Порушення системи ейкозаноїдів у хворих на нейродерміт, їх роль в патогенезі клінічних проявів, вибір тактики лікувально-профілактичних заходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут дерматології та венерології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби

Порушення системи ейкозаноїдів у хворих на нейродерміт, їх роль в патогенезі клінічних проявів, вибір тактики лікувально-профілактичних заходів

Бочарова Олена Анатоліївна

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі терапії з курсом дермато-венерології Сумського державного університета

Науковий керівник доктор медичних наук, Мавров Генадій Іванович, завідуючий відділенням венерології Українського науково-дослідного інституту дерматології та венерології

Офіційні опоненти:

Романенко Ірина Михайлівна, доктор медичних наук, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб Луганського Державного медичного університету

Болотна Людмила Анатоліївна, доктор медичних наук, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб Харківського інституту удосконалення лікарів

Провідна установа Національний медичний університет ім. акад. О.О. Богомольця МОЗ України, м. Київ

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук, доцент Л.С. Тацька

Анотація

нейродерміт ейкозаноїд захворювання шкіра

Бочарова О.А. Порушення системи ейкозаноїдів у хворих на нейродерміт, їх роль в патогенезі клінічних проявів, вибір тактики лікувально-профілактичних заходів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби. - Сумський державний університет, Суми, 1999.

Дисертацію присвячено удосконаленню методів лікування нейродерміту. Встановлено кореляцію між тяжкістю патологічного процесу, клінічною ефективністю лікування і ступенем порушень в системах ейкозаноїдів та вторинних посередників. Розроблено та запроваджено у практику новий метод комплексного лікування хворих на нейродерміт із використанням антиейкозаноїдів. Ефективність методів терапії оцінювалась за ступенем регресу клінічної картини дерматозу, динамікою показників вище зазначених систем. Досягнуто скорочення тривалості лікування, подовження тривалості ремісії, скорочення числа та ступеня виразності рецидивів у хворих на нейродерміт.

Ключові слова: нейродерміт, простагландин Е₂, простагландин F₂, лейкотрієн В₄, цАМФ, цГМФ, Са²⁺, пресоцил.

Аннотация

Бочарова Е.А. Нарушения системы эйкозаноидов у больных нейродермитом, их роль в патогенезе клинических проявлений, выбор тактики лечебно-профилактических мероприятий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 - кожные и венерические болезни.- Сумской государственній университет, Сумы, 1999.

Диссертация посвящена усовершенствованию методов лечения больных нейродермитом и профилактике рецидивов с учётом изменения в системе эйкозаноидов (простагландина Е₂ и F_2б, лейкотриена В₄) в плазме крови и пораженной коже. Радиоиммунным методом в крови исследовались так же уровни вторичных посредников действия эйкозаноидов - циклические нуклеотиды (цАМФ, цГМФ) и ионы Са²⁺.

До лечения у больных нейродермитом выявлены значительные изменения показателей эйкозаноидов и вторичных посредников в крови: в сыворотке - повышение уровней ионов Са²⁺ в среднем в 1,4 раза; в плазме - повышение ПГЕ₂ в среднем в 6,1, ПГ F_2б - в 1,6, ЛТВ₄ - в 4,3, цГМФ - в 5,6, понижение цАМФ - в 4,4 раза.

Содержание в очагах поражения кожи у больных нейродермитом ПГЕ₂ было повышено в среднем в 3,8 раза, ПГF_2б - в 2,3, ЛТВ₄ - в 5,9 раза.

Содержание эйкозаноидов в участках кожи без высыпаний не отличалось от нормы.

Больные нейродермитом в зависимости от методов лечения распределялись на 4 группы:

- 1-я, сравнительная, леченная комплексно традиционными медикаментозными методами (30 больных);

- 2-я, сравнительная, леченная комплексно с применением “Пресоцила” внутрь (35 больных);

- 3-я, сравнительная, леченная комплексно с применением 2% пресоцилового крема наружно (35 больных);

- 4-я, основная, леченная комплексно с применением “Пресоцила” внутрь и 2% пресоцилового крема наружно.

Составные части “Пресоцила” (преднизолон, хлорохина фосфат, ацетилсалициловая кислота) ингибируют различные пути синтеза эйкозаноидов.

Больным основной группы порошки “Пресоцила” внутрь назначались в полном составе на первом этапе лечения во время развёрнутой клинической картины заболевания (по 1-му порошку 4 раза в день в разовой и суточной дозе в зависимости от возраста больных). На втором этапе (снижение интенсивности проявления заболевания - зуда, гиперемии кожи) из состава порошка исключался преднизолон. На третьем этапе (когда оставались умеренные проявления заболевания - незначительный зуд, незначительная инфильтрация кожи) из состава порошка исключался и хлорохина фосфат, а ацетилсалициловая кислота оставалась в составе порошка до полного (или практически полного) регресса клинических признаков заболевания. При обострении процесса возвращались к порошкам первого или второго этапов лечения.

Установлена коррелятивная зависимость между степенью тяжести течения патологического процесса и степенью изменения функционального состояния системы эйкозаноидов: у больных с патологическими показателями эйкозаноидов в плазме крови и коже отмечались более худшие ближайшие и отдалённые результаты лечения. Сравнительная оценка четырёх методов терапии больных нейродермитом (традиционной медикаментозной, комплексной с применением “Пресоцила” внутрь или наружно в виде 2% крема, или одновременным его назначением в виде порошков per os и крема) показала большую эффективность сочетанного антиэйкозаноидного лечения в системе комплексной терапии. В ближайшем периоде наблюдения такая терапия чаще обеспечивала клиническое выздоровление или значительное улучшение состояния больных (у 84,0% основной группы), значительно (на 7-15 дней) по сравнению с традиционным методом или применением “Пресоцила” только внутрь, или только в виде крема наружно сокращалась продолжительность лечения. В основной группе больных чаще нормализовались после лечения показатели систем эйкозаноидов и вторичных посредников. Назначение “Пресоцила” внутрь и 2% пресоцилового крема наружно при проявлении первых признаков рецидива заболевания предотвращало тяжёлое его течение. Такое лечение в отдалённом периоде наблюдения обеспечивало стойкую ремиссию или значительное уменьшение числа и степени тяжести течения рецидивов дерматоза у 80,0% пациентов.

Ключевые слова: нейродермит, простагландин Е₂, простагландин F₂, лейкотриен В₄, цАМФ, цГМФ, Са²⁺, пресоцил.

Anotation

Bocharova E.A. The disorders of eucosanoids system in patients with neurodermit, their role in pathogenesis of clinical manifistation, the choice of treanment and prophilactic. - Manuscript.

Thesis for scientific degree of Candidate of Medical Sciences by speciality of 14.01.20 - skin and veneral diseases.-Sumy State University, Sumy, 1999.

The dissertation is devolted to the improvement of the cure methods of the neurodermit. The correlation between the heaviness of pathological process, the clinic effectiveness of treatment and the degree of violation in the system of eucosanoids and second mediators have been established. The new method of complex treatment neurodermit sickmen this antieucosanoids using has been worked out and inculcated. The effectiveness of therapie methods was being estimated by the degree of regress clinic picture of dermatose, and of the dinamic index of foregoing systems.

The reduction of treatment duration, the remission prolongation the reduction of quantity and the degree of expressed retapses in the neurodermit sickmen has been achieved.

The keywords: neurodermit, prostaglandin E₂, prostaglandin F₂, leukotrien B₄, cAMP, cGMP, presocyl.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми

Нейродерміт є одним з найбільш розповсюджених алергодерматозів, характеризується хронічним перебігом (з короткими ремісіями, тривалими рецидивами та загостреннями), резистентністю до традиційної терапії, що може призводити до інвалідізації хворих (Глухенький Б.Т., Грандо С.А., 1990; Калюжна Л.Д., 1990; Кравченко Л.А., Лобановський Г.І., 1998; Коляденко В.Г., Шупенько Н.М., 1981; Мавров І.І., Махотіна О.А., 1982). Кількість хворих в усьому світі зростає (Фітцпатрик Т., Бернард Д., 1993).

При різноманітних напрямках дослідження патогенезу цього дерматозу лише окремі роботи присвячені з'ясуванню ролі ейкозаноїдів та циклічних нуклеотидів в механізмах розвитку клінічних проявів захворювання. В той же час, з сучасних позицій, саме вони є маркерами наявності запального, у тому числі алергічного процесу (простагландини, лейкотрієни), відіграють роль універсальних посередників передачі інформації в клітини в усіх органах та системах організму - циклічні нуклеотиди, Са⁺⁺ (Хітров Н.К., 1995; Саркісов Д.С., Сєров В.В., 1995; Enjalber A. et al., 1987).

Тяжкий перебіг нейродерміту обумовлено впливом комплексу несприятливих патогенетичних факторів (генетична детермінованість, наявність захворювань або функціональних змін багатьох органів та систем організму та ін.), що диктує необхідність комплексного підходу до обстеження, лікування та диспансеризації хворих (Бухарович М.Н., Бухарович А.М., 1989).

У той же час ще недостатньо приділяється уваги використанню інгібіторів синтезу ейкозаноїдів при загальному та місцевому лікуванні хворих на нейродерміт. Практично не розроблені методи вторинної профілактики нейродерміту з урахуванням стану ейкозаноїдної системи хворих (Казаков В.Н. та співавт., 1992; Скрипкін Ю.К. та співавт., 1995).

Таким чином, являється актуальною та практично значимою проблема розробки нових методів лікування та вторинної профілактики нейродерміту на основі вивчення ролі ейкозаноїдів в патогенезі та розвитку клінічних проявів захворювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація є фрагментом комплексної НДР кафедри терапії з курсом дермато-венерології Сумського державного університету, № держреєстрації 0198V007720.

Мета і завдання дослідження

Мета дослідження - розробити новий ефективний доступний для широкого запровадження у практику комплексний метод лікування та вторинної профілактики нейродерміту із використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів, скоротити термін лікування та подовжити ремісії за допомогою вивчення ролі функціонального стану ейкозаноїдної системи у хворих на нейродерміт.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі задачі:

1) вивчити деякі патогенетичні фактори розвитку нейродерміту (функціональний стан окремих ланок систем ейкозаноїдів та вторинних посередників);

2) вивчити вплив ейкозаноїдів (ПГЕ₂, ПГF₂, ЛТВ₄) на розвиток клінічних ознак захворювання в шкірі при нейродерміті;

3) розробити новий комплексний метод лікування хворих на нейродерміт з урахуванням функціонального стану системи ейкозаноїдів, вивчити його ефективність у порівнянні з традиційним методом;

4) вивчити вплив розробленого нового методу лікування із використанням антиейкозаноїдів на функціональний стан систем ейкозаноїдів та вторинних посередників у хворих на нейродерміт;

5) розробити новий метод профілактики розвитку тяжких рецидивів нейродерміту із застосуванням антиейкозаноїдів та визначити його ефективність.

Наукова новизна одержаних результатів

Розроблено новий ефективний метод лікування хворих на нейродерміт з комплексним (внутрішнім та зовнішнім) використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів.

Вперше з`ясовані механізми впливу інгібіторів синтезу ейкозаноїдів на комплекс патогенетичних факторів розвитку нейродерміту.

Розроблено новий метод вторинної профілактики нейродерміту з використанням антиейкозаноїдної терапії та визначена його роль в системі диспансеризації пацієнтів.

Практичне значення одержаних результатів

Розроблено, клінічно апробовано та запроваджено у практику новий комплексний метод терапії хворих на нейродерміт із використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів, який дозволяє скоротити тривалість лікування (на 7-15 днів), забезпечити добрий найближчій клінічний ефект (клінічне одужання або значне поліпшення у 84,0% пацієнтів).Розроблено новий комплексний метод вторинної профілактики нейродерміту із використанням інгібіторної антиейкозаноїдної терапії, який забезпечує тривалу ремісію або значне зменшення ступеню проявів рецидивів у 80,0% хворих.

Особистий внесок здобувача

Автором самостійно здійснено аналіз літератури, забір матеріалу, виконані комплексні радіоімунні дослідження стану систем ейкозаноїдів та вторинних посередників у хворих на нейродерміт до та після лікування різними методами, проведено лікування хворих на нейродерміт та диспансерний нагляд за ними; виконано статистичний аналіз одержаних результатів, сформульовані основні висновки роботи.

Апробація результатів дисертації

Міністерством охорони здоров'я України видано інформаційного листа “Інгібіторна антиейкозаноїдна терапія хворих на нейродерміт”. Матеріали дисертації викладено та обговорено на наукових конференціях: “Актуальні проблеми медицини Донбасу” (Донецьк, 1995, 1996), наукових конференціях науковців та співробітників медичного факультету Сумського державного університету (Суми, 1997, 1998 рр.), науково-практичних конференціях дермато-венерологів Сумської області (1998, 1999 рр.).

Розроблені методи лікування та вторинної профілактики нейродерміту впроваджено до практики Донецького регіонального дермато-венерологічного центру, Донецького, Харківського, Сумського та Дніпропетровського обласних шкірно-венерологічних диспансерів, дитячої міської клінічної лікарні № 1 м. Суми, центральної курортної поліклініки (м. Євпаторія), а також - у педагогічний процес медичних ВУЗів (Донецький державний медичний університет, медичний факультет Сумського державного університету, Харківський інститут удосконалення лікарів, Дніпропетровська державна медична академія).

Основні положення, які виносяться на захист:

1. Роль ейкозаноїдів (простагландинів Е_2, F₂, лейкотрієну В₄) в патогенетичних механізмах розвитку клінічних проявів нейродерміту.

2. Значення циклічних нуклеотидів (цАМФ, цГМФ), Са⁺⁺ в механізмах патогенетичного впливу ейкозаноїдів при нейродерміті.

3. Ефективність комплексного лікування хворих на нейродерміт із використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів.

Публікації

За матеріалами дисертації надруковано 9 робіт, в тому числі: 3 (1 - самостійна) - у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 1 стаття в збірнику робіт, 5 тез доповідей.

Структура дисертації

Повний обсяг дисертації - 134 сторінки, з них машинопису -115, 5 таблиць та 31 рисунок. Робота складається із вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, практичних пропозицій,списка використаних джерел (100 - вітчизняних авторів та країн СНД, 70 - дальнього зарубіжжя).

Робота виконувалась на базах Сумської міської клінічної дитячої лікарні № 1, Сумського обласного шкірно-венерологічного диспансеру, Донецького регіонального дермато-венерологічного центру, радіоімунологічної лабораторії Центру лабораторної діагностики ДонДМУ (директор, ст.н.с., к.м.н. Зябліцев С.В.).

2. Основний зміст дисертаційної роботи

Матеріали та методи дослідження.

У всіх хворих до початку лікування виявляли скарги, анамнез хвороби, життя. Обстежувались: поверхня шкіри та видимих слизових оболонок, периферійні лімфатичні вузли, стан внутрішніх органів та систем, проводились загальноприйняті аналізи крові, сечі, калу, рентген обстеження органів грудної клітини, дорослим - серологічні обстеження на сифіліс.

Для кількісного визначення ступеню тяжкості процесу при первинному огляді та в динаміці спостереження за хворими (найближчі та віддалені результати лікування), а також з метою зрівняльної математичної обробки отриманих клінічних результатів застосовувалась уніфікована п'ятибальна система оцінки перебігу дерматозу, яка враховувала рекомендації А.А.Антон'єва (1989 р).

Тяжкість дерматозу визначалась за такою шкалою:

0 балів - відсутність клінічних проявів дерматозу;

1 бал - регредієнтний перебіг процесу: рецидиви менш 1 разу на рік та ремісії тривалістю більш ніж 1 рік;

2 бали - стаціонарний перебіг: рецидиви 1-2 рази на рік, тривалістю 4-6 тижнів кожен, короткочасні приступи свербежу помірної інтенсивності, невротичні реакції виражені слабко, без порушень сну, площа ураження 10-30% шкірної поверхні, тривалість ремісій - від 3 до 12 місяців;

3 бали - прогредієнтний перебіг дерматозу: повільне прогресування рецидиви 3-4 рази на рік, тривалістю 8-10 тижнівкожний, інтенсивний свербіж, помірно виражені невротичні реакції та розлад сну, площа ураження шкірної поверхні від 30 до 50%, тривалість ремісій від 2 до 3 місяців;

4 бали - прогредієнтний перебіг захворювання: швидке прогресування, майже безперервні рецидиви тривалістю 3 та більше місяців, інтенсивний свербіж, розлад сну, виражені невротичні реакції, висипання площею 50% і більше.

Найлижчі результати було також оцінено за 5-ти бальною шкалою:

0 балів - клінічне одужання (повний регрес висипу, наявність лише вторинних пигментних плям, зникнення свербежу, нормалізація психо-фізіологічного стану);

1 бал - значне покращення (відсутність нових та регрес тих, що були висипів із зберіганням незначної інфільтрації в осередках ураження, рідкі та легкі приступи свербежу без невротичних реакцій та розладу сну);

2 бали - покращення (відсутність нових та регрес тих, що були висипів із зберіганням невеликої інфільтрації, короткочасні приступи свербежу помірної інтенсивності, які супроводжуються незначними невротичними реакціями без розладу сну);

3 бали - відсутність суттєвих змін проявів хвороби;

4 бали - погіршення протікання захворювання.

Розподіл хворих по групах проводився в залежності від методу терапії.

Для визначення кількості вмісту в крові ейкозаноїдів та вторинних посередників, проводились дослідження із використанням стандартних реактивів та рахівника -імпульсів “Gamma” (Угорщина).

Контролем були результати дослідження 30 здорових осіб (15 чоловіків та 15 жінок у віці від 16 до 30 років).

Для дослідження вмісту в шкірі ейкозаноїдів (простагландин Е₂, простагландин F₂, лейкотрієн В₄) проводили біопсію шкіри (з дозволу пацієнтів) в межах епідермісу. Дослідженню підлягала шкіра у осередку ураження в області верхньої третини згинальної поверхні передпліччя та симетрично розташованої здорової на погляд ділянки.

За норму при обстеженні шкіри приймались власні дані, які було отримано при дослідженні біоптатів 10 здорових осіб-добровольців (чоловіків - 5, жінок - 5) у віці від 18 до 25 років, у яких шкіра забиралась по методиці, аналогічній для хворих.

Математична обробка досліджених показників виконана за допомогою пакету прикладних програм “Office Professional 97” фірми “Microsoft Corporation” на ПК IBM РС/АТ. Обчислювались показники: середня арифметична величина (М), середнє квадратичне відхилення (), помилка визначення середньої арифметичної (m); за допомогою t-критерія Ст'юдента визначали рівень достеменності різниці (р) порівняльних групових середніх; коефіцієнт кореляції (r). (Журавльова К.І., 1981).

Зміст роботи.

Під наглядом знаходилось 150 хворих на нейродерміт: осіб чоловічої статі - 54 (36,0%), жіночої - 96 (64,0%). Більшість пацієнтів були дитячого та підліткового віку (113 чоловік - 75,4%).

Захворювання у них було тривалим, тяжким, традиційне лікування давало лише тимчасовий ефект, що супроводжувалося ранніми рецидивами.

Хворі на нейродерміт в залежності від методу лікування були розподілені на групи:

- 1-а, порівняльна, що лікувалась традиційними медикаментозними засобами (30 хворих);

- 2-а, порівняльна, що лікувалась комплексно із застосуванням антиейкозаноїдної терапії внутрішньої (35 хворих);

- 3-я, порівняльна, що лікувалась комплексно із застосуванням антиейкозаноїдної терапії зовнішньої (35 хворих);

- 4-а (основна), що лікувалась комплексно із застосуванням антиейкозаноїдної терапії зовнішньої та внутрішньої (50 хворих).

Розподіл хворих за віком, статтю, тривалістю, ступенем тяжкості проявів та формою захворювання у відсотковому відношенні в усіх групах був приблизно однаковим.

Традиційна медикаментозна терапія (1-а, порівняльна група хворих)

У цій групі хворих на нейродерміт проводилось комплексне лікування із застосуванням традиційної загальної та місцевої терапії.

Комплексне лікування з використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів в загальній терапіїї (2-а, порівняльна група хворих)

Другій порівняльній групі хворих в системі комплексного лікування призначались порошки “Пресоцил”, які були зроблені в аптеці у відповідності із складовими частинами цього препарату (преднізолон - 0,00075г, хлорохіна фосфат - 0,04г, ацетилсаліцилова кислота - 0,2г), у добовій дозі у відповідності з віком хворих, яку приймали в 4 прийоми за день.

Комплексне лікування з використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів в зовнішній терапії (3-я, порівняльна група хворих).

У третій порівняльній групі хворих лікування проводилось за такими ж принципами, як і другій, але “Пресоцил” призначався тільки у формі 2% крему.

Комплексне лікування з використанням інгібіторів синтезу ейкозаноїдів в загальній та зовнішній терапії (4-а, основна група хворих).

У четвертій (основній) групі хворих проводилось лікування з поетапним використанням складових частин “Пресоцилу” в загальній (внутрішній) терапії за такими принципами.

На 1-у етапі (початок лікування) під час розвинутої клінічної картини нейродерміту (3-4 бали) в порошку використовувались усі складові частини препарату. На 2-у етапі (зниження інтенсивності проявів захворювання - сверблячки, гіперемії шкіри - 2 бали) зі складу порошків виключався преднізолон. На 3-у етапі (коли залишались лише помірні прояви захворювання: слабка сверблячка, незначна інфільтрація шкіри - 1 бал) зі складу порошка виключався хлорохіна фосфат. Ацетилсаліцилова кислота залишалась у складі порошка до повного (або практично повного) регресу клінічних ознак захворювання. При загостренні процесу повертались до порошків 1-го та 2-го етапів лікування. Зовнішньо призначався 2% пресоциловий крем.

Безпосередньо після закінчення першого курсу (найближчі результати) у 84,0% пацієнтів, які отримували одночасно внутрішнє та зовнішнє антиейкозаноїдне лікування, спостерігались клінічне одужання або значне поліпшення. Такі показники при тільки внутрішньому використанні антиейкозаноїдів були у 74,3%, тільки при зовнішньому - у 65,7%, без антиейкозаноїдів - 60,0% пацієнтів. Тривалість лікування (в днях) в вище зазначених групах була відповідно: 19,21,3; 25,61,6; 27,22,1; 34,2 2,6.

Таким чином, проведення комплексного лікування із застосуванням антиейкозаноїдної терапії “Пресоцилом” давало значно кращі (р<0,05) найближчі клінічні результати в зрівнянні з традиційною медикаментозною методикою. При цьому саме одночасне використання “Пресоцилу” внутрішньо та зовнішньо було найбільш ефективним, і його результати достеменно (р<0,01) відрізнялись від показників у групах хворих, де вони використовувались окремо (внутрішньо або зовнішньо). Тільки внутрішнє використання “Пресоцилу” в комплексному лікуванні хворих на нейродерміт давало кращі результати, ніж тільки зовнішнє, але це статистично не достеменно (р>0,05).

До та після лікування у 70 хворих на нейродерміт (осіб чоловічої статі - 30, жіночої - 40 - у віці від 16 до 25 років) в крові радіоімунним методом визначався вміст вторинних посередників (цАМФ, цГМФ, Са⁺⁺), ейкозаноїдів (простагландини Е₂, F₂, лейкотрієн В₄). Одночасно у 40 хворих у біоптатах шкіри із осередку ушкодження та симетричних ділянок шкірної поверхні без висипу, але з наявністю сверблячки досліджували вміст ПГЕ₂, ПГF₂, ЛТ В₄. Динаміка цих показників надана у таблиці.

До лікування у хворих на нейродерміт виявлені значні достеменні (р<0,05-0,01) зміни показників цих систем у крові: у сироватці - підвищення рівню Са²⁺ в середньому у 1,4 рази; у плазмі - підвищення ПГЕ₂ в середньому у 6,1, ПГF₂ - у 1,6, ЛТВ₄ - у 4,3, цГМФ - 5,6, зниження цАМФ - у 4,4 рази.

Вміст в ділянках ушкодженої шкіри у хворих на нейродерміт ПГЕ₂ був підвищеним у середньому - у 3,8 рази, ПГF₂ - у 2,3 рази, ЛТВ₄ - у 5,9 рази (р<0,01-0,001).

Вміст ейкозаноїдів (ПГЕ₂, ПГF₂, ЛТ В₄) в ділянках шкіри без висипу, але з наявністю сверблячки - не відрізнявся від норми.

Значний дисбаланс в системах вторинних посередників (приріст рівней цГМФ і зниження цАМФ) може мати ключове значення в патогенезі нейродерміту і в значній мірі впливати на показники ейкозаноїдів як у плазмі крові, так і в шкірі.

Суттєве підвищення рівней ейкозаноїдів (особливо ПГЕ₂ та ЛТВ₄) як у плазмі крові, так і у шкірі із осередків ушкодження, свідчить про їх безпосередню участь у алергічному запальному процесі при нейродерміті. У той же час вони мають менше значення у виникненні почуття сверблячки.

Як свідчать дані таблиці, після лікування різними методами динаміка показників радіоімунних досліджень була неоднакова.

Спостерігалася наявна тенденція до зниження ейкозаноїдів. У порівнянні з вихідними показниками вони зменшувались:

- після комплексного лікування традиційними медикаментозними методами у плазмі крові: рівень ПГЕ₂ у середньому в 1,8, ПГF₂ - у 1,3, ЛТВ₄ - у 2,1 рази; у шкірі відповідно: у 1,8; 1,6; 1,4 рази (р<0,01-0,05);

- після комплексного лікування з використанням порошків “Пресоцилу” у плазмі крові відповідно: у 2,6, 1,5, 3,2 рази (р<0,05-0,01); у шкірі відповідно у 2,0, 1,4, 1,4 рази (р<0,05-0,01);

- після комплексного лікування з використанням 2% пресоцилового крему у плазмі крові, відповідно: у 2,4, 1,6, 2,8 рази; у шкірі відповідно: у 2,0, 1,4, 1,4 рази (р<0,05-0,01);

- після комплексного лікування з одночасним використанням порошків "Пресоцилу" та 2% пресоцилового крему у плазмі крові відповідно: у 4,3, 1,6, 3,6 рази (р<0,05-0,01); у шкірі - достеменно не відрізнялись від фізіологічних (р>0,05).

Після лікування усіма методами рівень цАМФ мав наявну тенденцію до нормалізації, або нормалізувався. Рівень цГМФ хоча й значно знижувався, у порівнянні з вихідними показниками (після традиційного медикаментозного лікування - у 1,9 рази; після антиейкозаноїдної внутрішньої або зовнішньої терапії - у 2,7, 2,5 рази), але нормалізувався тільки у основній групі хворих, лікованих з одночасним (внутрішнім та зовнішнім) використанням антиейкозаноїдів (р<0,001).

Рівень Са⁺⁺ у плазмі крові хворих на нейродерміт фактично нормалізувався після усіх видів антиейкозаноїдного лікування, і майже не змінювався у групі хворих, лікованих традиційним медикаментозним методом.

Таким чином, підвищення вмісту ейкозаноїдів в осередках ушкодження шкіри при нейродерміті носить вторинний характер, оскільки в ділянках шкіри цих хворих без наявності висипу їх рівень не підвищується, а після регресу висипу в ушкодженій шкірі - нормалізується.

Використання антиейкозаноїдної терапії, як показують дані радіоімунологічних досліджень більш ефективне, якщо її призначати одночасно внутрішньо та зовнішньо, оскільки у цьому разі вона найбільш істотно впливає на показники ейкозаноїдів у плазмі та шкірі хворих на нейродерміт.

При цьому забезпечується комплексний антиейкозаноїдний вплив, оскільки різні складові частини "Пресоцилу" впливають на різні етапи ейкозаноїдогенезу: преднізолон - через ліпокортин пригнічує дію фосфоліпази А_2, і як слідство цього - блокується відщеплення арахідонової кислоти; ацетилсаліцилова кислота - блокує циклооксигеназу, і внаслідок цього припиняється синтез простагландинів; хлорохіна фосфат - гальмує вивільнення мононуклеарними клітинами інтерлейкіну-1, що обмежує вивільнення простагландину Е₂ (Гусель В.А., Маркова І.В., 1989; Харкевич Д.А., 1993; Лоуренс Д., Бенітт П., 1993).

Динаміка показників радіоімунних досліджень має прямі корелятивні зв'язки з результатами лікування (найближчіми та віддаленими), що дозволяє її використовувати не тільки для оцінки ефективності лікування, а й для прогнозу подальшого протікання захворювання.

Антиейкозаноїдна терапія (при появі перших ознак загострень або рецидивів дерматозу в період диспансерного нагляду) використовувалась у хворих 2-ї, 3-ї та 4-ї груп за такою методикою: їм призначався “Пресоцил” у дозах відповідно віку 1 раз на добу на протязі 7-10 діб, а на відповідні ділянки ушкодженої шкіри - 2% пресоциловий крем. Хворим 1-ї порівняльної групи антиейкозаноїдна терапія не проводилась. Використання таких заходів забезпечило найкращі віддалені клінічні результати лікування (строки спостереження від 1 до 5 років) у хворих 4-ї групи, добрі - 2-ї та 3-ї груп, незначні - 1-ї групи; у них середній бал тяжкості перебігу дерматозу був відповідно 1,0, 1,46, 1,46 та 3,20.

Таким чином, клінічні наслідки лікування (найближчі та віддалені) і динаміка функціонального стану систем ейкозаноїдів та циклічних нуклеотидів свідчать про високу ефективність комплексної антиейкозаноїдної терапії хворих на нейродерміт. Вона дозволяє також при своєчасному призначенні значно зменшити ступінь та частоту рецидивів під час диспансерного нагляду.

Висновки

1. У хворих на нейродерміт виявлені достеменні зміни у плазмі крові вмісту ейкозаноїдів та вторинних посередників (зростання рівней простагландинів Е₂ та F₂, лейкотрієну В₄, цГМФ, зниження цАМФ); у сироватці крові - підвищення рівню Са²⁺.

2. У шкірі хворих на нейродерміт в ділянках з наявністю висипу та сверблячки достеменно підвищено вміст простагландинів Е₂ та F₂, лейкотрієну В₄; в ділянках шкіри з наявністю сверблячки, але без висипу вміст ейкозаноїдів достеменно не відрізнявся від показників у здорових осіб.

3. Використання “Пресоцилу” у системі комплексного лікування хворих на нейродерміт забезпечує скорочення його тривалості на 7-15 днів (в залежності від методу) у зрівнянні з традиційною медикаментозною методикою; клінічне одужання або значне поліпшення при традиційній медикаментозній методиці спостерігалось у 60,0% пацієнтів, тільки внутрішньому використанні антиейкозаноїдів - у 74,3%, тільки зовнішньому - у 65,7%, одночасному (внутрішньому та зовнішньому) - у 84,0%.

4. Антиейкозаноїдна терапія при одночасному використанні порошків "Пресоцилу" та 2% пресоцилового крему у системі комплекс-ного лікування хворих на нейродерміт найбільш ефективно впливає на функціональний стан систем ейкозаноїдів та вторинних посередників: у порівнянні з вихідними даними в крові знижувались рівні простагландинів Е₂ та F₂, лейкотрієну В₄, Са²⁺, нормалізувались або наближувались до фізіологічних величин - циклічних нуклеотидів; в ушкоджених ділянках шкіри нормалізувався вміст ейкозаноїдів.

5. Використання антиейкозаноїдів при появі перших ознак рецидивів захворювання (під час диспансерного нагляду) забезпечує значно кращі віддалені клінічні результати лікування хворих на нейродерміт - стійку тривалу ремісію або значне поліпшення його перебігу у 80,0% хворих, лікованих комплексно з одночасним (внутрішнім та зовнішнім) використанням “Пресоцилу” (тільки при внутрішньому або зовнішньому використанні - у 51,4%, без антиейкозаноїдів - у 16,7%).

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Бочарова О.А. Патогенетичне значення нейропептидів та простаноїдів при атопічній хворобі // Дермато-венерологія, косметологія, сексопатологія. - 1998.- № 1.- С. 45-48.

2. Некоторые патогенетические механизмы возникновения зуда у больных хроническими дерматозами /Лебединец Е.А., Баркалова Є.Л., Клецова Г.В. и др. - Журнал дерматологии и венерологии. - 1997. - № 2/4.- С. 39-41.

3. Новая концепция формирования зудовой реакции при некоторых хронических дерматозах /Бочаров В.А., Зяблицев С.В., Висягин В.Б. и др. - Архив клин. и эксп. мед. - 1997.- Т. 6, Вып. 1.-С. 113-116.

4. Деякі фактори трансформації проявів атопічного дерматиту/Бочарова О.А., Циганок В.В., Кульомза О.М., Ємець О.М./ Наукові записки з питань медицини... (щорічник, вип. 1, част.1).- К., 1997.- С. 89-90.

5. Лебединец Е.А., Ускова Л.В. Роль биоритморефлексотерапии в системе комплексного лечения больных атопическим дерматитом // Актуальные проблемы клинической, экспериментальной и профилактической медицины: Тез. докл. 57-й итоговой научн. студ. конф. Донецкого мед. ун-та. - Донецк, 1995. - С. 33-34.

6. Некоторые новые аспекты патогенеза атопического дерматита и экземы у взрослых /Зяблицев С.В., Ковнеристый А.Е., Висягин В.Б. и др. - Сборник научн. трудов молодых учёных и специалистов, посвящённых 65-летию Донецкого мед. ун-та. - Донецк, 1996. - С. 12.

7. Лебединец Е.А. О формировании синдрома нейро-эндокринных нарушений при диссеминированном нейродермите // Акт. пробл. медицины Донбасса: Тез. докл. научн. конф. - Донецк, 1996.- С. 87-88.

8. Бочарова Е.А. Нейро-эндокринный синдром при диссемини-рованном нейродермите // Тез. докл. научн. конф. ... СумГУ.- Сумы, 1997.- С. 57-58.

9. Бочарова Е.А., Тарнопольская С.М., Христенко Ю.А. Некоторые показатели нейро-эндокринных систем у больных атопическим дерматитом // Тез. докл. научн. конф. … СумГУ. - Сумы, 1998. - С. 39.

Размещено на Allbest.ru