Стандартизація та сертифікація продукції
Досвід та проблеми сертифікації систем якості в Україні. Тенденції якості в новому тисячолітті. Стандартизація легкої промисловості. Державний нагляд за якістю. Основні підходи до розробки систем якості підприємств та організацій будівельної галузі.
| Рубрика | Производство и технологии |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.05.2010 |
| Размер файла | 3,3 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Стандартизація та сертифікація продукції
ЗМІСТ
ВСТУП
І. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)
1.1 Стандартизація продукції
1.2 Сертифікація продукції та систем якості
ІІ. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ТА ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ
2.1 Державний нагляд за якістю
2.2 Внутрішньовиробничий технічний контроль
ІІІ. СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЯКОСТІ В УКРАЇНІ, ТА ЇЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1 Досвід та проблеми сертифікації систем якості в Україні
3.2 Тенденції якості в новому тисячолітті
3.3 Нормативно-правове забезпечення сертифікації систем якості
IV. ОСОБЛИВОСТІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ЛЕГКОЇ ТА БУДІВЕЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТЕЙ
4.1 Стандартизація легкої промисловості
4.2 Основні підходи до розробки систем якості підприємств та організацій будівельної галузі
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
ВСТУП
Стандартизація є ключовим напрямком в економіці країни. Саме через стандартизацію забезпечується створення належних умов для функціонування внутрішнього ринку. У такий спосіб за взаємною згодою виробників і споживачів має гарантуватися мінімальний рівень якості та безпеки товарів і послуг. З іншого боку, через гармонізацію стандартів забезпечується доступ на світові ринки продукції українських товаровиробників, їхня участь у міжнародній виробничій кооперації, залучення іноземних інвестицій та реалізація таких стратегічних завдань, як вступ до Світової організації торгівлі, а у перспективі - до ЄС.
Проте саме у сфері розвитку національної системи стандартизації в останні роки накопичилося найбільше невирішених проблем, які не тільки стримують розвиток українського експорту, а й призводять до втрати позицій на традиційних ринках країн Центральної та Східної Європи, а останнім часом і в СНД, у першу чергу - в Російській Федерації, яка ставить перед собою завдання за темпами і рівнем гармонізації стандартів наблизитися до країн Європи та Америки.
Сучасні умови господарювання змушують кожне підприємство запровадити дійовий комплексний механізм управління якістю продукції та сувора дотримуватись його вимог. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів.
До найважливіших методів забезпечення належної якості та конкурентоспроможності продукції належать державний нагляд за якістю і внутрішньовиробничий технічний контроль.
І. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)
1.1 Стандартизація продукції
Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:
· установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
· розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;
· визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення І належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
· формування єдиної системи показників якості продуктивних методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;
· створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.
Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, головними, з яких є:
· урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;
· гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності з національними стандартами інших країн;
· взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;
· участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін -- розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;
· відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.
Рис. 1. Сукупність нормативно-технічної документації для проектування й виготовлення продукції
Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови -- документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об'єктів стандартизації (рис. 1).
Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації -- ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000. Перелік цих стандартів подано на рис. 2.
Рис. 1.2 Комплекс чинних міжнародних стандартів ІSО серії 9000
Державні стандарти України встановлюють на: 1) вироби загально машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення й народного господарства; 4) організаційно-методичні та загально технічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові й рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі гарантують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.
Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевищують такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств -- уразі потреби поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ця категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.
Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну; категорію умовно (без правової підстави), їх підприємства розробляють з власної ініціативи для конкретизації вимог до продукції ц самого виробництва. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управлінні виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.
Стандарти й технічні умови -- це документи динамічного характеру, їх треба періодично переглядати й уточнювати з Урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції, що виготовляється (проектується).
Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.
1.2 Сертифікація продукції та систем якості
Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана без сертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-- 4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь.
В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).
Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:
· у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;
· забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковану;
· реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;
· припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.
Організаційною основою сертифікації продуктова них підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.
Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації -- СЕРТИКО, що діє у складі ІSО. Цим комітетом розроблено:
· правила та порядок здійснення сертифікації продукції;
· критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);
· умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).
У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ІСО й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції -- автомобілів, Чехії та Словакії -- електроустаткування та медичної техніки.
На початку 1993 року Україна стала членом ІSО та Міжнародної електротехнічної комісії -- ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.
Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ІСО 8402 «Якість. Словник» система якості -- це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи гарантується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк -- один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. «Вагомість» сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ.
На підприємствах України такі системи якості ще треба створювати. Вони мають обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:
· підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);
· безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль -- це зовсім не найголовніше в системі);
· управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, США) тощо.
Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запровадження й сертифікації систем якості продукції.
ІІ. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА ЯКІСТЮ ТА ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ
2.1 Державний нагляд за якістю
В Україні створено державну систему стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України). Для організації розробки, експертизи й підготовки до затвердження державних стандартів України з рішення Держстандарту створено технічні комітети зі стандартизації, що діють за договором із національним органом. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники заінтересованих підприємств та організацій, провідні вчені й спеціалісти. Основними функціями Держстандарту України стосовно сертифікаційних робіт є: 1) визначення принципів, структури та правил системи сертифікації; 2) затвердження переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації; 3) акредитація органів із сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), атестація експертів-аудиторів; 4) установлення правил визнання сертифікатів інших країн; 5) постійне інформування споживачів через відповідні інформаційні фонди щодо стандартів різних категорій, сертифікатів, класифікаторів техніко-економічної та соціальної інформації, випробувальних центрів тощо.
У межах державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, який здійснюють відповідні органи. Він передбачає конкретно визначену відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм (метрологічних, санітарних та інших обов'язкових вимог, які встановлюють гранично допустимі величини показників продукції, що гарантують високу якість) і правил (метрологічних, санітарних, екологічних, протипожежних, технологічних).
Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил здійснюють Держстандарт України та його територіальні органи -- центри стандартизації, метрології та сертифікації. Перші керівники цих органів за посадою є одночасно головними державними інспекторами відповідно України, Автономної Республіки Крим, областей і міст з нагляду за якістю продукції, а інші керівники та спеціалісти цих органів -- державними інспекторами. Органи державного нагляду виконують багатоспрямовані функції, а саме: перевіряють додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють результати перевірок та інформують про них відповідні органи державної влади й громадськість; забезпечують оперативне вжиття заходів для припинення порушень стандартів (норм і правил), вносять пропозиції щодо підвищення якості продукції та ефективності власної діяльності.
Державний нагляд проводиться за планами його органів (або в разі звернення громадян з відповідними претензіями) у формі періодичної (постійної) перевірки додержання вимог нормативних документів чи проведення вибіркового (суцільного) контролю стабільності якості сертифікованої продукції, правил випробування виробів. Об'єктами державного нагляду є: 1) продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування -- щодо відповідності стандартам, нормам і правилам; 2) експортна продукція -- щодо стандартів (норм і правил) або окремих вимог, обумовлених договором (контрактом); 3) імпортна продукція -- щодо чинних в Україні стандартів (норм, правил) стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища; 4) атестовані виробництва -- щодо відповідності встановленим вимогам до сертифікації продукції.
Суб'єкти господарювання за порушення вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідальність -- штраф. Залежно від характеру порушення розмір штрафів становить:
· за випуск продукції науково-технічного, виробничо-технічного і споживчого призначення, що не відповідає вимогам стандартів або не пройшла обов'язкової сертифікації -- 25%;
· реалізацію підвищено небезпечної продукції без належного попереджувального маркування та відповідної інструкції щодо транспортування й експлуатації (споживання), а також імпортної продукції, що не відповідає вимогам національних стандартів стосовно безпеки для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища --50%;
· продаж продукції, забороненої до випуску органами державного нагляду, та виробів, котрі внаслідок порушення вимог стандартів стали небезпечними для життя (здоров'я) людей і навколишнього середовища, -- 100% від їхньої вартості.
Важливо, що сплата штрафів у відповідних розмірах не звільняє підприємців від обов'язку відшкодування збитків споживачам продукції, котрі виникли внаслідок порушення стандартів (норм, правил) або внаслідок невиконання умов договору на поставку продукції. Суми штрафів у розмірі 60% зараховують до державного бюджету і 30% --- до позабюджетних фондів місцевих органів влади, а 10% переказують Держстандарту України для розвитку його матеріально-технічної та науково-дослідної бази.
2.2 Внутрішньовиробничий технічний контроль
З-поміж існуючих і широковживаних методів забезпечення виробництва продукції високої якості чільне місце належить внутрішньовиробничому технічному контролю. На підприємствах функції безпосереднього контролю якості складових частин і готових для споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК).
Головне завдання технічного контролю -- постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу й цілеспрямований вплив на умови й чинники, що забезпечують таку якість. Успішно розв'язати це завдання можна за правильного вибору об'єктів і методів контролю. Об'єктами контролю мають бути всі компоненти виробничої системи та взаємозв'язаних з нею елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий процес, вихід (продукція).
Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці, інформації, персоналу) на вході системи зумовлюється тим, що їхня якість значною мірою визначає конкурентоспроможність готового продукту праці. Використання у виробничому процесі бодай частини ресурсів незадовільної якості може призвести до непродуктивних витрат доброякісних ресурсів. Саме вхідний контроль ресурсів має запобігти непродуктивним витратам. Об'єктами контролю на вході системи (підприємства) чи її (його) окремих виробничих блоків (цехів, дільниць) мають бути: 1) якість основних і допоміжних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, окремих деталей і вузлів; 2) справність устаткування, пристроїв, робочого інструменту й контрольно-вимірювальних приладів, за допомогою котрих виготовляється продукція та визначається рівень її якості; 3) технічна документація, за якою здійснюється технологічний процес; 4) відповідність рівня кваліфікації персоналу вимогам, що забезпечують якісне виконання певної роботи.
Якість продукції визначальною мірою формується протягом власне виробничого процесу. Це спричиняє необхідність ретельного контролювання перебігу технології її виготовлення. Об'єктами контролю тут стає ретельне дотримування виробничо-трудової і дисципліни, технологічних режимів обробки та складання виробів. Контрольні операції здійснюються не тільки стосовно якості, а й стосовно кількості, оскільки порушення технологічної, виробничої і трудової дисципліни може призвести до псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових виробів, а відставання в кількості виготовленої продукції -- до невиконання виробничої програми підприємства.
Контроль на виході виробничої системи (підприємства та його підрозділів) має запобігати потраплянню бракованої продукції споживачеві або передачі її на наступні технологічні фази (стадії) з усіма негативними наслідками цього. Такий контроль уможливлює також постійне інформування керівництва про рівень виконання виробничих завдань та досягнуті економічні результати виробництва.
Рівень витрат на контролювання якості та загальна ефективність такого контролю істотно залежать від добре обґрунтованого вибору тих або тих методів (видів) контролю. Перелік можливих основних видів технічного контролю якості на підприємствах подано в табл. 1. Суть цих методів здебільшого є зрозумілою вже із самих їхніх назв.
Таблиця 1
КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ТЕХНІЧНОГО КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ
|
Ознаки класифікації |
Основні види контролю |
|
|
* Організаційна форма |
* Суцільний * Вибірковий * Статистичний ! * Летючий * Інспекційний |
|
|
* Характер контрольних операцій |
* Візуальний * Геометричний * Лабораторний аналіз * Контрольно-здавальні випробування |
|
|
* Стадія виробничого процесу |
* Вхідний (контроль ресурсів) * Проміжний (контроль процесу) * Вихідний (контроль Продукції) |
|
|
* Вплив на перебіг технологічного процесу |
* Активний ! |
|
|
* Пасивний |
||
|
* Застосовувані засоби контролю |
* Автоматизований ! * Механізований * Ручний |
|
|
* Місце здійснення |
* Стаціонарний * Змінний |
|
|
! -- найбільш ефективні види контролю якості |
З них найбільш ефективними вважають: за впливом на перебіг технологічного процесу -- активний; за засобами, що використовуються, -- автоматизований; за організаційними формами -- статистичний.
Активним є контроль якості безпосередньо в ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних, індукційних та інших приладів). Застосування активного контролю дає змогу запобігти появі та виходу з технологічного процесу напівфабрикатів і готових видів продукції незадовільної якості.
За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється через застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислових роботів) без участі людини як під час технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу. Такий контроль є одним з головних способів зменшення витрат на контрольні операції та підвищення їхньої ефективності особливо в безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.
Статистичний -- це особливий вид (метод) вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичної статистики. Він уможливлює не тільки фіксацію фактичного рівня якості масової продукції, а й активний вплив на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечує його регулювання (управління ним). Основна його ідея полягає в тім, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть лише незначні відхилення від середніх величин.
Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи зі зворотним зв'язком. Проте йому властиві й недоліки, яких не можна ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування (переважно масове виробництво); по-друге, потребує порівняно великих коштів на збирання та обробку інформації. Здешевити ці процеси можна автоматизацією збирання, обробки й аналізу необхідної для контролю інформації, створенням гнучких автоматизованих виробництв.
З-поміж інших видів технічного контролю потребують пояснень хіба що летючий, інспекційний, стаціонарний і змінний. Летючим називають раптовий (без попередження) і швидко минаючий контроль якості виробів (роботи виконавців) на окремих дільницях виробництва. Інспекційним є запланований чи здійснюваний за критичними сигналами метод контролю переважно у вигляді державного або внутрішньовиробничого нагляду. Стаціонарний контроль здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) з допомогою відповідних випробувань, аналізів тощо, а змінний -- на тих чи тих робочих місцях самими виконавцями або контрольними майстрами (контролерами) відділу технічного контролю підприємства.
ІІІ. СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЯКОСТІ В УКРАЇНІ, ТА ЇЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1 Досвід та проблеми сертифікації систем якості в Україні
Кілька років тому українські підприємства зверталися до Науково-технічного центру стандартизації, метрології та сертифікації електронної техніки "ЕЛСІ" з питанням: «Ми беремо участь у тендері на випуск продукції, а там від нас вимагають сертифікат на систему якості підприємства за вимогами стандартів ІSО 9000». Наші фахівці роз'яснювали, що спочатку потрібна розробка системи якості та нормативної документації, впровадження системи, зміна психології персоналу та його ставлення до якості продукції і своєї роботи, а вже після цього можна говорити про сертифікацію систем якості.
Нині ситуація змінилася. Керівники підприємств вже розуміють, що впровадження та сертифікація системи якості - це складна проблема, яка потребує від них певних зусиль та витрат для її вирішення, їм цікаво, як треба підійти до створення системи якості з тим, щоб вона працювала ефективно і з повною відповідальністю її можна було б представити на оцінювання сертифікаційному органу. І ця зміна по відношенню до впровадження систем якості в Україні відображається у кількісній формі: підприємств, які бажають проводити роботи з систем якості, вже сотні, а не одиниці, як це було раніше. Проте Україна значно відстає від розвинених держав (Великобританії, Німеччини, США та інших), де кількість сертифікованих систем якості у промисловості та сфері послуг нараховується сотнями тисяч. Серед найбільш важливих причин відставання України від передових країн світу є:
різке зменшення обсягів випуску продукції на великих підприємствах країни, а також їх номенклатури;
відносно невелика доля підприємств малого та середнього бізнесу, які стабільно працюють;
- відсутність необхідних фінансових та технічних ресурсів;
- недостатній рівень знань з питань якості у керівників, менеджерів та інженерно-технічних працівників підприємств і фірм.
Зростання кількості розробок систем якості на українських підприємствах не призвело до такого ж збільшення звернень в органи з сертифікації систем якості УкрСЕПРО. Це обумовлено тим, що багато робіт в Україні з розробки систем якості виконують такі відомі зарубіжні сертифікаційні фірми, як Бюро Верітас, ТЮФ Норд, ТЮФ-Рейнланд та інші. Дані про обсяги діяльності цих товариств в Україні відсутні, оскільки їхні сертифікати у нас не реєструються. Але цифри, які називаються на конференціях представниками цих фірм, великі, що говорить про їхню серйозну конкуренцію для українських сертифікаційних органів.
"ЕЛСІ", проаналізувавши причини конкурентоздатності іноземних сертифікаційних фірм на українському ринку сертифікації, виявив найважливіші з них:
недостатні знання керівників підприємств з питань визнання сертифікатів, а від цього впевненість керівників та фахівців у тому, що тільки закордонні сертифікати визнаються в інших країнах і лише вони забезпечуватимуть вихід продукції підприємства на ринки інших країн;
застарілі поняття того, що краще тільки зарубіжне;
широка рекламно-пропагандистська діяльність закордонних сертифікаційних організацій з гучними іменами та їх представництв в Україні на предмет того, що тільки їх сертифікати варті того, аби за них платили;
твердження зарубіжних фахівців, що в Україні значно менший досвід з сертифікації та українська система акредитації є дуже відмінною від європейської і заснована на адміністративно-командних засадах.
"ЕЛСІ" є акредитованим органом з сертифікації продукції з 1994 року, з сертифікації систем якості - з 1995 року, а у 1998 році успішно пройшов повторну акредитацію. За цей період проведено роботи з сертифікації з понад 20 зарубіжними фірмами (у рамках схеми сертифікації продукції, що випускається серійно), а також сертифіковано системи якості таких вітчизняних підприємств, як "Катех-Електро", "Пратт Уітні-Патон", ДВЦ "Магіс" (добровільна сертифікація). Нині у роботі ще 5 систем якості вітчизняних виробництв.
Центр, єдиний в Україні, у 1998 році отримав акредитацію у системі добровільної сертифікації радіоелектронної апаратури, електрорадіовиробів військового призначення Російської Федерації як орган з атестації виробництв та сертифікації систем якості українських підприємств цієї галузі, що поставляють продукцію на російські підприємства. У рамках цієї роботи ми провели атестацію 6 підприємств, що виготовляють електрорадіовироби військового призначення.
Відповідно до нормативних документів підприємства готують свої системи якості до сертифікації, а наш орган повинен проводити оцінку цих систем якості.
У складі "ЕЛСІ" працюють два аудитори систем якості, два фахівці пройшли навчання з питань систем якості у Промисловій академії за участю французьких викладачів і отримали відповідні сертифікати, один співробітник стажувався у Франції.
На основі досвіду, який має Центр у галузі сертифікації систем якості, а також досвіду, набутого під час роботи з підприємствами щодо підготовки їх до сертифікації, ми можемо сформулювати основні труднощі, з якими зустрічаються українські товаровиробники.
Значна кількість керівників підприємств не розуміє, що будь-яка система починається з наведення елементарного порядку. На жаль, вони вважають, що достатньо тільки надати заявку в орган з сертифікації, заплатити відповідні кошти по договору, і система якості запрацює. Необхідні активна позиція першого керівника у розробці ідеології системи якості, завдань, які ставить підприємство, а також увага до ефективності систем якості, участі у ній керівного складу і рядових працівників, постійне проведення аналізу системи якості та її удосконалення. Треба свідомо розуміти, що з розробки системи якості та її сертифікації підвищення якості продукції тільки починається.
На підприємствах України після катастрофічних скорочень персоналу, проведених у результаті спаду виробництва на початку 90-х років, значно зменшилася кількість фахівців з питань якості. Тому підготовка спеціалістів з контролю якості, а також внутрішніх аудиторів є важливим завданням, які потрібно вирішувати підприємству.
Важливою проблемою є застаріла документація. Керівники та розробники намагаються використовувати раніше розроблені стандарти підприємств і якимось чином вписати їх у нову систему. Як правило, з цього нічого доброго не виходить. Нові документи часто розробляють за старими принципами: пиши побільше, аби красиво виглядало, все одно ніхто читати не буде. А звідси характерний недолік - невиконання вимог документів. Потрібно дотримуватися правила: роби, як пишеш, а пиши, як робиш. У ряді випадків відсутня супроводжувальна документація, що дозволяє забезпечити відстеження продукції. На деяких підприємствах, особливо великих, що пережили спад, відсутні необхідні умови виробництва (не витримується встановлена документацією температура у приміщеннях, вологість, інші параметри), а це негативно відбивається на якості продукції.
Робота з постачальниками комплектувальних виробів та матеріалів на багатьох підприємствах не ведеться, їх вибір визначається тільки ціною продукції, що постачається. Не завжди правильно оцінюється значення і роль внутрішнього аудиту та необхідність спеціальної підготовки внутрішніх аудиторів.
Нерідко підприємства розуміють систему якості як комплект документів. Такий "паперовий підхід" не може дати підприємству нічого доброго, а тільки викличе формальне ставлення до підходу, з яким ми не раз стикалися у радянські часи, під час створення системи без дефектності.
Фахівці намагаються довести до робітників підприємств, що система якості - це не тільки точно викладені у документах правила та регламенти, а цілеспрямована діяльність усього персоналу підприємства, це засіб управління, ведення виробництва та бізнесу.
Багато зусиль фахівці "ЕЛСІ" докладають до роз'яснення проблеми визнання сертифікатів на системи якості. На сьогоднішній день не існує загальноприйнятої процедури визнання сертифікатів на систему якості, не визначені об'єкти та критерії визнання тощо.
З досвіду сертифікації систем якості закордонних фірм ми можемо сказати, що вибір підприємством сертифікаційної фірми визначається, як правило, практичним міркуванням. З цих позицій потрібно підходити і українським підприємствам: якщо продукція постачається на внутрішній ринок або ринок СНД, то сертифікувати систему якості потрібно у національній системі.
Користуватися послугами закордонних сертифікаційних організацій слід тільки тоді, якщо є необхідність поставок у інші країни. У противному випадку треба звертатися до національних органів, оскільки це дозволить перевірити реальні можливості підприємства за невелику ціну і підвищить авторитет та визнання Системи УкрСЕПРО. А для цього є підстави. По-перше, це рівень підготовки фахівців, які працюють у Системі УкрСЕПРО. Нам довелося сертифікувати систему якості спільного українсько-американського підприємства, і після цього неодноразово система якості цього підприємства перевірялася фахівцями з США. Вони були завжди задоволені результатами перевірок, які проводилися за вимогами ІSО 9000 і додатковими вимогами до продукції, що вироблялася. Фахівці підприємства стверджують, що представники нашого Центру підходять більш вибагливо до всіх питань, ніж американські контролери. Після сертифікації системи якості на ірландській фірмі ми отримали відгук про те, що наша перевірка системи якості найбільш прискіплива, ніж усі інші. На одній із шотландських фірм, система якості якої була сертифікована на відповідність ІSО 9000 Британською організацією стандартизації (В5І), нами було знайдено неправильне тлумачення викладення розділу "Аналіз контракту", і керівництво підприємства з думкою фахівців "ЕЛСІ" погодилося.
По-друге, собівартість робіт в українських органах з сертифікації систем якості значно нижча. По-третє, ми вважаємо, що для координації узгодження дій усіх національних органів з сертифікації у конкурентній боротьбі, є необхідність у створенні єдиного центру, який би зміг мати повну інформацію про сертифікацію систем якості в Україні національними органами та інших країн і готувати пропозиції щодо правил гри у цій ніші сертифікаційного ринку.
По-четверте, зміна системи акредитації в Україні, що передбачається проектом Закону "Про акредитацію органів з підтвердження відповідності", підготовленим Держстандартом, а також майбутній вступ України у європейські організації з акредитації, будуть також суттєвим зрушенням, що забезпечить визнання результатів нашої сертифікації систем якості в Європі і світі.
Можливість укладати договори з іноземними сертифікаційними фірмами для національних органів з сертифікації також повинна слугувати визнанню наших робіт.
По-п'яте, ми вважаємо, що спільні роботи з сертифікації систем якості із зарубіжними сертифікаційними фірмами, які мають представництва в Україні, з видачею двох сертифікатів мають бути однією з вагомих форм роботи національних органів. Це не тільки забезпечить ці органи роботою, а й надасть необхідний рівень визнання.
3.2 Тенденції якості в новому тисячолітті
Розвиток та впровадження систем менеджменту якості почав значно прогресувати з уведенням у 1987 році стандартів ІSО 9000. Протягом 90-х років минулого сторіччя домінантою інноваційної діяльності був "час", а не "якість". Це зміниться у новому сторіччі. Через вичерпність тимчасових резервів часу зв'язок між трьома чинниками трикутника - "якість - вартість - час" - стає більш важливим. Управління ними у більш збалансованому вигляді є вимогою майбутнього. Збалансоване управління веде до значної інтеграції діяльності у сфері якості на усіх рівнях та націлює на високу якість. Рушійними силами змін менеджменту будуть такі:
· глобальна конкуренція;
· умови праці, що змінюються завдяки комунікаційним технологіям;
· міжнародна комп'ютерна мережа;
· зменшення числа працюючих у виробничій сфері;
· збільшення числа працюючих у нових видах бізнесу;
· суспільний сектор, що змінюється через приватизацію;
· новий суспільний менеджмент та менеджмент якості;
· розвиток Європейського Союзу
Повідомляючи про менеджмент взагалі та, зокрема, про менеджмент якості, автор обмежується першою декадою нового сторіччя, але передбачає, що існуючі моделі або та, що з'являться подібно до ІSО 9000, та модель ділової досконалості ЕРОМ в Європі, безперечно, будуть найбільш важливими й у подальшій декаді.
У найближчому майбутньому менеджмент систем якості повинен зробити великий прогрес у зв'язку з введенням версії ІSО 9001:2000. Порівняно з версією 1994 року версія 2000 року має велику кількість поліпшень. Розглядаючи ці позитивні чинники, автор рекомендує усім сертифікованим організаціям включити ІSО 9001:2000 з високою пріоритетністю до своїх програм корпоративного розвитку. Ті організації, що ще не мають оформленої системи менеджменту якості і вважають систему менеджменту за ІSО 9001:2000 як їхню базову модель, ані за яких обставин не повинні починати зі старої моделі за ІSО 9001:1994.
Незважаючи на такі позитивні чинники, існують деякі серйозні небезпечності, що можуть впливати на подальше майбутнє ІSО 9001:2000 та схеми сертифікації. Дійсно, у деяких секторах постачальники можуть вижити тільки, якщо вони сертифіковані. Це стосується постачальників у автомобільній промисловості, у будівельній індустрії тощо. Якщо використання ІSО 9001 та сертифікація стають необхідними, то все більше і більше компаній вважають менеджмент якості потрібною вимогою, а не фактором успіху. Як наслідок, вони намагаються підтримувати їхню діяльність, пов'язану з якістю на необхідному мінімумі. Число сертифікованих організацій, що конкурують між собою, збільшується постійно. Сертифікація стає бізнесом. Через конкуренцію якість сертифікації знижується. Це зменшує вірогідність сертифікатів та руйнує їхню реальну цінність.
Доки цей негативний вплив діє, існує небезпека руйнування важливості стандартизованих моделей для менеджменту якості та сертифікації, яка базується на цих моделях. Необхідно об'єднати зусилля організацій, що вимагають сертифікати (урядові органи, покупці), володарів сертифікатів (постачальники виробники) та сертифікаційних організацій, аби подолати труднощі. Інакше це зашкодить прогресу у глобальній торгівлі та викличе непотрібне збільшення числа аудиторів та вимог.
Спостерігається тенденція до розробки таких формальних моделей для часткових систем менеджменту, як система охорони навколишнього середовища, безпечних умов праці та здоров'я, ризиків, соціальної відповідальності тощо. Стандарти для часткових систем менеджменту існують у доповнення до вже встановлених неформальним часткових систем - фінанси, інформація, персонал тощо.
Часткові системи ізольовані одна від одної зі своїми конфліктами та протиріччями у змісті, з дублюванням діяльності через використання різних умов. Щоб покращити їхню ефективність та корисність, вони не повинні бути відокремленими. З інтеграцією їх у комплексну систему незручності будуть усунені, а синергетичний ефект зросте за рахунок поліпшення комунікацій серед різних служб, поліпшення кооперації, участі у процесі, а не тільки завдяки виконанню покладених функцій.
Однією з істотних складових, що пропонується схемою руху до ділової досконалості, є інтеграція часткових систем у всебічну комплексну систему менеджменту. Дослідження показують, що є три різних шляхи інтеграції приватних систем - "приєднання", "злиття" та "інтеграція".
У секторах, де рівень сертифікації високий, інколи навіть 100%, (наприклад, для постачальників у автомобільній промисловості), виконання вимог ІЗО 9001 не є достатнім. У цих сферах компанії повинні стати краще, щоб поліпшити свою конкурентоздатність. Для цього вони інтенсифікують управлінську діяльність, що відповідає ще одній складовій схемі руху до ділової досконалості.
Задовольняти вимоги та очікування покупців краще, ніж конкуренти, скорочувати час виконання замовлень з тим, щоб бути швидше, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну.
Поліпшення може здійснюватися безперервно малими кроками або стрибком через реінжиніринг. Інтенсифікація менеджменту якості має переваги, бо використовується модель, сумісна з вже наявною системою управління. Сумісність означає: така ж структура, така ж термінологія та відсутність мінімальних протиріч.
Якщо починати з впровадження системи за ІSО 9001:2000, то нова версія ІЗО 9004:2000 пропонує поліпшену модель для інтенсифікації.
Пара стандартів ІSО 9001 і ІSО 9004 має однакову структуру та термінологію. Без протиріч у змісті ІSО 9004 включає вимоги ІSО 9001 та додає рекомендації, щоб отримати переконливе поліпшення.
Під час використання ІSО 9004 необхідно враховувати, що ці дві моделі мають різний характер. Стандарт ІSО 9001 -- це так звана "цілком достатня" модель - визначає мінімальні вимоги до системи менеджменту якості. Порівняно з ІSО 9001 стандарт ІSО 9004 є "краще і краще" - модель, що пропонує допомогу розвинути систему управління якістю від мінімальних вимог до обсягу загального управління якістю.
Таким чином, компанії, які хочуть інтенсифікувати їхні досягнення у менеджменті якості, можуть використовувати нову версію ІSО 9004 для поліпшення існуючої у них системи, що відповідає ІSО 9001.
Автор закликає усіх учасників використовувати ІSО 9001 та ІSО 9004 за призначенням, передбаченим їхніми розробниками.
Стандарт ІSО 9001 є солідною базою для контрактів серед партнерів та для державного регулювання. У сертифікатах за цим стандартом зацікавлені організації, їх постачальники, покупці, державні органи, законодавчі органи та суспільство у цілому. Стандарт ІSО 9004 є моделлю, що допомагає покращити систему менеджменту якості, починаючи від мінімального рівня ІSО 9001, та розрахований для внутрішнього використання, а не для зовнішнього світу.
Прагнення організації до інтеграції часткових систем та інтенсифікації може бути об'єднане у прагнення до переважаючих характеристик та відмінних результатів бізнесу, тобто до ділової досконалості. Це є третьою складовою запропонованої схеми руху до найкращої якості.
Корисними для вирішення цього завдання є відомі моделі, що використовуються у ТОМ, або премії за високу якість - європейська модель ділової досконалості ЕРОМ, американська національна премія за якість Малкольма Болдриджа, японська премія Демінга, японська премія за якість, південноамериканська модель ділової досконалості, австралійська премія. Усі ці моделі оновлюються час від часу та переглядаються. Такий перегляд було виконано з європейською моделлю ділової досконалості ЕРОМ протягом 1996-1999 років.
Покращену модель було оприлюднена у квітні 1999 року, яка стала основою для процесу нагородження європейською премією за 2000 рік.
Покращена модель і версії стандартів ІSО 9001 12000 та ІSО 9004:2000 сумісні. Це полегшує розвиток системи за допомогою ІSО 9004.
Покращена модель ділової досконалості ЕРОМ структурно має три рівні: верхній рівень - це критерії, другий рівень - субкритерії, які мають фіксовані показники, що повинні враховуватися організацією, яка прагне до ділової досконалості та отримання премії; третій рівень є відкритим і його зміст має визначатися самою компанією, яка повинна визначити вагові коефіцієнти усіх дев'яти критеріїв та їхніх субкритеріїв.
Використовуючи можливості моделі, компанія може побудувати для себе систему менеджменту з корисними властивостями моделі, що добре відома та дозволяє здійснити власний бенчмаркинг порівняно з іншими її користувачами. На жаль, ці можливості не використовуються промисловістю оптимально.
Друга доповідь на заключному пленарному засіданні була прочитана доктором Армандом Вал Фейгенбаумом (США), в якій розглядаються тенденції якості з урахуванням сучасного рівня та перспектив розвитку суспільства.
Три головних результати розвитку минулого десятиріччя стали стартовим майданчиком для майбутньої якості. До них належать: новий глобальний ринок, рухомий якістю; нова технологія, що визначає успіх на цьому ринку; нові моделі бізнесу, що визначають досконалість або "ідеал" компанії XXI сторіччя. Вони створили певні вимоги до майбутньої якості компанії XXI століття: високе значення споживача у продуктах та обслуговуванні; успішне використання технології, ефективне застосування людських ресурсів, продуктивна робота з постачальниками та іншими важливими партнерами з бізнесу; вплив якості на лідерство та управління у самій компанії.
Щоб врахувати ці нові вимоги якості, компанія "Орент Зуетс" розвинула нову дисципліну якості, названу "загальна якість 2000", яка включає десять нових рушійних сил, здатних врахувати та реалізувати ці нові можливості.
Предмет пленарної сесії - "Тенденції якості у новому тисячолітті" - визнає, що ніщо і, звичайно, лідерство в якості, не зупиняється у сучасному світі, де швидкий з'їдає повільного і де єдиною річчю, що залишається постійною, є зміна.
Сьогоднішній бурхливий, вибуховий глобальний ринок створив надзвичайно різноманітного споживача, виробника, організаційні, людські та управлінські вимоги, які стосуються усіх нас, бо ми увійшли до XXI сторіччя.
Головна характеристика нового глобального споживчого ринку, рухомого якістю, у якому компанія XXI сторіччя буде діяти та конкурувати, така, що очікування споживача та його смаки швидко змінюються і все менше споживачів у всьому світі бажають приймати будь-що другокласне і другорядне або три сортне в їхньому житті. Це відноситься до продуктів, які вони купують, послуг, якими вони користуються, та робіт, які вони виконують.
Підготований компанією "Орент Зуетс" звіт про дослідження покупок на прикладі США та міжнародних ринків показує, що покупці зробили якість головним купівельним стандартом, що порівняно з десяти роками назад це було четвертим або п'ятим з десяти порівняно з ціною та іншими чинниками. Істотним є те, що ці покупці більше не висловлюють поняття якості як функції, габарити або характеристики продукту, або ознаки послуги.
Замість цього вони інтегрують якість з вартістю, тобто сприймають якість інтегрально як цінність. Вони розглядають та сприймають якість як фундаментальну характеристику, що вимірюється їхнім особистим сприйманням продукту або послуги, а також організації, мережі доставки та обслуговування. Ця купівельна характеристика висловлюється у цілком прозорих визначеннях та вимогах, що визначаються покупцем у процесі продажів і будується на принципі, що цінність якості - це те, що визначив покупець. Компанії мають справу з технологією, яка пронизує усю структуру бізнесу. Інтернет навальне стає одним з найважливіших прикладів цієї нової технології, що визначає тенденції якості ринку XXI сторіччя. Він стає засобом самообслуговування покупців для вироблення судження про продукти та послуги. Існують такі три чинники, які з'являються у цьому виді продажів за допомогою нової інтернет-технології:
Перший - значна кількість покупців роблять покупки шляхом перегляду відповідних каталогів; дані показують, що це приносить задоволення покупцям.
Другий - коли покупці задоволені, їм подобається більше купувати в онлайновому режимі, і вони будуть повертатися регулярно до вас; це допомагає знизити видатки на маркетинг та збут, зменшити вартість продукту, час циклу виготовлення продукції, матеріальні запаси компанії та збільшувати рентабельність компанії через інтернет-бізнес.
Подобные документы
Зміст і завдання сертифікації продукції, систем якості, послуг. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах. Порядок впровадження стандартів, державний нагляд за їх додержанням. Міжнародні організації стандартизації.
курс лекций [516,7 K], добавлен 25.03.2010Поняття стандартизації продукції. Категорії нормативних документів, порядок розроблення, затвердження та впровадження стандартів. Держане регулювання сертифікації продукції. Реалізація заходів з стандартизації та сертифікації продукції на підприємстві.
реферат [41,9 K], добавлен 01.10.2011Роль стандартизації товарів та послуг для суспільства. Стандартизація і економія матеріальних ресурсів. Принципи концепції технічної гармонізації і стандартизації ЄС. Характеристика організацій ЄС, що займаються сертифікацією та безпекою продуктів.
реферат [23,4 K], добавлен 21.10.2010Зв’язок контролю якості зі стандартизацією. Фактори, що впливають на якість сільськогосподарської продукції, різновиди контролю якості. Стандартизовані методи контролю (вимірювальний і органолептичний методи). Форми оцінок показників якості продукції.
контрольная работа [30,9 K], добавлен 26.11.2010Історія вітчизняної метрології. Об'єкти вимірів і їхні міри. Методи і засоби виконання вимірів. Обробка результатів вимірів. Вимір температури. Система стандартизації і основні нормативні документи в Україні. Стандартизація і контроль якості за кордоном.
курс лекций [1,2 M], добавлен 12.12.2011Тривалість лабораторних занять, вимоги до їх виконання, оформлення. Перелік тематик. Вивчення показників якості промислової продукції. Дослідження показників контролю якості, основ сертифікації. Класифікатор державних стандартів, складання технічних умов.
методичка [2,0 M], добавлен 18.12.2010Технічний контроль виробництва, його загальна характеристика, мета та завдання. Об’єкти і засоби технічного контролю. Конструкторська підготовка виробництва на підприємстві як перша стадія підсистеми технічної підготовки. Стандартизація якості продукції.
контрольная работа [51,7 K], добавлен 19.10.2012Нормативна база зі стандартизації у сфері ресторанного господарства. Сертифікат відповідності при сертифікації послуг харчування за схемою, що передбачає обстеження процесу надання послуги. Оцінка якості послуги харчування, перелік необхідних вимог.
презентация [661,8 K], добавлен 19.05.2016Характеристика процесу сертифікації підприємств, які займаються органічним виробництвом. Порівняння органічної та екологічної сертифікації. Досвід сертифікації органічної продукції на прикладі насіння ненаркотичних конопель Агропромислової групи "Арніка".
статья [2,3 M], добавлен 07.02.2018Основи управління якістю та її забезпечення в лабораторіях. Виникнення систем управління якістю. Поняття якості результатів діяльності для лабораторії. Розробка системи управління якістю випробувальної лабораторії. Проведення сертифікаційних випробувань.
дипломная работа [4,0 M], добавлен 15.12.2011
