Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 5. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

Зміст

1. Техніка і технологія як складові техніко-технологічної бази підприємства

2. Технічний розвиток і показники технічного рівня підприємства

3. Відтворення і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства

1. Техніка і технологія як складові техніко-технологічної бази підприємства

Зважаючи на мінливість зовнішнього середовища, метою технічної політики сучасного підприємства повинно бути формування гнучкої техніко-технологічної системи, яку можливо переналагоджувати і змінювати відповідно до нових умов. Технологічні зміни слід планувати з огляду на тенденції науково-технічного прогресу з урахуванням тривалості життєвого циклу технології.

Здатність підприємства випускати продукцію, яка користується попитом у споживачів, великою мірою залежить від стану його техніко-технологічної бази та характеристик технології, на чому ґрунтується процес перетворення ресурсів на готову продукцію. Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що визначає її конкурентні переваги.

Потенційні можливості розвитку техніко-технологічної бази підприємства через упровадження новітніх технологій визначаються передусім науково-технічним прогресом.

Науково-технічний прогрес (НТП) -- безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки, спрямований на створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів виробництва і продукції.

Розрізняють еволюційні та революційні форми НТП. До еволюційних форм відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах одного і того самого покоління техніки, а до революційних -- зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, принципово нові науково-технічні ідеї, завдяки яким здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у передових галузях.

НТП є домінантою розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо визначає ступінь технічної досконалості та рівень економічного потенціалу технічного базису виробництва, впливає на технологічний розвиток підприємств через застосування новітніх засобів виробництва, їх раціонального поєднання у новій технології, яка, у свою чергу, створює нові виробничі можливості.

Технологія (грец. -- мистецтво, майстерність) -- спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Технологія є завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Важливою характеристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є консервативними щодо змін.

Відомий американський фахівець у сфері стратегічного менеджменту Ігор Ансофф виділив три типи технологій за рівнем їх мінливості:

стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (виготовлення консервів та інших продуктів харчування традиційного асортименту);

плодотворна технологія, яка дає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби споживачів (гнучкі автоматизовані системи, роторні лінії, що застосовують у машинобудуванні і які здатні до значного переналагодження робочої частини при незмінній основі; комп'ютерні технології, зокрема програмне забезпечення Майкрсофт кожна наступна версія якого відкриває ширші можливості);

3) мінлива технологія, за якої протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення використовують нові базові технології (наприклад, телевізори, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережили кілька поколінь базових технологій -- від лампових до цифрових).

Від того, якого типу технологію використовують для виготовлення продукції, залежить тривалість її використання, оскільки одна й та сама технологія може бути придатна для виготовлення різних поколінь продуктів (якщо вона плодотворна) або непридатна, і її необхідно замінювати іншою. На рис. 5.1 наведено криві життєвих циклів попиту (ЖЦП), технології (ЖЦТ) та продукції (ЖЦПр), які ілюструють потенційні можливості різних типів технологій щодо продукування нових товарів

певну технологію доцільно доти, доки вона придатна для випуску конкурентоспроможної продукції. У багатьох випадках базовий зразок продукції може бути модифіковано, вдосконалено, що сприяє продовженню її життєвого циклу, а отже, і терміну використання відповідної технології. Проте важливо вчасно зрозуміти, що існуюча технологія вичерпала свої можливості і потребує заміни.

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій організація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмінності між виробничими технологіями і технологіями обслуговування. Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призначення, а в основі технологій обслуговування -- різноманітні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення. Отже, саме техніко-технологічна база виробничих підприємств потребує постійної уваги для підтримання її в належному стані та своєчасного оновлення.

Потреба в новій технології, як і в кожній новації, обумовлена кризовими явищами у функціонуванні підприємства. Як правило, сигналом до здійснення технологічних змін є зменшення обсягу продажу продукції і відповідно погіршення фінансових показників підприємства та показників ефективності виробництва (рис. 5.2)

Розвиток організації відбувається нерівномірно. Перехідний процес, властивий інноваційним змінам, має початок (точка А) і кінець (точка В). 8-подібна логістична крива показує характер руху від початкового до кінцевого стану (за умов рівномірного розвитку цей рух мав би вигляд прямої лінії АВ). Процес ніби поділений на дві приблизно рівні частини АС і СВ. До точки С приріст значення цільового параметра нижче від прямої АС, хоч і вище від рівня попереднього зростання. Тобто нова технологія забезпечує прискорення зростання, але спершу повільно, оскільки внутрішнє середовище організації опирається змінам, а відтак ближче до середньої точки С прискорення стає максимальним, а саме значення параметра стає однаковим і на прямій АВ, і на кривій (крива і пряма АВ перетинаються в точці С). Цю частину процесу називають стадією прискореного зростання. В другій частині процесу, коли явний і прихований опір нововведенню подолано, приріст цільового параметра відбувається досить суттєво (вслід за точкою С), але далі уповільнюється, оскільки починають діяти певні обмеження (наприклад, місткість ринку). Другу частину перехідного процесу називають стадією сповільненого зростання.

Отже, впровадження нової технології, як правило, зумовлене відставанням фірми у певних аспектах її діяльності, що знижує її конкурентний статус. Якщо аналіз причин відставання свідчить про вичерпання можливостей старої технології, про надмірне збільшення витрат на ремонт і модернізацію технологічного устаткування, що все одно не забезпечує продукції тих властивостей, яких вимагає споживач, то настала пора її змінити.

Ілюстрацією сутності процесу технологічних змін, спрямованих на ліквідацію відставання фірми у розвитку її потенціалу, є технологічний розрив (рис. 5.3). Він характеризує розбіжності у потенціалах (ефективності) нової (2) та старої (1) технологій (ДР = Р2 - Р1), а також обсяг коштів (ДК = К2 - К1), необхідних для вкладення у нову технологію для досягнення нею результативності, яку на момент заміни має стара.

Після подолання технологічного розриву (ДР) вкладати кошти в нову технологію значно вигідніше, ніж у вдосконалення старої (ремонт, модернізацію тощо). Тому процес заміни однієї технології іншою набуває незворотності.

Невід'ємною частиною багатьох технологій, особливо виробничих, є обладнання (устаткування) -- технічні

засоби, за допомогою яких виконують технологічні операції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хімічних характеристик вихідної сировини (напівфабрикатів), її фізичної форми, зовнішнього вигляду.

Характеристики обладнання, задіяного у певній технології, впливають не лише на якість виконання відповідних операцій та продукції загалом, а й визначають здатність технології змінюватися. Так, спеціалізоване обладнання придатне для виконання лише тих технологічних операцій, для яких воно і створювалося, а універсальне -- гнучкіше, воно може виконувати значно більше операцій. Спеціалізоване обладнання спрощує виконання операцій, забезпечуючи вищу продуктивність і вищу якість праці. Це робить його привабливим для застосування у масовому виробництві, на спеціалізованих потокових лініях. Однак перехід на випуск нового продукту на таких лініях ускладнений, оскільки необхідноповністю чи частково замінювати обладнання або переналагоджувати його.

Досягнення науково-технічного прогресу дали змогу створити нове покоління технологічного обладнання, яке використовують переважно для механічного оброблення деталей із змінними головками. Тому переналагодження його на виконання інших операцій є швидким і простим, що особливо важливо для потокового виробництва. Такі гнучкі роторні автоматизовані лінії різко підвищують ступінь мінливості технології, здешевлюючи процес переходу на випуск іншої продукції і забезпечуючи високу якість робіт.

Розроблення нової технології значною мірою визначається можливостями наявної технічної бази підприємства: перспективний дослідний зразок може так і не стати товаром через складність розроблення промислової технології його виготовлення. Отже, приступати до технологічних змін можна, лише зваживши можливості існуючої техніки.

Процес систематичного і цілеспрямованого удосконалення виробничих технологій та технологічного устаткування характеризує технічний розвиток підприємства і обумовлює стан його техніко-технологічної бази, від якого безпосередньо залежать результати господарської діяльності.

2. Технічний розвиток і показники технічного рівня підприємства

Використання сучасних досягнень науки й техніки дає змогу підприємствам забезпечувати розвиток його виробничого потенціалу, який може здійснюватися у різноманітних формах. Деякі з них дають можливість підтримувати наявний техніко-технологічний стан підприємства, інші -- удосконалювати і нарощувати його (рис. 5.4).

Цілі та пріоритети технічного розвитку визначаються відповідно до загальної стратегії підприємства на певному етапі його функціонування. Вони можуть бути націлені на кардинальне поліпшення якості продукції, зменшення витрат на її виготовлення, впровадження ре-сурсо- чи енергозберігальних технологій, скорочення витрат ручної праці чи поліпшення її умов, підвищення екологічної безпеки виробництва тощо. У будь-якому разі перед розробленням програми і вибором форми технічного розвитку слід зважено підійти до оцінювання технічного рівня підприємства. Це дасть змогу встановити послідовність завдань технічного розвитку і його напрями.

Оцінювання технічного рівня підприємства повинно спиратися на аналіз і узагальнення певної системи показників, які відображають ступінь технічної оснащеності персоналу, рівень прогресивності технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо. Об'єктивність може бути забезпечена за умови не лише методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їх динаміки для даного підприємства за певний період. Найважливіші й типові показники технічного розвитку для підприємств усіх галузей наведено у табл. 5.1.

Для поглибленого аналітичного оцінювання стану технічного розвитку підприємства, необхідність у якому виникає при розробленні спеціальної перспективної програми, можна використовувати й інші показники, зокрема ті, що відображають галузеву специфіку виробництва. До них відносять: механоозброєність праці (відношення середньорічної

вартості машин і устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні); коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування; коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу); ступінь утилізації відходів виробництва тощо.

Отже, розрахунок та аналіз динаміки показників технічного рівня підприємства дає змогу визначити відповідність його техніко-технологічного стану вимогам сьогодення й оцінити можливості його вдосконалення з огляду на фінансову спроможність підприємства.

3. Відтворення і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства

Технічний розвиток підприємства великою мірою залежить від маркетингової і виробничої стратегії, які визначають планові заходи щодо устаткування і технології, необхідні для випуску певного продукту. Наприклад, за умов концентрованого зростання важливо забезпечити збільшення виробничої потужності шляхом придбання нових одиниць обладнання або підвищення продуктивності наявного обладнання через капітальний ремонт чи модернізацію. У цьому разі виробнича стратегія орієнтується на мінімізацію витрат і технологію масового чи серійного виробництва. Якщо ж передбачається реалізація стратегії диверсифікації, то склад технологічного обладнання, що встановлюється для випуску нової продукції, може радикально відрізнятися від наявного, оскільки впроваджуються нові технологічні процеси.

Отже, вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства слід планувати та орієнтувати передусім на ті заходи, які забезпечать реалізацію обраної ним стратегії діяльності. Для вітчизняних підприємств, що мають обмежені фінансові можливості, такі заходи переважно орієнтовані на підтримання існуючого технічного рівня шляхом його капітального ремонту та модернізації.

Підтримання технічного рівня виробництва

У практиці господарювання потреба в радикальній зміні виробничих технологій виникає не так часто, як потреба в оновленні (відтворенні) технологічного устаткування. Часто базові технологічні процеси можуть використовуватися досить довго (наприклад, для випуску традиційних видів продукції), однак устаткування в процесі його експлуатації зношується і потребує своєчасної заміни.

Важливим завданням планування технічного розвитку підприємства є визначення межі експлуатації виробничого устаткування. Технічні засоби виробництва слід підтримувати у стані, який забезпечує дотримання всіх параметрів технологічного процесу і виготовлення продукції високої якості. Цього можливо досягти профілактичними заходами і своєчасним ремонтом і модернізацією обладнання. В умовах фінансової скрути деякі підприємства намагаються продовжити термін експлуатації технічних засобів виробництва. Однак настає момент, коли витрати на ремонт стають настільки великими, що навіть істотна модернізація не виправдовує вкладених коштів.

Альтернативою капітальному ремонту та модернізації виробничого об'єкта є його заміна новим. Важливо порівняти результати обох варіантів відтворення з погляду економічної віддачі. Для цього необхідно врахувати, що:

у процесі заміни застарілого обладнання новим виникатимуть додаткові одноразові капітальні витрати і втрати від недоамортизації старої машини;

здійснення капітального ремонту і продовження таким чином терміну служби машини ще на один ремонтний цикл зумовлює збільшення собівартості виготовлення продукції відремонтованим обладнанням порівняно з її величиною при використанні нових машин.

Щоб визначити, що економічно вигідніше, необхідно порівняти загальну величину витрат і втрат у першому і другому випадках. У першому -- це вартість капітального ремонту і втрати на експлуатаційних витратах, а в другому -- витрати, пов'язані з придбанням нової техніки і втрати від недоамортизації старої. До того ж необхідно врахувати різницю в продуктивності, а також тривалості ремонтних циклів нової і відремонтованої машини.

Умову економічної ефективності витрат на капітальний ремонт виробничого об'єкта можна подати такою формулою:

Кі + З.кК^р + За, (5.1)

де Ні -- витрати на і-й капітальний ремонт машини; 5_е -- сума перевищення експлуатаційних витрат для відремонтованої техніки порівняно з новою; К_н -- балансова вартість нової машини; а і р-- коефіцієнти, які показують відношення відповідно продуктивності капітально відремонтованої машини до продуктивності нової у першому циклі експлуатації і тривалості ремонтного циклу відремонтованої машини до тривалості експлуатації нової до першого капремонту; 5_а -- втрати від недоамортизації старої машини.

У розгорнутому вигляді ця формула може бути представлена таким чином:

Д« + (С_Сі - С_н. )й_с.Т_с. <К_Н ікЯ +(Б₀ - Ь), (5.2)

де С_с. і С_н. -- собівартість одиниці продукції, яку виготовляють на зремонтованій і новій машині протягом наступного і першого ремонтних циклів; й_с. і й_н. -- річна продуктивність капітально зремонтованої і нової машини; Т_с. і Т_н.--

тривалість ремонтного циклу відповідно капітально зремонтованої і нової машин, роки; В_о -- залишкова вартість діючої техніки на час чергового капремонту, грн.; Ь -- виручка від реалізації зношеної машини, грн.

Якщо розрахунок покаже, що ліва частина нерівності менша від правої, капітальний ремонт доцільно здійснювати, якщо ж ні -- вигідніше придбати нову машину.

Результати розрахунків, одержаних за формулами 5.1 і 5.2 виражаються абсолютними величинами і не свідчать про рівень ефективності витрат на капітальний ремонт обладнання. Зручнішим показником є коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту об'єкта, виражений відносною величиною.

Вираз 5.1 можна записати у вигляді рівняння:

Ь = (К_нар+З_а)-(Е_і + 8_е). (5.3)

Поділивши ліву і праву частини рівняння на вираз (К_н ар + 8_а) і позначивши частку від ділення Ь/(К_Н ар + 8_а) через гі_р., отримаємо розрахункову формулу для визначення коефіцієнта ефективності витрат на капремонт будь-якого типу обладнання:

^А (К_нар+8_а)

Цей коефіцієнт може мати додатні, від'ємні та нульові значення. Витрати на капремонт будуть економічно виправданими за будь-якого додатного значення Ц_Рі. При цьому із збільшенням т]_р. ефективність ремонту підвищується. Якщо Ч_Рі має від'ємне значення, то здійснювати капремонт економічно недоцільно. Якщот7_и= 0, то варіанти вважаються рівноцінними, однак перевагу слід віддати новому обладнанню.

Аналогічно можна визначити ефективність модернізації. Оскільки модернізація, як правило, суміщається з ремонтом, то формула для визначення коефіцієнта ефективності витрат на капремонт і модернізацію, які здійснюються одночасно, має вигляд: де М -- витрати на модернізацію виробничого обладнання. При цьому для визначення 8_е, аі р треба брати відповідні показники модернізованої та нової техніки.

Розрахункові коефіцієнти *7_К і ц_Рм можуть бути використані для економічного обґрунтування черговості заміни обладнання. В умовах обмежених фінансових ресурсів передусім замінюється обладнання з низьким коефіцієнтом витрат на його відновлення.

Розроблення і впровадження нових технологічних процесів

Потреба у впровадженні нових технологічних процесів здебільшого виникає у разі освоєння нової продукції або за необхідності вдосконалення процесу її виготовлення. Здатність підприємства швидко та ефективно переходити на випуск нової продукції залежить не лише від конструкторських рішень, а й від економічності її виготовлення, сформованої в процесі технологічної підготовки виробництва (ТПВ). Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості. Весь комплекс робіт з ТПВ поділяють на кілька взаємозалежних і послідовних етапів: відпрацьовування конструкції виробу на технологічність; розроблення технологічних процесів; конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування й оснащення; остаточне відпрацьовування і впровадження технологічних процесів.

Відпрацьовування конструкції виробу на технологічність. Здійснюється він на стадії конструкторської підготовки виробництва. Означає технологічний контроль креслень з метою забезпечення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення. Основними об'єктами конструкторсько-технологічного узгодження зазвичай є розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину і виступи елементів конструкції, матеріали, режими і методи оброблення тощо. техніка технологія підприємство

Проектування технології виготовлення нових виробів. Охоплює цей етап розроблення міжцехових технологічних маршрутів, тобто маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху, спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні -- в одиничному, операційні -- у серійному й інструкційні -- у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид заготовки, маса, норма витрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію робітників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

Поряд з технологічними картами в процесі ТПВ розраховують витрати матеріалу на одиницю виробу, складають специфікації напівфабрикатів, інструментальні карти, карти технічного контролю, розрахунку виробничої потужності і завантаження устаткування, іншу технологічну документацію, необхідність у розробленні якої обумовлюється типом виробництва і характером продукції, що виготовлятимуть.

Конструювання і виготовлення спеціального технологічного оснащення. Є найбільш трудомістким етапом ТПВ, оскільки на частку такого оснащення, наприклад, у великосерійному і масовому виробництві припадає до 70-- 80% загального обсягу робіт з підготовки випуску нових виробів. Перелік і кількість використовуваного оснащення залежить від особливостей нової конструкції і технічних вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виробів. Номенклатура і структура необхідного спеціального технологічного оснащення визначаються, головним чином, кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.

Остаточне відпрацювання технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробовування контрольної серії нового виробу, перевірки ефективності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологічну документацію відправляють на виробництво і використовують при виготовленні нового виробу.

Економічність ТПВ, що є принципом підготовки виробництва, відображена у зниженні витрат і скороченні термінів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні економічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.

Типізація технологічних процесів. Полягає в розробленні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і відповідне зменшення трудомісткості проектування технології їхнього виготовлення, створює умови для раціональної організації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.

У комплексі робіт зі скорочення трудомісткості та собівартості технологічної підготовки виробництва найважливішими є заходи, спрямовані на уніфікацію технологічного оснащення, агрегатування її конструкційних елементів. При цьому різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.

Проектований технологічний процес повинен відображати технічні вимоги до виробництва виробу і містити чіткий алгоритм його виготовлення. До того ж він має бути економічно ефективним, забезпечувати мінімізацію витрат на всіх технологічних стадіях. Рівень витрат виробництва на одиницю виготовленої продукції є важливим індикатором економічної доцільності впровадження нової технології. Тому за наявності альтернативних варіантів технології виготовлення нового виробу їх порівнюють за критеріями мінімізації витрат (за умови забезпечення альтернативними варіантами приблизно однакових якісних характеристик продукції).

Порівняння витрат на виготовлення продукції слід здійснювати без урахування управлінських і загально-виробничих, оскільки їх величина безпосередньо не залежить від прийнятого технологічного процесу. Для визначення ефективнішого варіанту достатньо розрахувати технологічну собівартість виробу, тобто суму витрат, яка змінюється при переході від одного технологічного процесу до іншого.

Оскільки витрати на виготовлення продукції за мірою залежності від обсягу виробництва поділяють на змінні -- пропорційні обсягу річного випуску продукції та умовно-постійні -- величина яких майже не залежить від річної програми, то технологічну собівартість виготовлення одного виробу і річного випуску обчислюють за формулами:

С_т=а+-^; (5.6)

С_Т=аВ_р+в, (5.7)

де а -- змінні витрати на одиницю продукції (включають витрати основних та допоміжних матеріалів за вирахуванням оборотних відходів; витрати на технологічну енергію; витрати заробітної плати відрядників, розраховані за відповідними нормами часу і погодинною тарифною ставкою; витрати, пов'язані з роботою обладнання, які визначають множенням собівартості однієї машино-години його експлуатації на норму штучного часу; витрати на інструмент, обчислення яких здійснюють перемноженням погодинних витрат його експлуатації, норми штучного часу і коефіцієнта використання машинного часу обладнання, при цьому погодинні витрати на інструмент -- це сума початкової вартості інструмента і вартості переточувань його за період до повного зносу, віднесена до кількості годин експлуатації інструмента протягом терміну його служби); в -- річний обсяг умовно-постійних виробничих витрат (витрати на переналагодження обладнання, розраховані на основі норм часу на одне переналагодження, кількості переналагоджень і погодинної заробітної плати налагоджувальни-ка); витрати на технологічне оснащення і спеціальний інструмент, розраховані за відповідною нормою амортизації і експлуатаційних витрат; В_р -- річний випуск продукції; С_т -- технологічна собівартість річного випуску продукції; С_т -- технологічна собівартість одиниці продукції.

Економічно ефективніший варіант технології виготовлення виробів визначають шляхом порівняння технологічної собівартості. При заданому обсязі виробництва умова ефективності нового технологічного процесу (індекс 2) порівняно з базовим (індекс 1) може бути виражена нерівністю:

_аіВ_р + Ь₁ > а₂В_р + Ь₂. (5.8)

У деяких випадках виникає необхідність порівняти альтернативні варіанти технології, впровадження яких дає різне співвідношення змінних та умовно-постійних витрат у загальному обсязі виробничих витрат. Це означає, що при різних річних обсягах виробництва порівняльна ефективність альтернативних технологій буде різною. У такому разі передусім необхідно встановити критичну величину обсягу виробництва (В_кр), за якої порівнювані варіанти технології будуть рівноцінними. Для цього треба розв'язати рівняння: (С_г)і = афр + в₁ і (С_Т)₂ = а₂В_р + в₂, прийнявши за умову (С_т)₁ = (С_т)₂ іВ_р = В_кр. Тоді

В_кр = (в₂ - _ві)/(а_г - а₂). (5.9)

Знайдене за формулою 5.9 значення критичного обсягу буде тією його величиною, яка розмежовує області доцільного застосування кожного із двох порівнюваних технологічних процесів. Якщо В_р < В_кр, то економічнішим буде варіант, що вимагає менших початкових витрат на технологічне оснащення і налагодження обладнання. При В_р > В_кр перевагу слід віддати другому варіанту, за якого витрати на початкове переналагодження більші, але змінні витрати менші.

За умов критичного випуску технологічна собівартість річного обсягу деталей за обома варіантами однакова (1285 грн.), значить порівнювані варіанти є економічно рівноцінними. Тому новий технологічний процес доцільно впроваджувати у виробництво лише за умов перевищення річним обсягом виробництва деталей його критичної величини. Якщо ж цього не планують, то новий технологічний процес буде збитковим. Отже, вдосконалення технологічних процесів слід узгоджувати із планами підприємства щодо обсягів випуску продукції. Це дає змогу визначити доцільність проведення поліпшувальних змін за альтернативними варіантами. Наведена методика є спрощеною і може використовуватися лише при порівнянні варіантів технологічних процесів, оскільки не враховує вартості капіталовкладень. При проектуванні технологічних процесів це допускається, тому що на етапі технологічної підготовки виробництва важливо вибрати найкращий технологічний варіант за прийнятим критерієм, а не оцінювати ефективність його впровадження у виробництво.

Отже, оновлення техніко-технологічної бази підприємства має забезпечувати можливість реалізації стратегії його розвитку. Технологічні зміни повинні бути своєчасними, враховувати тривалість життєвого циклу попиту, технології і продукції, що випускається підприємством. Здатність підприємства до технологічних змін залежить не лише від рівня мінливості застосовуваної технології, а й від його фінансових можливостей. З огляду на це проектування нових технологічних процесів необхідно здійснювати на альтернативній основі з метою вибору того варіанта, який відповідає принципу економічної раціональності.

Запитання. Завдання

У чому сутність науково-технічного прогресу? У яких формах
він реалізується стосовно розвитку техніки і технології?

Наведіть класифікацію технологій за рівнем їх мінливості.

Охарактеризуйте взаємозв'язок кривих життєвих циклів попиту, технології та продукції за різних типів технології.

Охарактеризуйте фактори, які впливають на вибір типу технології.

Наведіть приклади плодотворних технологій.

Покажіть графічно вплив інновації на параметри цільового
розвитку організації.

Поясніть явище технологічного розриву.

У яких формах може здійснюватися технічний розвиток підприємства?

Вкажіть основні показники технічного рівня підприємства. Як їх розраховують?

10. Опишіть методику визначення доцільності відтворення обладнання за двома альтернативами -- капітальний ремонт і придбання нового.

Як розраховують коефіцієнт ефективності витрат на капремонт і модернізацію? При якому його значенні капітальний ремонт чи модернізацію здійснювати недоцільно?

Охарактеризуйте завдання та складові технологічної підготовки виробництва.

У чому сутність типізації технологічних процесів?

Опишіть методику порівняння доцільності впровадження альтернативних технологічних варіантів

Размещено на Allbest.ru