Органічні депресивні розлади судинного ґенезу в пізньому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа інститут неврології, психіатрії та наркології

АМН України

УДК 616.895.4-053.9-07-085

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Спеціальність 14.01.16 - Психіатрія

Органічні депресивні розлади судинного ґенезу в пізньому віці (діагностика, клініка, механізми формування, лікування

Голоденко Ольга Миколаївна

Харків - 2007

Дисертація є рукописом депресивний судинний лікування розлад

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії та медичної психології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Підкоритов Валерій Семенович, ДУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України", керівник відділу клінічної, соціальної та дитячої психіатрії, доктор медичних наук, професор Скрипніков Андрій Миколайович, Українська медична стоматологічна академія, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться «19» вересня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради Д 64.566.01 при ДУ "Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України" (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ "Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України" (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

Автореферат розісланий 17 серпня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Л.І. Дяченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку геронтопсихіатрії однією з ключових є проблема депресивних розладів. Це пов'язано не лише зі значною їх поширеністю, але й з необхідністю підвищення ефективності лікування і покращання якості життя пацієнтів [В.А. Абрамов, 2000]. Накопичений досвід свідчить про наявність клінічної своєрідності депресивних розладів у людей пізнього віку (передстаречого - 45-59 років і похилого - 60-74 роки) [О.І. Сердюк, Б.В. Михайлов, 2000], поліморфних етіопатогенетичних механізмів [Н.О. Марута, 2001], про велику роль ситуаційно-середовищних чинників у їх виникненні [О.К. Напреєнко, 2002]. Відзначена тенденція до затяжного перебігу депресій у пізньому віці, а також відсутність стандартизованих підходів до лікувально-відновної і реабілітаційної тактики [Л.М. Юр'єва, А.І. Мамчур, 2000]. Передбачена МКХ-10 диференціація депресивних розладів на невротичні, органічні і ендогенні вимагає поглибленого вивчення клініко-психологічних і клініко-психопатологічних особливостей хворих із депресивними розладами різного ґенезу, що виникають у пізньому віці [С.Є Казакова, 2003].

Незважаючи на те, що питання депресій пізнього віку висвітлюються давно [Г.Л. Воронов зі співав. 1983; В.П. Войтенко зі співав. 1984; Н.Ф. Шахматов, 1986], недостатньо вивчені вплив афектних розладів на якість життя пацієнтів передстаречого і похилого віку [В.Ф. Москаленко, Є.М. Горбань, С.І. Табачніков, 2001], питання стосовно частоти, тривалості і клінічної структури цих станів. Одні автори [Є.С. Телешова, 1991; G. Stoppe et al. 1993] відзначають затяжний характер депресивних фаз у пізньому віці з їх почастішанням і покоротшанням світлих проміжків між ними. За даними інших авторів [А.М. Полюхов зі співав. 1992; S. Kanowski, D.I. Dunner, A.H. Glassman, 1994] тривалість депресивних фаз у пізньому віці зменшується разом із їх почастішанням і покоротшанням інтермісій і ремісій. Немає достатніх відомостей про вікові особливості клініки і перебігу органічних депресивних розладів у передстаречому й похилому віці [І.Й. Влох зі співав. 2001]. У багатьох роботах наводяться дані про вплив чинника самітності на формування й перебіг психогенних і ендогенних депресій пізнього віку [Н.О. Марута, О.С.Чабан, 1996; Ю.І. Поліщук зі співав. 1999; В.Ф. Друзь, І.М. Олейнікова, 2000], але практично не вивчена його роль у виникненні депресій органічного ґенезу [В.С. Бітенський, А.А. Мідько, 2002; D. Kessler et al. 2000].

Відомості про особистісно-психологічні риси хворих на органічні депресивні розлади (ОДР) судинного ґенезу передстаречого й похилого віку фрагментарні, мають переважно описовий характер [Є.П. Березіна, 2004; А.М. Полюхов зі співав. 2004]. Вимагають подальшого вивчення механізми складного патоґенезу цих захворювань і обґрунтовування психотерапевтичних дій. Дискусійним також залишається питання про вибір медикаментозних засобів для лікування органічної депресії в осіб пізнього віку, побічних дій антидепресантів і особливостей їх взаємодії з іншими терапевтичними засобами [В.С. Підкоритов, Ю.Ю. Чайка, 2003].

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом НДР кафедри психіатрії і медичної психології ДонДМУ з теми: «Клініко-епідеміологічна і клініко-психопатологічна характеристика психічних розладів у дорослого населення регіону. Сучасні можливості лікувально-реабілітаційної тактики» (№ державної реєстрації 0101U007970).

Мета дослідження: на основі результатів комплексного соціально-демографічного, клініко-психопатологічного, експериментально-психологічного і соціально-психологічного дослідження хворих з ОДР судинного ґенезу в пізньому віці визначити сучасні клінічні форми їх проявів, патогенетичні механізми, особливості динаміки і розробити систему лікувально-реабілітаційних заходів.

Завдання дослідження:

1. Вивчити соціально-демографічні особливості хворих з органічними депресивними розладами судинного ґенезу в пізньому віці.

2. Виявити вікові особливості клініки і перебігу органічних депресивних розладів судинного ґенезу в осіб передстаречого і похилого віку.

3. Оцінити вплив депресивних розладів у осіб передстаречого й похилого віку на якість життя та особливості їх соціального функціонування.

4. Визначити роль особистісних рис і специфічних психогенних чинників у формуванні і перебігу органічних депресій судинного ґенезу у осіб передстаречого й похилого віку.

5. Розробити та оцінити ефективність патогенетично обґрунтованої системи лікування та реабілітації хворих з органічними депресивними розладами судинного ґенезу в пізньому віці.

Об'єкт дослідження: клінічні варіанти органічних депресивних розладів судинного ґенезу в передстаречому і похилому віці.

Предмет дослідження: соціально-психологічні, клініко-психопатологічні і патопсихологічні характеристики і якість життя хворих з органічними депресивними розладами судинного ґенезу в пізньому віці; терапевтична ефективність лікувально-реабілітаційних заходів.

Методи дослідження: Соціально-демографічне дослідження пацієнтів проводилося з використанням спеціально розробленої уніфікованої експрес-анкети. При експериментально-психологічному дослідженні застосовувалися: опитувальник Міні-Мульт (Березін Ф.Б., Мірошников М.П., 1976) - скорочений варіант міннесотського багатовимірного особистісного тесту MMPI (Hathaway S., McKinley J., 1956), методика UCLA (Russel D et al. 1980) для оцінки кількісного степеня виявленості стану самітності, скорочений варіант ЯЖ-26 опитувальника якості життя ВООЗ (1996), шкала рівня соціального функціонування в різних сферах ШСФРС (Зайцев В.В., 1999). При клініко-психопатологічному дослідженні використовувалися: госпітальна шкала тривоги й депресії HADS (Zigmond A.S., Snaith R.P., 1983), шкала Гамільтона для оцінки важкості депресії HDRS (Hamilton M., 1967), лічба за Крепеліним (Craepelin E, 1895) для оцінки інтелектуально-мнестичних спроможностей. Статистичне опрацювання результатів досліджень виконувалося з використанням пакету аналізу MS Excel.

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше проведено порівняльне дослідження органічних (судинного ґенезу) і неорганічних депресивних розладів у осіб пізнього віку, виділені основні психопатологічні синдроми, окремі ланки патоґенезу, проведена оцінка соціально-демографічних особливостей цієї категорії пацієнтів.

Визначені вікові особливості клініки і перебігу ОДР судинного ґенезу в пізньому віці, вивчений вплив депресивних розладів на якість життя і соціальне функціонування пацієнтів.

Встановлена роль особистісних рис і специфічних психогенних чинників у формуванні і перебігу органічних депресивних розладів.

Вперше розроблена і впроваджена в практику патогенетично обґрунтована система лікування і реабілітації хворих з ОДР судинного ґенезу в пізньому віці, оцінена її ефективність.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані про соціально-демографічні і клініко-психопатологічні особливості органічних депресивних розладів судинного ґенезу у пацієнтів передстаречого й похилого віку; уточнена роль специфічних для пізнього віку психогенних чинників у формуванні депресій; конкретизований вплив депресивних розладів на особистісні риси та якість життя хворих і розроблений ефективний комплекс лікувальних та реабілітаційних заходів, адаптованих до вікових особливостей пацієнтів.

Доведена доцільність використання патогенетично обґрунтованих лікувально-реабілітаційних програм, що включають інтенсивну медикаментозну терапію, фіто- і психотерапію. Важливим результатом дослідження стало зменшення кількості загострень, подовшання ремісій і зниження тривалості стаціонарного лікування, поліпшення якості життя осіб з органічними депресивними розладами судинного ґенезу в передстаречому й похилому віці.

Розроблена система лікування та реабілітації хворих упроваджена в роботу лікувально-профілактичних установ: Донецької обласної клінічної психіатричної лікарні, Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні. Матеріали та основні положення дисертації використовуються в педагогічному процесі на кафедрі психіатрії і медичної психології Донецького державного медичного університету, на кафедрі психіатрії, психотерапії, медичної психології та наркології з курсом сексології факультету післядипломної освіти Донецького державного медичного університету та на кафедрі психіатрії, наркології і медичної психології Луганського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Авторкою самостійно визначені мета і завдання дослідження, проведений аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури з обраної теми. За період із 2001 по 2005 р. особисто здобувачкою проведені клініко-психопатологічне, соціально-психологічне і катамнестичне обстеження 116 пацієнтів пізнього віку з депресіями різного ґенезу (81 з ОДР), аналіз 668 історій хвороби. Самостійно створена база даних, проведена їх статистична обробка, виконані інтерпретація і аналіз отриманих результатів, оформлені таблиці та ілюстративний матеріал, написані всі розділи дисертації. Авторкою самостійно розроблені основні практичні і теоретичні положення роботи, сформульовані висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи докладалися на конференціях Донецького обласного товариства невропатологів і психіатрів (2004, 2005), на II Національному конгресі невропатологів, психіатрів і наркологів України (Харків, 2002), на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих науковців «Актуальні проблеми клінічної, експериментальної та профілактичної медицини» (Донецьк, 2003), на Науково-практичній конференції з міжнародною участю «Психосоматичні розлади. Психотерапія» (Чернівці, 2005), на засіданні Проблемної комісії МОЗ і АМН України «Психіатрія» - протокол № 3 (62) від 24.03.2005 р.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 8 друкованих роботах у виданнях, рекомендованих ВАК України, 6 робіт виконані претендентом самостійно.

Обсяг та структура дисертації. Основний зміст дисертації викладений на 151 сторінці, складається з вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, списку літературних джерел. Робота ілюстрована 39 таблицями і 7 діаграмами. Список літератури налічує 260 джерел (60 вітчизняних, 200 - іноземних).

Основний зміст дисертації

Протягом п'яти років (2001-2005 рр.) в обласній клінічній психіатричній лікарні (ОКПЛ) м. Донецька нами спостерігалися 116 пацієнтів з органічними (ОДР) та неорганічними (НДР) депресивними розладами. В основну групу ввійшов 81 пацієнт з ОДР судинного ґенезу, у групу порівняння 35 пацієнтів з НДР, з них 14 - з депресивним епізодом і 21 - з рекурентними депресивними розладами. Вік обстежених - від 45 до 74 років, в основному це були жінки (95 осіб, 81,9%). Контрольну групу склали 37 осіб цього ж віку без клінічних проявів депресії. У кожній групі всі обстежувані були розділені на дві вікові підгрупи: підгрупа працівників старших вікових груп, позначена як передстаречий вік (45-59 років) і підгрупа пацієнтів похилого віку (60-74 роки). Крім того, були вивчені історії хвороби 668 пацієнтів: 386 з ОДР і 282 з НДР. З дослідження виключалися хворі з виявленим погіршенням когнітивних здібностей, значним зниженням пам'яті.

За допомогою розробленої нами уніфікованої експрес-анкети проведений клініко-статистичний аналіз архівних історій хвороби осіб передстаречого (354 пацієнти - 53,0%) і похилого (314 пацієнти - 47,0%) віку, що лікувалися в ОКПЛ м. Донецька у 2001 і 2002 рр. Середній вік склав 58±8 років. Серед них переважали жінки (71,8%). Середній вік чоловіків і жінок був приблизно однаковим (58?8 і 58?9 років відповідно).

По діагностичних категоріях хворі розподілилися так: ОДР - 386 осіб, НДР - 282 особи (у тому числі 208 осіб із рекурентними депресивними розладами і 74 особи з первинним депресивним епізодом).

Порівняльна оцінка соціально-демографічних особливостей хворих з органічними й неорганічними депресивними розладами в передстаречому та похилому віці показала, що в обох групах переважали жінки (ОДР - 64,8% і НДР - 81,6%), причому в групі НДР їх переважання було достовірним (p < 0,05). Серед хворих з ОДР переважали особи похилого віку (266 пацієнтів - 68,9%), тоді як у групі НДР - передстаречого (234 пацієнт - 83,0%, p < 0,05).

Пацієнти з ОДР частіше за все мали середню та неповну середню освіту (166 осіб - 43,0% і 154 особи - 39,9% відповідно), нервово-емоційні і фізичні перевантаженнями на роботі спостерігалися у 84 осіб - 21,7% і 114 осіб - 29,5% відповідно. Більшість пацієнтів відзначала задовільний матеріальний стан (284 особи - 73,6%, p < 0,01). Слід підкреслити, що для 43 пацієнтів (11,1%) чинник самітності був вітальним переживанням. Загальноклінічна картина характеризувалася підвищеною тривожністю (282 особи - 73,1%, p < 0,01), іпохондричністю (267 осіб - 69,2%), частими суїцидальними думками (178 осіб - 46,1%), незначним зниженням пам'яті (264 особи - 68,4%, p < 0,01) і вісцеро-вегетативними порушеннями (243 особи - 62,9%). Отримані дані дозволяють розглядати ОДР у осіб пізнього віку як варіант тривожної депресії на фоні органічних змін особистісних рис. У період між нападами у них не відбувалося повного відновлення психічних функцій.

Пацієнти з ОДР, які дебютували в передстаречому віці, відрізнялися більш частими конфліктами в сім'ях (50 осіб - 41,7%, p < 0,01) і схильністю до зловживання алкоголем під час загострень (42 особи - 35,0%, p < 0,01). Пацієнти похилого віку, серед яких частіше зустрічалися жінки (186 осіб - 69,9%,), відмічали спокійні і доброзичливі стосунки в сім'ях (96 осіб - 36,1%). У передстаречому віці достовірно частіше зустрічалися слухові галюцинації (48 осіб - 40,0%, p < 0,05) і суїцидальні думки (56 осіб - 46,7%, p < 0,01), тоді як деяке зниження пам'яті (223 пацієнти 83,8%, p < 0,01), маревні ідеї (138 пацієнтів - 51,9%, p < 0,05) і вісцеро-вегетативні порушення (194 пацієнти - 72,9%, p < 0,05) частіше спостерігалися в осіб похилого віку. Тяжкість захворювання з віком слабшала, але тривалість збільшувалася, частота загострень у середньому залишалася незмінною.

Пацієнти з НДР характеризувалися більш високою освітою (середня - 52,5% і вища - 30,5%), гіршим матеріальним станом (132 пацієнти - 46,8%) і відносно спокійним ставленням до своєї самітності. Клінічно вони відрізнялися виявленим уповільненням психічних процесів (221 пацієнт - 78,4%, p < 0,01) і апатією (190 пацієнтів - 67,4%, p < 0,01), що дозволило розглядати їх стан як варіант апатичної депресії. У передстаречому віці особи з НДР характеризувалися спокійними і доброзичливими стосунками в сім'ях (112 пацієнтів - 47,9%) і схильністю до формування маревних ідей депресивного змісту (95 пацієнтів - 40,6%). У хворих похилого віку відзначено деяке погіршання пам'яті (30 пацієнтів - 62,5%, p < 0,01), почастішання суїцидальних думок (21 пацієнт - 43,8%, p < 0,01) і вісцеро-вегетативних порушень (30 пацієнтів - 62,5%, p < 0,05). З віком спостерігалося поважчання захворювання; тривалість і частота госпіталізацій практично не змінювалися.

Поглиблене вивчення клініко-психопатологічних особливостей депресивних розладів проводилося на етапі розгорнених проявів хвороби. Початок психічного захворювання не виходив за межі вікового періоду, що вивчається.

Клініко-психопатологічні особливості депресій у пізньому віці характеризувалися поступовим збільшенням у міру старіння питомої ваги пацієнтів з ОДР за рахунок зменшення кількості пацієнтів із депресивними епізодами і рекурентними депресіями. За результатами досліджень були виділені чотири синдромальних варіанти ОДР (табл. 1): тривожно-депресивний (32,1%), тривожно-іпохондричний (22,2%), депресивно-іпохондричний (21,0%) і астено-депресивний (24,7% випадків).

Таблиця 1. Частота різних психопатологічних синдромів при органічних депресивних розладах судинного ґенезу пізнього віку

Примітка: * - p < 0,05 між віковими підгрупами; ** - p < 0,05 у межах однієї підгрупи.

У передстаречому віці в структурі клінічних проявів ОДР достовірно частіше, ніж у похилому віці, зустрічалися слухові галюцинації (14 пацієнтів - 38,9%, p < 0,01), суїцидальні думки (17 пацієнтів - 47,2%, p < 0,01) і тривога (25 пацієнтів - 69,4%, p < 0,01). Психометричні показники шкал HDRS і HADS відповідали помірному депресивному епізоду з клінічно виявленою тривогою. У пацієнтів похилого віку частіше спостерігалися незначне зниження пам'яті (38 пацієнтів - 84,4%, p < 0,01), маревні ідеї (23 пацієнти - 51,1%, p < 0,01), апатія (22 пацієнти - 48,9%, p < 0,01) і вісцеро-вегетативні порушення (33 пацієнти - 73,3%, p < 0,01). Вони відрізнялися субклінічним рівнем тривоги; депресія була помірно виявленою.

На відміну від НДР, при ОДР достовірно частіше спостерігалися поодинокі прості слухові галюцинації (26 осіб - 32,1%, p < 0,01), порушення когнітивних функцій у вигляді незначного погіршення пам'яті (50 осіб - 61,7%, p < 0,01), тривога (37 осіб - 45,7%, p < 0,05) і вісцеро-вегетативні порушення (48 осіб - 59,3%, p < 0,05), рідше - уповільнення мислення (49 осіб - 60,5%, p < 0,05) і апатія (23 особи - 28,4%, p < 0,01). Частота патологічних ідей і суїцидальних думок не мала достовірних відмінностей (p < 0,05). Спостерігалися поодинокі вербальні галюцинації та уривчасті, несистематизовані марення депресивного змісту (самозвинувачення, самоприниження, іпохондричне тощо). Ці симптоми спостерігалися в структурі депресивного синдрому, не належали до основних і відображали психотичний регістр депресивного синдрому.

Порівняльний аналіз показників у різних вікових підгрупах (табл. 2) виявив, що в пацієнтів похилого віку з ОДР рівень тривоги був найбільш виявленим (p < 0,05), про що свідчать результати дослідження за обома клінічними шкалами (HDRS і HADS), а рівень тривоги -найменш виявленим (p < 0,05). У підгрупах передстаречого віку з ОДР і НДР достовірних відмінностей виявлено не було (p < 0,05).

Інтерпретація даних, отриманих за допомогою методики багатопрофільного дослідження особи Міні-Мульт на етапі розгорнених проявів хвороби, показала, що для пацієнтів з ОДР характерною була наявність виявленого тривожно-депресивного стану на фоні хронічної соціальної дезадаптації. Пацієнти з НДР відрізнялися суміжним рівнем депресивних і іпохондричних проявів. Обидва профілі характеризувалися низькими показниками за шкалою Психопатії (імпульсивності), що свідчить про зниження мотивації досягнення, відсутність спонтанності, безпосередність поведінки, про добрий самоконтроль, невиявлене честолюбство, про відсутність лідерських рис і незалежності, про прихильність до загальноприйнятих норм поведінки, конформізм. У поєднанні з високими показниками за шкалою Депресії це говорить про низький суїцидальний ризик. Обидві групи хворих на депресії пізнього віку характеризувалися потребою в емоційному контакті, тобто якістю, пов'язаною зі здатністю до емоційного співпереживання, що має найважливіше значення при проведенні психотерапії, як індивідуальної, так і групової.

Особистісні профілі пацієнтів передстаречого й похилого віку з ОДР істотних відмінностей не мали, їх конфігурація була ідентичною, за винятком показника шкали Психопатії, який указує на велику соціальну дезадаптацію хворих передстаречого віку.

Порівнюючи пацієнтів передстаречого віку з ОДР і НДР, слід відзначити достовірно більш високі показники за шкалами Депресії й Істерії у хворих основної групи, які більшою мірою відчувають соціальну дезадаптацію.

Таблиця 2. Порівняльна характеристика афективних розладів при депресіях органічного і неорганічного ґенезу у пацієнтів передстаречого і похилого віку

Примітка: p₁ - у межах групи ОДР між віковими підгрупами; p₂ - у межах групи НДР між віковими підгрупами; p₃ - між групами ОДР і НДР, передстаречий вік; p₄ - між групами ОДР і НДР, похилий вік.

Більш високий показник за шкалою Шизоїдності у пацієнтів похилого віку свідчить про їх схильність до підвищеної чутливості з емоційною холодністю і відчуженістю в міжособистісних стосунках. Отримані результати свідчать про те, що хворим з ОДР (порівняно з НДР) більш властива депресія з тривожним компонентом і виявленість емоційного дискомфорту з труднощами адаптації хронічного характеру, особливо в передстаречому віці.

За допомогою методики UCLA був оцінений рівень соціальної ізольованості (СІ) в групах, що вивчаються. Проведений аналіз показав, що стан СІ більш інтенсивно відчували особи пізнього віку, що хворіли на депресії різного ґенезу, особливо самітні пацієнти з НДР. У пацієнтів основної групи особливих відмінностей не виявлено: відчуття СІ досягало у них максимального рівня, трохи сильніше відчували себе ізольованими від суспільства особи похилого віку, і практично не було ніяких відмінностей у рівні СІ між самітними і тими, що проживали в сім'ях. Це дає підставу віднести відчуття самітності до вітальних проявів ОДР. Незалежно від сімейного стану хворі з ОДР відчували себе абсолютно ізольованими від суспільства і оцінювали навколишню ситуацію, «що змінилася», недостатньо реально. Це свідчить про необхідність на фоні їх медикаментозного лікування застосовувати психотерапевтичні методи.

Інтегроване дослідження ЯЖ включало вивчення суб'єктивного враження пацієнта і об'єктивну оцінку його соціального функціонування. Нами також був проведений аналіз загального показника якості життя (У-ЯЖ) і показника соціального функціонування залежно від соціально-демографічних рис осіб, що були об'єктом дослідження.

Особливості соціального функціонування вивчалися за допомогою шкали рівня соціального функціонування в різних сферах (ШСФРС). Вона дозволяє оцінити об'єктивний рівень ЯЖ особи. Дані аналізувалися дослідником після детального опитування випробовуваного.

Найнижчий рівень соціального функціонування був виявлений у хворих з ОРД, особливо в похилому віці. Ці дані поєднуються з максимальною виявленістю у цих хворих тривожно-депресивних розладів і соціальної дезадаптації, виявленою в процесі багатопрофільного дослідження особи. Мабуть, депресивний спектр афектних розладів у поєднанні із симптомами органічної мозкової дисфункції створюють сприятливий ґрунт для стійкого зниження рівня соціальної активності пацієнтів і обмеження їх зв'язків із навколишнім середовищем.

З метою суб'єктивної оцінки ЯЖ використовувався скорочений опитувальник ВООЗ якості життя (ЯЖ-26). Оцінювалися загальне сприйняття ЯЖ і сприйняття ЯЖ в чотирьох сферах: фізичний стан, психологічний стан, соціальні стосунки, навколишнє середовище.

Отримані дані вказують на те, що серед хворих пізнього віку з депресивними розладами різного ґенеза рівень суб'єктивного показника ЯЖ, як загального (У-ЯЖ), так і в різних сферах, був нижчим, ніж у здорових осіб цього ж віку. Балова оцінка свідчить про те, що у хворих з ОДР рівень ЯЖ був нижчим, ніж у хворих з НДР, але ця відмінність не є статистично достовірною. Пацієнти похилого віку з ОДР давали більш низьку оцінку ЯЖ в порівнянні з пацієнтами передстаречого віку. Особливо низькими були оцінки у сферах психологічного стану, фізичного стану і навколишнього середовища. При НДР більш низьку оцінку ЯЖ давали пацієнти передстаречого віку, особливо у сферах психологічного стану і соціальних стосунків.

У пацієнтів з ОДР був встановлений зв'язок таких соціально-демографічних особливостей як «самітне проживання» і «обтяжена спадковість» із низьким рівнем оцінки свого сумарного показника У-ЯЖ - p 0,05. Обмежена здатність соціального функціонування (СФ) корелювала з такими показниками як «похилий вік», «чоловіча стать», «початкова освіта», «незадовільний матеріальний стан» і «самітне проживання». Взаємостосунки в сім'ї і спадковість на рівень СФ істотно не впливали.

У групі пацієнтів з НДР ні У-ЯЖ, ні рівень соціального функціонування не залежали від соціально-демографічних показників, що вивчалися. У здорових досліджуваних найнижчі показники ЯЖ виявлені в людей пізнього віку, що проживали самітно, в осіб з незадовільним матеріальним станом і конфліктними взаємостосунками в сім'ях. Усі особи контрольної групи з різними соціально-демографічними рисами мали добрий/високий або достатній рівень СФ. Достатній рівень був виявлений лише в осіб похилого віку і тих, що проживали самітно. У решті випадків СФ було добрим/високим.

Таким чином, як об'єктивний (СФ), так і суб'єктивний (ЯЖ) рівні якості життя у хворих з депресіями пізнього віку виявилися нижчими, ніж у здорових досліджуваних того самого віку, а в пацієнтів з ОДР - нижчими, ніж у групі порівняння. Найнижчі показники функціонування в пацієнтів з ОДР спостерігалися у сферах: «Зовнішній вигляд», «Виробнича» «Працездатність і життєдіяльність», при суб'єктивно найнижчих оцінках у сфері «Психологічний стан». Показники СФ були найнижчими у пацієнтів похилого віку основної групи, тоді як оцінка ЯЖ самими хворими не залежала від вікових особливостей.

Виявлені відмінності свідчать про недостатню адекватність суб'єктивної оцінки хворими свого стану і про необхідність комплексного вивчення якості життя пацієнтів із залученням стандартизованих методів дослідження.

На основі результатів проведеного нами клініко-психопатологічного і клініко-психологічного дослідження був розроблений терапевтичний комплекс для хворих з ОДР пізнього віку. Цей комплекс включав фармантидепресанти, фітоантидепресанти, препарати, що поліпшують мікроциркуляцію, і психотерапевтичні методи. Пацієнти групи порівняння одержували стандартне лікування з використанням фармантидепресантів і препаратів, що поліпшують мікроциркуляцію. При лікуванні пацієнтів враховувалося, що вікові зміни в організмі і чинники, супутні процесам старіння, можуть істотно змінювати реакцію хворого на антидепресивні препарати.

При виборі антидепресанту враховувалися клінічні ознаки депресивного стану - збудження або загальмованість пацієнта. Так, при ажитованих депресіях з провідним тривожно-іпохондричним або тривожно-депресивним синдромом, коли високою є вірогідність суїцидальних дій, призначалися антидепресанти з седативним компонентом: амітриптилін, саротен у середній добовій дозі, що не перевищує 75 мг у 2-3 прийоми; коаксил - у добовій дозі 25 мг двічі на день. При депресіях із переважанням загальмованості, втратою інтересів і астенією (провідний депресивно-іпохондричний або астено-депресивний синдром) пацієнтам призначалися антидепресанти зі стимулюючим ефектом: продеп, ципраміл - у добовій дозі 20 мг вранці, меліпрамін - 50-75 мг на добу.

У лікувальний комплекс були включені також препарати, що поліпшують мікроциркуляцію (циннаризин, вінпоцетин), ноотропні препарати (ноотропіл, пірацетам), засоби, що стимулюють метаболічні процеси (рибоксин, склоподібне тіло), амінокислоти (гліцисед), вітаміни (тіамін - В1, піридоксин, аскорбінова кислота, нікотинова кислота, токоферол). Пацієнти, схильні до дисфоричного афекту, приймали карбомазепін (100-400 мг на добу).

Усі пацієнти (81 особи) з ОДР були розділені на дві групи, які не мали істотних соціально-демографічних, клінічних і психологічних відмінностей: основна група - 40 хворих (18 - передстаречого віку, 22 - похилого) і група порівняння - 41 пацієнт (18 - передстаречого віку, 23 - похилого).

Враховуючи те, що в пізньому віці частіше зустрічалася легка або помірна депресія з затяжною течією, окрім фармантидепресантів у терапевтичний комплекс основної групи був включений фітоантидепресант - екстракт трави звіробою, а також препарат, що включає цей рослинний засіб (деприм - 1 капсула 1-2 рази на день або по 1 таблетці три рази на день). Препарати рослинного походження відрізнялися доброю переносимістю, відсутністю небажаних взаємодій з соматотропними засобами і не викликали залежності.

Виходячи з того, що в пізньому віці роль особистісно-психогенних чинників у розвитку захворювання мала особливе значення, у терапевтичний комплекс основної групи були також включені психотерапевтичні методи: індивідуальна раціональна психотерапія, групова психотерапія, аутогенне тренування. При їх виборі враховувалася наявність у багатьох пацієнтів пізнього віку іпохондричних включень, когнітивної тріади А. Бека (знижена самооцінка, неадекватна інтерпретація сьогочасного досвіду, песимістичний погляд на майбутнє) а також відчуття соціальної ізольованості.

На початкових етапах психотерапії з пацієнтом установлювався більш тісний психологічний контакт. Для цього використовувалася індивідуальна раціональна психотерапія, яка була підготовчим етапом до проведення групової психотерапії. Мета групової психотерапії полягала у відновленні й розширенні соціальних зв'язків хворих. Паралельно з груповими сеансами психотерапії, проводилися заняття з оволодіння методом аутогенного тренування. Особливий позитивний ефект аутогенне тренування справляло на тривожний афект - після занять хворі відзначали легкість, внутрішній спокій, що тривав кілька годин. Після освоєння цього методу, пацієнти займалися самостійно, перед сном, протягом 20-90 хвилин. Відзначалося поліпшення нічного сну, нормалізувався артеріальний тиск, зменшувалися скарги на болі в області серця, тахікардію, болі в епігастральній області.

Після виписування хворі проводили аутогенне тренування щодня, і один раз на тиждень, у призначений день, протягом місяця, приходили на сеанс групової психотерапії. Багато хто з пацієнтів продовжували спілкуватися між собою, зустрічалися, передзвонювалися. 37 пацієнтів (92,5%) відзначили позитивний вплив психотерапії на якість лікування (p < 0,05). Середня тривалість перебування у відділенні пацієнтів основної групи склала 85±7 діб, що на 32 доби менше, ніж у групі порівняння (117±9); p < 0,05.

У всіх пацієнтів основної групи в 100% випадків спостерігалася різного ступеня виявлення позитивна динаміка, з них істотне поліпшення зафіксовано в 92,5%. У групі порівняння в пацієнтів, що не одержували фітотерапії і психотерапії, в основному спостерігалося незначне поліпшення (56,1%, p < 0,05), або їх стан залишався без змін (21,95%, p < 0,05), істотне поліпшення було виявлено лише у 17,05% (p < 0,05), у 4,9% пацієнтів депресія посилилася.

За період перебування в стаціонарі кожен хворий обох груп двічі був обстежений із використанням методик HDRS (об'єктивна оцінка стану хворого лікарем), HADS (суб'єктивна оцінка свого стану самим хворим), UCLA (на початку та наприкінці лікування в стаціонарі). Якість життя (ЯЖ-26) оцінювалася тричі: при госпіталізації, через 2 тижні після призначення терапії і при виписуванні зі стаціонару.

Проведений аналіз показав достовірно більш значне зниження тяжкості тривожно-депресивних розладів у пацієнтів основної групи (p < 0,05) незалежно від їх віку. Поліпшення показників соціальної ізольованості в однаковій мірі відзначалося у двох порівнюваних групах (p < 0,05). При цьому в осіб похилого віку спостерігався більш високий рівень відновлення соціальних контактів у порівнянні з пацієнтами передстаречого віку.

Результати проведеного аналізу (табл. 3) свідчать про характерну для пацієнтів основної групи тенденцію до поліпшення ЯЖ в міру купірування тривожно-депресивної симптоматики з підйомом середньоарифметичного показника ЯЖ при виписуванні зі стаціонару до доброго/достатнього рівня (p < 0,05). У групі порівняння середньоарифметичний показник ЯЖ через 2 тижні після початку лікування не змінився, а на момент виписування з відділення рівень ЯЖ підвищився до «задовільно/посередньо», що гірше, ніж в основній групі (p < 0,05).

Таблиця 3. Порівняльна характеристика показників якості життя пацієнтів пізнього віку з органічними депресивними розладами судинного ґенезу до лікування, через 2 тижні терапії і після лікування

Примітка:*достовірне розрізнення показників ЯЖ при госпіталізації і через 2 тижні терапії;** достовірне розрізнення показників ЯЖ при госпіталізації і при виписуванні;^р достовірне розрізнення показників ЯЖ між основною групою і групою порівняння.

Аналогічна тенденція динаміки суб'єктивного сприйняття ЯЖ спостерігалася й у двох вікових підгрупах хворих. І в передстаречому, і в похилому віці поліпшення якості життя відбувалося швидше і досягало більш високого рівня, ніж у відповідних вікових підгрупах пацієнтів, що одержували традиційне лікування (p < 0,05).

Як найважливіший показник ефективності лікування хворих пізнього віку з ОДР розглядалася частота загострень у ранньому катамнестичному періоді (табл. 4). Протягом перших трьох місяців після виписування загострення захворювання виникли у 3-х пацієнтів (7,5%) основної групи і у 9 пацієнтів (21,9%) групи порівняння (p < 0,05). Протягом усього катамнестичного періоду (1 рік) депресивних епізодів не спостерігалося у 19 пацієнтів (47,5%) основної групи і у 4-х пацієнтів (9,7%), що отримували традиційне лікування (p < 0,05).

Таким чином, запропонований і апробований нами терапевтичний комплекс дозволив зменшити кількість і дози призначених фармпрепаратов, як психотропних, так і соматотропних, скоротити тривалість госпіталізації, понизити частоту загострень і поліпшити якість життя пацієнтів з ОДР пізнього віку, що дозволяє рекомендувати його для більш широкого застосування в психіатричній практиці.

Таблиця 4. Частота госпіталізації хворих протягом року після проведеного лікування

Висновки

1. У дисертації дано теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової задачі розробки системи диференціальної терапії органічних депресивних розладів судинного ґенезу у пацієнтів пізнього віку на основі комплексного клініко-психопатологічного, соціально-демографічного й експериментально-психологічного дослідження їх клінічної структури та особливостей патогенетичних механізмів.

2. У популяції хворих пізнього віку з органічними депресивними розладами судинного ґенезу, що перебувають на диспансерному обліку, порівняно з пацієнтами, що хворіють на депресії неорганічного ґенезу, встановлені статистично достовірні (p < 0,05) відмінності соціально-демографічних показників (питома вага жінок - 64,8 і 81,6% відповідно, переважання осіб похилого віку - 68,9 і 17,0%, осіб без спеціальної освіти - 39,9 і 17,0%, задоволених своїм матеріальним станом - 73,6 і 53,2%) і клінічних особливостей (переважання тривожно-депресивних розладів із більш частим їх зв'язком із загостренням соматичного захворювання - 38,1 і 7,1% та станом самітності - 22,0 і 11,35% при меншій залежності від емоційно-стресових чинників - 26,7 і 56,75%). Важкість клінічних проявів захворювання у більшості пацієнтів із віком слабшає, тривалість загострень збільшується, а їхня частота залишається незмінною.

3. Структура депресій пізнього віку характеризується поступовим збільшенням питомої ваги ОДР. Виділено чотири їх синдромальних варіанти: тривожно-депресивний (32,1% випадків), тривожно-іпохондричний (22,2% випадків), депресивно-іпохондричний (21,0% випадків), астено-депресивний (24,7% випадків). На відміну від неорганічних депресій, при органічних депресивних розладах на фоні пригніченого настрою достовірно частіше спостерігаються поодинокі прості слухові галюцинації (26 осіб, 32,1%; p < 0,01), порушення когнітивних функцій у вигляді не різко виявленого зниження пам'яті (50 осіб, 61,7%; p < 0,01), тривоги (37 осіб, 45,7%; p < 0,05), вісцеро-вегетативних порушень (48 осіб, 59,3%; p < 0,05), уповільнення швидкості мислення (49 осіб, 60,5%; p < 0,05), апатії (23 особи, 28,4%; p < 0,01).

4. Виявленість органічних депресивних розладів за шкалою Гамільтона (HDRS) і за госпітальною шкалою депресії і тривоги (HADS) відповідає помірноМУ депресивному епізоду (відповідно 22,0±5,4 бали і 14,9±3,9 бали), при цьому тривога (10,1±4,6 бали) не перевищує субклінічного рівня. Важкість депресій неорганічного ґенезу також ідентифікується як помірний депресивний епізод (22,7±6,5 бали і 13,6±3,4 бали), проте тривога досягає клінічного рівня (12,0±3,4 бали), особливо у осіб похилого віку.

5. Профіль особи хворих з органічними депресивними розладами відображає наявність виявленого тривожно-депресивного стану на фоні хронічної соціальної дезадаптації, а при депресіях неорганічного ґенезу - переважання депресивно-іпохондричного радикалу. Виявлені в обох групах низькі показники за шкалою Психопатії (54 бали) свідчать про зниження мотивації досягнення і відсутність спонтанності, а в поєднанні з високими показниками за шкалою Депресії (74 бали при органічній депресії і 70 балів при неорганічній) - про низький суїцидальний ризик і значну потребу в емоційному співпереживанні й підтримці.

6. Хворі з органічними депресивними розладами в різні періоди пізнього віку характеризуються максимально виявленим відчуттям соціальної ізольованості (47,5±8,4 бали; p < 0,05). Цей показник, що досягає максимальної інтенсивності в похилому віці, не залежить від сімейного стану і умов проживання, що дозволяє розглядати переживання самітності не лише як вітальний клінічний прояв, але і як найважливішу ланку у формуванні депресій пізнього віку.

7. Для хворих з органічними депресивними розладами, особливо в похилому віці, характерними є найнижчі показники в усіх сферах соціального функціонування (19,7±4,5 бали). Вони корелюють із максимально виявленими в них тривожно-депресивними розладами, що в поєднанні з симптомами органічної мозкової дисфункції створює сприятливий ґрунт для зростання соціальної дезадаптації і погіршення взаємодії з навколишнім середовищем. У пацієнтів із депресивними розладами неорганічного ґенезу ці показники досягали достатнього/задовільного (15,7±4,8 бали), а в групі здорових - доброго/високого рівня (9,2±4,7 бали).

8. Низькі рівні соціального функціонування і якості життя, особливо у сферах психологічного стану (12,0±3,5 бали), фізичного стану (16,5±4,2 бали) і навколишнього середовища (19,3±4,4 бали) у хворих з органічними депресивними розладами корелює з такими соціально-демографічними чинниками як «самотнє проживання» і «спадковість», а обмежена здатність життєдіяльності - з чинниками: «похилий вік», «чоловіча стать», «початкова освіта» і «незадовільний матеріальний стан».

9. Запропонований терапевтичний комплекс, що включає крім фармантидепресантів і препаратів, що поліпшують мікроциркуляцію, фітоантидепресанти і психотерапевтичні методи, дозволяє добитися значного поліпшення стану здоров'я у 93% хворих з органічними депресивними розладами в пізньому віці в порівнянні з 17% хворих, що одержували традиційне лікування. Це виявляється в більш інтенсивному зворотному розвитку тривожно-депресивної симптоматики як за шкалою HDRS (6,5±5,2 бали і 10,5±4,2 бали; p < 0,05), так і за субшкалами HADS (3,4±3,3 і 5,1±2,9, p < 0,05; 5,9±2,4 і 6,9±1,2, p < 0,05 відповідно), у скороченні середньої тривалості перебування у відділенні в 1,38 рази (85±7 і 117±9 днів; p < 0,05), кількості хворих з рецидивами депресивних епізодів в 1,72 рази (52,5±2,3 і 90,25±3,1%; p < 0,05), а також у поліпшенні якості життя хворих в 1,19 рази (118,0±14,9 і 98,9±9,2 балів відповідно, p < 0,05).

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Голоденко О.Н. Клинико-социальные и демографические особенности больных с депрессиями в предстарческом и пожилом возрасте // Журнал психиатрии и медицинской психологии - Донецк. - 2002. - №1. - С. 92-97.

2. Голоденко О.Н. Клинико-социальные особенности одиноких больных с депрессиями в предстарческом и пожилом возрасте // Архив клинической и экспериментальной медицины - Донецк. - 2003. - Т. 12, №2, Приложение. - С. 45.

3. Голоденко О.Н. Особенности социального функционирования больных с депрессиями в предстарческом и пожилом возрасте // Журнал психиатрии и медицинской психологии - Донецк. - 2003. - №1. - С. 77-81.

4. Голоденко О.Н. Субъективная оценка качества жизни больных с депрессиями в предстарческом и пожилом возрасте // Журнал психиатрии и медицинской психологии - Донецк. - 2004. - №3. - С. 166-169.

5. Голоденко О.Н. Личностные особенности больных с депрессиями в позднем возрасте // Архів психіатрії - Київ. - 2005. - №1. - С. 131-135.

6. Абрамов В.А., Голоденко О.Н., Денисов Е.М., Бурцев А.К., Кокотова Е.А. Выраженность чувства социальной изолированности у больных с органическими депрессивными расстройствами позднего возраста // Український медичний альманах - Луганськ. - 2005. - №4. - С. 12-14. (Особистий внесок здобувача - набір матеріалу, аналіз результатів дослідження).

7. Голоденко О.Н. Эффективность комплексной терапии больных с органическими депрессивными расстройствами позднего возраста // Журнал психиатрии и медицинской психологии - Донецк. - 2005. - №1. - С. 27-31.

8. Абрамов В.А., Голоденко О.Н., Ряполова Т.Л., Денисов Е.М. Применение групповой психотерапии в лечении больных с органическими депрессивными расстройствами позднего возраста.

Анотація

Голоденко О.М. Органічні депресивні розлади судинного ґенезу в пізньому віці (діагностика, клініка, механізми формування, лікування). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - Психіатрія. - ДУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України", Харків, 2007.

Отримані дані про соціально-демографічні і клініко-психопатологічні особливості органічних депресивних розладів судинного ґенезу в пацієнтів пізнього віку; уточнена роль специфічних для цього віку психогенних чинників у формуванні депресій; конкретизований вплив депресивних розладів на особистісні риси і якість життя хворих; розроблений ефективний комплекс лікувальних та реабілітаційних заходів. Доведена доцільність використання патогенетично обґрунтованих лікувально-реабілітаційних програм, що включають інтенсивну медикаментозну терапію, фіто- і психотерапію. Результатом дослідження стало зменшення кількості загострень, подовження ремісій і зниження тривалості стаціонарного лікування, поліпшення якості життя пацієнтів.

Ключові слова: органічні депресивні розлади, пізній вік, якість життя, медикаментозна терапія, фітотерапія, психотерапія.

Аннотация

Голоденко О.Н. Органические депрессивные расстройства сосудистого генеза в позднем возрасте (диагностика, клиника, механизмы формирования, лечение). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - Психиатрия. - ГУ "Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины", Харьков, 2007.

В популяции больных позднего возраста с органическими депрессивными расстройствами сосудистого генеза, в сравнении с пациентами, страдающими депрессиями неорганического генеза, установлены статистически достоверные (p < 0,05) различия социально-демографических показателей (удельный вес женщин - 64,8 и 81,6% соответственно, преобладание лиц пожилого возраста - 68,9 и 17,0%, не имеющих специального образования - 39,9 и 17,0%, удовлетворенных своим материальным положением - 73,6 и 53,2%) и клинических особенностей (преобладание тревожно-депрессивных расстройств с более частой их связью с обострением соматического заболевания - 38,1 и 7,1% и состоянием одиночества - 22,0 и 11,35% при меньшей зависимости от эмоционально-стрессовых факторов - 26,7 и 56,75%). Тяжесть клинических проявлений заболевания у большинства пациентов с возрастом ослабевает, длительность обострений увеличивается, а их частота остается без изменений.

Структура депрессий позднего возраста характеризуется постепенным увеличением удельного веса органических депрессивных расстройств. Выделено четыре их синдромальных варианта: тревожно-депрессивный (32,1% случаев), тревожно-ипохондрический (22,2% случаев), депрессивно-ипохондрический (21,0% случаев), астено-депрессивный (24,7% случаев). Выраженность органических депрессивных расстройств по шкале Гамильтона (HDRS) и по госпитальной шкале депрессии и тревоги (HADS) соответствует умеренно выраженному депрессивному эпизоду (соответственно 22,0±5,4 балла и 14,9±3,9 балла), при этом тревога (10,1±4,6 балла) не превышает субклинического уровня.

Профиль личности больных отражает наличие выраженного тревожно-депрессивного состояния на фоне хронической социальной дезадаптации. Выявленные низкие показатели по шкале Психопатии свидетельствуют о снижении мотивации достижения и отсутствии спонтанности, а в сочетании с высокими показателями по шкале Депрессии - о низком суицидальном риске и значительной потребности в эмоциональном сопереживании и поддержке. Больные с органическими депрессивными расстройствами в различные периоды позднего возраста характеризуются максимально выраженным чувством социальной изолированности (47,5±8,4 балла; p < 0,05). Этот показатель, достигающий максимальной интенсивности в пожилом возрасте, не зависит от семейного положения и условий проживания, что позволяет рассматривать переживание одиночества не только как витальное клиническое проявление, но и как важнейшее звено патогенеза депрессий позднего возраста.

Для больных с органическими депрессивными расстройствами сосудистого генеза, особенно пожилого возраста, характерны наиболее низкие показатели во всех сферах социального функционирования (19,7±4,5 балла). Они коррелируют с максимально выраженными у них тревожно-депрессивными расстройствами, что в сочетании с симптомами органической мозговой дисфункции создает благоприятную почву для нарастания социальной дезадаптации и ухудшения взаимодействия с окружающей средой.

Предложенный терапевтический комплекс, включающий помимо фармантидепрессантов и препаратов, улучшающих микроциркуляцию, фитоантидепрессанты и психотерапевтические методы, позволяет добиться значительного улучшения состояния здоровья у 92,5% больных с органическими депрессивными расстройствами в позднем возрасте по сравнению с 17,05% больных, получавших традиционное лечение. Это проявляется в более интенсивном обратном развитии тревожно-депрессивной симптоматики как по шкале HDRS (6,5±5,2 балла и 10,5±4,2 балла; p < 0,05), так и по субшкалам HADS (3,4±3,3 и 5,1±2,9, p < 0,05; 5,9±2,4 и 6,9±1,2, p < 0,05 соответственно), в сокращении средней продолжительности пребывания в отделении в 1,38 раз (85±7 и 117±9 дней; p < 0,05), уменьшении количества больных с рецидивами депрессивных эпизодов в 1,72 раз (52,5±2,3 и 90,25±3,1%; p < 0,05), а также в улучшении качества жизни больных в 1,19 раз (118,0±14,9 и 98,9±9,2 баллов соответственно; p < 0,05).

Ключевые слова: органические депрессивные расстройства, поздний возраст, качество жизни, медикаментозное терапия, фитотерапия, психотерапия.

Annotation

Golodenko O.N. The organic depressed disorders of vascular genesis in late age (diagnosis, clinic, formation mechanisms, therapy). - Manuscript.

Dissertation for the candidate of medical science degree in specialty 14.01.16 - Psychiatry. - State Establishment "Academy of Medical Sciences of Ukraine, Institute of Neurology, Psychiatry and Narcology", Kharkov, 2007.

Data on the social-demographic and abnormal clinic-psychological features of the organic depressed disorders of vascular genesis peculiar to late age patients are got; the role of specific for this age psychogenic factors in forming of depressions is specified; influence of the depressed disorders on the features of personality and the patients' life quality is specified, the effective complex of medical and rehabilitation measures is developed. Expedience of the use of pathogenesisly grounded medical-rehabilitation programs including intensive medicinal therapy, phyto- and psychotherapy is proved. Intensification quantity reduction, remission lengthening and decline of stationary medical treatment duration, improvements of the patients' life quality became a result of the research.