Технологія первинної обробки шкіряної сировини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Головною метою шкіряного виробництва є одержання зі шкур тварин шкіри та хутра, з яких виготовляють різноманітні товари: взуття, галантерейні вироби, одяг тощо.

Головним джерелом сировини для шкіряного виробництва є тваринництво. У шкіряному виробництві переробляються шкури свійських тварин майже усіх видів : великої рогатої худоби ( ВРХ ), овець, кіз, свиней, коней, мулів, ослів, верблюдів, оленів. З шкур диких тварин використовують шкури дикої кози, лося, марала, дикого кабана, морських тварин ( тюленя, моржа, кита, нерпи ). Другорядними видами шкіряної сировини є шкури деяких видів риб ( зубатки, тріски, кети, горбуші ) та рептилій ( змій, ящірок).

Шкіряний напівфабрикат - вичинений, а іноді пофарбований та розкроєний шкури і шкурки диких та свійських тварин, з яких ще не виготовлені шкіряні вироби. Застосовувані для виробництва натуральної шкури та хутра шкіряний напівфабрикати за своїм призначенням досить різноманітні. Використання для їх виготовлення різних видів сировини зумовлює суттєву відмінність товарних і технологічних властивостей готових виробів.

Організація виробництва - наука, що вивчає методи раціонального процесу, які сполучні у просторі та часі: засоби праці, предмети праці, жива праця. Дане завдання є комплексне розв'язання питань у галузі технологій, обладнання, організації виробництва. Ці технологічні завдання мають забезпечувати повний випуск конкурентноздатної продукції, зростання продуктивності праці в умовах сучасного ресурсозбереження.

Вибір і характеристика перероблюваної сировини та напівфабрикату

виробництво шкіряний сировина

Відповідно до завдання курсового проектування був запропонований такий асортимент перероблювальної сировини: крупна сировина зі шкур ВРХ, а саме - бичок, ялівка (середня) та бугай (важкий).

Розрізняють такі породи великої рогатої худоби: м'ясна, м'ясо - молочна, молочна та рогата худоба. Вони характеризуються наявністю на середині хребта виточки, від якої волосся розходиться в різні сторони: від шиї, боків, хвоста; відсутність гриви, коротшим волосом на хвості та відсутністю волосорозділу на передній лінії стегон.

Бичок - шкури молодих бичків (кастрованих та некастрованих) парною масою понад 13 і до 17 кг включно. Порівняно з півшкурком на шкурах бичка більш помітна збіжистість ( зниження товщини від огузка до воротка та від хребта до пол ). Площа бичка у середньому 250 - 260 дм І. Товщина шкіряної тканини в огузку мокросослених шкур близько 3, 4 мм.

Ялівка - шкури дорослих корів та корів - нетелей, а в окремих випадках телят, парною масою понад 13 кг. Площа шкур коливається від 200 до 450 дмІ, товщина в огузку - 2, 5 - 5, 0 мм.

По масі цю сировину поділяють на три групи : 1. Ялівка легка ( парна маса понад 13 до 17 кг включно, середня площа 260 дм І); 2. Ялівка середня ( парна маса понад 17 до 25 кг включно, середня площа 444 дм І).

Здебільшого шкури ялівки відрізняються значною збіжистістю, наявністю залишків сосків або розрізів, що залишились після видалення вимені. Виробниче призначення ялівки залежить від її маси і товщини. З ялівки легкої виробляють міцні, еластичні хромові шкіри для взуття з красивою гладкою мережівкою. В цілому, ялівку використовують для виробництва шкір верху взуття, підошовних, устілкових, технічних, лимарносідельних та сириці.

Бугай - шкури некастрованих биків з парною масою понад 17 кг. Площа бугая коливається від 300 до 500 дм І, товщина шкіряної тканини в області спини мокро солених шкур - 4, 5 - 5, 5 мм.

Бугаю притаманні стовщені периферійні ділянки ( вороток, голова та поли ), сильна борушистість. Товщина бугая неоднорідна по площі шкури, тому його вважають менш цінною сировиною ніж бичина. Особливості гістологічної будови шкур великої рогатої худоби визначають велику міцність та щільність, цінні товарно-технологічні властивості цього виду сировини. Товщина епідермісу шкур ВРХ незначна (1- 2 % від усієї шкури). Сосочковий шар дерми досить щільний, утворений товстими пучками колагенових волокон, що потужно переплетені у всіх напрямках.

Підшкірна клітковина розвинена слабко, часто містить значні жирові включення, має значну товщину. На межі з підшкірною клітковиною сітчастий шар утворює рідке переплетення пучків колагенових волокон.

Шкури дорослих тварин (биків та корів) відрізняються найбільшою міцністю та щільністю укладнення волокон. Ця сировина особливо придатна для виробництва міцних шкір для верху взуття, стійких до механічного впливу .

В залежності від компактності укладання, товщини та розташування пучків волокон щодо поверхні шкури й один одного, розпізнають п'ять класів мікроструктури сітчастого шару дерми шкур ВРХ:

I клас - пучки колагенових волокон дуже тонкі, щільно укладені; часто вигинаються, утворюючи ромбоподібне переплетення. Петлі такого переплетення розташовані густо, пронизують одна одну й часто тягнуться крізь весь сітчастий шар. Дерма цього класу притаманна ділянкам крупа й відрізняється високою міцністю та малою розтяжністю;

II клас - пучки колагенових волокон менше вигинаються, укладені не так щільно. Замість добре окреслених ромбів поширені більш рідкі, розтягнуті, неповністю завершені ромбоподібні фігури. Пучки колагенових волокон мають меншу товщину і укладені менш щільно, ніж у сітчастому шарі I класу;

III клас - поширені довгі пучки тонких колагенових волокон, які мало вигинаються, тому ромбоподібні фігури майже непомітні. Порівняно з дермою II класу, колагенові волокна більш тонкі, укладені менш щільно;

IV клас - пучки колагенових волокон утворюють дрібнопетлисте переплетення; відсутні пучки , притаманні III класу. Пучки волокон тонші, укладені не так щільно та більш горизонтально, ніж у сітчастому шарі дерми III класу;

V клас - найбільш недосконала структура, до якої характерно горизонтальне укладення пучків, розташованих паралельно поверхні шкури, а також прошарки пухкої несформованої сполучної тканини.

Структура дерми окремих топографічних ділянок зумовлює їх певні фізико - механічні показники у готовій шкірі та корелює з товарознавчою оцінкою шкури за виробничим призначенням.

Дана сировина обробляється мокросоленим способом консервування. Мокросолене консервування основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки: нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрею до міздри, або міздрею до волоса. Бажано до солі додавати антисептики.

Шкури ВРХ, які по всій чепрачній частині мають структуру I - II класу при відповідній масі і товщині у стандартній точці огузка не менше 4, 5 мм, особливо цінні для виробництва кондиційної підошовної шкіри, а також технічної шкіри відповідального призначення

Вся шкіряна сировина повинна відповідати ГОСТ 382-91 «Сырье кожевенное сортированное для промышленной переработки», який передбачає технічні вимоги.

Шкіряну сировину ділять:

1. По виду й найменуванню відповідно ГОСТ 28425 і ГОСТ 28509;

2. По масі і площі;

3. По товщині, визначеній в стандартних точках,мм.

Відповідно до ГОСТ правила прийому полягають в наступному:

Шкіряну сировину приймають партіями, враховуючи, що партія - це кількість однаково обряджених шкур, які мають однакове виробниче призначення, та характеризуються одним видом, масою або площею, способом консервування та групою сорту.

Прийом по кількості шкур в партії проводять на 100% шкур в партії.

Прийом по товщі проводять по 100% шкур в партії.

Перевірку відповідності сорту шкур в партії до вимогам стандарту проводять на 10% шкур та не менше 10 штук. При отриманні незадовільного результату перевірки проводять повторну перевірку на 20% шкур в партії.

Прийом шкіряної сировини по масі проводять з урахуванням усолу і обважнювачів згідно з ГОСТу 13104. Мокросолені шкури з усолом більше 20% і нерівномірно підсушені приймають окремими партіями.

Вимір товщі шкур проводять товщиноміром діаметром верхньої площадки 2мм і нижньої 10мм. Шкури розміщують волосяним покривом догори. Товщину шкури вимірюють в стандартних точках Н і О.

Якість товару є одним із його основних характеристик, надає визначальний влив створення споживчих уподобань і формування конкурентоспроможності. Відповідно до міжнародному стандарту під якістю розуміється сукупність характеристик об'єкта, які стосуються її спроможністі задовольняти встановлені або ймовірні потреби. Встановлені потреби, теоретично, необхідно відбивати за показниками фізико-механічних та інших властивостей, закладених в вимогах стандартів на відповідні види матеріалів.

Напівфабрикат повинен прийматися оздоблювальним цехом після процесів віджимання і жирування, підібраним у виробничі партії за цільовим призначенням зі супроводжувальним паспортом .

За вимогами напівфабрикат повинен бути рівномірно проструганим по всій площі;

- товщина напівфабрикату в стандартній точці повинна відповідати затвердженим нормативам;

- напівфабрикат не повинен бути переструганим, не мати порізів, вихватів, підрізів, "сходів", пропусків, складок від неправильної укладки;

- напівфабрикат повинен бути рівномірно прожированим без замаслювання лицьової та бахтарм'яної поверхонь;

- температура зварювання напівфабрикату повинна бути 92-96 0С;

- вміст оксиду хрому та речовин, що екстрагуються органічними розчинниками повинен відповідати нормам чинного стандарту. Напівфабрикат повинен бути добре розведеним, без складок. Вологість напівфабрикату не повинна перевищувати 45-55 %.

Облік виробничих дефектів проводиться для кожної виробничої партії з записом у спеціальному журналі.

Напівфабрикат, який має виробничі дефекти, що можна виправити, такі як:

- засаленість;

- плямистість;

- високий вміст вологи;

- нерівномірно і нечисто вистругану бахтарму тощо

Оздоблювальним цехом не приймаються і повертаються на доопрацювання. Напівфабрикат, який має виробничі дефекти, що не можна виправити, такі як стяжка і садка лицьової поверхні; подерте лице, порізи, складки, опіки тощо, приймаються оздоблювальним цехом зі складанням акту за участю ВТК і відміткою у спеціальному журналі про наявність дефектів.

Дефекти шкури- ушкодження шкури, що знижують її якість або ступінь використання, їх ділять на зажиттєві й технологічні.

Зажиттєвідефекти виникають внаслідок:

· інфекційних хвороб (екземи, лишай, карбункули тощо);

· паразитарної хвороби шкіри (фістула);

· механічних пошкоджень (абсцеси, подряпини, таврування, безличина, накостиш).

Технологічні дефекти виникають :

· при зніманні шкури ( вихвати, діри, прорізи ножем);

· при консервуванні (білі плями, сольові плями, іржа);

· при консервуванні і зберіганні (прілина, краснуха, фіолетові плями);

· під час пакування (зламина, ороговілість);

· під час зберігання під дією шкідників (молеїдина; шкуроїдина).

Первинна обробка складається з підготовки тушки тварини до знімання шкурки, знежирювання, правлення і консервування. Мета первинної обробки - приведення шкурки в такий стан, за якого досить довго зберігалися б властивості волосяного покриву і шкірної тканини.

Обладнання для первинної обробки шкур

Машини для миття шкур. Призначені для миття і розм'якшення навала на шкурах. Під час миття одночасно відбувається охолодження шкур, що ущільнює мездру і жир і покращує умови подальшої обробки. На малих підприємствах шкури розстилають на спеціальних столах і миють вручну. В потокових лініях використовують прохідні барабанні машини. Шкури через торець завантажують в циліндричний барабан , виготовлений із нержавіючої сталі. Барабан бандажами спирається на дві пари роликів , укріплених опорами на рамі . Барабан приводиться в обертання від електродвигуна через черв'ячний редуктор і ланцюгову передачу , ведена зірочка якої прикріплена до бандажа . Торці обичайки барабана частково закриті кільцевими днищами , які запобігають вільному виходу шкур. Шкури перемішуються і одночасно переміщуються вздовж барабана кулачками , встановленими на внутрішній поверхні обичайки по гвинтовій лінії. Рама барабана закріплена на верхньому торці чана , який встановлюють на підлозі цеху.

Мездрильні машини. Машини для очищення шкур від навала, прирізів м'яса і жиру бувають одноопераційні (мездрильні або навалозгонні) і комбіновані, які суміщають виконання цих двох операцій. Мездрильні і навалозгонні машини мають однакову конструкцію, але в перших використовують гострі ножі, а в других - затуплені. Вони складаються з двох робочих механізмів - ріжучого і подаючого. Ріжучий механізм має ножовий вал і привод до нього. Ножовий вал складається зі сталевого циліндра - вала - і спіральних ножів. В торцях циліндра закріплені цапфи . На поверхні циліндра нарізані спіральні канавки по числу ножів: 5, 8, 10 і більше в двох напрямках: на правій половині ліві, на лівій - праві. Кут підйому гвинтової лінії від 30 до 37°. Зустрічний напрямок навивки ножів забезпечує рівномірну подачу і натяг шкури. Ножі виготовляють із низько вуглецевої сталевої стрічки, що піддається цементуванню на глибину 0,15 - 0,25 мм з двох сторін. Товщина стрічки складає 1,2 - 3,0 мм. Ножі вставляють в канавки, які ширші за ніж. Потім ножові вали балансують і заточують

Існують три основних способи знімання шкурок: панчохою, трубкою, пластом

Панчохою знімають шкурки з колонка ласки, а інколи і соболя. При зніманні шкурок підрізи роблять навколо рота, підрізаючи носові хрящі, після чого поступово стягують шкурку до озадка.

Трубкою знімають шкурки з більшості звірів: роблять основні розрізи по задньому боку задніх лап, по внутрішньому боку передніх лап, по озадку. Шкурку стягують від озадка до голови.

При зніманні пластом роблять три розрізи: поздовжній - від нижньої губи по середній лінії черева, і два поперечних - по лініях на рівні задніх і передніх лап. Цей спосіб використовують для знімання шкур з великих тварин, а також з більшості весняних видів.

Знежирювання- це видалення з міздри жирових відкладень. Необхідність знежирювання викликана рядом обставин: підшкірний жир запобігає випаровуванню вологи під час сушіння шкурок.

Правлення- це насаджування шкурок на спеціальні правила певної форми (відповідно до стандарту). Форма правил залежить від виду тварини, способу знімання. Наприклад, шкури, зняті пластом, правлять на дошках, рамах, щитах.

Усі шкури насаджують на правила міздрою назовні. Після підсихання шкурки вивертають і досушують волосом назовні.

Консервування - видалення вологи з шкурок і створення в них несприятливих умов для розвитку гнильних мікробів. Для консервування хутряних шкурок використовують такі способи консервування: прісносухий, мокросолений, сухосолений, кислотно-сольовий і квашення.

Прісно-сухе консервування - це сушіння шкурок без використання консервуючих речовин. Цим способом консервують більшість видів хутрової сировини, крім каракулю. Сушать при температурі 20-35?С, що забезпечує рівномірне зневоднення шкурок як за площею, так і товщиною. Відносна вологість повітря повинна бути 35-50%. Шкурки сушать під навісами для запобігання попадання сонячних променів.

Мокро-солене консервування основане на властивості кухонної солі частково зневоднювати шкурки: нею посипають або її втирають у міздру. Після чого шкурки витримують у штабелях декілька днів. Складають шкурки або міздрею до міздри, або міздрею до волоса. Бажано до солі додавати антисептики. Шкурки можна консервувати тузлучним методом у сольовому розчині певної концентрації (тузлук).

Сухо-солене консервування - це висушування шкурок, законсервованих попередньо мокросоленим способом. Цей спосіб в основному використовується для консервування шкурок ягнят каракулівницьких порід.

Кислотно-сольове консервування - це обробка шкурок сухою сумішшю, яка складається з 85% кухонної солі, 7,5% алюмінієвого галуну і 7,5% хлористого амонію. Після чого шкурки витримують 4 -5 днів на стелажах. При кислотно-сольовому способі сировина частково отримує властивості вичинених шкурок. Кухонна сіль зневоднює шкірну тканину, алюмінієвий галун дубить, а соляна кислота, що утворюється під час гідролізу хлористого амонію, утворює пікелювальну дію.

Консервування квашенням - це доконсервування сухо-солених каракульських шкурок. Розчин для квашення складається з вівсяного або ячмінного борошна грубого помолу, солі й води. Цей спосіб використовують на спеціальних каракулевих заводах, що переробляють каракуль на експорт.

Заморожування - сушіння шкурок на морозі. Волога, що міститься в шкурі, під час замерзання при розширенні розриває і розпушує волокна дерми. Міцність шкурок при цьому значно знижується. Крім того, при підвищенні температури шкурки можуть загнивати. Тому цей метод використовується досить рідко.

Опромінювання - перспективний спосіб консервування сировини. Використовують опромінювання гамма-променями і прискореними електронами, можливе використання інших видів опромінювання. Ефективне використання цього способу в поєднанні з мокросолінням.

Висновок

Технологія шкіри та хутра - наука про суть і способи проведення хімічних, фізико-хімічних та механічних обробок шкур тварин з метою отримання напівфабрикату з найменшими матеріальними й хутровими витратами.

Для розвитку шкіряної промисловості важливим є зростання сировинної бази, покращення якості сировини, що значною мірою залежить від розвитку тваринництва і звірівництва, товарознавства, організації заготівель та зберігання сировини.

Размещено на Allbest.ru