Логістична діяльність на підприємстві

ВСТУП

Аналіз розвитку споживчого ринку України останніх років свідчить про необхідність наукових досліджень та популяризації логістичних процесів з метою вдосконалення збутової діяльності виробничих підприємств. У вітчизняних промислових і торгівельних підприємств виникають реальні проблеми зі збутом товарів. Причинами цього є: зниження рівня споживчого попиту (зниження купівельної спроможності споживачів), зростаюча конкуренція вітчизняних промислових підприємств, швидка зміна потреб та бажань споживачів, помітний ріст інвестувань у виробничу сферу економіки і не лише технологічні нововведення. У галузі виробництва продуктів харчування відбувається помітне зростання як виробничих, так і фінансових показників. Ринок зміщує підприємницькі акценти, а водночас і затрати товаровиробників з проблем виробничо-технічного характеру на проблеми збуту. Цю закономірність ринкової економіки достатньо визначив П.Дракер: „Збут завжди є одним із основних центрів витрат. І як такий, здебільше, перебуває у напівзамкнутому стані. Однією з причин такого становища є те, що витрати на збут розподіляються на весь економічний процес. Ще одна причина полягає в тому, що ці витрати є швидше схованими... пересування товарів та їх складування є компонентами тієї ж діяльності збуту.”

Сьогодні є актуальними проблеми підприємців, як оптимізувати матеріальний поліс у сфері збуту та внаслідок отримати ефективні фінансові та матеріальні показники. Вагомим інструментом вирішення даних проблем є логістичний аналіз та оптимізація матеріальних і відповідних фінансових каналів у сфері збутової логістики виробничого підприємства. Логістичні дії (транспортування, зберігання, обслуговування замовлень), незалежно від того хто їх виконує - виробник, гуртовий торговець, роздрібні продавці стосуються усіх каналів і їх функціонування, а відповідно і ринкового успіху. Виграє та система, яка краще і швидше задовольняє потреби споживачів за найнижчими цінами. Канали, в яких постачальники і покупці продуктів керуються власними інтересами і прямують до максимізації індивідуальних прибутків, відійшли у минуле. Поєднуючи їх, операції купівлі-продажу змінюють своє значення. Прості поодинокі купівлі, в яких покупець, вибираючи джерела постачання керується рівнем ціни, підлягають багатоетапній еволюції. Принципово змінюються стосунки між контрагентами. На початковому рівні співпраці партнери перестають бути анонімними, а повторюваність операцій приносить їм користь у вигляді мінімізації втрат і часу, пов'язаних з пошуком клієнта, переговорами, далі з її реалізацією і контролем. Пізніше стосунки переростають у довгострокові контракти, які регулюють взаємні стосунки фірм, що створюють так звані контактні канали дистрибуції. В цих контактах ціни, умови поставок, засоби взаємної підтримки партнерів визначаються шляхом переговорів, які спираються на взаємну залежність контрагентів.

Наступним етапом еволюції операції купівлі-продажу стає партнерська форма співпраці, яка передбачає довготермінову залежність результатів, які досягаються партнерами, від їх спільної поведінки у сфері, яка охоплена співпрацею. Найбільш привабливим прикладом цієї співпраці у каналах дистрибуції є організація поставок в системі “Just-in-time” або ECR.

Подальше зміцнення співпраці фірм у каналах дистрибуції веде до створення стратегічних альянсів, наміром яких є реалізація спільної мети. Вони можуть виступати у різних формах, наприклад, угод про співпрацю, угод про патронат, угод про виключність продажу, угод фрайгайзенгу, спілок та інших. Вони виступають тоді, коли підприємства, шукаючи шляхи зміцнення своїх слабких сторін або шансів розвитку, розвивають партнерські відносини з учасниками каналу, які розташовані попереду або позаду у ланцюзі поставок. У результаті цих, все більш складних горизонтальних і вертикальних зв'язків учасників руху товарів виникають сітки підприємств, які спільно задовольняють потреби обслуговуваного ринку.

Ця еволюція призводить до того, що на розвинутих ринках за покупця конкурують не окремі фірми, а цілі ланцюги і складні сітки фірм.

При формуванні таких відносин особлива роль відводиться службі логістики, котра координуючи свої дії з стратегіями фінансового менеджменту та маркетингу дозволяє узгодити технологічні та економічні аспекти у господарській діяльності підприємства. Розв'язанню цих завдань повинен передувати аналіз зарубіжного досвіду ефективної роботи логістичних систем, вагомі науково-методичні обґрунтування проектів створення і функціонування цих систем, підготовка спеціального персоналу.

На основі теоретичних засад здійснення логістичної діяльності проведено аналіз побудови логістичної концепції на ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат”. При цьому розглянемо роль і місце логістики у структурі підприємства, її вплив на роботу виробничих підрозділів, підрозділів постачання, виробництва та збуту. Розкриємо зміст збутової логістики, аналіз її структури та основні тенденції щодо її удосконалення на основі прогресивного досвіду.

На основі даних про виробничо-господарську діяльність підприємства проведемо аналіз фінансової стабільності, структури та складу активів і капіталу, рентабельності продукції. Охарактеризуємо основні види діяльності підприємства та їх прибутковість.

Основну увагу зосереджено на збутовій діяльності підприємства. Проаналізуємо структуру товарної продукції, пріоритети споживачів, визначимо основні канали розподілу та найважливіших покупців. За допомогою методів економічного програмування спрогнозуємо попит на плановий рік, проведемо АВС-аналіз для встановлення пріоритетних видів продукції. На основі спрогнозованого попиту розрахуємо параметри системи управління запасами готової продукції на підприємстві. Проаналізуємо зміну загальних витрат запасів при різних рівнях логістичного обслуговування.

Розробимо рішення по оптимізації системи збуту та складування, стандартів обслуговування споживача та створення збалансованої системи виробництва і розподілу.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти втілення концепції логістики у діяльності підприємств

1.1 Сутність логістичної концепції підприємства

Розпад соціалістичної моделі господарювання, а з нею виробничо-господарських зв'язків, встановлених адміністративно-командними методами, паралізував „входи” і „виходи” виробничих систем підприємств. Подолання цієї ситуації, на мій погляд, можливе за рахунок керованої логістизації всієї економіки країни. Саме вона спроможна замінити встановлені тотально-державним ринком господарські зв'язки на вільно комерціалізовані, що забезпечують підприємцям у ринкових умовах ефективне вирішення транспортних проблем, а також проблем матеріально-технічного постачання та збуту готової продукції.

Практика і теорія логістики лише починають розвиватися в Україні. Серед вітчизняних фахівців склалися три концепції логістики, які не стільки суперечать одна одній, скільки відбивають три різних підходи до забезпечення ефективності й безперервності матеріальних потоків економіки.

Одна з концепцій (що зародилася на Заході і знайшла прихильників переважно серед колишніх вітчизняних спеціалістів з постачання) називає діяльність, раніше відому як матеріально-технічне постачання (МПТ) і управління споживанням матеріальних ресурсів, іншомовним словом „логістика”. Предметом наукових досліджень вважається сама організація матеріальних потоків у системі МТП підприємства [11,124с.].

Прихильниками другої концепції прагнуть назвати словом „логістика” фахові функції організаторів виробництва, плановиків, контролерів, тобто широке коло конкретних функцій менеджменту [27,38с.].

У третій концепції предметом дослідження визначена функція наскрізної організаційно-аналітичної оптимізації потоків як цілеспрямованої системи. Вважається, що потоки як об'єкт фахівця з логістики вже створені або організовуються іншими службами підприємства [22,240с.].

Незважаючи на зовнішні протиріччя, кожна з перерахованих концепцій визнає основну ідею логістичного погляду, що визначається на основі оптимізації виробничо-господарської діяльності завдяки ефективному управлінню матеріальними потоками та пов'язаних з ними інформаційних та фінансових потоків підприємства на основі системного підходу.

Під час розробки стратегії планування на підприємстві логістична логістика повинна становити частину виробничої функціональної стратегії, яка поряд з маркетинговою і організаційною стратегією є частиною загальної господарської стратегії фірми.

В логістичну систему при розробці стратегії мають бути включені: транспортні операції і витрати, потужності, зв'язок, управління запасами, піднімально-транспортні роботи, планові і контрольні системи, організаційні системи.

Комплексний підхід до розвитку логістики змінив концепцію її витрат. Калькуляція витрат стала здійснюватись не за функціональним принципом, а з орієнтацією на кінцевий результат, коли спочатку визначають обсяг і характер роботи логістичної системи, а потім затрати пов'язані з її виконанням. В цих умовах набув розвитку новий підхід до розрахунку витрат, який полягав у розробці „місій”, тобто визначення цілей, які повинні бути досягнені логістичною системою в рамках певної ситуації.

Основна концепція побудови логістичної системи управління повинна полягати в розвитку і реалізації логістичних функцій як єдиного комплексу функцій; у здійсненні них всіма структурними утвореннями, пов'язаними з товаропросуванням; у забезпеченні економії сумарних витрат на переміщення, зберігання і утримання запасів продукції. При цьому повинні бути враховані такі вимоги логістики:

– поставка всіх матеріалів у відповідній кількості, якості і асортименті до моменту місця споживання;

– заміна політики продажу вироблених товарів політикою виробництва товарів, що продаються;

– скорочення виробничих циклів через системну оптимізацію процесів;

– оптимізація технології та техніки складування, транспортування, пакування;

– управління загальними логістичними витратами для їх мінімізації;

– виконання всіх замовлень та запитів з вищою якістю і в мінімальні строки.

Використання логістичних систем управління матеріальними потоками значно покращує роботу фірм незалежно від їх розмірів і виробничої спеціалізації. Зокрема, за даними різних обстежень своєчасність забезпечення підприємства матеріалами при виконанні такої системи підвищується до 95-97%, рівень запасів готової продукції на складах скорочується на 10-12%, обсяг незавершеного виробництва - на 20-30%, кількість порушень строків поставок - в середньому на 30-35% [14,205с.].

Отже, можна сказати, що логістична система є засобом управління економічними процесами, які спрямовані на максимальне прискорення оборотних фондів і на максимальне використання потенціалу ефективності у сфері обігу.

Логістика і стратегія підприємства перебувають у складному взаємозв'язку, який слід враховувати при визначенні стратегії підприємства і при інвестуванні в логістику. Визначаючи стратегію підприємства, часто потрібно здійснити переорієнтацію виробництва з метою максимального завантаження наявних потужностей стосовно потреб і вимог ринку.

Щоб узгодити і об'єднати цілі постачання, виробництва і збуту, необхідно побудувати логістичну концепцію підприємства. Вона розробляється на підставі стратегічних цілей підприємства, які можуть здійснюватися під впливом ринкової кон'юктури. Звідси тільки введення логістики зможе дозволити чітко і оперативно реагувати на споживчий попит і при мінімальних витратах і запасах задовольняти його. Відсутність єдиної логістичної концепції на підприємстві призводить до роз'єднаності в діях функціональних відділів підприємства.

Логістична концепція підприємства повинна будуватись на базі гнучкого формування логістичної організаційної структури, що забезпечує ліквідацію штучних кордонів між відділами і короткі інформаційні зв'язки при прийнятті рішень. Побудова логістичної концепції не залежить від величини підприємства. Для її реалізації не завжди потрібний самостійний відділ логістики, деколи достатньо сформувати групу логістичного управління.

Неможливо побудувати типову логістичну концепцію, універсальну в застосуванні. Вона повинна бути побудована відповідно до особливостей конкретної виробничої одиниці (підприємства, фірми, корпорації). Вивчення продуктової та ринкової стратегії підприємства доповнюється аналізом навколишнього середовища, що характеризується взаємовідносинами між постачальниками і споживачами, темпом розвитку споживчого попиту, конкуренцією на ринках постачання і збуту та іншими факторами.

Рішення про застосування логістики на підприємстві слід приймати на підставі певних очікуваних ефектів від реалізації логістичної концепції. Вона повинна вести до скорочення виробничого циклу і строків виконання замовлень, запасів матеріалів і готової продукції, до посилення інноваційних процесів і конкурентоспроможності; дотримання договірних зобов'язань та інше.

Концептуальні положення втілюються у життя за допомогою прийняття логістичних рішень у таких функціональних галузях логістики, як: логістика постачання, виробнича логістика, логістика збуту, логістика переробки, транспортна логістика. Функціональна структура логістики підприємства схематично зображена на рис. 1.1 [17,39с.].

Логістика постачання комплексно охоплює планування, управління та фізичне обслуговування матеріального потоку та потоку покупних частин з необхідним для цього інформаційним потоком їх прискорення і мінімізації витрат для всього процесу логістики постачання.

Виробнича логістика діє у плануванні та управлінні процесами виробництва, включаючи внутрішньовиробниче транспортування у супроводі інформаційного потоку з метою прискорення виробничого процесу та мінімізації витрат. При цьому, особлива роль у виробничій логістиці належить виробничому плануванню та управлінню у виконанні окремих правил. Логістика збуту розглядається інтегровано як специфічна сфера, інколи включаючи логістику торгівлі і транспортування. Логістика збуту охоплює в комплексі планування, управління та фізичну обробку готової продукції з необхідним для цього інформаційним потоком, щоб прискорити процес збуту і мінімізувати витрати. Логістика переробки повинна охоплювати в комплексі планування, управління та фізичну обробку потоку виробничих відходів, прискорення процесу та зменшення загальних витрат.

Транспортна логістика стосується зовнішньовиробничого транспортування, що існує в сферах постачання і збуту продукції.

В цій схемі логістичне планування та управління інтегрує в собі функціональні сфери постачання, транспортування, виробництва, збуту продукції, з метою досягнення мінімізації загальних витрат системи загалом.

Викладене означає створення такої концепції логістики, за якої ставляться суттєво високі вимоги до менеджменту логістичної діяльності стосовно прийняття управлінських рішень, оптимальних з позицій загальносистемного підходу. Оскільки інтегруючий розгляд уможливлює вивільнення та реалізацію економічних ефектів в системі.

1.2 Суть збутової логістики

Збут продукції, як один з елементів діяльності виробничого підприємства, відіграє важливу роль в досягненні поставлених задач та виявлення смаків споживачів.

Збут продукції важливий для підприємства по ряду причин: об'єм збуту визначає інші підприємства (величину доходів, прибуток, рівень рентабельності). Крім цього від збуту залежить виробництво і матеріально-технічне забезпечення. Таким чином в процесі збуту підсумовується результат роботи підприємства, направлений на розширення об'ємів діяльності і отримання максимального прибутку.

Збутова діяльність на підприємстві досить багатогранна, і починається вона з координації інтересів підприємства виробника з вимогами ринку. Виробник продукції зацікавлений у зменшенні витрат виробника, а цього можна досягти при великих об'ємах виробництва та невеликій номенклатурі, що виробляється. Однак ринок вимагає іншого: споживачі зацікавлені у великому виборі якісної, різноманітної продукції з відмінними споживчими характеристиками по прийнятних цінах. В кінцевому підсумку виробнича програма підприємства, номенклатура, якість продукції повинні відзначатися доходами та платіжноспроможним попитом споживачів (підприємств, фірм, населення).

Розширення номенклатури продукції ускладнює виробничий процес, при випуску невеликих партій виробів зменшується собівартість кожного з них, ускладнюється організація управління.

Тому щоб скоординувати інтереси підприємства і ринку, необхідним є планування асортименту продукції, як нової, так і тої, що вже випускалася на підприємстві. Виконуватись ця робота повинна відділом збуту в тісному взаємозв'язку з відділом маркетингу підприємства.

Між збутом і логістикою існують подібні відносини, як між збутом, науковими дослідженнями та інноваціями. Збутова сфера визначає умови та потреби у фізичному просуванні продукції, сфера наукових досліджень та інновацій прагне робити продукти, які будуть відповідати даним вимогам та запитам. Аналогічно відбувається зі сферою постачання. Збутова сфера визначає вимоги до рівня постачальницького сервісу. Логістика намагається за рахунок виконання функцій збутової логістики виконувати відповідні вимоги.

Збутова логістика є невід'ємною частиною загальної логістичної системи, яка забезпечує найбільш ефективну організацію розподілу виготовленої продукції, охоплюючи весь ланцюг системи товаророзподілу: транспортування, складування, управління запасами, замовленнями та ін. (рис. 1.2) [10,105с.].

У визначенні функцій процесів збутової логістики важливою вважається будова диференціація згідно з внутрішньо- та зовнішньовиробничими рівнями. Товарний потік може просуватись до кінцевого споживача згідно з класичними шляхами розподілу через склад готової продукції, експедицію, центральний, регіональний та розподільчий склади, а може просуватися по ланцюгу логістичного постачання “Just-in-time”.

Ціллю збутової логістики є оптимізація вихідного матеріального потоку (готової продукції) згідно з потребами споживача та мінімізація логістичних процесів складування, пакування, розподілу, транспортування та обробки замовлень.

Серед завдань найголовнішими є [21,271с.]:

– оптимізація формування портфеля замовлень;

– постачання, орієнтоване на потреби споживача (згідно з терміном, кількістю, якістю та ін.) ;

– якісне складування готової продукції з досягненням мінімізації складських витрат та величини запасів;

– мінімізації транспортних витрат (внутрішніх і зовнішніх);

– гарантія надання якісних послуг постачання;

– мінімізація витрат на комерційну збутову діяльність;

– застосування оптимальних інформаційних збутових систем (програмне забезпечення обробки замовлень, експедиціювання та інше).

У західній літературі набула поширення концепція збутової логістики, орієнтованої на споживача [21,271с.], актуальними аспектами якої є:

– абсолютна орієнтація на зміни структури споживчого попиту;

– орієнтація на вдосконалення сервісу постачання. При цьому відчувається помітний вплив тенденції маркетингу. Перша характеризується впровадженням класичного маркетингового принципу. „Виробництво, орієнтоване на ринок” через маркетинговий принцип. Спочатку продати, потім виготовляти”. Інша тенденція - це підприємницька діяльність, яка керується принципом „IFU” (перекл. з англ. - Just for you -тільки для вас), спрямована лише на споживача. Обидві тенденції вимагають високої швидкості та гнучкості у наданні логістичних послуг;

– системний підхід. Застосування системного підходу в організації кооперації виробничих підприємств та логістичних посередників, діяльність яких спрямована до однієї мети - вчасного забезпечення споживача необхідним продуктом залежно від зміни його запитів, територіального розміщення та ін. Особлива увага звертається на єдність інструментів збутової логістики та маркетингової політики. Важливі не лише постачання якісного продукту і здійснення якісної транспортної послуги, але і надання кваліфікаційної консультації. Інший аспект - застосування системного підходу у загальновиробничій кооперації ( виробництва, збуту, логістичних посередників) та формування логістичного вартісного ланцюга. Це досягається при сильній кооперації у споживчому секторі в так званій ECR-системі (“Efficient Consumer Response”). [28,175]. Система ECR дозволяє скоротити час переміщення товарів, збільшує наявність та комплектність поставок, зменшуються витрати дистрибуції.

При формуванні структури збутової логістики на виробничому підприємстві слід проаналізовувати її елементи.

Структура попиту та основних споживачів. В даному питанні визначається потенціал та ємність ринку, аналіз кон'юктури ринку, вивчення споживачів і сегментація ринку, аналіз діяльності конкурентів, вивчення основних форм і методів збуту товарів. Велике значення має прогнозування ринка, тобто вироблення науково-обгрунтованого судження про перспективи його розвитку, оскільки кон'юктурне прогнозування має мету забезпечити найкращу тактику поведінки на ринку. Ринкове прогнозування об'ємів реалізації можливе з допомогою кількісних і некількісних методів. Некількісні основані на експертних оцінках (керівників, торгових агентів, покупців) і дозволяють оцінити різні точки зору за короткий термін. Кількісні методи основані на оцінці статистичної інформації. Серед них виділяють основні: методи електролокації, кореляційного і регресивного аналізу, аналізу часових рядів, метод Бонса-Дженкінса [24,189с.].

Дослідження ринку включає також всесторонній аналіз споживачів, їх потреб і мотивацій. Цей аналіз стає основою для сегментації, тобто класифікації споживачів на групи, однаково реагуючих на один і той самий набір спонукаючих до купівлі характеристик.

При вивченні ємності ринку велике значення має аналіз тенденцій розвитку ринку на галузевому рівні і інвестиційна політика в даній галузі. Потенціал ринку для конкретного підприємства включає існуючий ринок і можливий (що не використовується).

За аналізом кон'юктури ринку підприємство може встановлювати ціни на рівні більш прийнятному для клієнта, а також збільшувати чи зменшувати обсяг випуску товарів у відповідності з очікуваннями на ринку.

Структура замовлень. Характеризується обсягом, різноманітністю та дисперсією. На підприємстві формується портфель замовлень на основі укладених контрактів та отриманих замовлень. Відповідно до потужності підприємства визначається норма замовлення та транзитна норма. Норма замовлення характеризує мінімальну кількість певного виду продукції, менше якого підприємство не виготовляє і не транспортує одному адресату. Встановлюються цінові та часові параметри на позачергові та „екстренні” замовлення.

Дистрибуційна структура. Визначається формуванням дистрибуційних каналів (прямий і непрямий розподіл), кількістю складів на кожному рівні згідно з територіальним складським розподілом. Дистрибуційний канал визначають, як сукупність фірм та окремих осіб, які беруть на себе або допомагають передати кому-небудь право власності на конкретний товар або послугу на їх шляху від виробника до споживача (рис. 1.3) [22,246с.].

Зазначені підприємства беруть на себе такі функції, як:

– дослідження попиту, пропозиції, товарів, покупців, конкурентів та інших суб'єктів ринку;

– передача інформації, що стосується збуту;

– просування, розробка і розповсюдження звернень до покупців;

– оформлення замовлень та контроль за їх виконанням;

– формування партії товару відповідно до вимог споживачів;

– зберігання товарів на складах;

– організація транспортування;

– фінансування діяльності пов'язаної з розподілом і збутом;

– прийняття ризиків;

– післяпродажне обслуговування.

Прийняття рішення про виконання тих чи інших функцій власними силами або із залученням партнерів по каналу повинно супроводжуватися аналізом ефективності і рентабельності з огляду на такі обставини, як компетентність, видатки і контроль.

Вибір дистрибуційного каналу - це рішення підприємницької політики, яке відіграє базову роль в управлінні збутовою логістикою на підприємстві. Традиційно склалось, що підприємства вибирали дистрибуційну структуру залежно від галузі та споживчих ринків. Але змінюються витратна структура, споживчі потреби і діяльність логістичних посередників, які формують дистрибуційний канал і водночас змінюється дистрибуційна структура виробничого підприємства. Цікавим є те, що технологічні впровадження покращують якість продукції або процес виготовлення, а дистрибуційна структура залишається сталою і надалі призводить до витрат на ринку. Тому дуже важливо здійснювати впровадження і в структуру збутової логістики, контролюючи при цьому і зміни, які відбуваються з учасниками дистрибуційного каналу. Так, якісне зростання технологічних інновацій перебуває у невідповідності з наданням якісних дистрибуційних послуг. Необхідно досліджувати зміну дистрибуційних каналів відповідних продуктів на ринку. При цьому доцільно застосовувати такі заходи [26,94с.]:

– формування цілей дистрибуційних каналів;

– розвиток стратегії дистрибуційного каналу;

– дослідження альтернативних структур дистрибуційних каналів;

– вибір оптимальної структури згідно з визначеними критеріями;

– розвиток альтернативних логістичних учасників дистрибуційного каналу;

– аналіз логістичних учасників;

– оцінка та дослідження дієздатності дистрибуційного каналу;

– повторний аналіз альтернативних дистрибуційних каналів у разі недосягнення головної мети збутової логістики та ін.

Проектуючи канали розподілу, слід пам'ятати про необхідність дотримання нових певних пропорцій між окремими елементами системи, точніше, дотримання пропорцій між обсягом споживання, пропускною здатністю каналів розподілу і виробничими потужностями виробників. Аналіз показує, що в період реформування економіки України у багатьох галузях виникли тенденції до порушення пропорцій у системах дистрибуції. При відносній стабілізації потреб, надмірно високими темпами почала зростати кількість торгово-посередницьких організацій. Це відчутно збільшило вартість товарів та владу продавця-посередника. При цьому зменшується обсяг реалізації продукції і виробник повинен шукати способи модифікації товару, диверсифікації виробництва або його скорочення. Таким чином, надмірне видовження каналів розподілу не тільки не збільшує, але й іноді скорочує виробництво.

Підприємства, які вже давно працюють на ринку використовують власні системи розподілу на основі тривалого партнерства і співробітництва. Для товарів промислового призначення велике значення має розвиток гуртової торгівлі, а в деяких випадках прямий маркетинг. Для споживчих товарів велике значення має розвиток роздрібної торгівлі.

Слід зауважити, що внесення змін у структуру каналів розподілу і в систему управління ними є досить складною і нелегкою справою. Обмеження здатності до маневру у сфері розподілу часто бувають значнішими, ніж у виробництві. Альтернативні канали часто вже зайняті або блоковані конкурентами. Для створення міцної репутації і довірливих відносин необхідний тривалий час. Насправді, часто набагато легше згорнути виробництво або замінити застарілі виробничі потужності, ніж залишити непотрібні канали розподілу.

Для ефективного планування та оптимізації збутової логістики виробничого підприємства використовуються імітаційні дослідження із приділенням особливої уваги витратній структурі та якості логістичних послуг у альтернативному порівнянні дистрибуційних систем.

Проводиться аналіз порівняння складських та транспортних витрат на підставі інформації про структуру споживчого попиту, кількість складських рівнів, їх територіальне розміщення та якість транспортно-експедиційного обслуговування. Результатом є знаходження оптимальної моделі розрахунку витратних структур, на підставі якої приймається рішення про вибір або істотні зміни в дистрибуційній логістичній системі.

Для багатьох країн з перехідною економікою характерними є зростання у багатьох галузях кількості посередницьких структур, які часто займаються досить широким асортиментом. Але з розвитком і зміцненням ринкових взаємовідносин, поширенням маркетингових засад на всі сфери діяльності спостерігається поступова стабілізація цих процесів. У країнах з ринковою економікою існує тенденція до поступового скорочення довжини каналів розподілу. Це відбувається внаслідок розвитку електронних засобів комунікацій, розширення поза магазинної торгівлі, подальшої спеціалізації посередників, розвитку мережевого маркетингу.

Формування каналів розподілу вимагає системного підходу. Висока ефективність забезпечується завдяки інтеграції зусиль всіх учасників процесу розподілу, синхронізації їх дій, скороченню запасів, зменшенню витрат на будівництво складів, скороченню потреб в обігових коштів і зменшенню поточних витрат на зберігання товарів. Удосконалення однієї із складових, зосередження на одній із виконуваних функцій не завжди приводить до загальносистемного ефекту.

РОЗДІЛ 2. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

2.1 Загальна характеристика ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат”

ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат” розташований а місті Тульчин, Вінницької області.

Історія виникнення та діяльності починається ще в 1937 році. В той час підприємство носило назву забійного пункту. Виробнича потужність забійного цеху складала 75 тонн в місяць, ковбас 13-14 тонн.

В 1947 році забійний пункт міста Тульчина був переіменований в Тульчинський м'ясокомбінат і підпорядкований Вінницькому м'ясокомбінату. В цей час потужність забійного цеху становила 112-120 тонн в місяць, а ковбасного цеху 10 тонн виробів.

З 1953 по 1974 роки продуктивність зросла до 120 тонн ковбасних виробів в місяць. Були проведені роботи по розширенню виробничих площ, модернізації обладнання та збільшенню асортименту продукції.

В 1994 році в ході приватизації було створене ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат”. Товариство здійснює свою діяльність на основі статуту, чинного законодавства України та правил встановлених Міністерством харчової промисловості України.

Статутний капітал становить 64600 гривень і поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Пайову участь у статутному капіталі має трудовий колектив ВАТ „Віннницям'ясо”, інші фізичні та юридичні особи. Статутний фонд визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Акціонерне товариство може за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом підвищення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

Метою діяльності підприємства є розширення сфери діяльності по виробництву продукції, товарів та отримання прибутку.

Предметом діяльності товариства є:

– виробництво ковбасних виробів, м'яса, субпродуктів, м'ясних напівфабрикатів;

– виробництво супутньої продукції для використання в різних галузях промисловості;

– закупівля худоби для власного виробництва від сільськогосподарських підприємств та приватних осіб;

– роздрібна торгівля продукцією власного виробництва через стаціонарні та виїзні пункти реалізації;

– реалізація продукції власного виробництва через гуртову торгівельну мережу, підприємства громадського харчування, дитячі, шкільні установи та ін.;

– здійснення інших видів господарської діяльності, які відповідають статутним цілям товариства та не заборонені законодавством.

Товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик втрати у межах вартості акцій, що їм належать.

Господарське товариство є власником:

– майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу;

– продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

– одержаних доходів;

– іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Учасники акціонерного товариства мають право:

– брати участь в управлінні підприємством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків встановлених законом;

– брати участь у розділенні прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

– вийти у встановленому порядку з товариства;

– здійснювати відчудження часток у статутному капіталі цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві;

– одержувати інформацію про товариство та його діяльність.

Учасники акціонерного товариства зобов'язані:

– додержуватись установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

– виконувати свої зобов'язання перед товариством;

– не розголошувати комерційну таємницю та інформацію про діяльність товариства.

ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат” спеціалізується на переробці ВРХ та свиней. Максимальна можлива потужність переробки складає по м'ясу 22 тонни та ковбасних виробів 3 тонни в день. Фактично виробляється при однозмінній роботі м'яса 10 тонн в день, ковбасних виробів 0,8 тонн.

Підприємство розміщене на території 5,1 га. М'ясокомбінат має в своєму складі базу передзабійного утримання худоби (БПУХ), цех первинної обробки сировини, ковбасний цех, холодильник, компресорну, трансформаторну дільницю, котельну, ремонтно-механічні приміщення, їдальню, виробничу лабораторію, дві фірмові крамниці.

Основними складськими площами на підприємстві є будова холодильника, склади загальновиробничого призначення. Холодильник має потужність по охолодженню 50 тонн м'яса за добу. Він складається з камер охолодження, заморозки та зберігання. Субпродукція та продукція, що потребує ізоляції, розміщується в спеціальних камерах на стелажах, туші тварин зберігаються на підвісних дугах. У кожній з камер ведеться температурний журнал та контролюється в присутності ветпрацівника підприємства температура в товщі м'яса. В камері зберігання температура в товщі м'яса складає -8?С.

Холодильник працює на двох і чотирьох станційних компресорах аміачного типу. Потужність компресорної на температуру випарювання 15? по Цельсію складає 550 тисяч стандартних Ккал. Забезпеченням холодом основного виробництва відповідає паспортному режиму.

Спеції, харчові добавки, допоміжні матеріали, деякі види сировини, запасні частини, інвентар складується на загальновиробничих складах безпосередньо біля виробничих цехів.

При обробленні вантажів використовується сучасна система навантажувально-розвантажувальних пристроїв, автоматизована система планування та формування партії замовлення, комп'ютеризована система аналізу рівня запасів, вибуття та надходження на склад продукції.

Транспортний парк підприємства налічує 17 одиниць автомобільної техніки. Серед них 6 рефрижераторів на базі автомобіля МАЗ та КАМАЗ загальною місткістю 15 тонн для перевезення гуртових партій на великі відстані, 7 автомобілів вантажопідйомністю 3-5 тонн для обслуговування місцевої збутової мережі. Інші автомобілі використовуються в загальногосподарських цілях, обслуговування структурних підрозділів та виробництва. Для складських робіт, робіт по навантаженню та розвантаженню використовують електрокари, кранбалки, тельфери, іншу допоміжну техніку.

Оскільки, головна частина м'яса глибокої заморозки реалізується через ДП „Тульчинм'ясо”, основну проблему у транспортуванні відповідних обсягів продукції дочірнє підприємство бере на себе.

Випуском товарної продукції на підприємстві займаються ковбасний та м'ясожировий цехи, а також цех по виготовленню м'ясокісткового борошна. Вони обладнані технологічними лініями по виробництву 35 видів ковбасних виробів, харчових та технічних жирів, яловичини та свинини охолодженої, субпродуктів І та ІІ категорій, напівфабрикатів, м'ясокісткового борошна, господарського мила, шкірсировини. Ковбасні вироби, що виготовляються підприємством, поділяються на варені (в т.ч. сосиски і сардельки), напівкопчені, копчені, копченоварені, сиров'ялені, ліверні, зельци і студні. Сировиною для них є нежирна яловичина, свинина, шпиг, конина, м'ясо птиці. На ліверні ковбаси, зельци, студні використовують м'ясні субпродукти (печінку, мозок, серце, рубець та інше). Харчову кров забійних тварин застосовують для виробництва кров'яних ковбас. Для насичення повноцінними білками в ковбасний фарш добавляють плазму харчової крові, обезжирене молоко, молочний білок, яйця. Поліпшення смакових якостей ковбасних виробів досягають також додаванням цукру, спецій, пряностей (перець, мускатний горіх, фісташка, часник та ін.). З метою збереження червоного кольору м'яса вводять слабкий розчин нітрату натрія. Для надання певної форми та захисту від шкідливих зовнішніх впливів навколишнього середовища застосовують оболонки: кишкові та штучні (білкові, з целюлози, полімерних плівок). Деякі вироби формують без оболонки.

Для виготовлення ковбас м'ясо відділяють від кості, видаляють з нього сухожилля, хрящі, жир, нарізають кусками і солять. Просолене м'ясо перемелюють в фарш і перемішують з кусочками шпигу та іншими компонентами. Заповнені фаршем ковбасні батони підв'язують шпагатом і витримують в підвішеному стані (посадка фаршу). Варені та напівкопчені ковбаси після осадки обжарюють (гаряче копчення), варять і охолоджують. Напівкопчені потім додатково коптять. Сирокопчені ковбаси не варять, а після осадки коптять і сушать, сиров'ялені ковбаси взагалі не коптять, а тільки просушують. При виробництві ліверних ковбас і зельців з варених субпродуктів готують по рецептурі фарш, наповнюють оболонки, проварюють і охолоджують. При виготовленні копченостей просолені м'ясні відрубки вимочують, коптять і сушать. Копчено-варені вироби після копчення варять і охолоджують.

Вітчизняні споживачі стають більш вимогливими до якості смаку та зовнішнього вигляду ковбасних виробів, відповідно м'ясокомбінат намагається задовольнити ці вимоги обладнуючи свої цехи сучасним, високотехнологічним обладнанням.

На ВАТ „Тульчинський м'ясокомбінат” побудована лінійно-функціональна система управління, зображена на рис. 2.1.

Вищим органом управління товариством є загальні збори акціонерів. До виключної домпетенції загальних зборів належать:

– внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

– обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

– затвердження річної фінансової звітності;

– рішення про ліквідацію товариства.

Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Участь в них мають право брати всі акціонери товариства незалежно від кількості та виду акцій.

Ревізійна комісія здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. Вона визначає форми контролю, проводить аудиторські перевірки щорічної звітності.

Виконавчим органом товариства є правління. Правління здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, вирішує всі питання з функціонування та напрямків розвитку товариства, крім тих, що внесені до компетенції загальних зборів.

Голова правління - керує роботою всіх функціональних підрозділів, приймає стратегічні та тактичні рішення по основних сферах діяльності.

Заступник директора з виробництва і працівники виробничих цехів забезпечують організацію виробництва, виконання планових завдань, аналізують якість сировини та готової продукції, брак та витрати, дотримуються технологічної дисципліни.

Заступник з технічних питань забезпечує підтримання ритмічності процесу випуску продукції та роботи підрозділів, впровадження нової техніки та технології, технічної справності обладнання, витрачання матеріальних ресурсів, підтримання загального технічного та організаційного рівня виробництва, виконання планів ремонтів та модернізації обладнання, забезпечення повноти використання обладнання і виробничих потужностей.

Бухгалтерія здійснює виконання робіт з бухгалтерського обліку, складання звітів, нарахування та виплати коштів, аналіз рівня організації праці, рівня продуктивності праці, використання фонду робочого часу, фонду заробітної плати.

Відділ кадрів - підбір висококваліфікованих працівників, їх перекваліфікацію та підготовку, оформлення та звільнення з підприємства.

Планово-економічний відділ - встановлення обсягів виробництва, вивчає виконання договірних зобов'язань, планів поставки продукції споживачам за обсягом, якістю, строками та номенклатурою, складом запасів та збереженням готової продукції.

Відділ постачання та збуту - здійснює розробку планів постачання та збуту, методичне забезпечення сировиною підприємства та організація збуту, контроль за якістю продукції, станом і цілісністю складських запасів.

Відділ маркетингу розробляє раціональні виробничі програми, досліджує ринок та можливості підприємства, розробляє стратегії і тактику маркетингової діяльності, аналіз діяльності та розроблення коригувальних заходів. Разом з іншими підрозділами розробляє товарну логістику (формування товарного асортименту, підвищення якісних характеристик продукції, забезпечення відповідного рівня якості та конкурентоспроможності), цінову логістику (визначення цілей ціноутворення, вибір цінової стратегії), збутову логістику (має поєднуватись з характеристиками товару, його позиціонуванням на ринку, ціновими стратегіями, методами просування товару), формування систем маркетингових комунікацій.

Логістичною діяльністю на підприємстві займається відділ постачання та збуту, планово-економічний відділ, відділ маркетингу. Перед ними стоять завдання по плануванню виробничої програми, з детальним розподілом завдань із випуску продукції по цехам підприємства та окремим дільницям координація діяльності виробничих, збутових та постачальницьких підрозділів, управління запасами, переробка вантажів, зберігання, вантажно-розвантажувальні операції, комплектація партії, контроль за якістю праці та продуктів, проектування замовлень на постачання, формування графіку постачань.

Ці відділи координують внутрішньовиробничу логістику, яка виступає центром управління, планування, інтеграції та контролю всіх основних потоків, наявних на промисловому підприємстві: матеріальних, інформаційних та трудових. Відповідно до концепції логістики побудова логістичних систем повинна забезпечувати можливість узгодження і коригування планів і дій виробничих ланок, ланок постачання і збуту.

Логістичну діяльність безпосередньо супроводжує логістичний інформаційний потік, що включає надходження даних про матеріальний потік, їх передачу, обробку та систематизацію з наступною видачею готової інформації.

Завдяки роботі підрозділів по впровадженню логістичних прийомів на підприємстві інтегруються процеси планування виробництва продукції та її збуту, здійснюється оптимізація транспортно-складських та вантажно-розвантажувальних робіт, контролювання матеріального потоку, що надходить на підприємство, обробляється і залишає його, а також інформаційного потоку, що супроводжує його, які пов'язані з логістичною діяльністю.