Хронічне обструктивне захворювання легень: роль запалення, діагностика та лікування

Матеріали та методи дослідження. Дисертаційне дослідження було виконане упродовж 1997-2008 років і проходило у два етапи.

1) організаційний: організація, поточне удосконалення та визначення ефективності функціонування системи довготривалого навчання, моніторингу і медичної реабілітації хворих на ХОЗЛ;

2) навчальний: запровадження, проведення та поточне удосконалення навчальних і освітянських реабілітаційних заходів;

3) діагностичний: а) визначення клініко-функціональних особливостей перебігу ХОЗЛ при довготривалому спостереженні хворих; б) вивчення особливостей локального (пов'язаного з бактеріальною інфекцією/колонізацією НДШ) і системного запалення у хворих на ХОЗЛ; обгрунтування підходів до оптимізації тактики ведення пацієнтів; в) визначення рівня ЯЖ у хворих на ХОЗЛ та визначення діагностичної значущості показника «ЯЖ» і його шкал при моніторингу ефективності фармакотерапії;

4) лікувальний: оптимізація лікування хворих на ХОЗЛ у стабільну фазу та при інфекційному загостренні з урахуванням впливу на локальне (пов'язане з бактеріальною інфекцією/колонізацією НДШ) й системне запалення.

Початком виконання роботи було створення на базі кафедри факультетської терапії та ендокринології Дніпропетровської державної медичної академії школи для пацієнтів, основною метою якої було якомога ширше охопити спеціалізованою медичною допомогою населення промислового регіону Придніпров'я, котре страждає на бронхообструктивні захворювання, з наданням хворим всебічної інформації про особливості перебігу їх захворювань, сучасні методи лікування, основи та покази до призначення лікарських засобів різних фармакологічних груп, доставочні пристрої для інгаляційної терапії, основи та пріоритети немедикаментозного лікування, а також з проведенням обстеження, верифікацією діагнозів та лікуванням в умовах створених регіональних лікувально-консультативних та діагностичних кабінетів «Пульміс» і «Спіро». Усього роботою школи було охоплено 287 осіб, серед яких - 78 (27,2 %) хворих на ХОЗЛ, 170 (59,2 %) хворих на БА, 35 (12,2 %) хворих на хронічний бронхіт та 4 (1,4 %) - на бронхоектатичну хворобу.

На етапах довготривалого клініко-функціонального моніторингу було проведено динамічне обстеження 615 хворих з БО, діагнози яким верифікувались на підставі клінічних, рентгенологічних, функціональних (ФЗД), лабораторних (загальний та біохімічний аналізи крові, загальне та бактеріологічне дослідження харкотиння), інструментальних (електрокардіографія, ехокардіографія) та за показами - ендоскопічних (фібробронхоскопія) методів дослідження. Із групи подальшого спостереження були виключені 373 хворих на БА, туберкульоз легенів, бронхоектатичну хворобу, гостру респіраторну вірусну інфекцію без проявів хронічного ураження дихальних шляхів, захворювання серцево-судинної системи, що клінічно імітували ознаки БО, та хворі на ХОЗЛ із значущими проявами захворювань серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, системи сечовиділення тощо, які б могли маскувати ХОЗЛ та впливати на достовірність отриманих результатів. Таким чином, у групу довготривалого моніторингу було включено 242 хворих на ХОЗЛ віком від 37 до 78 років (в середньому - (62,6 ± 1,4) роки), переважали чоловіки (177 (73,1 %) осіб), тривалість захворювання становила від 1 до 32 років (в середньому - (18,6 ± 3,4) років; у чоловіків - (14,9 ± 1,1) років, у жінок - (7,5 ± 1,8) років (р < 0,05)); індекс маси тіла становив (27,8 + 0,48) кг/м² (у чоловіків - (26,8 + 0,5) кг/м², у жінок - (29,7 + 0,9) кг/м² (р < 0,01)).

Формулювання клінічних діагнозів ХОЗЛ проводили згідно з Наказами МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р. та № 128 від 19.03.2007 р.

Загальноклінічні методи досліджень включали аналіз даних анамнезу, скарг на задишку (за рекомендованою для хворих на ХОЗЛ шкалою MRC) [J. C. Bestall et al., 1999], кашель (за 5-бальною шкалою) [Ю. И. Фещенко и др., 2008], наявність, кількість та характер харкотиння [В. М. Савченко, 2001], даних антропометричного й фізикального обстеження, результатів лабораторних та інструментальних методів.

Дослідження ФЗД проводили на комп'ютерному спірометрі Master Screen Body/Diff («Jager», Німеччина) вранці натще. Усі показники обчислювались в абсолютних величинах та відсотках до належних величин, котрі розраховувались за Knudson (1983). Зворотність БО оцінювали за результатами фармакологічної проби через 15 хвилин після інгалювання 400 мкг сальбутамолу.

Забір спонтанно експекторованого харкотиння для мікробіологічного та бактеріологічного досліджень здійснювали вранці натще після ретельного очищення хворими ротової порожнини. Зразки біологічного матеріалу збирали у стерильні контейнери та доставляли протягом 2 годин до спеціалізованої лабораторії. Для оцінки характеру й репрезентативності патогенного матеріалу проводили мікроскопію мазків, які вважали презентативними за наявності 25 і більше нейтрофілів та менш як 10 епітеліальних клітин у полі зору.

Для проведення культурального дослідження харкотиння з ідентифікацією патогенного збудника та визначення його чутливості до антибактеріальних препаратів використовували живильні середовища: кров'яний агар з гентаміцином «Columbia-агар» для пневмококів («BioMerieux», Франція), шоколадний агар із бацитроцином («BioMerieux», Франція) для гемофільної палички, середовище «Ендо» (НПО «Питательные среды», Росія) та «МакКонкі» («BioMerieux», Франція) для ентеробактерій. Результати культурального дослідження харкотиння визначались у колонієутворюючих одиницях (КУО) в 1 мл. Чутливість мікроорганізмів оцінювалась диско-дифузійним методом з використанням дисків «Becton Dickinson» (США) та дисків «Науково-дослідного центру фармакотерапії» (Росія) на середовищі «Мюллер-Хінтон-агар» («BioMerieux», Франція).

Оцінку рівня ЯЖ проводили за спеціалізованим респіраторним опитувальником Госпіталю Святого Георгія (St. George's Hospital Respiratory Questionnaire (SGRQ) [P. W. Jones et al., 1992], права на використання якого, письмовий дозвіл та методику обробки результатів дослідження було отримано особисто від розробника анкети P. W. Jones. При аналізі отриманих результатів враховувались рекомендації автора, згідного з якими значення шкали «симптоми» у осіб без респіраторної патології можуть складати 12 (9-15) ум. од., шкали «активність» - 9 (7-12) ум. од., шкали «вплив» - 2 (1-3) ум. од., шкали «сума» - 6 (5-7) ум. од.; за мінімальне клінічно значуще відхилення приймається зміна значень показників не менше, ніж на 4 бали.

Для характеристики виразності системного запалення визначали рівні туморнекротичного фактору-б (TNF-б), гранулоцитарно-макрофагального колонієстимулюючого фактору (GM-CSF) та розчинної молекули міжклітинної адгезії-1 (sICAM-1) у сироватці крові хворих на ХОЗЛ у різні фази патологічного процесу та 18 практично здорових осіб, що склали контрольну групу (середній вік - (52,7 + 4,0) роки, чоловіків - 10 (55,6 %)). Рівні TNF-б та sICAM-1 визначалися кількісним методом за допомогою ELISA-наборів (Dialcone, Франція), GM-CSF - за допомогою імуноферментного набору (Biosource, США) з використанням імуноферментного аналізатора KUMAREADER № 2106-1565.

На проведення досліджень отримувалась інформована згода хворих.

Статистична обробка результатів досліджень проводилась з використанням методів біометричного аналізу, що реалізовані у ліцензійних пакетах програм EXCEL-2003 (№ 74017-641-9475201-57075) та STATISTICA 6.0 (№ 31415926535897) С. Н. Лапач та ін., 2000; О. Ю. Реброва, 2002. Різницю між порівнювальними величинами вважали достовірною при р < 0,05, тенденцію змін вказували у діапазоні 0,05 < р < 0,10.

Результати досліджень та їх обговорення. Хворі на ХОЗЛ, охоплені роботою школи для пацієнтів, суттєво відрізнялись від хворих іншої чисельної групи - хворих на БА - за віком, статтю, ступенем освіти, розумінням проблем щодо стану свого здоров'я та необхідності медикаментозного лікування. Так, старше 60 років була переважна більшість хворих на ХОЗЛ (58 осіб (74,4 %)) і лише 15,9 % хворих на БА (27 осіб) (р < 0,001); при ХОЗЛ переважали чоловіки (63 особи (80,8 %)), тоді як при БА - жінки (109 осіб (64,1 %)) (р < 0,01); не мала вищої освіти більшість хворих на ХОЗЛ (65 осіб (83,3 %)) та менше половини хворих на БА (71 особа (41,8 %)) (р < 0,01)); не вважали за потрібне застосовувати фармакотерапію 56 (71,8 %) хворих на ХОЗЛ і лише 43 (25,3 %) хворих на БА (р < 0,01). Усе це потребувало особливих підходів до ведення хворих на ХОЗЛ на етапах їх довготривалого спостереження та обґрунтовувало необхідність розробки спеціальних навчальних і освітянських програм.

Велика увага у функціонуванні школи приділялась лекційним заняттям та практичним груповим тренуванням, а також індивідуальній роботі з пацієнтами як на етапі верифікації діагнозу, так і під час наступних оглядів, котрі проводились в інтерактивному режимі з метою модифікації поведінки хворих. Навчання підвищило інформованість пацієнтів про особливості перебігу ХОЗЛ, знизило частоту й тривалість загострень патологічного процесу (у 79,5 % хворих), потребу у зверненнях за медичною допомогою (у 76,9 % хворих) та кількість госпіталізацій у зв'язку з раптовим погіршенням стану (у 84,6 % хворих), що підвищило як клінічну, так і економічну ефективність довготривалого спостереження.

Проведені для лікарів «круглі столи», лекції, тренінги на робочому місці (згідно з Наказом № 75 від 14.03.1999 р. по управлінню охорони здоров'я Дніпропетровської міської ради) сприяли підвищенню рівня знань фахівців стосовно сучасних поглядів на патогенез захворювання, трактування результатів функціональних методів дослідження, лікування. Загалом навчання пацієнтів і лікарів підвищило ефективність лікувального процесу у 84,6 % хворих на ХОЗЛ.

Виконана робота була покладена в основу розробки та впровадження у 2001 р. галузевого нововведення «Система довготривалого навчання і реабілітації хворих на бронхіальну астму (БА) та хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ)».

При довготривалому клініко-функціональному моніторингу 242 хворих на ХОЗЛ були визначені деякі особливості клінічної симптоматики, що дало змогу виділити 3 клінічні варіанти ХОЗЛ у залежності від наявності ендобронхіту та його характеру: 1-й - за відсутності клінічних ознак ендобронхіту у стабільну фазу захворювання (у 85 (35,1 %) хворих), 2-й - за наявності інтермітуючого ендобронхіту катарального або слизово-гнійного характеру (у 102 (42,2 %) хворих), 3-й - за наявності персистуючого гнійного ендобронхіту (у 55 (22,7 %) хворих). Визначення клінічних варіантів забезпечило адекватну трактовку результатів спірометричного дослідження, верифікацію клінічних діагнозів та обмежило гіпердіагностику БА щонайменше у кожного 5-го хворого на ХОЗЛ.

Оскільки однією з ключових задач на етапах довготривалого спостереження є визначення ступеня порушення життєдіяльності хворого (Ю. І. Фещенко, 1999), а суто життєдіяльність, котра не має об'єктивних мірил, характеризується задоволенням пацієнтом власним фізичним, психічним та соціальним станом (тобто якістю життя), нами було проведено дослідження по визначенню сумарного рівня показника «ЯЖ» та його шкал у 69 хворих на ХОЗЛ, що проживають у промисловому регіоні Придніпров'я, у залежності від віку, статі, статусу курця (курець на теперішній час, екс-курець або особа, що ніколи не палила), навантаження фактору тютюнопаління (за рівнем індексу «пачка/рік»), виразності основних клінічних симптомів (кашлю, харкотиння, задишки), стадії захворювання та рівнів показників ФЗД (ОФВ1, ФЖЄЛ, співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ, ПОШвид.) у єдиний соціально-економічний період життя суспільства. Слід зазначити, що лікування хворих попередньо було скоригованим інгаляційними глюкокортикостероїдами (ІГКС) та/або комбінованими препаратами короткодіючих бронходилятаторів згідно із стадіями захворювання.

За результатами проведеного дослідження рівень показника «ЯЖ» у хворих на ХОЗЛ як сумарно, так і по окремих його шкалах в цілому був значно вищим, ніж у здорових осіб, що свідчило про погіршення у них суто ЯЖ навіть за умов прийому скоригованої медикаментозної терапії. Так, рівень шкали «симптоми» становив (55,7 + 1,98) ум. од., шкали «активність» - (55,0 + 2,74) ум. од., шкали «вплив» - (39,7 + 2,51) ум. од., шкали «сума» - (47,0 + 2,17) ум. од. (р < 0,001 порівняно із значеннями у здорових осіб).

Була визначена відмінність сумарного показника ЯЖ та його шкал у залежності від статі: у чоловіків (51 особа) при ідентичних із жінками (18 осіб) рівнях шкал «симптоми» ((55,3 + 2,40) ум. од. і (56,8 + 3,52) ум. од. відповідно (р > 0,10)) та «вплив» ((41,7 + 2,91) ум. од. і (34,0 + 4,86) ум. од. відповідно (р > 0,10)) вищим виявився рівень шкали «активність» ((58,3 + 3,27) ум. од. проти (45,8 + 4,35) ум. од. (р < 0,05)), що певним чином вплинуло і на рівень шкали «сума» ((49,0 + 2,60) ум. од. і (41,2 + 3,59) ум. од. відповідно (р = 0,083)).

Щодо стадій ХОЗЛ, рівень шкали «симптоми» показника «ЯЖ» був найвищим при І стадії ((60,3 + 7,83) ум. од.), а найнижчим - при ІV стадії ((48,9 + 4,91) ум. од.). Найбільш імовірно, на етапі формування патології пацієнти суб'єктивно найтяжче сприймають зміни стану свого здоров'я, в той час як при довготривалому анамнезі та тяжкій БО вони дещо звикаються з тягарем захворювання й оцінюють стан здоров'я оптимістичніше. Рівень шкали «активність» був вищим при ІІІ та ІV стадіях ХОЗЛ; сила впливу стадії захворювання на результат (К²) склала 0,27 (р < 0,001); показник корелював з віком хворих (r = 0,341 (р < 0,01)), бальною оцінкою задишки (r = 0,561 (р < 0,001)) та значенням ОФВ1 (r = - 0,434 (р < 0,001)). Рівень шкали «вплив» хоч і був за абсолютним значенням дещо нижчим, ніж шкали «активність», втім у підгрупах хворих щодо стадій ХОЗЛ мав ідентичну направленість змін. Аналіз показав наявність взаємозв'язків між рівнем шкали «вплив», з одного боку, та віком хворих (r = 0,271 (р < 0,05)), виразністю задишки (r = 0,329 (р < 0,01)) і значенням ОФВ1 (r = - 0,333 (р < 0,01)), з другого.

Вивчення ефективності загальноприйнятої емпіричної антибактеріальної терапії у відкритому проспективному рандомізованому дослідженні 40 хворих на ХОЗЛ (середній вік - (61,3 + 1,2) рік, чоловіків - 33 (82,5 %)), у яких спостерігали 53 випадки нетяжких інфекційних загострень, показало, що застосування амоксициліну/клавуланату (Аугментин^ТМ, «GlaxoSmithKline», Великобританія) 38 хворими з І-ІІІ стадіями ХОЗЛ (ОФВ₁ - (54,7 + 2,7) % належн.) та ципрофлоксацину (Цифран OD, «RANBAXY», Індія) або левофлоксацину (Локсоф, «RANBAXY», Індія) 15 хворими з ІІІ-ІV стадіями ХОЗЛ (ОФВ₁ - (33,8 + 3,1) % належн. (р < 0,001)) у 15,1 % випадків не є ефективним. Було висунуте припущення про існування у певної категорії хворих на ХОЗЛ персистуючої колонізації НДШ бактеріальними патогенами, котрі при інфекційному загостренні активуються, спричиняють модифікацію його клінічного перебігу та обумовлюють невдачі емпіричного призначення антимікробних лікарських засобів.

Для оптимізації тактики вибору антибактеріального препарату у якості емпіричної терапії був проведений наступний етап роботи. Обстежено 88 хворих на ХОЗЛ (29 з них - повторно та неодноразово) у різні фази патологічного процесу за умов наявності клінічних ознак хронічного ендобронхіту - кашлю з виділенням гнійного або слизово-гнійного харкотиння. Усі обстежені були розподілені на 2 групи: до 1-ї увійшло 63 хворих на ХОЗЛ у стабільну фазу захворювання, яким було проведено 73 мікробіологічних дослідження, до 2-ї - 40 хворих з клініко-функціональними ознаками інфекційного загострення ХОЗЛ та системними проявами запалення, яким було здійснено 53 дослідження. Усього було виконано 126 мікробіологічних та бактеріологічних досліджень вільно експекторованого харкотиння з ідентифікацією бактеріальних патогенів та визначенням регіональної чутливості їх до антибактеріальних препаратів.

У стабільну фазу при гнійному харкотинні бактеріальні патогени ідентифікувались значно частіше (у 64,5 % випадків), тоді як при слизово-гнійному - частіше виявлялась їх відсутність (p < 0,001). Втім, і при слизово-гнійному харкотинні у кожного 4-5-го хворого на ХОЗЛ з клінічними ознаками ендобронхіту були ідентифіковані мікроорганізми. Частота ідентифікації патогенів на початкових етапах формування ХОЗЛ у хворих з ендобронхітом була нижчою, ніж на завершальному етапі: так, при І стадії мікроорганізми виявлялись у (28,6 + 17,1) % випадків, а при ІV стадії - у (63,6 + 14,5) % випадків (р < 0,05). Ретроспективний аналіз показав, що у хворих на ХОЗЛ з бактеріальною колонізацією НДШ частіше виникали щорічні загострення патологічного процесу - (2,24 + 0,28) разів/рік проти (1,74 + 0,08) разів/рік у хворих за відсутності бактеріальної колонізації (р < 0,05).

У стабільну фазу у 87,1 % хворих на ХОЗЛ з клінічними ознаками ендобронхіту були ідентифіковані S. aureus, E. coli, K. pneumoniae, P. aeruginosa, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Flavobacterium spp., A. lwoffii, причому на частку грамнегативних паличок припадало трохи більше половини виділених штамів. У решти хворих були ідентифіковані S. pneumoniae та H. influenzae (p < 0,01), причому біологічний матеріал належав виключно хворим з ІІІ та ІV стадіями захворювання.

Ступінь мікробного навантаження на НДШ хворих на ХОЗЛ у стабільну фазу залежав від стадії захворювання: при ІІ стадії він коливався від 10³ до 10⁵ КУО/мл, а lg10 [мікробних тіл] склав (4,09 + 0,28); при ІІІ стадії lg10 [мікробних тіл] становив (5,69 + 0,44), при ІV - (6,40 + 0,67) (рІІ-ІІІ < 0,01; рІІ-ІV < 0,01; рІІІ-ІV > 0,10). З цього приводу відомо, що значне накопичення бактеріальних патогенів у дихальних шляхах здатне сприяти збільшенню пулу токсичних речовин, підвищувати рівень ендогенної інтоксикації та викликати складний імунний відгук [S. Sethi et al., 2006].

Таким чином, посилення бронхообструкції у хворих на ХОЗЛ асоціюється з підвищеним мікробним навантаженням на НДШ, а надмірний бактеріальний ріст з підвищенням гнійності харкотиння може свідчити про дезадаптацію захисних сил організму, бути предиктором частих і торпідно протікаючих інфекційних загострень та свідчити про невпинне прогресування захворювання.

На основі отриманого фактичного матеріалу були побудовані математичні моделі, згідно з якими недостатньо ефективно проведена санація бронхіального дерева ще на ранніх етапах формування патології (І-ІІ стадії ХОЗЛ) з появою інтермітуючої або персистуючої бактеріальної колонізації НДШ може призводити до більш швидких темпів прогресування захворювання. Причому якщо у пацієнтів з ознаками бактеріальної колонізації НДШ навіть при помірній частоті щорічних інфекційних загострень темпи прогресування захворювання вищі за такі у осіб без колонізації, то підвищення кількості щорічних загострень ще більше прискорює темпи падіння ОФВ₁. Відсутність планової терапії у хворих з бактеріальною колонізацією НДШ у порівнянні з хворими без колонізації також призводить до значного прискорення темпів прогресування захворювання, особливо при високому тютюновому навантаженні на теперішній час або в минулому. При відсутності бактеріальної колонізації НДШ темпи прогресування ХОЗЛ суттєво не залежать ані від тактики лікування, ані від ступеня тютюнового навантаження.

При інфекційному загостренні в 64,2 % випадків у харкотинні хворих на ХОЗЛ була зареєстрована наявність бактеріальних патогенів, в решті випадків - їх відсутність (р < 0,01). За частотою ідентифікації мікроорганізмів ці дані статистично достовірно відрізнялись від показника у стабільну фазу захворювання (р < 0,05) і, скоріш за все, були ознакою посилення мікробного навантаження на НДШ при загостренні. У переважній більшості випадків (28 (82,4 %)) ті загострення ХОЗЛ, коли ідентифікувались бактеріальні збудники, супроводжувались виділенням харкотиння гнійного характеру (р < 0,01); у тих ситуаціях, коли бактеріальні збудники не були ідентифікованими, дещо більша кількість хворих (12 (63,2 %)) мала слизово-гнійне харкотиння (р > 0,10).

Щодо спектру патогенів при інфекційному загостренні ХОЗЛ, у 73,5 % хворих були ідентифіковані H. influenzae та S. pneumoniae або самостійно (у 76,0 % випадків), або в асоціації з патогенами, що колонізували НДШ у стабільну фазу (у 24,0 % випадків): найчастіше це були K. pneumoniae та P. aeruginosa, причому переважно у хворих з ІІІ та ІV стадіями захворювання. Найбільш імовірно, останні були не стільки «винуватцями» інфекційного загострення, скільки його «свідками», зазвичай колонізуючи НДШ цих хворих у стабільну фазу. Виявлений різний спектр бактеріальних збудників при інфекційному загостренні ХОЗЛ порівняно із стабільною фазою може свідчити про первинну дію факторів патогенності S. pneumoniae та H. influenzae на НДШ та синергізм участі їх у патогенетичних механізмах прогресування захворювання з поступовим погіршенням мукоциліарного кліренсу. Саме ці мікроорганізми та їх фактори вірулентності можуть у подальшому сприяти тривалому торпідному перебігу локального запального процесу з інтермітуючою або персистуючою колонізацією НДШ уже іншими бактеріальними збудниками. Ігнорування даних щодо бактеріальної колонізації НДШ у стабільну фазу захворювання у конкретного пацієнта може призвести до невдач лікування його у фазу інфекційного загострення.

На основі отриманих результатів бактеріологічного дослідження харкотиння хворих на ХОЗЛ як у стабільну фазу, так і при інфекційному загостренні, а також з урахуванням клініко-функціональних особливостей перебігу захворювання нами була сформульована концепція, запропонований термін та розроблена клініко-мікробіологічна характеристика респіраторного бактеріозу, що відображає етапи його формування й наслідки (табл. 1).

З огляду на те, що при інфекційному загостренні ХОЗЛ відбувається по суті приєднання однієї патології, викликаної здебільшого H. influenzae та S. pneumoniae, до другої, що характеризується колонізацією НДШ іншими умовно-патогенними бактеріями у стабільну фазу та активацією останніх при загостренні, у зв'язку з чим і лікування повинне бути спрямованим на різні групи патогенів, нами була вивчена регіональна чутливість усіх ідентифікованих бактеріальних штамів.

Основні ймовірні бактеріальні збудники інфекційного загострення ХОЗЛ (16 штамів H. influenzae, 13 - S. pneumoniae, 1 - M. catarrhalis) були абсолютно чутливими до захищеного амінопеніциліну (амоксициліну/клавуланату), цефалоспоринів ІІІ (цефотаксиму, цефтриаксону) та ІV (цефепіму) поколінь, карбапенему (іміпенему), а також фторхінолонів (як ранніх, так і нових). При цьому 2 штами (1 - H. influenzae, 1 - S. pneumoniae) були резистентними до кларитроміцину, причому S. pneumoniae - ще й до еритроміцину, азитроміцину та кліндаміцину. 1 штам H. influenzae був резистентним до ампіциліну, а також до цефалоспоринів І (цефалексину й цефазоліну) та ІІ (цефаклору й цефуроксиму) поколінь, проявляючи властивості продуцента в-лактамаз. Кожен 3-й штам H. influenzae був резистентним до тетрацикліну.

Щодо патогенів сімейства Enterobacteriaceae (16 штамів K. pneumoniae, 5 - E. coli, 3 - Enterobacter spp.), 12 з них (50,0 %) були чутливими до амоксициліну/клавуланату, 19 (79,2 %) - до цефтазидиму, цефоперазону, цефепіму, 20 (83,3 %) - до гентаміцину та амікацину, 22 (91,7 %) - до ципрофлоксацину, усі 24 штами (100,0 %) - до меропенему.

Таблиця 1. Клініко-мікробіологічна характеристика респіраторного бактеріозу у хворих на ХОЗЛ