Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат

на тему:

"Теоретико-методичні підходи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі”

Київ 2011 р.

Територіальна організація торговельного обслуговування - це процес просторово-ієрархічної локалізації закладів торгівлі у взаємозв'язку з розселенням, соціальними, економічними, природними, технологічними та іншими факторами і структурами управління, які виконують конкретні функції в суспільному відтворенні.

Дослідження регіональних відмінностей у рівнях розвитку закладів торгівлі, їх типах і видах, обсягах торговельного обслуговування, структурі товарообороту полягає у визначенні закономірностей, принципів і факторів організації торгівлі, формуванні регіональних територіальних торговельних систем і її елементів.

Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки і трансформаційних процесах, які стосуються всієї економічної системи країни та її адміністративних одиниць, втратили чинність наступні закономірності, що діяли при командно-адміністративній системі господарювання: рівномірність, планомірність, пропорційність, гармонійність. Також впродовж економічної кризи не спостерігалось і не підтверджувалося статистичними даними вдосконалення структури товарообороту (до 2011 р.), випереджаючі темпи зростання його у сільській місцевості та мінімізація витрат часу на купівлю товарів (або територіальна доступність закладів і підприємств), вирівнювання регіональних рівнів торговельного обслуговування населення.

Сучасні закономірності територіальної організації торгівлі обумовлюються дією законів вартості, конкуренції, концентрації, а конкурентоспроможність товару стає головним фактором розвитку і розміщення торгівлі. В сучасних умовах зросло значення таких закономірностей як комплексності у торговельному обслуговуванні, концентрації торговельних підприємств різних форм і видів на конкретній території, поєднанні підприємств торгівлі з іншими дозвільницькими, тематичними, культурними закладами.

Отже, можна констатувати що на сучасному етапі розвитку торгівлі в Україні об`єктивними закономірностями розвитку торговельної сфери є:

1. Залежність рівня торговельного обслуговування від економічного рівня розвитку регіону.

2. Зростання регіональних обсягів товарообороту як взагалі, так і на душу населення.

3. Зростання значення ринків у торговельному обслуговуванні населення.

4. Комплексна концентрація торговельних підприємств різних видів на конкретній території.

5. Поєднання офіційно фіксованих зон обслуговування із зонами, що формуються.

6. Підвищення ролі міст у торговельному обслуговуванні населення країни, і в першу чергу м. Києва.

7. Збільшення території торговельних майданчиків та ринків і погіршення санітарних умов продажу товарів широкого вжитку.

Дія об'єктивних закономірностей у практичній торговельній діяльності реалізується через низку принципів розміщення підприємств. Принципи територіальної організації торгівлі можна поділити на загальні і специфічні.

Перші відображають ефективність територіальної організації:

· територіальної доступності:

· оптимальності, що забезпечує ефективність торговельної діяльності;

· комплексного розвитку об'єктів;

· рівномірного розміщення однотипних закладів і спеціалізованих підприємств на території населеного пункту відповідно до щільності населення;

· концентрації підприємств, відповідно до якої, комплексні підприємства з більш широким асортиментом товарів і послуг мають такий радіус дії, який охоплює зони дрібніших і менш спеціалізованих закладів, що дає змогу казати про утворення декілька рівнів або ступенів концентрації торговельної мережі;

· територіальної ієрархії об'єктів при їх локалізації.

Другі відображають особливості надання торговельних послуг населенню і обумовлюються специфікою попиту і умовами продажу певних товарів.

На розміщення підприємств торговельної сфери впливають чинники двох рівнів: макро- і мікрорівня. Основними факторами макрорівня, на нашу думку, виступають демографічні та економічні, які формують розмір та розвиток ринків збуту товарів і послуг, кількість та якість трудових ресурсів, платоспроможний попит, умови проживання, податкова політика та стимулювання економічного розвитку. Основними чинниками мікрорівня, як правило, є: близькість до житлових масивів; вартість земельної ділянки та будівництва; місцезнаходження конкурентів; транспортні розв`язки тощо.

В регіональних дослідженнях досить гостро постає питання комплексної оцінки впливу факторів розвитку і функціонування внутрішньої торгівлі. Вирішення цих питань можливе за допомогою методу факторного аналізу. Він дозволяє звести множину часткових показників до декількох найсуттєвіших факторів, а також встановити рівень їх навантаженості. Слід відзначити, що особливістю факторного аналізу є розподіл факторів на загальні, тобто такі, що містять декілька високих навантажень показників, і характерні, що містять по одному навантаженню. Такий підхід дає достовірні результати, однак через складність розрахунків застосовується переважно на ЕОМ (пакет програм Statistica 6.0 (Statsoft, Inc.). Отже, факторний аналіз встановлює серед групи факторів найвпливовіші і найсуттєвіші для даної території.

Для інтегральної оцінки впливу факторів також використовується метод кластерного аналізу. Його математичний апарат також досить складний і потребує реалізації на ЕОМ. За його допомогою можна виділити групи (кластери) торговельних районів, подібних за характером та інтенсивністю розвитку регіональних факторів, процесів і явищ. Таке групування дозволяє провести типізацію і районування регіонів за характером розвитку внутрішньої торгівлі, сприяє визначенню її функціонально-територіальної структури.

Важливою складовою аналізу системи внутрішньої торгівлі, як вже зазначалось, є метод графів. Під графом ми розуміємо певну геометричну фігуру, які складається з окремих точок простору (населених пунктів, промислових підприємств тощо), об'єднаних у систему лінійними відрізками (транспортними комунікаціями, господарськими зв'язками). Граф характеризує розміщення у просторі певних точок, а також відстані між ними. Взагалі застосування графів сприяє аналізу функціонально-територіальної структури, виділенню окремих її елементів лінійного і точкового характеру. Побудова графу формує опорний каркас територіальної структури внутрішньої торгівлі.

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі моделюється у вигляді зв'язаного графу планерного типу (G). Його елементи задаються вершинами графу (V), а зв'язки з переміщення людей, речовини, енергії та інформації - ребрами графу (Е). Існує безліч топологічних мір, що характеризують різні форми територіальної структури графу, кожна з яких описується певними параметрами і показниками. Однак, універсальна і загальна класифікація теоретико-графових мір структури опорного каркасу внутрішньої тогрівлі ще не сформувалась. В нашому дослідженні ми зупинимося лише на аналізі найбільш поширених показників, що моделюються графами - міри центральності, міри зв'язаності та міри форми.

Міри центральності (доступності) характеризують значимість окремого елемента торговельного комплексу в його територіальній структурі та визначаються множиною співвідношень між вершинами графу. До мір центральності належать декілька показників, з яких в роботі розраховується індекс оптимальної зв'язаності вершини і показник ступеня центральності.

регіональний внутрішня торгівля товарооборот

Індекс оптимальної зв'язаності (доступності) S_i характеризує позиційне розташування і міру центральності торговельних заколадів між собою та по відношенню до центру системи. Розв'язок задачі побудовано на встановленні матриці найкоротших відстаней між парами вершин графу і розрахунках індексу доступності за формулою:

, де

S_i - індекс доступності (оптимальної зв'язаності), n - загальна кількість міст, R_ij - найкоротша відстань між парами вершин і та j. Чим нижче показник S_i - тим вище роль елемента графу в системі торговельних закладів. Центральним являється елемент з мінімальним значенням індексу оптимальної зв'язаності.

Показник ступеня центральності (Z_i) вказує на відносне положення вершини V_i в ієрархічному ряді вершин G і визначається за формулою:

де

Z_{i -} показник ступеня центральності, S_i - індекс оптимальної зв'язаності і вершини графу, S_min - мінімальне значення індексу оптимальної зв'язаності серед об'єктів, що включені в дослідження, S_max - максимальне значення індексу оптимальної зв'язаності серед об'єктів, що включені в дослідження. Значення показника Z_i зростає в міру віддалення від центру графу.

Міри форми графу вимірюють взаємовідношення і взаєморозташування елементів торговельного комплексу на множині відносин між ребрами графу. Найбільш характерним параметром є показник форми (р). Його розрахунок нерозривно пов'язаний із визначенням діаметру графу (д). Останній являє собою топологічну довжину графу, яка дорівнює числу ребер в найкоротшому ланцюгу, що з'єднує дві найвіддаленіші одне від одного вершини. Показник форми (р) таким чином розраховується як співвідношення загальної довжини ребер (Е) графа (G) до його діаметра (д):

Значення (р) зростає у послідовності переходу від деревовидного графу до поліциклічного. Його підвищення трактується, як покращення зв'язаності і посилення оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі, усунення диспропорції транзиту людей, речовини, енергії, інформації.

Міра зв'язаності описує сумарний взаємовплив торговельних підприємств території і показує, наскільки граф насичений контактами (ребрами). Вона визначається, як множина відносин між вершинами і ребрами графу. В найбільшій мірі цей показник відтворює в-індекс. Він характеризує середнє число ребер (Е), що припадає на одну вершину (V):

Чим більше ребер зв'язують одну і ту ж кількість вершин, тим більше циклів в графі, тим складніше структура і вище зв'язаність. Значення в-індексу змінюється від 0 до 3. Якщо в-індекс менше 1, то ми маємо справу із незв'язаним і деревовидним графом, якщо в=1 - з моноциклічним графом, в>1 - з поліциклічним графом.

Для оцінки системи розташування підприємств внутрішньої торгівлі і характеру розподілу елементів функціонально-територіальної структури доцільно застосовувати методи "найближчого сусідства". Метод найближчого сусідства дає найзагальніше уявлення про конфігурацію територіальної структури внутрішньої торгівлі і характеризує рівень скупченості об'єктів на основі досліджень найкоротших відстаней між ними. При цьому розподіл характеризується формулою:

де R_п - статистика розподілу, D - середня відстань між найближчими сусідами, А - площа території дослідження, N - кількість центрів досліджуваної системи. При скупченому розміщенні статистика розподілу дорівнює 0, при рівномірному - 2,15, при випадковому - 1,0.

Одним із перспективних методів оцінки регіонального розвитку внутрішньої торгівлі є регресійний аналіз, який розробляється для побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Залишки просторової регресії свідчать про відхилення від загальних закономірностей поширення досліджуваних явищ (трендів) і наводять дані про локалізацію їх екстремальних значень. Таким чином розрахунки трендів і залишків просторової регресії з подальшим їх картографуванням (прив'язкою до території) наводить інформацію про значні відхилення від збалансованого розвитку конкретних територій на тлі загальних закономірностей поширення явища.

Для дослідження якісних аспектів розвитку системи внутрішньої торгівлі ефективно застосовувати метод побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Математичні розрахунки трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії доволі складні, для їх реалізації використовується обробка даних на ЕОМ (пакет програм StatGrafics). Трендові поверхні визначають особливості розвитку явища та території, загальні тенденції його просторової локалізації і поширення, напрямки зміни інтенсивності і густоти. Якщо від фактичної статистичної поверхні відняти трендову, то в результаті ми одержимо поверхню залишків просторової регресії. У "рельєфі" цієї поверхні спостерігатимуться "підвищення" і "впадини", тому що окремі точки трендових поверхонь лежать вище, ніж відповідні точки статистичної поверхні і навпаки. Це свідчить про відхилення фактичних показників від загальних трендових значень, а отже про існування додаткових неврахованих факторів підвищення чи пониження рівня розвитку явища. Виявити ці відхилення і встановити їх причини - важливе завдання регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі.

Для встановлення рівня тісноти зв'язків між окремими елементами функціонально-компонентної та функціонально-територіальної структури внутрішньої торгівлі доцільно використовувати метод кореляційного аналізу. Найбільш ефективним методом є обчислення показника параметричної кореляції:

де r - коефіцієнт параметричної кореляції, x_i - значення першого явища при і-му (i=1,2,…,n) спостереженні, y_i - значення другого явища при і-му спостереженні, x,y - середні значення першого і другого явища, у_x, у_y - середнє квадратичне відхилення відповідно першого і другого показника ряду спостережень. При коефіцієнті кореляції r=0,8-0,9 між явищами існує тісний прямий взаємозв'язок, при r=0,3-0,8 - середній, при r=0-0,3 явища між собою не пов'язані. Якщо коефіцієнт кореляції від'ємний, між явищами існує обернений взаємозв'язок певної тісноти.

Для перевірки впливу раніше визначених факторів розвитку і розміщення торговельних закладів та їх роботи доцільно розрахувати коефіцієнти парної кореляції:

· між кількістю закладів торгівлі та чисельністю населення;

· між кількістю закладів торгівлі, що здійснюють торгівлю автотранспортними засобами та доходами населення;

· між кількістю торговельних закладів, що здійснюють торгівлю медикаментами та показниками смертності населення;

· між кількістю міського населення та чисельністю діючих ринків з продажу споживчих товарів.

Аналіз територіальної структури торговельного обслуговування або розміщення торговельних закладів, товарообороту та споживання продовольчих і непродовольчих товарів населенням проводиться шляхом математично-статистичної обробки відповідних територіальних рядів статистичних показників.

Для характеристики рівномірності розподілу аналізуємих величин по регіонам можна використати криву Лоренца и коефіцієнт Джині.

За величиною загального обсягу товарообороту на душу населення

(а також обсягів товарообороту продовольчих і непродовольчих товарів на одну особу) регіонів доцільно проаналізувати відхилення від загальнонаціонального показника за 2006 р. і побудувати або стовпчикові діаграми або "радарні" діаграми.

Для характеристики частки торгівлі регіону або області можна застосувати коефіцієнт локалізації, який визначається за формулою:

К = Тр. / ВРП р: Т кр. / ВРП кр.,

де К - коефіцієнт локалізації торгівлі в районі;

Т р. - обсяг товарообороту району;

Т кр. - обсяг товарообороту країни;

ВРП р. - валовий регіональний продукт району;

ВРП кр. - валовий регіональний продукт країни.

Чим вище концентрація або локалізація торгівлі в регіоні, тим більше буде значення коефіцієнту К. Якщо К більше 1, то локалізація галузі в регіоні перевищує середню частку цієї галузі в валовому продукті країни.

Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик розвитку окремих територій, де за базу приймаються середні показники по країні (району), дозволяє робити широкі порівняння і узагальнення щодо функціональної структури території. Індекс рівня порайонної спеціалізації торгівлі - це відношення питомої ваги торгівлі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

, де

S_i^r - індекс рівня районної спеціалізації і-ї торговельної галузі (і = 1, 2, 3, … m) в r-му районі;

P_i^r - обсяг товарооброту і-ї галузі в r-му районі;

P^r - загальний обсяг товарооброту в r-му районі (r = 1, 2, 3, … n);

P_i - обсяги товарообороту в і-й галузі в цілому; Р - обсяг товарообороту всієї продукції в цілому. За умови S_i^r 1, галузь господарства відноситься до спеціалізації певної території.

При аналізі сформованості територіальної структури внутрішньої торгівлі необхідно використовувати коефіцієнт територіальної концентрації, який розраховується за формулою:

,

де К_к - коефіцієнт територіальної концентрації господарства, Е_і - показник розвитку галузі господарства на і-й території, Е - сукупний показник розвитку галузі господарства на всій території, Т_і - площа і-ї території, Т - загальна площа. За цим показником встановлюється рівень концентрації господарської діяльності, що свідчить про інтенсивність, характер освоєності та можливості подальшого розвитку внутрішньої торгівлі окремих регіонів.

При оцінці рівня сформованості системи внутрішньої торгівлі певної території досить часто застосовують показники галузевої рівномірності та однорідності. Для обчислення рівня рівномірності галузевої структури товарообороту застосовують нормований коефіцієнт варіації U_r:

де U_r - коефіцієнт товарної різноманітності товарообороту, X_ir - питома вага і-ї товару в r-му регіоні, X_r - середня питома вага товару, n - кількість проданих товарів територій. Показник U_r визначається як частка стандартного відхилення (S_r) та середньої питомої ваги товарів і приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення U_r, тим менш рівномірна товарна структура товарообороту регіону. Якщо розбити область значень U_r, від 0 до 1 на декілька напівсегментів, то значення першого з них (0 - 0,2) можна вважати високим рівнем рівномірності, другого (0,2 - 0,4) - середнім рівнем. Якщо U_r лежить в межах напівсегменту [0,4 - 0,6), то має місце низький рівень рівномірності, в напівсегменті (0,6 - 0,8) склався середній, а від 0,8 до 1 - високий рівень нерівномірності. Інтерпретація даного показника полягає в тому, що високий рівень нерівномірності складається в регіонах надмірного, гіпертрофованого розвитку одного, або декількох видів діяльності.

Для визначення рівня галузевої різноманітності застосовується показник ентропійної міри (R):

, (1.14)

де R - коефіцієнт галузевої різноманітності, Р_і - питома вага і-ї галузі торгівлі в регіоні, n - кількість галузей. Показник R приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення R, тим вище рівень різноманітності. Якщо розглядати значення коефіцієнта різноманітності, що були виділені для попередньої формули, то його значення R в першому з них свідчить про високий рівень однорідності, у другому - про середній, в третьому склався низький рівень однорідності і різноманітності, в четвертому - середній, а в п'ятому - високий рівень різноманітності. Інтерпретація цього показника полягає в тому, що території високої галузевої різноманітності товарооботу мають оптимальний набір закладів як продовольчого, так і непродовольчого торговельного обслуговування, є більш багатогранними щодо своєї діяльності, виконують функції торговельного обслуговування населення інших територій та регіонів. Навпаки, регіони з однорідною структурою потребують стимулювання нових видів діяльності та розширення чисельності спеціалізованих закладів торгівлі.

На завершення, слід сказати декілька слів про коефіцієнт концентрації товарообігу. Він є основним інтегральним показником, що визначає особливості територіальної структури внутрішньої торгівлі. За його допомогою встановлюються внутрішньорегіональні відхилення в розвитку торгівлі та виявляються окремі регіональні диспропорції. По суті він являє собою частку питомої ваги показників роздрібного товарообороту і питомої ваги населення території.

Розглядаючи коефіцієнт концентрації товарообігу, який є основним інтегральним показником, що визначає особливості територіальної структури внутрішньої торгівлі, а також свідчить про внутрішньорегіональні відхилення у територіальному розвитку торгівлі та вказує на окремі регіональні диспропорції, можна зазначити наступне.

На його основі нами було встановлено, що за останні 25 років територіальна структура внутрішньої торгівлі України пережила суттєві зміни (табл. 1). Перш за все, за цей період відбулось глибоке розшарування регіонів України за показником територіальної концентрації торгівлі.

Таблиця 1. Динаміка коефіцієнту концентрації товарообігу України за регіонами

У більшості депресивних, аграрних районів півночі, центру і заходу нашої держави Ккт постійно знижується і не перевищує 0,75 (Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Сумська, Рівненська, Івано-Франківська області). Натомість, промислово розвинені регіони (Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Харківська, Львівська області) характеризуються високими показниками коефіцієнта локалізації товарообороту, а в Закарпатській області також відбувається його постійне зростання. Майже вдвічі зросли показники Ккт в м. Києві. На решті територій відбувається їх незначне коливання в напрямку зменшення.

Це свідчить про те, що за останні роки відбулась глибока диференціація рівня торговельного обслуговування між урбанізованими територіями і сільською місцевістю, між північними, західними, центральними і східними територіями, які мають різний господарський потенціал та фактори територіальної організації. Прискорений розвиток торгівлі має місце переважно у великих і надвеликих містах. У середніх та малих містах і, особливо, у сільській місцевості відбулось різке скорочення кількості торговельних об'єктів, істотно знизивши територіальну доступність торговельних послуг для населення.

По регіонах України існують суттєві відмінності у розмірах середньодушового товарообороту. Максимальні відмінності між значеннями цього показника складають 4,6 раз. Особливо низький товарооборот в розрахунку на одну особу спостерігається в Тернопільській, Луганській, Івано-Франківській, Черкаській, Вінницькій, Рівненській, Хмельницькій та Житомирській областях, де відхилення від середньо національного показника по Україні становлять, відповідно, 56,2, 56,6, 59,0, 63,0, 63,0, 65,2, 66,0, 66.0%%. Сприятлива ситуація склалась у Дніпропетровській, Харківській, Одеській областях та мм. Києві та Севастополі, а також, (можна вважати за величиною відхилення, що коливається у межах 3-3,7%%) у Запорізькій та Львівській областях. Решта регіонів України мають недостатній рівень розвитку внутрішньої торгівлі.

З огляду на окреслені вище тенденції, в сучасній територіальній структурі внутрішньої торгівлі України доцільно виділити чотири регіональні угруповання:

· Регіони з високим рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Київська з м. Києвом, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Львівська і Закарпатська області). Коефіцієнт концентрації товарообороту в них змінюється від 0,9 до 2. Це переважно території з високим рівнем урбанізації, розвитком промислового виробництва (Львівщина, Придніпров'я) і соціального комплексу (Київська, Харківська області), в яких знаходиться 29,3% всіх торговельних підприємств України та сконцентровано понад 30% їх роздрібного товарообороту. Вони мають специфічну структуру зайнятості населення і високий рівень доходів, що також позитивно впливає на показники розвитку торговельної діяльності. Закарпатська область потрапила до цієї групи через близькість до західного кордону України, розвиток багатосторонніх економічних відносин із східноєвропейськими державами, прикордонної торгівлі, а також через високий потенціал рекреаційної сфери.

· Регіони із середнім рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (АР Крим, Херсонська, Полтавська, Волинська, Миколаївська, Чернівецька і Кіровоградська області) отримали показники від 0,7 до 0,9 завдяки впливу цілої низки факторів. Перш за все, більшість з них мають значну мережу рекреаційно-туристичних закладів, що забезпечує зростання чисельності населення їх в літні місяці "пік" і сприяє збільшенню частки закупівель товарів літнього пляжно-купального асортименту та продовольства, особливо, овочів й фруктів.

Також ці області мають достатньо значний потенціал промислового комплексу і високу концентрацію населення, особливо навколо обласних центрів.

· В регіонах із низьким рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Житомирська, Рівненська, Сумська, Чернігівська, Черкаська, Вінницька, Хмельницька), останнім часом особливо стрімко проходили процеси скорочення роздрібного товарообороту та кількості торговельних підприємств. Переважно це відбулось за рахунок масового скорочення стаціонарних підприємств торгівлі, розвитку вуличної і пересувної форм, які, в переважній більшості, офіційно не зареєстровані. Це області з доволі низьким рівнем урбанізації, переважним розвитком аграрного сектору та значними показниками природного скорочення населення. Все це істотно знизило їх торговельний потенціал.

· Мінімальними показниками розвитку внутрішньої торгівлі в Україні відрізняються Луганська, Івано-Франківська і Тернопільська області. Окрім першої, це переважно аграрні області, в яких спостерігається найвища частка сільського населення, низька промислова освоєність території і найнижчий рівень доходів. Скорочення кількості закладів торгівлі і громадського харчування, а також обсягів роздрібного товарообороту набуло в цих областях максимального рівня.

Для визначення перспективних можливостей розвитку територіальної структури внутрішньої торгівлі України нами було побудовано поле потенціалу роздрібного товарообороту. Встановлено, що в Україні останнім часом відбувається сформування декількох полюсів росту торговельного потенціалу. Так, у впродовж 2007-2010 рр. швидкими темпами відбувалося формування Київського, Донецького та Львівського, які охоплювали своїм впливом переважну більшість території держави. Впродовж 2007-2010 рр. почалось формування ще трьох полюсів, а саме: Дніпропетровського, Харківського та Одеського, Закарпатського

Ізолінії підвищеного потенціалу, сформованого у столиці, розповсюджуються на території північних і центральних областей України. Харківський і Донецький вузли поширюють свій вплив на східні регіони, а Львівський і Закарпатській - на західні. Однак останній з них є малопотужним і відіграє переважно місцеве значення. На території південних областей України суттєвий вплив за останні роки здійснює Одеса, потенціал якої значно збільшився й проявляється на тлі загальних низьких показників причорноморських регіонів.

З моделі поля потенціалів видно, що в майбутньому можна очікувати зростання значення Київського, Харківського, Дніпропетровського і Одеського полюсів росту, які охоплюватимуть своїм впливом основну частину території України. Їх розвиток призведе до подальшого зростання територіального потенціалу роздрібного товарообороту Запорізької Полтавської, областей Поділля, Київського Придніпров'я. Також можна очікувати зростання товарообороту в Карпатських областях України, що обумовлюється розвитком прикордонної торгівлі, транспортними коридорами, значною рекреаційно-туристичною інфраструктурою.

На завершення, розглянемо основні територіальні диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України за допомогою побудованої поверхні залишків просторової регресії. Вона являє собою різницю між статистичною і трендовою поверхнями явища. На трендовій поверхні відображено загальні тенденції просторового розвитку роздрібного товарообороту України, на залишковій - різницю із статистичною. Остання виступає основою для розробки оптимізаційних моделей розвитку явища.

Так, на територіях, які мають від'ємні відхилення від трендів (ізолінії позначені пунктиром) спостерігається недостатній рівень розвитку підприємств внутрішньої торгівлі. Обсяги їх роздрібного товарообороту не забезпечують всіх потреб місцевого населення. Території, що знаходяться біля нульової ізолінії (виділена жирним пунктиром) визначаються оптимальними показниками розвитку торгівлі. І, нарешті, високі додатні показники залишків просторової регресії в м. Києві та Київській області, на Львівщині, Донеччині, Дніпропетровщині свідчать про найвищий рівень роздрібного товарообороту, який задовольняє потреби не лише місцевих мешканців, але притягує до себе маятникових мігрантів з інших регіонів України.

Модель залишків просторової регресії має глибоке пізнавальне значення. На її основі можна розробити прогнози оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі України, користуючись показниками відхилень статистичної і трендової поверхонь у кожному конкретному випадку.

Наведені диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України зумовлюють необхідність ефективного державного втручання до процесів формування її територіальної структури. Його метою має бути створення раціональної територіальної організації торгівлі (усунення регіональних диспропорцій між містом і селом, між депресивними та господарсько-розвиненими регіонами).

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru

1. Аттокурова Н.С. Организация розничной торговой сети по продаже непродовольственных товаров (Автореф.). - К., 2007. - 17 с.

2. Дорошенко В.І. Суспільно-географічні проблеми розвитку і розміщення торгівлі в Україні // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України: міжнародна науково-практична конференція, К., Знання, 2009. Ч.5. - 93 с. - С.58-61.

3. Зюзгин В.А. Вопросы территориального планирования в торговле (Автореф). - М., 2010. - 24 с.

4. Леонов П.А. Развитие и совершенствование торговли в городах Донбасса. - К., 2007. - 26 с. (Автореф.).

5. Лихникевич И.П. Анализ влияния социально-экономических факторов на объем розничного товарооборота. Лекция / м., 2009. - 17 с.

6. Місюкевич В.І. Особливості територіального розміщення роздрібної торговельної мережі споживчої кооперації на селі // Регіональні перспективи, №1 (8), березень 2010. - С.50-51.

7. Сорока И.В. Проблемы торговли Донецкой области в контексте национальной экономики // Регіональні перспективи №1 (4), березень 2010. - С.51-54.

8. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2000. - 223 с. - С.175-178.

9. Статистичний збірник "Роздрібна торгівля України у 2000-2007 роках”/ Державний комітет статистики України - К., 2008. - 295 с.

10. Торгово-промышленный комплекс: региональный аспект / В.П. Воронин и др. - Воронеж, 2004. - 168 с.

11. Пахомов В.І. Оптимізація структури і розміщення роздрібної торгівельної мережі в найбільших містах. - К., 2003. - 18с. (Автореф.).

12. Яснюк Тамара Старопромислові регіони України // Регион, № 1, 2006. - С.12-16.