Етіологія і патогенез хвороб
Етіологія як вчення про причини й умови виникнення хвороби, механізми розвитку, перебігу і завершення в основі її патогенезу. Класифікація психічних хвороб. Порушення сприйняття при розладах психіки особистості. Дослідження динамічних розладів пам’яті.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.07.2011 |
| Размер файла | 39,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
План
- 1. Поняття етіології і патогенезу. Класифікація психічних хвороб
- 2. Порушення сприйняття при розладах психіки особистості
- 3. Методи дослідження динамічних розладів пам'яті
- Список використаних джерел
1. Поняття етіології і патогенезу. Класифікація психічних хвороб
Етіологія - це вчення про причини й умови виникнення хвороб. Причиною хвороби вважають той фактор, без якого вона не може виникнути ні за яких умов.
Етіологічні фактори класифікуються на: екзогенні (зовнішні) і ендогенні (внутрішні).
До екзогенних факторів відносяться: а) фізичні - механічний вплив, радіація, висока і низька температури, електричний струм, перевантаження, невагомість і ін.; б) хімічні - неорганічні й органічні сполуки природного і штучного походження; в) біологічні - віруси, рикетсії, бактерії, найпростіші, гельмінти, членистоногі; г) психічні - широко відома здатність слова викликати різноманітні розлади в організмі - так звані "ятрогенні хвороби" (від грецьк. iatros - лікар + генний); д) соціальні - рівень розвитку суспільства, традиції й ін.
Ендогенними факторами є: а) спадковість, б) конституція, в) вік, г) стать, д) реактивність організму.
Якщо мова йде про хворобу як типовий патологічний процес чи як нозологічну одиницю, то зрозуміло, що вона може викликатися багатьма причинами (принцип поліетіологічності). Так, причинами запалення легень як нозологічної одиниці можуть бути віруси, стафілокок, пневмокок, гриби, радіація, отруйні речовини, аспірація й ін.
Коли мова йде про хворобу як захворювання конкретної людини, то принцип поліетіологічності втрачає своє значення. У цих умовах єдино правильним є твердження: одна хвороба - одна причина.
Часто хвороба виникає за певних умов, які являють собою сукупність різних факторів, серед яких жоден не є абсолютно необхідним для її розвитку. За характером впливу на виникнення хвороби всі умови поділяють на 2-і групи:
1) Умови, які підсилюють дію причини і цим самим сприяють розвитку хвороби.
2) Умови, які послабляють дію причини й у такий спосіб перешкоджають розвитку хвороби. До них відносяться: а) раціональне харчування, б) правильна організація режиму дня, в) фізична культура, г) відмова від шкідливих звичок (паління, надмірне вживання алкоголю, вживання наркотиків), д) гарний догляд за хворим. Іноді умови можуть цілком нейтралізувати дію причини.
Основні напрямки етіології:
1) Монокаузалізм - течія у патології, яка виникла в другій половині XIX ст. і пов'язана з успіхами в мікробіології, визнає абсолютне верховенство причини у виникненні хвороби, не приймає до уваги умови виникнення хвороби.
2) Кондиціоналізм - течія, яка з'явилася на початку XX ст., не визнає визначальної ролі причини у виникненні хвороби, а вважає, що хвороба виникає як наслідок поєднання багатьох рівнозначних факторів, тобто умов.
3) Конституціоналізм. Прихильники цієї течії вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема його спадковості і конституції.
4) Психосоматичний напрямок. Прихильники вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком вчення Фрейда в медицині.
Патогенез - це вчення про механізми розвитку, перебігу і завершення хвороби.
Патогенез хвороби поділяють на чотири періоди:
1) латентний (інкубаційний), коли відсутні будь-які клінічні ознаки хвороби (триває від декількох секунд до десятків років);
2) продромальний - характеризується деякими неспецифічними ознаками хвороби;
3) період виражених клінічних ознак;
4) завершення хвороби.
У патогенезі кожного захворювання обов`язково визначається головна ланка, яка являє собою процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки приводить до усунення патологічного процесу в цілому.
Таким чином, етіологія і патогенез хвороби є взаємозалежними. Існує три варіанти зв'язків між причиною і патогенезом:
1) Етіологічний фактор відіграє роль поштовху і запускає патогенез. Для перебігу патогенезу подальше існування причини не є обов'язковим.
2) Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор.
3) Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликають хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму.
У патогенезі завжди поєднуються специфічні і неспецифічні процеси і механізми.
Специфічні цілком залежать від властивостей і особливостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.
Неспецифічні визначаються генетично детермінованими властивостями самого організму, закріпленими в еволюції. Це механізми стандартної відповіді на будь-який патогенний фактор. Вони спрямовані на збільшення резистентності організму до ушкодження і здійснюються за участю нервової й ендокринний регуляторних систем. У зв'язку з цим виділяють: а) нервові (парабіоз, патологічна домінанта, порушення корково-вісцеральних зв`язків, нейродистрофічний процес) і б) ендокринні (стрес) неспецифічні механізми патогенезу.
Патогенез проявляється місцевими і загальними розладами, між якими існують наступні 2 типи зв'язків:
1) Первинно розвиваються місцеві порушення, які за відповідних умов призводять до загальних змін в організмі.
2) Первинно розвиваються загальні порушення, які можуть проявлятися місцевими змінами.
В патогенезі розрізняють структурні і функціональні порушення, які є взаємозалежними.
В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях біологічної організації: а) молекулярному, б) субклітинному, в) клітинному і т.д. Звідси випливає, що чисто функціональних хвороб немає.
З іншого боку, функціональні порушення, які виникають у патогенезі, можуть бути причиною розвитку вторинних структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів (функціональні зміни) закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).
Різноманітні зміни, які відбуваються в організмі в процесі розвитку хвороби, перебувають між собою у визначених причинно-наслідкових зв`язках. Розрізняють наступні види таких зв`язків:
1)"Пряма лінія". Події в патогенезі розвиваються по прямій лінії, коли одне явище є наслідком попереднього і причиною наступного.
2) Розгалужені види: дивергенція і конвергенція.
При дивергенції визначені події патогенезу мають багато наслідків. При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку.
3)"Порочне коло" (circulus vitiosus) - такий тип причинно-наслідкових зв`язків, коли певні явища патогенезу через визначену послідовність подій приводять до посилення самих себе. Зазначений варіант є самим небезпечним, оскільки він самопідтримує патогенез хвороби. Так, у патогенезі будь-якого шоку велике значення має зменшення артеріального тиску. Виникаюча артеріальна гіпотензія є причиною кисневого голодування (гіпоксії). Гіпоксія головного мозку приводить до пригнічення судинно-рухового центру і до ще більшого зниження артеріального тиску (коло замкнулося).
Патогенез хвороби завжди включає 2 види процесів і явищ: а) ушкодження і руйнування, тобто власне патологічні зміни і процеси, які ведуть до порушень гомеостазу; б) захисні, пристосувальні реакції і процеси, які включають адаптацію і компенсацію, і спрямовуються на усунення порушень гомеостазу.
Адаптація - це пристосування організму і його структур до змінених умов зовнішнього середовища, направлене на збереження гомеостазу і попередження ушкоджуючого впливу факторів навколишнього середовища.
Компенсація - це реалізація компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. За рахунок компенсації ліквідовуються наслідки ушкодження.
Розрізняють 2-а етапи розвитку адаптації і компенсації:
1) Етап негайної адаптації і компенсації. Відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, у результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція.
2) На етапі довгострокової адаптації і компенсації відбувається збільшення кількості структур, які забезпечують гіперфункцію, тобто розвивається гіпертрофія. При цьому навантаження на одиницю функціонуючої системи зменшується до норми.
Таким чином, патогенез у його широкому розумінні є діалектичною єдністю: а) процесів порушення життєдіяльності (власне патологічних) і б) процесів, які перешкоджають цим порушенням і спрямовуються на відновлення гомеостазу організму (реакцій саногенетичних). Правильна оцінка кожного компоненту патогенезу на всіх етапах розвитку хвороби має першочергове значення для оптимальної пато- і саногенетичної профілактики і терапії, спрямованих на блокаду реакцій патологічних і стимуляцію захисно-пристосувальних.
Психічні хвороби обумовлені патологією головного мозку й проявляються у вигляді розладів психічної діяльності. До психічних хвороб відносять як грубі розлади відбиття реального світу з порушеннями поведінки (психози), так і більш легкі зміни психічної діяльності (неврози, психопатії, деякі види афективної патології).
Сучасна класифікація психічних захворювань ґрунтується на нозологічному принципі. Нозологія - вчення про окремі захворювання, їх систематику. Раніше (до кінця XIX ст.) класифікації психічних захворювань ґрунтувалися на симптоматичному принципі, але з розвитком загальної психопатології, яка вивчає особливості перебігу синдромів і хвороб у динаміці, його було замінено на нозологічний принцип.
Розрізняють три основні групи психічних захворювань. Екзогенні психози зумовлює вплив несприятливих зовнішніх факторів. У тих випадках, коли причиною захворювання є фізичний і біологічний вплив на організм, його внутрішні органи, говорять про соматогенні психози. Психози, спричинені психічною травмою, називаються психогенними, реактивними. До другої групи належать ендогенні психози, пов'язані із внутрішніми патологічними факторами (спадковими, конституціональними тощо). Олігофренія і психопатія - захворювання, зумовлені порушенням психічного розвитку. При олігофреніях спостерігається відставання в інтелектуальному розвитку, а психопатії пов'язані з дисгармонійним розвитком особистості.
На сьогодні немає єдиної, прийнятої у всіх країнах світу класифікації психічних хвороб. Розроблену всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ) створено головним чином для уніфікації статистики психічних захворювань і в основу її покладено симптоматичний принцип. У нашій країні розроблено і прийнято таку класифікацію психічних захворювань:
I. Ендогенні:
шизофренія;
маніакально-депресивний психоз;
функціональні (інволюційні) психози пізнього віку.
II. Ендогенно-органічні:
епілепсія;
психічні розлади при атрофічних процесах головного мозку (сенильна деменція, хвороба Альцгеймера, хвороба Піка, хорея Гентінгтона, хвороба Паркінсона); спадкові органічні захворювання (міоклонус-епілепсія, гепатолентикулярна дегенерація, амавротична ідіотія та ін.).
III. Екзогенно-органічні:
судинні захворювання головного мозку;
психічні розлади при травмах головного мозку;
психічні розлади при пухлинах головного мозку;
психічні розлади при інфекційно-органічних захворюваннях головного мозку (енцефаліти, сифіліс мозку, прогресивний параліч, абсцеси мозку);
психічні розлади при ендокринних захворюваннях;
періодичні органічні психози;
особливі форми психозів пізнього віку (гострі психози, галюцинози).
IV. Екзогенні:
симптоматичні психози (при соматичних та інфекційних захворюваннях, при інтоксикаціях лікарськими, побутовими і промисловими хімічними речовинами); токсикоманії (алкогольні, неалкогольні).
V. Психогенні:
неврози;
реактивні психози.
VI. Патологія психічного розвитку:
психопатії;
олігофренії.
етіологія патогенез хвороба психічна
2. Порушення сприйняття при розладах психіки особистості
Сприйняття - це активний процес аналізу й синтезу відчуттів шляхом зіставлення їх з колишнім досвідом.
Сприйняття в порівнянні з відчуттями носить цілісний характер й являє собою наочно-образне відбиття діючих у цей момент на органи почуттів предметів й явищ. Велике значення в порушеннях сприйняття належить особистісному факторові (мотиваційній сфері).
Порушення сприйняття при різних психічних захворюваннях мають різні причини й різні форми прояву. При локальних поразках головного мозку можна розрізняти:
1. Елементарні й сенсорні розлади (порушення відчуття висоти, кольоровідчуття й т.д.). Ці порушення пов'язані з поразками підкіркових рівнів аналізаторних систем.
2. Складні гностичні розлади, що відбивають порушення різних видів сприйняття (сприйняття предметів, просторових відносин). Ці порушення пов'язані з поразкою коркових зон мозку.
Гностичні розлади розрізняються залежно від поразки аналізатора, при цьому діляться на зорові, слухові й тактильні агнозії. Агнозія - розлад дізнавання предметів, явищ, частин власного тіла, їхніх дефектів при схоронності свідомості зовнішнього миру й самосвідомості, а також при відсутності порушень периферичної й провідної частин аналізаторів.
Зорові агнозії діляться на:
1) предметну агнозію (хворі не сприймають предметів й їхніх зображень);
2) агнозію на кольори й шрифти;
3) агнозію оптико-просторову (порушується розуміння символіки малюнка, що відбиває просторові якості малюнка, пропадає можливість передати на малюнку просторові ознаки об'єкта: далі, ближче, менше, знизу й т.д.).
При гностичних слухових розладах відзначається зниження здатності диференціації звуків і розуміння мовлення. Можуть мати місце слухові галюцинації. Можливі дефекти слухової пам'яті (хворі не можуть запам'ятати два або більше звукових еталони), аритмія (не можуть правильно оцінити ритмічні структури, кількість звуків і порядок чергувань), порушення інтонаційної сторони мовлення (хворі не розрізняють інтонацій й у них невиразне мовлення).
Тактильні агнозії - порушення дізнавання предметів при їхньому обмацуванні при збереженні тактильної чутливості (дослідження при закритих очах). Агнозія може виникнути в результаті руйнування певних коркових зон (енцефаліт, пухлина, судинний процес і т.д.), а також внаслідок нейродинамічних порушень.
Зорова агнозія докладно описана в літературі по психіатрії й патопсихології. Для патопсихолога важливо досліджувати порушення сприйняття в психічно хворих з органічними поразками головного мозку. Сприйняття цих хворих відрізняється фіксацією уваги на окремих ознаках предметів, труднощами синтезу в одне ціле. Сприйняття має функцію узагальнення й умовності, тому можна припускати, що агнозії викликані порушенням узагальнюючих функцій сприйняття.
При деменції можуть відзначатися псевдоагнозії. У цьому випадку агнозія поширюється не тільки на форму, але й на структуру, тобто в цьому випадку порушується свідомість й узагальненість сприйнятого, що пов'язане з дифузністю мислення.
У хворих з неврозами й неврозоподібними станами відзначаються порушення болючої чутливості. Частіше зустрічається не зниження, а посилення болючого почуття, так називані "психогенні" болі, що також є порушенням сприйняття. При переживанні болю більша роль приділяється очікуванню, остраху болю, хоча, по дослідженнях Б.Д. Карвасарського, не існує болю, позбавленого матеріальної основи, навіть коли мова йде про психогенні болі. При цьому важливо встановити правильне співвідношення сенсорного й емоційного компонентів переживання болю для вибору правильного лікування: перевага медикаментозного впливу або психотерапевтичного.
При порушеннях сприйняття велике значення має особистісний фактор. У хворих неврозами утрудняється відтворення стимульного матеріалу. Збільшується час сприймання пропонованих образів, тому що більшість образів для хворих є афективно значимими. Ці труднощі підсилюються пропорційно зусиллю інтелекту.
У хворих шизофренією труднощі сприйняття об'єктів зв'язані здебільшого з апато-абулічним синдромом й емоційною амбівалентністю.
При психопатіях збудливого кола підвищується чутливість при підвищенні емоційного тонусу. При психопатіях типу, що гальмує, відзначається ригідність і зниження чутливості також при підвищенні емоційного тонусу. При реактивних депресіях сприйняття порушене по-різному залежно від клінічної картини:
а) при депресивно-параноїдному синдромі - афективне перекручування сприйняття;
б) при астено-депресивному - фрагментарність сприйняття із труднощами концентрації уваги і її перемикання;
в) при істеро-депресивному - сприйняття відрізняється сугестивністю, тому можливі псевдоагнозії.
У літературі по психопатології зустрічаються описи наступних порушень сприйняття:
1) гіперстезія - посилення сприйняття по силі;
2) гіпостезія - ослаблення сприйняття по силі;
3) агнозія;
4) тотальна анестезія - втрата чутливості при істерії;
5) деперсоналізація - розлад сприйняття власної особистості;
6) бідність участі - втрата складних почуттів;
7) дереалізація - перекручене сприйняття навколишнього світу. Сюди ж можна віднести симптоми "уже баченого" (de ja vu), "ніколи не баченого" (ja mais vu);
8) обмани сприйняття (ілюзії й галюцинації). Ілюзії - це перекручене сприйняття дійсно існуючого в зовнішньому середовищі реального об'єкта, галюцинації - обмани сприйняття, що виникають поза безпосереднім зв'язком з реальними подразниками зовнішнього середовища.
3. Методи дослідження динамічних розладів пам'яті
І.М. Сєченов вказував на те, що пам'ять є "краєугольним каменем психічного розвитку", що "вчення про корінні умови пам'яті є учіння про силу, яка згуртовує, склеює все попереднє з усім наступним. Таким чином, діяльність пам'яті охоплює собою всі психічні рефлекси". Головною особливістю пам'яті Сєченов бачить не у фотографічності відтворення, не в "дзеркальності" запам'ятовування, а в переробці сприйнятого, в класифікації та сортуванні сприйнятих образів. Саме ця особливість є умовою можливості психічного розвитку.
Структура процесу запам'ятовування та відтворення складна, та особливості, які притаманні любій формі людської діяльності - опосередкованість, цілеспрямованість, мотивація - відносяться до пам'яті (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, І.П. Зінченко, О.О. Смирнов, Л.В. Занков). Тому і розпад мнестичної діяльності може приймати різні форми.
Дослідження, присвячені патології пам'яті, представлені в різних напрямках:
1. клінічний напрямок (С.С. Корсаков, Ю. Грюнталь, В.А. Гіляровський, Р.Я. Голант, С.Г. Жислін, М.А. Марзаганва). Представники даного напрямку пов'язують розлади пам'яті з певними синдромами, нозологічними одиницями. Не ставили перед собою задачі розкрити їх психологічні механізми;
2. психофізіологічний та нейропсихологічний напрямок (В. Пенфілд, В. Сковілл і Б. Мілнер, Ж. Барбизе, Л.Т. Попова, М. Климковський, О.Р. Лурія, Л.П. Латаш Н.К. Киященко та ін.). У працях представників даного напрямку міститься аналіз психофізіологічних основ пам'яті, вивчається природа мнестичних порушень при враженнях мозку;
3. психологічний напрямок. В основному розглядаються питання організації пам'яті та її порушення. До даного напрямку відносяться роботи ряду сучасних зарубіжних авторів, які обмежуються констатацією наявності чи відсутності організації запам'ятовування при психічних розладах (Г. Берксон і Г. Кантор, В. Осборн, В. Валлас і В. Андервуд та ін.). До цього напрямку відносяться роботи вітчизняних психологів, що піддають в аналізу розлади пам'яті з позиції теорії про предметну діяльність (О.Л. Леонтьєв, Г.В. Біренбаум, Р.І. Меєрович, Б.В. Зейгарник, О.Р. Лурія, Б.І. Беженашвілі, Л.В. Бондарева).
Розлади пам'яті - це зниження чи втрата здатності запам'ятовувати, зберігати, впізнавати та відтворювати інформацію. Вони можуть стосуватися всіх компонентів пам'яті. Найчастіше зустрічаються такі розлади пам'яті: гіпермнезія, гіпомнезія, амнезія та парамнезія.
Гіпермнезія - це загострення, посилення пам'яті. Як правило, носить вроджений характер. Виявляється в особливості запам'ятовувати інформацію в більшому обсязі та на більш тривалий строк, ніж у нормі. А також спостерігається у хворих в стані маніакального збудження при маніакально-депресивному психозі та маніакальному стані при шизофренії, інколи при синдромах порушеної свідомості. В основі загострення пам'яті в цих станах лежать примітивні асоціації за схожістю та суміжністю, що обумовлюють посилення механічної пам'яті, а не логічно-смислової.
Гіпомнезія (чи дисмнезія) - це поступове послаблення мнестичної функції. Може бути загальною (стосується запам'ятовування та відтворення) і частковою (наприклад, хворий погано запам'ятовує конкретний новий матеріал чи йому складно що-небудь відтворити в даний момент). Спостерігається при астенічних синдромах, судинних захворюваннях головного мозку, неврозах. Може бути вродженою.
1. Амнезія - відсутність пам'яті. Випадіння з пам'яті подій, що відбувалися в які-небудь відрізки часу, спостерігаються при сенільних психозах, важких травмах мозку, отруєннях окисом вуглецю, при органічних ураженнях головного мозку. При амнезії хворий не може орієнтуватися в оточуючому середовищі та пристосуватися до нього (амнестична дезорієнтація).
Парамнезія - це спотворення процесів відтворення пам'яті, порушення розподілу пригадування подій у часі та просторі (наприклад, переміщення їх з далекого минулого в теперішній час, з одних обставин у інші), спотворення пережитих реальних подій, заміщення їх чи заповнення прогалин пам'яті вигадками, фантазіями, відчудження пригаданих переживань від власного життєвого досвіду й навпаки.
Методики, що досліджують функцію пам'яті, одночасно можуть виявляти й порушення уваги, і порушення мислення, і коливання розумової працездатності. Тому важливо навчитися виділяти властиво мнестичні порушення, не випустити з уваги інші.
Дослідження пам'яті припускає дослідження утворення, відтворення й ретенції (відстроченого відтворення). У патопсихологічному експерименті досліджується найчастіше безпосередня й опосередкована пам'ять.
Безпосередня пам'ять - здатність відтворювати події, досвід відразу після дії стимулу.
До найпоширеніших порушень безпосередньої пам'яті ставиться "корсаковський синдром" і прогресуюча амнезія. "Корсаковський синдром" - це порушення пам'яті на поточні події. При цьому пам'ять на події минулого залишається збереженою.Е. Клапаред, А.Н. Леонтьев, Б.В. Зейгарник указують на залишкову схоронність слідів і виражені труднощі відтворення. Хворі можуть заповнювати пробіли пам'яті вигаданими подіями, деталями (конфабуляція).
При прогресуючої амнезії розлади пам'яті поширюються й на поточні події, і на події минулого. При цьому відзначаються наступні ознаки: накладення подій минулого на сьогодення й навпаки (інтерферуючий ефект); дезорієнтація в часі й просторі.
Опосередковане запам'ятовування - запам'ятовування з використанням проміжної ланки для поліпшення відтворення.
Порушення опосередкованого запам'ятовування у хворих різних нозологічних груп досліджували Г.В. Биренбаум, С.В. Логинова. Виявилося, що введення опосередкування часто не поліпшує, а погіршує у хворих можливість точного відтворення.
Причина труднощів опосередкування у хворих олігофренією полягає в недорозвиненні мислення, нездатності встановити умовний значеннєвий зв'язок між стимульним словом і малюнком. При олігофренії порушена не тільки значеннєва, але й механічна пам'ять. В астенічних олігофренів відзначається груба недостатність читання, рахунки й часті помилки в пам'яті. У стенічних олігофренів більше виражений розлад довго-тимчасової пам'яті.
При епілепсії відзначається зниження ефективності опосередкованого запам'ятовування в порівнянні з безпосереднім.
У хворих епілепсією, а також при органічних поразках головного мозку відзначаються труднощі опосередкування запропонованих понять із конкретним малюнком. Це є наслідком вираженої схильності до надмірної деталізації, фіксації на окремих властивостях предметів. При органічних поразках підкіркових структур головного мозку більшою мірою порушені довільне відтворення й збереження, у меншому ступені - дізнавання й запам'ятовування. Відзначається зв'язок порушень пам'яті із психічної виснаженістю й зниженням сенсомоторної активності.
У хворих шизофренією умовність малюнка стає безпредметною й широкою, що перестає відбивати реальний зміст слова, або малюнок відбиває актуалізацію слабких, латентних властивостей, що також утрудняє відтворення. Порушення оперативної, короткочасної, відстроченої й опосередкованої пам'яті не виявляються. Спостережуване в методиках зниження пам'яті часто має вторинний характер, обумовлений зниженням вольового зусилля.
У хворих неврозами й при реактивних психозах скарги на зниження пам'яті часто не підтверджуються експериментально-психологічним дослідженням. При цих захворюваннях у їхніх механізмах провідна роль належить індивідуально-мотиваційним й емоційним розладам. Тому випробуваний може "працювати" під певне "органічне" захворювання. Однак помилки можуть бути в простих варіантах завдань й бути відсутніми у складних. Зниження пам'яті й уваги у хворих з неврозами часто відбиває внутрішню тривогу й занепокоєння. Відзначаються психогенні амнезії, які випливають за психотравмою.
Методики, використовувані для дослідження пам'яті
1. Десять слів. Випробуваному зачитують десять одно-двоскладових слів, потім він їх повторює в будь-якому порядку 5 разів. Дані вносять у таблицю. Через 20-30 хвилин просять відтворити слова для перевірки ретенції. (Наприклад: ліс, хліб, стіл, вікно, вода, брат, гриб, кінь, голка, мед.
Або: гора, троянда, кішка, годинник, вино, пальто, книга, вікно, пила).
2. Піктограми. Цей метод запропонований А.Р. Лурією. Випробуваний повинен запам'ятати 15 слів. Для полегшення відтворення він повинен зробити олівцем малюнок, що має значеннєвий зв'язок зі стимульним словом. Ніяких записів, позначок робити не дозволяється. Після закінчення роботи можна попросити повторити слова, потім повторити їх через 20-30 хвилин. При аналізі запам'ятовування важливо звернути увагу на те, скільки слів відтворено точно, близько за змістом, невірно, ніяк. Модифікацією цього ж завдання може служити тест А.Н. Леонтьєва, що пропонує не малювання, а вибір предмета, сюжету із запропонованих готових картинок. Ця методика має кілька серій, які відрізняються по ступені складності. Використати методику можна для дослідження пам'яті в дітей, а також осіб з невисоким інтелектом.
3. Відтворення оповідань. Випробуваному читають оповідання, він сприймає його на слух або читає оповідання сам. Потім він відтворює оповідання усно або записує. Психолог при аналізі враховує, чи всі значеннєві ланки відтворені, що опущено, чи не відзначається конфабуляцій, інтерферуючого ефекту. Для запам'ятовування найбільш кращі оповідання: "Галка й голуби", "Мураха й голубка", "Логіка", "Колумбово яйце", "Вічний король" й ін.
4. Дослідження зорової ретенції (тест А.Л. Бентона). Використовується п'ять серій малюнків. У трьох серіях пропонується по 10 карток рівної складності, у двох - по 15 карток. Картку протягом 10 секунд пред'являють випробуваному, потім він повинен відтворити побачені фігури на папері. Якісний аналіз даних проводиться в порівнянні зі спеціальними таблицями Бентона. За допомогою цього тесту можна одержати додаткові дані, що свідчать про органічне захворювання головного мозку.
Список використаних джерел
1. Адо А.Д. Патологическая физиология. - М: Медицина, 2000. - 325 с.
2. Ананьева Р.С. Клиническая психология. - Волгоград: АБВ+, 1999. - 415 с.
3. Биць О.В. Патологічна фізіологія: Підруч. - К: Вища школа, 2005. - 366 с.
4. Гуревич Л.Д. Психология. - СПб.: Нева, 2001. - 364 с.
5. Заступина И.В. Психическая природа памяти и характеристика ее расстройств // Клиническая психология. - 2000. - Вып 2. - С.47-52.
6. Зейгарник Б.В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. заведений. - М.: Академия, 2003. - 287 с.
7. Карвасарский Б.Д. Клиническая психология. - СПб.: Питер, 2006. - 369 с.
8. Клиническая психиатрия/ Под ред. проф. Н.Е. Бачерикова. - К.: Здоровья, 1999. - 258 с.
9. Левченко И.Ю. Патопсихология: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2000. - 232 с.
10. Середина Н.В. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 512 с.
11. Справочник по психиатрии / Под ред. А.В. Снежневского. - М.: Медицина, 2001. - 416 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Переважаюча роль розладів вольового процесу. Характер психічних розладів. Роль психогенних та соціогенних чинників у виникненні та клінічних проявах агресивних тенденцій при розладах особистості. Проява агресивної поведінки при розладах особистості.
автореферат [67,7 K], добавлен 19.03.2009Цитогенетична характеристика. Хромосомний набір людини. Класифікація, етіологія і патогенез. Загальна клінічна характеристика. Аномалії статевих хромосом. Синдром Шерешевського-Тернера. Полісомії, синдром Клайнфельтера. Особливість статевого інфантилізма.
презентация [1,3 M], добавлен 15.04.2015Принципи і методи діагностики інфекційних хвороб. Основні принципи антибіотикотерапїї. Інфекційні хвороби дихальних шляхів, крові та кишкові інфекції, їх етіологія, патогенез, збудники, клінічні симптоми, методи діагностування та напрямки лікування.
презентация [1,9 M], добавлен 27.10.2013Етіологія ендокардиту - запалення ендокарда, яке ускладнюється деструктивними і некротичними змінами, а за хронічного перебігу - пороками серця. Симптоми ендокардиту, його патогенез, лікування та профілактика. Порушення функцій клапанного апарату.
презентация [6,5 M], добавлен 23.05.2015Класифікація та основні різновиди хвороб очей, відомих на сучасному етапі, їх характерні риси та симптоматичні прояви, ступінь загрози для життя та здоров'я людини. Причини появи та головні етапи розвитку глаукоми як найрозповсюдженішої хвороби очей.
реферат [371,0 K], добавлен 08.03.2010Поняття та головні причини синдрому діабетичної стопи як специфічного симптомокомплекса ураження стоп при цукровому діабеті. Етіологія та патогенез даного захворювання, принципи його діагностики, етіологія та патогенез, лікування та профілактика.
контрольная работа [1,6 M], добавлен 12.05.2014Сутність й загальна характеристика спадкових захворювань, що викликаються пошкодженням структури і функції генетичного апарату клітини. Етіологічний чинник спадкових хвороб. Особливості хвороби Дауна. Ознаки синдрома Патау. Запобігання генетичних хвороб.
контрольная работа [20,9 K], добавлен 24.10.2014Визначення поняття запалення, його еволюція, процес, клініко-морфологічні прояви, етіологія, стадії, механізми, основні причини, класифікація. Розвиток ацидозу як результат порушення тканинного окисления і накопичення в тканинах недоокислених продуктів.
реферат [28,2 K], добавлен 21.11.2009Особливості перебігу сечокам’яної хвороби, етіологія та патогенез. Формування стерильних струвітних каменів. Діагностика уролітіазу. Дієта при фосфатних каменях. Колір, прозорість і консистенція сечі. Характеристика ветеринарної клініки "Ветдопомога".
дипломная работа [137,8 K], добавлен 19.02.2014Порушення ферментативної активності епітелію кишечника. Форми гострого ентериту. Класифікація кишкової непрохідності. Форми апендициту, причини його виникнення. Етіологія геморою. Гострий катаральний і фібринозний коліт. Розвиток кишкового дисбактеріозу.
реферат [25,6 K], добавлен 24.11.2009
