліфікувати перші 72 год як сприятливий для операції час, а період пізніше 72 год від початку нападу ГХ вважати несприятливим. Ризик зберігається при будь-якому терміні операції, і час, протягом якого продовжується гострий напад, не повинен мати вирішального впливу на хірургічну тактику і формування показань до операції з приводу ГХ.

Отримані результати пояснюються також ступенем тяжкості клінічного стану хворих. У І клінічній групі (невідкладні операції) були вкрай тяжкі хворі, тяжкість їх стану дорівнювала 3 ст. за шкалою Selye -- Ерюхина або ІІІ- ІV класу за шкалою ASA. Від 6 до 12 год з моменту госпіталізації (ІІА група) також оперували хворих, тяжкість стану яких за шкалою Selye -- Ерюхина становила 2-3 ст., а за шкалою ASA відповідала ІІІ класу. Ступінь тяжкості стану хворих ІІБ групи, яких оперували в терміни від 12 до 24 год з моменту надходження в клініку, відповідав у середньому 2 ст. за шкалою Selye -- Ерюхина і ІІ-ІІІ класу за шкалою ASA. Пізніше 24 год з моменту госпіталізації (ІІІ група) оперували хворих з менш вираженою тяжкістю клінічного стану за використаними критеріями, що може служити поясненням значно меншої кількості ускладнень і меншої летальності в групах хворих з операціями меншої терміновості.

З 1051 оперованого у віці до 60 років ускладнення виникли у 27 (2,6 %), з 502 оперованих у віці старше 61 року ускладнення розвинулися у 72 (14,3 %) хворих (P<0,001). Це слід розглядати як переконливий доказ впливу чинника віку на частоту ускладнень і на операційний ризик.

Аналогічні дані ми отримали при вивченні показників летальності. Летальність хворих після 61 року (20 померлих серед 502 оперованих -- 4,0 %), істотно перевищує (P<0,001) летальність у групі хворих до 60 років (11 померлих серед 1051 оперованого -- 1,0 %).

Отже, вікові чинники і пов'язана з віком супровідна патологія спричиняють істотний вплив на рівень летальності та вносять корективи до оцінки ступеня операційного ризику, у якому термін захворювання втрачає провідну роль.

Холедохолітіаз -- окрема проблема наукових досліджень у галузі хірургії, проте у хворих на ГХ вона невід'ємна від основного захворювання. Шляхи її розв'язання відрізняються від тих, що застосовуються при планових операціях.

Серед 1553 хворих на ГХ основної групи холедохолітіаз був виявлений у 89 (5,7 %) пацієнтів. Запідозрити холедохолітіаз дозволяли анамнез, клінічна картина і лабораторні дані, зокрема гіпербілірубінемія. Основним методом діагностики холедохолітіазу вважаємо УЗД, яке допомагає виявити не тільки деструктивні зміни в жовчному міхурі, але прямо або опосередковано вказує на наявність конкрементів у позапечінкових жовчних протоках. Із 89 хворих на холедохолітіаз у 76 (85,4 %) спостереженнях конкременти у загальній жовчній протоці були виявлені або запідозрені в передопераційному періоді за допомогою УЗД.

У хворих на ГХ, ускладнений холедохолітіазом, діагностичний пошук складний, обмежений часом, особливо у тяжкохворих, при наростанні клініки перитоніту. Ми користувалися діагностичним алгоритмом у хворих на ГХ, ускладнений холедохолітіазом (рис. 1), використання якого дозволяло скоротити час діагностики і вибрати оптимальну тактику хірургічного лікування у різних категорій хворих.

Рис. 1. Діагностично-лікувальний алгоритм при гострому холециститі, ускладненому холедохолітіазом

До вибору хірургічної тактики у хворих на ГХ, ускладнений холедохолітіазом, механічною жовтяницею і холангітом, підходили індивідуально. За наявності клініки розлитого або місцевого необмеженого перитоніту хворих оперували невідкладно після короткої передопераційної підготовки, незалежно від часу, що минув з початку нападу, і ступеня виразності механічної жовтяниці (І група). При вкрай тяжкому стані хворих (5 пацієнтів) із розлитим перитонітом і деструкцією жовчного міхура не намагалися виконати одномоментну корекцію всієї патології, а обмежувалися холецистектомією та дренуванням холедоха через куксу міхурової протоки.

За відсутності перитоніту рішення приймали залежно від загального стану хворого, вираженості та тривалості жовтяниці, наявності або відсутності ознак деструкції жовчного міхура. При успішності консервативного лікування ГХ протягом 24 год (ІІІ група) застосовували етапне лікування.

Якщо клініка ГХ наростала, а консервативне лікування було неефективним (ІІ група) або при неможливості виконання трансдуоденального ендоскопічного втручання (попередня резекція шлунка за методом Більрот-ІІ), відразу виконували ЛХЕ або ВХЕ, під час якої проводили інтраопераційну холангіографію (ІХГ).

У хворих основної групи ІХГ виконали у 95 (6,1 %) випадках. Холедохолітіаз підтверджений у всіх хворих. Застосування електронно-оптичного перетворювача (інтраопераційна рентгеноскопія жовчовивідних шляхів -- 64 випадки) мінімізувало частоту помилкових результатів при ІХГ. У 12 хворих ІХГ дозволила виявити конкременти в загальній жовчній протоці, які до операції методами УЗД, КТ або МРТ не верифікувалися або визначалися нечітко.

Із 89 пацієнтів з ГХ і холедохолітіазом одноетапні хірургічні втручання виконали у 73 (82,0 %) хворих. Відкритим методом оперували 33 (45,2 %) пацієнти. У 26 з них виконали холедохолітотомію із зовнішнім дренуванням холедоха (за Кером -- 18, за Холстедом -- Піковським -- 8). Біліодигестивні анастомози сформували у 7 хворих при широкому (більше 2,0 см) атонічному холедоху, за великої кількості дрібних конкрементів, тубулярному стенозі холедоха, а 6 хворим холедохоєюноанастомоз формували за Ру, 1 пацієнту виконали холедоходуоденоанастомоз.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.