Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

національний медичний університет ім. О.О. богомольця

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Система оптимізації межичної допомоги у збройних силах україни (НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І Реалізація)

ГОЛИК Лев Антонович

УДК: 614.2:355+61:355.72

14.02.03 - соціальна медицина

Київ 2003

Робота виконана в Науково-дослідному інституті проблем військової медицини Збройних Сил України.

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України Вороненко Юрій Васильович, ректор Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Шелюженко Анатолій Олексійович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров'я з підвищення керівних кадрів, професор-консультант;

доктор медичних наук, профессор Уваренко Анатолій Родіонович, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, директор центру;

доктор медичних наук Корнацький Василь Михайлович, Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска АМН України, завідувач відділу медико-соціальних проблем кардіології, головний лікар - заступник директора з клінічної роботи.

Провідна установа:

Український інститут громадського здоров'я, відділ стратегічного розвитку системи охорони здоров'я та наукових основ організації медичної допомоги населенню, МОЗ України, м.Київ.

Захист відбудеться “ 15 ” квітня 2004 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.003.01 при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України (03057, м.Київ-57, пр. Перемоги, 34, санітарно-гігієнічний корпус, аудиторія № 2).

Автореферат розісланий „ 10 ” лютого 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Яворовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вдосконалення системи охорони здоров'я визначено Концепцією розвитку охорони здоров'я населення країни, затвердженою Указом Президента України (2000). На її реалізацію спрямована постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми “Здоров'я нації” на 2002-2011 роки” (2002), в якій інтегрований комплекс заходів у сфері медичної допомоги на засадах принципів Всесвітньої організації охорони здоров'я, що забезпечує пріоритет державної політики на зміцнення здоров'я населення, збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності медичної допомоги, удосконалення фінансування та управління галуззю, що зумовлює необхідність запровадження принципово нових підходів до вирішення цих питань, в тому числі медичного забезпечення військовослужбовців Збройних Сил (ЗС) України.

Становлення та формування ЗС на нових засадах, зміна їх структури та функцій відповідно до Державної програми їх реформування та розвитку до 2005 р. потребують наукового обґрунтування оптимізації системи медичної допомоги військовослужбовцям і ветеранам військової служби. На це спрямовані також затверджені Міністром оборони України Концепція основних напрямків будівництва та розвитку медичної служби ЗС України (1997), Програма будівництва та розвитку медичної служби ЗС України на період до 2005 р. (1997).

Зазначеній проблемі присвячені численні наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців (В.Я.Білий та співавт., 1998, 2001; М.М.Вовкодав,1996, 1997; М.П.Бойчак та співавт.,1996, 2001; І.М.Чиж, 2001, 2002; В.Т.Карташов та співавт., 2000), проте система оптимізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям ЗС з огляду на нові медико-організаційні засади недостатньо висвітлена.

Складність і неоднозначність отриманих раніше результатів зумовлені тим, що наукові пошуки були спрямовані, як правило, на розв`язання проблем стаціонарної допомоги, зокрема, пов'язаних з спеціалізацією ліжкового фонду (В.М. Клюжев, 1993; Е.А. Нечаєв та співавт., 1993). В той же час, наявність розгалуженої мережі спеціалізованих ліжок не вирішує проблеми ефективності та якості надання амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги військовослужбовцям, оскільки у більшості ситуацій вони компенсують її недостатній обсяг.

Актуальність дослідження зумовлена й тим, що існуючі нормативні документи не відображають функціонально-структурну адекватність системи медико-організаційних форм медичної допомоги військовослужбовцям її реальним потребам.

Таким чином, відсутність наукового обґрунтування системи оптимізації медичної допомоги у ЗС України в умовах реформування військово-медичної служби зумовила актуальність дослідження, визначила його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Програми фундаментальних та наукових робіт Міністерства оборони (МО) України та Державної програми будівництва та розвитку ЗС України з метою наукового обгрунтування та реалізації системних умов оптимізації медичної допомоги у ЗС України в межах комплексних науково-дослідних робіт, що виконані в Науково-дослідному інституті проблем військової медицини ЗС України, “Наукове обгрунтування і розробка організаційних та економічних принципів функціонування системи медичного забезпечення ЗС України в повсякденних та надзвичайних умовах” шифр “Система 2” (номер державної реєстрації 01980001269) та “Тимчасове положення про військові госпіталі ЗС України” шифр “Когорта” (номер державної реєстрації 01984003282), в розробці яких здобувач брав участь як науковий співробітник і виконував окремі фрагменти, які реалізовані в наказі Міністра оборони України від 30.10.2000 № 420 “Про затвердження Положення про військові госпіталі Збройних Сил України та Переліку територіальних зон відповідальності військових госпіталів за надання кваліфікованої медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України” та в розділах 4.12 і 5.4 проекту “Керівництва з медичного забезпечення ЗС України в повсякденних та надзвичайних умовах”, а також 2 постановах КМ України, 2 наказах Міністра оборони України, наказі начальника Генерального штабу ЗС України, начальника ГВМУ, начальника Київського гарнізону і 12 наказах начальника ГВКГ - КВМЦ.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обгрунтування, розробка та впровадження системи оптимізації медичної допомоги у ЗС України в умовах реформування військово-медичної служби.

Основні задачі дослідження:

1. Вивчити стан здоров'я військовослужбовців та організацію системи надання їм медичної допомоги в Україні та в інших країнах.

2. Визначити найбільш впливові ендогенні, соціально-гігієнічні та екологічні фактори ризику щодо стану здоров'я військовослужбовців.

3. Здійснити поглиблений аналіз рівня, структури, динаміки й особливостей захворюваності призовників, військовослужбовців (солдат, курсантів, офіцерів), ветеранів військової служби та фізичного розвитку військовослужбовців строкової служби Київського гарнізону.

4. Обґрунтувати, розробити та впровадити систему оптимізації медико-організаційних форм амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям різних категорій та ветеранам військової служби ЗС України.

5. Обгрунтувати і впровадити ефективні форми та методи вдосконалення медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, яку надають лікарі загальної практики (ЛПЗ) - сімейної медицини.

6. Визначити медико-економічну та соціальну ефективність запропонованої системи оптимізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби ЗС України.

Концепція дослідження базувалась на припущенні про можливості подальшої оптимізації профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів лише за умови:

- створення обгрунтованої організаційної системи медичного забезпечення в ланці “клініка амбулаторно-поліклінічної допомоги (КАПД) - Головний військовий клінічний госпіталь (ГВКГ) - Госпіталь для доліковування і реабілітації”(ГДР), функціонування якої в умовах єдиного медичного простору сприяло б стабільному підвищенню медико-економічної ефективності функціонування Київського військово-медичного центру (КВМЦ);

- опрацювання вимог до формування медичного кадрового потенціалу на адаптованих критеріальних принципах його підбору й розстановки, професійної структури, наукової організації праці, мотиваційної спрямованості та відповідності доктрині МО України;

- обгрунтування та реалізації передумов істотного вдосконалення амбулаторної та стаціонарної допомоги, беручи до уваги диференційований підхід до контингентів військовослужбовців та ветеранів, особливості стану здоров'я яких потребували різної спрямованості профілактичного, діагностико-лікувального та реабілітаційного забезпечення;

- диференційованого аналізу внутрішніх і зовнішніх факторів ризику виникнення та прогресування тих чи інших хвороб, цілеспрямованої єдності варіантів етапності, вибору організаційних, діагностико-лікувальних, реабілітаційних програм на основі адаптованих технологій лікаря загальної практики;

- можливості трансформації існуючої витратної системи надання медичної допомоги військовослужбовцям в економічно-доцільну в умовах ресурсного та нормативно-правового дефіциту;

- спрямованої оцінки соціальних, медичних та економічних параметрів ефективності медичного забезпечення та відповідної їх корекції за умови впровадження медико-економічних стандартів і проведення лікувально-профілактичних заходів.

Об'єкт дослідження - система надання медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України.

Предмет дослідження - призовники, військовослужбовці (солдати, курсанти, офіцери) та ветерани військової служби Київського гарнізону.

Методи дослідження - системний, соціологічний, описового і експериментального моделювання експертних оцінок, медико-статистичний, економічний, програмованого натурного експерименту, структурно-логічний, бібліосемантичний, аналітичний.

Статистичний метод використовували для визначення рівня захворюваності та смертності, аналізу медико-демографічних показників; соціологічний - для вивчення особливостей способу життя та визначення провідних факторів ризику виникнення та прогресування захворювань, задоволення пацієнтів наданою медичною допомогою; метод експертних оцінок - для визначення обсягу і якості надання медичної допомоги; економічний - для вивчення стану фінансування та його обсягу, розрахункової потреби у бюджетному фінансуванні, ефективності впровадження медико-організаційних заходів; метод програмованого натурного експерименту - для опрацювання моделі профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів у поліклінічних та стаціонарних умовах; структурно-логічний та аналітичний методи - для розробки системи оптимізації медичної допомоги на основі запропонованих ВООЗ критеріїв оцінки діяльності сфери охорони здоров`я, а також критеріїв якості, визначених Мерилендською асоціацією госпіталів (США). Застосування системного і порівняльного аналізу дозволило вивчити явища і процеси комплексно в їх внутрішній та зовнішній обумовленості і взаємозв'язку.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота містить новий підхід до розв`язання наукової проблеми, що передбачає поліпшення якості надання амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України. Вперше в Україні науково обгрунтовані:

- організаційна модель медичної допомоги в ланці “КАПД - ГВКГ - ГДР”, функціонування якої забезпечило стабільно високу профілактичну, діагностико-лікувальну та реабілітаційну діяльність і підвищення медико-економічної ефективності функціонування Київського військово-медичного центру;

- вимоги до формування медичного кадрового потенціалу на адаптованих критеріальних принципах підбору й розстановки кадрів, їх кваліфікаційної структури, наукової організації праці, мотиваційної спрямованості та формування психологічного клімату, що відповідає загальним методичним рекомендаціям МО України;

- передумови суттєвого удосконалення амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги на основі диференційованого підходу до контингентів військовослужбовців строкової служби, молодших і старших офіцерів, ветеранів військової служби, особливості стану здоров`я яких вимагали надання профілактичної, діагностико-лікувальної та реабілітаційної допомоги різної спрямованості;

- медико-економічні стандарти якості та обсягу медичної допомоги, що забезпечило узгоджені нормативні вимоги до організації діагностико-лікувального та профілактико-реабілітаційного процесу;

- рівень, структура і динаміка захворюваності ветеранів військової служби та військовослужбовців (солдат, курсантів, офіцерів) Київського гарнізону залежно від екологічної ситуації в районі дислокації військових частин та місць проживання пенсіонерів.

Теоретична значимість досліджень полягає в суттєвому доповненні теорії соціальної та військової медицини в частині організації амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги, обгрунтуванні принципово нових закономірностей щодо організації системи надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби в сучасних умовах.

Практичне значення одержаних результатів. На основі аналізу одержаних результатів:

а) визначені:

- пріоритетні напрямки реформування системи надання амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги;

- потреби у лікарях-фахівцях амбулаторно-поліклінічної мережі;

- механізми консолідованого фінансування ГВКГ і залучення позабюджетних коштів з метою забезпечення гарантованого рівня надання медичної допомоги контингенту, що обслуговується;

б) впроваджені:

- принципово новий медичний підрозділ - клініка амбулаторно-поліклінічної допомоги як структурний елемент реформування системи медичної допомоги в ЗС України, розроблені нормативно-правові та організаційні напрямки його діяльності;

- поетапне розширення профільності надання медичної допомоги лікарями загальної практики шляхом бригадної організації праці разом з лікарями-фахівцями;

- система етапного лікування військовослужбовців ЗС України;

- економічне обґрунтування плану лікувально-діагностичної роботи військового гарнізону;

- позастаціонарні форми медичної допомоги військовослужбовцям і ветеранам військової служби;

- територіальна система надання медичної допомоги військово-службовцям ЗС України на відміну від відомчої;

в) розроблені:

- медико-економічні стандарти надання медичної допомоги військово-службовцям і ветеранам військової служби;

- рекомендації з ліцензування і акредитації військових закладів охорони здоров'я.

Результати дослідження впроваджені в практику:

1. На державному рівні під час опрацювання:

- постанови Кабінету Міністрів від 18.10.99 №1923 “Про затвердження порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями”;

- постанови Кабінету Міністрів від 21.08.2000 №1292 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.99 №1923”;

2. На відомчому рівні під час розробки наказів:

- Міністра оборони України від 27.01.97 №27 “Про організацію етапного лікування хворих у військово-медичних закладах Збройних Сил України”;

- Міністра оборони України від 05.11.97 №399 “Про реформування лікувально-профілактичного забезпечення у Київському гарнізоні”;

- Міністра оборони України від 30.10.2000 № 420 “Про затвердження Положення про військові госпіталі Збройних Сил України та Переліку територіальних зон відповідальності військових госпіталів за надання кваліфікованої медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України”;

- Начальника Генерального штабу ЗС України від 16.09.96 №94 “Про затвердження Тимчасового положення про організацію роботи нештатного денного стаціонару на базі військового госпіталю (поліклініки) Міністерства оборони України”;

- Начальника Київського гарнізону від 26.12.97 №35 “Про закріплення військових частин, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Міністерства оборони України за військово-лікувальними установами і медичними підрозділами Київського гарнізону”.

За результатами дослідження розроблені і затверджені начальником Головного військово-медичного управління (ГВМУ) МО України методичні рекомендації: “Планування медичного забезпечення військовослужбовців на мирний час” (1997); “Форми і методи діяльності стаціонару вдома” (2001); “Ліцензування і акредитація лікувальних закладів МО України” (2002).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно визначений напрямок дослідження, розроблено його програму, здійснено розробку концептуальних підходів щодо організації та надання амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби. Розроблені нормативно-правові та організаційні засади діяльності КВМЦ і його підрозділів. Науково обгрунтовані організаційно-штатні структури принципово нових військово-медичних закладів, адаптованих до сучасних умов. Вивчені рівень, структура, динаміка й особливості захворюваності призовників, військовослужбовців (солдат, курсантів, офіцерів), ветеранів військової служби та фізичного розвитку військовослужбовців строкової служби Київського гарнізону. Розроблені показники медико-соціологічного дослідження організації амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги військовослужбов-

цям ЗС України та проведене анкетування пацієнтів і лікарів. Здійснено медико-статистичну обробку даних, аналіз і оцінку отриманих результатів. Вивчений стан фінансування військових госпіталів, розроблено модель їх консолідованого бюджету. Здобувачем особисто оцінено якість та ефективність впровадження запропонованої системи оптимізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги, раціонального використання ліжкового фонду, застосування позастаціонарних форм лікування військовослужбовців та ветеранів військової служби. Автором узагальнені отримані результати, сформульовані висновки й практичні рекомендації. Концепція реформування медичної служби ЗС України досліджувалась у співавторстві з В.Я. Білим, М.М. Вовкодавом, М.П. Бойчаком, Я.Ф. Радишем. Для обгрунтування системних медико-організаційних заходів оптимізації медичної допомоги у ЗС України частково залучені і використані концептуальні положення співавторів наукових публікацій М.М. Вовкодава та М.П. Бойчака.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали та положення дисертації викладені та обговорені на науково-практичних конференціях:

- Міжнародній конференції, організованій Міністерством оборони США і Міністерством оборони України “Вплив багатонаціональних місій збройних сил НАТО на організацію охорони здоров'я” (Київ, 2000);

- Міжнародній конференції, організованій Міністерством оборони США і Міністерством оборони України “Управління ресурсами охорони здоров'я” (Київ, 2001);

- Всеукраїнській науково-практичній конференції “Первинна медична допомога, її роль і місце в системі надання медичної допомоги в сучасних умовах” (Київ, 1999);

- Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія реалізації державних гарантій та забезпечення медичною допомогою населення України на засадах медичного страхування” (Ірпінь, 2001);

- Науково-практичній конференції лікарів КВМЦ, присвяченій 5-річчю Ірпінського військового госпіталю, “Організаційна перебудова і раціоналізація медичного забезпечення Київського гарнізону” (Ірпінь, 1999);

- Науково-практичній конференції лікарів КВМЦ “Організаційні форми і підходи до надання первинної медико-санітарної допомоги в Київському гарнізоні” (Київ, 2000);

- Науково-практичній конференції лікарів Прикордонних військ України “Стан та перспективи вдосконалення надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби Київського гарнізону (Київ, 2001);

- Науково-практичній конференції лікарів КВМЦ, присвяченій 10-річчю ГВКГ, “Деякі результати реформування медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України на прикладі Київського гарнізону” (Київ, 2002);

Результати дослідження доповідались і обговорювались на засіданні Вченої ради Науково-дослідного інституту проблем військової медицини ЗС України (Ірпінь, 2003).

Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі кафедр організації медичного забезпечення ЗС, військової терапії, військової загальної практики - сімейної медицини Української військово-медичної академії.

Публікації за темою дисертації. Опубліковано 46 наукових праць, в тому числі: 21 - у рекомендованих ВАК України фахових наукових виданнях, 13 є самостійними, 1 монографія, 24 статті наукового та науково-методичного характеру в інших наукових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 422 сторінках машинописного тексту; складається з вступу, огляду літератури, 8 розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, додатків. Обсяг основного тексту становить 236 сторінок. Дисертація містить 42 таблиці, 32 рисунки та 16 додатків на 154 сторінках. Список використаних джерел включає 358 посилань (311 вітчизняних, в тому числі країн СНД та 47 зарубіжних авторів) на 32 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

медична допомога військовослужбовець

Програма, обсяг та методи дослідження. Досягнення мети та вирішення завдань дисертаційної роботи потребувало розробки відповідної програми (рис. 1), складеної з використанням системного підходу, застосування методів та обгрунтування обсягу дослідження, які б забезпечували можливість отримання достатньо повної й достовірної інформації.

Проведений адекватний відбір основних об'єктів дослідження з огляду на їх однорідність з соціальної, медичної та економічної точок зору, а також достатньої чисельності.

Обстежені призовники, військовослужбовці (солдати, курсанти, офіцери) та ветерани військової служби, що мешкають у Київському гарнізоні.

Програмою дослідження передбачено вивчення стану здоров'я зазначених контингентів (призовників віком 15-17 р., військовослужбовців строкової служби - 18-20 р., курсантів - 18-22 р., офіцерів - 22-55 р., ветеранів військової служби віком від 55 і більше років) та його залежності від соціально-

гігієнічних, економічних, екологічних чинників, а також рівня медичного забезпечення. Спостереження за станом їх здоровя у динаміці здійснювали за матеріалами щорічного медичного обстеження, доповненого вибіркою захворювань за даними звертання до лікувально-профілактичних закладів.

Вплив соціально-гігієнічних та екологічних факторів ризику на стан здоровя вивчався шляхом аналізу показників захворюваності за даними вибіркових досліджень у трьох районах м. Києва (Печерський, Дарницький, Мінський), які характеризуються різним рівнем забруднення атмосферного повітря, а також найбільшою кількістю дислокованих військових частин та навчальних закладів.

Основними джерелами інформації були матеріали офіційної статистики медичної служби : медичні книжки (форми 2, 3) , історії хвороби (форми 12 і 12 а), книга обліку хворих у медичній частині (форма 5), книга обліку направлень на госпіталізацію, на військово-лікарську комісію, а також осіб, що потребують диспансерного нагляду - (форма 6), річний звіт (форми 2 ,3 мед.).

Дослідження проводилось в 1992-2002 рр. на базі 23 військових медичних закладів Київського гарнізону як базового для розробки та реалізації медико-організаційних заходів оптимізації медичної допомоги, із загальною чисельністю 100000 військовослужбовців і ветеранів військової служби. Його виконання потребувало спеціальної розробки семи первинних облікових документів. Джерелами інформації щодо загальної захворюваності військовослужбовців були дані звертань, результати щорічного медичного обстеження та показники медико-соціологічних досліджень, встановлені методом анкетування (687 анкет).

Збирання й обробка матеріалу здійснювалась з використанням загально-прийнятних методів: соціологічного, вибіркового, спрямованого відбору і формування груп за певними ознаками та порівняльного аналізу.

Дослідження проведене у шість етапів. Перший - вибір напрямку, формування мети і задач, обґрунтування методів і обсягу, другий - критичний аналіз досвіду надання амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям в економічно розвинених країнах світу, державах СНД та в Україні. Реалізація цих етапів потребувала використання методів структурно-логічного та бібліосемантичного аналізу. Третій етап включав оцінку стану здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби і якості надання їм медичної допомоги відповідно до діючої на час дослідження моделі військової системи охорони здоров'я, а також використання медичних ресурсів відповідно до бюджетного фінансування. При цьому використовували методи економічний, аналітичний та експертних оцінок. Завданням четвертого етапу було наукове обґрунтування й розробка адекватних сучасним умовам з медичної та економічної точок зору форм етапного лікування військовослужбовців та ветеранів військової служби в амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладах. Це потребувало застосування аналітичного, медико-статистичного, економічного, структурно-логічного методів, а також методу експериментального моделювання.



Рис. 1. Програма, методи, об'єкти та обсяги дослідження

П'ятий та шостий етапи передбачали наукове обґрунтування, розробку, апробацію та впровадження якісно нової функціонально-структурної системи оптимізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби ЗС України, що вирішувалось з використанням методів структурно-логічного аналізу, експериментального моделювання, аналітичного, програмованого натурного експерименту, експертних оцінок та економічного.

Ефективність зазначеної системи вивчали з використанням рекомендованих ВООЗ критеріїв оцінки діяльності сфери охорони здоров'я (доступність, ефективне використання ресурсів, соціальна прийнятність, задоволення потреб пацієнтів) та основних критеріїв якості, визначених Мерилендською асоціацією госпіталів США (госпітальна та операційна летальність, повторна госпіталізація в межах 31 доби, незаплановані повернення у відділення спеціалізованого лікування), а також відповідно до нової концепції реформування медичної служби ЗС України.

Результати дослідження. Аналіз фізичного розвитку військовослуж-бовців строкової служби у 1995-2001 рр. за стандартизованими показниками росту, сили, об'єму грудної клітки, маси тіла, толерантності до дозованого фізичного навантаження серцево-судинної та дихальної систем (частота пульсу, артеріальний тиск, частота дихання) свідчив про невпинне погіршення їх взаємопов'язаних параметрів у першому періоді служби - збільшення питомої ваги контингентів осіб з середнім та недостатнім фізичним розвитком з (20,7 + 2,9) % - у 1995 р. до (39,5 + 3,1)% - у 2001 р. Особливістю другого періоду

служби стало значне (на 14,2%) збільшення середньорічної кількості осіб з “хорошим” станом фізичного розвитку внаслідок упорядкованого режиму праці

і відпочинку, корекції шкідливих звичок, адаптації до умов служби, формування фізичної активності.

на основі аналізу результатів вивчення захворюваності за 2000 р. військовослужбовців рядового та офіцерського складу, курсантів, ветеранів військової служби за даними вибіркових досліджень залежно від особливостей способу життя і впливу окремих санітарно-гігієнічних чинників на стан їх здоров'я встановлені загальні показники (табл.1).

Таблиця 1

Загальна захворюваність різних категорій військовослужбовців та ветеранів військової служби за даними звертань до закладів охорони здоров'я ЗС України ( 2000 р.).

Категорія	Захворюваність, на 1000 осіб
	за даними статистичної звітності	за даними власних досліджень
Військовослужбовці: - офіцери - солдати - курсанти	895,0+ 19,5	755,3+ 19,0
	790,8+ 12,7	1241,6+ 21,0
	852,2+ 18,6	758,1+ 35,5
Ветерани військової служби	Звітність не передбачена	1353,1+ 22,1

Перше рангове місце в структурі захворюваності військовослужбовців строкової служби посідали хвороби органів дихання - (459,3+ 19,1) на 1000 осіб. Найбільш високими вони були серед контингентів, дислокованих в Дарницькому - (499,9+ 31,3) на 1000 осіб та Печерському - (465,1+ 29,1) на 1000 осіб районах (р<0,05). При цьому в структурі захворюваності з ураженням органів дихання перше місце посідали грип і гострі респіраторні вірусні інфекції - (51,7 + 2,8) %, друге - гострий бронхіт - (19,6 + 2,2) %, третє - гострий тонзиліт (13,5 + 1,9) %, четверте - пневмонії - (12,8 + 1,8) %, п'яте - хронічний бронхіт - (2,2+ 0,4)%. Друге рангове місце посідали хвороби шкіри та підшкірної клітковини - (345,6 + 18,2) на 1000 осіб, показники яких по районах обстеження майже не відрізнялися. На третьому місці були інфекційні та паразитарні хвороби - (161,0+ 14,1) на 1000 осіб, найвищий рівень яких відзначений у Дарницькому - (193,1+24,7) на 1000 осіб, найнижчий - у Печерському - (129,9+29,4) на 1000 осіб районі. Провідне місце в цьому класі хвороб посідали ентероколіт - (79,8+3,8)% та бактеріальні харчові отруєння - (20,1+3,8)%.

У структурі захворюваності офіцерського складу перше місце також посідали хвороби органів дихання - (364,1 + 21,3) на 1000 осіб. При цьому найвищі її показники відзначені в Печерському районі - (389,1 + 25,3) на 1000 осіб, в Дарницькому і Мінському - відповідно (347,5 + 64,2) і (355,7 + 52,5) на 1000 осіб. Друге місце посідали хвороби системи кровообігу - (90,5 + 12,7) на 1000 осіб, при цьому в Печерському районі їх частота становила (98,2 + 15,4) відповідно, в Дарницькому і Мінському - відповідно (89,4 + 18,0) і (83,9 + 10,4) на 1000 осіб. Третє місце посідали хвороби кістково-м'язової системи і сполучної тканини - (74,8 + 11,6) на 1000 осіб, найбільш часто їх виявляли в Печерському районі -(79,2 + 9,0) на 1000 осіб, у Дарницькому і Мінському районах - відповідно (72,1 + 11,4) і (73,9 + 11,6) на 1000 осіб.

Загальна захворюваність ветеранів військової служби становила (1353,1 + 22,1) на 1000 осіб, що значно перевищувало аналогічні показники у військовослужбовців офіцерського складу - (755,3 + 19,0) на 1000 осіб. Найбільш високий її рівень відзначений у Печерському районі - (1391,2 + 29,7) на 1000 осіб, більш низький - в Дарницькому та Мінському районах відповідно - (1310,7 + 31,6) та (1331,4 + 27,2) на 1000 осіб. Аналогічні закономірності розподілу показників захворюваності по районах спостерігали і у військовослужбовців офіцерського складу. У ветеранів військової служби хвороби системи кровообігу виявляли з частотою (303,7+12,9) на 1000 осіб і найбільш високі показники - у військовослужбовців рядового і офіцерського складу. Найвищий рівень захворюваності реєстрували у Печерському районі - (306,1 + 19,9) на 1000 осіб, найнижчий - в Мінському - (302,9 + 23,2) на 1000 осіб та Дарницькому - (302,3 + 24,9) на 1000 осіб районах. В структурі захворюваності перше місце посідала ішемічна хвороба серця, частота якої становила (29,1 + 2,3) %, друге - варикозна хвороба - (27,0 + 2,8) %, третє - гіпертонічна хвороба - (23,9 + 2,1)%. Структура захворюваності ветеранів військової служби з ураженням системи кровообігу суттєво відрізнялась від аналогічної військовослужбовців рядового складу, у яких перше місце посідала гіпертонічна хвороба - (73,3 + 11,4)%.

Загальна захворюваність курсантів, які мешкали у Печерському районі, становила (758,1 + 35,5) на 1000 осіб, вона була значно нижчою ніж у військовослужбовців рядового складу (1241,6 + 21,0) на 1000 осіб і ветеранів військової служби - (1353, 1 + 22,1) на 1000 осіб. Перші 6 рангових місць в захворюваності курсантів за класами хвороб посідали хвороби органів дихання - (358,6 + 39,8) на 1000 осіб, шкіри і підшкірної клітковини - (110,3 + 26,0) на 1000 осіб, нервової системи - (89,6 + 7,3) на 1000 осіб, травлення - (62,0 + 20,0) на 1000 осіб, інфекційні і паразитарні - (48,2 + 7,1) на 1000 осіб, травми і отруєння - ( 27,5 + 1,3) на 1000 осіб.

Таким чином, під час аналізу рівня загальної захворюваності та окремих класів хвороб у військовослужбовців строкової служби, офіцерів і ветеранів військової служби залежність показників від санітарно-гігієнічних та екологічних умов у районах, де проводили дослідження, не встановлена. В той же час найвищий рівень загальної захворюваності військовослужбовців строкової служби відзначений у Дарницькому районі, який характеризувався найвищим, у порівнянні з іншими районами, рівнем забруднення атмосферного повітря.

Під час аналізу динаміки захворюваності військовослужбовців різних категорій (солдат, курсантів, офіцерів) за даними первинного звернення за період 1996-2001 рр. виявлено, що середньорічний рівень загальної захворюваності рядового складу становив (841,5±23,2) на 1000 осіб і коливався від (1211±35,4) - у 1998 р. до (760,3±21,2) - у 2001 р. Перше місце посідали хвороби органів дихання - (394,7±37,2) на 1000 осіб, що становило 46,9% від загального рівня захворюваності рядового складу. При цьому встановлено тенденцію до зниження їх частоти з (488,5±40,2) на 1000 осіб - у 1999р., до (308,3±32,3) на 1000 осіб - у 2001р. Друге місце посідали хвороби шкіри і підшкірної клітковини - (163,2 ± 10,7) на 1000 осіб (19,3% від загального рівня захворюваності рядового складу), динаміка яких за 6 років не мала тенденції до зниження. На третьому місці перебували інфекційні і паразитарні хвороби - (63,9±8,1) на 1000 осіб, що становило 7,5% від загального рівня захворюваності рядового складу.

Загальна середньорічна (за 1996-2001 рр.) захворюваність офіцерського складу - (844,4±23,1) на 1000 осіб дещо перевищувала ці показники для рядового складу - (841,5±23,2) на 1000 осіб, а її динаміка коливалась від (1431,5±24,5) на 1000 осіб - у 1999 р. до (776,3±26,5) на 1000 осіб - у 2001 р.

У структурі загальної захворюваності молодших офіцерів провідне місце посідали хвороби органів дихання - (354,4±21,5) на 1000 осіб (47,2% від загального рівня). Як у молодших офіцерів, так і військовослужбовців строкової служби найчастіше виявляли хвороби верхніх дихальних шляхів, гострий бронхіт та пневмонію. На другому місці - хвороби органів травлення - (169,1±13,6) на 1000 осіб (11% від загального рівня захворюваності молодшого офіцерського складу); на третьому місці - хвороби системи кровообігу - (55,9±14,6) на 1000 осіб (7,5%); на четвертому і п'ятому місці - хвороби шкіри та підшкірної клітковини та кістково-м'язової системи - відповідно (50,0±9,3) на 1000 осіб (6,7%) та (47,0±6,1) на 1000 осіб (6,3%).

Загальна захворюваність старших офіцерів характеризувалась поширенням насамперед хвороб системи кровообігу - (303,7±18,2) на 1000 осіб (25,9% від загального рівня), органів травлення - (299,8±22,6) на 1000 осіб (25,6%) і дихання - (231,0±18,7) на 1000 осіб (20,0%); хвороби кістково-м'язової та нервової системи - (126,0±14,3) на 1000 осіб (10,8%) і (100,4±12,1) на 1000 осіб (8,6%) посідали відповідно четверте та п'яте місця.

Отримані результати не тільки засвідчили високий рівень захворюваності військовослужбовців різного віку, а й стали підставою для визначення пріоритетних напрямків оптимізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги, перспективних шляхів удосконалення профілактичної, лікувальної та реабілітаційної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби.

Крім того, під час аналізу показників загальної захворюваності солдат за результатами вибіркових досліджень у порівнянні з даними офіційної статистичної звітності встановлені розбіжності в сторону більш високих показників, отриманих під час вибіркових досліджень. Це підтвердило недосконалість існуючої військово-медичної статистики, що потребувало розробки спеціального інструктивно-методичного листа щодо методики складання річного звіту військових частин та військових навчальних закладів “Основні положення та правила користування Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та проблем, пов'язаних із здоров'ям Х перегляду (МКХ-10)”, а також роз'яснень щодо заповнення медичного звіту за формою 2 мед.

Під час аналізу якості медичного забезпечення військовослужбовців та ветеранів військової служби за період 1994-1996 рр. виявлені деякі невирішені організаційні питання щодо ефективного використання кадрових, фінансових та матеріально-технічних ресурсів амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги, що стало передумовою реформування системи медичної допомоги в Київському гарнізоні.

Результати аналізу засвідчили, що при забезпеченні гарнізону 160 ліжками на 10 000 обслуговуваного контингенту тривалість лікування хворих в ГВКГ становила в середньому 24,2-21,8 днів, обіг ліжка - 13,5-13,9 разів, ліжкова потужність лазаретів медичних пунктів використовувалась на 40-50%, військового санаторію “ Пуща-Водиця” - на 60-65%, у спеціалізованих відділеннях лікували до 12-18% непрофільних хворих. Про неефективне використання сил і засобів амбулаторно-поліклінічної допомоги свідчило і непропорційне забезпечення лікарями амбулаторних закладів різної потужності. Так, 1400 звернень до Центральної поліклініки МО щоденно забезпечували 112 лікарів, 500 звернень до медичних пунктів військово-навчальних закладів - 78, 600 звернень до медичних пунктів військових частин центрального підпорядкування - 51. Таким чином, 56% усіх щоденних звернень до Центральної поліклініки забезпечували 112 лікарів, а 44% звернень до інших амбулаторно-поліклінічних підрозділів Київського гарнізону - 128, що зумовило наднормативне навантаження на лікарів і негативно впливало на якість надання медичної допомоги.

Крім того, встановлена неоднакова доступність до різних видів медичної допомоги, а також суттєва якісна відмінність діапазону її надання в Центральній поліклініці (фахівці з 20 спеціальностей) і в медичних підрозділах військово-навчальних закладів та військових частин (фахівці з 7-10 спеціальностей).

Виявлені диспропорції є наслідком відсутності в Київському гарнізоні системного управління медичним забезпеченням, зокрема, дотримання принципу єдиного методичного керівництва медичною службою військових частин і військово-навчальних закладів з боку ГВКГ.

Отримані результати дослідження використані Головним військово-медичним управлінням МО України як підгрунтя для першого етапу реформування системи медичного забезпечення. Наслідком цього стало створення у 1997 р. Київського військово-медичного центру, до складу якого увійшли Головний військовий клінічний госпіталь, Ірпінський гарнізонний госпіталь, Центральна стоматологічна поліклініка МО України, військовий санаторій “Пуща-Водиця”, Центральна поліклініка МО України, Центр крові МО України. Таким чином, відповідно до затвердженої програми реформування перший етап обмежився на той час в основному структурною перебудовою, а функціональні зміни щодо вдосконалення військово-медичної служби віднесені на другий етап. Виконання цього етапу потребувало відповідного обгрунтування і розробки системи оптимізації амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги, її порівняльної оцінки за соціальними, медичними та економічними критеріями ефективності.

Під час аналізу роботи Центральної поліклініки МО як складової частини Київського військово-медичного центру, виявлені суттєві недоліки, зокрема, значна частота госпіталізації непрофільних хворих у 1997 р., яка становила (18,2 + 2,1)%, низький рівень - 2,9-3,5 відвідувань лікарів поліклініки у 1995-1998 рр., високий рівень госпіталізації у Київському гарнізоні (315,9 на 1000 осіб у 1997 р.), висока частота звернення до лікарів-фахівців, наднормативне завантаження лікарів (невропатолога - 6400-6600 відвідувань, отоларинголога - 6300-6500 відвідувань, окуліста - 6400-6500 відвідувань, уролога - 6500-6700 відвідувань), надання загальнолікарської допомоги лікарями-терапевтами без дотримання територіального принципу, неефективне використання ліжок денного стаціонару (на 10 ліжках у 1997 р. пролікували 458 хворих, у 1998 р. - 358), відсутність достатньої наступності між поліклінікою та стаціонаром (частота повторної госпіталізації становила 12%), недостатній обсяг амбулаторної допомоги (74,2% у 1997 р.), недосконалість нормативно-правового забезпечення об'єднаних лікувально-профілактичних закладів КВМЦ.

Отримані дані зумовили необхідність наукового обгрунтування і розробки медико-організаційних заходів щодо оптимізації функціонування Центральної поліклініки МО, а також визначення нормативної потреби в лікарях-фахівцях амбулаторної ланки.

Результатом виконання зазначеного фрагменту дослідження стали наукове обгрунтування, апробація і впровадження принципово нового медичного підрозділу ГВКГ - клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги (КАПД, рис 2) та розробка нормативно-правових, організаційних засад її діяльності. На відміну від моделі амбулаторно-поліклінічної допомоги, яка існувала раніше, запропонована якісно нова функціонально-організаційна структура - КАПД як складова частина ГВКГ. В основу її роботи покладені системні заходи: впровадження посад лікарів загальної практики - сімейної медицини (ЛЗП); формування лікарських територіальних дільниць, надання медичної допомоги ЛЗП за територіальним принципом; надання спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги лікарями-фахівцями госпіталю; збільшення обсягу амбулаторної допомоги шляхом розширення можливостей і впровадження нових форм позастаціонарної медичної допомоги; поєднане використання лікувально-діагностичної бази гос-піталю і поліклініки; перерозподіл обсягу медичної допомоги між ЛЗП і лікарями-фахівцями.

Наведені заходи, впроваджені в натурному експерименті, потребували розробки на наступному етапі дослідження диференційованих програм роботи з кадрами, нових професійно-посадових вимог до фахівців, які працюють в оптимізованій системі, принципів відповідного підбору та розстановки кадрів як основи формування працездатних колективів, беручи до уваги критерії професійного, соціального, психологічного змісту, удосконалення кваліфікаційної структури кадрового складу на основі використання прогресивних діагностико-лікувальних, реабілітаційних та організаційних технологій.

Впровадження зазначених заходів сприяло збільшенню кількості докторів та кандидатів медичних наук на 27% (2001р.), лікарів, що мають вищу кваліфікаційну категорію - в 1,5 разу, зменшенню кількості неатестованих лікарів в 1,3 разу, присвоєнню 72% сертифікату лікаря загальної практики, в тому числі 39,3% - за двома профілями, 42,4% - за трьома, 18,3% - за чотирма.

В основу розрахунків необхідної кількості посад лікарів-фахівців покладені особливості регіональної захворюваності, поширеності захворювань серед військовослужбовців та нормативної функції посади лікаря. Під час порівняльного аналізу розрахункової потреби у лікарях-фахівцях у Київському гарнізоні на 10 000 забезпечуваного контингенту (табл.2) встановлено, що в цілому вона на 1,175 (10,225 проти 11,4) нижча від нормативної, що зумовлене контрольованими змінами перерозподілу структури звернень до лікарів загальної практики та лікарів-фахівців.

Аналогічно нижчою від нормативної (наказ МОЗ від 23.02.01 №72) є і розрахована нами чисельність закріпленого контингенту на одного лікаря загальної практики - 500-1100 осіб. Відповідно до визначених нами функцій посади лікаря загальної практики вона становить 5200-5400 відвідувань на рік, з яких 4200 припадає на амбулаторний прийом, 1100-1200 - медичну допомогу вдома. Нові нормативи дають можливість забезпечувати в середньому на рік 4-5 відвідувань поліклініки, ще 1,5-2 відвідування забезпечать лікарі - фахівці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 2

Розрахункова та нормативна кількість посад лікарів-фахівців (на 10 000 забезпечуваного контингенту) у Київському гарнізоні

Лікар	Розрахункова потреба	Наказ № 33 від 23.02.2000 МОЗ України
		За наказом	+ До розрахунку
*Терапевт дільничний ¦Лікар загальної практики	¦6,6	*5,9	+0,7
Алерголог	0,1	0,2	-0,1
Гематолог	0,05	-	+0,05
Проктолог	0,075	0,15	-0,075
Кардіоревматолог	0,1	0,15	-0,05
Кардіолог	0,1	0,3	-0,2
Нейрохірург	0,05	-	+0,05
Пульмонолог	0,05	0,15	-0,1
Інфекціоніст	0,15	0,2	-0,05
Хірург	0,5	0,5	0
Уролог	0,2	0,15	+0,05
Травматолог	0,15	0,4	-0,25
Отоларинголог	0,35	0,5	-0,15
Окуліст	0,4	0,5	-0,1
Нефролог	0,05	-	+0,05
Невропатолог	0,35	0,5	-0,15
Гастроентеролог	0,15	0,25	-0,1
Ендокринолог	0,2	0,3	-0,1
Психіатр	0,2	0,3	-0,1
Гінеколог	0,2	0,6	-0,4
Дерматолог	0,2	0,35	-0,15
разом	10,225	11,40	-1,175

Оптимальним шляхом практичної підготовки лікарів загальної практики - сімейної медицини з лікарів-терапевтів є поетапне розширення обсягу їх роботи шляхом організації бригад разом з лікарями-фахівцями. Це підтверджують результати реформування системи медичного забезпечення Київського гарнізону, які свідчили, що перспективним його напрямком є надання первинної медичної допомоги лікарями загальної практики за територіальним принципом. Про це свідчать результати проведеного нами соціологічного дослідження: 94,3 % респондентів позитивно оцінили діяльність лікарів загальної практики, питома вага яких в структурі лікарів КАПД становила 86,3%, або 60,1% всіх лікарів, які надають первинну медичну допомогу.

Отримані результати дослідження дозволили на наступному етапі створити діючу адаптовану модель (рис.3) медичної допомоги в первинній ланці, основану на принципах загальнолікарської практики (сімейної медицини). Аналіз результатів її впровадження свідчив про позитивні тенденції щодо звернення до лікарів загальної практики (ЛЗП) та лікарів-фахівців. Так, якщо у 1998 р. до ЛЗП звернулись 36% пацієнтів, то у 2002 р. - 82%, або в 2,6 рази більше.

Включення до системи ГВКГ Центральної поліклініки МО України з подальшим її переформуванням у принципово новий підрозділ - клініку амбулаторно-поліклінічної допомоги та необхідність впровадження координа-ційних механізмів її взаємодії з військовими закладами охорони здоров'я в Ки-ївському гарнізоні потребували обгрунтування і розробки організаційно-структурної моделі КВМЦ в нових умовах (рис.4).

За запропонованою моделлю весь контингент обслуговування (військовослужбовці строкової служби, офіцери, ветерани військової служби та члени їх сімей) розподілений на 66 лікарсько-територіальних дільниць (ЛТД) по 500-1100 осіб кожна, роботу яких організовує ЛЗП та медична сестра загальної практики. Для зручності управління дільниці об'єднані у 3 загальнолікарські відділення КАПД ГВКГ. Частина з них розміщена безпосередньо в КАПД і забезпечує в основному ветеранів військової служби, решта - на базі медичних пунктів військових частин та військово-навчальних закладів, які є дільницями КАПД. Використанню загальної лікувально-діагностичної бази госпіталю для амбулаторних і стаціонарних хворих сприяють сформовані в КАПД 6 філіалів його лікувальних та діагностичних відділень.

Впровадження в практику нової організаційно-структурної моделі КВМЦ та проведення в ньому функціональних змін сприяло наближенню амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги до контингентів обслуговування, збалансуванню обсягу роботи з амбулаторного прийому між лікарями-фахівцями та ЛЗП, розширенню диспансерних груп для проведення профілактичного огляду та оздоровлення, наданню стаціонарної допомоги профільним хворим в ГВКГ, зниженню у 2001 р. загальної захворюваності в Київському гарнізоні військовослужбовців строкової служби на 26,6%, офіцерів - на 22,9% (у 1996 р.- відповідно 1035,9 та 1006,5 на 1000 осіб, у 2001 р.-760,3 та 776,3 на 1000 осіб).

Діяльність КВМЦ в нових умовах потребувала перегляду системи етапного лікування в Київському гарнізоні. Проведений нами аналіз за 1992-1997 рр. свідчив про наявність суттєвих недоліків, зокрема, переважання стаціонарної допомоги, що дорого коштує; диспропорція у розвитку амбулаторної та стаціонарної допомоги, недостатня наступність між ними, відсутність стимулів до зменшення рівня госпіталізації, неефективне використання ліжкового фонду.

Нами обгрунтована, розроблена і впроваджена якісно нова система етапного лікування (рис.5), принципами якої є забезпечення пріоритетності розвитку амбулаторно-поліклінічної допомоги на засадах загальнолікарської практики - сімейної медицини за територіальним принципом, збільшення обсягу медичної допомоги в амбулаторних умовах, розширення позастаціонарних форм надання медичної допомоги, економічна зацікавленість лікаря у зниженні частоти госпіталізації та захворюваності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зазначимо також практичну дієвість нової системи, оскільки вона базувалась, по-перше, на використанні об'єктивних критеріїв стану фізичного та психічного здоров'я, характеристики факторів ризику способу життя досліджених контингентів, що сприяло підвищенню ефективності профілактико-реабілітаційних заходів. По-друге, система базувалась на принципах пріоритетності, превентивності, індивідуальності, етапності, наступності та нормативності. По-третє, впровадження системи забезпечувало можливість застосування медичного контролю за розробленим діагностико-лікувальним стандартом на основі експертної оцінки адекватності, достатності, послідовності та економічної доцільності організаційних, діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних технологій.

В умовах нової системи управління ресурсами і якістю медичної допомоги на всіх рівнях зосереджене під єдиним організаційним і методичним керівництвом Головного військового клінічного госпіталю, начальник якого є водночас і начальником Київського військово-медичного центру, що відповідає Концепції основних напрямків будівництва і розвитку медичної служби ЗС України і дозволяє раціонально використовувати військово-медичні ресурси.

Впровадження в практику запропонованої системи оптимізації амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної медичної допомоги дозволило організувати відновне лікування (доліковування і реабілітацію) з використанням реабілітаційних ліжок санаторію “Пуща-Водиця”, лазаретів медичних пунктів, а також частини (майже 25%) ліжкового фонду Ірпінського гарнізонного госпіталю і його філії “Святошин” як елементів нової системи, розширити використання денних стаціонарів і стаціонарів вдома.

Невідємною складовою процесу обгрунтування системи оптимізації амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги стала наукова розробка моделі її фінансування. Як свідчить аналіз, у 1996 - 1999 рр. бюджетне фінансування КВМЦ не перевищувало 45-50% від потреб, з яких 82% коштів витрачалось на заробітну плату та грошове забезпечення військовослужбовців.