Вплив фізичного здоров'я на психічний стан людини

Реферат

Вплив фізичного здоров'я на психічний стан людини

Вступ

Стан здоров'я населення обумовлює щастя і довголіття як окремої людини, так і процвітання всієї нації. Однак за останні роки у стані здоров'я населення України спостерігається стійка тенденція до погіршення. Ситуація ускладнюється одночасним погіршенням психічного стану здоров'я населення країни: за останніми даними, 2 мільйони з 52 мають нервово-психічні розлади різної етіології, зростає кількість психопатичних особистостей, а психічно нормальні люди стають хворими за тієї причини, що не знають дієвих механізмів збереження, зміцнення і відновлення психічного здоров'я в умовах постійних фізичних та інтелектуальних перевантажень, стресів, соціальних негараздів.

Психічне здоров'я - стан інтелектуально-емоційної сфери, основу якого складає відчуття душевного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

На думку В.І.Бєлова, який розкриває ряд важливих аспектів даної проблеми, активному довголіттю сприяють такі психічні якості і риси характеру: стійка психіка, що досягається самовихованням і аутотренінгом; доброта, чесність, чуйність, сумлінність і почуття гумору; бажання жити. Перераховані фактори більш повно реалізуються при інтелектуальній насиченості життя, творчій праці й сімейному благополуччі.

У той же час, хвилювання, горе, страх та інші емоції, які напружують і турбують людину, є ворогами здоров'я. Реалізуючись у стресовий синдром, вони порушують наше нормальне самопочуття, породжують дискомфорт і хворобу. Мабуть, неможливо знайти людину, якій би був не знайомий стан сильної нервової напруги. Добре, якщо такий стан швидко проходить. Якщо ж він не дає спокою протягом тижнів, місяців і більш тривалий час, то перетворюється в серйозну життєву проблему. Особливо актуальною вона стає, коли людина відчуває, що у неї починає боліти серце чи шлунок, "стрибає" тиск, і вона розуміє, що її хвороба виникла, як говорять, на нервовому грунті, тобто під впливом тривалої емоційної перенапруги. Так виникає шлях від психічного нездоров'я індивіда до соматичних захворювань: порушення ендокринного балансу, роботи органів травлення, кровообігу, підвищення тиску, зміни температури тіла тощо.

Зв'язок соматичних захворювань з нервовими хворобами був помічений давно. Невропатолог М.Аствацуров відзначав, що в людей, схильних до почуття страху, внутрішньо напруженим частіше спостерігаються хвороби серця, а у схильних до гніву --хвороби печінки, у людей апатичних, із зниженим життєвим тонусом -- хвороби шлунка і кишечника. Негативні емоції можуть призвести до загострення протікання виразкової хвороби, діабету, гіпертонії.

Сучасна наука, яка базується на працях видатних вчених І.Сєченова, І.Павлова, А.Ухтомського, В.Бехтерєва та їх учнів, підтвердила єдність соматичного і психічного в людині. Фізичне здоров'я і психічний стан нерозривні і взаємопов'язані. Народна мудрість висловила це у прислів'ї: "У здоровому тілі -- здоровий дух". При цьому під "здоровим духом" звичайно мають на увазі здатність людини до повноцінної трудової діяльності, творчої активності. Але, правильно відображаючи єдність тіла й духу (психо-), прислів'я не зовсім точно відтворює пріоритет здоров'я тіла. Відомо багато прикладів, коли саме здоровий дух, сильна психіка підкоряють слабке тіло, забезпечуючи цим його здоров'я. Видатний російський полководець О.Суворов, який народився хворобливою дитиною, в результаті загартовування організму і суворого режиму виробив у себе виняткову фізичну витривалість. Саме ця витривалість дозволяла йому вдало витримувати військові труднощі і бути прикладом для воїнів. М.Островський, О.Маресьєв та багато інших довели, що сильна духом людина може долати тілесні недуги. Можна навести ще багато прикладів того, як воля і наполегливість допомагають людині зберегти можливість для плідної діяльності при тяжких тілесних захворюваннях. Це дало можливість Бернарду Шоу стверджувати: "Здорове тіло -- продукт здорового розуму". Всі ці факти свідчать про необхідність уважно розглянути роль психіки у забезпеченні здоров'я, щастя і довголіття людини.

Нервова система як матеріальна основа психіки людини

Матеріальною основою психіки людини є нервова система, яка включає декілька взаємопов'язаних систем. У пристосуванні організму до зміни середовища існування визначальну роль відіграє центральна (ЦНС) і периферична нервові системи. До ЦНС входить головний і спинний мозок, пов'язаний з усіма частинами й органами тіла волокнами периферичної нервової системи, якими в ЦНС надходять у вигляді відчуттів подразнення, що виникають в результаті впливу середовища на органи чуттів. Реакцію-відповідь організму здійснюють волокна, які передають накази органам руху. Таким чином, ЦНС регулює зв'язок організму і середовища.

Головний мозок людини є вищим відділом ЦНС. Кора головного мозку (зовнішній шар) складається з більш ніж 14 мільярдів високо-диференційованих нервових клітин, котрі забезпечують процес мислення. Симетричні півкулі головної кори у людини виконують різні функції. Права півкуля працює з чуттєвими образами об'єктів, а ліва -- зі знаками (мовними та іншими). У глибині мозку розташовані більш древні за часом формування відділи, які забезпечують діяльність вегетативної нервової системи. Тут же розміщується спеціальне утворення -- лімбічна система з ретикулярною формацією, яка забезпечує прояв емоцій (почуттів). Видалення або подразнення окремих ділянок лімбічної системи призводить до вияву емоцій гніву, страху, задоволення і т.п. Лімбічна система зв'язана з центрами вегетативної регуляції і має двосторонній зв'язок з корою головного мозку.

Крім подразнень від периферичної нервової системи, в ЦНС надходить велика кількість подразнень з боку внутрішніх органів організму. Це здійснюється вегетативною нервовою системою, яка поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи. Через вегетативну систему відбувається регуляція процесів клітинного обміну, серцево-судинної і дихальної діяльності, функцій травного апарату і сечостатевої системи. Від неї головним чином залежить життєдіяльність тканин і органів.

Нервова система виступає регулятором, який забезпечує взаємопов'язану реакцію морфологічних і фізіологічних систем організму у відповідь на зовнішні впливи і зміни у функціонуванні окремих органів. Вона забезпечує, таким чином, спільну діяльність усіх систем організму і взаємодію з середовищем.

Слід відзначити, що діяльність систем і окремих органів має антагоністичний характер. Кожна функція складається з двох протилежних реакцій, які єдині в забезпеченні життєдіяльності організму: у процесах обміну -- це асиміляція і дисиміляція, у психічній діяльності -- збудження і гальмування, у кровообізі -- гіпертонія і гіпотонія тощо. Одна з цих реакцій у необхідній момент підсилюється або послаблюється у відповідності з необхідністю для системи відповісти на певні впливи середовища. В результаті організм досягає рівноваги з середовищем, здійснюючи свою діяльність. Ця рівновага динамічна: вона змінюється зі змінами середовища.

Вищий прояв організуючої ролі ЦНС виражається у діяльності людського мозку, який визначає можливість для людини не тільки пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, але й компенсувати його несприятливі впливи своєю активною трудовою діяльністю.

У результаті соціального розвитку у людини сформувався вищій рівень психіки -- свідомість. Принциповою відмінністю свідомості від психіки тварин є те, що людина здатна сприймати мову як умовний подразник. Використання мови призвело до виникнення абстрактного логічного мислення, пізнання світу і самопізнання, а також до здійснення "соціального наслідування", тобто передачі досвіду людства окремій особистості в процесі її становлення.

Наявність свідомості не відмінило біологічні форми нервової діяльності людини. Поряд з усвідомленими діями, людина здійснює і рефлекторну, інстинктивну поведінку, яка не завжди контролюється свідомістю або потребує вольових зусиль для її подолання. Особливий інтерес щодо цього являють собою емоції, оскільки вони мають велике значення для підтримання психічного здоров'я.

Емоції служать біологічною системою пристосування організму людини до умов соціального середовища. Виявляються емоції у нашому ставленні до тих чи інших процесів чи явищ, які ми сприймаємо. При цьому емоції можуть бути позитивними -- приємними, або негативними -- неприємними. Розрізняють емоції вищі, такі, як естетичні, етичні, творчі, або нижчі, пов'язані з потребами організму у воді, їжі, продовженні роду тощо.

Позитивні і негативні емоції супроводжують нас у всіх сферах життя. У побуті, під час навчання, на виробництві наша діяльність супроводжується емоціями, які відображають ставлення до цієї діяльності. Сила прояву емоцій, їх спрямованість і вплив на психіку людини індивідуальні. Одні й ті ж явища викликають у людей різні емоції. Те, що одному приносить радість, може бути неприємне іншому. Але загальним є те, що негативні емоції пригнічують психіку, притлумлюють творчу активність, знижують працездатність. Як відомо, емоції формуються підкорковими відділами мозку участю вегетативної нервової системи, тому свідомість не завжди може подолати пригнічуючу дію негативних емоцій, бо вони пов'язані з фізіологічними процесами в організмі, які не контролюються корою мозку. В результаті тривалого впливу негативних емоцій можливе захворювання нервової системи -- невроз і різні тілесні захворювання.

Нервова система, як і інші системи організму, має захисні механізми, які запобігають її перевантаженню. Це передусім реакція гальмування нервових центрів мозку, яке в нормальних умовах життєдіяльності організму включає активну діяльність кори головного мозку, котра сприймає зовнішні відчуття. Настає сон, мозок відпочиває. До механізмів захисту мозку належить також процес втомленості і шок.

Сутність здорового способу життя людини та умови його формування

Як відомо, спосіб життя людини є фактором, який обумовлює 51% її здоров'я.

Спосіб життя -- це звички, зафіксовані роками життя. Спосіб життя -- це друга натура. Він залежить від установок, характеру, позицій свідомості. Він не випадковий, а витікає з джерел Я та з світогляду індивіда. Яка людина, такий і спосіб її життя.

У способі життя завжди закладені традиції сім'ї, народу. Недарма відомий спеціаліст із вивчення означеної проблеми І.Гундаров дає таке визначення способу життя індивіда: "Це "зліпок" соціальних, психологічних та інших відносин, які панують у суспільстві".

Сучасна людина грамотна та інформована про те, що корисно і що шкідливо для її здоров'я, навіть занадто інформована про всілякі хвороби і засоби лікування, але зовсім не освічена в питанні, як бути здоровим. Одних лише знань про елементи здорової поведінки мало -- потрібна переконаність, відданість і все нові й нові досягнення, а досягнутим потрібно вважати лише те, що увійшло в культуру, побут, звичку.

Ми звертаємо мало уваги на суттєві зміни в стилі, укладі самого життя сучасної людини. Тисячі поколінь наших предків жили у тісному спілкуванні з природою, жили й працювали синхронно з природними ритмами. Вони вставали з ранковою і лягали спати з вечірньою зорею. Кожна пора року мала свій трудовий настрій, свій режим життя. Тепер же люди живуть у ритмі виробничого циклу ("за дзвінком") однаковісінько в будь-яку пору року.

Ще порівняно не так давно все необхідне людині для життя мало кінець: догорала свічка, закінчувалася вода, паливо і запаси їжі. І людина повинна була відтворювати все це. Тепер усе це здається безкінечним: вода ллється з кранів, у потрібний час починає працювати центральне опалення, завжди до послуг людини електроенергія та газ. Якщо людина була одночасно і виробником, і споживачем, то тепер ці функції чітко розділилися. Так само, очевидно, і зі здоров'ям. "Споживаючи" своє здоров'я у праці і в боротьбі з силами природи, людина добре усвідомлювала, що вона сама повинна піклуватися про його відтворення. Тепер людям здається, що здоров'я так само постійне, як електро- і водопостачання.

Потрібно зважати на те, що самі собою досягнення науково-технічної революції не зменшать відставання адаптаційних можливостей людини від змін природного і соціально-виробничого середовища існування. Чим більше будуть розвинені автоматизація виробництва і кондиціювання середовища проживання, тим менш тренованими стануть захисні сили організму. Породивши своєю виробничою діяльністю екологічну проблему, схвильована збереженням природи у планетарному масштабі людина забула, що вона -- частина природи, і зовсім очевидно, що біосфера не може змінюватися у зв'язку з виробничою діяльністю. Побажання зберегти природу незайманою наївні, оскільки рівносильні закликам припинити людську діяльність. Стає все більш очевидним, що валеологія як теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров'я покликана забезпечити виживання людини в реальних умовах світу, що змінюється і ускладнюється. Саме ця наука має на меті створення спеціальних програм, систем навчання для обрання такого способу життя, який би вів до профілактики численних захворювань, що підстерігають сучасну людину на теренах її буття у створеному нею світі.

Спосіб життя -- біосоціальна категорія, яка інтегрує уявлення про певний тип життя людини і характеризується її трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної і соціальної поведінки. Іншими словами спосіб життя -- це "обличчя" індивіда і в той же час відображення рівня суспільного прогресу.

Спосіб життя людини значною мірою обумовлений соціальними та екологічними умовами, але в той же час він залежить від мотивів діяльності людини, від особливостей її психіки і функціональних можливостей організму. Цим, зокрема, пояснюється реальна різноманітність варіантів способу життя різних людей.

Спосіб життя включає три категорії: рівень життя, якість життя і стиль життя.

Рівень життя -- це передусім економічна категорія, яка відображає міру задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини.

Якість життя -- це ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія).

Стиль життя характеризує поведінкові особливості життя людини, тобто ту модель, яка відображає психологію і психофізіологію особистості (соціально-психологічна категорія).

Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у формуванні індивідуального здоров'я, то можна відзначити, що перші дві еквіпотенціальні, тому що мають суспільний характер. Звідси зрозуміло, що здоров'я людини буде залежати насамперед від стилю життя, який більшою мірою має персоніфікований характер і визначається історичними і національними традиціями (менталітет), а також особистісними нахилами.

Найбільш повно взаємозв'язок між способом життя і здоров'ям виражається в понятті "здоровий спосіб життя" (ЗСЖ).

Здоровий спосіб життя об'єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, громадських і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає зорієнтованість діяльності особистості у напрямку формування, збереження і зміцнення свого здоров'я.

Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку, що в основі способу життя лежать як біологічні, так і соціальні принципи.

До біологічних належать такі: спосіб життя повинен будуватися згідно з віком;

спосіб життя повинен забезпечуватися енергетично;

спосіб життя повинен бути зміцнюючим;

спосіб життя повинен бути ритмічним;

спосіб життя повинен бути помірним.

До соціальних принципів можна віднести такі:

спосіб життя повинен бути естетичним;

спосіб життя повинен бути моральним;

спосіб життя повинен бути вольовим.

Можна визначити основні елементи здорового способу життя, сукупна дія яких забезпечує оздоровлення організму

Здоровий спосіб життя -- це такий стиль існування, при якому, через застосування певних методів впливу на організм і його оточення, рівень життєздатності організму стає оптимальним, знаходить вияв постійне вдосконалення і використання потенціалу організму без завдання йому шкоди, причому активність організму і його можливості зберігаються до самої старості.

Як бачимо, визначення досить широке і передбачає не тільки існування організму людини на оптимальному рівні, а й можливість формувати внутрішній резерв здоров'я, який буде потрібен для його нормальної життєдіяльності при можливій зміні середовища або раптового виникнення екстремальних умов для адаптації.

Продовжуючи роздуми про спосіб життя людини як фактор, що обумовлює її здоров'я, відзначимо, що спосіб життя -- це режим, ритм і темп життя, особливості роботи, відпочинку, спілкування. У землекопа -- свій заступ, у столяра -- своя сокира. Рукоятку підбирають по руці. Але є люди, які схоплюють будь-який заступ, будь-яку сокиру і швидко збивають руки до крові. Так і зі способом життя. Спосіб життя не змінюють без серйозних до того причин. Його змінюють тільки в тому випадку, якщо він приводить до хвороби. Але набагато важче щось змінити, краще формувати з дитинства такі норми поведінки, такий спосіб життя, який вів би до здоров'я.

Елементи здорового способу життя, дія яких забезпечує оздоровлення організму (за В.Лозинським)

Кожна людина теоретично усвідомлює, що її спосіб життя повинен бути індивідуальним і здоровим. Але на практиці зазвичай він незручний і нездоровий, продиктований реаліями буття. Важливо зрозуміти, що все ж дуже багато залежить від самої людини, адже людина -- суб'єкт і одночасно об'єкт своєї діяльності. Велику роль у цьому відіграє культура, яку потрібно розглядати як особливого роду відношення людини до самої себе. Культура -- не лише сума знань, це поведінка, сума моральних начал, і у способі життя індивіда завжди існують хоча б оазиси свого, індивідуального.

Спеціалісти стверджують, що кожні 12 років, у кризовий рік початку нового життєвого циклу, а саме в 25, 37, 49 та у 61 рік, людина переглядає основи свого способу життя і вносить у нього цільові, стратегічні (новий життєвий задум), а також продиктовані віком і змінені потребами корективи. Так планується людиною період від 25 до 36 років, від 37 до 48 років, від 49 до 60 років і так далі.

І дуже прикро, коли замість коректив потрібно людині докорінно змінювати сформовані звички, спосіб життя, адже з самого початку в його формування були закладені установки, що ведуть не до здоров'я, а до хвороби. І дуже часто змінювати щось буває вже пізно.

Людина, яка веде здоровий спосіб життя, змінює його і у відповідності до сезону. Так, улітку більше бережуть серце. У липні-серпні організм набагато слабший, ніж у грудні-січні. Відхилення у харчуванні, допустимі взимку, не допустимі влітку. Восени уникають застуди, бережуть легені. Взимку психофізичні навантаження можуть збільшуватися до максимуму.

Здорова людина здатна до форсованого темпу життя протягом декількох місяців з урахуванням рівня адаптивності. Але такий період повинен змінюватися відпочинком, релаксацією. Для здорового після екстремального періоду релаксуючим є перехід на звичайний спосіб життя.

У вихідні і дні відпустки, у вільний від роботи час людина повинна жити у суворому узгодженні зі своєю натурою, компенсуючи тим самим примусовий відхід від цього принципу в робочий час дня, тижня і року.

Якщо робота сидяча, у вільний від неї час потрібно багато рухатися. Відпустка повинна додавати того, чого людина була позбавлена в місяці праці. Людина холеричного темпераменту, чия робота протікає за канцелярським столом, від'їздить за місто, йде в гори, живе у вихідні дні в узгодженні зі своєю холеричною сутністю. Вона грає у футбол, у хокей, в інші рухливі ігри. Якщо в робочий час основне навантаження припадає на очі, то у вільний час їх бережуть; якщо в робочий час основне навантаження лягає на руки, то у вільний час -- на ноги. Той, хто працює з людьми, відпустку проводить на природі.

Спосіб життя має основу -- життя в межах однієї доби. Людина ніби народжується вранці, і це весна дня. День-літо, вечір-осінь, ніч-зима. І доба повинна бути спланована, організована, як рік життя. В ній повинно бути все: праця і відпочинок, потрібне і бажане ("треба" і "хочу"); повсякденне і святкове, гнів і любов. У ній не повинно бути лише нудьги, втрати часу. Втрачаючи добу або навіть її невелику частинку, ми втрачаємо частинку життя.

Плануючи свій спосіб життя, намагаючись зробити його валеогенним (здоровотворчим), людина повинна узгоджувати його зі своєю натурою, з природними ритмами, усвідомленим відношенням до всього, що відбувається у ній самій і навколо неї. Зазначимо це як першу умову формування здорового способу життя.

Виходячи з порад спеціалістів із проблем формування здорового способу життя, сформулюємо другу умову: висока рухова активність без примусу. Навіть 30 хв. щоденної фізичної активності підвищують життєздатність, підсилюють компенсаторні можливості організму, збільшують його захисні сили. Це може бути і оздоровчий біг, і велотуризм, і гімнастичні вправи, і прогулянки на лижах, і плавання. Але слід пам'ятати, що ефективність оздоровчих заходів залежить від індивідуального вибору і дозування навантажень, які можуть завдати шкоди здоров'ю, особливо коли мова йде про немолодий вік і не дуже здорову людину.

Третя умова полягає у збалансованому харчуванні. Організація такого харчування передбачає прийом великої кількості овочів, фруктів і клітковини, зменшення у раціоні тваринних жирів, борошняного і солодкого, а при надмірній вазі і повну відмову від них. Поєднання малої рухливості з переїданням веде до надлишкової маси і передчасного руйнування організму.

Відмова від шкідливих звичок може бути четвертою умовою формування основ здорового способу життя. Багато людей витрачають своє здоров'я задарма, не задумуючись про наслідки. Однією з найбільш розповсюджених звичок є куріння. За даними вчених, третина онкологічних захворювань безпосередньо пов'язана з курінням. Вживання алкоголю, наркотичних речовин також є величезною перепоною на шляху до здоров'я людини, часом призводить до повної його втрати.

П'ятою умовою можна назвати сприятливий психологічний клімат у мікро- і макросоціальному оточенні. Реалізація цієї умови передбачає створення в сім'ї, робочому колективі (мікросоціальне оточення), в суспільстві (макросоціальне оточення) відносин між людьми, в яких домінує чуйність, великодушність, співчуття, милосердя, доброзичливість, привітність, повага, порядність, інтелігентність і ряд інших якостей, які б створювали позитивний психологічний настрій у кожної людини.

Крім перерахованих умов можна назвати і такі сильні оздоровчі впливи, як загартовування, харчові "вихідні" і "голодування", лікувальний масаж та ін.

Література

Агаджанян Н.А. Человек и биосфера (медико-биологические аспекты).- М. Знание, 1987.

Амосов Н.М. Раздумья о здоровье.- М.: ФиС, 1991.

Андреев Ю.А. Три кита здоровья.-М.:ФиС, 1991.

Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - С.-Птб.:Петрополис,1992. - 124 с.

Бабин І.І., Царенко А.В., Черняк В.М., Яцук Г.Ф. Пізнай себе. Матеріали до курсу "Валеологія".- Тернопіль: ТДПІУО, ТОШО, 2002.-232с.

Бальсевич В.К., Запорожнов В.А. Физическая активность человеках Киев: Здоровье, 1987.-224 с.

Баранов В.М. В мире оздоровительной физкультуры.- К.: Здоровье, 1991.-133 с.

Беляев B.C. Здоровье, экология, спорт.- М., 1990.

Братусь Б.С. Аномалии личности.- М.:Мысль, 1998.

Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье.- М.:ФиС, 1990.

Брэг П. Чудо голодания.- М: ФиС, 1992.

Будыко М.И. Глобальная экология.-М.:Мысль, 1977.

. Будыко М.И. Эволюция биосферы.- Л.: Гидрометеоиздат, 1984.

Будыко М.й. Человечество и биосфера в конце XX века: Научное и социальное значение деятельности В.И.Вернадского.- Л.:Наука, Ленинградское отделение, 1989.

Булич Э.Г. Как повысить умственную работоспособность студента. - К,:Вища школа, 1989.- 55 с.

Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навч.посібник.-К.:ІЗМН, 1997.

Василюк Ф.Е. Психология переживания.-М., 1984.

Васильєв В.Н. Здоровье и стресс.-М.: Знание, 1991.0 158 с.

Виноградов П. А. Физическая культура и здоровый образ жизни.-М., 1991.

Войтенко В.П. Здоровье здоровых: Введение в санологию. - К:Здоров'я,1991. - 245 с.

Гурвич М. Как быть здоровым.-М.:ФиС, 1991.

Доскин В.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма.-М.:Медицина,1987.

Душанин С.А., Иващенко Л.Я., Пирогова Е.А. Тренировочные программы для здоровья. - Киев:Здоров'я,1985. - 32с.

Душанін С.А., Пірогова О.Я., Іваненко Л.Я. Оздоровчий біг. - К.:Здоров'я, 1982. - 128с.

Иващенко Л.Я., Круцевич Т.Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. - К.:УТУФВС, 1994. - 126с.

Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. - К.:Здоров'я,1988. - 156с.

Казначеев В.П. Биосистема и адаптация.- Нововсибирск, 1983.

Касиль Г.И. Внутренняя среда организма.-М.:Наука, 1983.-227 с.

Колбанов В.А., Зайцев Г.К. Валеология в школе..- СПб., 1994.

Коробков А.В, Движение и здоровье.-М., 1988.

Лаптев АЛ. Береги здоровье смолоду.- М.: Медицина, 1988.

Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. - К.:Здоровье,1989. - 136м.

Латенков В.П., Губина Г.Д. Биоритмы и алкоголь.- Новосибирск, 1987.

Леонтьев А.Н. Потребность, мотивы и сознание.- М.:Мысль, 1980.

Лисицин Ю.П., Сахно А.В. Здоровье человека - социальная ценнность. М., 1988.

Лисицин Ю.П., Сидоров П.И. Алкоголизм .-М. Медицина, 1990.

Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков.- Л., 1983.

Лунгквист А. Питание для спортсменов.- СПб., 1995.

Мерод А. Спорт и питание.- СПб., 1992. 40. Муравов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. К.-1991.

41. Нойберт Р. Новая книга о супружестве. Проблемы брака в настоящем и будущем.-М.,1997.

42. Основы валеологии. В трех книгах /Под общей редакцией академика В.П. Петленко.- К.:Олимпийская литература. 1998.- Т.1 .-444с., Т.2.-1999.-351 с, ТЗ.-1990.-447 с.

43.Питание в системе подготовки спортсмена / Под ред. В.Смульского, В.Моногарова, М.Булатовой.- К.: Олимпийская литература, 1996.

44. Паффенбергер Р.,Ольсен Э. Здоровый образ жизни. - К.:Олимпийская литература,1999. - 320с.

45. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. - К.:Здоровье,1986. - 148с.

46.Селье Г. Очерки об адартационном синдроме.-М., 1960.

47.Селье Г. Стресс без дистресса- М, 1979.

48.Семенов Н.С. Происхождение семьи и брака.-М.:Мысль, 1974.

49.Смирнов Н.С. Валеология.- М., 1995.

50. Сузарев А.Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. - М.:Медицина,1991. - 430с.

51.Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности.- К:Олимпийская литература, 1997.-504 с.

52. Управлять здоровьем смолоду. - К.:Молодь,1985. - 112с.

53.Физическая культура и здоровье / Под ред. В.В.Пономаревой.-М.: ГОУ ВУНМЦ, 2001.-352 с.

54.Физическая культура - основа здорового образа жизни / Под общ.ред.Н.В.Барышевой.-Самара, 1996.

55.Формм Э. Искуство любви. Исследование природы любви.- Минск, 1990.

56.Харчев А.Г., Маяковский М.С. Современная семья и ее проблемы.-М., 1978.-192 с.

57. Цимбал Н.М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров'я. Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: "Навчальна книга - Богдан", 2000.-168 с.

58.Эвенштейн З.М. Популярная диетология.- М.: Экономика, 1990.

59. Язловецький В.С., Поярков В.О., Івасюта Ю.М. Формування валеологічних знань та навичок здоров'я в учнів на уроках фізкультури. - Кіровоград, 1995. - 150с.