Методичні підходи до визначення поняття "Наукоємне виробництво" (На прикладі авіаційної промисловості)

Запорізького національного університету

Кафедри менеджменту організацій і логістики

Петро Борисенко,

аспірант

У статті досліджуються підходи щодо визначення понять „наукоємне виробництво” і „наукоємна продукція”, їх переваги й недоліки. Ґрунтуючись на фактичних даних, автор пропонує своє бачення наукоємного виробництва та визначає характерні риси й особливості наукоємних галузей. Автор відстоює думку, що наукоємним слід визначити виробництво, функціонування якого ґрунтується на постійній глибокій взаємодії з науковою сферою, результатом чого є суттєва частка НДДКР у загальній вартості виробництва. З цієї точки зору авіаційна промисловість позитивно вирізняється від інших галузей машинобудування, оскільки рівень витрат на НДДКР у виробництві авіаційної техніки, за різними даними, складає 10-20 %.

Перехід України до ринкових відносин поставив завдання структурної перебудови економіки країни, яка на момент розпаду СРСР характеризувалася значними диспропорціями. Висока енергоємність виробничих потужностей (бл. 40 %), суттєве переважання у виробництві товарів промислового призначення (бл. 70 %), неконкурентоспроможних у ринкових умовах та інші проблеми обумовлювали необхідність якнайшвидшого переходу до інтенсивної форми розвитку, що означало зосередження уваги на високих технологіях та галузях наукоємного сектора як головного чинника ключових перетворень. Але реформи перехідного періоду не тільки не вирішили цих проблем, а й поглибили їх та створили нові, зокрема - на кінець 1990-х років спад промислового виробництва склав 56 %, виробництво наукоємної продукції різко скоротилося, наприклад, в авіабудуванні випуск літаків знизився з рівня близько 100 шт. на рік до рівня одиничних екземплярів, а серед експортованої продукції лише 15 % мали завершений технологічний цикл. На сьогодні частка V та VI технологічних укладів у структурі промислового комплексу України складає 5 і 1 % відповідно, а серед експортованої продукції лише 8 % є наукоємною, причому цей показник має тенденцію до зниження [22, с. 68-69]. З метою виправлення такої ситуації в 2004 році було прийнято „Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій”, розраховану на період до 2013 року, яка має на меті зміну структури технологічних укладів на користь V та VI укладів до рівня 12 % і 3 % відповідно [11]. Водночас динаміка показників економічного розвитку свідчить про відставання від намічених темпів програми, а фінансування науково-технічної сфери жодного разу не виконувалося на рівні 1,7 % ВВП, як це закріплено в законодавстві.

Огляд останніх досліджень і публікацій свідчить, що більшість вітчизняних науковців вважають безальтернативним для України шлях розвитку, заснований на максимально ефективному використанні наукоємного потенціалу економіки. Дослідження в цьому напрямі проводили такі вчені, як Ю.М. Бажал [3], І.В. Бураковський [4], С.А. Володін [5], А.С. Гальчинський [12], В.М. Геєць [12], В.А. Денисюк [7], Я.А. Жаліло [10], Г. А. Кривов [14], П.В. Матвієнко [17], С.В. Мочерний [21], В.Д. Пархоменко [22], В.І. Стрельников [26], Т.В. Цихан [28] та ін. Крім того, своє бачення ролі й значення наукоємного виробництва в економічному розвитку країни представлено в працях зарубіжних авторів, серед яких - Глазьєв С.Ю. [6], Портер П. [24], Стюарт Т. [27], Якокка Л. [30] та ін. У працях усіх вищезгаданих дослідників спостерігається досить неоднозначне розуміння такого поняття, як „наукоємне виробництво”, хоча всі сходяться на думці щодо необхідності розвитку наукоємного сектора економіки. Така невизначеність обумовлює необхідність чіткої конкретизації поняття „наукоємне виробництво”, а також окреслення характерних рис наукоємних галузей, на основі чого стане можливим єдине трактування вищевказаних понять, а відтак і вироблення єдиного підходу щодо формування концепції економічного розвитку України на сучасному етапі.

Мета статті - з'ясувати сутність існуючих підходів щодо трактування понять „наукоємне виробництво”, „наукоємна продукція” та визначити сутність наукоємного виробництва в контексті характерних рис й особливостей наукоємних галузей.

У сучасних умовах господарювання, які характеризуються поглибленням процесів глобалізації та зростанням конкуренції на світовому ринку, особливого значення набуває інтелектуальний чинник економічного розвитку, який найбільш повно виражений у наукоємних галузях виробництва. Як відомо, наукоємне виробництво є результатом взаємодії наукової й виробничої сфери, і тому дуже тісно пов'язане з використанням високих технологій. На сьогодні лідерами у виробництві такої продукції є провідні країни світу, у першу чергу - США з часткою ринку 32 %, але останнім часом до виробництва наукоємної продукції долучається все більше країн, у тому числі країни Південно-Східної Азії, зокрема Південна Корея (табл. 1).

Таблиця 1.

Світовий ринок продукції наукоємного виробництва, % Складено на підставі джерела [22] з урахуванням світових тенденцій економічного розвитку.

На жаль, частка України на світовому ринку продукції наукоємного виробництва дуже незначна (близько 0,1 %), що пояснюється низьким рівнем взаємодії науки з виробництвом та слабким фінансовим забезпеченням самої науки.

Новизна поняття „наукоємність” пояснюється тим, що сам процес інтеграції науки з виробництвом почався порівняно недавно, а проблема вартості науково-технічного розвитку стала актуальною лише в 70-х роках ХХ ст. [1]. Водночас, незважаючи на широку вживаність серед науковців таких термінів, як „наукоємне виробництво”, „наукоємна галузь” та „наукоємна продукція”, ці поняття все ще залишаються малодослідженими й нестандартизованими, так само як і методики визначення самого поняття „наукоємність” [1]. Через такі обставини його застосування носить певною мірою суб'єктивний характер, унаслідок чого перелік наукоємних галузей у різних дослідників завжди неоднаковий, а значення їх наукоємності суттєво відрізняється в різних країнах світу, навіть близьких за рівнем розвитку.

Сам термін „наукоємність” не є абсолютним, оскільки за своєю суттю він є критерієм, згідно з яким визначається міра участі наукової сфери у виробництві тієї чи іншої продукції, і в цьому контексті цей показник є аналогічним таким критеріям, як „матеріалоємність”, „енергоємність” тощо. Але питання ємності також є досить суперечливим. Так, на підприємствах колишнього СРСР вартість виробництва алюмінію - основного конструкційного металу в авіабудуванні - характеризується часткою електроенергії близько 30-40 %. Через таку обставину вказані підприємства цілком обґрунтовано вважаються енергоємними. Проводячи аналогію, логічно можна поставити запитання: чи слід вважати наукоємною саме ту продукцію, у вартості якої частка НДДКР складає 30-40 %? Відповідь буде несподіваною - у серійному промисловому виробництві такої продукції просто не існує. Таким чином, досліджуючи питання наукоємності, слід визначати наукоємними ті галузі, які за цим показником мають перевагу порівняно з іншими галузями. Це дасть змогу більш об'єктивно підійти до критерію наукоємності та глибше зрозуміти сутність наукоємного виробництва.

У загальному вигляді показник наукоємності можна представити так:

,(1)

де НДДКР - частка коштів, вкладених у науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), грн.; ВП - вартість виробництва продукції, грн.

Цей підхід є найбільш поширеним серед дослідників наукоємного виробництва, оскільки він дає цілком адекватне уявлення про зв'язок наукової сфери з виробництвом. Згідно з цим показником, більшість експертів відносить до наукоємної ту галузь (продукцію), у якій частка витрат на НДДКР у середньому вища, ніж аналогічна частка в іншій галузі (продукції) тієї чи іншої сфери виробництва [25]. З цієї точки зору авіаційна промисловість суттєво вирізняється з-поміж інших галузей машинобудування, оскільки рівень витрат на НДДКР у виробництві авіаційної техніки, за різними даними, складає 10-20 %. Щоправда, для вітчизняних авіабудівних підприємств значення цього показника, як правило, не перевищує 5-7 %.

Слід відзначити, що вищевикладений підхід не є досконалим, оскільки не дає уявлення про те, наскільки вищою має бути частка НДДКР у виробництві продукції певної галузі по відношенню до інших галузей. Не може він бути й цілком об'єктивним в Україні, оскільки не враховує ефективності використання коштів, які спрямовуються державою на виконання НДДКР у пріоритетних галузях виробництва. Так, в умовах ще не сформованих ринкових відносин в Україні більша частина передбачених на НДДКР державним бюджетом коштів розпорошується між численними розпорядниками, раціональність замовлень яких майже не контролюється [22, с. 66]. В авіаційній промисловості кошти, які спрямовуються державою на розробку нових зразків АТ, часто використовуються не за призначенням, зокрема - для погашення банківських позик, використання яких жодним чином не стосується розробки нових зразків авіаційної техніки і, таким чином, не підвищує рівня наукоємності галузі. Через такі обставини ефективність науки в Україні становить 0,1 дол./особу, тоді як у Німеччині - 45,7, у Франції - 54,2 [22, с. 65].

Існує також інший підхід, згідно з яким наукоємність галузі визначається за кількістю науковців:

,(2)

де КН - кількість науковців у галузі;

КП - загальна кількість працівників у галузі.

На нашу думку, такий підхід щодо визначення наукоємності галузі має суттєвий недолік, який стосується об'єктивності самого поняття „наукоємність”, особливо в Україні. Так, у середині 1990-х років значна кількість науковців працювала в галузях, далеких від наукових досліджень і виробництва наукоємної продукції, зокрема - у торгівлі, проте їх участь не підвищувала рівня наукоємності цих галузей, оскільки в таких обставинах науковці працювали не за своїм безпосереднім призначенням. Поступовий вихід з економічної кризи, який намітився після 2000 року, сприяв зростанню зацікавленості суспільства науковою сферою, але відтік науковців продовжується й сьогодні, про що свідчать нижченаведені дані (табл. 2).

Наведені в таблиці 2 дані свідчать про зменшення виконавців науково-технічних робіт при одночасному зростанні їх вартості та кількості осіб із науковими ступенями. Така розбіжність говорить про те, що все більша кількість науковців працює поза межами наукових досліджень, а це вказує на низьку мотивацію. У цілому, починаючи з 1990 року, кількість науковців, які займаються науковими дослідженнями, скоротилася в 2,9 раза порівняно з кількістю в радянський період [22, с. 71]

Методику визначення наукоємності виробництва на прикладі авіаційної промисловості запропонував відомий український учений, директор Українського науково-дослідного інституту авіаційних технологій Г.А. Кривов. Згідно з його дослідженнями, наукоємність тією чи іншою мірою притаманна будь-яким галузям промисловості, зокрема використання певних наукових розробок наявне навіть у добувних галузях [15, с. 8-11]. Проте є низка ознак, які суттєво відрізняють наукоємну продукцію від іншої. Серед цих ознак Г.А. Кривов виділяє такі:

1) висока питома трудоємність із переважанням висококваліфікованої праці. Оскільки наукові дослідження виконуються конкретними людьми, рівень наукоємності продукції значно залежить від трудоємності процесу виробництва. Так, структура трудоємності виготовлення серійного планера Планер - конструкція літака без двигунів. середнього військово-транспортного літака масою 25 т виглядає так [15, с. 8-11]:

Таблиця 2.

Науково-технічна діяльність в Україні [19]

,(3)

де Тм - укрупнена трудоємність виготовлення матеріалів, 6 тис. л/год.;

Тто - укрупнена трудоємність технологічних операцій з обробки матеріалів при розрахунковій поверхні планера 1400 м2 складає 12 250 л/год., тоді укрупнена питома трудоємність складає 0,49 л/год./кг;

Тзб - укрупнена трудоємність зборки вузлів й агрегатів планера літака, а також виробничої оснастки - 150 тис. л/год.;

Ткз - укрупнена трудоємність кінцевої зборки планера літака, а також виробничої оснастки - 60 тис. л/год.;

ТНДДКР - укрупнена трудоємність НДДКР - 110 тис. л/год.

Згідно із цим розрахунком Г.А. Кривова, укрупнена трудоємність виготовлення планера літака складає Т25 = 338 250 л/год., відповідно 13 л/год./кг;

2) висока питома вартість. Для того, щоб визначити питому собівартість тієї чи іншої продукції, необхідно брати за основу 1 кг маси. Інші характеристики питомої вартості, пов'язані з корисним об'ємом, корисним навантаженням тощо, не можуть бути використані для порівняльних оцінок, оскільки відповідають окремим випадкам функціональності продукції. Питому вартість наукоємної продукції Г.А. Кривов розраховує так [15, с. 8-11]:

,(4)

де См - укрупнена вартість матеріалів планера літака - 150 тис. у.о.;

Се - вартість енергії, спожитої на виробничо-технологічні цілі - 800 тис. у.о.;

Са - відрахування на амортизацію виробничого оснащення - 500 тис. у.о.;

Сп - податкові відрахування - 5,5 млн у.о.;

Си - 3,2 млн. у.о. при ціні 14 у.о. за 1 л/год.;

СНДДКР - частинна вартість НДДКР - 1,85 млн у.о. при ціні праці близько 30 у.о. за 1 л/год.

Згідно із цим розрахунком Г. А. Кривова, питома вартість планера складає 480 у.о./кг.

Спираючись на ці та інші розрахунки, учений наводить порівняльні дані щодо питомої трудоємності та вартості різних видів наукоємної продукції (табл. 3).

Таблиця 3.

Показники наукоємної продукції, експертна оцінка [15, с. 10-11]

Отже, методологічний підхід Г.А. Кривова підводить до більш глибокого розуміння сутності наукоємного виробництва та дозволяє об'єктивно визначити місце в ньому авіаційної промисловості. З іншого боку, цей підхід вносить деяку неузгодженість, оскільки призводить до перетину значень показника наукоємності в різних галузях.

На сьогодні найбільш поширеною методикою щодо визначення наукоємності виробництва є підхід Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), який застосовується в більшості промислово розвинених країн. В основу цього підходу покладено принцип, зазначений у формулі (1), з урахуванням кількості науковців, безпосередньо зайнятих у сфері наукових досліджень, а також доданої вартості, обсягів збуту продукції та частки кожного сектора виробництва в загальному обсязі збуту. Відповідно, наукоємними галузями вважаються ті, в яких частка НДДКР складає не менше 3,5 % [7, с. 77]. Ґрунтуючись на цьому підході, ОЕСР відносить до наукоємних наступні галузі: авіакосмічну промисловість, виробництво комп'ютерів та офісного обладнання, виробництво електронних засобів комунікацій та фармацевтичну промисловість.

Вищевикладений перелік наукоємних галузей на перший погляд видається дуже вузьким, особливо якщо враховувати виробництво комп'ютерів й електронних засобів комунікацій як одну галузь - електронну промисловість. Водночас наукоємність цих галузей видається цілком обґрунтованою з огляду на той факт, що їх розвиток нерозривно пов'язаний із постійним удосконаленням продукції. Крім того, слід ураховувати, що дослідження наукоємності галузей проводилося в країнах, які є членом ОЕСР, тому цей список може бути суттєво скорегований в інших країнах, які не є членами цієї організації.

Досліджуючи в цьому контексті місце продукції авіаційної промисловості, слід відзначити її особливо високу витратність, на якій наголошував також Г.А. Кривов. Той факт, що найвищий рівень наукоємності продукції авіаційної промисловості відзначається різними дослідниками в різних країнах, свідчить, що авіаційна промисловість об'єктивно є найбільш витратною галуззю з точки зору наукоємності. Це пояснюється тривалим циклом створення та підготовки серійного виробництва нових зразків авіаційної техніки, її високою складністю, а також специфікою самої авіаційної промисловості [23, с. 9]. Досвід реалізації програм провідних авіавиробників свідчить, що створення нових літаків відбувається, як правило, протягом декількох років, а кошти, витрачені на їх розробку й запуск у серійне виробництво, сягають мільярдних сум. Зокрема, на створення військово-транспортного А-400М європейська компанія Airbus витратила близько 8 млрд дол., а на створення двопалубного пасажирського літака Airbus-380 - понад 12 млрд. дол. [16]. Таким чином, цілком обґрунтованим виглядає той факт, що авіаційна промисловість є найбільш витратною з точки зору наукоємності (табл. 4).

Таблиця 4.

Наукоємність продукції [20, с. 31]

Слід зазначити, що життєвий цикл наукоємної продукції також має свої особливості. По-перше, етап розробки й упровадження нового зразка продукції може займати багато часу. Наприклад, створення надзвукових пасажирських літаків першого покоління - Ту-144 і Concorde - відбувалося протягом дванадцяти років. По-друге, тривалим є сам життєвий цикл наукоємної продукції. Для цивільних літаків термін експлуатації складає близько двадцяти років, а в українських реаліях літаки експлуатуються по 30, а інколи й 40 років. По-третє, існує низка післяпродажних циклів обслуговування. Купуючи літак, авіакомпанія лише починає співробітництво з авіавиробником, отже, будь-який авіавиробник зацікавлений у забезпеченні максимальної якості продукції [14].

Таким чином, характерними рисами наукоємних галузей можна визначити такі:

1) інтегруюча роль. Як правило, наукоємні галузі формують навколо себе діяльність і сприяють розвитку інших галузей виробництва, забезпечуючи в цей спосіб додаткові робочі місця. Так, наприклад, створення одного робочого місця на авіабудівному підприємстві означає створення до десяти робочих місць у суміжних галузях, зокрема реалізація європейської програми „Airbus-380” дала можливість створити близько 150 тис. робочих місць, що дорівнює населенню міста [16, с. 42]. Крім того, у процесі розвитку наукоємні галузі змінюють структуру ринку, формуючи нові сегменти. Так, наприклад, створення військово-транспортного літака Ан-124 „Руслан” стало початком формування сегмента комерційних вантажоперевезень у надважкій вазі;

2) державна підтримка. Наукоємні галузі завжди отримують пряму або опосередковану державну підтримку. Досвід провідних авіавиробників демонструє, що навіть такі авіавиробники, як Airbus, Boeing, Lockheed не можуть успішно розвиватися без державної підтримки. У багатьох розвинутих країнах держава, оминаючи вимоги Світової організації торгівлі, фінансує розробку літаків під виглядом фундаментальних досліджень у галузі аеродинаміки, міцності конструкцій та інших наук. Наприклад, у європейській компанії Airbus третина коштів має державне походження [8, с. 20], а американська компанія Lockheed узагалі спеціалізується на виконанні державних оборонних замовлень;

3) ефективність. Наукоємні галузі демонструють високу ефективність своєї діяльності, яка багато в чому пояснюється поглибленою спеціалізацією та високим рівнем розвитку коопераційних зв'язків. Так, у 1970 році на підставі розподілу праці почалося формування єдиної європейської авіабудівної компанії Airbus, яка мала стати конкурентом американським авіавиробникам, зокрема компаніям Boeing, McDonnell-Douglas, Lockheed Martin та ін. В основу об'єднання було покладено принцип спеціалізації, згідно з яким, кожна країна брала на себе виробництво певного агрегата, а дублюючі виробництва в інших країнах ліквідовувалися [14]. Одночасно підвищувалася оперативність матеріально-технічного постачання, було сформовано єдиний баланс та оптимізовано використання коштів, призначених на НДДКР. Із часом європейська компанія зробила у виробництві акцент на уніфікацію авіаційної техніки, що випускається, завдяки чому змогла суттєво заощадити авіакомпаніям експлуатаційні витрати, завоювавши їхню довіру. Тиск, який чинився американськими виробниками, і не завжди у вигляді доброчесної конкуренції, змушував європейських авіаконструкторів сміливіше йти на впровадження нових розробок, у результаті чого в 2007 році з'явився новітній двопалубний пасажирський літак Airbus-380, аналогів якому немає у світі. У 2001 році європейська компанія Airbus остаточно сформувалася як єдина інтегрована структура у вигляді акціонерної компанії, а вже в 2003 році вперше випередила американського конкурента Boeing за обсягами продажів, зайнявши 53 % світового ринку магістральних пасажирських літаків, і до сьогоднішнього дня залишається головним його конкурентом та одним із найбільших авіавиробників у світі зі щорічним прибутком близько 60 млрд. дол.;

4) висококваліфікована праця. Наукоємні галузі в силу своєї специфіки потребують висококваліфікованих працівників, оскільки лише вони, маючи зазвичай вищу освіту та великий досвід роботи, здатні забезпечити виконання наукових досліджень на високому рівні. Цінність цих працівників підтверджується й тим фактом, що з розпадом СРСР значна кількість працівників авіаційної промисловості України виїхала в Росію та інші країни й улаштувалася в тамтешніх авіабудівних компаніях. Крім того, оплата праці в наукоємних галузях, як правило, є високою, тому й динаміка робочої сили тут відзначається передбачуваністю та стабільністю [13, с. 9].

5) високі технології. Діяльність наукоємних галузей тісно пов'язана з використанням високих технологій. Ці технології є результатом довготривалого світового технологічного розвитку та ґрунтуються на використанні досягнень науково-технічного прогресу. Так, свого часу у виробництві пасажирського літака Ан-24 було застосовано клеєзварні з'єднання, що дозволило збирати літак із невеликої кількості великих панелей на відміну від попередніх літаків, де потрібно було клепати сотні малих панелей та інших агрегатів [18, с. 183]. Таким чином, удалося підвищити не лише економічну ефективність, але й загальний рівень культури виробництва. Сьогодні більшість літаків конструюються в цифровому вигляді за допомогою комп'ютерного моделювання, що значно полегшує розробку та знижує в цілому собівартість авіаційної техніки;

6) інноваційний потенціал. Наукоємні галузі, на відміну від інших, мають великий наукоємний потенціал, оскільки кінцевою метою НДДКР, які є основою наукоємного виробництва, виступають саме інновації, виражені як нові товари, нові технології тощо. Поширення використання композиційних матеріалів призвело до появи принципово нових зразків авіаційної техніки, зокрема вітчизняного військово-транспортного літака АН-70, аналогів якому немає у світі. При цьому, інновації в авіаційній промисловості спричиняють необхідність технологічного переоснащення суміжних галузей, а інколи й структурну перебудову всього промислового комплексу, оновлюючи й удосконалюючи суміжні галузі, викликаючи таким чином свого роду ланцюгову реакцію інновацій, підвищуючи ефективність і конкурентоспроможність усієї національної економіки [1]. За останні 20 років найбільшу активність у цьому напрямі виявили європейські авіавиробники, створивши 10 нових моделей літаків, що набагато більше порівняно з іншими провідними авіавиробниками світу;

7) зв'язок із венчурним капіталом. Як відомо, венчурний капітал фінансує ризиковані проекти, у яких не передбачається гарантій щодо повернення коштів. Ці проекти стосуються переважно розвитку високих технологій і наукоємних виробництв, які тільки-но зароджуються, тому особливої довіри до них з боку традиційних інвесторів немає [29]. У разі успішної реалізації подібного проекту його учасники отримують високі прибутки, що відрізняє його від інших проектів, які не завжди є високоприбутковими. Так, американська компанія General Electric, яка входить у трійку найбільших виробників авіадвигунів, має 30 венчурних фірм, загальних фонд яких складає 100 млн. дол. [29];

8) міжнародна передача технологій та розширення географії виробництва. У розвинутих країнах світу міжнародний обмін технологіями посідає за обсягами реалізації друге місце [9]. Прикладами є організація ліцензійного виробництва українського літака АН-140 в Ірані, а також організація виробництва європейського літака Airbus-320 у Китаї. Американська компанія Boeing, у свою чергу, поглиблює співпрацю з російськими авіавиробниками;

9) екологічність. Наукоємні галузі характеризуються високим ступенем переробки сировини, тому не створюють високого навантаження на інфраструктуру й не наносять збитку екології [13, с. 9]. У сучасних умовах цей чинник має суттєве значення, оскільки за останні роки суттєво посилилися вимоги міжнародних екологічних організацій до виробництва продукції;

10) високі темпи зростання. Якщо на початку 1990-х років виробництво наукоємних галузей у світі зростало на 6,2 % на рік, а виробництво традиційних галузей - на 2,7 %, то в кінці 1990-х обсяги виробництва наукоємних галузей зростали на 11 % на рік, що було в 4 рази більше, ніж в інших галузях [2]. На сьогодні ринок продукції наукоємних галузей оцінюється в декілька трильйонів дол. на рік, і має стійку тенденцію до зростання [22, с. 58]. При цьому наукоємні галузі зосереджені переважно в країнах „золотого мільярда”, а їх розвиток є результатом довгострокової політики держави, спрямованої на стійке економічне зростання.

Висновки

Таким чином, наукоємним слід визначити виробництво, функціонування якого ґрунтується на постійній глибокій взаємодії з науковою сферою, результатом чого є суттєва частка НДДКР у загальній вартості виробництва. З цієї точки зору авіаційна промисловість позитивно вирізняється від інших галузей машинобудування, оскільки рівень витрат на НДДКР у виробництві авіаційної техніки, за різними даними, складає 10-20 %.

Подальші дослідження в цьому напрямі полягатимуть у поглибленні розуміння взаємодії науки з виробництвом та розробці нових положень, які доповнюватимуть зміст та об'єктивність трактування поняття „наукоємне виробництво”.

Література:

1. Абдулов А.Н., Кулькин А.Н. Наукоёмкие технологии и их роль в современной экономике. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rfbr.ru;

2. Багриновский К.А. Роль и значение наукоёмких производств в современной экономике. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.eup.ru;

3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. - К.: Заповіт, 1996. - 240 с.

4. Бураковський І.В. Міжнародна торгівля та економічний розвиток країн з перехідною економікою. - К.: НАУКМА, 1998. - 204 с.

5. Володін С.А. Інноваційні провайдери - продуценти наукоємного ринку // Економіст. - 2005. - № 5. - С. 84-87.

6. Глазьєв С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. - М.: Властелин, 1993. - 310 с.

7. Денисюк В. Високі технології і високонаукоємні галузі - ключові напрями в інноваційному розвитку // Економіст. - 2004. - № 5. - С. 77-81.

8. Друзь И. Авиационная промышленность Украины на пороге ВТО // Чистое небо. - 2007. - № 3. - С. 18-21.

9. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, В.М. Осипова. - 3-тє вид., перероб. і доп.: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 544 с.

10. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. - К.: НІСД, 2003. - 368 с.

11. Загальнодержавна програма розвитку високих наукоємних технологій: Збірник законодавчих і нормативних документів з науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. - С. 124-128.

12. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. - К.: „Знання України”, 2002. - 336 с.

13. Казаков В.П., Кривов Г.О. Базові засади процесів трансформації українського авіабудування // Технологические системы. - 2002. - № 4. - С. 5-10.

14. Кривов Г.А., Матвиенко В.А., Афанасьева Л.Ф. Мировая авиация на рубеже XX-XXI столетий. Промышленность, рынки. - К.: УкрНИИ АТ, 2003. - 293 с.

15. Кривов Г.А., Зворыкин К.О. Приоритет - наукоёмкая и высокотехнологичная продукция // Технологические системы. - 2005. - № 3. - С. 7-13.

16. Матвиенко В.А., Щербак А.А. Формирование и реализация программ создания гражданских самолётов нового поколения. Опыт ведущих зарубежных производителей // Технологические системы. - 2005. - № 3. - С. 40-46.

17. Матвієнко П.В. Як захистити незалежність України. - К.: Наукова думка, 2006. - 208 с.

18. Моисеев В.А. Его имя носят самолёты: Документальная повесть. - К.: КВИЦ, 2005. - 394 с.

19. Науково-технічна та інноваційна діяльність. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

20. Олейніков О.О. Сучасні тенденції світового ринку високотехнологічної продукції та місце України в ньому // Проблеми науки. - 2006. - № 3. - С. 31-37.

21. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Видавничий центр „Академія”, 1998. - 464 с.

22. Пархоменко В.Д., Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика у сфері науково-технічної діяльності: Монографія. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. - 224 с.

23. Петропавловська С.Є., Подрєза С.М., Радченко О.А. Промисловий та авіаційний маркетинг: курс лекцій. - К.: НАУ, 2003. - 86 с.

24. Портер М. Конкуренция: Пер. с англ. - М.: Вильямс, 2000. - 896 с.

25. Скляренко Р.П. Что такое наукоёмкий рынок?. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.miхport.ru;

26. Стрельников В.И. Направления обеспечения повышения экспорта продукции наукоёмкого производства в Украине // Технологические системы. - 2006. - № 2. - С. 22-24.

27. Стюарт Т. Интеллектуальный капитал: Пер. с англ. В.А. Ноздриной. - Минск: Парадокс, 1998. - 352 с.

28. Цихан Т.В. О концепции технологических укладов и приоритетах инновационного развития Украины // Теория и практика управления. - 2005. - № 1. - С. 33-46.

29. Цихан Т.В. Роль венчурной индустрии в формировании национальной инновационной системы. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ises.com.ua;

30. Якокка Л. Карьера менеджера: Пер. с англ. Р.И. Столпер. - Минск: Парадокс, 1996. - 432 с.