Профілактика та лікування дизентерії

Размещено на http://www.allbest.ru

Дизентерія -- гостра інфекційна хвороба, яка характеризується явищами загальної інтоксикації та місцевим запальним процесом у товстій кишці, переважно в її нижньому відділі та проносом.

У творах стародавніх лікарів, які дійшли до нас, описано гострі шлунково-кишкові захворювання людини, що нагадують дизентерію. Вже в XVII ст. дизентерія дістала досить чітку клінічну характеристику. В першій половині минулого століття лікарі були добре ознайомлені з клінічним перебігом 1 патологічною анатомією "кривавого поносу", проте тільки в кінці XIX ст. (після відкриття бактеріологічних збудників хвороби), вона була чітко розмежована М. С. Соловйовим (Томськ) від подібного до неї захворювання -- амебіазу. Збудника -- дизентерійну бактерію-- вперше описав у 1898 р. О. В. Григорєв, а більш докладно -- а 1898 р. японський дослідник К- Шига, який вивчив ряд важливих біологічних -властивостей цих мікробів. Пізніш було описано й інші види збудника. До 1940 р. для лікування дизентерії, збудників якої тоді ще відносили до токсигениих видів бактерій, крім симптоматичних засобів, широко застосовувалась антитоксична сироватка. Потім цей засіб витіснили сульфаніламідні препарати, а тепер широко використовуються синтоміцин, левоміцетин, стрептоміцин, біоміцин та інші антибіотики.

Етіологія. Збудниками дизентерії є бактерії роду Shigella (шигели):

1) Sh. dysenteriae (Григор'єва-Шига, Штуцера-Шмітца, Ларджа-Сакса);

2) Sh. flexneri;

3) Sh. boydii;

4) Sh. sonnei..

При низькій температурі, у вологому середовищі, в темряві вони зберігаються довго; швидко гинуть на сонячному світлі, при висушуванні, високій температурі та у разі дії дезинфікуючих засобів. Найбільш поширені тепер шигели Зонне. Певну питому вагу мають шигели Флекснера.

Епідеміологія. Дизентерію можуть викликати різноманітні види дизентерійних бактерій. До збудників дизентерії належать, зокрема, бактерії Григор'єва--Шига, Флекснера, Зонне, Ньюкестл та деякі інші. Всі представники цієї групи бактерій за морфологічними ознаками -- це палички, з заокругленими кінцями; вони нерухливі, грамнегативні. Дизентерійні бактерії досить чутливі до дії низьких і високих температур. В зовнішньому середовищі вони можуть зберігати життєздатність протягом тривалого часу при температурі 18--25° С. У зовнішньому середовищі при високій температурі повітря під дією прямого сонячного світла і при висиханні дизентерійні бактерії швидко гинуть. У вологому грунті, у вигрібних ямах при температурі 5--15° С вони можуть зберігатися до 1,5--2 місяців. дизентерія захворювання діагностика лікування

В природних умовах джерелом інфекції є хворий і бактеріоносій. Шлях передачі -- фекально-оральний. Переважає контактно-побутове зараження. Важливу роль у передаванні дизентерії відіграють руки як хворої (джерело), так і здорової людини, яка сприймає інфекцію. Тому дизентерію називають хворобою брудних рук. Контактно-побутовий шлях зараження найчастіше характерний для людей, які не дотримують санітарно-гігієнічних правил. Поширення дизентерії спричинюють мухи, які механічно переносять шигели. Мухи є також своєрідним джерелом інфекції, оскільки в їхніх кишках шигели довго зберігають життєздатність. При інфікуванні харчових продуктів та води шигелами реалізуються відповідно харчовий та водний шляхи поширення дизентерії.

Сприйнятливість до дизентерії дуже висока у всіх вікових групах, особливо у дітей раннього віку. Імунітет нестійкий, зникає вже через кілька місяців.

Захворювання трапляються протягом усього року, проте максимум їх припадає на період липень -- серпень, що пов'язано з більш широким вживанням у цей період необмитих сирих овочів і фруктів, питтям сирої води, а також почасти пояснюється збільшенням виплоду мух і їхньою активною життєдіяльністю.

Патогенез. Дизентерія-- типова кишкова інфекція. Збудник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизентерійні палички частково руйнуються. Звільнений токсин всмоктується в кров, зумовлюючи явища інтоксикації. Внаслідок токсичного пошкодження нирок дизентерійний токсин компенсаторно виділяється слизовою оболонкою товстої кишки, спричинює її пошкодження та сенсибілізацію. У зміненій слизовій оболонці товстої кишки шигели фіксуються і завдяки своїм інвазивним властивостям зумовлюють наступний розвиток місцевих запальних процесів (від катаральних до виразкових).

Клініка. Інкубаційний період при дизентерії триває від 12 годин до 7 днів (найчастіше 2--3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко -- блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симптоми нейротоксикозу: судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці проявляється болем у животі та частими випорожненнями. Біль у животі має переймоподібний характер, спочатку відчувається по всьому животу, потім локалізується переважно у лівій здухвинній ділянці, буває перед кожною дефекацією і під час неї. Випорожнення мають спочатку каловий характер, потім кількість калових мас зменшується, у тяжких випадках вони повністю зникають. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Кількість дефекацій тим більша, чим тяжче захворювання. Зі зменшенням кількості калових мас з'являються часті болісні позиви на випорожнення у зв'язку зі спастичним скороченням м'язів прямої кишки (тенезми). При пальпації живота визначають болючу та спазмовану сигмовидну кишку (симптом лівостороннього коліту). Анус піддатливий або зяючий. Залежно від ступеня явищ загальної інтоксикації та інтенсивності кишкового синдрому розрізняють легку, середньотяжку та тяжку, або токсичну, форми дизентерії, а також шигельозне бактеріовиділення. Гостра дизентерія триває від декількох днів до 3 міс. Виділяють її колітну і гастроентероколітну форми, які можуть мати стертий, легкий, середньої важкості, важкий і дуже важкий перебіг.

Колітна форма гострої дизентерії супроводжується інтоксикацією різного ступеня і дисфункцією кишок. Температура тіла може бути субфебрильною або підвищуватись до 38--39 °С. Шкіра бліда. Язик вологий, вкритий білим нальотом. Живіт запалий. Біль різної інтенсивності, частіше переймоподібний, більше в ділянці сигмоподібної і прямої кишок, посилюється при дефекації (тенезми), може поєднуватись із несправжніми покликами. Сигма пальпується у вигляді болючого, щільного, потовщеного тяжа.

Дефекація від 6-7 до 20 разів за добу і більше. Випорожнення поступово втрачають каловий характер, з'являються домішки слизу і крові.Інколи випорожнення мізерні і складаються лише з густого слизу з домішками крові або гною ("ректальний плювок"). Дефекація не приносить хворому полегшення.

У більшості хворих виражені ознаки ушкодження нервової (слабкість, розбитість, головний біль, пригнічений настрій) і серцево-судинної (лабільність пульсу, приглушеність тонів серця, гіпотензія, у важких випадках -- розвиток колапсу) систем.

Гастроентероколітна форма гострої дизентерії характеризується коротким інкубаційним періодом (у межах доби) і бурхливим перебігом, що обумовлено надходженням з їжею масивної дози збудника. Спочатку домінують явища гастроентериту (блювота, біль в епігастрії), потім -- колітний синдром і зневоднення організму. Якщо явища коліту не розвиваються, то формується гастроентеритний варіант хвороби.

При стертому перебігу дизентерії клінічна симптоматика досить бідна. Тільки цілеспрямоване обстеження допомагає виявити слабке нездужання, дисфункцію кишок (дефекація 1--2 рази, кал напіврідкий), спазмовану сигмовидну кишку. Такі особи вважають себе практично здоровими.

Важка форма дизентерії супроводжується вираженою загальною інтоксикацією і високою температурою (до 39-40 °С і вище). Хворий загальмований, апатичний. Шкіра бліда, з ціанозом. Частота випорожнень досягає З0-50 разів за добу. Дефекація супроводжується нестерпними тенезмами. Анус зіяє. Кал слизисто-кров'янистий. Ексикозу, як правило, не буває; навіть при багаторазовій дефекації об'єм випорожнень не перевищує 0,5--1 л. У дітей та при дизентерії, викликаній бактеріями Григор'єва -- Шига, можливе зневоднення. Можливі загальні корчі. Може виникнути інфекційно-токсичний шок: пульс дуже частий, стає ниткоподібним, падає артеріальний тиск крові, різко збільшується ціаноз, знижується температура тіла до субнормальної, припиняється діурез.

Клініка дизентерії у дітей раннього віку

Дітям перших 2-х років життя властиві різко виражені явища вторинного токсикозу при не досить вираженому гемоколітичному синдромі. Домішки крові у випорожненнях спостерігаються досить рідко. Незважаючи на постійні домішки слизу, рідкі випорожнення дітей раннього віку, хворих на гостру дизентерію, нерідко зберігають каловий характер і набувають зеленуватого забарвлення. Живіт здутий, часто виявляють парез сфінктера прямої кишки, тенезми спостерігаються рідко. Значне зневоднення організму, анорексія, схуднення дитини і затяжний характер перебігу хвороби доповнюють клінічну картину. У дітей першого року життя дизентерія може поєднуватися з колідиспепсією (мішана інфекція), що значно погіршує стан хворого і призводить до розладів шлунково-кишкового тракту з хронічним перебігом.

Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до 3--4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш пізні.

Подекуди, особливо в осіб, які перенесли гостру дизентерію, викликану бактеріями Флекснера, може розвинутись хронічна рецидивуюча дизентерія. Формуванню хронічної дизентерії сприяють супровідні гельмінтози й інвазії найпростішими, недотримання постільного режиму і дієти в гострий період хвороби, а також неповноцінне лікування гострого захворювання на дизентерію, хронічні (в тому числі й професійні) інтоксикації, недостатня імунореактивність в ослаблених хворих та ряд інших факторів. Зрідка трапляється безперервна форма хронічної дизентерії, яка не знає полегшень.

Хронічній рецидивуючій дизентерії властиві загострення, якг тривають 2--4 тижні і чергуються з періодами благополуччя тривалістю в кілька місяців. Хронічна дизентерія може тривати кілька років, причому такі хворі становлять небезпеку як джерело інфекції. Нестійкі випорожнення і часті загострення дуже турбують хворих, призводять до тимчасової непрацездатності їх. Тривалий перебіг хронічної дизентерії несприятливо позначається на загальному стані хворих, викликає багато суб'єктивних розладів: нестійкий настрій, поганий сон, болі в животі, патологічні випорожнення.

У дітей молодшого віку перебіг гострої дизентерії має ряд особливостей: переважають тяжкі форми (подекуди з вираженою інтоксикацією, зневодненням), часті випорожнення з великими домішками слизу, повільна нормалізація їх. Крім того, в дітей спостерігається особлива схильність до розвитку затяжних форм в разі тривалого виділення збудника з випорожнень.

Ускладнення. При глибокому ураженні слизової оболонки товстої кишки можуть спостерігатися кровотеча, прорив кишки та наступний перитоніт, рубцеві зміни, випадання прямої кишки.

При затяжному та хронічному перебігу дизентерії розвиваються гіпотрофія, анемія, гіповітаміноз. Після перенесеної дизентерії протягом тривалого часу можуть зберігатися зміни рухових функцій кишок (спазми, біль у животі, нестійкі випорожнення).

Діагноз

Для розпізнавання дизентерії потрібен ретельний аналіз епідеміологічних даних і всієї клінічної картини хвороби з використанням лабораторних методів. Уточненню діагнозу сприяє дослідження нижнього відрізка (25--30 см) товстої кишки за допомогою ректороманоскопа, який являє собою оптичний прилад -- металева труба (тубус) з освітлювальною лампочкою. Ректороманоскоп вводять у пряму і сигмовидну кишку. До першого ректороманоскопічного дослідження вдаються після зникнення найгостріших явищ, потім повторюють його через 3-4 дні.

Лікування.

1) Організувати індивідуальний сестринський догляд за дитиною у напівбоксованій палаті інфекційної лікарні.

2) Проводити ентеральну регідратацію в поєднанні з дозованим годуванням хворої дитини.

3) Якомога раніше налагодити оральне введення глюкозосольових розчинів, щоб не допустити розвитку явних ознак дегідратації. Для проведення оральної регідратації протягом перших 4--8 год необхідно використовувати пакети сухого порошку, розрахованого на розчинення від води. Обов'язково поєднувати сольові розчини з напуванням дитини 5% розчином глюкози, бо саме глюкоза підвищує всмоктування води та іонів натрію у тонких кишках. Можна використовувати стандартні розчини: 0,35% розчин натрію хлориду, 0,15% розчин калію хлориду, 2% розчин глюкози, 0,25% розчин натрію гідрокарбонату (у домашніх умовах такий розчин можна замінити розчином: на 1 л води 1 чайну ложку солі і 4 чайні ложки глюкози або 8 чайних ложок цукру).

За призначенням лікаря застосовувати розчин: регідрону, ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози, відвар ізюму, шипшини, вітамінізований чай -- давати по 10 мл кожні 10--15 хв, щоб перорально дитина з дефіцитом маси І ступеня отримала 40--50 мл на 1 кг маси тіла протягом 4 год., а з11 ступенем дефіциту -- 60--90 мл на 1 кг маси протягом 6 год.

4)Проводити контроль стану дитини через 2 год від початку проведення первинної регідратації.

5) Звернути увагу на ЧСС, ЧД, об'єм сечі, тургор тканин, колір шкіри.

6) Проконтролювати, щоб приріст маси тіла за добу внаслідок проведення ентеральної регідратації становив 7--8%.

Після того як вдасться ліквідувати ознаки дегідратації, перейти до дозованого годування та підтримувальної регідратації. Якщо поліпшення стану домогтися не вдалося й ознаки зневоднення наростають, провести іншу фузійну терапію під контролем лікаря.

Організувати проведення оральної регідратації у два етапи:

а) первинна регідратація, яка спрямована на ліквідацію дефіциту води та електролітів;

б) підтримувальна регідратація, що поєднується з початком харчування дитини.

Перейти до 2-го етапу регідратації через 4--6--8 год, якщо симптоми дегідратації відсутні. Протягом 1-ї доби давати дитині зціджене грудне молоко або адаптовану

суміш у кількості 20--50 мл, дефіцит об'єму їжі доповнити глюкозосольовими розчинами. На 2-гу добу кількість їжі вже повинна становити 1/3 фізіологічної норми; на 3-тю добу -- 1/2; на 4-ту -- 2/3; на 5-ту добу хвороби дитині можна давати їсти стільки, щоб задовольнити її фізіологічну потребу в їжі.

Адаптовані суміші можна замінити на кисломолочні (ацидофільне молоко, кефір).

Дітей старшого віку годувати ретельно механічно і термічно обробленою їжею. Стіл № 4 в (виключити страви, які посилюють секрецію і виділення жовчі).

Застосовувати травні ферменти: абомін, панкреатин, фестал, панзинорм та біопрепарати: лакто- та біфідум-бактерин у вікових дозах протягом 3--4 тижнів.

За призначенням лікаря проводити антибактеріальну терапію. Антибіотики призначають усім дітям віком до 3 років, старшим дітям можна застосовувати також сульфаніламідні препарати. Антибіотики необхідно застосовувати з урахуванням чутливості мікрофлори і ті, що пригнічують ріст грамнегативної флори. Перорально вводять: полімексин-М (100 мг на 1 кг маси на добу за 4 приймання); стрептоміцин, мономіцин (20 мг на 1 кг маси на добу за 4 приймання). Для внутрішньовенного введення використовують: гентаміцин (4-- 8 мг на 1 кг маси на добу); ампіцилін, ампіокс (100 мг на 1 кг маси на добу); цепорин (50 мг на 1 кг маси на добу); карбеніцилін (100 мг на 1 кг маси на добу). Із сульфаніламідних препаратів застосовувати фуразолідон, бісептол, невіграмон.

Обов'язково використовувати еубіотики для нормалізації мікрофлори кишок: біфідум-бактерин, лактобактерин -- по 3--5 доз 3 рази на день. Курс -- 2--3 тиж.

Перед їдою дитині давати ферментативні препарати для поліпшення процесів травлення: абомін, фестал, панкреатин, мізим.

Доброго терапевтичного ефекту можна досягти в разі додавання до антибактеріальної терапії полівалентного дизентерійного бактеріофага (таблетованого з пектиновим покриттям) або полівалентного сальмонельозного бактеріофага (дітям віком до 6 міс -- по 10 мл, до 3 років -- 20 мл, понад 3 роки -- 50 мл протягом 3--5 днів).

Проводити дезінтоксикаційну і симптоматичну терапію.

Профілактика. Велике значення для профілактики дизентерії мають санітарно-профілактичні заходи, особливо боротьба з мухами; правильна організація санітарного режиму та медичного обслуговування дітей у дитячих закладах; дотримання правил особистої гігієни.

Заходи у вогнищі.

1. Хворого на дизентерію ізолюють удома або госпіталізують до стаціонара. З лікарні реконвалесцентів виписують не раніш як через 3 дні після зникнення клінічних симптомів хвороби та одноразового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом. Дітей, які відвідують дошкільні заклади, виписують після дворазового бактеріологічного обстеження. Фекалії для дослідження збирають не раніше ніж на 3-й день після закінчення антибактеріального лікування. За реконвалесцентами дільничний лікар встановлює диспансерний нагляд: після гострої дизентерії протягом одного місяця, після хронічної -- трьох місяців.

2. Контактних дітей у дитячих дошкільних закладах обстежують бактеріологічно. Потрібно якомога раніше виявляти хворих з клінічно вираженими та безсимптомними формами дизентерії, ізолювати таких хворих і лікувати їх.

3. У вогнищі проводять заключну дезинфекцію.

4. За вогнищами встановлюють медичне спостереження.

Список використаної літератури

1. Медична енциклопедія в 4-х томах. - М., 1996

2. Медичний довідник. - К., 2004

3. Тітов М.Б. Інфекційні хвороби. - М., 2000

Размещено на Allbest.ru