Вплив аналогів нейропептидів на стан адаптаційних механізмів при перитоніті

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ВПЛИВ АНАЛОГІВ НЕЙРОПЕПТИДІВ НА СТАН АДАПТАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ ПРИ ПЕРИТОНІТІ

Спеціальність: Патологічна фізіологія

Синовець Наталія Леонідівна

Одеса, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на розроблену багатьма поколіннями хірургів чітку доктрину лікування, сучасне анестезіологічне та реанімаційне забезпечення, наявність широкого арсеналу антибактеріальних засобів, летальність через розповсюджені форми перитоніту останніми роками не знизилася, становлячи, за даними різноманітних дослідників, від 20 до 70% (В.И. Стручков, 1981, А.А. Шалимов, 1991, В.С. Савельев, 1996).

Невтішні результати лікування хворих з перитонітом викликані, передусім, численними патогенетичними порушеннями, що виникають під час цієї тяжкої патології. Покращення результатів лікування хворих з перитонітом пов'язане з можливістю впливу на загальні ланки патогенезу захворювання.

Будучи різновидом хірургічного стресу, гострий перитоніт супроводжується глибокими зрушеннями адаптаційних механізмів, проявом чого є порушення нейроендокринної регуляції (О.Л. Дробков, 1996), у системі ПОЛ (А.М. Торбинский, 1994).

Поява нових лікарських препаратів - аналогів нейропептидів - дозволяє розробляти принципи фармакологічної корекції зрушень адаптаційних механізмів, в тому числі, й за такої стресгенеруючої патології, якою є розлитий гнійний перитоніт.

Не з'ясованими зараз є зміни гормональної секреції на різних рівнях гуморальної регуляції під час гострого експериментального перитоніту (ГЕП). Проблема патогенетичного обґрунтування застосування аналогів нейропептидів за умов ГЕП не має достатнього відображення у науковій літературі. Зазначене й становило напрямок нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наші дослідження продовжують та розвивають науковий напрямок, який розробляє кафедра загальної хірургії Одеського державного медичного університету, з дослідження функціональної активності регуляторних гормональних систем та їх природних метаболітів, упровадження їх синтетичних аналогів як лікарських засобів (№ держ. реєстрації 0195U022687).

Метою роботи було встановлення закономірностей патогенетичних порушень в системі нейрогуморальної регуляції під час ГЕП та патогенетичне обґрунтування застосування аналогів нейропептидів у комплексному лікуванні ГЕП.

Основні завдання дослідження були такими:

1. На моделі ГЕП в динаміці захворювання провести оцінку стану секреції основних гормонів гастроентеропанкреатичної (гастрин, соматостатин, глюкагон, інсулін), надниркової (АКТГ, кортикостерон) та (L, M-енкефаліни та ендорфіни), а також тяжкості перебігу захворювання за показниками летальності тварин;

2. Вивчити вплив аналогів нейропептидів (даларгіну, натрофіну, кемантану та сандостатину) на рівень секреції АКТГ, кортикостерону, L, M-енкефалінів та ендорфіну та визначити їх вплив на перебіг ГЕП;

3. Дослідити вплив аналогів нейропептидів на рівень секреції гастрину, соматостатину, глюкагону, інсуліну та визначити їх вплив на перебіг ГЕП;

4. Вивчити динаміку ПОЛ (дієнові кон'югати, малоновий діальдегід) та процесів антиоксидантного захисту (тіол антиоксиданти) в сироватці крові за умов розвитку ГЕП;

5. Дослідити вплив аналогів нейропептидів на показники ПОЛ та антиоксидантного захисту (АОЗ) під час ГЕП.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше показано високу антиоксидантну ефективність даларгіну протягом ГЕП, яка підвищується за умов сумісного вживання з натрофіном, і менш виразну ефективність кемантану та сандостатину. Доведено, що загальними механізмами лікувального ефекту зазначених препаратів, крім вищевказаного, є нормалізація дисбалансу гормональних систем і збільшення активності системи, що виявляє стрес-протекторну дію за модельних умов.

Вперше встановлено, що за умов ГЕП, викликаного шляхом перев'язки хребако-подібного відростка, у щурів спостерігається інтенсифікація процесів вільно-радикального окислення ліпідів, про що свідчить збільшення концентрації діальдегіду та кон'югат, а також пригнічення активності АОЗ. Досліджувана динаміка вказаних змін протягом розвитку ГЕП показала відповідність їх важкості захворювання. Вперше встановлено зменшення концентрації малонового діальдегіду та дієнових кон'югат та збільшення активності тіол вміщуючи антиоксидантів, а також вмісту гастрину, АКТГ та кортикостерону під впливом даларгіну та його комбінації з натрофіном.

Встановлено підвищення ефективності комплексної терапії ГЕП під впливом застосування аналогів нейропептидів.

Науково-практична цінність роботи одержаних результатів.

Результати роботи поширюють уявлення про патогенез ГЕП, а саме, свідчать про патогенетичне значення зміни секреції основних гормонів гастроентеропанкреатичної (гастрин, соматостатин, глюкагон, інсулін), гіпофізарно-надниркової (АКТГ, кортикостерон) та опіоїдної систем (L, M-енкефаліни та ендорфін).

Отримані дані свідчать про оптимізацію адаптаційних мехнізмів і є патогенетичним обґрунтуванням застосування аналогів нейропептидів (даларгіну, кемантану та сандостатину) та інгібітору протеаз натрофіну в комплексному лікуванні ГЕП.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні мети та завдань дослідження, обґрунтуванні й розробці методів їх розв'язання, науковому аналізі й інтерпретації одержаних результатів, формулюванні основних положень і висновків дисертації. Дисертація є самостійною працею автора, яка особисто провела патентно-інформаційний пошук, експериментальні дослідження й здійснила статистичну обробку отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень викладено на ІІІ Міжнародному конгресі з патологічної фізіології (Лахті, 1998), ІІ науковій конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології” (Вінниця, 1998), Республіканській науково-практичній конференції “Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 1998) та II конгресі хірургів України (Київ-Донецьк, 1998).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано 7 наукових праць, з них 5 - статті в фахових журналах.

Структура та обсяг дисертації. Роботу викладено на 133 сторінках машинописного тексту. Вона складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків і списку використаних джерел. Дисертація ілюстрована 32 таблицями та 15 рисунками. Список літератури містить 228 джерел, з них - 79 іноземних.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи. Експериментальні дослідження. Спостереження були проведені на 588 статевозрілих щурах-самцях (масою від 180 до 250 г.) на моделі гострого перитоніту. ГЕП відтворювали за методикою Кутового А.Б. и соавт. (1992, 1995). На 1-у добу від початку відтворення у 95% тварин отримували макроскопічні ознаки ГЕП. Для наступних біохімічних досліджень тварин виводили з дослідів на 1-у, 5-у та 9-у добу (по 10 щурів) декапітацією під ефірним наркозом. При виведенні тварин з експерименту на 9-у добу у них розчиняли черевну порожнину та проводили макроскопічну веріфікацію наявності запального процесу.

Експерименти проводили в таких серіях спостережень:

1 серія. Визначення концентрації гіпофізарно-надниркових гормонів (АКТГ та кортикостерон), гормонів гастроентеропанкреатичної ділянки (гастрин, соматостатин, глюкагон та інсулін), опіоїдних гормонів (L- і M-енкефаліни, ендорфін), а також інтенсивності процесів ПОЛ у тварин із ГЕП;

2 серія. Визначення концентрації гіпофізарно-надниркових (ГН) гормонів, гормонів гастроентеропанкреатичної ділянки (ГГЕПД), опіоїдних гормонів (ОГ), а також інтенсивності процесів ПОЛ у тварин із ГЕП, яким наступної доби щодня одноразово вводили даларгін (50 мкг/кг внутрішньо);

3 серія. Визначення концентрації ГН, ГГЕПД, ОГ, а також інтенсивності процесів ПОЛ у тварин із ГЕП, яким наступної доби щодня одноразово вводили даларгін і натрофін (50 мкг/кг в/ч);

4 серія. Визначення концентрації ГН, ГГЕПД, ОГ, а також інтенсивності процесів ПОЛ у тварин із ГЕП, яким наступної доби щодня одноразово вводили кемантан (50 мкг/кг в/ч);

5 серія. Визначення концентрації ГН, ГГЕПД, ОГ, а також інтенсивності процесів ПОЛ у тварин із ГЕП, яким наступної доби щодня одноразово вводили сандостатин (50 мкг/кг в/ч).

Контрольними були дві групи тварин - здорові (інтактні) щури, яким уводили аналогічні об'єми 0.9% розчину NaCl, і щури із ГЕП, яким лікування не проводилося, а вводилися такі само об'єми 0.9% розчину NaCl. Протягом усього експерименту підраховували кількість загиблих тварин, враховуючи розподіл летальності по групах.

В окремій серії спостережень проводили порівняльний аналіз ефективності базової терапії (застосування ампіоксу, 25000 МЕ/кг, в/ч) за умов додання до лікувального комплексу даларгіну з натрофіном.

За допомогою біохімічних засобів дослідження в сироватці крові тварин засобом радіоімунного аналізу (РІА, R. Yalow, S. Bensson, 1960) визначали концентрації ГН, ГГЕПД, ОГ. РІА здійснювали за допомогою стандартних наборів фірм DRG (США), Sorrin (Франція), Cambridge і Amersham (Англія), Immuno Nuclear Corporation (США).

Визначення дієнової кон'югації (ДК) ненасичених вищих жирних кислот і кількість тіолових антиоксидантів (ТА, вміст SH- та SS-груп) здійснювали за І.Д. Стальною (1977). Концентрацію діальдегіду (МДА) визначали за допомогою кислоти (И.Д. Стальная и соавт., 1977).

Статистична обробка результатів дослідження проводилась із застосуванням загальноприйнятих у медико-біологічних дослідженнях параметричних і непараметричних засобів статистичного аналізу (Буреш Я. и соавт., 1991) на персональному комп'ютері за допомогою програми статистичного аналізу. Вірогідними вважали зміни при P<0.05.

Вплив аналогів нейропептидів на летальність та стан процесів ПОЛ під час ГЕП.

На 1-у добу від початку захворювання летальність в контрольній групі становила 60%. Практично однакові показники летальності (на 20-24% менші за контрольні) були в групах тварин із ГЕП, яким уводили ампіокс з даларгіном та даларгін. Летальність в групах тварин із ГЕП, яким застосовували ампіокс, та даларгін з натрофіном, становили, відповідно, 32% і 27% (P<0.05). На 5-у добу перебігу захворювання тривало зниження (в 2.4 рази, P<0.01) летальності в групі тварин із ГЕП, яким проводили комбіноване вживання даларгіну з натрофіном. Летальність у контрольній групі щурів із ГЕП на 9-у добу перебігу захворювання становила 87%. Із 36 щурів, яким уводили даларгін, до дев'ятої доби вижили 15. Отже, показники летальності знизилися на 27% порівняно з такими в контролі (P<0.05). У випадку поєднаного вживання даларгіну з натрофіном відмічалися найменші показники летальності експериментальних тварин як у порівнянні з контрольними даними (в 2.1 разу менше, P<0.01), так і з аналогічними результатами в групі щурів, що одержували даларгін (на 20% менше, P<0.05).

Таким чином, усі препарати та комплекси препаратів, що досліджуються, знижували летальність експериментальних тварин починаючи з 1-ї доби захворювання. Слід зазначити, що найменші показники летальності були отримані за умов поєднаного вживання даларгіну з натрофіном. Перші 24 год від початку індукції ГЕП характеризуються накопиченням продуктів вільно-радикального окислення ліпідів. Концентрація МДА в сироватці крові становила 3.61-0.09 н/моль/л, що в 2.4 разу переважало такий показник у контрольній групі інтактних тварин (P<0.01). Разом з цим, рівень ДК був збільшений на 73% (P<0.05) порівняно з контролем.

Через 5 діб від часу відтворення ГЕП концентрація МДА зросла в 4 рази (P<0.001) порівняно з контролем і в 1.7 разу порівняно з такими показниками через 24 год., від моменту відтворення перитоніту (P<0.05). Величина ДК у сироватці крові щурів становила 0.90±0.06 мк/моль/г, що було в 2.2 разу більше ніж в контрольній групі тварин. За цей інтервал часу істотно (в 2.2 разу, P<0.001) знизилася кількість ТА порівняно з такими даними в контролі. Слід зазначити, що зміна даного показника порівняно з таким за 24 год. після індукції ГЕП також була істотною (в 2.4 разу, P<0.001).

На 9-у добу перебігу ГЕП концентрації МДА і ДК у сироватці крові експериментальних тварин становили, відповідно, 5.21±0.08 н/моль/л і 0.69±0.11 мк/моль/г, що було в 3.5 разу (P<0.001) та в 1.7 разу (P<0.05) більшим за показники в контрольній групі. Концентрація ТА підвищувалася порівняно з таким показником на 5-у добу на 76% (P>0.05).

Таким чином, отримані результати свідчать про різке підсилення інтенсивності процесів ПОЛ у сироватці крові щурів за умов ГЕП. Разом з цим відбувається пригнічення функціональної активності антиоксидантної системи. Через 24 год. від часу відтворення ГЕП під впливом в/ч застосування даларгіну визначалося зниження на 40% рівня МДА порівняно з таким у щурів з перитонітом без застосування препаратів (P<0.001). За цих умов концентрація ДК зменшувалася на 31% порівняно з такою у щурів із ГЕП (P<0.05). Після поєднаного вживання даларгіну з натрофіном рівень МДА становив 2.33+0.06 нмоль/л, що на 35% було меншим від аналогічного показника у щурів із ГЕП (P<0.05). Під впливом даларгіну з натрофіном на 30% знизилася концентрація ДК і на 28% зросла кількість ТА в сироватці крові щурів (P<0.05). Кемантан на 16% (P<0.05) знизив рівень МДА і не впливав на кількість ДК і ТА (P>0.05). За умов застосування сандостатину концентрація МДА і ДК становила, відповідно, 2.85+0.10 нмоль/л і 0.52+0.11 мкмоль/г, що на 89% і 27% перевищувало такі дані в контролі (P<0.05). Таким чином, ефект зниження вмісту продуктів ПОЛ (МДА та ДК), а також підвищення рівня ТА під впливом нейропептидів виявлявся протягом усього спостереження (до 9-ї доби включно). Причому найбільша ефективність виявлялась при сумісному використанні даларгіну з натрофіном, менша - при використанні окремо даларгіну та сандостатину.

Отже, можна зробити висновок про зменшення інтенсивності процесів ПОЛ та підвищення активності АОЗ під впливом даларгіну. Зазначений ефект даларгіну посилювався у разі його комбінації з натрофіном. Незначну антиоксидантну активність виявляє сандостатин.

Вплив аналогів нейропептидів на рівень гормонів під час ГЕП.

Рівень секреції гастрину в першу добу захворювання зростав на 62% порівняно з таким показником у групі інтактних тварин (P<0.05). У подальшому динаміка зростання концентрації гастрину зберігається. Так, на 5-у добу розвитку ГЕП рівень його секреції становив 119.1±12.7 пг/мл, що виявилося в 2.2 разу вище від такого контрольного показника (P<0.01). На 9-у добу даний показник був на 48% вищим за аналогічний показник у групі контрольних тварин без ГЕП (P>0.05).

Концентрація соматостатину в крові тварин контрольної групи становила 16.0±5.5 нг/мл. З розвитком ГЕП визначалося зниження рівня секреції нейропептиду. Так, на 1-у добу величина даного показника була на 24% меншою за такий показник у контролі (P>0.05), на 5-у добу - на 37% меншою за такий показник у контролі (P>0.05) і на 9-у добу концентрація соматостатину становила 13.6±6.7 нг/мл, що було на 15% менше від такого показника у щурів щодо контрольних спостережень.

Таке ж саме спрямування мала динаміка змін показників вмісту соматостатину, глюкагону й інсуліну, в той час, як концентрація гастрину мала протилежну за своєю спрямованістю динаміку.

Через 24 год після відтворення гострої патології у черевній порожнині концентрація АКТГ перевищувала таку в контрольній групі тварин в 2.1 разу (P<0.01). На 5-у добу від моменту моделювання ГЕП рівень АКТГ досяг свого максимуму та становив 99.8±10.1 пг/мл, що було в 2.3 разу вище за аналогічний показник у контрольних спостереженнях (P<0.01). Рівень секреції АКТГ залишався істотно підвищеним і на 9-у добу спостереження цей показник становив 80.9±13.7 пг/мл, що в 1.8 разу перевищувало такі значення в сироватці щурів контрольної групи (P<0.05).

Концентрація кортикостерону в сироватці інтактних щурів (контрольна група) становила 210.1±31.1 нг/мл. На 1-у добу у щурів з ГЕП цей показник перевищував такий у контролі на 75% (P<0.05). На 5-у та 9-у добу від моменту відтворення ГЕП показник, що досліджувався, перевищував такі контрольні величини, відповідно, на 81% та 72% (P<0.05). Через 24 год після відтворення ГЕП концентрація L- та M-енкефалінів становила 61.9±28.8 пг/мл, що було на 42% менше за такий показник у контролі (P>0.05). На 5-у добу рівень секреції L- та M-енкефалінів був меншим за контрольні величини на 27%, на 9-у добу - на 13% (P>0.05). Таке ж саме спрямування мали зміни секреції ендорфінів на 1-у, 5-у та 9-у добу після відтворення ГЕП.

Отже, перебіг ГЕП супроводжується дисбалансом секреторної активності гормонів ГН функціональної системи, а також ОГ. Можна вважати, що зростання в динаміці ГЕП функціональної активності фізіологічної осі “гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози” є проявом активності компенсаторно-пристосувальних механізмів.

В той же час зниження функціональної активності ендогенної опіоїдної системи можливо трактувати як пригнічення стрес-лімітуючої опіоїдної системи.

Під впливом даларгіну через 24 год після відтворення ГЕП в сироватці крові щурів базальний рівень секреції гастрину був менший на 31% (P<0.05) порівняно з таким в групі щурів із ГЕП, але без лікування. У випадку поєднаного застосування. даларгіну з натрофіном концентрація гастрину знизилася на 42%. Істотне зниження рівня базальної секреції гастрину (на 26%, P<0.05) протягом 1-ї доби після моделювання гострої патології у черевній порожнині визначалося також внаслідок вживання кемантану. Нормалізацію показників концентрації гастрину було виявлено у випадку застосування сандостатину: показник, що досліджується, становив 59.8±7.4 пг/мл, що було на 36% менше такого в групі тварин із ГЕП без лікування (P<0.05) та не відрізнялося від такого показника в контрольній групі щурів (P>0.05).

Протягом перших 24 год перебігу ГЕП визначалося зниження рівня секреції соматостатину на 24% (P>0.05). У щурів, яким уводили даларгін, цей показник порівняно з таким у групі щурів із ГЕП без лікування, зріс на 21% (P>0.05). У випадку поєднаного застосування даларгіну з натрофіном показники, що досліджуються, в обох групах не відрізнялися (Р>0.05). Кемантан сприяв збільшенню концентрації соматостатину на 31%, а сандостатин - на 17% (Р>0.05).

Через 24 год після відтворення ГЕП концентрація глюкагону у щурів під впливом даларгіну практично не змінилася (Р>0.05). В подальшому також не було відмічено істотних змін показника, що досліджується. Аналогічні результати були отримані під час дослідження впливу нейропептидів на концентрацію інсуліну.

На 5-у добу після відтворення ГЕП концентрація гастрину в 2.2 разу (P<0.01) перевищувала аналогічний показник у контрольній групі щурів. В групі щурів із застосуванням даларгіну величина даного показника становила 63.3-6.1 пг/мл, що на 9% перевищувало такий контрольний показник (P>0.05) і було в 1.9 разу менше відповідного показника в групі щурів із ГЕП без лікування (P<0.05). Поєднане застосування щурам із ГЕП даларгіну та натрофіну сприяло нормалізації показника, що досліджується (P>0.05 порівняно з контрольними спостереженнями), та істотному (в 2.3 разу) його зниженню порівняно з таким у щурів із ГЕП без лікування (P<0.05). У випадку застосування кемантану величина секреції гастрину становила 62.5±10.4 пг/мл, що було в 2 рази меншим, ніж у щурів із ГЕП без лікування (P<0.05), і не відрізнялося від такого показника в контролі (P>0.05). За умов уживання сандостатину визначалося зниження показника, що досліджується, в 2.1 разу (P<0.05). Під впливом даларгіну величина концентрації соматостатину була на 24% вищою, ніж в групі щурів із ГЕП без лікування (P>0.05). В даному випадку рівень секреції соматостатину був на 14% вищим, ніж в контролі (P>0.05). Після застосування даларгіну разом з натрофіном базальний рівень секреції соматостатину підвищився на 13% порівняно з таким у сироватці щурів із ГЕП, яким не здійснювали лікування (P>0.05). У випадку вживання кемантану показники, що досліджуються, в обох групах не відрізнялися істотно (P>0.05). У групі щурів, яким здійснювали введення сандостатину, концентрація соматостатину становила 19.7±5.2 нг/мл, що було на 22% більше ніж аналогічний показник у щурів, яким за умов ГЕП не призначали лікування (P>0.05).

Через 5 діб після відтворення ГЕП концентрація глюкагону становила 55.5±6.7 пг/мл, що було на 26% меншим (P>0.05), ніж такий само показник у контрольній групі щурів (без відтворення ГЕП). В групі щурів із застосуванням даларгіну величина даного показника становила 59.3±6.6 пг/мл, що було на 20% менше від такого показника в контролі (P>0.05) і на 6% перевищувало аналогічний показник у групі щурів із ГЕП без лікування (P>0.05). Поєднане застосування даларгіну з натрофіном сприяло зниженню на 33% показника, що досліджується (P>0.05 порівняно з контрольними спостереженнями), і зменшенню його на 6% порівняно з таким у щурів із ГЕП без лікування (P>0.05). У випадку застосування кемантану величина секреції глюкагону становила 53.8±5.2 пг/мл, що не відрізнялося від такого показника у щурів із ГЕП без лікування (P>0.05). За умов уживання сандостатину визначалося зниження показника, що досліджується, на 25% порівняно з контрольним значенням (P>0.05).

П'ята доба перебігу ГЕП супроводжувалася зниженням на 20% (P>0.05) концентрації інсуліну порівняно з таким показником у контролі. В усіх досліджуваних групах щурів, яким здійснювали введення аналогів нейропептидів, рівень секреції інсулину не відрізнявся істотно від такого показника в контролі (P>0.05). Таке ж саме спрямування мали результати щодо дослідження впливу аналогів нейропептидів на рівні гормонів, що досліджуються, отриманих на 9-у добу після відтворення ГЕП.

У групі щурів із введенням даларгіну визначалося зниження рівня секреції АКТГ на 15% (P>0.05) порівняно з таким у групі щурів із ГЕП без лікування. Цей показник залишався істотно високим (на 80%, P<0.05) порівняно з аналогічним у контрольній групі тварин (щури без ГЕП). У випадку поєднаного застосування даларгіну з натрофіном концентрація АКТГ знизилася на 28% і становила 68.4±10.9 пг/мл. Зниження рівня базальної секреції АКТГ (на 22%, P>0.05) відмічалося протягом 1-ї доби після моделювання гострої патології в черевній порожнині після застосування кемантану. При використанні сандостатину показник, що досліджується, становив 68.4±10.8 пг/мл, що було на 28% менше ніж у групі тварин із ГЕП без лікування (P>0.05).

При дослідженні рівня секреції кортикостерону протягом перших 24 год ГЕП відмічалося його збільшення в 1.75 разу (P<0.05). У щурів, яким уводили даларгін, цей показник порівняно з таким у групі щурів із ГЕП без лікування знизився на 17% (P>0.05), але ще перевищував в 1.5 разу аналогічний показник у контролі (P<0.05). У випадку поєднаного застосування даларгіну з натрофіном показник, що досліджується, становив 274.2±36.8 нг/мл, що було на 25% менше від такого показника в групі щурів із ГЕП без лікування та не відрізнялося від такого показника в контролі (P>0.05). Кемантан сприяв зниженню концентрації АКТГ на 13% порівняно з таким показником у щурів із ГЕП без лікування. Аналогічний показник у випадку застосування сандостатину становив 29% (Р>0.05).

Розвиток ГЕП під час перших 24 год супроводжувався незначним (на 49%) зниженням концентрації ендорфіну (P>0.05). Після застосування аналогів нейропептидів даний показник не відрізнявся істотно в дослідній та в обох контрольних групах протягом усього терміну спостереження.

Через 24 год з моменту відтворення ГЕП концентрація L- і M-енкефалінів становила 61.9±28.8 пг/мл, що було на 42% менше аналогічного показника в контрольній групі тварин (P>0.05). Після застосування аналогів нейропептидів концентрація енкефалінів не відрізнялася істотно в дослідній та в обох контрольних групах протягом усього терміну спостереження. Результати наших досліджень підтверджують думку про ефективність використання даларгіну та його поєднання з натрофіном за умов ГЕП. Так, під час застосування означених нейропептидів нормалізувалася концентрація АКТГ та кортикостерону.

Зважаючи на встановлену динаміку рівня гормонів, ступінь порушення якої відповідає важкості перебігу ГЕП, було досліджено характер гормональних зрушень на етапі видужання за умов застосування базової терапії ГЕП за допомогою ампіоксу. За цих умов, як свідчать результати, летальність на 9-у добу становила 87% (P<0.05), а рівень гормонів знижувався в середньому на 15-27% порівняно з аналогічними показниками в групі тварин із ГЕП без лікування (P<0.05). Залучення до базової терапії комплексу з даларгіном та натрофіном призвело до зниження летальності на 9-у добу в 2.1 разу (P<0.01), що нижче за такий показник у групі щурів, яким призначали лише базову терапію. Комплексне вживання даларгіну з натрофіном сприяло зниженню рівня секреції гастрину на 5-у добу перебігу ГЕП на 56% порівняно з аналогічним показником в групі тварин із ГЕП без лікування (P<0.05), що було на 40% більшим порівняно з таким показником в групі тварин із ГЕП, яким застосовували ампіокс (P<0.05). Рівень секреції АКТГ під впливом застосування даларгіну з натрофіном знизився на 36% порівняно з аналогічним показником в групі тварин із ГЕП без лікування (P<0.05). Додання до базової терапії комплексу даларгіну з натрофіном сприяло зниженю рівня секреції кортикостерону на 37% порівняно з таким показником в групі тварин із ГЕП без лікування (P<0.05). За зазначених умов ефективність комплексного застосування даларгіну з натрофіном перевищувала таку в групах тварин із ГЕП, яким застосовували ампіокс (P<0.05).

Таким чином, застосування в комплексному лікуванні даларгіну з натрофіном підвищує її ефективність, що є експериментальним обґрунтуванням клінічного застосування нейропептидів у хірургічній клініці як складова частина комплексного лікування протягом післяопераційного періоду у хворих із розлитим гнійним перитонітом.

ВИСНОВКИ

1. За умов ГЕП, індукованого у щурів перев'язкою хребаковідного відростку, у сироватці крові вімічається різке підсилення процесів вільно-радикального окислення, що проявляється збільшенням концентрацій МДА й ДК, та пригнічення активності антиоксидантної системи, що проявляється зменшенням вмісту тіолових груп. Зазначені зміни досягають максимуму на 5-у добу з моменту виникнення захворювання та супроводжуються високою летальністю;

2. За умов ГЕП триває активація гастроентеропанкреатичної і гіпофізарно-надниркової та пригнічення активності опіоїдної гормональних систем. Зазначені зміни секреторної активності відмічаються через 24 години після ГЕП та набувають максимуму на 5-у добу. Динаміка рівня гастрину, соматостатину, інсуліну, глюкагону, АКТГ, кортикостерону, а також енкефалінів та ендорфіну відповідає динамічному характеру показників порушень ПОЛ та АОЗ, а також важкості перебігу захворювання за показниками летальності;

3. Застосування щурам за умов ГЕП даларгіну сприяло пригніченню інтенсивності процесів ПОЛ й активації системи антиоксидантного захисту. Менш виразну антиоксидантну активність виявляли кемантан та сандостатин;

4. Вживання щурами із ГЕП даларгіну нормалізувало індуковане патологічним станом зрушення секреторної активності гастроентеропанкреатичної та гіпофізарно-надниркової гормональних систем. Аналогічну, але менш виразну дію виявляли кемантан та сандостатин;

5. Застосування інгибітору протеаз натрофіну підсилювало ефективність даларгіну, що виражалось у нормалізації дисбалансу у системі ПОЛ-АОЗ, покращувало стан нейроендокринної регуляції, знижувало летальність тварин та покращувало перебіг захворювання;

6. Покращання перебігу ГЕП та значне зниження показників летальності тварин під впливом аналогів нейропептидів даларгіну, кемантану, сандостатину та інгібітору протеаз натрофіну свідчить про оптимізацію адаптаційних механізмів за умов даної патології та є експериментальним обґрунтуванням їх залучення до комплексної терапії перитоніту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Антиоксидантні ефекти комплексного застосування даларгіну за умов гострого експериментального перитоніту у щурів // Одеський медичний журнал. - 1998. - №4. - С. 9-13. нейрогуморальний патологія перитоніт

2. Sandostatin improves stress-induced changes of hormonal content in rats with acute peritonitis // Pathophysiology. - 1998. - Vol.5, Suppl.1. - S. 150. (у співавт. з В.М. Демидовим, І.М. Клементьєвим, С.В. Ципов'язом, О.А. Синовцем).

3. Современные тенденции в лечении острого панкреатита // Анналы хирургической гепатологии. - 1998. - Т.3, №3. - С. 320. (у співавт. з І.М. Клементьєвим, С.В. Ципов'язом, В.М. Демидовим).

4. Підсилення перекисного окислення ліпідів у паренхимі підшлункової залози щурів як загальний патогенетичний чинник експериментального гострого панкреатиту // Одеський медичний журнал. - 1998. -№6. - C. 27-30. (у співт. з В.М. Демидовим, О.А. Синовцем).

5. Применение аналогов нейропептидов в комплексе лечения хронического панкреатита // Клін. хірургія. -Матер. ІІ конгресу хірургів України. - Київ-Донецьк, 1998. - С. 117-118. (у співавт. з І.М. Клементьєвим, С.В. Ципов'язом, В.М. Демидовим).

6. Фармакотерапия язвенной болезни двенадцатиперстной кишки // Актуальні проблеми клінічної фармакології. - Тези доп. ІІ Укр. наук. конф. з міжнародною участю. - Вінниця, 1998. - С. 182-183. (у співавт. з В.М. Демидовим, С.В. Ципов'язом).

7. Патофизиологические механизмы нейроэндокринных нарушений при острой абдоминальной патологии // Досягнення та невирішені питання гастроентерології. - Матер. наук. праць респ. науково-практ. конф. - Харків, 1998. - С. 83. (у співавт. з. В.О. Марковим).

Размещено на Allbest.ru