Збірний ЗБ т.мЗ

18,7

3533,8

- 18,1

4628,1

18,1

5466

17,4

497476

27,5

8313,5

Бетонн т.мЗ

6,3

459,2

7,8

768,5

-7,6

831,2

10,3

1200,4

7,8

998,3

Бетоннні вироби т.мЗ

4,8

494,1

3,5

447,7

3,5

484,8

5,1

695,9

6,4

1054,4

Сітки шт.

9318

64,9

10915

157,2

10710

239,5

10630

182,7

3570

74,1

Пісчано-грв.суміш т.мЗ

35,2

31,8

35,7

38,1

44,8

3.3 Оцінка конкурентоспроможності організації на основі визначення конкурентоспроможності товару

Конкурентоспроможність окремого товару (послуги) визначається як його перевага у порівнянні з яким-небудь іншим то варом (аналогічним за призначенням чи його замінником) при вирішенні потенційним покупцем його проблем. Тобто це ступінь відповідності товару на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо [2;с228].

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні.

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання. Технічні параметри поділяються на параметри призначення, ергономічні та естетичні параметри.

Параметри призначення характеризують області використання продукції та функції, котрі вона покликана виконувати. За ними можна судити про корисний ефект, що досягається за допомогою використання даної продукції в конкретних умовах споживання.

Параметри призначення можна розділити на:

класифікаційні параметри, що характеризують належність продукції до певного класу і використовуються для оцінки лише на етапі вибору області застосування продукції та товарів-конкурентІв; вони слугують базою для подальшого аналізу і в подальших розрахунках участі не приймають (наприклад, пасажиро ємність, швидкість обертання);

параметри технічної ефективності, що характеризують прогресивність технічних рішень і використовуються при розробці та виготовленні продукції (продуктивність станка, точність та швидкість роботи вимірювальних приладів);

конструктивні параметри, що характеризують основні проектно-конструкторські рішення (склад виробу, його структура, розміри, вага).

Ергономічні параметри змальовують продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляються у виробничих та життєвих процесах).

Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність (раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції та стабільність товарного вигляду).

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару. Економічні параметри поділяються на одноразові та поточні:

Одноразові витрати являють собою витрати на придбання продукції (ціна продукції), транспортування, митні тарифи та витрати, витрати на наладку, пробний запуск, якщо вони не включені в ціну продукції.

Поточні витрати включають витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу, витрати на пальне та електроенергію, додаткові витрати, пов'язані з доставкою, завантаженням та розвантаженням пального, витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, що необхідні для використання продукції, витрати на ремонт, запасні частини та інші витрати.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами (параметри патентної чистоти, екологічні параметри, параметри безпеки, по яких для даного ринку встановлені обов'язкові діючі вимоги міжнародних, національних стандартів, технічних регламентів, норм, законодавства).

Показники конкурентоспроможності -- це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об'єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Для оцінки конкурентоспроможності товару використовуються :

диференціальний метод;

комплексний метод:

змішаний метод.

Диференціальний метод заснований на використанні одиничних параметрів продукції, що аналізується, бази порівняння та на їх співставленні. Розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності ведеться за формулою [2;c131]:

де - одиничний параметричний показник конкурентоспроможності по і-му параметру

(і =1.2, З, .... );

Рі - величина і-го параметра для продукції, що аналізується;

Р - величина і-го параметра, при якому потреба задовольняється повністю;

п - кількість параметрів.

При оцінці за нормативними показниками одиничний показник приймає лише два значення - 1 або 0. При цьому якщо продукція, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам та стандартам, показник дорівнює 1, коли ні - 0. При оцінці за технічними та економічними параметрами одиничний показник може бути більшим або дорівнювати одиниці, якщо базові значення параметрів встановлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами.

Якщо за базу оцінки приймається аналог товару, розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності проводиться за формулами [2;с233]:

де q -одиничні показники конкурентоспроможності по і-му технічному параметру.

З останніх двох формул вибирають ту, в якій зростанню одиничного показника відповідає підвищення конкурентоспроможності. Якщо технічні параметри не мають кількісної оцінки, для них використовують експертні методи оцінки в балах.

Диференціальний метод дозволяє визначити, досягнутий чи ні рівень конкурентоспроможності, за якими показниками він не досягається, які з параметрів найбільше відрізняються від базових. Але вказаний метод лише констатує факт конкурентоспроможності продукції та наявності в ній недоліків у порівнянні з товаром-конкурентом. Він не враховує вплив вагомості кожного параметра на прихильність покупців при виборі товару.

Комплексний метод заснований на використанні комплексних (групових, інтегральних, узагальнених) показників або співставленні питомих корисних ефектів продукції, яка аналізується.

Групові показники:

Розрахунок групового показника за нормативними показниками проводиться за формулою [2;с233]:

де Інп - груповий показник конкурентоспроможності за нормативними параметрами;

- одиничний показник конкурентоспроможності за і-м нормативним параметром.

Розрахунок групового показника за технічними параметрами (окрім нормативних) проводиться так [2;с234]:

де - груповий показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;

- вагомість і-го параметра в загальному наборі з п технічних параметрів.

Коефіцієнти вагомості показників визначаються експертним шляхом.

Отриманий груповий показник І характеризує ступінь відповідності даного товару існуючій потребі за всім спектром технічних параметрів. Чим він вищий, тим повніше задовольняються потреби споживача.

3. Розрахунок групового показника за економічними показниками здійснюється на основі визначення повних витрат споживача на придбання та використання товару.

Повні витрати споживача визначаються [2;с234]:

де 3 - повні витрати споживача на придбання та використання товару; З - одноразові витрати на придбання продукції;

- середні сумарні витрати на експлуатацію продукції, що відносяться до і-го року її служби;

Т - строк служби;

і - рік.

При цьому [2;с234]:



де С - експлуатаційні витрати за j-ю статтею; п - кількість статтею експлуатаційних витрат.

Розрахунок групового показника за економічними параметрами проводиться за формулою [2;с235]:

де - груповий показник за економічними параметрами ;

З, 30 - повні витрати споживача відповідно до продукції, іцо оцінюється, та прикладу.

Інтегральний показник

Наступним кроком є розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності за формулою [2;с235]:

де К - інтегральний показник конкурентоспроможності продукції, яка вивчається по відношенню до виробу-прикладу.

Показник К відображає різницю між продукцією, яка порівнюється в споживчому ефекті, що приходиться на одиницю витрат споживача на придбання і використання продукції. Якщо К>1, то досліджуваний товар кращий за базу, К=1 - конкурентоспроможність товарів рівна, К<1 - товар поступається базовому.

Змішаний метод являє собою поєднання диференціального та комплексного методів. При змішаному методі оцінки конкурентоспроможності використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, та частина параметрів, розрахованих комплексним методом.

Даний метод визначення конкурентоспроможності товару не є досконалим, оскільки він не враховує важливість споживчих властивостей товару для покупця. До таких факторів можна віднести:

1. Ступінь новизни товару.

2. Символічні фактори, які розглядаються в розрізі суспільних норм (товар надає певного статусу його власнику).

3. Додаткові фактори, які безпосередньо не відносяться до продукту (пропозиція послуг, гарантія, встановлення виробу та його монтаж, можливість ремонту тощо). Отже, добросовісна конкуренція направлена на отримання прибутку не лише за рахунок вдосконалення споживчих якостей продукції, а й шляхом надання більш якісних послуг. На Заході вважають, що підвищення рівня конкурентоспроможності можливе, якщо націлити підприємства на:

o постійне впровадження у виробництво нових, вдосконалених виробів;

o незмінне скорочення всіх видів витрат на виробництво продукції;

o підвищення якісних і споживчих характеристик при зниженні цін на товари, котрі випускаються;

o використання нової технології;

o використання нової техніки;

o розробку нового дизайну товарів;

впровадження нововведень в системі розподілу та збуту. Аналіз конкурентоспроможності товару є недостатнім для формування висновку про конкурентоспроможність організації в цілому, хоча в більшості випадків використовується саме такий підхід. Конкурентоспроможність організації-поняття комплексне, котре має охоплювати не лише сферу якості продукції, що випускається. Такий метод має ще меншу цінність для практичного використання в сучасних умовах господарювання, аніж той, який заснований на теорії ефективної конкуренції. На сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносин необхідне більш глобальне бачення проблеми конкурентоспроможності організації для адекватного висновку про його рівень.

Останнім часом популярності набув метод визначення конкурентоспроможності на основі теорії конкурентних переваг, автором якої є американський вчений М. Портер.

Зовнішня конкурентна перевага - це перевага у властивостях товару, яка створює «цінність для покупця» внаслідок повнішого задоволення його потреби. Ця перевага збільшує «ринкову силу» організації, тому вона зможе змусити ринок підняти ціну продажу вище, ніж пріоритетний конкурент, який не володіє такою перевагою (іноді її називають перевагою в ціні товару). Оцінкою такої сили можна вважати еластичність попиту за ціною [2;с237].

Внутрішня конкурентна перевага -- це перевага організації у витратах виробництва, яка створює «цінність для виробника» внаслідок вищої його продуктивності. Внутрішня перевага забезпечує організації більшу стійкість до зниження ціни продажу, яка нав'язана ринком або конкурентами, та вищу рентабельність [2;с237].

Ці два типи конкурентної переваги, які мають різне походження, часто виявляються несумісними. Вважають, що ці переваги можна виявити під час визначення «ринкової сили» (співвідношення максимальної ціни продаж)' товару конкретної організації й ціни пріоритетного конкурента) та «продуктивності» (співвідношення витрат на одиницю продукції конкретної організації й пріоритетного конкурента). Найскладнішим процесом є встановлення характеру переваги організації порівняно з конкурентами та її оцінка.

Показником потенційних переваг організації можна вважати частку ринку, яка їй належить. Розрахунок частки ринку виконують такими чином [2;с237]:

де Ч*(Ч*) - частка ринку і-ї організації, розрахована за кількістю (загальною вартістю) реалізованої продукції;

Кі і Ці - відповідно кількість і ціна продукції, реалізованої і-ю організацією;

П - обсяг продажу і-ї організації;

п - кількість організацій, які функціонують на цьому ринку.

Для визначення частки ринку необхідна достовірна та повна інформація, яку часто на ринках споживчих товарів розвинутих країн отримують через дилерів і товариства споживачів. Достовірність такої інформації забезпечується завдяки використанню оптичних пристроїв зчитування товарних кодів. Для товарів, які не відносяться до споживчих товарів, таку інформацію можна отримати через маркетингові інформаційні системи.

Якщо продукція має досить високий рівень диференціації, широкий діапазон цін, бажано доповнити розрахунок частки ринку в натуральних вимірниках визначенням ринкової частки у вартісному виразі. Таке доповнення дає змогу визначити найпривабливіший для конкурентів ціновий сегмент ринку. В залежності від того, чому дорівнює співвідношення Чі / Чі визначають, в якому ціновому сегменті працює організація: якщо співвідношення дорівнює 1 і то організація працює в середньому, більше 1 - в низькому, якщо - менше 1 - у високому.

Визначення ринкової ніші, освоєння якої дає можливість організації збільшити сферу свого впливу, здійснюється шляхом порівняння потенціалу ринку 3 обсягом продажу товарів певної організації. Для оцінки рівня протидії конкурентів у боротьбі за ринкові ніші переважно використовують показник концентрації, який характеризує рівень концентрації виробництва в галузі та визначається наступним чином [2;с238]:

де, = тах { П1}, для всіх і = 1- п ;

= тах { П1 / П1}, для всіх і = 1- (п -1);

= тах {Пі /ПІ, П2,}, для всіх і = 1- (п -2);

= тах {Пі/ПІ, П2, П3}^. для всіх і = 1- (п -3) ;

п - кількість організацій, які реалізують продукцію заданого асортименту.

Оцінка рівня конкурентоспроможності організації за часткою ринку подана в таблиці [2;с238].

Оцінка конкурентоспроможності організації

Рівень конкурентоспроможності	Критерій оцінки
Високий	Частка ринку конкретної організації перевищує частку ринку пріоритетного конкурента
Середній	Частка ринку конкретної організації дорівнює частці ринку пріоритетного конкурента
Низький	Частка ринку конкурентної організації значно нижча, ніж частка ринку пріоритетного конкурента

Цей показник характеризує загальну частку перших (найбільших) організацій на певному ринку. В таких провідних країнах світу, як США, Франція, Німеччина, Англія та Канада, коефіцієнти концентрації розраховують і аналізують статистичні організації. Разом з тим названий метод має істотний недолік: він нечутливий до різних варіантів розподілу часток ринку між конкурентами. Наприклад, кк буде однаковим і дорівнюватиме 0,8 для різних ринкових ситуацій: одна організація контролює 77 % ринку, а решта - по 1%; п'ять рівноцінних організацій володіють частками по 20%. Певною мірою цього недолік)' можна уникнути, розрахувавши індекс Херфіндала як суму квадратів ринкових часток конкурентів за формулою [2;с239]:

Де Іх - індекс Херфіндала (0< Іх < І);

- частка і-ї організації в загальному обсязі продажу продукції заданого асортименту.

Індекс Херфіндала збільшується зі зростанням концентрації у галузі, а в умовах чистої монополії Іх= 1. У галузі, де діє 100 рівносильних організацій з рівними частками, Іх=0,01.

З метою визначення позиції організації на ринку застосовують індекс Розенблюта [2;с239]:

Він враховує номер організації, отриманий на основі рангування часток від максимуму до мінімуму (і)

4. Проектна частина

Забезпечення високих конкурентних позицій базується на постійному використанні нововведень; пошуку нових, більш досконалих форм товару, що випускається; поліпшенні якості товару на всіх етапах його розвитку та продажу; встановленні високих цін на нові товари до появи на ринку аналогічних товарів, виготовлених конкурентами; сервісному обслуговуванні постачальників, споживачів.

Фірми домагаються конкурентних переваг, знаходячи нові способи конкуренції у своїй галузі й виходячи з ними на ринок, що можна назвати таким словом "нововведення". Нововведення в широкому змісті включає й поліпшення технології, вдосконалення способів і методів ведення справ. Конкретне відновлення може виявитися в змінні товару або виробничого процесу, нових підходах до маркетингу, нових шляхах поширення товару й нових концепцій сфери конкуренції.

Фірми-новатори не тільки вловлюють можливість змін, а й змушують ці зміни відбуватися швидше. Більша частина змін має еволюційний , а не радикальний характер; часте нагромадження маленьких змін дає більший, ніж велике, технологічний прорив. Нововведення веде до зміни лідерства в конкуренції, якщо інші конкуренти або не можуть або не бажають змінити свій підхід.

Найбільш типові причини новацій, що забезпечують високі конкурентні позиції:

1. Нові технології. Зміна технологій може створити нові можливості для розроблення товару, нові способи маркетингу, виробництва або доставки й поліпшення супутніх послуг. Саме воно найчастіше передує стратегічно важливим нововведенням. Нові галузі з'являються тоді, коли зміни технології уможливлюють появу нового товару. Зміна лідерства, неймовірніше, відбувається в тих галузях, де різка зміна технології робить застарілі знання й фонди колишніх лідерів у галузі.

2. Нові або замінені запити покупців. Часто конкурентна перевага виникає або переходить із рук в руки тоді, коли в покупців з'являються зовсім нові запити або ж їхні погляди на те , "що таке добре й що таке погано" , різко змінюються. Ті фірми, які вже закріпилися на ринку, можуть цього не помічати або виявитися не в змозі відреагувати належним чином, тому що для того щоб відповісти на ці запити, потрібно створити новий ланцюжок цінностей.

3. Поява нового сегменту галузі. Ще одна можливість одержання конкурентних переваг з'являється , коли утвориться зовсім новий сегмент галузі або відбувається перегрупування існуючих сегментів. Отут є можливість не тільки вийти на нову групу покупців, а й знайти новий , більш ефективний спосіб випускати деякі види продукції або нові підходи до певної групи покупців.

4. Зміна вартості або наявності компонентів виробництва. Конкурентна перевага часто переходить із рук у руки через зміну абсолютної або відносної вартості компонентів, таких як робоча сила, сировина, енергія, транспорт, зв'язок, засоби інформації або устаткування. Це говорить про зміну умов у постачальника або про можливості використання нових чи інших за своїх якостями компонентів. Фірма домагається конкурентної переваги, пристосовуючись до нових умов, у той час як конкуренти зв'язані капіталовкладеннями а тактикою, пристосованими до нових умов.

5. Зміна урядового регулювання. Зміна політики уряду в таких областях, як стандарти, охорона навколишнього середовища, вимоги до нових галузей і торгівельні обмеження ще один поширений стимул для новацій, що тягнуть за собою конкурентну перевагу, Існуючі лідери ринку пристосовувалися до певних "правил гри" з боку уряду і коли ці правила раптом змінюються, вони можуть виявитися не в змозі відповісти на ці запити.

Важливо швидко зреагувати на зміну структури галузі.

Для забезпечення високих конкурентних позицій потрібні зміни; фірми повинні витягати користь із тенденцій, що спостерігаються в галузі, у жодному разі не ігноруючи їх. Фірми також повинні вкладати кошти, щоб захистити ділянки, уразливі для конкурентів. Для втримання позицій фірмам іноді доводиться відмовитися від наявних переваг, щоб домогтися нових.

Крім того, для забезпечення високих конкурентних позицій важливе значення має аналіз витрат обігу з метою виявлення непродуктивних витрат у всій системі руху товарів від продавця до покупця.

Якісна оцінка допускає використання таких параметрів:

· потреба в капітальних вкладеннях фактичних і на перспективу як у цілому, так і за окремими видами продукції;

· асортимент продукції , його обсяг й вартість;

· набір ринків та їхніх сегментів для кожного виду продукції;

· потреба в коштах на формування попиту й стимулювання збуту продукції;

· перелік заходів і прийомів, якими фірма може забезпечити перевагу на ринку;

· інноваційна політика;

· виконання зобов'язань за угодами відносно строків поставок.

Результат дослідження з наведених показників можна використовувати при розробленні економічної стратегії фірми, її технічної, асортиментної політики. При цьому основними умовами забезпечення конкурентоспроможності є :

· застосування наукових підходів до стратегічного менеджменту;

· забезпечення єдності розвитку техніки, технології, економіки, управління;

· застосування сучасних методів дослідження й розробок;

· розгляд взаємозв'язків функцій управління будь-яким процесом на всіх стадіях життєвого циклу об'єкта ;

· формування системи заходів із забезпечення конкурентоспроможності різних об'єктів.

До організаційних, що підвищують рівень конкурентоспроможності підприємства, відносять [1;с190]:

· забезпечення пріоритетності продукції;

· зміну якості виробу і його технічних параметрів з метою обліку вимог споживача та його конкретних запитів;

· виявлення переваг товару порівняно із замінниками;

· виявлення недоліків товарів-аналогів, які випускають конкуренти;

· вивчення заходів конкурентів з удосконалення аналогічних товарів;

· виявлення й використання цінових факторів підвищення конкурентоспроможності продукції;

· нові пріоритетні сфери використання продукції;

· диференціація продукції, що забезпечує відносно стійкі переваги споживачів, які віддаються певним видам взаємозамінних товарів;

· вплив на споживача, шляхом штучного обмеження надходження на ринок нових товарів, проведення реклами, надання грошового або товарного кредиту.

4.1 Вибір та обґрунтування заходів щодо підвищення конкурентоспроможності

Узагальнення й аналіз досвіду роботи підприємства ВАТ «Івано-Франківськцемент» по розробці і впровадженню КС УКП дозволили, виявити поряд з позитивними сторонами і ряд недоліків. Характерними недоліками забезпечення якості продукції на підприємстві ВАТ «Івано-Франківськцемент» є: недостатня інформація про якість об'єктів в експлуатації; слабкий взаємозв'язок між якістю виготовлення продукції і стимулюванням її підвищення; недостатня увага до технологічної підготовки виробництва, як важливого фактору формування якості виготовлення продукції; здійснення не зв'язаних між собою розрізнених заходів щодо підвищення якості виготовлення виробів на внутрішньозаводському рівні; недосконалість організації робіт з обліку витрат і втрат, викликаних незадовільною якістю виготовлення виробів; слабка аналітична робота з виявлення причин браку, пошуку резервів підвищення якості виготовлення виробів, вивченню динаміки показників якості праці і продукції; механічне перенесення розробок, виконаних на інших підприємствах.

Спрямованість удосконалювання діючої системи керування якістю продукції повинна бути такою, щоб було забезпечено її функціонування на основі реального механізму керування якістю, зорієнтованої на виготовлення конкурентноздатної продукції, що задовольняє вимогам наявних і потенційних будівельних замовників. При цьому необхідно орієнтуватися на використання наступних принципово важливих положень у системі керування якістю продукції:

Необхідно розробити довгострокову стратегію підвищення якості. Варто переконатися в тім, що всі керівники на різних умовах розуміють цю стратегію в тій степені, що необхідна для розробки поетапних короткострокових планів, що задовольняють цілям довгострокової стратегії.

Короткострокові плани повинні бути включені в річний план реалізації загальної стратегії. Протягом року повинно перевірятися виконання вимог цих планів кожною групою співробітників точно так, як перевіряють терміни виконання робіт, витрати виробництва й обсяги реалізації.

Процес поліпшення діяльності - це зміна загальноприйнятого підходу до помилок.

Самий найкращий шлях - визнання заслуг працівників, у тому числі і керівників, їхнє стимулювання до досягнення ще більш високих результатів.

Процес поліпшення діяльності - це прямий шлях до викорінювання помилок у середовищі керівників, фахівців усіх рівнів. Як правило, процеси поліпшення діяльності результативні. Умовою ефективності процесів є комплексний підхід до їхньої організації. Основні причини невдач практично завжди зв'язані з наступними прорахунками керівництва:

керівництво не дотримувало основних напрямків і підходів до організації процесу поліпшення діяльності;

керівництво не прийняло в ньому участі;

керівництво не розглядало цей процес як складову частину всієї діяльності;

керівництво не хотіло приймати довгострокові зобов'язання;

керівництво вважало, що проблема полягає в службовців і робітників, а не в керівництві.

Вивчаючи нові технології, ми повинні приділяти велику увагу удосконалюванню виробничих процесів. Для цього проводиться твердий поопераційний контроль за якістю робіт.

Здається, що більше нам треба говорити не про контроль якості, а про передумови і заходи, що створювали би умови, при яких погана якість стала було виключенням із правил.

Природно, ми не виключаємо такі традиційні методи, як поопераційний контроль, приймання робіт і т.д. Але вони ніколи не дадуть належного результату, якщо не будуть підкріплені технологічними й організаційними заходами.

Ще один важливий аспект - оснащення робочих і інженерно-технічних працівників необхідним оснащенням і інструментом, починаючи від зручного спецодягу, спецпоясів з кишенями для інструмента, міряльним і механізованим інструментом. Цьому ми на підприємстві надаємо великого значення і намагаємося на цьому не заощаджувати.

У ВАТ «Івано-Франківськцемент» повинна бути розроблена і з кожним роком удосконалюватися система торговельних стимулів, що надаються найбільш надійним партнерам і залежать від обсягу замовлення і форми розрахунків. Число стимулів з кожним роком повинне збільшуватися.

Для підвищення якості продукції необхідно впровадити систему контролю якості для первинної сировини, з метою недопущення недоброякісної сировини в виробництво.

Також підвищити відповідальність кожного робітника за якість продукції а саме таке завдання можна досягти застосовуючи систему відрахувань із заробітної плати в залежності від виду вини працівників.

Але найбільшого ефекту для підвищення якості продукції можна досягти шляхом зміни технології виробництва.

В даний час виробництво цементу на підприємстві здійснюється за застарілою технологією, яка є енергозатратною і не забезпечує конкурентноспроможності продукції. Вивчення світового досвіду роботи цементної галузі підтверджує доцільність проведення реконструкції, тобто переходу від технології виробництва цементу за так званим “мокрим ” способом на “сухий” спосіб з одночасною модернізацією всіх підрозділів технологічного процесу. Дана реконструкція дозволить значно знизити собівартість виробництва продукції шляхом зменшення витрат енергетичних ресурсів більш ніж удвічі.

Зниження собівартості виробництва цементу дозволить розширити ринки його збуту, дасть можливість виробляти конкурентноздатну за ціною і якістю продукцію.

4.2 Визначення економічної ефективності від впровадження запропонованих заходів

Отже із запропонованих заходів слід розглянути таку пропозицію як збільшення випуску марок продукції із підвищеними експлуатаційними характеристиками а саме ПЦ1-500-Н, та ПЦ ІІ/А-Ш-400-Н.

В наслідок такого заходу об'єм збільшиться на 112896 тис.грн. в 2003 році.

Також на впровадження заходу по контролю якості вхідної сировини потрібно встановити ще одного контролера із заробітної платою 650 грн. в місяць що дозволить скоротити об'єм браку на 35%, а це в свою чергу зменшить втрати від браку на 16,870 тис. грн. в рік а витрати:

- на заробітну плату складають 650*12=7800 грн.

- нарахування на заробітну плату 38% * 7800 = 2964

- всього 10764

отже економічний ефект складатиме 6106 грн.

Також з метою збільшення якісної продукції пропонуємо впровадження систему штрафних санкцій, що дасть можливість скоротити витрати на підвищення якості продукції внаслідок її невідповідності стандартам на 2,44%, що дає економію в сумі 76581 грн. цей захід не потребує капіталовкладень, оскільки для нього можна залучити декількох технологів які будуть контролювати відповідність кожного технологічного циклу, або покласти ці обов'язки на вже існуючий персонал, який відповідає за якість продукції. Отже від цього заходу ми отримаємо ефект у сумі 78400*0,02444*40=76581 грн.

Але найважливішим заходом по підвищенню якості є впровадження нових технологій, в даному випадку технології яка вже давно успішно реалізована на закордонних фірмах, які займаються аналогічною діяльністю. Розрахунок даного ефекту проводимо в таблиці 4.1.

Нова технологія полягає в тому, що замість “мокрого помолу” клінкер подрібнюється сухим методом. При мокрому способі вихідна сировина змочується водою в розмішується у мішалках. А при сухій технології подрібнення і змішування здійснюється без добавлення води. А потім суміш подається в піч, де вона випалюється. При мокрому способі потрібно спочатку щоб вода випарувалась а відтак здійснювалось випікання клінкеру, чого немає при сухому способі. Різниця в технології є в тому, що для сухого і мокрого методу застосовуються різні змішувальні установки.

Таблиця 0.1 - Розрахунок економічного ефекту від впровадження технології.

№ п/п	Назва показника	До рекон-струкції	Після реко-нструкції	Різниця
1.	Об'єм виробництва цементу за рік тис.тоннн	450	910	+460
2.	Об'єм випалу клінкеру тис.тоннн	420	764	+344
3.	Питомі витрати палива кг ум. палива	200	90,3	-109,7
4.	Питомі витрати електроенергії КВт/ год.	102	95	-7
5.	Собівартість виробництва 1 тоннни грн.	78,00	59,89	-18,11
6.	Середня оптова ціна 1 тоннни цементу грн.	87,50	75,07	-12,43
7.	Сума прибутків від виробництва цементу тис.грн.	4275	13813,8	+9538,8
8.	Сума капп.вкладень на модернізацію тис.грн..	-	67500
9.	Термін окупності капіталовкладень років	-	4,9

Як видно з таблиці внаслідок запровадження нової технології збільшиться об'єм виробництва на 460 тис.тонн, а випал клінкеру на 344 тис.тонн. крім того зменшаться питомі витрати електроенергії на 7 КВт/год, що дозволить зменшити собівартість продукції а отже і ціну на 18 грн за тонну.

Підсумовуючи все вищесказане підсумуємо такими показниками як збільшення прибутку від виробництва на 9538,8 тис.грн. А даний захід окупиться за 7,5 років.

Висновки

Конкурентоспроможність організації можна виявити тільки серед групи організацій, які належать до однієї галузі або випускають товари-субститути, тобто конкурентоспроможність є поняттям відносним. Одну й ту ж організацію в межах регіональної стратегічної групи можна визнати конкурентоспроможною, а на світовому ринку або його сегменті - ні. Оцінюють конкурентоспроможність організації загалом за умови єдиної стратегічної зони господарювання або кожної зі створених у структурі диверсифікованої організації стратегічної одиниці бізнесу, які діють у конкретній стратегічній зоні господарювання.

Конкурентний статус фірми, на мій погляд, повинен характеризувати передумови досягнення фірмою того чи іншого рівня конкурентної переваги. Ці передумови визначаються, з одного боку, стратегічним потенціалом фірми (СПФ), з іншого --сукупним впливом детермінантів «національного ромба» на умови досягнення цього рівня.

SWAT - аналіз - це певне поєднання негативного та позитивного впливаючих на діяльність підприємства факторів (загроз і можливостей), що об'єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб'єктивно оцінені керівниками, відносно сильними та слабкими сторонами у функціонуванні підприємства.

Приведена система оцінки конкурентної сили дозволяє зробити корисні висновки про положення компанії в порівнянні з її конкурентами. Оцінки показують положення компанії на ринку порівняно з конкурентами по кожному чиннику, виявляючи таким чином, де вона сильна і де слабка, і по відношенню до кого.

Сьогодні відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності організації.

У світі існує декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми, основними з яких є:

o метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції:

o підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства, які пов'язують її рівень з показниками якості (конкурентоспроможності) продукції, що випускається;

o методи, засновані на теорії конкурентної переваги;

Вказані методи кардинально відрізняються, за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності. Використання їх може бути зручним в різних ситуаціях залежно від специфіки галузі, до якої відноситься досліджуваний об'єкт.

Конкурентна позиція фірми базуються на постійному використанні нововведень; пошуку нових, більш досконалих форм товару, що випускається; поліпшенні якості товару на всіх етапах його розвитку та продажу; встановленні високих цін на нові товари до появи на ринку аналогічних товарів, виготовлених конкурентами; сервісному обслуговуванні постачальників, споживачів. Фірма повинна вчасно обирати ту чи іншу стратегію поведінки, плавно маневрувати в океані ринкових відносин, бути на крок попереду конкурентів.

Список літератури

1. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства. - К: ЦНЛ,2006-284с;

2. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент.- К, 2001, 560 с.

3. Азоев Г.Л. Конкурентные преимущества фирмы.- М, 2000-459с;

4. Балабанова Л.В. МАркетинг/Підручник. Д, 2002-562с;

5. Загорная Т.О. Конкурентоспроможність фірми в системі стратегічного маркетингу // Торгівля і ринок України.-Д: ДонДУЕТ, 2000-87-91с;

6. Портер М. Стратегія конкуренції і методика аналізу галузей і діяльності конкурентів.- К: Основи, 1997-451с.

7. Борщ Н. Амортизація податковий і бухгалтерський облік. - 2-ге видання, перероблено і доповнено - Х. : Фактор, 2002. - 152 с.

8. Гриньова В.М. , Колода В.О. Фінанси підприємства, Навчальний посібник - 2-ге вид., перероблено і доповнено - К.: Знання-Прес , 2004 - 424 с.

9. Економіка підприємства : Підручник За загальною редакцією С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге перероблене

10. Кузьмін О.Е., Князь С.В., Конкурентоспроможність підприємства // Фінанси Укр. - 2002-№12-30-34с.

11. Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємств. Підручник для студентів вищих закладів освіти - Львів: Магнолія Плюс - 2004 - 367 с.

12. Економічна теорія. Підручник. - За ред. В.Д. Базилевич. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання-Прес, 2003. - 581с.

13. Макроекономіка / Под. ред. Яковлевой Е.Б. - СПб.: Поиск 1997 - 380с.

14. Конкурентоспроможність підприємства / Под ред. Федура К.Л. - М: Луч 2000 - 340 с.

15. Фінанси / Под. ред. Гриневича Ю. М. - К: Освіта 1998 - 450 с.

Размещено на Allbest.ru