Відеоендоскопічні хірургічні втручання у хворих зі зміненою архітектонікою порожнини носа та приносових пазух після раніше перенесених операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ ІМ. ПРОФ. О.С. КОЛОМІЙЧЕНКА

УДК: 616.212.4/.5+616.213.+616.216-06-089-072./

Відеоендоскопічні хірургічні втручання у хворих зі зміненою архітектонікою порожнини носа та приносових пазух після раніше перенесених операцій

14.01.19 - оториноларингологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Островська Ольга Олександрівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Мітін Юрій Володимирович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології.

Офіційні опоненти:

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Гарюк Григорій Іванович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології;

доктор медичних наук, професор Боєнко Сергій Костянтинович, Донецький Державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології.

Провідна установа Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра оториноларингології, м. Київ.

Захист відбудеться “22” березня 2007 р. об “11:00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 в Інституті отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України за адресою: 03680, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України за адресою: 03680, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий “ 19 ” лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук Т.А. Шидловська

відеоендоскопічний хірургічний етмоїдит рінит

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Захворювання носа та приносових пазух (хронічний поліпозний етмоїдит, хронічний гіпертрофічний риніт та викривлення перегородки носа) являють собою важливу соціальну проблему сьогодення не тільки в оториноларингології, але й у медицині загалом (С.Б. Безшапочний,1997; Д.І. Заболотний і співавт., 2002; Ю.В. Мітін і співавт., 2005). Пацієнти із хворобами носа та приносових пазух складають 29-30% від усіх оториноларингологічних стаціонарних та 15-16% амбулаторних хворих (А.Г. Лихачёв, 1981; А.С. Лопатин, 1993; Ю.И. Гладуш, 1995). Спостерігається тенденція до щорічного збільшення загальної кількості таких пацієнтів на 1-2%, що безумовно пов'язано з погіршенням екологічної ситуації у світі та змінами у структурі захворюваності (О.М. Науменко, 1998; Ю.В. Митин и соавт., 2002). Крім того, на хронічні захворювання носа та приносових пазух переважно страждають люди молодого та середнього віку, а в останні роки ще й відмічається помолодшення вікового контингенту хворих, що є також негативним соціально-економічним фактором.

Як на сам процес виникнення патології в носовій порожнині та приносових пазухах, так і на можливість рецидиву захворювання, великий вплив мають багато чинників. Це і інфекційно-алергічні, аутоімунні процеси, спадкові чинники, травматичні ушкодження, дисфункція вегетативної нервової системи та інші, а в деяких випадках їх комбінація (В.П. Быкова, 1998; Г.И. Гарюк и соавт., 1998; Р.А. Абизов, 2002; А.Г. Балабанцев, 2004). Водночас, на розвиток патологічного процесу в носовій порожнині і на можливість його рецидиву дуже великий вплив відіграють умови аерації порожнини носа та приносових пазух, що обумовлені її архітектонікою (С.Б. Безшапочний, 1994; Ю.В. Гаврилюк, 1995; Г.С. Протасевич, 1996; Г.И. Гарюк и соавт., 2002; С.З. Пискунов, 2001, 2003). Корекція особливостей архітектоніки носової порожнини проводиться шляхом ендоназальних хірургічних втручань. На даному етапі розвитку вітчизняної науки в оториноларингології є можливість виконувати малоінвазивні ендоскопічні операції, які складають суттєву альтернативу класичним радикальним втручанням (Г.З.Пискунов,1992; А.С. Лопатин, 2000; Ю.В. Мітін, 2001).

Щорічно від 15% до 25% хворих на хронічний поліпозний етмоїдит (В.Ф. Филатов, 1978) та 15,5% хворих на хронічний гіпертрофічний риніт (С.К. Боєнко і співавт., 2003) потребують лікування. У 80% населення спостерігається деформація носової перегородки, проте корекція її потрібна лише 10-15% осіб (А.С. Юнусов, 2000). Лікування таких ЛОР-захворювань, як хронічний поліпозний етмоїдит, хронічний гіпертрофічний риніт та викривлення носової перегородки залишається хірургічним і має певні особливості, що обумовлені перебігом процесів загоєння та реабілітації в післяопераційному періоді, “темними плямами” в етіології та патогенезі розвитку рецидиву патології, малоефективним протирецидивним лікуванням і можливістю розвитку загрожуючих життю хворого орбітальних і внутрішньочерепних ускладнень. Виконання реоперативного хірургічного втручання в цьому разі проводиться з урахуванням попередніх післяопераційних змін архітектоніки носової порожнини порівняно з не оперованою порожниною носа і має певний ризик збільшення, в наслідок цього, інтра- та післяопераційних ускладнень (И.А. Яшан, Г.С. Протасевич, А.И. Яшан,1982; Г.З. Пискунов, А.С. Лопатин, 1992).

Багато наукових праць більшою мірою висвітлюють наслідки хірургічного лікування хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту та викривлення перегородки носа у віддаленому післяопераційному періоді. Проте, залишаються малодослідженими питання взаємозв'язку між змінами архітектоніки після оперативного лікування хворих з приводу цих патологій та рецидивами захворювань носа та приносових пазух, або розвитком гострих запальних захворювань приносових пазух у реоперованих хворих, а також у напрямку подальшого лікування та післяопераційної реабілітації таких хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри оториноларингології НМУ імені О.О. Богомольця “Оптимізація діагностики та лікування захворювань вуха та верхніх дихальних шляхів”, № держреєстрації 0100V002048.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування раніше оперованих хворих (РОХ) з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту (ХПЕ), хронічного гіпертрофічного риніту (ХГР) та викривлення носової перегородки (ВПН) шляхом вдосконалення хірургічного лікування та розробки нових схем післяопераційної реабілітації даних хворих, для покращення основних функцій носа.

Задачі дослідження.

1. Проаналізувати причини звернення раніше оперованих хворих на ХПЕ, ХГР та ВПН.

2. Дослідити архітектоніку з урахуванням судинного малюнку слизової оболонки та функції носової порожнини у раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН.

3. Вдосконалити хірургічне лікування раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН шляхом розробки оптимальних варіантів ощадливих операцій для запобігання рецидиву та покращення функцій носової порожнини.

4. Розробити схеми місцевого лікування раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ, ХГР у ранньому післяопераційному періоді.

5. Порівняти ефективність лікування раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН досліджуваних груп у ранній та віддалений після хірургічного втручання період.

Об'єкт дослідження. Раніше оперовані хворі на ХПЕ, ХГР та ВПН.

Предмет дослідження. Архітектоніка, з урахуванням судинного малюнку слизової оболонки за даними риноендоскопічного огляду, та дихальна, транспортна і нюхова функції носової порожнини РОХ з приводу ХПЕ, ХГР і ВПН до та після хірургічного лікування у ранній та віддалений післяопераційний період.

Методи дослідження. У комплекс обстеження ввійшли загальноклінічні, відеоендоскопічні і променеві методи дослідження. Для визначення функціонального стану носової порожнини застосовувалися ринопневмометрія, ольфактометрія і дослідження мукоциліарного кліренсу.

Наукова новизна роботи. Досліджені зміни архітектоніки з урахуванням особливості судинного малюнку слизової оболонки у РОХ з приводу ХПЕ, ХГР і ВПН під час ендоскопічного огляду порожнини носа риноскопами 0⁰ та 30^0, діаметром 4 мм, шляхом перетворення аналогового відеосигналу в цифровий.

Розроблено хірургічне лікування РОХ з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН шляхом вдосконалення та поєднання методик ощадливих ендоскопічних ендоназальних операцій.

Розроблено місцеве післяопераційне лікування РОХ з приводу ХПЕ, ХГР у ранньому післяопераційному періоді з використанням 1% суспензії аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу, яке прискорює відновлення мукоціліарного кліренсу та інших функцій носової порожнини за рахунок швидкого очищення слизової оболонки від продуктів вторинного запалення, згустків крові.

Розроблено післяопераційне лікування у ранньому післяопераційному періоді РОХ на ХПЕ - селективну вазотомію варикозно розширених судин носової порожнини в ділянці сфеноетмоїдальної кишені для запобігання раннього рецидиву гіперплазії слизової оболонки носової порожнини та надмірній регенерації сполучної тканини.

Практичне значення результатів дослідження. Вдосконалені і впроваджені в клінічну практику ендоскопічні ендоназальні ощадливі методики хірургічного лікування РОХ з приводу ХПЕ, ХГР і ВПН.

Запропоновано і впроваджено в клінічну практику місцеве лікування РОХ на ХПЕ, ХГР в ранньому післяопераційному періоді з використанням 1% суспензії аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу.

Запропоновано і впроваджено в клінічну практику методику селективної вазотомії варикозно розширених судин носової порожнини в ділянці сфеноетмоїдальної кишені у РОХ на ХПЕ, що попереджує рецидив гіперплазії слизової оболонки носової порожнини та утворення синехій в ранньому періоді після операції.

Впровадження в практику. Ендоскопічні ощадливі методики хірургічного лікування та місцеве лікування в ранньому післяопераційному періоді РОХ в практику міського оториноларингологічного центру Центральної міської клінічної лікарні у м. Києві та ЛОР-відділення 12-ї клінічної лікарні м. Києва.

Матеріали дисертаційної роботи використовувалися під час лекцій та проведення семінарських занять з лікарями-інтернами і слухачами факультету підвищення кваліфікації лікарів на кафедрі оториноларингології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто на базі міського оториноларингологічного центру Центральної міської клінічної лікарні м. Києва було здійснено відбір хворих, загальноклінічний оториноларингологічний та ендоскопічний огляд, функціональне дослідження носової порожнини до та після реоперації, післяопераційне місцеве лікування. Хірургічне лікування раніше оперованих з приводу ХПЕ, ХГР і ВПН проводилось під керівництвом завідувача кафедри оториноларингології НМУ професора Ю.В. Мітіна. Автор особисто провела статистичний аналіз отриманих результатів дослідження, самостійно написала усі розділи дисертації, сформулювала висновки і практичні рекомендації. Запропоновані методика селективної вазотомії судин носової порожнини в ділянці сфеноетмоїдальної кишені у раніше оперованих хворих на ХПЕ та місцеве лікування в ранньому післяопераційному періоді з використанням 1% суспензії аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу у РОХ з приводу ХПЕ, ХГР розроблені спільно з завідувачем кафедри оториноларингології НМУ проф. Ю.В. Мітіним. На базі кафедри проведена їх апробація.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на щорічній традиційній конференції Українського наукового медичного товариства оториноларингологів (м. Київ, 2004 р., м. Харків, 2004, м. Одеса, 2005, м. Кореіз, 2006), засіданні наукового товариства оториноларингологів (2005 р.), Х з'їзді отоларингологів України (м. Судак, 2005 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 13 праць, в яких викладені основні положення дисертації. З них 4 статті у спеціалізованих фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 7 - у матеріалах з'їздів і конференцій; отримано 2 Деклараційні патенти України на корисну модель.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 215 сторінках друкованого тексту і ілюстрована 35 таблицями та 68 рисунками. Робота складається з списку умовних скорочень, вступу, 5 розділів (один з них - огляд літератури і 4 - власних спостережень), заключення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, який містить 276 джерел (186 українських і російських авторів і 90 зарубіжних).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено результати спостереження та лікування 217 РОХ, які знаходились на лікуванні в ЛОР-відділенні Центральної міської клінічної лікарні м. Києва, віком від 21 до 60 років. Серед них 97 РОХ з приводу ХПЕ, 60 хворих - на ХГР та 60 - з приводу ВПН. Із них 143 пацієнти (66%) були госпіталізовані в плановому порядку внаслідок повернення симптомів захворювання, а 74 (34%) - з приводу розвитку гострого, чи загострення хронічного запального процесу приносових пазух. У відповідь до задач дослідження раніше оперовані хворі були розподілені на 2 дослідні підгрупи. До 1 дослідної підгрупи увійшло 49 РОХ на ХПЕ, 30 хворих - на ХГР і 30 хворих - з ВПН. 2 дослідну підгрупу склали 48 РОХ на ХПЕ, 30 хворих - на ХГР і 30 хворих - з ВПН. Всім РОХ на ХПЕ, ХГР та ВПН (за винятком хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи) було проведено хірургічне лікування, що складалось з комбінації ощадливих операцій одночасно, які проводились за допомогою ендоскопічного обладнання та мікрохірургічного інструментарію. Хворим з ВПН 2 дослідної підгрупи хірургічне лікування виконувалось за такою ж схемою, що і хворим 1 дослідної підгрупи, але без використання риноскопів і наборів інструментів для ендоскопічних операцій. Крім того хворі на ХПЕ і ХГР 1 дослідної підгрупи в ранньому післяопераційному періоді отримували запропоноване нами місцеве лікування. Хворі на ХПЕ і ХГР 2 дослідної підгрупи, та хворі з ВПН 1 і 2 дослідної підгрупи отримували в ранньому післяопераційному періоді судиннозвужувальні препарати і Салін.

Під час виконання дослідження використано загальноклінічні (анамнестична оцінка загального стану пацієнта, огляд ЛОР-органів, лабораторні), спеціальні (риноендоскопічне дослідження порожнини носа, променеві) і функціональні (вивчення дихальної, нюхової і транспортної функцій носової порожнини) методи. Ендоскопічний огляд порожнини носа проводили за класичною методикою W. Messerklinger'a (1970) в модифікації H. Stammberger'a (1996). При цьому використовувались відеоендоскопічне обладнання фірми “Karl Storz”, набір ендоскопів з кутом огляду 0є та 30є, діаметром 4 мм, набір мікрохірургічного інструментарію. Судинний малюнок слизової оболонки ми оцінювали за власно впровадженою методикою в 5 ключових ділянках (ділянка 1 - слизова оболонка передніх відділів дна носової порожнини і перегородки носа; ділянка 2 - слизова оболонка задніх відділів дна носової порожнини і перегородки носа; ділянка 3 - слизова оболонка латеральної стінки носової порожнини в місці прикріплення середньої та нижньої носових раковин; ділянка 4 - слизова оболонка перегородки носа; ділянка 5 - слизова оболонка сфеноетмоїдальної кишені) на підставі отриманого зображення слизової оболонки на моніторі, розподільча спроможність якого була знівельована до неможливості візуалізації судин слизової оболонки порожнини носа у здорових осіб, M. Beran і B. Petruson (1986) для судин носової перегородки.

Дихальну функцію носа визначали за допомогою ринопневмометра, запропонованого Д.О. Михайловським і О.М. Науменко (1990, 1998), за їх методикою. Дослідження нюхової функції носа проводили якісним методом В.Г. Воячека (1957), під час якого використовували речовини зростаючої міцності, які подразнювали переважно ольфакторну (настоянка валеріани) та тригемінальну (3% водний розчин оцтової кислоти та 10% водний розчин аміаку) чутливість. Мукоціліарну транспортну систему оцінювали за допомогою “сахаринового” тесту за І.Б. Солдатовим (1976), коли реєстрували час появи солодкого присмаку у ротовій порожнині після нанесення кристалів сахарину на передній кінець нижньої носової раковини в кожній половині носа.

При аналізі результатів застосовано клініко-статистичні методи, які базуються на параметричній і непараметричній статистиці, імовірнісному розподілі ознак та способах оцінки достовірності результатів з використанням ліцензованих програм (С.П. Шкляр, 1996; В.Ф. Москаленко, Ю.В. Вороненко, 2000).

Результати дослідження та їх обговорення. Під час ендоскопічного огляду порожнини носа раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ виявлено переважання гіперпластичних процесів в носовій порожнині над атрофічними. Найчастіше в порожнині носа хворих на ХПЕ, крім поліпів та поліпозно зміненої слизової оболонки, виявлялись зміни судинного малюнку слизової оболонки. У 76±7,8% пацієнтів спостерігались варикозно розширені судини слизової оболонки, які переважно розміщувались в ділянці сфеноетмоїдальної кишені у 64% хворих та у 13% осіб в місці прикріплення середньої та нижньої носових раковин. На другому місці, за частотою знахідок, ми виявляли зміщення середньої носової раковини в бік перегородки носа, тобто її медіопозиція (68±7,1% хворих). У 25±2,2% з них виявлялась гіперплазія або поліпозні зміни середньої носової раковини. На третьому місці стоять рубцеві зміни в порожнині носа. Синехії в носовій порожнині були виявлені у 67±7,1% хворих. Із них майже у половини хворих - 28,8±2,5%, злуки розміщувались у середньому носовому ході. Гіпертрофічні зміни нижніх носових раковин ми спостерігали у 58±4,7% хворих. Крім того слід зазначити, що у 28,8±2,5% хворих в порожнині носа ми не знаходили середньої носової раковини або виявляли її культю, а у 21,6±2,2% спостерігали відсутність гачкоподібного відростка і клітин agger nasi. Крім того, у 11,3±1,2% хворих ми виявляли ВПН, у 5,1±1,1% сonha bullosa та у 4,1±1,1% гіперплазію гачкоподібного відростка. Під час ендоскопічного огляду РОХ з приводу ХГР в порожнині носа також виявлені гіперпластичні зміни. Обмежена гіпертрофія, переважно, задніх кінців нижніх носових раковин, виявлялась у 68,4±5,9% хворих, дифузна - у 31,6±5,6% хворих. У 11,6±4,1% хворих з обмеженою гіпертрофією переднього і заднього кінців нижніх носових раковин була відсутня гіпертрофія її середньої частини. Крім того, у 20±4,1% хворих нижня носова раковина знаходилась в медіапозиції. Крім гіпертрофії носових раковин у 48±4,9% РОХ з приводу ХГР в носовій порожнині ми виявляли синехії. Зміни остіомеатального комплексу, а саме гіперплазія переднього кінця середньої носової раковини та поліповидно змінену слизової оболонки середнього носового ходу, ми спостерігали у 16,6±4,3% хворих. Серед загальної кількості обстежених хворих після конхотомії у 56±8,1% були виявлені зміни судинного малюнку носової порожнини. Серед них у 6,6±4,3% хворих спостерігалась атрофія слизової оболонки, навіть у 1 хворого з перфорацією в верхньощелепну пазуху. Інші особливості проявлялися збільшенням кількості варикозних судин навколо та в ділянках гіпертрофії нижніх носових раковин 56±8,1% (передній або задній кінець нижньої носової раковини в разі її обмеженої гіпертрофії, та вся нижня носова раковина - при її дифузній гіпертрофії), в ділянці перегородки носа навпроти гіпертрофованої тканини (13%) та в ділянках навколо синехій (43%). Викривлення перегородки носа виявлено у 13±4,1% хворих, а у 20±4,1% - зміна положення ННР (латеро-, медіопозиція).

У всіх раніше оперованих хворих з приводу ВПН, які поступили до лікарні в плановому або ургентному порядку, були наявні деформації перегородки носа.

Найчастіше ми виявляли викривлення перегородки носа в її верхньому відділі - 55±4,5% хворих та середньому відділі - 33,3±4,1% хворих. Рідше спостерігали деформацію заднього відділу (11,6±1,3% хворих) та переднього відділу (8,3±1,1%). Жодного випадку деформації верхнього відділу в кістковій частині перегородки носа ми не спостерігали. Однією з причин, що викликала повторне деформування перегородки носа, зміщення її або її відділів відносно середньої лінії, були синехії порожнини носа та дистрофічно-рубцеві процеси хрящової тканини. У РОХ в 68,3±7,5% ми зустрічали синехії в носовій порожнині. Відповідно до цього в місцях розвитку рубцевої тканини ми спостерігали підвищення інтенсивності судинного малюнку носової порожнини (63,3±7,3% хворих). Перфорацію перегородки носа і атрофічні зміни слизової оболонки ми виявляли у 21,6±2,2% хворих. Зміни нижніх носових раковин ми спостерігали у 33,3±4,5% хворих, а зміни остіомеатального комплексу у 18,3±2,1%. Таким чином, у РОХ з приводу викривлення перегородки носа в носовій порожнині ми виявляли поряд гіперпластичні і атрофічні процеси.

Щодо функціонального обстеження порожнини носа, то так як після проведеного лікування ми порівнювали досягнутий функціональний результат в 1 та 2 дослідних підгрупах, ми порівняли функцію носової порожнини у хворих названих підгруп з метою виключення впливу передопераційного функціонального стану порожнини носа на якість статистичної обробки отриманих результатів. При досліджені носового дихання у більшості хворих на ХПЕ як першої, так і другої дослідних підгруп виявлено різке утруднення носового дихання (середній ступінь підвищення опору вдиху зареєстровано у 45% хворих 1 дослідної і 41% - 2 дослідної підгрупи, а високий - у 30% хворих 1 дослідної і 33% - 2 дослідної підгрупи). Порушення дихальної функції було виявлено загалом у 78±6,7% РОХ з приводу ХПЕ (40% хворих у 1 дослідній підгрупі і 38% - 2 дослідній підгрупі. Лише у 2 хворих спостерігався феномен “пустого носа” - відсутність середніх носових раковин, відсутність клітин agger nasi, відсутність гачкоподібного відростку, що супроводжувалось значним зменшенням опору вдиху. Відносно функціональних особливостей носової порожнини хворих з ВПН, то порушення дихальної функції було виявлено серед 73±6,7% РОХ. Середній ступінь підвищення опору вдиху зареєстровано у 30% хворих 1 дослідної і 33% - 2 дослідної підгрупи, а високий - у 43% хворих 1 дослідної і 30% - 2 дослідної підгрупи. Слід відмітити більш виражений ступінь опору вдиху в групі РОХ з приводу ВПН, ніж в групі хворих із ХПЕ. Аеродинамічні зміни у хворих на хронічний гіпертрофічний риніт характеризуються суттєвим підвищенням високого ступеня опору при вдосі, ніж у хворих на ХПЕ і ВПН (у 40% хворих як в 1 дослідній, так і в 2 дослідній підгрупі). Порушення дихання через ніс загалом зареєстровано у 91,6±8,1% хворих на ХГР.

Дослідження нюху у хворих на ХПЕ показало, що більшість хворих мали підвищення порогів сприйняття запахів (90,7±8,1%). Так, I ступінь порушення нюху виявлено у 53% хворих 1 дослідної підгрупи, 50% - 2 дослідної підгрупи; ІІ ступінь - 20% і 21% хворих відповідно; ІІІ ступінь - 16% хворих 1 дослідної підгрупи і 21% 2 дослідної підгрупи. Інша картина виявлена у РОХ з приводу ВПН. Порушення нюхової функції, незважаючи на значні розлади дихання, виявлено лише у 16,6±2,9% хворих: 20% хворих 1 дослідної підгрупи і 13% 2 дослідної підгрупи. На нашу думку це обумовлено вираженою асиметрією змін архітектоніки порожнини носа у РОХ з приводу ВПН на відміну від двобічного процесу у хворих на ХПЕ. Загальна кількість хворих на ХГР, у яких спостерігались порушення нюхової функції різного ступеня склала 65,5±4,1%: 66% хворих 1 дослідної підгрупи і 63% 2 дослідної підгрупи. Серед хворих з ВПН та на ХГР, на відміну від хворих на ХПЕ, не було жодного з аносмією ІІІ ступеня.

Дослідження рухової функції слизової оболонки носової порожнини РОХ на ХПЕ показало, що вона була знижена у 86,5±7,5% хворих. Уповільнення швидкості переміщення сахарину з передніх відділів носа в носоглотку ІІ та ІІІ ступеня було виявлено у 36% хворих 1 дослідної підгрупи і у 43% хворих 2 дослідної підгрупи. Зміни транспортної функції спостерігались у 66,6±6,1% хворих з ВПН. Слід відмітити відносно невелику кількість хворих, в порівнянні з даними сахаринового тесту хворих на ХПЕ, у яких було зареєстровано порушення транспортної функції II та III ступеня (13,3% хворих 1 дослідної підгрупи і 20% хворих 2 дослідної підгрупи). Жоден раніше оперований хворий з приводу ХГР не мав нормальної транспортної функції порожнини носа. Звертає на себе увагу відносно велика кількість хворих, які мали результат сахаринового тесту ІІ і ІІІ ступеня (60% хворих 1 дослідної підгрупи і 63% хворих 2 дослідної підгрупи).

Ендоназальні ендоскопічні хірургічні втручання і місцеве лікування в ранньому післяопераційному періоді раніше оперованих хворих. Оперативні втручання виконувались як під місцевим, так і під загальним знеболенням. Розроблене нами оперативне лікування раніше оперованих хворих зводилось до наступного: в залежності від попередньо виявлених змін архітектоніки порожнини носа застосовувались різні методики ощадливих операцій, що поєднувались під час виконання однієї операції. Всім хворим на ХПЕ, ХГР і ВПН були проведені наступні різновиди хірургічних втручань: видалення зміненої слизової оболонки та ревізія клітин решітчастого лабіринту; видалення синехій у порожнині носа; часткова конхотомія носових раковин; підслизова вазотомія носових раковин; часткова резекція носової перегородки; зміна положення середньої і нижньої носової раковини; корекція остіомеатального комплексу.

Під поняттям “видалення зміненої слизової оболонки” мається на увазі видалення із порожнини носа не тільки власне поліпозної тканини, а й усіх ділянок слизової оболонки, які мають поліпозно змінену структуру (поліпозно змінений передній кінець середньої носової раковини). Синехії видаляли наступним чином: скальпелем розтинали синехію, а потім поліпними щипцями “викушували” рубцеву тканину в місцях кріплення синехії, або вирізали її серпоподібним скальпелем. Проведення “класичного” розтину синехії носової порожнини у раніше оперованих хворих на ХПЕ (скальпелем або ножицями посередині між перегородкою носа та латеральною стінкою носа розрізували рубцеву тканину) ми не проводили, оскільки значна частина синехій розміщувалась між структурами латеральної стінки носа, щільно обмежена поліпами. Проведення хірургічних втручань на нижніх носових раковинах у РОХ з приводу ХПЕ ми вважаємо обов'язковим. Хворим на ХПЕ часткову конхотомію ми проводили поліпними щипцями без накладання конхотомного затискача та утворення странгуляційної борозни. Таким чином, під контролем ендоскопа “зкушували” лише гіпертрофовану тканину, не ушкоджуючи “здорової”. Після цього за методикою С.З. Піскунова (2002) виконували вазотомію нижніх носових раковин. Корекція перегородки носа починалась з гемітрансфікційного розрізу та включала в себе розшарування мукоперіхондрію та мукоперіосту протягом всієї довжини носової перегородки, переміщення залишків хряща або кісткових структур по відношенню один до одного по серединній лінії, часткову резекцію деформованих хрящових чи кісткових структур перегородки носа. Зміну положення середньої носової раковини ми проводили шляхом її надламування роспатером та зміщення латерально або медіально.

Хворим з ВПН виконувались, в залежності від різновидів деформації перегородки носа, наявності/відсутності реімплантованих хрящових або кісткових фрагментів між листками слизової оболонки, різні варіанти корегуючих втручань на перегородці носа. Проте, ми намагалися дотримуватись чіткого алгоритму: 1. Підслизовий доступ до викривленої ділянки хрящового або кісткового відділу носової перегородки. 2. Мобілізація викривленого хрящового або кісткового відділу носової перегородки. 3. Резекція викривленої ділянки носової перегородки у хрящовому або кістковому відділах. 4. Реконструкція, яка включає розміщення носової перегородки в серединному положенні, реімплантацію змодельованого хряща, фіксацію носової перегородки накладанням швів та тампонадою порожнини носа. 5. При наявності показань проводились втручання на носових раковинах. У 3 випадках (5%) серед хворих з перфорацією перегородки носа ми досягли повного її закриття внаслідок зміщення лоскутів мукоперіхондрію та мукоперіосту один відносно одного. Це були перфорації, розмір яких не перевищував 1 см в діаметрі.

Видалення ділянок гіпертрофії слизової оболонки носової порожнини у раніше оперованих хворих на ХГР ми проводили не за класичною методикою - накладання конхотомного затискача на носову раковину і по странгуляційній борозні зрізування лишньої тканини раковини. Ми, під контролем риноскопів з кутом огляду 0 та 30 градусів, в носову порожнину вводили поліпні щипці Блекслі та “скусували” гіперплазовані ділянки слизової оболонки нижньої носової раковини. В такий спосіб, по-перше, пошкоджується менша площа слизової оболонки носової раковини - забирається лише гіперплазована тканина без видалення незміненої слизової оболонки, по-друге - операція супроводжується меншою кровотечею, за рахунок розтягнення судин і пошкодження меншого відсотку “здорової” тканини. Видалення гіпертрофованої слизової оболонки носових раковин ми обов'язково доповнювали підслизовою вазотомією за методикою С.З. Піскунова (2002). Видалення синехій порожнини носа та зміщення нижньої носової раковини проводилось описаним вище способом. Під корекцією остіомеатального комплексу ми розуміли: розтин bulla ethmoidalis, concha bullosa, корекцію гачкоподібного відростка.

Хворим на ХПЕ і ХГР 1 дослідної підгрупи порожнину носа ми тампонували марлевими тампонами, просоченими 1% суспензією Силіксу (тампони видаляли через добу). Тампонування носової порожнини у хворих з ВПН 1 і 2 дослідної підгрупи та хворим на ХПЕ, ХГР 2 дослідної підгрупи проводилось звичайними марлевими тампонами, які також видаляли наступного дня. В ранньому післяопераційному періоді хворі на ХПЕ та ХГР 1 дослідної підгрупи отримували “місцеве” післяопераційне лікування за розробленою нами схемою, що складалось з наступного: з 1 дня отримували зрошення слизової оболонки також 1% суспензією Силіксу протягом 1 місяця 2 рази в день. На 7-10 день порожнина носа хворих ХПЕ і ХГР 1 дослідної підгрупи майже повністю очищувалась від кірок, що давало нам можливість перейти до наступного етапу післяопераційного лікування. Хворим на ХПЕ 1 дослідної підгрупи на 7-10 день після операції проводили селективну вазотомію надмірно розширених, варикозно змінених, кінцевих гілок венозних судин порожнини носа в ділянці сфеноетмоїдальної кишені. Для цього попередньо проводили ішимізацію слизової оболонки порожнини носа 0,25% розчином мезатону та місцеву аплікаційну анестезію 10% розчином лідокаїну. Потім під контролем риноскопів з кутом огляду 30є проводили скальпелем пересічення (селективну вазотомію) варикозно розширених судин слизової оболонки носової порожнини в ділянці сфеноетмоїдальної кишені і середньої носової раковини. Після цього ощадливо тампонували носову порожнину марлевими серветками, просоченими 1% Силікса на термін від декількох годин до однієї доби.

Наведене “місцеве” лікування в ранньому післяопераційному періоді було проведено 79 хворим (49 хворих на ХПЕ і 30 хворих на ХГР). У інших 178 хворих (48 хворих на ХПЕ, 30 хворих на ХГР і 60 - з ВПН) ендоназально протягом 1 місяця використовувались Салін, Аква Маріс і судинозвужувальні засоби у вигляді крапель (спреїв) перші 3-5 діб після операції.

Порівняльна оцінка результатів лікування хворих 1 і 2 дослідної підгрупи. Результат лікування ми оцінювали за даними ендоскопічного огляду і функціонального обстеження порожнини носа РОХ на ХПЕ, ХГР і ВПН в післяопераційному періоді через 1 місяць після проведеного лікування, через 1 рік та у віддаленому періоді (більше 1 року). Під час ендоскопічного огляду позитивним вважався такий результат, коли при ендоскопічному огляді носової порожнини не було виявлено поліпозної тканини в разі ХПЕ, коли спостерігали відсутність деформації носової перегородки, ділянок гіпертрофії слизової оболонки і синехій порожнини носа в разі ВПН та ХГР.

Через 1 місяць після операції різниця між позитивним результатом лікування хворих на ХПЕ, ХГР 1 і 2 дослідної підгрупи, на підставі ендоскопічного огляду, незначна і становить 93% та 89% для хворих на ХПЕ і 96,7% та 93,3% для хворих на ХГР. Проте, через 1 рік зміни архітектоніки носової порожнини виявляються достовірно нижче у хворих як на ХПЕ, так і на ХГР 1 дослідної підгрупи в порівнянні з хворими 2 дослідної підгрупи (76% хворих на ХПЕ 1 дослідної підгрупи і 62% 2 дослідної підгрупи, 90,9% хворих на ХГР 1 дослідної підгрупи і 73,7% 2 дослідної підгрупи). Така тенденція зберігається і у віддаленому періоді (72,8% хворих на ХПЕ 1 дослідної підгрупи і 63,2% 2 дослідної підгрупи, 78,6% хворих на ХГР 1 дослідної підгрупи і 53,3% 2 дослідної підгрупи). Серед раніше оперованих хворих з приводу ВПН 1 дослідної підгрупи зміни архітектоніки порожнини носа виявляються рідше вже через 1 місяць, через 1 рік і у віддаленому періоді після операції.

Відновлення носового дихання протягом 1 місяця після операції отримано у 84,1% раніше оперованих хворих на ХПЕ 1 дослідної підгрупи і у 89,4% - 2 дослідної підгрупи. Як видно, показники дещо вищі в 2 дослідній підгрупі. Проте через 1 рік та у віддаленому періоді спостереження нормалізація носового дихання зберігається у більшої кількості хворих на ХПЕ в 1 дослідній підгрупі (1 рік: 76,4% хворих на ХПЕ 1 дослідної підгрупи і у 58,6% - 2 дослідної підгрупи; у віддаленому періоді: 60% хворих на ХПЕ 1 дослідної підгрупи і 42,9% - 2 дослідної підгрупи). Схожа картина спостерігається у РОХ на ХГР: через 1 місяць після операції показники нормального носового дихання також вищі у хворих 2 дослідної підгрупи (83,4% хворих на ХГР 1 дослідної підгрупи і 96,7% - 2 дослідної підгрупи), а вже через 1 рік і у віддаленому періоді покращення дихання виявлено у більшості РОХ 2 дослідної підгрупи (86,3% хворих на ХГР 1 дослідної підгрупи і 63,1% - 2 дослідної підгрупи через 1 рік після операції, та 64,3% 1 дослідної підгрупи і 53,3% - 2 дослідної підгрупи у віддаленому періоді більше 1 року). Для раніше оперованих хворих з приводу ВПН як через 1 місяць, так і через 1 рік, і у віддаленому періоді більше 1 року характерні кращі показники ринопневмометрії в 1 дослідній в порівнянні з 2 дослідною підгрупою. Через 1 місяць після реоперації відновлення носового дихання виявлено у 100% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і у 96,6% - 2 дослідної підгрупи, через 1 рік - у 86,9% хворих 1 дослідної підгрупи і у 66,7% - 2 дослідної підгрупи, у віддаленому періоді - у 72,2% хворих 1 дослідної підгрупи і у 68,8% - 2 дослідної підгрупи.

Покращення нюху через 1 місяць, через 1 рік і у віддаленому періоді після операції виявлено в 1 дослідній підгрупі, в порівнянні з 2 дослідною підгрупою, у всіх раніше оперованих хворих як на ХПЕ, так і на ХГР і ВПН. Через 1 місяць після операції відновлення нюху наступило у 95,5±6,7% хворих на ХПЕ, у 93,3±6,6% хворих на ХГР і з ВПН 1 дослідної підгрупи і у 94,6±6,6% хворих на ХПЕ, у 90±5,9% хворих на ХГР і з ВПН 2 дослідної підгрупи. Через 1 рік після операції всі запахи під час ольфактометрії розпізнавали 81,5±6,3% хворих на ХПЕ, 86±6,3% хворих на ХГР і 91,3±6,6% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і 55,2±5,7% хворих на ХПЕ, 84,9±5,9% хворих на ХГР і 88,9±6,1% хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи. У віддаленому періоді нормальний нюх виявлено у 55±4,9% хворих на ХПЕ, 78,5±6,0% хворих на ХГР і 88,9±6,1% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і 42±4,9% хворих на ХПЕ, 66,7±5,1% хворих на ХГР і 87,5±6,0% хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи.

Після реоперації підвищення рухливої активності слизової оболонки порожнини носа спостерігалось в обох дослідних підгрупах як через 1 місяць, так і через 1 рік і у віддаленому періоді у всіх хворих в клінічних групах. Однак кращими були показники мукоціліарного кліренсу у хворих 1 дослідної підгрупи, особливо через 1 рік у віддаленому періоді. Так, через 1 місяць після операції нормальні показники “сахаринового” тесту виявлено у 36,4% хворих на ХПЕ, у 60% хворих на ХГР і 63,3% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і 38,3±2,1% хворих на ХПЕ, 46,7±3,2% хворих на ХГР і 66,7±4,6% хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи. Через 1 рік після операції нормальні показники мукоціліарної транспортної системи визначені у 47,4±3,2% хворих на ХПЕ, 52,2±3,6% хворих на ХГР і 73,9±5,3% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і 31±2,5% хворих на ХПЕ, 42,1±3,0% хворих на ХГР і 61,1% хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи. У віддаленому періоді нормальні показники рухової функції слизової оболонки носа залишились у 30±2,4% хворих на ХПЕ, 42,8±3,0% хворих на ХГР і 66,7±4,6% хворих з ВПН 1 дослідної підгрупи і 19,1±1,6% хворих на ХПЕ, 26,7±2,4% хворих на ХГР і 56,3±3,8% хворих з ВПН 2 дослідної підгрупи.

Після спостереження за реоперованими хворими, що лікувались згідно розробленої нами методики, та після обробки статистичних даних видно, що дана методика ефективна, оскільки позитивний результат отримано у 76% хворих на ХПЕ, у 90,9% хворих на ХГР та 91,3% хворих із ВПН 1 дослідної підгрупи в порівнянні з результатами лікування таких хворих 2 дослідної підгрупи (66%, 72,7% та 75,3% відповідно).

Послідовне виконання задач дослідження дозволило обгрунтувати основні висновки.

ВИСНОВКИ

1. Серед обстежених хворих, що були раніше оперовані з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН звернулися на реоперативне лікування з приводу порушення функцій носової порожнини 66% хворих, з приводу гострої (або загострення хронічної) патології приносових пазух - 34% хворих.

2. Архітектоніка порожнини носа у раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ характеризується переважанням в носовій порожнині гіперпластичних процесів, що супроводжуються розладами дихальної (78±6,7%), транспортної (86,5±7,5%) та нюхової (90,7±8,1%) функцій. Частіше виявляється зміщена до перегородки носа середня носова раковина (68±7,1% раніше оперованих хворих), рубцеві зміни в порожнині носа (67±7,1%) та дифузна гіпертрофія нижніх носових раковин (58,7±4,7%). Зміни судинного малюнку слизової оболонки носової порожнини у вигляді варикозно розширених судин у ділянці латеральної стінки носа та, особливо, сфеноетмоїдальної кишені притаманні 76,3±7,8% раніше оперованим хворим на ХПЕ.

3. У раніше оперованих хворих з приводу ХГР в порожнині носа виявляються ознаки гіперпластичних (93,4%) та атрофічних процесів (6,6%), що супроводжуються розладами транспортної (100%) та дихальної функції (91,6±8,1%), в меншій мірі - нюхової (65±4,1%). Частіше спостерігається обмежена гіпертрофія нижніх носових раковин (68,4±5,9%) та синехії порожнини носа (48±4,9%). Зміни судинного малюнку слизової оболонки порожнини носа у цих хворих характеризуються наявністю варикозних судин в ділянках гіпертрофії і навколо синехій та притаманні 56±8,1% хворих.

4. У раніше оперованих хворих з приводу ВПН в носовій порожнині наявна комбінація гіперпластичних (78,4%) та атрофічних процесів (21,6%), які супроводжуються суттєвими змінами дихальної функції (73±6,7%) та помірними - транспортної (66,6±6,1%) та нюхової (16,6±2,9%). Частіше виявляються синехії носової порожнини (68,3±7,5%) та гіпертрофія нижніх носових раковин (33,3±4,5%). Вторинна деформація перегородки носа локалізується переважно в верхньому (55±4,5%) та середньому (33,3±4,1%) її відділах. Зміни судинного малюнку слизової оболонки у вигляді варикозно розширених судин наявні в ділянці синехій, навколо перфорацій в разі комбінації їх із гіперпластичними процесами в порожнині носа у 63±7,3% хворих.

5. Розроблено хірургічне лікування раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ, ХГР та ВПН на підставі вдосконалення та поєднання методик ощадливих відеоендоскопічних ендоназальних операцій.

6. Доведено, що місцеве використання у раніше оперованих хворих з приводу ХПЕ і ХГР в ранньому післяопераційному періоді судиннозвужувальних препаратів та 1% суспензії аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу забезпечує ефективне усунення набряку та швидке очищення слизової оболонки від продуктів вторинного запалення, згустків крові, що прискорює відновлення мукоціліарного кліренсу та інших функцій носової порожнини.

7. Доведено, що проведення селективної вазотомії варикозно розширених судин слизової оболонки носової порожнини в ділянці сфеноетмоїдальної кишені в післяопераційному періоді раніше оперованих хворих на ХПЕ запобігає ранньому рецидиву гіперплазії слизової оболонки носової порожнини та надмірній регенерації сполучної тканини.

8. Запропонована нами методика лікування, що складається з

комбінації відеоендоскопічних ощадливих втручань з місцевою сорбційною терапією та селективною вазотомією в ранньому післяопераційному періоді, виявилась ефективною у 76% хворих на ХПЕ, у 90,9% хворих на ХГР та 91,3% хворих із ВПН 1 дослідної підгрупи в порівнянні з результатами лікування таких хворих 2 дослідної підгрупи (66%, 72,7% та 75,3% відповідно).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Запропоноване хірургічне лікування, що полягає в комбінації ощадливих операцій одночасно підвищує ефективність лікування раніше оперованих хворих на ХПЕ, ХГР та ВПН. Операції у раніше оперованих хворих потрібно проводити з використанням ендоскопічного обладнання та набору мікрохірургічного інструментарію.

2. Для досягнення ефективного лікування і післяопераційної реабілітації раніше оперованим хворим на ХПЕ і ХГР в ранньому післяопераційному періоді слід проводити місцеве лікування 1% суспензією аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу.

3. Раніше оперованим хворим на ХПЕ в ранньому післяопераційному періоді рекомендовано проводити селективну вазотомію варикозно розширених судин слизової оболонки в ділянці сфеноетмоїдальної кишені, що попереджає ранній рецидив процесу та надмірне рубцеутворення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Відеоендоскопічні особливості порожнини носа у раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту, викривлення перегородки носа // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2004. - №3-С. - С. 68.

2. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Реоперативні втручання у раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту, викривлення перегородки носа // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2004. - №3-С. - С. 69.

3. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Особливості архітектоніки порожнини носа та лікування раніше оперованих хворих на хронічний гіпертрофічний риніт // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2004. - №5-С. - С. 32.

4. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Особливості архітектоніки порожнини носа у раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту та викривлення перегородки носа // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2004. - №5. - С. 18-23.

5. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Особливості реоперативних втручань з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту та викривлення перегородки носа //Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2005. - №1 - С. 12-15.

6. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Деякі методики корекцій архітектоніки порожнини носа раніше оперованих хворих // Х з'їзд оториноларингологів України. - Судак. - 2005. - С. 127.

7. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Післяопераційне ведення реоперованих хворих з приводу патології порожнини носа та приносових пазух // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2005. - №5-С. - С. 174.

8. Митин Ю.В., Криничко Л.Р., Островская О.А. Особенности терапии при острых риносинуитах // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2006. - №1. - С. 55-59.

9. Мітін Ю.В., Островська О.О. Відеоендоскопічні хірургічні втручання у хворих зі зміненою архітектонікою порожнини носа та приносових пазух після раніше перенесених операцій // Науковий вісник Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця. - 2006. - №1. - С. 99-102.

10. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О. Післяопераційне ведення хворих з приводу патології порожнини носа та приносових пазух // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. - 2006. - №3-С. - С. 234.

11. Митин Ю.В., Криничко Л.Р., Островская О.А. Современная фармакотерапия простудных заболеваний и их наиболее частые осложнения // Здоров'я України, медична газета, №9 (142). Травень 2006 р. - С. 56-57.

12. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О., Мотайло О.В. Спосіб лікування рецидивного хронічного поліпозного етмоїдиту Деклараційний Патент на корисну модель. Україна. №18991, МПК А61В 17/24. Заявлений 05.07.2006. Виданий 15.11.2006, Бюл. №11.

13. Мітін Ю.В., Криничко Л.Р., Островська О.О., Мотайло О.В. Спосіб лікування хронічного поліпозного етмоїдиту. Деклараційний Патент на корисну модель. Україна. №18992, МПК А61В 17/24. Заявлений 05.07.2006. Виданий 15.11.2006, Бюл. №11.

АНОТАЦІЇ

Островська О.О. Відеоендоскопічні хірургічні втручання у хворих зі зміненою архітектонікою порожнини носа та приносових пазух після раніше перенесених операцій. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.19 - оториноларингологія. - Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена вивченню питання підвищення ефективності лікування раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту і викривлення перегородки носа. В роботі проведено аналіз найхарактерніших змін архітектоніки порожнини носа, що виникають після поліпотомії, нижньої конхотомії і підслизової резекції перегородки носа. Під час ендоскопічного огляду порожнини носа вивчено особливості судинного малюнку здорових осіб і раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту, хронічного гіпертрофічного риніту і викривлення перегородки носа.

Доведена необхідність проведення декількох ощадливих відеоендоскопічних операцій одночасно, на підставі попередньо виявлених змін архітектоніки носової порожнини.

Розроблено місцеве лікування в ранньому післяопераційному періоді, що засноване на використанні 1% суспензії аморфного високодисперсного кремнезему Силіксу у хворих на хронічний поліпозний етмоїдит і хронічний гіпертрофічний риніт.

Для запобігання рецидиву патологічного процесу в ранньому післяопераційному періоді і гіперпродукції сполучної тканини, та розвитку злуків в носовій порожнині розроблена методика селективної вазотомії варикозно розширених судин в ділянці сфеноетмоїдальної кишені у раніше оперованих хворих з приводу хронічного поліпозного етмоїдиту.

Доведена ефективність поліхірургічних відеоендоскопічних ощадливих у раніше оперованих хворих в комбінації з, розробленим нами, місцевим лікуванням в ранньому післяопераційному періоді.

Ключові слова: архітектоніка, хронічний поліпозний етмоїдит, хронічний гіпертрофічний риніт, викривлення перегородки носа, відеоендоскопічна хірургія, післяопераційне лікування.

Островская О.А. Видеоэндоскопические хирургические вмешательства у больных с измененной архитектоникой полости носа и приносовых пазух после ранее перенесенных операций. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.19 - оториноларингология. - Институт оториноларингологии им. проф. А.И. Коломийченко АМН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена вопросам повышения эффективности лечения ранее оперированных пациентов по поводу хронического полипозного этмоидита, хронического гипертрофического ринита и деформации перегородки носа. На основании проведенного анализа, было выявлено, что по причине возобновления нарушений функций полости носа, главным образом дыхательной, на повторное хирургическое лечение поступает 66% ранее оперированных пациентов. В связи с острым или обострением хронического воспаления приносовых пазух (синуит) на лечение поступает 34% ранее оперированных пациентов. В работе, с помощью эндоскопического осмотра полости носа и исследования дыхательной (ринопневмометрия), транспортной (сахариновый тест) и обонятельной (ольфактометрия) функций, изучены архитектоника, сосудистый рисунок слизистой оболочки и изменения функционального состояния полости носа ранее оперированных пациентов по поводу хронического полипозного этмоидита, хронического гипертрофического ринита и деформации перегородки носа до и после операции в ранний и отдаленный период. Всего было обследовано 217 ранее оперированных пациентов. Из них 97 человек с хроническим полипозным этмоидитом, 60 - с хроническим гипертрофическим ринитом и столько же с деформацией носовой перегородки. Доказана необходимость коррекции изменений архитектоники полости носа ранее оперированных пациентов полихирургическими щадящими видеоэндоскопическими операциями, что предупреждает развитие возможных изменений ее архитектоники и грубых нарушений функционального состояния, а также развитие рецидивов воспалительных процессов приносовых пазух. Разработано местное лечение ранее оперированных пациентов по поводу хронического полипозного этмоидита и хронического гипертрофического ринита в раннем послеоперационном периоде, включающее применение в виде орошения слизистой оболочки полости носа 1% суспензией аморфного дисперсного кремнезема Силикса 2 раза в день. Кроме этого, для предотвращения раннего рецидива патологического процесса у раннее оперированных пациентов по поводу хронического полипозного этмоидита (так, как наибольший процент роста полипозной ткани наблюдается в течение первого года после операции, а в отдаленный период после хирургического лечения увеличивается только объем полипозной ткани) предложено и научно обосновано проведение селективной вазотомии варикозно измененных сосудов в области сфеноэтмоидального кармана в раннем периоде после операции (на 7-10 день). Сравнение результатов лечения ранее оперированных пациентов с использованием полихирургических видеоэндоскопических операций и предложенного нами местного лечения выявилось более эффективным, по сравнению с лечением ранее оперированных пациентов стандартными методиками.

Ключевые слова: архитектоника полости носа, хронический полипозный этмоидит, хронический гипертрофический ринит, деформация перегородки носа, видеоэндоскопическая хирургия, послеоперационное лечение.

Ostrovska O.O. Videoendosсopic surgical interventions at operated patients with changed architectonics of nasal cavity and paranasal sinuses folloroing. - Manuscript. Dissertation for competition the candidate degree of medical sciences on 14.01.19 - otorhinolaryngology. - The O.I. Kolomiychenko Institute of Otolaryngology, Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.